Я прочитала два (ну, півтора) ромкоми і остаточно впевнилася, що мені не варто слухати чиїсь відгуки на цей жанр.

Скільки вже було, що якісь книжкові блогери чи тіктокери максимально нахвалюють якийсь ромком, але ну не йде воно мені. Або ж всі засирають якусь книгу і кажуть, що вона взагалі такоє, а мені підійшла.

Це я до чого — презентую два відгуки на ромкоми. Я взагалі не планувала їх читати, але під час довгої дороги захотілося щось легеньке. Якимось чином обидва були про весілля (це було не спеціально, чесно).

К. Лорен "The Unhoneymooners" (в перекладі "Випадкові наречені")

⭐️ 3.75/5
🛏️ 4/5
❤️ 2/5
🌶️ 1/5

Олів, головна героїня, приймає пропозицію своєї сестри-близнючки поїхати замість неї на медовий місяць після того, як майже всі на її весіллі отруїлися морепродуктами. Супроводжує її Ітан, набридливий брат нареченого, з яким вони мають удавати сімейну пару.

Фейк дейтінг at its finest. Чесно, мені сподобалася сама ідея такого фейк дейтінгу, хоча це й було трохи по-кіношному. Якщо не шукати великої логіки, то можна просто насолоджуватися сюжетом і діалогами між головними персонажами. Між Олів та Ітаном з самого початку панує взаємна неприязнь (класика), але від цього взаємодія між ними стає цікавішою. Те, як вони один одного підколюють, було зроблено справді з гумором, як на мене. Багато ситуацій відбулися завдяки комічним збігам, тому ця книга була б прекрасною голівудською романтичною комедією, щоб розслабитися.

Мені також сподобалося, що вторинна сюжетна лінія не була прописала абияк і не існувала лише для того, щоб трохи відвернути увагу від самих стосунків. У головної героїні також є проблеми зі сприйняттям власного тіла, і я б хотіла, щоб ця тема розкрилася більше, бо якось ми не бачимо ніякого рішення чи висновку. Але, на диво, Олів у багатьох моментах нагадувала мені себе (особливо у вмінні інтерпретувати все негативно)), і саме через це мені хотілося побачити більше розкриття її характеру.

Бали я зняла за дещо, що буде спойлером: мене роздратувала реакція Еймі на те, що Олів розповіла їй про зраду чоловіка. Точніше, не сама реакція, а те, що вона наговорила їй образливих слів і ніколи так і не вибачилася. Схоже й було з Ітаном — обісравши характер Олів, він потім запропонував відновити стосунки, і я розумію, що давати другий шанс варто, але я б хотіла бачити менш "ромкомну" сцену примирення.

М. Соса "The Wedding Crasher"

⭐️ 1.75/5
🛏️ 2/5
❤️ 2/5
🌶️ 3/5

Працюючи над організацією весілля, Соланж випадково підслуховує, як наречена присягається в коханні іншому, і вирішує зірвати церемонію. Наречений Дін опиняється без пари, яка дуже була йому потрібна, щоб добитися підвищення на роботі, а Соланж потрібен фальшивий бойфренд під час приїзду родичів, і вони вирішують скооперуватися.

Все, що відбувалося в цій книзі, не мало жодного сенсу. Те, як Соланж вирішує зірвати весілля людей, про яких вона нічогісінько не знає — girl, mind your own business. Причина для фальшивих стосунків у них теж якась дурацька. Якщо я ще підтримаю стандартний сценарій "мені треба пара, щоб показати родичам, що я не лох", то Дінову причину для фальшивих стосунків так по-дурному закрутили, що зрештою вона вийшла повністю безглузда.

Герої підійшли до фейк дейтінгу прагматично, що було доволі цікаво (наприклад, зробили один одному досьє про себе, щоб інша людина краще могла прикидатися). Але сам сюжет тягнувся й тягнувся, було купа непотрібних діалогів чи сцен. А ще вони майже одразу зрозуміли, що подобаються один одному, а я — slowburn girlie. З одного боку це проблема моїх вподобань, а з іншого — якщо двоє людей зацікавлені один в одному і це розуміють, треба вигадати якусь причину, чому вони не можуть бути разом (ну десь до середини чи кінця книги). І в авторки цього не вийшло.

Книгу я закинула на 65% після того, як прочитала, як Дін під час ✨чарівної справи✨ бурмоче собі під ніс віршик, щоб не ✨закінчити справу раніше✨.
(Віршик про little pussy, який, взагалі-то, датується тим часом, коли це слово ще не мало іншого відомого значення, але цього мені вистачило, дякую.)

#omc_reviews #omc_romance

Сьогодні дивилася відео однієї з улюблених книжкових блогерок, де вона вирішила влаштувати експеримент — тиждень читати книги лише на Kindle та порівняти із читанням фізичних книг.

Щоразу, коли вона починала описувати переваги електронних книг, мені хотілося кричати "Так, так, ТАК" в екран, бо я сама дуже люблю переконувати людей придбати рідер та відчути це самостійно. Я читаю переважно на Kindle уже років десять, якщо не більше, але за минулий рік у мене назбиралося багато фізичних книг, бо я почала більше читати українською. І от які недоліки фізичних книг я помітила:

📚важко читати під час їжі, бо незручно тримати книгу однією рукою;

📚 треба вмикати світло, щоб читати — неймовірне відкриття, але завдяки підсвітці на кіндл можна читати книги вночі у дорозі, коли біля тебе спить партнер/ка, а йти в іншу кімнату не хочеться, або просто у місці з поганим освітленням;

📚 їх майже неможливо читати, лежачи на боці!!

📚руки втомлюються тримати книгу, а з деякими паперовими обкладинками читання перетворюється на повноцінне тренування рук, щоб втримати книгу відкритою;

📚 незручно брати книги з собою в подорож, особливо якщо хочеш взяти декілька. Іноді я навіть відкладаю читання фізичних книг, якщо знаю, що кудись їхатиму.

Це лише кілька речей, і, можливо, я придираюсь, але я ніколи не задумувалась про це аж настільки, поки не стала читати більше фізичних книг, і поки не почула це від тих, хто перейшов з паперових книг на електронні (лише зараз я пригадала, що у нас є слова "паперова книга" — хтось взагалі каже "фізична книга"?😅)

Звісно, перевага паперових книг у тому, що є дуже гарні колекційні і не тільки видання, і багато книг недоступні у електронному варіанті (принаймні українською). Але для мене перевага рідерів усе одно очевидна 🖤

А ви більше любите паперові чи електронні книги?

👀 Цікава ситуація з «Видавництвом» та перевіркою блогерів для співпраці.

Якщо коротко - на днях «Видавництво» звинуватили у тому, що вони для першого спільночиту видавництва та книжкових блогерів вибрали лічі, блогерку, яка після повномасштабного вторгнення ще форсила на своєму каналі рускі книги та блогерів.

Смм-ник «Видавництва» зреагував на критику у доволі різкій манері, і доволі логічно, у твіттері та телеграмі такий підхід розкритикували. На це відреагував засновник «Видавництва» й повідомив, що смм-ника звільнено.

Моя скромна думка - я не думаю, що за сам факт вибору блогера «Видавництво» треба одразу кенселити, бо я розумію, що пости лічі можна було прогледіти, бо опубліковані вони були раніше, або ж ті, хто відповідали за співпрацю, про це не знали. Я сама була підписана на неї, поки не дізналася про це. До повномасштабного багато в кого бували свої конфузи, але форсити русню у 2023 році на велику аудиторію - це взагалі не ок.

Я рада, що «Видавництво» оперативно на це зреагували та припинили співпрацю. Це було правильне рішення після такого фіаско, бо дослухатися до аудиторії в цьому випадку - це маст. І, як правильно сказали їм у твіттері, якщо з блогером буде щось не так, люди їм обов’язково скажуть - головне аби була відповідна реакція 🙃

Підтримаймо збір, будь ласка 🖤

друзі, я знов беру участь у зборі спільноти Каменярів зі своєю мікробаночкою на 5к 🥹

Дуже сподіваюсь, що зможу зібрати цю суму відносно швидко

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/5sVc49nWUN
Номер карти банки: 5375411216067947

Більше інформації про збір

Буду супер вдячна за донати і поширення 😘

Є думка запропонувати щось цікаве як наноблогерка за донат від певної суми (типу від 100 грн). але все шо я можу запропонувати: це зібрати якусь добірку книжок, зробити рекламу вашого каналу на моєму, або задизайнити вам щось (красиві постики, колажі, якісь картки для блогу). якщо щось із цього може зацікавити — маякуйте, нахімічім 🧪

Як то кажуть, не пов а ріл…

Некнижкове: фільм «20 днів у Маріуполі» тепер доступний до перегляду онлайн.
Тут можна знайти лінки на різні платформи.

Я не те що його раджу, а думаю, що він обов’язковий до перегляду. Я думала, що не зможу подивитися цей фільм, але змогла, і відкрила сама для себе той факт, що я, виявляється, можу споживати контент про війну. Так, це важко, але іноді здається, що це найменше, що я можу зробити, порівняно з людьми, які через це пройшли.

Тому якщо ви маєте хороші рекомендації книг або фільмів на тематику війни (не обов’язково документальні), напишіть, буду дуже вдячна.
#omc_movies

К. Орловська «Краще не читай»

⭐️ 3/5
🛏️ 2/5
👻 1/5

Звісно, я звернула увагу на книгу саме через назву. Це було доволі сміливо, враховуючи, як цією назвою можна оперувати у негативних відгуках 😅

Втративши дім у пожежі, Тарас та Олена із донькою Ганнусею тимчасово переїжджають до будинку на хуторі серед фруктових садів. Однак вони швидко розуміють, що у підвалі ховається щось зловісне, а таємниця будинку пов'язана із родиною, якій він належить. Особливо будинок впливає на Тараса, письменника, що все намагається написати власний шедевр. На що буде готовий піти автор заради твору, який здатен змінювати життя людей?

Перш за все мушу сказати, що моя оцінка, можливо, трохи завищена, бо я врахувала, що це дебют авторки. До першої книги я прискіпуватимусь менше, ніж до автора, який уже зайняв певну позицію на книжковому ринку.

Я не хотіла починати із порівнянь, та все ж — на самій обкладинці в інформації про авторку пише, що вона захистила магістерську по Кінгу, і певний вплив я тут бачу. Не лише завдяки одержимому письменнику, що стає небезпечним для сім'ї, а й у певних елементах авторського стилю, відвертих реченнях, що написані просто, але викликають неприємні відчуття. А ще мені вгледілися невеличкі вайби фільму The VVitch — хто читав, той зрозуміє 🐐

Мені не вистачило самої атмосфери. На початку авторка не одразу розповіла, що це за будинок і як сім'я туди потрапила, і тому його опис трохи не в'язався докупи. Можливо, це також проблеми з моєю уявою, але хотілося би більшої чіткості. Також вся історія здавалася місцями трішки примітивною, неначе чернетка, а не завершена книга. Деякі персонажі надто філософствували, а певні ситуації вирішувалися дещо "магічними" порадами, неначе всі герої абсолютно легко сприймали містику. Діти думали та розмовляли геть не по-дитячому. Також самі елементи горору поки що не лякали. Думаю, що книга підійде для тих, хто ще не дуже знайомий із жанром і хоче втягнутися.

Що мені сподобалося, то це маленькі деталі, що надають персонажам людяності та життя. Те, як улюбленим та місцем Олени у кожній квартирі була кухня, її затишок та спокій. Те, як Тараса надихав страшний та дещо огидний будинок, бо іноді ми справді черпаємо натхнення зі страшного та невідомого. Те, як маленька Ганнуся дізнається, що таке смерть, і що люди живуть з цим знанням та горем.

Однак я впевнена, що авторка попрацює над рекомендаціями та відгуками і зможе покращити свою наступну історію, бо я бачу класний потенціал для розвитку українського горору. Мені не вистачає горорів, які відбуваються у звичних та знайомих нам місцях, і я стежитиму за новими виданнями Орловської.

#omc_reviews #omc_horror

Готика українського хутора
#omc_aesthetic

А чи буває у вас таке, що ви думаєте: «От щас як сяду, та як почитаю, мммм, та всю книжку прочитаю, ой добре буде»
І ця думка про те, що ви зараз будете читати, солодша за саме читання…

…а потім ви просто три години просиджуєте на тіктоці 👌🏻

Алі Гейзелвуд «Check and Mate»

⭐️ 4/5
🛏 3/5
❤️ 4/5
🌶️ 1/5

Меллорі Ґрінліф більше не грає у шахи, бо через них все у її сім'ї пішло шкереберть. Нолан Соєр — поточний чемпіон світу, шаховий геній із важким характером. Меллорі погоджується зіграти на благодійному турнірі... і вщент розносить Нолана. Завдяки цьому її життя перетворюється на круговерть з шахів, нових можливостей, сімейних драм і кохання.

Ця книга — це дебют Гейзелвуд в жанрі YA, але книга все одно написана у її звичному стилі, і я б не сказала, що все надто спрощено для молодшої аудиторії. Єдина різниця — це fade to black замість повноцінного смату і молодші головні герої. В Алі добре вийшло показати не те щоб підлітків, але все ж таки молодших персонажів, їх проблеми та іноді надто бурхливі реакції на речі. "Шах і Мат", як на мене, найзатишніша книга Гейзелвуд без значних конфліктів або трохи "гострого" сюжету (як, наприклад, деякі моменти в "Коханні у мозку", іф ю ноу вот ай мін).

Я б сказала, що це "Гамбіт королеви" для зумерів і тіктокерів. Шахової термінології там багатенько, тому якщо ви зовсім не знаєте правил, доведеться або розбиратися, або забити й повірити, що усі ті ходи та методи мають сенс. Авторка писала, що дозволила собі певну художню свободу з деякими елементами, але ми все-таки прийшли сюди не заради шахів 👀

Стосунки між Меллорі та Ноланом доволі чілові та дуже милі. Як на мене, це одна із найкращих пар у Гейзелвуд. Меллорі уже не має аж такі вайби Y/N, як деякі попередні протагоністки, а ще вона доволі рішуча та самостійна, а таких героїнь у цьому жанрі я люблю. Нолан, звісно ж, високийм'язистийширокоплечий towering like a towering tower, але все-таки не таких масштабів, як попередні мужики Гейзелвуд. У мене таке відчуття, що Гейзвелвуд списувала його персонаж із Шерлока та шахіста Магнуса Карлсена (на Шерлока в мене був краш, тому таке рішення я схвалюю).

I don't want to leave. I want to be with him. I want to sleep with him on this bed. I want to wake up to him pulling me to himself. I want to eat the overcooked pasta he makes and share his toothpaste and know his moods by heart.

У їх стосунках також є динаміка rivals to lovers, адже вони буквально грають у шахи один проти одного, і вайби були чисто "вона хоче виграти його у шахи чи....?" (апдейт — і те, і те). До речі, цей троп мені часто подобається набагато більше, ніж enemies to lovers, бо все-таки є якась особлива хімія в тому, коли персонажі намагаються доказати один одному, які вони класні, і ця напруга, коли вони грають разом... chef's kiss. Однак якщо ви справді розбираєтесь у шахах, то не чекайте детального аналізу кожного ходу. Спойлер: багато кого розчарувало, що фінальну партію між ними не описали, але мені здається, що авторка таким способом позвабила себе головного болю і намагання описати гру між двома дуже сильними шахістами. Мені підходить.

Because when I’m with you, Mallory, everything is different. When I’m with you, I want to play more than I want to win.

До речі, стосунки в цій книзі не зовсім на першому плані, що підходить тим, хто любить гарно розвинений сюжет у ромкомах. Меллорі фактично сама піклується про власну сім'ю, тому цілу книгу вона її почуття відповідальності змагається із прагенням робити те, про що вона мріє. Дуже гарно описані й стосунки з її сестрами і вся сімейна динаміка загалом. Ця книга затишна та мила, але водночас звертає увагу й на серйозніші, особисті проблеми.

Раджу читати тим, хто хоче чогось менш "ромкомного", ніж попередні її книги, або просто не хоче читати ромком із детальними описами смату. А якщо вам навпаки таке подобається, читайте все одно — гарячих моментів там мало, але зате які вони 👀

#omc_romance #omc_favs

Естетика книги ♟️
#omc_aesthetics

Я думала, що не буду передзамовляти цю книгу, а просто куплю її в книгарні, але ці закладинки… 💅👀

Р. Сейґер «The House Across the Lake»

⭐️ 2.75/5
🛏️ 2/5
👻 1/5

Oh boy, was that a journey. ❕Попереджаю одразу - в цьому відгуку буде купа спойлерів, бо я розхарена.

Після смерті свого чоловіка Лена, Кейсі починає серйозно пити і зрештою втрачає роботу. Родичі наполягають, щоб вона усамітнилася у сімейному будинку біля озера, в якому втонув Лен, та розібралася зі своїм життям. Однак Кейсі знаходить розраду в іншому - вона починає шпигувати за сусідами в будинку навпроти озера, і відкриває таємниці, на які зовсім не очікувала.

Я дуже зла на юльку на Райлі Сейґера. Dude, ти буквально ніколи раніше не підводив мене з трилерами - ну шо це таке??

По-перше, я ненавиджу, просто не на ви джу, коли оповідь ведеться від першої особи, і ця особа нам відверто бреше. Не зрозумійте мене неправильно - я люблю ненадійних оповідачів, коли це зроблено правильно. Коли головний герой сам не знає, що правда, а що ні, або коли він умисне перекручує події. Це було в «The Push», це було у «September House». Я це оцінила.

Але я терпіти не можу, коли ми буквально знаходимося в голові у головного героя/героїні, і вони навмисне упускають якісь дуже важливі деталі, щоб потім зробити «вау» плот-твіст. От блін, не вірю я, що люди можуть знати, як це було, і у власних думках подавати це інакше. Коли це подається так, що персонаж активно розповідає комусь історію чи пише книгу - ок, най буде. Але коли це оповідь у теперішньому часі - пака.

Я думала про те, що, можливо, Кейсі доклала руку до смерті чоловіка, але десь майже у самому кінці ми дізнаємось, що вона не просто його вбила, а зробила це тому, що він виявився серійним вбивцею. Та ви шо? Тобто коли вона майже всю книгу сумувала за ним та ностальгійно згадувала хороші часи, вона про то все забула? Кейсі сама ж потім каже, що вона більше не могла думати хороше про свого чоловіка, коли дізналась про все. То якого фіга у неї це виходило пів книжки? До того ж те, як вона його вбила - сорі, мене це не переконало, ви не проходите далі, sashay away. Її буквально за кілька хвилин перемкнуло зі стану «не можу повірити, мій Лен?» до «о, давайте я його накачаю таблетосами і втоплю нафіг».

Далі - вся ця надприродна тема мене дуже сильно збивала. Я розумію, що я - жертва власних очікувань, бо я ніколи не бачила у Сейґера містики (або ж він її пояснював), і тому я чекала підвоху. Вибачте, але мені важко було повірити, що якщо хтось вмирає в озері, то в нього вселяється дух того, хто там помер раніше. Спочатку я думала, що то за булшіт, але потім звикла і навіть подумала, що це непогана ідея. Поки ми не отримали бісячий екшен-фінал, бо не можна ж просто так все закінчити.

А ще, зараз буде спойлер до інших книг автора. Оскільки їх я справді раджу, то я цей спойлер сховаю.
У кожній, кожнісінькій, еврі сінгл ван книжці Сейґера є красивий мужик, зазвичай якийсь хендімен, який стає підозрюваним, але потім виявляється, що він невинний. Дядю, це вже не смішно. Придумайте щось нове, бо інакше в цьому нема сенсу, якщо людина читала хоча б одну вашу книгу.

Загалом перша половина книги була максимально затягнута і капець як нагадувала «Дівчину у потягу». Я розумію, чому Кейсі шпигувала за сусідами, але іноді справді хотілося, щоб вона нарешті перестала лізти куди не треба. Більша частина книги - це цикл із «Кейсі прибухнула - взяла бінокль - прибухнула ще - і ще - і ще - вирубилася». Коли я думала, що вона бухає через те, що сумує за чоловіком, я їй дуже співчувала. Коли дізналася, що сталося насправді - сорі, ю лост мі. Вона могла розповісти поліції. Вона сама вирішила цього не робити.

До речі, щодо шпигування за сусідами - саме тому я б ніколи не зробила вікна у весь ріст в будинку (ніби в мене коли-небудь будуть гроші на власний будинок) - будь-хто може палити на тебе, скільки влізе. Є така штука, як штори, які можна на ніч закривати. Не чули? Погугліть.

Як можна здогадатися, ця книга мене ✨трішки✨ роздратувала. Я сама накаркала, коли написала в ґудрідз, що Сейґер ніколи не підведе. Ага 🤡

А ще, якщо вам вона сподобалась… я дуже перепрошую.

#omc_reviews #omc_thriller

Замість естетики лишу тут свої нотатки до книги. Естетика роздратованого читача ✨
(Я завжди пишу нотатки англійською, коли читаю англійською - воно якось само)

Дублюю, бо мені підказали, як ховати картинку під спойлером 🖤

Дівчина в тіктоці розповідає, що чувак, з яким вона пішла на побачення, сказав, що прочитав «Переслідування Аделіни», і йому сподобалося…
Особливо сцена в дзеркальному лабіринті…
І він запропонував їй побігати…
🏃🏻‍♀️💨🚩🚔

(Коментарі як окремий вид мистецтва)

це було вчора бат стілл

According to the myth, the Prince of Hearts was not capable of love because his heart stopped beating long ago. Only one person could make it work again: his one true love. They said his kiss was fatal to all but her — his only weakness — and as he’d sought her, he’d leave a trail of corpses.

«Once Upon a Broken Heart»

Ну що я скажу… смеш 🫦