Сьогодні я дізналась, що в «Гіпотезі кохання» є бонусний розділ з POV Адама. Я читала цю книгу двічі і лише зараз я про це дізнаюсь. Почуваюсь обманутою.
🔥4😱1
Ну що ж. Когось можна вітати із сьогоднішньою датою, а я просто робитиму вигляд, що для мене кінець літа не дорівнює кінцю світу.
Тим не менше, осінь - це найвайбовіша та найестетичніша пора для читання, і я спробую її романтизувати. І хоча минули роки з тих пір, коли вересень означав для мене початок навчання, усе одно відчувається якийсь академічний настрій у повітрі. Тому що може бути більш підходящим для вересня, ніж жанр dark academia?
Якщо ви з тих динозаврів, які ще сиділи на тамблері (я теж серед них), ну або хоча б ви вже мали тікток у 2020 році, то слова "дарк академія" для вас точно щось значать. Вони в першу чергу асоціюються у нас із вінтажними піджаками та светрами, бібліотеками, університетськими коридорами, античним мистецтвом та осінню. Однак естетика та жанр дарк академії - це дві різні речі, і що іронічно - поява цієї естетики, власне, суперечить самому жанру.
Дарк академія в першу чергу визначається критикою елітаризму, надмірного навчання та захоплення академічним устроєм. Книги цього жанру зазвичай мають кілька спільних елементів, а саме: університет як місце подій; елітну або закриту групу, до якої намагається потрапити головний герой; критику академії чи елітаризму; одержимість кимось або чимось; і, власне, вбивство.
Жанр дарк академії напряму критикує те, як студенти надмірно захоплюються чимось академічним - оцінками, предметом, викладачем, закритою групою або якимось образом, і внаслідок цього відбувається щось трагічне (зазвичай вбивство або смерть). Саме тому поява окремої естетики трішки суперечить жанру, адже вона романтизує все те, що мало б критикуватись.
Звісно ж, ніхто не забороняє насолоджуватись книгами чи фільмами з академічним сеттінгом або полюбляти стиль в одязі, що нагадує нам про форми старих університетів. Тим не менше, багато фільмів чи книг, які рекомендуються в жанрі дарк академії, насправді містять лише її естетику. Але, напевне, у всіх нас колись виникало бажання прочитати "розумну" книгу тільки для того, щоб здатись розумним, і дарк академія показує, що може статись, якщо загубити себе в цьому жанрі. Однак я не буду нікого обманювати - в якомусь паралельному всесвіті я теж могла би бути однією з тих противних студентів, які задирають носа та вважають себе кращими за інших, цитуючи один одному класичні твори або сентенції латиною. Хоча, якщо згадати про вбивство як один із провідних мотивів дарк академії...може, краще не треба.
А якщо вам вересень також навіює спогади про повернення в шкільні чи університетські коридори, і вам хочеться повернутись до цієї естетики - я підготувала для вас підбірку в жанрі дарк академії 🍂👇🏻
#omc_autumn #omc_recs
Тим не менше, осінь - це найвайбовіша та найестетичніша пора для читання, і я спробую її романтизувати. І хоча минули роки з тих пір, коли вересень означав для мене початок навчання, усе одно відчувається якийсь академічний настрій у повітрі. Тому що може бути більш підходящим для вересня, ніж жанр dark academia?
Якщо ви з тих динозаврів, які ще сиділи на тамблері (я теж серед них), ну або хоча б ви вже мали тікток у 2020 році, то слова "дарк академія" для вас точно щось значать. Вони в першу чергу асоціюються у нас із вінтажними піджаками та светрами, бібліотеками, університетськими коридорами, античним мистецтвом та осінню. Однак естетика та жанр дарк академії - це дві різні речі, і що іронічно - поява цієї естетики, власне, суперечить самому жанру.
Дарк академія в першу чергу визначається критикою елітаризму, надмірного навчання та захоплення академічним устроєм. Книги цього жанру зазвичай мають кілька спільних елементів, а саме: університет як місце подій; елітну або закриту групу, до якої намагається потрапити головний герой; критику академії чи елітаризму; одержимість кимось або чимось; і, власне, вбивство.
Жанр дарк академії напряму критикує те, як студенти надмірно захоплюються чимось академічним - оцінками, предметом, викладачем, закритою групою або якимось образом, і внаслідок цього відбувається щось трагічне (зазвичай вбивство або смерть). Саме тому поява окремої естетики трішки суперечить жанру, адже вона романтизує все те, що мало б критикуватись.
Звісно ж, ніхто не забороняє насолоджуватись книгами чи фільмами з академічним сеттінгом або полюбляти стиль в одязі, що нагадує нам про форми старих університетів. Тим не менше, багато фільмів чи книг, які рекомендуються в жанрі дарк академії, насправді містять лише її естетику. Але, напевне, у всіх нас колись виникало бажання прочитати "розумну" книгу тільки для того, щоб здатись розумним, і дарк академія показує, що може статись, якщо загубити себе в цьому жанрі. Однак я не буду нікого обманювати - в якомусь паралельному всесвіті я теж могла би бути однією з тих противних студентів, які задирають носа та вважають себе кращими за інших, цитуючи один одному класичні твори або сентенції латиною. Хоча, якщо згадати про вбивство як один із провідних мотивів дарк академії...може, краще не треба.
А якщо вам вересень також навіює спогади про повернення в шкільні чи університетські коридори, і вам хочеться повернутись до цієї естетики - я підготувала для вас підбірку в жанрі дарк академії 🍂👇🏻
#omc_autumn #omc_recs
❤5
Мусила змінити останній слайд, бо не помітила, що обкладинка до Доріана Грея була написана роснявою 🤦🏻♀️
Боже який позор це пизда
😁6❤1
Я тут зрозуміла, що в мене в житті була своя дарк академія, а точніше, Острозька академія.
Нас ректор називав елітою нації, ми вважали, що наш факультет був кращий за інші, і територія академії була дуже вайбовою з усякими "античними" скульптурами і картинами в коридорах. Ми вчили латину, читали і аналізували літературу, і в нас навіть був присутній надприродний елемент (розповіді про привид Гальшки Острозької в замку або привиди монахів у старій частині академії). Вбивств у нас, на щастя, не було, але перед заліками студенти справді скидались на якихось мерців.
(Забудемо про те, що Острог був майже селом, вчились ми часто абияк, а еліта нації зазвичай просто бухала і бушувала у вільний час).
Нас ректор називав елітою нації, ми вважали, що наш факультет був кращий за інші, і територія академії була дуже вайбовою з усякими "античними" скульптурами і картинами в коридорах. Ми вчили латину, читали і аналізували літературу, і в нас навіть був присутній надприродний елемент (розповіді про привид Гальшки Острозької в замку або привиди монахів у старій частині академії). Вбивств у нас, на щастя, не було, але перед заліками студенти справді скидались на якихось мерців.
(Забудемо про те, що Острог був майже селом, вчились ми часто абияк, а еліта нації зазвичай просто бухала і бушувала у вільний час).
❤18😁2🔥1
Це просто чудова новина!!
Маю також відгук, перша частина циклу - це просто моя любов 💔
Маю також відгук, перша частина циклу - це просто моя любов 💔
Forwarded from cozy books and tea
новинка від видавництва Небо!
знаю, що багато хто чекав цього анонсу, тому повідомляю вам одразу. а раптом захочете цю красуню собі?
#новини_в_чайничку
знаю, що багато хто чекав цього анонсу, тому повідомляю вам одразу. а раптом захочете цю красуню собі?
#новини_в_чайничку
❤4
Нарешті пишу відгук, який заборгувала ще з серпня.
Якщо ви недавно пройшли через розставання, не читайте цю книгу. Буде дуже боляче. І так, Він - це ім'я, а не займенник. Скорочено від Віндгем.
Взагалі я не фанатка second chance romance, або книг, де головні герої вже були разом, розстались, і потім знову сходяться. В цьому випадку автору не завжди обов'язково доводити нам, чому вони мають бути разом. Я читаю романтичні книги заради самого шляху героїв до встановлення стосунків, перших почуттів та слоубьорну. Тим не менше, я довірилась Емілі Генрі в цьому випадку після схвальних відгуків на цю книгу, і не пошкодувала. Вона справді розбила мені серце.
Генрі завжди майстерно прописує емоції та почуття. Ця книга ведеться від POV Гаррієт, і те, як вона почувається біля Віна після місяців розставання, крає душу. В нас є два таймлайни: теперішній час, де вони приїхали з друзями до будиночка біля океану та прикидаються, що вони досі пара, і минуле, де нам показують, як вони зійшлись та як вони розстались. Це допомагає зрозуміти всю картину та прожити їх історію ще більше.
Я однозначно рекомендую цю книгу, якщо ви не проти почитати щось сумніше та якщо вам подобаються книги з фокусом на почуття і емоції. Якщо ви ще й спробуєте себе уявити в схожій ситуації, то це додає болю до загального досвіду, але й підтверджує майстерність Емілі Генрі. Вона справді вміє написати речення так, що воно пробирає до кісток.
Тепер щодо негативу. Це не буде спойлером наразі, але більш детальний відгук зі спойлерами я також прикріплю окремим лінком, бо важко описати всі мої думки без опису сюжету. Так-от, сама ситуація, що лежить в основі книги, для мене особисто дивна. Ми одразу з самого початку розуміємо, що друзі для Гаррієт дорівнюють цілому світу, і вони всі дуже близькі. Для мене було незрозуміло, чому Гаррієт та Він вирішили пропустити себе через таку емоційну м'ясорубку і прикидатись парою заради щастя своїх друзів, яке все одно тривало б недовго, адже вони мусили розповісти їм рано чи пізно. Ми також розуміємо, що розставання Гаррієт та Віна стало б великою проблемою для друзів та їх відпочинку, і так не має бути. В першу чергу, їх компанія мала б зрозуміти, як почувається сама пара, а не думати про себе та свої упередження чи думки про їх пару.
Не знаю, чи це мінус, але більшість часу я також не вболівала за їх стосунки. Точніше, їх пара в минулому мені якраз подобалась, але поки ми не знаємо, що насправді стало причиною їх розставання, всі романтичні моменти сприймаються через призму болю та душевних страждань Гаррієт. Тому в мене не було думок типу "а коли ж вони нарешті зійдуться?", бо я розуміла, що чомусь вони таки розстались. Фактично одразу ми знаємо, що Він був ініціатором розставання, і тому коли він робив якісь романтичні речі під час їхньої гри в пару, це мене трохи відштовхувало. Мені здавалось, що він як ініціатор розриву мусив розуміти, що їй боляче від цих прикидань, але дозволяв собі трохи більше, ніж потрібно. Так, потім ми дізнаємось, в чому була справа, але в процесі це трошки псувало картину для мене. Але мушу визнати, що всі хот моменти дуже хот. Тобто в мене не було такого, що я ненавиділа їхню пару - між ними ох яка хімія, і вони підходять один одному. Але коли я знала, що розрив був, я не могла на сто відстоків поринути в їх стосунки, допоки я не зрозуміла, що власне сталось.
Загалом «Happy Place» тепер входить в список моїх топових книг на літо, а також топових любовних романів. Однак ще раз попереджу, що раджу її читати тоді, коли ви налаштовані на щось сумніше. Так само, як з "Пляжним чтивом", де майже нема пляжу, "Happy Place" не завжди хеппі.
Відгук зі спойлерами тут.
#omc_reviews #omc_romance #omc_summer #omc_favs
Емілі Генрі "Happy Place"
⭐️ 5/5
❤️ 4.5/5
🛏 4/5
🌶 3/5
Гаррієт та Він створені один для одного і скоро мають одружитись. Принаймні, так вважають їх друзі, адже вони не знають, що Гаррієт з Віном розстались. Тому коли вони опиняються разом на щорічному відпочинку в колі друзів, вони вирішують прикинутись, що вони досі пара, аби не зіпсувати поїздку. Якщо ви недавно пройшли через розставання, не читайте цю книгу. Буде дуже боляче. І так, Він - це ім'я, а не займенник. Скорочено від Віндгем.
Взагалі я не фанатка second chance romance, або книг, де головні герої вже були разом, розстались, і потім знову сходяться. В цьому випадку автору не завжди обов'язково доводити нам, чому вони мають бути разом. Я читаю романтичні книги заради самого шляху героїв до встановлення стосунків, перших почуттів та слоубьорну. Тим не менше, я довірилась Емілі Генрі в цьому випадку після схвальних відгуків на цю книгу, і не пошкодувала. Вона справді розбила мені серце.
Генрі завжди майстерно прописує емоції та почуття. Ця книга ведеться від POV Гаррієт, і те, як вона почувається біля Віна після місяців розставання, крає душу. В нас є два таймлайни: теперішній час, де вони приїхали з друзями до будиночка біля океану та прикидаються, що вони досі пара, і минуле, де нам показують, як вони зійшлись та як вони розстались. Це допомагає зрозуміти всю картину та прожити їх історію ще більше.
Я однозначно рекомендую цю книгу, якщо ви не проти почитати щось сумніше та якщо вам подобаються книги з фокусом на почуття і емоції. Якщо ви ще й спробуєте себе уявити в схожій ситуації, то це додає болю до загального досвіду, але й підтверджує майстерність Емілі Генрі. Вона справді вміє написати речення так, що воно пробирає до кісток.
Тепер щодо негативу. Це не буде спойлером наразі, але більш детальний відгук зі спойлерами я також прикріплю окремим лінком, бо важко описати всі мої думки без опису сюжету. Так-от, сама ситуація, що лежить в основі книги, для мене особисто дивна. Ми одразу з самого початку розуміємо, що друзі для Гаррієт дорівнюють цілому світу, і вони всі дуже близькі. Для мене було незрозуміло, чому Гаррієт та Він вирішили пропустити себе через таку емоційну м'ясорубку і прикидатись парою заради щастя своїх друзів, яке все одно тривало б недовго, адже вони мусили розповісти їм рано чи пізно. Ми також розуміємо, що розставання Гаррієт та Віна стало б великою проблемою для друзів та їх відпочинку, і так не має бути. В першу чергу, їх компанія мала б зрозуміти, як почувається сама пара, а не думати про себе та свої упередження чи думки про їх пару.
Не знаю, чи це мінус, але більшість часу я також не вболівала за їх стосунки. Точніше, їх пара в минулому мені якраз подобалась, але поки ми не знаємо, що насправді стало причиною їх розставання, всі романтичні моменти сприймаються через призму болю та душевних страждань Гаррієт. Тому в мене не було думок типу "а коли ж вони нарешті зійдуться?", бо я розуміла, що чомусь вони таки розстались. Фактично одразу ми знаємо, що Він був ініціатором розставання, і тому коли він робив якісь романтичні речі під час їхньої гри в пару, це мене трохи відштовхувало. Мені здавалось, що він як ініціатор розриву мусив розуміти, що їй боляче від цих прикидань, але дозволяв собі трохи більше, ніж потрібно. Так, потім ми дізнаємось, в чому була справа, але в процесі це трошки псувало картину для мене. Але мушу визнати, що всі хот моменти дуже хот. Тобто в мене не було такого, що я ненавиділа їхню пару - між ними ох яка хімія, і вони підходять один одному. Але коли я знала, що розрив був, я не могла на сто відстоків поринути в їх стосунки, допоки я не зрозуміла, що власне сталось.
Загалом «Happy Place» тепер входить в список моїх топових книг на літо, а також топових любовних романів. Однак ще раз попереджу, що раджу її читати тоді, коли ви налаштовані на щось сумніше. Так само, як з "Пляжним чтивом", де майже нема пляжу, "Happy Place" не завжди хеппі.
Відгук зі спойлерами тут.
#omc_reviews #omc_romance #omc_summer #omc_favs
❤7