Т. Дж. Клюн «Дім у волошковому морі»

⭐️ 4.5/5
🛏️ 3/5
❤️ 4/5

“I’m afraid I don’t have magic.”
“You do, Mr. Baker. Arthur told me that there can be magic in the ordinary.”

Лайнус Бейкер ніколи не порушує правила. Будучи інспектором у відділі Управління Магічною Молоддю, він чесно доповідає про життя дітей з магічними здібностями у різних інтернатах. Він не прив‘язується до дітей та лишає об‘єктивні доповіді, аж поки його не відправляють до дому на віддаленому острові у волошковому морі.
Там Лайнус знайомиться із духами лісу, гномицею, перевертнем, і навіть Антихристом. Чим більше часу він проводить серед цих неймовірних дітей, тим більше він починає сумніватись, що всі установлені правила справді того варті.

Ця книга, беззаперечно, одна з найвідоміших у жанрі затишного фентезі. Вона тепла та літня, наче сонячний день на канікулах.
Це просто ідеальний приклад тропу found family - сім’я, яку ми знаходимо, а не в якій ми народжуємось.

A home isn’t always always the house we live in. It’s also the people we choose to surround ourselves with.

Спершу мені не дуже подобався головний герой, адже в описі його м‘якого характеру на початку книги мені ввижалась певна безхребетність. Однак з часом характер Лайнуса міцнішає, і ще більше розкривається доброта його душі. Його персонаж - це просто звичайна людина, не хтось суперсильний чи особливий, що не завжди типово для фентезі.

Книга відверто натякає на проблеми дискримінації та сепарації, адже магічних дітей у тому світі бояться та відокремлюють від суспільства, поміщаючи їх у школи-інтернати, які потім інспектує Лайнус. І загалом історія читається як казка, бо дискримінація та несприйняття хоч і присутні, але зникають вони набагато швидше, ніж в реальному світі. У книзі також є надзвичайно мила любовна лінія, яка змушувала мене просто вмирати від милості.

Однак, незважаючи на затишні та позитивні вайби книги, вона отримує багато негативних відгуків онлайн. Це все тому, що Тіджей Клюн розповів, що на написання книги його надихнула історія про Sixties Scoop в Канаді - коли дітей корінних народів відібрали у їх батьків та насильно помістили у прийомні сім’ї у спробі асиміляції. Це викликало хвилю негативу щодо книги, оскільки багато кому здалось, що в ній забагато романтизації та казковості як на історію основі такої жахливої події.

Особисто мені здається, що Клюн не мав на меті романтизувати інтернати та показати, що дискримінацію можна вирішити любов’ю та спілкуванням. Ця книга, перш за все, фентазійна, і для мене вона більше виглядала як уявлення світу, в якому обездолені діти (та і дорослі також) знайшли свою сім’ю.

Тим не менше, я розумію обурення читачів. Будучи американцем та «позичивши» чиюсь історію, Клюн не усвідомив, що історичний контекст треба трошки викупати. Хоча це не є моя історія, я можу собі уявити, якби хтось написав миле фентезі про дітей, яких примусово вивезли з України на територію росії, і який негатив це б викликало.

На мою думку, автор просто сплужив, озвучивши джерело натхнення для книги на широку аудиторію, і не зумівши правильно це оформити. Це не повпливало на мою оцінку книги, бо при її читанні в мене не виникло відчуття, що автор шукає магічного рішення складної проблеми. Перш за все це історія, яка змушує посміхатись, відчувати тепло та навіть пустити сльозу щастя. Але я вважаю, що цей контекст потрібно знати при прочитанні для винесення об’єктивної думки, бо я про це дізналась вже опісля.

Тому для мене «Дім у волошковому морі» слугує як нагадування, що, беручи за основу історичну подію, варто дуже добре її вивчити. Або ж якщо сама ідея дуже далека від події, хоча б подумати перед тим, як озвучити на весь інтернет, звідки ви її взяли.

#omc_fantasy #omc_reviews #omc_summer

Естетика книги 🌊🏡

#omc_aesthetics

Дивлюсь на сьогоднішню дату і намагаюсь не думати про те, що вже почався відлік до осені.

Цей місяць прекрасно показує мої книжкові звички: або я читаю книгу за 2-3 дні, або нічого не читаю тиждень.

На останні дві книги відгуки я лишала, а ось з Алі Гейзелвуд все просто: Loathe to Love You я перечитала, і я люблю цю книгу. А от її найновіша Love, Theoretically трошки втомила, хіба що смат був хороший. Навіть відгук на неї не дуже писався, але, можливо, я таки його закінчу.

А які у вас календарики цього місяця?

#omc_rork

Дивіться, що мені прийшло 💕🍃

Якраз вчасно, бо я збираюсь перечитати Хартстоппера перед переглядом нового сезону (я лише цього тижня дізналась, що він виходить сьогодні, а не в середині серпня)

Вибираю собі наступну Емілі Генрі для прочитання, і не знаю, яку книгу взяти першою, тому хелп 🙏

«Видавництво» продовжує радувати новинками 🖤

#omc_news

Починаю читати нову книгу і це чисто мій муд

Чудовий приклад мого муд рідінгу: я вибрала книгу, за яку було менше голосів, бо вона підходила мені до відпочинку біля басейну 👍

Ця книга розбиває мені серце в хорошому та поганому сенсі. Не знаю, що буде, коли я її дочитаю, але маю підозру на рейтинг 5/5. Поки що це найкраще з того, що я читала від Емілі Генрі.

Новий сезон "Хартстоппера" змушує мене буквально битись головою об стіну від того, наскільки це мило і щемко.
І це я подивилась лише одну серію.

Моя подруга зробила свій телеграм-канал про книги із чудовим концептом, адже що іще пасує до читання так, як чашка чаю?
Тому запрошую вас приєднатись, адже Аліна завжди чудово розповідає про книги, і саме вона вмотивувала мене повернутись до читання ✨🖤

Айзек в «Харстоппері» читає Book Lovers, і це знак, що мені треба прочитати книгу, яка виграла по голосах 🙈

Ви б так обирали собі книги?
Бо я точно так 👀

побачила прикольний сервіс для вибору наступної книжки для читання

показує тобі першу сторінку книги — без назви, автора чи обкладинки

якщо зайде — дивишся, що це за книга 👀

я не дуже по концепції "оцінювати за першими строчками", але цікаво. ви б так обирали книжку собі?

Сьогодні планувала написати щось про "Хартстоппер", закінчивши другий сезон та перечитавши комікси. Але вже всі ми, напевно, бачили новину щодо Еліс Осман.
Хто не в курсі, лонг сторі шорт: у травні Еліс привітала російське видавництво, що перекладало "Хартстоппера", з днем народження. Це зараз вилізло в твіттері, а наше "Видавництво", що публікувало комікси та інші твори Еліс, відреагувало в спробі зрозуміти авторку.

Я не вважаю, що "Видавництву" варто було виправдовувати Еліс чи писати, що це вона так підтримала росняву ЛГБТ-спільноту. З однієї фрази на відео не дуже зрозуміло, що в неї за мотиви. Відео не є дуже персональним, і, можливо, вона записувала такі привітання для інших видавництв. Тим не менше, мені все одно, чому вона це зробила і що вона знала чи не знала. Як публічна особа, Еліс має тричі факт-чекати те, що вона постить чи говорить, особливо в період культури кенселінгу.

Що я про це думаю? Перш за все, я розумію, що демонізація росії відбулась лише в Україні. Дуже, ну просто неймовірно мало вестернсів справді ненавидять росію майже на тому ж рівні, що українці. Хоча багато людей та публічних осіб за кордоном засуджують війну, вони все ж таки вірять у notallrussians і думають, що расєянє страждають від репресії та відсутності демократії. Вони не розуміють, що ця країна і її люди вже навіки загублені, і що їм нічого не допоможе. Тому ми досі маємо Лі Бардуґо і її Равку, Елізабет Ґілберт, що планувала писати книгу про росію, і також Еліс, яка вітає російське видавництво.

Я також знаю, що іноземці не сприймають русню так, як ми. Мої іноземні колеги відводять очі, коли я кажу, що хочу, аби всі росіяни здохли. Моя терапевтка-американка колись говорила, що росіяни просто не мають доступу до інформації, а я в той день читаю коментарі про те, як вони радіють черговому прильоту в нас. Мене це жахливо бісить. Я хочу, щоб не існувало цієї бульбашки. Я хочу, щоб їх всі ненавиділи, щоб всі плювались від самої згадки про русню. Проте нашої ненависті повністю не осягнути тим, хто не пройшов через століття боротьби, і навіть через фото щоденних прильотів до них не доходить. Я вже це зрозуміла, але це не означає, що я перестала поширювати інформацію. Співпраця різних авторів чи митців з росією не розривалась би, якби не українці в гніві та їх коменти. Тому мені здається, що зараз варто розголосити цю ситуацію та писати агентам Еліс, як це робить "Видавництво", а також писати повідомлення та коментарі в інстаграм.

Чи перестану я читати "Хартстоппер" чи дивитись серіал? Чесно, я не знаю. Я буквально вчора додивилась другий сезон, і мені буде боляче вирвати цю історію із серця. Але я це зроблю, якщо до цього дійде. Можливо, я трохи егоїстично хочу почекати, поки не надійде офіційного коментаря від Еліс на запит нашого "Видавництва". Мені дає надію те, що нових її анонсів на росії не було, тобто нових фінансів Еліс звідти не має отримувати (ясно, що я не беру до уваги вже продані до війни права, бо тут нічого не вдієш). Однак Еліс наразі потрібно рятувати свою репутацію в очах українських фанатів, якщо їй справді не все одно.

Останнє, що я хочу сказати - кожен має право на те, щоб отримати інформацію. Я не є дуже освіченою людиною в плані світової політики, тому я почуваюсь дуже незручно, коли дізнаюсь від своїх колег, що їх країна перебуває в напружених стосунках з іншою країною, а я про це не знаю. Так, війна росії проти України не є локальним конфліктом, і це зовсім інша ситуація. В той же час багато компаній чи зірок припинили співпрацю з росією після публічного тиску. Тому я вважаю, що варто спробувати донести, що саме вона зробила не так, і чому це образило українську спільноту.

А що ви думаєте про це?

#omc_news