Перечитую всю трилогію Голодних ігор після «Балади».
She’s in her «антиутопії, революції, війни, розбиті долі та скло» era 🤙

Піта в другій книзі на інтервʼю Цезарю Флікермену:
- Все було б добре, якби не дитина.
Я:

Ребекка Кван «Вавилон»

⭐️ 4.5/5
🛏️ 2/5
💔 3/5

Дуже часто я стаю жертвою завищених очікувань, і з "Вавилоном" вони точно були високими. Чи виправдались вони повністю? Можливо й ні. Чи ставлю я цій книзі все вищий та вищий бал, чим більше про неї думаю? Однозначно.

Варто почати з того, що я не чекала від книги чогось нового про колоніалізм. Мені здається, що оскільки ця тема не є такою поширеною в популярних наразі книгах, багато хто із іноземних читачів могли вперше задуматись про те, на чому побудоване їх теперішнє життя. У деяких відгуках я бачила, що людям було знайоме почуття провини за те, що вони живуть на благах, подарованих колишньою імперією. Зі мною вийшло навпаки, адже ми опинились з іншого боку. Від імперій ми отримали лише сліди кривої історії. Тому я досвід Робіна та Рамі був мені частково знайомий. Лише частково - я не ототожнюю наш досвід, але я знаю, як це буває, коли твою націю вважають нижчою. Однак за допомогою Летті я відчула той укол провини - біла жінка, яка вважає, що її життя дуже погане, але не думає про жінок інших рас чи національностей, які страждають більше.

Хоча моє минуле філолога і близько не схоже на навчання у Вавилоні, я отримала певний кайф від описаного процесу вивчення мов, проведення зв'язків між словами та заглиблення в етимологію. Особливо було цікаво читати дискусії про переклад та накладати їх на свій досвід.
Це була дарк академія at its finest — студенти, які настільки одержимі навчанням, що не помічають нічого довкола — включаючи революції та повстання. Цікаво, що наших студентів ніяке навчання свого часу не зупинило.

Чого мені не вистачило, то це, як і багатьом, більш розвинених персонажів. Я розумію, що в Ребекки Кван була своя мета в написанні цієї книги, і персонажі швидше слугували певними ідеями та мали конкретну роль в сюжеті, але саме це завадило мені більш до них прив'язатися. До Робіна, як до головного персонажа, питань нема. Летті втілювала зрозумілий образ, і тому з нею теж все було ясно. Але Рамі та Віктуар заслуговували на більше слів та сторінок. Особливо Віктуар — ми майже нічого про неї не знали, а вона, як на мене, є сильною та цікавою героїнею.

Саме тому ті моменти, які мали б розбити мені серце, мене майже не зачепили, окрім одного (фіналу). І мені дуже-дуже шкода, адже я хотіла історію, яка мене знищить і змусить мене ридати (в мене все окей), а отримала більше моментів для роздумів. І це класно, що книга змушує повертатись до неї та переосмислювати її, але мені трішечки чогось не вистачило. Однак, я цілком розумію, що це більше питання моїх вподобань як читача, а не недолік самої книги. У Кван є така штука, що вона говорить про щось, але не показує цього. Вона говорить про те, якою близькою стала четвірка друзів, але це можна було б замінити якоюсь маленькою сценою, де я сама побачу, що так і є. На жаль, за всю книгу я пам'ятаю лише дві-три сцени, де я справді побачила їх зв'язок, і хоча я можу все додумати сама та уявити, я не дуже люблю цього робити самостійно.

Сюжет був дуже цікавим на початку і в кінці, але всередині він для мене трошки просів. Раптом стало трохи забагато пояснень та описів перекладацького порно. Я уявляю, яку колосальну роботу Ребекка Кван зробила, щоб написати настільки історично достовірну книгу, наскільки можливо для такого жанру, але в певний момент мій виснажений за день мозок вже благав про якийсь екшен.

Тому я радитиму "Вавилон" для тих, хто любить мови та історію, кому подобається жанр дарк академії, і кому не настільки важливо, щоб персонажі були повністю розкритими. Але якщо вам обов'язково потрібен динамічний сюжет, можливо, варто подумати. Мені ж ця книга трапилась в той час, коли мені потрібно було трошки більшого, щоб пробудити в мені емоції. Правда, це вже моя власна проблема.

До речі, мені було б цікаво почитати негативні відгуки на цю книгу саме від англійців 🙃

А чи виправдалися ваші очікування стосовно "Вавилону"?

#omc_reviews

Завжди мріяла, щоб в мене вдома пахло кровʼю.
Ваші ставки, чим пахне ця свічка?
(Крові там нема)

Чудові новини від «Видавницва»!

Наскільки ж приємно, коли в нас поширюється не лише іноземна квір-література, а й українська 💗

Цього тижня нарешті повністю заповнила прогалини в перегляді серіалів Майка Фленеґена, а саме додивилась "Опівнічний клуб". Тому мені захотілось скласти свій невеличкий рейтинг його серіалів.

1️⃣ «Привиди будинку на пагорбі»

Моя римська імперія та один із найкращих серіалів, які я бачила. Однозначно передивлюватимусь його ще, правда, не знаю, скільки ще витримаю сліз та болю. До того ж це мій найулюбленіший горор, і цей серіал справді страшний (попереджаю, якщо захочете дивитись його вночі та на самоті). Адаптований за однойменним романом Ширлі Джексон.

2️⃣ «Опівнічна меса»

Чомусь цей серіал для мене дуже... затишний? Хоча затишного там нема нічого. Особлива атмосфера, не схожа на інші його серіали. Раджу дивитись, узагалі не знаючи, про що сюжет - так набагато цікавіше. Не вийшов на перше місце лише тому, що його ще кілька років тому назавжди зайняв Хілл Хаус. Адаптований за вигаданим романом із іншого фільму Фленеґена, і ця книга була написана героїнею, яку грає прекрасна Кейт Сіґел, і вона ж дружина Фленеґена, і вона ж грає у всіх його серіалах… так, це мультивсесвіт Фленеґена, він тут робить, що хоче. Я це обожнюю.

3️⃣ «Привиди маєтку Блай»

Тут вийшов такий собі Хілл Хаус номер 2, але історія все одно оригінальна та цікава. Люблю її ще тому, що там ми знову бачимо моїх крашів деяких акторів із Хілл Хауса (а саме Вікторію Педретті та Олівера Джексона-Коєна), бо далі вони в мультивсесвіті Фленеґена не з'являлись, на жаль. Адаптований за повістю Генрі Джеймса "Поворот гвинта".

4️⃣ «Падіння дому Ашерів»

Це більше трилер, як на мене, тому він точно менш страшний за попередні серіали. Неймовірна Карла Ґуджіна вже має бути вагомою причиною подивитись цей серіал. Адаптований за різними творами Едгара Аллана По, в тому числі й за однойменним.

5️⃣ «Опівнічний клуб»

Серіал на останньому місці не тому, що він поганий, а тому, що він вразив найменше. Причиною стало те, що він, як виявляється, мав мати другий сезон, але його скасували, тож одразу попереджаю, що більшість сюжетних ліній до кінця не розкриті. Однак сюжет справді цікавий, акторська гра просто чудова, і точно раджу, якщо ви любите історії про історії.
На створення серіалу Фленеґена надихнула відома антологія "Чи боїшся ти темряви?" (думаю, ви також в дитинстві усирались від кожної серії). Тому персонажі серіалу розказують в ньому різні страшні історії, які засновані на книгах Крістофера Пайка.

П.С. Якщо ви вже всі ці серіали бачили, але не бачили фільмів Фленеґена, то дуже раджу "Тишу" та "Окулус".

#omc_movies #omc_horror

Читацький апдейт: смакую чудовий троп rivals to lovers 🤌🏻

Напевне, вперше я хочу книгу не з кольоровим зрізом - щось він мені тут не подобається 🥲
Не знаю, чи варто передзамовляти після всіх приколів з «Вавилоном», але цю книгу однозначно придбаю, як і кілька інших новинок від «Жоржа»

Вгадайте хто зловив смачний спойлер до «Анатомії», прочитавши перше речення анотації другої частини з дилогії в інстаграмі видавництва 👌🏻

Я закінчила «Divine Rivals», і мені терміново треба заповнити порожнечу якоюсь іншою книгою до виходу продовження (на щастя, це вже наступного тижня).
Давно книга не викликала в мене таких емоцій, дуже давно.

Скористалася акцією 1+1=3 у Віваті 🤭
Маю тепер не лише дві бажанки і рандомно вибрану книгу («Служницю»), а й закладку із «Гіпотезою кохання», мимо якої я просто не могла пройти