В’язні географії: Корейський півострів
Одним з найяскравіших моментів міжнародної політики минулого року був радикальний поворот у відносинах США з Північною Кореєю. Якщо на початку 2018-го деякі експерти серйозно говорили про можливість військового конфлікту між США та КНДР, то уже за кілька місяців Трамп та лідер Північної Кореї Кім Чен Ин стали ледь чи не найкращими друзями. Однак історія північнокорейської ядерної програми — та й історія Північної Кореї загалом — показує, що ця розрядка може бути нетривалою.
В чому особливість корейського феномену? Щоб краще зрозуміти, що зараз відбувається на Корейському півострові, звідки взялися обидві Кореї та що на них чекає в майбутньому, потрібно згадати про дві речі: історію та географію.
Британський журналіст та дослідник міжнародних відносин Тім Маршалл випустив книжку “Prisoners of Geography” про вплив географії на історичний та політичний розвиток різних регіонів світу, і окремий розділ він приділив Кореї. Огляд цього розділу читайте у новій статті від The Old York Times.
⏱Час на прочитання — 5 хвилин.
https://telegra.ph/Korean-peninsula-02-20
Захар
Одним з найяскравіших моментів міжнародної політики минулого року був радикальний поворот у відносинах США з Північною Кореєю. Якщо на початку 2018-го деякі експерти серйозно говорили про можливість військового конфлікту між США та КНДР, то уже за кілька місяців Трамп та лідер Північної Кореї Кім Чен Ин стали ледь чи не найкращими друзями. Однак історія північнокорейської ядерної програми — та й історія Північної Кореї загалом — показує, що ця розрядка може бути нетривалою.
В чому особливість корейського феномену? Щоб краще зрозуміти, що зараз відбувається на Корейському півострові, звідки взялися обидві Кореї та що на них чекає в майбутньому, потрібно згадати про дві речі: історію та географію.
Британський журналіст та дослідник міжнародних відносин Тім Маршалл випустив книжку “Prisoners of Geography” про вплив географії на історичний та політичний розвиток різних регіонів світу, і окремий розділ він приділив Кореї. Огляд цього розділу читайте у новій статті від The Old York Times.
⏱Час на прочитання — 5 хвилин.
https://telegra.ph/Korean-peninsula-02-20
Захар
Telegraph
В’язні географії: Корейський півострів
Якщо порівняти зустрічі глав держав із серіалами, то минулорічний саміт американського президента Дональда Трампа та лідера Північної Кореї Кім Чен Ина за рівнем важливості та пафосу можна впевнено назвати “Грою престолів”. Подія стала знаковою для міжнародної…
Як виграти “Оскар”? (Спойлер: зняти хороший фільм недостатньо)
Цьогорічний “Оскар” був доволі нудним: найкращим фільмом визнано “Зелену книгу” — красиву антирасистську історію із очікуваним хепі-ендом, яка гарно лягає в традиційне уявлення про володаря статуетки за найкращий фільм. Однак за перемогою “Зеленої книги” — як і за більшістю “оскарівських” перемог протягом останніх років — стоїть гарно продумана і майстерно спланована кампанія, яка має багато схожого з політичними кампаніями.
Кінооглядачка Vox Аліса Вілкінсон пише про те, який шлях проходять кіностудії, щоб їхні фільми виграли заповітний “Оскар” за найкращий фільм. Зробили для вас огляд найцікавіших ідей з її статті.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/OscarsWin-02-26
Антон
Цьогорічний “Оскар” був доволі нудним: найкращим фільмом визнано “Зелену книгу” — красиву антирасистську історію із очікуваним хепі-ендом, яка гарно лягає в традиційне уявлення про володаря статуетки за найкращий фільм. Однак за перемогою “Зеленої книги” — як і за більшістю “оскарівських” перемог протягом останніх років — стоїть гарно продумана і майстерно спланована кампанія, яка має багато схожого з політичними кампаніями.
Кінооглядачка Vox Аліса Вілкінсон пише про те, який шлях проходять кіностудії, щоб їхні фільми виграли заповітний “Оскар” за найкращий фільм. Зробили для вас огляд найцікавіших ідей з її статті.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/OscarsWin-02-26
Антон
Telegraph
Як виграти “Оскар”? (Спойлер: зняти хороший фільм недостатньо)
Цьогорічний “Оскар” був доволі нудним: найкращим фільмом визнано “Зелену книгу” — красиву антирасистську історію із очікуваним хепі-ендом, яка гарно лягає в традиційне уявлення про володаря статуетки за найкращий фільм. Однак за перемогою “Зеленої книги”…
Опитування від Old York Times
Привіт! Це Захар і Антон Процюк, автори Old York Times. Ми створили цей канал, щоб переповідати цікаві англомовні статті. Ми справді любимо цей проект і хочемо зробити його кращим. Для цього нам потрібно зрозуміти, що ви про нас думаєте, а також ближче з вами познайомитися.
Запрошуємо вас пройти невелике опитування для підписників Old York Times. Розкажіть нам за що ви нас любите (або що вам не подобається). Воно забере у вас не більше 5 хвилин, але дуже нам допоможе.
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої користі. Але не в нашому випадку! Окрім того, що ви допоможете нам розвиватися, ви також отримаєте від нас ексклюзивну статтю. Ми особисто надішлемо її тим, хто пройде опитування.
https://goo.gl/forms/gvoOf7SF1EVJdZru2
Привіт! Це Захар і Антон Процюк, автори Old York Times. Ми створили цей канал, щоб переповідати цікаві англомовні статті. Ми справді любимо цей проект і хочемо зробити його кращим. Для цього нам потрібно зрозуміти, що ви про нас думаєте, а також ближче з вами познайомитися.
Запрошуємо вас пройти невелике опитування для підписників Old York Times. Розкажіть нам за що ви нас любите (або що вам не подобається). Воно забере у вас не більше 5 хвилин, але дуже нам допоможе.
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої користі. Але не в нашому випадку! Окрім того, що ви допоможете нам розвиватися, ви також отримаєте від нас ексклюзивну статтю. Ми особисто надішлемо її тим, хто пройде опитування.
https://goo.gl/forms/gvoOf7SF1EVJdZru2
Google Docs
Опитування від Old York Times
Запрошуємо вас пройти невелике опитування для підписників Old York Times. Розкажіть нам за що ви нас любите (або що вам не подобається). Воно забере у вас не більше 5 хвилин, але дуже нам допоможе.
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої…
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої…
За останні десятиліття світ став жити значно краще. Ось три основні причини
Люди схильні думати, що раніше жити було краще. Тут немає нічого дивного: ностальгія за кращими минулими часами притаманна для кожного покоління. Та чи дійсно зараз гірше жити, ніж раніше? Дослідник ефективного альтруїзму Ділан Метьюз розповідає у випуску подкасту Vox “Today, Explained”, чому світ все ж став кращим для життя за останні кілька десятиліть.
Для порівняння Ділан обирає три показники: рівень бідності, здоров’я та урядування. На його думку, вони є найважливішими для визначення добробуту у світі. Впродовж останніх десятиліть вони значно покращилися:
1️⃣ Рівень бідності значно впав за останні 30 років. Якщо в 1987 році близко 35% населення світу жило за менше двох доларів на день, то у 2013 таких людей залишилося лише 11%. Перш за все це пов’язано зі стрімким економічним ростом в Азії, зокрема в Індії та Китаї. Однак бідність зменшилася в усіх регіонах світу без винятку. За останніми прогнозами, людство зможе подолати крайню бідність до 2030 року. Такий прогрес стався завдяки росту виробництва, урбанізації, розвитку технологій, а також кращій політичній ситуації у світі.
2️⃣ Рівень здоров’я сильно залежить від рівня доходу. Тож не дивно, що стан здоров’я людства і середня тривалість життя значно покращилися останніми десятиліттями. Однак на цей показник впливають також інші важливі зміни. Наприклад, дешевша медицина, покращення технологій медичного лікування, а також ефективніша боротьба з такими небезпечними хворобами, як малярія чи туберкульоз.
3️⃣ Урядування — це, мабуть, найбільш неознодначний показник у цьому списку. Ділан Метьюз вважає, що світ став більш політично стабільним, в ньому стало менше громадянських війн порівняно з 90-ми роками минулого століття, а також з’явилося більше країн з демократичним устроєм та вільними виборами. Наприклад, в другій половині 20 століття в Латинській Америці було багато авторитарних режимів, а зараз вони залишилися хіба що у Венесуелі та, можливо, у Болівії.
Чи означає це, що майбутнє обов’язково стане кращим? Не зовсім. Дещо впродовж останніх років погіршилося, і найважливіший аспект — зміна клімату. Глобальне потепління, підвищуючи рівень води у Світовому океані, ставить під загрозу життя сотень мільйонів людей. Країни у зоні ризику, як-то Бангладеш, не мають багато підстав для оптимізму: підвищення рівня води призведе до масової багатомільйонної міграції, погіршення рівня життя та політичної нестабільності. Посухи (і, як наслідок, менші урожаї) та природні катаклізми також можуть зламати позитивний тренд останніх десятиліть.
Хех, щось все одно песимістичне завершення вийшло. Сподіваюся, ви ще досі на хвилі оптимізму після перших трьох пунктів.
📖 Додаткові матеріали: Якщо хочете дізнатися більше про позитивні тренди у світі, прочитайте статтю Метьюза з 23 графіками, які доводять, що у світі жити стало значно краще.
Захар
Люди схильні думати, що раніше жити було краще. Тут немає нічого дивного: ностальгія за кращими минулими часами притаманна для кожного покоління. Та чи дійсно зараз гірше жити, ніж раніше? Дослідник ефективного альтруїзму Ділан Метьюз розповідає у випуску подкасту Vox “Today, Explained”, чому світ все ж став кращим для життя за останні кілька десятиліть.
Для порівняння Ділан обирає три показники: рівень бідності, здоров’я та урядування. На його думку, вони є найважливішими для визначення добробуту у світі. Впродовж останніх десятиліть вони значно покращилися:
1️⃣ Рівень бідності значно впав за останні 30 років. Якщо в 1987 році близко 35% населення світу жило за менше двох доларів на день, то у 2013 таких людей залишилося лише 11%. Перш за все це пов’язано зі стрімким економічним ростом в Азії, зокрема в Індії та Китаї. Однак бідність зменшилася в усіх регіонах світу без винятку. За останніми прогнозами, людство зможе подолати крайню бідність до 2030 року. Такий прогрес стався завдяки росту виробництва, урбанізації, розвитку технологій, а також кращій політичній ситуації у світі.
2️⃣ Рівень здоров’я сильно залежить від рівня доходу. Тож не дивно, що стан здоров’я людства і середня тривалість життя значно покращилися останніми десятиліттями. Однак на цей показник впливають також інші важливі зміни. Наприклад, дешевша медицина, покращення технологій медичного лікування, а також ефективніша боротьба з такими небезпечними хворобами, як малярія чи туберкульоз.
3️⃣ Урядування — це, мабуть, найбільш неознодначний показник у цьому списку. Ділан Метьюз вважає, що світ став більш політично стабільним, в ньому стало менше громадянських війн порівняно з 90-ми роками минулого століття, а також з’явилося більше країн з демократичним устроєм та вільними виборами. Наприклад, в другій половині 20 століття в Латинській Америці було багато авторитарних режимів, а зараз вони залишилися хіба що у Венесуелі та, можливо, у Болівії.
Чи означає це, що майбутнє обов’язково стане кращим? Не зовсім. Дещо впродовж останніх років погіршилося, і найважливіший аспект — зміна клімату. Глобальне потепління, підвищуючи рівень води у Світовому океані, ставить під загрозу життя сотень мільйонів людей. Країни у зоні ризику, як-то Бангладеш, не мають багато підстав для оптимізму: підвищення рівня води призведе до масової багатомільйонної міграції, погіршення рівня життя та політичної нестабільності. Посухи (і, як наслідок, менші урожаї) та природні катаклізми також можуть зламати позитивний тренд останніх десятиліть.
Хех, щось все одно песимістичне завершення вийшло. Сподіваюся, ви ще досі на хвилі оптимізму після перших трьох пунктів.
📖 Додаткові матеріали: Якщо хочете дізнатися більше про позитивні тренди у світі, прочитайте статтю Метьюза з 23 графіками, які доводять, що у світі жити стало значно краще.
Захар
Посттравматичний синдром, заперечення Голокосту і секс на роботі: Як живуть модератори Facebook у США
Окрім критики Трампа, улюбленим заняттям американських журналістів за останні кілька років є критика Facebook. Саме цим займається журналіст Кейсі Ньютон у своїй новій статті для The Verge, де він на прикладі одного американського офісу описує умови роботи модераторів Facebook.
Модератори Facebook — це люди, які переглядають підозрілі пости і вирішують, чи залишати їх на платформі. Саме завдяки ним наша стрічка вільна від трешу на кшталт домашнього порно і відео самогубств та розстрілів — але необхідність кожного дня по багато годин переглядати такий треш не може не відбиватися на них.
Про те, чому модератори Facebook деколи страждають від посттравматичного синдрому, починають заперечувати Голокост і займаються сексом на роботі — читайте у нашому новому огляді.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/FB-Moderators-03-12
Антон
Окрім критики Трампа, улюбленим заняттям американських журналістів за останні кілька років є критика Facebook. Саме цим займається журналіст Кейсі Ньютон у своїй новій статті для The Verge, де він на прикладі одного американського офісу описує умови роботи модераторів Facebook.
Модератори Facebook — це люди, які переглядають підозрілі пости і вирішують, чи залишати їх на платформі. Саме завдяки ним наша стрічка вільна від трешу на кшталт домашнього порно і відео самогубств та розстрілів — але необхідність кожного дня по багато годин переглядати такий треш не може не відбиватися на них.
Про те, чому модератори Facebook деколи страждають від посттравматичного синдрому, починають заперечувати Голокост і займаються сексом на роботі — читайте у нашому новому огляді.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/FB-Moderators-03-12
Антон
Telegraph
Посттравматичний синдром, заперечення Голокосту і секс на роботі: Як живуть модератори Facebook у США
Окрім критики Трампа, улюбленим заняттям американських журналістів за останні кілька років є критика Facebook. Саме цим займається журналіст Кейсі Ньютон у своїй новій статті для The Verge, де він на прикладі одного американського офісу описує умови роботи…
У нас погані новини: Чому в медіа так багато поганих новин та як вони впливають на читачів
Діти в Африці страждають, Трамп та його команда руйнують демократію, а Кім Чен Ин або Індія разом із Пакистаном скоро підірвуть планету до дідька. Епідемії, аварії, вбивства — відкрийте мало не будь-яке ЗМІ і прочитаєте про це. Однак чи справді в житті так багато негативу, як про це пишуть медіа? Професор психології Гарвардського університету та популяризатор науки Стівен Пінкер у своїй статті на The Guardian пояснює, чому видання перебільшують із поганими новинами і як вони на нас впливають (спойлер: також негативно).
Дисбаланс на користь негативних новин має декілька причин. По-перше, новини розповідають про те, що сталося, а не те, чого не сталося. Ми зазвичай не будемо писати, як пілот зумів уникнути авіакатастрофи або як злочинець не зміг порушити закон. Тому якщо вийде уникнути катастрофи, біди чи трагедії, про це, швидше за все, ніхто не дізнається.
По-друге, причини для добрих та поганих новин з’являються з різною динамікою. Вбивства, катастрофи, політичні скандали — це стрімкі конкретні події, які легше помітити й описати. Стівен Пінкер порівнює сучасні медіа зі спортивними коментаторами, які зосереджуються на тому, що відбулося сьогодні, вчора чи з часу минулого випуску. Через такий підхід позитивні довготермінові тренди, як от зростання середньої тривалості життя, залишаються в новинах поза увагою.
Негативні новини можуть викривити сприйняття реальності, вплинувши на евристику доступності. Цей психологічний термін позначає схильність людини оцінювати ймовірність певної події чи її частоту через те, наскільки легко на думку спадають приклади таких подій. Простіше кажучи, що легше нам щось пригадати, то сильніше здаватиметься, що це може з нами трапитися. Такий механізм призводить до того, що люди схильні перебільшувати значення і вплив на своє життя подій, про які почули зі ЗМІ.
Яскравий та емоційний прямий репортаж із місця терористичної атаки запам’ятовується значно краще, ніж, наприклад, статистика про кількість смертей від малярії, хоча від цієї хвороби щороку помирає в десятки разів більше людей, ніж від тероризму. Стівен Пінкер наводить статистику: американці вважають, що більше людей помирає від торнадо, ніж від астми. Насправді від торнадо в США гине 50 осіб на рік, а від астми помирають чотири тисячі.
Згідно з опитуванням 2016 року, більшість американців спостерігали за новинами про ІДІЛ, а 77% опитуваних погодилися, що «ісламські бойовики із Сирії та Іраку створюють серйозну загрозу для існування та виживання США». Піарники Ісламської держави, мабуть, були приємно вражені від таких цифр, однак очевидно, що ці побоювання мають мало спільного з правдою.
Евристика доступності особливо помітна серед тих, хто зловживає новинами. Негатив не лише породжує негатив, але й призводить до апатії. Якщо навколо все було, є і буде погано, навіщо намагатися щось змінити? Навіщо жертвувати гроші на благодійність і голосувати на виборах, якщо це все одно ні на що не вплине?
Аналітик даних Калев Літар проаналізував емоційне забарвлення кожної статті New York Times із 1945 по 2005 рік, а також архіви перекладених статей та телепрограм із 130 країн із 1979 по 2010 роки. Дослідник визначав емоційний тон статей за кількістю позитивних та негативних слів, а також їхніх контекстів. Результати показали, що сьогодні новини негативніші, ніж 40-50 років тому.
То що робити? Можете дослухатися до порад швейцарського письменника Ральфа Добеллі та перестати читати новини. Він порівнює їх зі шкідливою їжею і вважає, що новини дезорієнтують, крадуть час і не приносять ніякої користі. Якщо ж ви не готові до таких радикальних кроків (я, наприклад, ні), перечитайте наш нещодавній пост з трьома причинами, чому в світі жити стало значно краще.
🧷 Цей пост — початок нашої співпраці з українським виданням про медіа MediaLab.Online, яке ми з Антоном давно читаємо і рекомендуємо на них підписатися. Пригадую, я просиджував цілі вечори за їхніми порадами, як писати тексти. Ви також спробуйте.
Захар
Діти в Африці страждають, Трамп та його команда руйнують демократію, а Кім Чен Ин або Індія разом із Пакистаном скоро підірвуть планету до дідька. Епідемії, аварії, вбивства — відкрийте мало не будь-яке ЗМІ і прочитаєте про це. Однак чи справді в житті так багато негативу, як про це пишуть медіа? Професор психології Гарвардського університету та популяризатор науки Стівен Пінкер у своїй статті на The Guardian пояснює, чому видання перебільшують із поганими новинами і як вони на нас впливають (спойлер: також негативно).
Дисбаланс на користь негативних новин має декілька причин. По-перше, новини розповідають про те, що сталося, а не те, чого не сталося. Ми зазвичай не будемо писати, як пілот зумів уникнути авіакатастрофи або як злочинець не зміг порушити закон. Тому якщо вийде уникнути катастрофи, біди чи трагедії, про це, швидше за все, ніхто не дізнається.
По-друге, причини для добрих та поганих новин з’являються з різною динамікою. Вбивства, катастрофи, політичні скандали — це стрімкі конкретні події, які легше помітити й описати. Стівен Пінкер порівнює сучасні медіа зі спортивними коментаторами, які зосереджуються на тому, що відбулося сьогодні, вчора чи з часу минулого випуску. Через такий підхід позитивні довготермінові тренди, як от зростання середньої тривалості життя, залишаються в новинах поза увагою.
Негативні новини можуть викривити сприйняття реальності, вплинувши на евристику доступності. Цей психологічний термін позначає схильність людини оцінювати ймовірність певної події чи її частоту через те, наскільки легко на думку спадають приклади таких подій. Простіше кажучи, що легше нам щось пригадати, то сильніше здаватиметься, що це може з нами трапитися. Такий механізм призводить до того, що люди схильні перебільшувати значення і вплив на своє життя подій, про які почули зі ЗМІ.
Яскравий та емоційний прямий репортаж із місця терористичної атаки запам’ятовується значно краще, ніж, наприклад, статистика про кількість смертей від малярії, хоча від цієї хвороби щороку помирає в десятки разів більше людей, ніж від тероризму. Стівен Пінкер наводить статистику: американці вважають, що більше людей помирає від торнадо, ніж від астми. Насправді від торнадо в США гине 50 осіб на рік, а від астми помирають чотири тисячі.
Згідно з опитуванням 2016 року, більшість американців спостерігали за новинами про ІДІЛ, а 77% опитуваних погодилися, що «ісламські бойовики із Сирії та Іраку створюють серйозну загрозу для існування та виживання США». Піарники Ісламської держави, мабуть, були приємно вражені від таких цифр, однак очевидно, що ці побоювання мають мало спільного з правдою.
Евристика доступності особливо помітна серед тих, хто зловживає новинами. Негатив не лише породжує негатив, але й призводить до апатії. Якщо навколо все було, є і буде погано, навіщо намагатися щось змінити? Навіщо жертвувати гроші на благодійність і голосувати на виборах, якщо це все одно ні на що не вплине?
Аналітик даних Калев Літар проаналізував емоційне забарвлення кожної статті New York Times із 1945 по 2005 рік, а також архіви перекладених статей та телепрограм із 130 країн із 1979 по 2010 роки. Дослідник визначав емоційний тон статей за кількістю позитивних та негативних слів, а також їхніх контекстів. Результати показали, що сьогодні новини негативніші, ніж 40-50 років тому.
То що робити? Можете дослухатися до порад швейцарського письменника Ральфа Добеллі та перестати читати новини. Він порівнює їх зі шкідливою їжею і вважає, що новини дезорієнтують, крадуть час і не приносять ніякої користі. Якщо ж ви не готові до таких радикальних кроків (я, наприклад, ні), перечитайте наш нещодавній пост з трьома причинами, чому в світі жити стало значно краще.
🧷 Цей пост — початок нашої співпраці з українським виданням про медіа MediaLab.Online, яке ми з Антоном давно читаємо і рекомендуємо на них підписатися. Пригадую, я просиджував цілі вечори за їхніми порадами, як писати тексти. Ви також спробуйте.
Захар
Медицина майбутнього: Як генетика може подолати рак та інші серйозні хвороби — і які ризики за цим криються
Якщо зараз найбільш вигідною технологічною індустрією є комп’ютерний код, то уже скоро пальму першості забере інший код — генетичний. Медицина та біотехнології є, мабуть, найперспективнішою галуззю сучасних технологій. Про це пише американський експерт у сфері технологічної політики Алек Росс. У своїй книзі “Індустрії майбутнього” він робить огляд того, як найбільш перспективні технології змінять світ у найближчому майбутньому. Ми підготували для вас огляд основних ідей розділу “Майбутнє: люди-машини”: як прориви у розвитку медицини та геноміки зможуть подолати важкі хвороби — і які потенційні ризики несе за собою такий стрімкий розвиток генетики.
Сьогодні у розвитку медицини найперспективнішою галуззю є геноміка — вивчення і модифікація генів. Зокрема, вона наразі є передовим напрямом боротьби проти раку. За останнє десятиліття наука навчилася секвенувати геном людини, і ця процедура подешевшала на кілька порядків — з мільярдів до тисяч доларів. Завдяки цій технології тепер можна: 1) виявляти конкретні причини раку, тобто конкретні гени, відповідальні за його виникнення; 2) діагностувати рак набагато раніше.
Наступним кроком у розвитку геноміки і загалом усієї медицини буде розробка медичних препаратів, які будуть боротися з раком більш точково, ніж загальна хіміотерапія — включно з ліками для кожного конкретного гену (а всього в нашому організмі їх 20-25 тисяч).
Крім лікування раку, завдяки геноміці можна буде лікувати депресію й інші психічні захворювання. Однак це може виявитися навіть складніше, ніж боротися з раком — бо проводити генетичне дослідження мозку технічно складніше, ніж вивчати ракові клітини. Також геноміка здатна запобігати суїцидам, бо вона потенційно зможе послаблювати біологічний імпульс, який штовхає людину на самогубство.
Як і кожна новітня технологія, геноміка має свої небезпеки:
1️⃣ неправильне реагування на ризики, спричинене неточністю інформації (все-таки геноміка залишається молодою наукою, яка може часто видавати некоректні результати);
2️⃣ поглиблення соціально-економічної нерівності (усі описані вище чудо-ліки будуть — принаймні на початках — доступні лише заможним верствам населення);
3️⃣ занадто сильна надія на медичні препарати там, де можуть допомогти традиційні чинники здоров’я, як-то здорове харчування чи хороше довкілля.
Зараз в геноміці і загалом в науці дуже активно розвивається Китай. У нього є реальна можливість стати світовим лідером генетичних досліджень. Сполучені Штати традиційно є світовим лідером у науці, але Китай має всі шанси обігнати США в майбутньому.
Окрім геноміки, майбутнє стоїть за поєднанням медицини і вже доступних нам технологій, зокрема мобільного зв'язку. Уже зараз в Африці поширені додатки, які з'єднують жителів віддалених сіл з лікарями. У майбутньому можна буде повністю ставити діагнози або хоча б аналізувати медичну інформацію онлайн — і це дозволить зберегти життя багатьом тисячам людей із країн, що розвиваються.
📖 Додаткові матеріали: Ми уже робили огляд іншого розділу книги “Індустрії майбутнього” — про вплив роботизації на наше суспільство. Ця стаття — ексклюзивна для учасників опитування для підписників Old York Times; щоб отримати доступ до неї, пройдіть опитування.
Якщо зараз найбільш вигідною технологічною індустрією є комп’ютерний код, то уже скоро пальму першості забере інший код — генетичний. Медицина та біотехнології є, мабуть, найперспективнішою галуззю сучасних технологій. Про це пише американський експерт у сфері технологічної політики Алек Росс. У своїй книзі “Індустрії майбутнього” він робить огляд того, як найбільш перспективні технології змінять світ у найближчому майбутньому. Ми підготували для вас огляд основних ідей розділу “Майбутнє: люди-машини”: як прориви у розвитку медицини та геноміки зможуть подолати важкі хвороби — і які потенційні ризики несе за собою такий стрімкий розвиток генетики.
Сьогодні у розвитку медицини найперспективнішою галуззю є геноміка — вивчення і модифікація генів. Зокрема, вона наразі є передовим напрямом боротьби проти раку. За останнє десятиліття наука навчилася секвенувати геном людини, і ця процедура подешевшала на кілька порядків — з мільярдів до тисяч доларів. Завдяки цій технології тепер можна: 1) виявляти конкретні причини раку, тобто конкретні гени, відповідальні за його виникнення; 2) діагностувати рак набагато раніше.
Наступним кроком у розвитку геноміки і загалом усієї медицини буде розробка медичних препаратів, які будуть боротися з раком більш точково, ніж загальна хіміотерапія — включно з ліками для кожного конкретного гену (а всього в нашому організмі їх 20-25 тисяч).
Крім лікування раку, завдяки геноміці можна буде лікувати депресію й інші психічні захворювання. Однак це може виявитися навіть складніше, ніж боротися з раком — бо проводити генетичне дослідження мозку технічно складніше, ніж вивчати ракові клітини. Також геноміка здатна запобігати суїцидам, бо вона потенційно зможе послаблювати біологічний імпульс, який штовхає людину на самогубство.
Як і кожна новітня технологія, геноміка має свої небезпеки:
1️⃣ неправильне реагування на ризики, спричинене неточністю інформації (все-таки геноміка залишається молодою наукою, яка може часто видавати некоректні результати);
2️⃣ поглиблення соціально-економічної нерівності (усі описані вище чудо-ліки будуть — принаймні на початках — доступні лише заможним верствам населення);
3️⃣ занадто сильна надія на медичні препарати там, де можуть допомогти традиційні чинники здоров’я, як-то здорове харчування чи хороше довкілля.
Зараз в геноміці і загалом в науці дуже активно розвивається Китай. У нього є реальна можливість стати світовим лідером генетичних досліджень. Сполучені Штати традиційно є світовим лідером у науці, але Китай має всі шанси обігнати США в майбутньому.
Окрім геноміки, майбутнє стоїть за поєднанням медицини і вже доступних нам технологій, зокрема мобільного зв'язку. Уже зараз в Африці поширені додатки, які з'єднують жителів віддалених сіл з лікарями. У майбутньому можна буде повністю ставити діагнози або хоча б аналізувати медичну інформацію онлайн — і це дозволить зберегти життя багатьом тисячам людей із країн, що розвиваються.
📖 Додаткові матеріали: Ми уже робили огляд іншого розділу книги “Індустрії майбутнього” — про вплив роботизації на наше суспільство. Ця стаття — ексклюзивна для учасників опитування для підписників Old York Times; щоб отримати доступ до неї, пройдіть опитування.
Африка хоче своє назад: Заклики повернути захоплене європейськими колонізаторами мистецтво стають все гучнішими.
У 2017 році президент Франції Еммануель Макрон, виступаючи в столиці Буркіна-Фасо Уагадугу, за кілька хвилин серйозно ускладнив життя багатьох топ-менеджерів найкращих музеїв Європи. Макрон заявив, що не готовий миритися з тим, що багато пам’яток культури Африки зберігається у Франції. Він пообіцяв впродовж п’яти наступних років забезпечити повноцінне або хоча б тимчасове повернення витворів мистецтв, які були відібрані в африканців у колоніальний період.
Як пише The Economist, цим Макрон зачепив складну тему для європейських музеїв, які зберігають великі колекції африканського мистецтва, і оживив дискусію про моральний та політичний обов’язок європейців повернути африканські культурні пам’ятки. Згідно з французьким урядовим звітом, опублікованим у листопаді минулого року, близько 95% африканських витворів мистецтва перебувають поза Африканським континентом. Більшість африканських культурних пам’яток були захоплені, куплені під примусом або вкрадені колоніальними завойовниками у 19-20 століттях.
Музеї зазвичай використовують два аргументи, чому таке повернення наразі неможливе. По-перше, у них немає такого права. Експонати часто є власністю держави і народу, тому ними не можуть розпоряджатися адміністрації музеїв. Тому якщо такі повернення і відбуваються, то завдяки політичній волі лідерів держави. Наприклад, після публікації звіту Макрон оголосив про повернення 26 експонатів з Музею на набережній Бранлі до Беніну, де вони були захоплені майже 130 років тому.
По-друге, європейські культурні менеджери стверджують, що в Африці немає необхідних умов для збереження творів мистецтва і що там експонати можуть бути викрадені. Дійсно, такі побоювання не є безпідставними. У 1973 році Бельгія повернула більше ста артефактів до Демократичної республіки Конго, а незабаром більшість пам’яток повернулися до Європи через чорний ринок. З того часу приклад Конго був чи не основним аргументом для європейців у дискусіях стосовно реституції.
Утім, з часу випадку з Конго пройшло майже 50 років. З того часу багато африканських країн значно розвинулися, і багато з них вже мають необхідні ресурси, щоб безпечно зберігати демонструвати витвори мистецтва. Окрім цього, негативний приклад однієї країни не може свідчити про всю Африку. Якщо такі країни, як Центральна Африканська Республіка або те ж Конго не можуть і досі справитися із забезпеченням надійного утримання мистецтва, то, наприклад, Сенегал чи Нігерія мають для цього всі можливості. Тому запитів на повернення стало значно більше, і в майбутньому африканські країни ще активніше вимагатимуть повернення своєї культурної спадщини.
Звісно, малоймовірно, що європейські музеї так просто віддадуть свої цінні експонати. Наприклад, Британський музей — один з найпопулярніших у світі художніх музеїв — досі не реагує на заклики Нігерії повернути їй Бенінську бронзу, яка була захоплена під час експедиції британців у 1897 році. Тому, хоча й автори звіту говорять лише про остаточне повернення пам’яток на батьківщину, варто задуматися про інші способи забезпечити африканцям доступ до їхньої культурної спадищини.
Наприклад, Діліп Рата і Патрік Кабанда у своїй статті на The Guardian виступають за відкриття філій європейських музеїв в Африці. Такий формат вигідний для обох сторін, і це може бути перехідною ланкою на шляху до остаточного повернення. Тренд може розпочати німецький Neues Museum у Берліні, який володіє величезною колекцією мистецтва Стародавнього Єгипту, зокрема відомим бюстом Нефертіті.
Незалежно від способу, зрозуміло, що дискусія, яку підживив Макрон два роки тому, буде ставати лише сильнішою. Зростання економіки, населення і політичної ваги буде конвертуватися у все більш наполегливі запити Африки повернути її культурні артефакти назад. Тож поки цього не сталося, скористайтеся нагодою і подивіться африканські колекції в музеях Німеччини, Франції чи Британії. Все-таки квитки на лоукост до Берліна чи Парижа значно дешевші, ніж рейси до Абуджі чи Дакара.
Захар
У 2017 році президент Франції Еммануель Макрон, виступаючи в столиці Буркіна-Фасо Уагадугу, за кілька хвилин серйозно ускладнив життя багатьох топ-менеджерів найкращих музеїв Європи. Макрон заявив, що не готовий миритися з тим, що багато пам’яток культури Африки зберігається у Франції. Він пообіцяв впродовж п’яти наступних років забезпечити повноцінне або хоча б тимчасове повернення витворів мистецтв, які були відібрані в африканців у колоніальний період.
Як пише The Economist, цим Макрон зачепив складну тему для європейських музеїв, які зберігають великі колекції африканського мистецтва, і оживив дискусію про моральний та політичний обов’язок європейців повернути африканські культурні пам’ятки. Згідно з французьким урядовим звітом, опублікованим у листопаді минулого року, близько 95% африканських витворів мистецтва перебувають поза Африканським континентом. Більшість африканських культурних пам’яток були захоплені, куплені під примусом або вкрадені колоніальними завойовниками у 19-20 століттях.
Музеї зазвичай використовують два аргументи, чому таке повернення наразі неможливе. По-перше, у них немає такого права. Експонати часто є власністю держави і народу, тому ними не можуть розпоряджатися адміністрації музеїв. Тому якщо такі повернення і відбуваються, то завдяки політичній волі лідерів держави. Наприклад, після публікації звіту Макрон оголосив про повернення 26 експонатів з Музею на набережній Бранлі до Беніну, де вони були захоплені майже 130 років тому.
По-друге, європейські культурні менеджери стверджують, що в Африці немає необхідних умов для збереження творів мистецтва і що там експонати можуть бути викрадені. Дійсно, такі побоювання не є безпідставними. У 1973 році Бельгія повернула більше ста артефактів до Демократичної республіки Конго, а незабаром більшість пам’яток повернулися до Європи через чорний ринок. З того часу приклад Конго був чи не основним аргументом для європейців у дискусіях стосовно реституції.
Утім, з часу випадку з Конго пройшло майже 50 років. З того часу багато африканських країн значно розвинулися, і багато з них вже мають необхідні ресурси, щоб безпечно зберігати демонструвати витвори мистецтва. Окрім цього, негативний приклад однієї країни не може свідчити про всю Африку. Якщо такі країни, як Центральна Африканська Республіка або те ж Конго не можуть і досі справитися із забезпеченням надійного утримання мистецтва, то, наприклад, Сенегал чи Нігерія мають для цього всі можливості. Тому запитів на повернення стало значно більше, і в майбутньому африканські країни ще активніше вимагатимуть повернення своєї культурної спадщини.
Звісно, малоймовірно, що європейські музеї так просто віддадуть свої цінні експонати. Наприклад, Британський музей — один з найпопулярніших у світі художніх музеїв — досі не реагує на заклики Нігерії повернути їй Бенінську бронзу, яка була захоплена під час експедиції британців у 1897 році. Тому, хоча й автори звіту говорять лише про остаточне повернення пам’яток на батьківщину, варто задуматися про інші способи забезпечити африканцям доступ до їхньої культурної спадищини.
Наприклад, Діліп Рата і Патрік Кабанда у своїй статті на The Guardian виступають за відкриття філій європейських музеїв в Африці. Такий формат вигідний для обох сторін, і це може бути перехідною ланкою на шляху до остаточного повернення. Тренд може розпочати німецький Neues Museum у Берліні, який володіє величезною колекцією мистецтва Стародавнього Єгипту, зокрема відомим бюстом Нефертіті.
Незалежно від способу, зрозуміло, що дискусія, яку підживив Макрон два роки тому, буде ставати лише сильнішою. Зростання економіки, населення і політичної ваги буде конвертуватися у все більш наполегливі запити Африки повернути її культурні артефакти назад. Тож поки цього не сталося, скористайтеся нагодою і подивіться африканські колекції в музеях Німеччини, Франції чи Британії. Все-таки квитки на лоукост до Берліна чи Парижа значно дешевші, ніж рейси до Абуджі чи Дакара.
Захар
Лекція від Old York Times
Ми виходимо в офлайн!
В суботу 13 квітня виступимо на фестивалі Legio Historica з лекцією про те, як технології змінювали і продовжують змінювати медіа.
Телеграф радикально змінив медіа: якщо до того міжнародні новини доходили до газет днями чи й тижнями, то із середини 19-го століття газети отримали можливість писати про новини з небаченою раніше оперативністю. Інтернет має схожий ефект: тепер кожна людина зі смартфоном може бути будь-ким від б’юті-блогера до військового кореспондента, і медіавидання не можуть з цим не рахуватися. Як технології від телеграфу до Телеграму впливали на медіа протягом останніх двох століть, ми розповімо в цю суботу.
Фестиваль Legio Historica відбудеться в Києві, в Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка (Володимирська, 60). Наш виступ пройде в аудиторії 460, початок — о 13:00.
Сам фестиваль триватиме із 10:00 до 16:00; повна програма — на каналі Legio Historica. До речі, радимо підписатися на них, якщо вас цікавить історія: Legio Historica пише про історію “легкою мовою” і намагається довести, що історія може бути простою і цікавою.
Будемо раді зустрітися з вами наживо! Якщо будуть питання, пишіть нам (@protanton або @zakharprotsiuk).
Ми виходимо в офлайн!
В суботу 13 квітня виступимо на фестивалі Legio Historica з лекцією про те, як технології змінювали і продовжують змінювати медіа.
Телеграф радикально змінив медіа: якщо до того міжнародні новини доходили до газет днями чи й тижнями, то із середини 19-го століття газети отримали можливість писати про новини з небаченою раніше оперативністю. Інтернет має схожий ефект: тепер кожна людина зі смартфоном може бути будь-ким від б’юті-блогера до військового кореспондента, і медіавидання не можуть з цим не рахуватися. Як технології від телеграфу до Телеграму впливали на медіа протягом останніх двох століть, ми розповімо в цю суботу.
Фестиваль Legio Historica відбудеться в Києві, в Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка (Володимирська, 60). Наш виступ пройде в аудиторії 460, початок — о 13:00.
Сам фестиваль триватиме із 10:00 до 16:00; повна програма — на каналі Legio Historica. До речі, радимо підписатися на них, якщо вас цікавить історія: Legio Historica пише про історію “легкою мовою” і намагається довести, що історія може бути простою і цікавою.
Будемо раді зустрітися з вами наживо! Якщо будуть питання, пишіть нам (@protanton або @zakharprotsiuk).
Чи справді президентські дебати на щось впливають?
Чи був Порошенко вчора достатньо впевненим, щоб переконати більшість виборців проголосувати за нього? Рейтинг Зеленського постраждає від його вчорашнього виступу — чи залишиться на тому ж рівні або й покращиться? По-справжньому ми зможемо це оцінити лише наступного тижня. Утім, із 60-річної світової історії телевізійних президентських дебатів ми знаємо, що дебати зазвичай не мають особливого впливу на результати виборів. Хоча винятки, звичайно, є завжди — і вони стосуються здебільшого молодих і порівняно нерозвинутих демократій.
Батьківщиною сучасного формату президентських дебатів є Сполучені Штати, і там вони мають особливе місце. Дебати настільки міцно вкоренилися в політичну культуру Штатів, що складно уявити, щоб якийсь із кандидатів відмовився від них і міг би потім серйозно розраховувати на успіх у виборах. Утім, науковці сходяться на тому, що президентські дебати не мають значного впливу на результати виборів у США. Вибори у Штатах значно більше зав’язані на ідеології, і для average Joe важливіше, щоб наступний президент призначив правильних суддів до Верховного Суду, ніж щоб він тримався впевненіше на дебатах. Однак цікаво, що американці скоріше схильні переоцінювати вплив дебатів на свій вибір і недооцінювати вплив політичної реклами Це логічно, адже нам хочеться вірити, що ми мислимо раціонально, а не піддаємося інстинктам, хоча часто це не так.
Хоча в американській історії були винятки, коли дебати справді стали доленосними. Наприклад, найвідомішими дебатами в історії США є двобій між Кеннеді та Ніксоном у 1960 році, на якому впевнений і життєствердний вигляд молодого Джона Кеннеді перетягнув симпатії від втомленого і непоказного Річарда Ніксона. Існує поширене твердження (яке, втім, деякі дослідники заперечують), що американці, які дивилися дебати по телевізору, із великим відривом присудили перемогу Кеннеді — тоді як слухачі дебатів по радіо вірили, що в дебатах переміг Ніксон.
В інших розвинутих західних країнах — наприклад, Канаді чи Німеччині — дебати також рідко стають вирішальними. Утім, ситуація є трохи іншою у молодих демократіях, як-то в країнах Центрально-Східної Європи. Тут партії часто не мають чітко вираженої ідеології, багато громадян зазвичай довго не можуть визначитися із вибором, а президентські вибори здебільшого проходять у два тури. Це все робить дебати більш важливими.
Костін Чобану у своєму дослідженні стверджує на прикладі Румунії, що дебати не змінюють думки тих, хто проголосував у першому турі за переможних кандидатів — але можуть допомогти схилити на свій бік тих, хто в першому турі не голосував, та виборців кандидатів, що не вийшли у другий тур. Однак цього все одно не достатньо, щоб дебати змінювали хід виборів.
Приклад України це підтверджує. Президентські дебати очевидно не мають особливої ролі в нашій історії — принаймні тому, що в Україні взагалі не існує сильної традиції дебатів. Реальні претенденти на пост президента погоджувалися дебатувати між собою лише тричі: Кучма і Кравчук у 1994 році, Ющенко і Янукович у 2004 році — і Порошенко та Зеленський вчора. Є припущення, що дебати 1994 трохи допомогли перемозі Кучми — однак загалом президентські дебати в Україні не мають реального впливу на результати виборів.
Антон
Чи був Порошенко вчора достатньо впевненим, щоб переконати більшість виборців проголосувати за нього? Рейтинг Зеленського постраждає від його вчорашнього виступу — чи залишиться на тому ж рівні або й покращиться? По-справжньому ми зможемо це оцінити лише наступного тижня. Утім, із 60-річної світової історії телевізійних президентських дебатів ми знаємо, що дебати зазвичай не мають особливого впливу на результати виборів. Хоча винятки, звичайно, є завжди — і вони стосуються здебільшого молодих і порівняно нерозвинутих демократій.
Батьківщиною сучасного формату президентських дебатів є Сполучені Штати, і там вони мають особливе місце. Дебати настільки міцно вкоренилися в політичну культуру Штатів, що складно уявити, щоб якийсь із кандидатів відмовився від них і міг би потім серйозно розраховувати на успіх у виборах. Утім, науковці сходяться на тому, що президентські дебати не мають значного впливу на результати виборів у США. Вибори у Штатах значно більше зав’язані на ідеології, і для average Joe важливіше, щоб наступний президент призначив правильних суддів до Верховного Суду, ніж щоб він тримався впевненіше на дебатах. Однак цікаво, що американці скоріше схильні переоцінювати вплив дебатів на свій вибір і недооцінювати вплив політичної реклами Це логічно, адже нам хочеться вірити, що ми мислимо раціонально, а не піддаємося інстинктам, хоча часто це не так.
Хоча в американській історії були винятки, коли дебати справді стали доленосними. Наприклад, найвідомішими дебатами в історії США є двобій між Кеннеді та Ніксоном у 1960 році, на якому впевнений і життєствердний вигляд молодого Джона Кеннеді перетягнув симпатії від втомленого і непоказного Річарда Ніксона. Існує поширене твердження (яке, втім, деякі дослідники заперечують), що американці, які дивилися дебати по телевізору, із великим відривом присудили перемогу Кеннеді — тоді як слухачі дебатів по радіо вірили, що в дебатах переміг Ніксон.
В інших розвинутих західних країнах — наприклад, Канаді чи Німеччині — дебати також рідко стають вирішальними. Утім, ситуація є трохи іншою у молодих демократіях, як-то в країнах Центрально-Східної Європи. Тут партії часто не мають чітко вираженої ідеології, багато громадян зазвичай довго не можуть визначитися із вибором, а президентські вибори здебільшого проходять у два тури. Це все робить дебати більш важливими.
Костін Чобану у своєму дослідженні стверджує на прикладі Румунії, що дебати не змінюють думки тих, хто проголосував у першому турі за переможних кандидатів — але можуть допомогти схилити на свій бік тих, хто в першому турі не голосував, та виборців кандидатів, що не вийшли у другий тур. Однак цього все одно не достатньо, щоб дебати змінювали хід виборів.
Приклад України це підтверджує. Президентські дебати очевидно не мають особливої ролі в нашій історії — принаймні тому, що в Україні взагалі не існує сильної традиції дебатів. Реальні претенденти на пост президента погоджувалися дебатувати між собою лише тричі: Кучма і Кравчук у 1994 році, Ющенко і Янукович у 2004 році — і Порошенко та Зеленський вчора. Є припущення, що дебати 1994 трохи допомогли перемозі Кучми — однак загалом президентські дебати в Україні не мають реального впливу на результати виборів.
Антон
🎁 Бонус: Може, президентські дебати далеко не завжди змінюють результати виборів — але зате вони стабільно постачають меми. В Україні це — “ці руки нічого не крали”, “Виктор Андреевич, будьте мужчиной” та, звісно, “стадіон так стадіон”.
Найдотепніші моменти з американських дебатів — жарт Рейгана про його вік і фраза кандидата у віце-президента Ллойда Бентсена “Senator, you're no Jack Kennedy”. В історію увійшли також і проколи американських кандидатів: наприклад, фраза “радянського домінування у Східній Європі не існує” від Форда у 1976 році. Схожий момент — коли кандидата від демократів Майкла Дукакіса запитали, чи був би він проти смертної кари, якби його дружину вбили і зґвалтували, Дукакіс не здригнувшись почав розповідати аргументи проти смертної кари. Холоднокровна відповідь Дукакіса, імовірно, зашкодила його іміджу на виборах (якщо вас зацікавило, як треба було б відповісти на це запитання, автори фільму “Березневі іди”, здається, знайшли правильну відповідь).
Найдотепніші моменти з американських дебатів — жарт Рейгана про його вік і фраза кандидата у віце-президента Ллойда Бентсена “Senator, you're no Jack Kennedy”. В історію увійшли також і проколи американських кандидатів: наприклад, фраза “радянського домінування у Східній Європі не існує” від Форда у 1976 році. Схожий момент — коли кандидата від демократів Майкла Дукакіса запитали, чи був би він проти смертної кари, якби його дружину вбили і зґвалтували, Дукакіс не здригнувшись почав розповідати аргументи проти смертної кари. Холоднокровна відповідь Дукакіса, імовірно, зашкодила його іміджу на виборах (якщо вас зацікавило, як треба було б відповісти на це запитання, автори фільму “Березневі іди”, здається, знайшли правильну відповідь).
Human contact is the new gold
20-25 років тому ви вважалися успішними, якщо мали свій комп’ютер і мобільний телефон. Сьогодні смартфони та ноутбуки стали буденністю, а успіх — це можливість використовувати послуги людей замість електронних сервісів. Неллі Боулз для The New York Times показує на прикладі Сполучених Штатів, як контакти з людьми все більше стають предметом розкошу в розвинених країнах.
Багаті можуть собі дозволити приватних репетиторів, а більшості людей залишаються онлайн-курси. У забезпечених людей є доступ до особистих доглядальників, а менш заможні пенсіонери змушені звертатися до онлайн-аналогів. Список можна продовжувати далі й далі: красиві паперові книги замість читання на смартфоні, похід в ресторан замість доставки їжі тощо. Це все свідчить, за словами Боулз, про “елітизацію взаємодії між людьми” (luxurification of human engagement).
Є сфери, де ця нерівність проявляється особливо сильно — наприклад, догляд за дітьми. Найновіші дослідження ВООЗ радять не дозволяти дітям до 5 років проводити більше 1 години на день з екранами, адже надмірне захоплення екранами шкодить розумовому розвитку дітей. Однак все більше сімей у США не можуть собі дозволити нянь, дитячі садки та довгі декретні відпустки, а на допомогу приходять планшети з безкоштовними мультиками з YouTube.
Розвиток електронних сервісів у сферах, де традиційно ми покладалися на людей, — це не обов’язково погано. Візьмемо за приклад ту ж програму Element Care, яка доглядає немічних та літніх людей зі США через планшети, якими управляють оператори з Філіппін та Латинської Америки. Ця нехитра технологія дозволяє запобігати самогубствам та виводити людей з депресії. 68-річному пенсіонеру Біллу Ланґлуа, про якого пише Боулз, повернув віру в життя саме такий доглядальник — по суті, намальована на планшеті кішка, яка вміє говорити і писати завдяки операторам. Кількість пенсіонерів у розвинутих країнах стрімко росте, а доглядальників та соціальних працівників більше не стає. Можливо, саме віртуальні доглядальники вирішать цю проблему.
Утім, це лише один із багатьох прикладів, який підтверджує нові реалії — контакт із людьми стає все більш елітним товаром, а екрани телефонів і планшетів перетворюються в атрибут незаможності. Звісно, це все актуально в основному для розвинутих країн, особливо для США. В умовній Індії — та й в Україні, якщо вже на те пішло — комп’ютеризація не настільки повсюдна, і вона ще не змінила ринок послуг настільки сильно. Однак тенденція “елітизації взаємодії з людьми” навряд чи є культурною особливістю США; скоріше, це логічний наслідок технологічного розвитку, який згодом докотиться і до інших країн. Тому пора йти заробляти гроші, щоб через п’ятдесят років не потрапити в будинок престарілих з роботами замість живих доглядальниць.
Антон
20-25 років тому ви вважалися успішними, якщо мали свій комп’ютер і мобільний телефон. Сьогодні смартфони та ноутбуки стали буденністю, а успіх — це можливість використовувати послуги людей замість електронних сервісів. Неллі Боулз для The New York Times показує на прикладі Сполучених Штатів, як контакти з людьми все більше стають предметом розкошу в розвинених країнах.
Багаті можуть собі дозволити приватних репетиторів, а більшості людей залишаються онлайн-курси. У забезпечених людей є доступ до особистих доглядальників, а менш заможні пенсіонери змушені звертатися до онлайн-аналогів. Список можна продовжувати далі й далі: красиві паперові книги замість читання на смартфоні, похід в ресторан замість доставки їжі тощо. Це все свідчить, за словами Боулз, про “елітизацію взаємодії між людьми” (luxurification of human engagement).
Є сфери, де ця нерівність проявляється особливо сильно — наприклад, догляд за дітьми. Найновіші дослідження ВООЗ радять не дозволяти дітям до 5 років проводити більше 1 години на день з екранами, адже надмірне захоплення екранами шкодить розумовому розвитку дітей. Однак все більше сімей у США не можуть собі дозволити нянь, дитячі садки та довгі декретні відпустки, а на допомогу приходять планшети з безкоштовними мультиками з YouTube.
Розвиток електронних сервісів у сферах, де традиційно ми покладалися на людей, — це не обов’язково погано. Візьмемо за приклад ту ж програму Element Care, яка доглядає немічних та літніх людей зі США через планшети, якими управляють оператори з Філіппін та Латинської Америки. Ця нехитра технологія дозволяє запобігати самогубствам та виводити людей з депресії. 68-річному пенсіонеру Біллу Ланґлуа, про якого пише Боулз, повернув віру в життя саме такий доглядальник — по суті, намальована на планшеті кішка, яка вміє говорити і писати завдяки операторам. Кількість пенсіонерів у розвинутих країнах стрімко росте, а доглядальників та соціальних працівників більше не стає. Можливо, саме віртуальні доглядальники вирішать цю проблему.
Утім, це лише один із багатьох прикладів, який підтверджує нові реалії — контакт із людьми стає все більш елітним товаром, а екрани телефонів і планшетів перетворюються в атрибут незаможності. Звісно, це все актуально в основному для розвинутих країн, особливо для США. В умовній Індії — та й в Україні, якщо вже на те пішло — комп’ютеризація не настільки повсюдна, і вона ще не змінила ринок послуг настільки сильно. Однак тенденція “елітизації взаємодії з людьми” навряд чи є культурною особливістю США; скоріше, це логічний наслідок технологічного розвитку, який згодом докотиться і до інших країн. Тому пора йти заробляти гроші, щоб через п’ятдесят років не потрапити в будинок престарілих з роботами замість живих доглядальниць.
Антон
Чому світові витрати на оборону зростають?
21 століття вважається одним з найбільш мирних за останні століття. Однак, іронічно, витрати на військову сферу не падають, а навпаки продовжують безперервно зростати. У 2018 році світові військові витрати досягнули позначки 1.8 трильйонів доларів. Це найвищий показник з 1988 року, коли почали робити такі обрахунки. Сьогодні витрати на 78% вищі, ніж 20 років тому.
Експерти Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI) опублікували свій щорічне дослідження
світових військових витрат, де вони намагаються з’ясувати, в чому причина такого зростання. Переповідаємо для вас головне.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/Military-spending-05-06
Захар
21 століття вважається одним з найбільш мирних за останні століття. Однак, іронічно, витрати на військову сферу не падають, а навпаки продовжують безперервно зростати. У 2018 році світові військові витрати досягнули позначки 1.8 трильйонів доларів. Це найвищий показник з 1988 року, коли почали робити такі обрахунки. Сьогодні витрати на 78% вищі, ніж 20 років тому.
Експерти Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI) опублікували свій щорічне дослідження
світових військових витрат, де вони намагаються з’ясувати, в чому причина такого зростання. Переповідаємо для вас головне.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/Military-spending-05-06
Захар
Telegraph
Чому світові витрати на оборону зростають?
21 століття вважається одним з найбільш мирних за останні століття. Однак, іронічно, витрати на військову сферу не падають, а навпаки продовжують безперервно зростати. У 2018 році світові військові витрати досягнули позначки 1.8 трильйонів доларів. Це найвищий…
Цифрові технології зробили можливим доступ до таких масивів даних, про які ще 20-30 років тому ніхто не міг мріяти. Великі дані призвели до появи однієї з найперспективніших галузей журналістики — журналістики даних. Окрім звичних методів, журналісти даних використовують у своїй роботі програмування та візуалізацію величезних обсягів даних, щоб розповісти про історії, які раніше залишалися непоміченими. Більшість великих американських видань на кшталт New York Times чи Washington Post мають окремі відділи роботи з великими даними. Більше того, у США виникли окремі популярні медіа, які спеціалізуються на роботі з великими даними, як-то FiveThirtyEight.
В Україні про журналістику даних знають менше, але “Тексти” намагаються це змінити. “Тексти” — це найцікавіше видання з журналістики даних в Україні. Вони публікують актуальні теми мовою інфографіки, гарні зразки візуалізації даних та дата-арту, дослідження, збудовані на фактах і цифрах. Якщо вас це цікавить, радимо підписатися: @textyorgua
✒️ Це наш перший партнерський допиc. Ми цінуємо наших читачів і тому плануємо співпрацювати лише з партнерами, в репутації яких ми переконані особисто. Усі пости такого типу ми позначатимемо хештегом #OldYorkTimes_рекомендує
В Україні про журналістику даних знають менше, але “Тексти” намагаються це змінити. “Тексти” — це найцікавіше видання з журналістики даних в Україні. Вони публікують актуальні теми мовою інфографіки, гарні зразки візуалізації даних та дата-арту, дослідження, збудовані на фактах і цифрах. Якщо вас це цікавить, радимо підписатися: @textyorgua
✒️ Це наш перший партнерський допиc. Ми цінуємо наших читачів і тому плануємо співпрацювати лише з партнерами, в репутації яких ми переконані особисто. Усі пости такого типу ми позначатимемо хештегом #OldYorkTimes_рекомендує
Мільйон видів рослин і тварин можуть вимерти. Наскільки це погано?
Кілька днів тому ООН анонсувала масштабний звіт, присвячений біорізноманіттю. Він попереджає про серйозну загрозу вимирання близько мільйона видів рослин і тварин — і потенційні негативні наслідки для всього людства. Чому це так важливо, хто в цьому винен і що робити? Переповідаємо найважливіше із прес-релізу авторів звіту, а також оглядів від The Guardian і The Washington Post.
Що за звіт?
Звіт підготувала організація IPBES, яка входить до структури ООН. Це далеко не перший звіт на цю тему, але найбільш повномасштабний: він містить 1500 сторінок і базується на 15 000 наукових та урядових джерелах.
Звісно, автори звіту не перші, хто б’є на сполох. Однак цей звіт підтверджує кілька важливих висновків: здоров’я екосистем погіршується швидше, ніж коли-небудь в історії людства. Більше рослин та тварин стикаються із загрозою вимирання, ніж в будь-який інший період нашої історії — зокрема, третина коралів по всьому світу і більше 30 відсотків морських ссавців.
Чому це важливо?
Звичайно, вимирання біологічних видів саме по собі негативно впливає на добробут тварин. Однак проблема загрожує не лише тваринам, а й інтересам людей. Зокрема, масове вимирання деяких видів одомашнених тварин може поглибити глобальну проблему голоду. Також голод може посилити виснаження екосистем рослин, які люди використовують для їжі, через вимирання комах-запилювачів. Інший негативний наслідок, на якому наголошує The Guardian, — гірший захист від хвороб внаслідок вимирання деяких рослин.
Хто винен?
Якщо коротко — ми всі. Автори звіту називають діяльність людини прямою причиною вимирання рослин і тварин. Якщо детальніше — тут є кілька факторів. По-перше, економічний розвиток та швидка урбанізація, внаслідок яких люди втручаються у світ природи: наприклад, вирубують ліси чи надмірно виловлюють рибу. За останні 25 років сумарна площа міст подвоїлася, і це має прямий вплив на природу.
Інші причини — надмірне використання хімікатів і пластику, від якого страждають тварини та рослини. Яскравий приклад: тільки забруднення пластиком зросло в 10 разів за останні 40 років. Весь цей негативний вплив посилюється глобальним потеплінням — особливо від нього страждають коралові рифи і популяції риб.
І що нам робити далі?
Автори звіту наголошують, що все ще не так погано, якщо почати діяти. Треба боротися із глобальним потеплінням, обмежувати використання хімікатів і пластику, швидше переходити на відновлювальну енергію — і, звичайно, підвищувати обізнаність про проблему.
Це все буде ефективним лише за умови скоординованої співпраці між країнами та урядами. Це, звичайно, не так просто: у кожної держави є свої інтереси, потужне бізнес-лобі виступає проти боротьби із глобальним потеплінням, а чинна адміністрація США на чолі із Трампом взагалі не вважає зміну клімату проблемою. Однак визнання серйозності проблеми на рівні ООН показує, що принаймні якийсь прогрес у цьому напрямку є.
📖 Посилання: повний звіт ще не опублікований, але все одно ви навряд чи будете читати перед сном цей 1500-сторінковий мануал. Наразі доступний стислий прес-реліз про основні висновки звіту та 40-сторінковий огляд.
Антон
Кілька днів тому ООН анонсувала масштабний звіт, присвячений біорізноманіттю. Він попереджає про серйозну загрозу вимирання близько мільйона видів рослин і тварин — і потенційні негативні наслідки для всього людства. Чому це так важливо, хто в цьому винен і що робити? Переповідаємо найважливіше із прес-релізу авторів звіту, а також оглядів від The Guardian і The Washington Post.
Що за звіт?
Звіт підготувала організація IPBES, яка входить до структури ООН. Це далеко не перший звіт на цю тему, але найбільш повномасштабний: він містить 1500 сторінок і базується на 15 000 наукових та урядових джерелах.
Звісно, автори звіту не перші, хто б’є на сполох. Однак цей звіт підтверджує кілька важливих висновків: здоров’я екосистем погіршується швидше, ніж коли-небудь в історії людства. Більше рослин та тварин стикаються із загрозою вимирання, ніж в будь-який інший період нашої історії — зокрема, третина коралів по всьому світу і більше 30 відсотків морських ссавців.
Чому це важливо?
Звичайно, вимирання біологічних видів саме по собі негативно впливає на добробут тварин. Однак проблема загрожує не лише тваринам, а й інтересам людей. Зокрема, масове вимирання деяких видів одомашнених тварин може поглибити глобальну проблему голоду. Також голод може посилити виснаження екосистем рослин, які люди використовують для їжі, через вимирання комах-запилювачів. Інший негативний наслідок, на якому наголошує The Guardian, — гірший захист від хвороб внаслідок вимирання деяких рослин.
Хто винен?
Якщо коротко — ми всі. Автори звіту називають діяльність людини прямою причиною вимирання рослин і тварин. Якщо детальніше — тут є кілька факторів. По-перше, економічний розвиток та швидка урбанізація, внаслідок яких люди втручаються у світ природи: наприклад, вирубують ліси чи надмірно виловлюють рибу. За останні 25 років сумарна площа міст подвоїлася, і це має прямий вплив на природу.
Інші причини — надмірне використання хімікатів і пластику, від якого страждають тварини та рослини. Яскравий приклад: тільки забруднення пластиком зросло в 10 разів за останні 40 років. Весь цей негативний вплив посилюється глобальним потеплінням — особливо від нього страждають коралові рифи і популяції риб.
І що нам робити далі?
Автори звіту наголошують, що все ще не так погано, якщо почати діяти. Треба боротися із глобальним потеплінням, обмежувати використання хімікатів і пластику, швидше переходити на відновлювальну енергію — і, звичайно, підвищувати обізнаність про проблему.
Це все буде ефективним лише за умови скоординованої співпраці між країнами та урядами. Це, звичайно, не так просто: у кожної держави є свої інтереси, потужне бізнес-лобі виступає проти боротьби із глобальним потеплінням, а чинна адміністрація США на чолі із Трампом взагалі не вважає зміну клімату проблемою. Однак визнання серйозності проблеми на рівні ООН показує, що принаймні якийсь прогрес у цьому напрямку є.
📖 Посилання: повний звіт ще не опублікований, але все одно ви навряд чи будете читати перед сном цей 1500-сторінковий мануал. Наразі доступний стислий прес-реліз про основні висновки звіту та 40-сторінковий огляд.
Антон
Forwarded from MediaLab
Телеграм-канал The Old York Times переказує українською найцікавіші великі матеріали англомовних видань. На це у співавторів каналу, Антона й Захара Процюків, ідуть години. 160 років тому їм довелося б чекати місяці, поки кораблі допливуть з Америки до Західної Європи, а звідти пошта домандрує до Києва.
Втім, ні Old, ні New York Times, ні інформаційної журналістики в сучасному розумінні тоді ще не існувало. Новини застарівали швидше, ніж їх встигали опублікувати. Аж поки одного дня з Балтимора до Вашингтона не полетіла перша телеграма. Захар Процюк написав про те, як ця технологія докорінно змінила медіа і навіть спровокувала війну.
Втім, ні Old, ні New York Times, ні інформаційної журналістики в сучасному розумінні тоді ще не існувало. Новини застарівали швидше, ніж їх встигали опублікувати. Аж поки одного дня з Балтимора до Вашингтона не полетіла перша телеграма. Захар Процюк написав про те, як ця технологія докорінно змінила медіа і навіть спровокувала війну.
Навіщо Алабама прийняла неконституційний закон про заборону абортів — і що це розповідає про політичну систему США
Минулого тижня парламент штату Алабама прийняв дуже суворий закон про заборону абортів. Єдиний виняток із цієї заборони — випадки, коли вагітність загрожує життю жінки; навіть зґвалтування та інцест не вважаються достатніми причинами для аборту. Тюремні терміни за порушення закону лікарями — від 10 до 99 років.
Про це написали багато українських медіа, але майже ніхто з них не пояснив справжні мотиви прийняття цього закону — а ці мотиви значно ширші за просту заборону абортів у Алабамі, і вони розповідають багато цікавого про політичну систему США.
У нового алабамського закону є невелика особливість — дуже сумнівно, що він коли-небудь справді увійде в силу. Він прямо суперечить рішенню Верховного суду 45-річної давності, яке легалізувало аборти по всій країні. То навіщо Алабама приймала цей закон? Відповідаємо на це питання у новому огляді.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/Supreme-Court-05-22
Антон
Минулого тижня парламент штату Алабама прийняв дуже суворий закон про заборону абортів. Єдиний виняток із цієї заборони — випадки, коли вагітність загрожує життю жінки; навіть зґвалтування та інцест не вважаються достатніми причинами для аборту. Тюремні терміни за порушення закону лікарями — від 10 до 99 років.
Про це написали багато українських медіа, але майже ніхто з них не пояснив справжні мотиви прийняття цього закону — а ці мотиви значно ширші за просту заборону абортів у Алабамі, і вони розповідають багато цікавого про політичну систему США.
У нового алабамського закону є невелика особливість — дуже сумнівно, що він коли-небудь справді увійде в силу. Він прямо суперечить рішенню Верховного суду 45-річної давності, яке легалізувало аборти по всій країні. То навіщо Алабама приймала цей закон? Відповідаємо на це питання у новому огляді.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/Supreme-Court-05-22
Антон
Telegraph
Навіщо Алабама прийняла неконституційний закон про заборону абортів — і що це розповідає про політичну систему США
Минулого тижня парламент штату Алабама прийняв дуже суворий закон про заборону абортів. Єдиний виняток із цієї заборони — випадки, коли вагітність загрожує життю жінки; однак навіть зґвалтування та інцест не вважаються достатніми причинами для аборту. Тюремні…
Чому повстання роботів — це далеко не найгірше, що може принести експансія штучного інтелекту
Old York Times повертається із літньої сплячки, щоб поговорити про штучний інтелект. Ця тема уже трохи заїжджена і, ймовірно, переоцінена, але думки розумних людей на футурологічні теми — це наша guilty pleasure. Одним із публічних інтелектуалів, які багато говорять про штучний інтелект, є автор бестселера Homo Sapiens Ювал Ной Харарі. Зокрема, штучний інтелект став однією з тем дискусії Харарі із гендиректором Facebook Марком Цукербергом в рамках серії розмов Цукерберга про роль технологій в суспільстві.
На думку Харарі, розвиток штучного інтелекту (ШІ) справді може стати загрозою для всього людства. Але йдеться не про повстання машин, яким нас лякають Ілон Маск і Стівен Хокінг. Сценарій в дусі “Матриці”, при якому роботи підкорять людство, дуже малоймовірний. Значно ймовірнішою буде ситуація, при якій роботи будуть завжди виконувати накази. Однк такий розвиток подій може виявитися не менш деструктивним для людства, ніж непослух роботів.
По-перше, якщо нічого принципово не зміниться, розвиток штучного інтелекту лише посилить нерівність між бідними і багатими країнами. В цій індустрії доволі високий бар’єр входу: для досліджень в галузі ШІ потрібні мільйони доларів, які бідні країни не можуть собі дозволити витратити. Тому в підсумку все більше грошей і впливу буде сконцентровано в Каліфорнії чи Шанхаї, і все менше — в інших частинах світу.
Автоматизація вже зараз замінює багато професій і призведе до зникнення багатьох мільйонів робочих місць; звісно, вона створить нові для програмістів й інженерів, але ці професії вимагатимуть специфічної підготовки, яку більшість країн світу наразі не можуть забезпечувати.
По-друге, нові технології дають тоталітарним режимам все більше можливостей для контролю. Раніше найбільш ефективний економічний розвиток забезпечувала демократія: економіка просто не могла справно функціонувати при наявності лише одного центру, куди стікалася вся інформація, як це було в тому ж Радянському Союзі. Однак тепер, з новими технологіями, тоталітарним режимам легше ефективно обробляти інформацію і досягати економічного процвітання.
Крім того, диктаторам зараз значно простіше контролювати інформаційний простір. Штучний інтелект грає значну роль у цьому контролі — наприклад, китайський уряд успішно використовує технологію розпізнавання облич для тоталітарного контролю над народом уйгурів в Сіньцзяні. Як ми колись писали, штучний інтелект може прогнозувати поведінку цілих народів — тож ШІ цілком можна буде використовувати, щоб прогнозувати поведінку окремої людини.
Це призводить до антиутопічної картини, при якій штучний інтелект може використовуватися не так для очевидних репресій, як для тонких, майже не помітних маніпуляцій. ШІ разом з новими можливостями збору гігантських обсягів даних дозволяє не лише точно аналізувати людську поведінку, а й передбачати її та впливати на неї. Як запитує Харарі, “наскільки ти справді можеш вірити тому, що думка, яка щойно виникла в тебе в мозку, є проявом свободи волі, а не результатом якогось надзвичайно потужного алгоритму, який навіяв тобі її?”.
Звісно, на мій погляд, Харарі перебільшує: поки що не існує жодних прототипів технології настільки потужної, що вона могла б напряму впливати на наші думки. Крім того, ідеально чистої свободи волі, вільної від зовнішніх впливів, не існує в принципі. Однак ці думки — це цікавий погляд на гіпотетичне антиутопічне майбутнє штучного інтелекту поза мейнстрімним сценарієм “роботи повстануть і перетворять всіх нас на рабів”.
До речі, не особливо раджу слухати цю розмову повністю. Власне, її варто було б прослухати тільки якби з неї можна було вирізати Цукерберга: він здебільшого говорить розумними словами про очевидні речі і при цьому піарить Фейсбук, намагаючись відбілити репутацію соцмережі після скандалів останніх років. Однак поки така просунута версія розмови не доступна, можете обмежитися нашим оглядом цікавих ідей Харарі.
Антон
Old York Times повертається із літньої сплячки, щоб поговорити про штучний інтелект. Ця тема уже трохи заїжджена і, ймовірно, переоцінена, але думки розумних людей на футурологічні теми — це наша guilty pleasure. Одним із публічних інтелектуалів, які багато говорять про штучний інтелект, є автор бестселера Homo Sapiens Ювал Ной Харарі. Зокрема, штучний інтелект став однією з тем дискусії Харарі із гендиректором Facebook Марком Цукербергом в рамках серії розмов Цукерберга про роль технологій в суспільстві.
На думку Харарі, розвиток штучного інтелекту (ШІ) справді може стати загрозою для всього людства. Але йдеться не про повстання машин, яким нас лякають Ілон Маск і Стівен Хокінг. Сценарій в дусі “Матриці”, при якому роботи підкорять людство, дуже малоймовірний. Значно ймовірнішою буде ситуація, при якій роботи будуть завжди виконувати накази. Однк такий розвиток подій може виявитися не менш деструктивним для людства, ніж непослух роботів.
По-перше, якщо нічого принципово не зміниться, розвиток штучного інтелекту лише посилить нерівність між бідними і багатими країнами. В цій індустрії доволі високий бар’єр входу: для досліджень в галузі ШІ потрібні мільйони доларів, які бідні країни не можуть собі дозволити витратити. Тому в підсумку все більше грошей і впливу буде сконцентровано в Каліфорнії чи Шанхаї, і все менше — в інших частинах світу.
Автоматизація вже зараз замінює багато професій і призведе до зникнення багатьох мільйонів робочих місць; звісно, вона створить нові для програмістів й інженерів, але ці професії вимагатимуть специфічної підготовки, яку більшість країн світу наразі не можуть забезпечувати.
По-друге, нові технології дають тоталітарним режимам все більше можливостей для контролю. Раніше найбільш ефективний економічний розвиток забезпечувала демократія: економіка просто не могла справно функціонувати при наявності лише одного центру, куди стікалася вся інформація, як це було в тому ж Радянському Союзі. Однак тепер, з новими технологіями, тоталітарним режимам легше ефективно обробляти інформацію і досягати економічного процвітання.
Крім того, диктаторам зараз значно простіше контролювати інформаційний простір. Штучний інтелект грає значну роль у цьому контролі — наприклад, китайський уряд успішно використовує технологію розпізнавання облич для тоталітарного контролю над народом уйгурів в Сіньцзяні. Як ми колись писали, штучний інтелект може прогнозувати поведінку цілих народів — тож ШІ цілком можна буде використовувати, щоб прогнозувати поведінку окремої людини.
Це призводить до антиутопічної картини, при якій штучний інтелект може використовуватися не так для очевидних репресій, як для тонких, майже не помітних маніпуляцій. ШІ разом з новими можливостями збору гігантських обсягів даних дозволяє не лише точно аналізувати людську поведінку, а й передбачати її та впливати на неї. Як запитує Харарі, “наскільки ти справді можеш вірити тому, що думка, яка щойно виникла в тебе в мозку, є проявом свободи волі, а не результатом якогось надзвичайно потужного алгоритму, який навіяв тобі її?”.
Звісно, на мій погляд, Харарі перебільшує: поки що не існує жодних прототипів технології настільки потужної, що вона могла б напряму впливати на наші думки. Крім того, ідеально чистої свободи волі, вільної від зовнішніх впливів, не існує в принципі. Однак ці думки — це цікавий погляд на гіпотетичне антиутопічне майбутнє штучного інтелекту поза мейнстрімним сценарієм “роботи повстануть і перетворять всіх нас на рабів”.
До речі, не особливо раджу слухати цю розмову повністю. Власне, її варто було б прослухати тільки якби з неї можна було вирізати Цукерберга: він здебільшого говорить розумними словами про очевидні речі і при цьому піарить Фейсбук, намагаючись відбілити репутацію соцмережі після скандалів останніх років. Однак поки така просунута версія розмови не доступна, можете обмежитися нашим оглядом цікавих ідей Харарі.
Антон
Винаходи, що сформували сучасну економіку: Кондиціонер
Київ, +32°. Вихідний день, але я вирішую його провести в офісі. І ні, справа не у моєму надмірному працелюбстві: мене туди манить один з найприємніших винаходів людства (принаймні в червні здається саме так). Кондиціонер.
Людство доволі швидко розібралося з тим, як нагрівати свої домівки, щоб зігрітися в холодну зиму. З охолодженням справи були менш успішні. Хоча спроби боротьби зі спекою можна знайти ще у Стародавньому Римі, коли імператору Геліогабалу привезли у його сад вози снігу з найближчої гори для охолоди, нічого дійсно доступного для простих смертних не з’явилося аж до початку 20 століття.
Винахід кондиціонера на перший погляд виглядає лише як приємний бонус для розвинутого світу, однак він сильно вплинув на сучасну економіку. Якість промислового виробництва, театри, хмарочоси та навіть наша продуктивність завдячують кондиціонеру. Тім Гарфорд, автор книги “50 винаходів, що сформували сучасну економіку” (“Fifty Inventions That Shaped the Modern Economy”) розповідає про неочевидний вплив на економіку важливих винаходів людства. Переповідаємо найцікавіше з розділу про кондиціонер.
Перший сучасний прототип кондиціонера був розроблений зовсім не для комфорту людей, а для промислових цілей. Його створив у 1902 році молодий інженер Вілліс Карріер для друкарської компанії “Sackett& Wilhelms”. Компанія замовила розробку приладу, який би міг підтримувати однаковий рівень вологості на її фабриці. Це було принципово важливо для якості друку: під час багатошарового накладання фарби папір міг трошки розширитися від зміни вологості. Навіть міліметрове неспівпадіння все псувало.
Хоча спочатку кондиціонер використувався лише для виробництва, американці швидко помітили його потенціал робити літо не таким нестерпним. Особливо від цього виграли театри (а потім і кінотеатри). Традиційно, театри не працювали у гарячі дні літа. Дивитися влітку виставу в приміщенні без вікон та ще й, до появи електрики, з гарячими факелами було сумнівним задоволенням. Найбільш відомі театри, як от Театр на Медісон-сквер-гарден в Нью-Йорку, користувалися величезними брилами льоду для зменшення температури. Однак це було логістично складно і не особливо ефективно. Тому поява літніх блокбастерів завдячує своєму існуванню кондиціонеру.
Архітектура — інша неочевидна сфера, на яку вплинув кондиціонер. Раніше будівлі спеціально проектувалися для збереження прохолоди: широкі стіни, вікна з несонячного боку, високі стелі. Кондиціонер допоміг позбутися цих обмежень. Поява високих скляних хмарочосів була б неможлива без нього, адже люди б просто засмажилися на верхніх поверхах.
Окрім цього, кондиціонер допомагає нашій продуктивності. Ви також помічали, щопрацювати легше, коли не стікаєш потом і не думаєш про чашку айс-лате замість роботи? Зв’язок між температурою та продуктивністю науково доведений. Гарфорд наводить приклад дослідження, у якому держпрацівники у США з офісами, обладнаними кондиціонерами, збільшили їхню ефективність роботи на 24%.
Однак окрім позитивного впливу, кондиціонер має також неочевидний негативний ефект. Ви, мабуть, помічали, такі невеликі білі коробки, що стирчать зі стін будинків. Це темна сторона кондиціонерів. Вони випаровують тепле повітря назовні і нагрівають навколишнього середовище. Деякі дослідження вказують на роль кондиціонерів у збільшенні температури повітря у великих містах, що є одним із факторів глобального потепління.
Утім, це не заважає популярності кондиціонерів. Їхня загальна кількість буде лише зростати. Поки що кондиціонери не особливо популярні в країнах, що розвиваються, але збільшення кількості середнього класу в країнах на кшталт Китаю чи Індії та неймовірно стрімкий ріст населення в країнах з теплим кліматом, як от в Нігерії, підказують, що попит на винахід Карріера буде продовжувати рости на всіх парах.
Захар
Київ, +32°. Вихідний день, але я вирішую його провести в офісі. І ні, справа не у моєму надмірному працелюбстві: мене туди манить один з найприємніших винаходів людства (принаймні в червні здається саме так). Кондиціонер.
Людство доволі швидко розібралося з тим, як нагрівати свої домівки, щоб зігрітися в холодну зиму. З охолодженням справи були менш успішні. Хоча спроби боротьби зі спекою можна знайти ще у Стародавньому Римі, коли імператору Геліогабалу привезли у його сад вози снігу з найближчої гори для охолоди, нічого дійсно доступного для простих смертних не з’явилося аж до початку 20 століття.
Винахід кондиціонера на перший погляд виглядає лише як приємний бонус для розвинутого світу, однак він сильно вплинув на сучасну економіку. Якість промислового виробництва, театри, хмарочоси та навіть наша продуктивність завдячують кондиціонеру. Тім Гарфорд, автор книги “50 винаходів, що сформували сучасну економіку” (“Fifty Inventions That Shaped the Modern Economy”) розповідає про неочевидний вплив на економіку важливих винаходів людства. Переповідаємо найцікавіше з розділу про кондиціонер.
Перший сучасний прототип кондиціонера був розроблений зовсім не для комфорту людей, а для промислових цілей. Його створив у 1902 році молодий інженер Вілліс Карріер для друкарської компанії “Sackett& Wilhelms”. Компанія замовила розробку приладу, який би міг підтримувати однаковий рівень вологості на її фабриці. Це було принципово важливо для якості друку: під час багатошарового накладання фарби папір міг трошки розширитися від зміни вологості. Навіть міліметрове неспівпадіння все псувало.
Хоча спочатку кондиціонер використувався лише для виробництва, американці швидко помітили його потенціал робити літо не таким нестерпним. Особливо від цього виграли театри (а потім і кінотеатри). Традиційно, театри не працювали у гарячі дні літа. Дивитися влітку виставу в приміщенні без вікон та ще й, до появи електрики, з гарячими факелами було сумнівним задоволенням. Найбільш відомі театри, як от Театр на Медісон-сквер-гарден в Нью-Йорку, користувалися величезними брилами льоду для зменшення температури. Однак це було логістично складно і не особливо ефективно. Тому поява літніх блокбастерів завдячує своєму існуванню кондиціонеру.
Архітектура — інша неочевидна сфера, на яку вплинув кондиціонер. Раніше будівлі спеціально проектувалися для збереження прохолоди: широкі стіни, вікна з несонячного боку, високі стелі. Кондиціонер допоміг позбутися цих обмежень. Поява високих скляних хмарочосів була б неможлива без нього, адже люди б просто засмажилися на верхніх поверхах.
Окрім цього, кондиціонер допомагає нашій продуктивності. Ви також помічали, щопрацювати легше, коли не стікаєш потом і не думаєш про чашку айс-лате замість роботи? Зв’язок між температурою та продуктивністю науково доведений. Гарфорд наводить приклад дослідження, у якому держпрацівники у США з офісами, обладнаними кондиціонерами, збільшили їхню ефективність роботи на 24%.
Однак окрім позитивного впливу, кондиціонер має також неочевидний негативний ефект. Ви, мабуть, помічали, такі невеликі білі коробки, що стирчать зі стін будинків. Це темна сторона кондиціонерів. Вони випаровують тепле повітря назовні і нагрівають навколишнього середовище. Деякі дослідження вказують на роль кондиціонерів у збільшенні температури повітря у великих містах, що є одним із факторів глобального потепління.
Утім, це не заважає популярності кондиціонерів. Їхня загальна кількість буде лише зростати. Поки що кондиціонери не особливо популярні в країнах, що розвиваються, але збільшення кількості середнього класу в країнах на кшталт Китаю чи Індії та неймовірно стрімкий ріст населення в країнах з теплим кліматом, як от в Нігерії, підказують, що попит на винахід Карріера буде продовжувати рости на всіх парах.
Захар
Франчайзинг і диверсифікація: які практики традиційного бізнесу використовують наркоторговці
Наркобарони значно більш схожі на менеджерів великих корпорацій, ніж нам деколи здається. Журналіст The Economist Том Вейнрайт у своїй книзі «Наркономіка: Як керувати наркокартелем» доводить: щоб ефективно боротися із торгівлею наркотиками, потрібно думати про неї в категоріях звичайного бізнесу.
Як показує Вейнрайт, наркоторговці успішно адаптували деякі практики, винайдені традиційним бізнесом.
Зокрема, вони:
1️⃣ Деколи працюють за моделлю франшизи.
2️⃣ Вдаються до корпоративної соціальної відповідальності.
3️⃣ Використовують офшоринг — тобто переносять виробництво в бідніші країни.
4️⃣ Диверсифіковують свій бізнес за канонами законних підприємств.
5️⃣ Отримують користь із монопсонії.
Детальніше про те, як наркокартелі використовують ці практики традиційного бізнесу (і що таке взагалі монопсонія) — у нашому новому огляді
⏱Час на прочитання — 6 хвилин.
https://telegra.ph/Narconomics-06-30
Антон
Наркобарони значно більш схожі на менеджерів великих корпорацій, ніж нам деколи здається. Журналіст The Economist Том Вейнрайт у своїй книзі «Наркономіка: Як керувати наркокартелем» доводить: щоб ефективно боротися із торгівлею наркотиками, потрібно думати про неї в категоріях звичайного бізнесу.
Як показує Вейнрайт, наркоторговці успішно адаптували деякі практики, винайдені традиційним бізнесом.
Зокрема, вони:
1️⃣ Деколи працюють за моделлю франшизи.
2️⃣ Вдаються до корпоративної соціальної відповідальності.
3️⃣ Використовують офшоринг — тобто переносять виробництво в бідніші країни.
4️⃣ Диверсифіковують свій бізнес за канонами законних підприємств.
5️⃣ Отримують користь із монопсонії.
Детальніше про те, як наркокартелі використовують ці практики традиційного бізнесу (і що таке взагалі монопсонія) — у нашому новому огляді
⏱Час на прочитання — 6 хвилин.
https://telegra.ph/Narconomics-06-30
Антон
Telegraph
Франчайзинг і диверсифікація: які практики традиційного бізнесу використовують наркоторговці
Наркобарони значно більш схожі на менеджерів великих корпорацій, ніж нам деколи здається. Щоб ефективно боротися із торгівлею наркотиками, потрібно думати про неї в категоріях звичайного бізнесу, вважає журналіст The Economist Том Вейнрайт. Цю ідею він послідовно…