Не так давно я знайшла цю книгу в тіктоці та бачила її на Wattpad, і ось її вже видають 💔
Думаю, це буде ідеальне чтиво на літо

Сюзанна Колінз «Балада про співочих пташок та змій»

⭐️ 5/5
🛏️ 5/5
❤️ 2/5

Сходили на фільм? Прочитайте книгу. Ще не ходили на фільм? За можливості спершу прочитайте книгу, а тоді йдіть. Ну або прочитайте її опісля.

Якимось чином я пропустила повз себе той факт, що ця книга вийшла кілька років тому. Я дуже люблю «Голодні ігри», але я не сиділа прямо аж так у фандомі, щоб знати всі нові події. І що я вам скажу - дарма, ох дарма.

Бай зе вей, я писатиму тут без спойлерів, але можете прогортатити вниз до посилання на відгук зі спойлерами, і там же пропишу відмінності між книгою та фільмом, тому якщо ви вже бачили фільм, але вам лінь читати книгу - клікайте.

Книга розповідає про Коріолана Сноу, того самого президента-тирана, і як він таким став. Сам персонаж Сноу - це наш типовий нарцис (мейбі соціопат? психопат?). Його внутрішній монолог поданий в книзі так, що читач сам може робити висновки, бо хоча ми й буквально знаходимось у його голові, оповідь від третьої особи трохи допомагає відсторонитися. Із перших рядків ми розуміємо, що він марнославний, честолюбний та робить усе, щоб влитись у престижне суспільство та повернути статус своїй родині, яка після війни із бунтівниками переживає дуже складні часи. Мені дуже подобалось те, що іноді його думки були цілком звичайними, але тут одразу з'являлось щось, де ми бачимо його зверхнє ставлення до оточуючих, зневагу до «нижчих» людей з округів та бажання бути всюди першим.

Різні персонажі книги по-своєму повпливали на те, як Сноу сприймає людство. Судячи із епілогів та післямови, кожного з них надихнула певна філософська теорія про природу людства. Людина від природи добра чи зла? Схильна до насилля чи здатна жити у мирі? Наскільки людство потрібно контролювати, і чи не почнуться безупинні війни, якщо цей контроль забрати? Це дуже важливий момент, адже роздуми про це та висновок, який Коріолан зробив, наштовхнули його на те, щоб стати тим, ким ми бачимо його у трилогії. З мого боку, цей висновок був доволі однобоким, але Сноу, як було видно одразу, не здатен бачити у людях хороше, адже сам він звик зі всього черпати власну вигоду.

Голодні ігри у цій книжці зовсім не схожі на дійство, що нам відоме із оригінальної трилогії, тому одним із завдань Сноу стає не лише менторство Люсі Ґрей, однієї з трибутів, а й розробка ідей, що залучать більше глядачів до ігор, які ніхто вже не хоче дивитись. Докторка Ґоул, науковиця та продюсерка Ігор, трохи схиблена та відома своєю жорстокістю, бере Коріолана під своє крило та часто питає його, для чого створені Ігри, і чому так важливо їх контролювати. Це дуже важливо, адже завдяки їй Сноу вперше задумується про природу людства та про ідею держави як абсолютного контролю над населенням «заради загального блага» (вибачте, не втрималась). З часом він переймає її віру в те, що всі люди від природи жорстокі, і свято вірить, що світ був би нескінченними Голодними іграми, якщо над ним не домінувати.

Люсі Ґрей, трибутка із Округу 12, також мала важливий вплив на Сноу. Будучи її ментором та спостерігаючи за її участю на Іграх, Сноу «закохується» в неї, якщо це можна так назвати. Він би сам це так і назвав, але якщо уважно за ним спостерігати, то одразу стає зрозуміло, що все, що він для неї робив, було для його ж вигоди. Люсі Ґрей вірить у те, що люди від природи добрі, але їх можуть міняти обставини (такі як арена), а ще частіше вони самі вирішують, чи переступити межу.

Також в нас є Сеян, «друг» Сноу. Мені навіть через лапки не хочеться писати це слово, бо з книги одразу стало ясно, що дружбою там і не пахне (принаймні з боку Сноу), але у фільмі це не дуже вдало показали. Сеян зневажає ігри, вважає, що люди з округів рівні капітолійцям, і що люди заслуговують на свободу та є від природи добрими. Іронічно та дуже сумно, що увесь цей час біля нього перебувала людина, прямо протилежна його переконанням.

Ми всі знаємо, до якого висновку Сноу прийшов у кінці та що з цього вийшло. Однак книга дуже добре розкриває, що ж привело його до цього шляху, адже бували моменти, де він мав можливість межу не переступати.

Варто розуміти, що тут Коріолан завжди робив свідомий вибір. Обставини, у яких він зростав, обтяжували багато кого, але від самого початку він вибрав свій шлях та лише підкріпляв їх виправданнями, які йому приходили у вигляді переваг Ігор чи настанов Ґоул.

Мені дуже сподобались паралелі між Катніс та Люсі Ґрей - той самий округ, пісні та переспівниці. Читати про те, як Сноу панікував від цих птахів, було дуже весело, адже в кінці Переспівниця його і погубила. Так само як і пісні, які він зневажав і не вірив у їх силу. Ось за що я просто вклоняюсь Сюзанні Колінз - ці неймовірні паралелі чудово обрамили історію.

Тож я однозначно рекомендую цю книгу, якщо ви любите оригінальну трилогію, навіть якщо ви не читали самі книги. Не дуже раджу просто йти на фільм, бо це наче лише глазур на багатошаровому торті, а якщо спробувати посмакувати нижніми шарами, то вже тоді відчуваєш присмак гнилі, якою вкрита історія Коріолана. Але якщо вам лінь читати, то хоча б гляньте щось на ютубі про різницю між книгою та фільмом. Маю кілька рекомендацій, якщо треба.

І ласкаво прошу до спойлерного відгуку.

А як вам історія Сноу, і що думаєте ви - він таким став чи народився?

Дисклеймер: Авторка каналу розмежовує актора, що грав Сноу, і персонажа. Так, в неї є купа збережених з ним едітів. Так, звук "snow lands on top" надто часто крутиться в її голові. Це не має дискредитувати її відгук, щиро дякую.

#omc_reviews

Знайшла в себе аж дві дуже змістовні нотатки по «Баладі»

Я не дуже люблю зиму, але ця пора також буває затишною - особливо коли ти в заметіль сидиш дома та читаєш якусь книгу. Найбільш атмосферно читати трилери в стилі "нас замело снігом в горах, а надворі хтось є" і тд. Мені подобається похмура естетика зими, і зараз якраз час насолодитися нею, поки вона не набридла.
Тому я зібрала невеличку підбірку зимових книг, Крампус едішен (або горори та трилери).

П.С. Санта едішен також планується 👀

Перечитую всю трилогію Голодних ігор після «Балади».
She’s in her «антиутопії, революції, війни, розбиті долі та скло» era 🤙

Піта в другій книзі на інтервʼю Цезарю Флікермену:
- Все було б добре, якби не дитина.
Я:

Ребекка Кван «Вавилон»

⭐️ 4.5/5
🛏️ 2/5
💔 3/5

Дуже часто я стаю жертвою завищених очікувань, і з "Вавилоном" вони точно були високими. Чи виправдались вони повністю? Можливо й ні. Чи ставлю я цій книзі все вищий та вищий бал, чим більше про неї думаю? Однозначно.

Варто почати з того, що я не чекала від книги чогось нового про колоніалізм. Мені здається, що оскільки ця тема не є такою поширеною в популярних наразі книгах, багато хто із іноземних читачів могли вперше задуматись про те, на чому побудоване їх теперішнє життя. У деяких відгуках я бачила, що людям було знайоме почуття провини за те, що вони живуть на благах, подарованих колишньою імперією. Зі мною вийшло навпаки, адже ми опинились з іншого боку. Від імперій ми отримали лише сліди кривої історії. Тому я досвід Робіна та Рамі був мені частково знайомий. Лише частково - я не ототожнюю наш досвід, але я знаю, як це буває, коли твою націю вважають нижчою. Однак за допомогою Летті я відчула той укол провини - біла жінка, яка вважає, що її життя дуже погане, але не думає про жінок інших рас чи національностей, які страждають більше.

Хоча моє минуле філолога і близько не схоже на навчання у Вавилоні, я отримала певний кайф від описаного процесу вивчення мов, проведення зв'язків між словами та заглиблення в етимологію. Особливо було цікаво читати дискусії про переклад та накладати їх на свій досвід.
Це була дарк академія at its finest — студенти, які настільки одержимі навчанням, що не помічають нічого довкола — включаючи революції та повстання. Цікаво, що наших студентів ніяке навчання свого часу не зупинило.

Чого мені не вистачило, то це, як і багатьом, більш розвинених персонажів. Я розумію, що в Ребекки Кван була своя мета в написанні цієї книги, і персонажі швидше слугували певними ідеями та мали конкретну роль в сюжеті, але саме це завадило мені більш до них прив'язатися. До Робіна, як до головного персонажа, питань нема. Летті втілювала зрозумілий образ, і тому з нею теж все було ясно. Але Рамі та Віктуар заслуговували на більше слів та сторінок. Особливо Віктуар — ми майже нічого про неї не знали, а вона, як на мене, є сильною та цікавою героїнею.

Саме тому ті моменти, які мали б розбити мені серце, мене майже не зачепили, окрім одного (фіналу). І мені дуже-дуже шкода, адже я хотіла історію, яка мене знищить і змусить мене ридати (в мене все окей), а отримала більше моментів для роздумів. І це класно, що книга змушує повертатись до неї та переосмислювати її, але мені трішечки чогось не вистачило. Однак, я цілком розумію, що це більше питання моїх вподобань як читача, а не недолік самої книги. У Кван є така штука, що вона говорить про щось, але не показує цього. Вона говорить про те, якою близькою стала четвірка друзів, але це можна було б замінити якоюсь маленькою сценою, де я сама побачу, що так і є. На жаль, за всю книгу я пам'ятаю лише дві-три сцени, де я справді побачила їх зв'язок, і хоча я можу все додумати сама та уявити, я не дуже люблю цього робити самостійно.

Сюжет був дуже цікавим на початку і в кінці, але всередині він для мене трошки просів. Раптом стало трохи забагато пояснень та описів перекладацького порно. Я уявляю, яку колосальну роботу Ребекка Кван зробила, щоб написати настільки історично достовірну книгу, наскільки можливо для такого жанру, але в певний момент мій виснажений за день мозок вже благав про якийсь екшен.

Тому я радитиму "Вавилон" для тих, хто любить мови та історію, кому подобається жанр дарк академії, і кому не настільки важливо, щоб персонажі були повністю розкритими. Але якщо вам обов'язково потрібен динамічний сюжет, можливо, варто подумати. Мені ж ця книга трапилась в той час, коли мені потрібно було трошки більшого, щоб пробудити в мені емоції. Правда, це вже моя власна проблема.

До речі, мені було б цікаво почитати негативні відгуки на цю книгу саме від англійців 🙃

А чи виправдалися ваші очікування стосовно "Вавилону"?

#omc_reviews

Завжди мріяла, щоб в мене вдома пахло кровʼю.
Ваші ставки, чим пахне ця свічка?
(Крові там нема)