Дарʼя чудово висловила те, що я відчувала з приводу цих цитат:

Мій дитячий примірник «Тореадорів» такий зачитаний, що аж розлазиться. Рваний, драний, обклеєний метрами скотчу, помальований… Зате це лише доводить, як я люблю цю книгу. Я можу цитувати її напамʼять. Я почала її перечитувати, і от вже від першої сторінки +100 до настрою.

Але все-таки я вирішила купити собі новий примірник - аби потім ще лишилося що перечитувати 😅

Фан фект - вже десь після школи мені закортіло перечитати «Тореадорів» у енний раз, але друкованого примірника під рукою не було, і я скачала собі цю книгу з якогось сайту.

Як виявилося, скачала я ще не відредаговану завдяки незалежності версію. Я так офігіла від неочікуваної совкової пропаганди, що не передати. Коли напамʼять вивчені мною абзаци перебивалися одам савєцькому режиму, я як ніколи хотіла побігти в книгарню і купити ще одне видання від
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, аби лиш того не бачити.

Так що окреме дякую панові Нестайко та панові Малковичу за збереження моєї дитячої психіки від реалій того часу. А якщо вам цікаво, можете пошукати старіші версії твору, але будьте готові до скрімерів у вигляді «вєлікай і магучєй страни».

Начиталася цитат з цього інтервʼю, і що я можу сказати - треш повний. Хай там вже пан має свої переконання, але все, що було сказано про рашку - це мені на голову не налазить.

Я прочитала два (ну, півтора) ромкоми і остаточно впевнилася, що мені не варто слухати чиїсь відгуки на цей жанр.

Скільки вже було, що якісь книжкові блогери чи тіктокери максимально нахвалюють якийсь ромком, але ну не йде воно мені. Або ж всі засирають якусь книгу і кажуть, що вона взагалі такоє, а мені підійшла.

Це я до чого — презентую два відгуки на ромкоми. Я взагалі не планувала їх читати, але під час довгої дороги захотілося щось легеньке. Якимось чином обидва були про весілля (це було не спеціально, чесно).

К. Лорен "The Unhoneymooners" (в перекладі "Випадкові наречені")

⭐️ 3.75/5
🛏️ 4/5
❤️ 2/5
🌶️ 1/5

Олів, головна героїня, приймає пропозицію своєї сестри-близнючки поїхати замість неї на медовий місяць після того, як майже всі на її весіллі отруїлися морепродуктами. Супроводжує її Ітан, набридливий брат нареченого, з яким вони мають удавати сімейну пару.

Фейк дейтінг at its finest. Чесно, мені сподобалася сама ідея такого фейк дейтінгу, хоча це й було трохи по-кіношному. Якщо не шукати великої логіки, то можна просто насолоджуватися сюжетом і діалогами між головними персонажами. Між Олів та Ітаном з самого початку панує взаємна неприязнь (класика), але від цього взаємодія між ними стає цікавішою. Те, як вони один одного підколюють, було зроблено справді з гумором, як на мене. Багато ситуацій відбулися завдяки комічним збігам, тому ця книга була б прекрасною голівудською романтичною комедією, щоб розслабитися.

Мені також сподобалося, що вторинна сюжетна лінія не була прописала абияк і не існувала лише для того, щоб трохи відвернути увагу від самих стосунків. У головної героїні також є проблеми зі сприйняттям власного тіла, і я б хотіла, щоб ця тема розкрилася більше, бо якось ми не бачимо ніякого рішення чи висновку. Але, на диво, Олів у багатьох моментах нагадувала мені себе (особливо у вмінні інтерпретувати все негативно)), і саме через це мені хотілося побачити більше розкриття її характеру.

Бали я зняла за дещо, що буде спойлером: мене роздратувала реакція Еймі на те, що Олів розповіла їй про зраду чоловіка. Точніше, не сама реакція, а те, що вона наговорила їй образливих слів і ніколи так і не вибачилася. Схоже й було з Ітаном — обісравши характер Олів, він потім запропонував відновити стосунки, і я розумію, що давати другий шанс варто, але я б хотіла бачити менш "ромкомну" сцену примирення.

М. Соса "The Wedding Crasher"

⭐️ 1.75/5
🛏️ 2/5
❤️ 2/5
🌶️ 3/5

Працюючи над організацією весілля, Соланж випадково підслуховує, як наречена присягається в коханні іншому, і вирішує зірвати церемонію. Наречений Дін опиняється без пари, яка дуже була йому потрібна, щоб добитися підвищення на роботі, а Соланж потрібен фальшивий бойфренд під час приїзду родичів, і вони вирішують скооперуватися.

Все, що відбувалося в цій книзі, не мало жодного сенсу. Те, як Соланж вирішує зірвати весілля людей, про яких вона нічогісінько не знає — girl, mind your own business. Причина для фальшивих стосунків у них теж якась дурацька. Якщо я ще підтримаю стандартний сценарій "мені треба пара, щоб показати родичам, що я не лох", то Дінову причину для фальшивих стосунків так по-дурному закрутили, що зрештою вона вийшла повністю безглузда.

Герої підійшли до фейк дейтінгу прагматично, що було доволі цікаво (наприклад, зробили один одному досьє про себе, щоб інша людина краще могла прикидатися). Але сам сюжет тягнувся й тягнувся, було купа непотрібних діалогів чи сцен. А ще вони майже одразу зрозуміли, що подобаються один одному, а я — slowburn girlie. З одного боку це проблема моїх вподобань, а з іншого — якщо двоє людей зацікавлені один в одному і це розуміють, треба вигадати якусь причину, чому вони не можуть бути разом (ну десь до середини чи кінця книги). І в авторки цього не вийшло.

Книгу я закинула на 65% після того, як прочитала, як Дін під час ✨чарівної справи✨ бурмоче собі під ніс віршик, щоб не ✨закінчити справу раніше✨.
(Віршик про little pussy, який, взагалі-то, датується тим часом, коли це слово ще не мало іншого відомого значення, але цього мені вистачило, дякую.)

#omc_reviews #omc_romance

Сьогодні дивилася відео однієї з улюблених книжкових блогерок, де вона вирішила влаштувати експеримент — тиждень читати книги лише на Kindle та порівняти із читанням фізичних книг.

Щоразу, коли вона починала описувати переваги електронних книг, мені хотілося кричати "Так, так, ТАК" в екран, бо я сама дуже люблю переконувати людей придбати рідер та відчути це самостійно. Я читаю переважно на Kindle уже років десять, якщо не більше, але за минулий рік у мене назбиралося багато фізичних книг, бо я почала більше читати українською. І от які недоліки фізичних книг я помітила:

📚важко читати під час їжі, бо незручно тримати книгу однією рукою;

📚 треба вмикати світло, щоб читати — неймовірне відкриття, але завдяки підсвітці на кіндл можна читати книги вночі у дорозі, коли біля тебе спить партнер/ка, а йти в іншу кімнату не хочеться, або просто у місці з поганим освітленням;

📚 їх майже неможливо читати, лежачи на боці!!

📚руки втомлюються тримати книгу, а з деякими паперовими обкладинками читання перетворюється на повноцінне тренування рук, щоб втримати книгу відкритою;

📚 незручно брати книги з собою в подорож, особливо якщо хочеш взяти декілька. Іноді я навіть відкладаю читання фізичних книг, якщо знаю, що кудись їхатиму.

Це лише кілька речей, і, можливо, я придираюсь, але я ніколи не задумувалась про це аж настільки, поки не стала читати більше фізичних книг, і поки не почула це від тих, хто перейшов з паперових книг на електронні (лише зараз я пригадала, що у нас є слова "паперова книга" — хтось взагалі каже "фізична книга"?😅)

Звісно, перевага паперових книг у тому, що є дуже гарні колекційні і не тільки видання, і багато книг недоступні у електронному варіанті (принаймні українською). Але для мене перевага рідерів усе одно очевидна 🖤

А ви більше любите паперові чи електронні книги?

👀 Цікава ситуація з «Видавництвом» та перевіркою блогерів для співпраці.

Якщо коротко - на днях «Видавництво» звинуватили у тому, що вони для першого спільночиту видавництва та книжкових блогерів вибрали лічі, блогерку, яка після повномасштабного вторгнення ще форсила на своєму каналі рускі книги та блогерів.

Смм-ник «Видавництва» зреагував на критику у доволі різкій манері, і доволі логічно, у твіттері та телеграмі такий підхід розкритикували. На це відреагував засновник «Видавництва» й повідомив, що смм-ника звільнено.

Моя скромна думка - я не думаю, що за сам факт вибору блогера «Видавництво» треба одразу кенселити, бо я розумію, що пости лічі можна було прогледіти, бо опубліковані вони були раніше, або ж ті, хто відповідали за співпрацю, про це не знали. Я сама була підписана на неї, поки не дізналася про це. До повномасштабного багато в кого бували свої конфузи, але форсити русню у 2023 році на велику аудиторію - це взагалі не ок.

Я рада, що «Видавництво» оперативно на це зреагували та припинили співпрацю. Це було правильне рішення після такого фіаско, бо дослухатися до аудиторії в цьому випадку - це маст. І, як правильно сказали їм у твіттері, якщо з блогером буде щось не так, люди їм обов’язково скажуть - головне аби була відповідна реакція 🙃

Підтримаймо збір, будь ласка 🖤

друзі, я знов беру участь у зборі спільноти Каменярів зі своєю мікробаночкою на 5к 🥹

Дуже сподіваюсь, що зможу зібрати цю суму відносно швидко

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/5sVc49nWUN
Номер карти банки: 5375411216067947

Більше інформації про збір

Буду супер вдячна за донати і поширення 😘

Є думка запропонувати щось цікаве як наноблогерка за донат від певної суми (типу від 100 грн). але все шо я можу запропонувати: це зібрати якусь добірку книжок, зробити рекламу вашого каналу на моєму, або задизайнити вам щось (красиві постики, колажі, якісь картки для блогу). якщо щось із цього може зацікавити — маякуйте, нахімічім 🧪

Як то кажуть, не пов а ріл…

Некнижкове: фільм «20 днів у Маріуполі» тепер доступний до перегляду онлайн.
Тут можна знайти лінки на різні платформи.

Я не те що його раджу, а думаю, що він обов’язковий до перегляду. Я думала, що не зможу подивитися цей фільм, але змогла, і відкрила сама для себе той факт, що я, виявляється, можу споживати контент про війну. Так, це важко, але іноді здається, що це найменше, що я можу зробити, порівняно з людьми, які через це пройшли.

Тому якщо ви маєте хороші рекомендації книг або фільмів на тематику війни (не обов’язково документальні), напишіть, буду дуже вдячна.
#omc_movies

К. Орловська «Краще не читай»

⭐️ 3/5
🛏️ 2/5
👻 1/5

Звісно, я звернула увагу на книгу саме через назву. Це було доволі сміливо, враховуючи, як цією назвою можна оперувати у негативних відгуках 😅

Втративши дім у пожежі, Тарас та Олена із донькою Ганнусею тимчасово переїжджають до будинку на хуторі серед фруктових садів. Однак вони швидко розуміють, що у підвалі ховається щось зловісне, а таємниця будинку пов'язана із родиною, якій він належить. Особливо будинок впливає на Тараса, письменника, що все намагається написати власний шедевр. На що буде готовий піти автор заради твору, який здатен змінювати життя людей?

Перш за все мушу сказати, що моя оцінка, можливо, трохи завищена, бо я врахувала, що це дебют авторки. До першої книги я прискіпуватимусь менше, ніж до автора, який уже зайняв певну позицію на книжковому ринку.

Я не хотіла починати із порівнянь, та все ж — на самій обкладинці в інформації про авторку пише, що вона захистила магістерську по Кінгу, і певний вплив я тут бачу. Не лише завдяки одержимому письменнику, що стає небезпечним для сім'ї, а й у певних елементах авторського стилю, відвертих реченнях, що написані просто, але викликають неприємні відчуття. А ще мені вгледілися невеличкі вайби фільму The VVitch — хто читав, той зрозуміє 🐐

Мені не вистачило самої атмосфери. На початку авторка не одразу розповіла, що це за будинок і як сім'я туди потрапила, і тому його опис трохи не в'язався докупи. Можливо, це також проблеми з моєю уявою, але хотілося би більшої чіткості. Також вся історія здавалася місцями трішки примітивною, неначе чернетка, а не завершена книга. Деякі персонажі надто філософствували, а певні ситуації вирішувалися дещо "магічними" порадами, неначе всі герої абсолютно легко сприймали містику. Діти думали та розмовляли геть не по-дитячому. Також самі елементи горору поки що не лякали. Думаю, що книга підійде для тих, хто ще не дуже знайомий із жанром і хоче втягнутися.

Що мені сподобалося, то це маленькі деталі, що надають персонажам людяності та життя. Те, як улюбленим та місцем Олени у кожній квартирі була кухня, її затишок та спокій. Те, як Тараса надихав страшний та дещо огидний будинок, бо іноді ми справді черпаємо натхнення зі страшного та невідомого. Те, як маленька Ганнуся дізнається, що таке смерть, і що люди живуть з цим знанням та горем.

Однак я впевнена, що авторка попрацює над рекомендаціями та відгуками і зможе покращити свою наступну історію, бо я бачу класний потенціал для розвитку українського горору. Мені не вистачає горорів, які відбуваються у звичних та знайомих нам місцях, і я стежитиму за новими виданнями Орловської.

#omc_reviews #omc_horror

Готика українського хутора
#omc_aesthetic

А чи буває у вас таке, що ви думаєте: «От щас як сяду, та як почитаю, мммм, та всю книжку прочитаю, ой добре буде»
І ця думка про те, що ви зараз будете читати, солодша за саме читання…

…а потім ви просто три години просиджуєте на тіктоці 👌🏻