У США набирають популярності платформи прогнозів (prediction markets) на кшталт Polymarket і Kalshi, де користувачі можуть укласти парі на майже будь-яку подію.

Це як у класичних ставках на спорт, але у всіх темах — від геополітики до культури. І парі укладаються між користувачами, платформа є посередником. Ціна кожної ставки постійно змінюється як на біржі, відображаючи колективну оцінку ймовірності події великою кількістю людей.

Наприклад, станом на 24 лютого на Polymarket ймовірність перемир’я між Росією і Україною до кінця 2026 року оцінюють у 40%, а найімовірнішим переможцем Євробачення 2026 вважають Фінляндію (17% ймовірності). Ймовірність того, що NVIDIA залишиться найдорожчою компанією у світі до кінця червня, оцінюють у 76%.

Якщо до кінця 2026 року російсько-українське перемир’я все-таки настане, ті, хто сьогодні вклали 100 доларів з ймовірністю 40%, отримають назад 250 доларів.

Ще кілька років тому такі платформи були дуже нішевими, але зараз вони стають усе більш мейнстрімними — наприклад, традиційні медіакомпанії на кшталт CNN і CNBC запартнерилися з Kalshi, щоб використовувати їхні дані у своїх ефірах. Оцінка вартості Polymarket і Kalshi як компаній — десь понад 10 мільярдів доларів для кожної.

Користь від цього явища — предмет дискусій. Один із основних аргументів за — це покращення якості суспільних дискусій завдяки точнішим прогнозам. Легко просто сказати «Трамп програє наступні вибори», бо він вам не подобається. Але коли на кону реальні гроші, ви будете робити точніші і більш продумані прогнози, ніж якщо просто понтифікуєте в соцмережах чи медійних колонках.

Основна критика — якщо не рахувати дискусій про етичність ставок на питання на кшталт ймовірності захоплення Росією Краматорська до 30 червня (19%, якщо вам цікаво) — у тому, що це просто ще одна форма гемблінгу. І, можливо, десь вона навіть небезпечніша за традиційні казино, бо не настільки зарегульована.

В Україні, до речі, Polymarket заблокували через відсутність ліцензії на азартні ігри. Звичайно, Україна невисоко у списку проблем лобістів цих платформ — заборони чи заклики обмежити їх зростають разом із зростанням самих компаній.

Антон на зв’язку — допомагаю дружньому збору на авто для 23 ОМБр на Донецькому напрямку.

Загалом треба зібрати 250 тисяч, залишилась ще десь половина. Моя банка — https://send.monobank.ua/jar/2FxNiuSSCS

Якщо маєте можливість — підтримайте гривнею. Детальніше про збір і більше реквізитів за посиланням.

За донат від 800 гривень можу організувати особисту онлайн-консультацію на будь-яку тему, в якій гарно розбираюся — Вікіпедія, медіа, американська політика, рання творчість Леся Подерв’янського. Залишайте контакт в описі до переказу або пишіть напряму (мій контакт в описі каналу).

🇨🇴У The Economist вийшла стаття про те, чому так багато колумбійців воюють у інших країнах, зокрема і в Україні.

Якщо коротко, то це поєднання двох факторів:
▪️у Колумбії десятиліттями тривала війна, і є багато військових з великим реальним досвідом (зокрема і знайомих зі стандартами НАТО, бо Колумбія співпрацює зі США);
▪️разом з тим колумбійський уряд погано піклується про ветеранів — немає достойного грошового забезпечення і хорошої реінтеграції в суспільство.

🗣«Пропозиція доступних бійців зростає. Колумбія має другу за чисельністю армію в Південній Америці після бразильської — понад 260 тисяч військових. Армія стрімко зросла на початку 2000-х, у найгострішій фазі кампанії Колумбії проти партизанських угруповань; це покоління військових зараз наближається до пенсійного віку. Солдати, як правило, звільняються після двадцяти років служби або після досягнення 45 років. Офіцерів, яких обійшли при підвищенні, також змушують піти. Результат — постійний потік підготовлених чоловіків, які залишають збройні сили у відносно молодому віці.

На відміну від інших країн із великою кількістю ветеранів, як-от Сполучені Штати, Колумбія не має комплексної державної політики підтримки ветеранів під час переходу до цивільного життя, каже [колумбійський безпековий експерт Маріо] Уруенья-Санчес. Звільнення зі збройних сил часто означає раптову втрату житла, медичного забезпечення та інституційної підтримки. Мало яка робота потребує військових навичок. Пенсії скромні — зазвичай близько 400 доларів на місяць. Іноземні контракти обіцяють у рази більше».

🎤«Теорія всього: повернення усності»

Як я писав минулого року:
«Існує напівпровокативна-напівсерйозна теза, що після століть писемної культури ми знову повертаємося до усної. Споживання інформації перетікає у відео і подкасти (і спілкування з чатботами), все менше людей готові читати довгі тексти».

Нова усна культура не обов'язково про суто аудіоформати — зрештою, ШІ зараз уможливлює легку мультимодальність; подкасти і голосові повідомлення можна просто перевести в текст. Але вона в ширшому сенсі про розмовні формати на противагу книжкам чи довгим статтям.

Подумайте про те, скільки ви дивитеся ютуб чи тікток порівняно з тим, скільки ви читаєте книжок чи класичних лонгрідів.

Найкращий новий матеріал на цю тему — це, цілком доречно, розмова: інтерв'ю Дерека Томпсона із журналістом Джо Вайзенталем, котрий власне і найбільше популяризує тезу про повернення до усної культури. Раджу подивитися чи почитати.

Чим пояснити успіхи української паралімпійської збірної
Тематичний #OldYorkTimes_архів з 2021 року

З початку нульових раз на кілька років українські і міжнародні медіа згадували про паралімпійську збірну України — і запитували, чому вона настільки успішна пропорційно до своїх ресурсів та до української олімпійської збірної. Після минулих літніх Паралімпійських ігор про це написали The New York Times.

На Паралімпійських іграх у Токіо 2020 (які пройшли у 2021 році) Україна здобула 98 медалей і посіла п'яте місце у медальному заліку. Країни, які зайняли вищі місця, мали значно більші делегації. При цьому олімпійська збірна України далеко не настільки успішна.

Автор статті пояснює успіх програмою «Інваспорт», за якою спортивні школи та спортивна інфраструктура для людей з інвалідністю працювали у кожній області України. Її розробив Валерій Сушкевич, який майже 30 років очолює Національний паралімпійський комітет України (а ще багато років був депутатом Верховної Ради, а зараз є Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю).

Імовірно, ширша причина — історично обмежені можливості для людей з інвалідністю в Радянському Союзі й пострадянській Україні: спорт став однією із небагатьох можливостей вирватися вперед.

З іншого боку, зараз трохи допомагає більше загальної уваги до паралімпійського спорту — наприклад, кілька років тому телеканали почали показувати Паралімпійські ігри наживо, а фінансові бонуси за медалі для паралімпійців збільшилися у кілька разів.

▪️Читати повну статтю (~5 хвилин)
📍Читайте також: україномовна стаття на цю тему від BBC з 2016 року (~4 хвилини)

Як би виглядав Old York Times, якби це був не просто наш хобі-проєкт, а повноцінне медіа?

В Україні немає видань, які фокусуються лише на тому, щоб курувати і перекладати матеріали з іноземних медіа. Але такі проєкти є в інших країнах; про кілька з них можна почитати у The Fix:

▪️Аксакали в цій ніші — французький тижневик Courrier International, якому вже понад 35 років. Вони мають по ~80 тисяч платних підписників у друкованій та цифровій версіях.

▪️Інші гіганти цієї сфери — італійський журнал Internazionale. Його заснувала на початку 1990-их група молодих журналістів, які надихнулися французькими колегами. Станом на минулий рік у них працювало майже 50 людей, було 85 тисяч друкованих підписників і 55 тисяч підписників онлайн.

▪️А буквально недавно схожий проєкт запустили в Іспанії. Página Internacional лише кілька місяців, тому зараз у них 700 підписників (ціль, щоб вийти на самоокупність — хоча б 2500).

✏️«Звільнені науковці і юристи, які тренують ШІ відбирати їхні кар’єри»

Для тренування просунутих ШІ-моделей недостатньо лише скрейпити інтернет. За останні кілька років з’явилася ціла індустрія людей, які донавчають моделі з допомогою своєї нештучної експертизи.

І якщо трохи давніше cеред них було більше дешевших фахівців з Кенії чи Філіппін, то з розвитком ШІ з’явилася потреба у висококваліфікованих американцях, які мають хорошу освіту, багато робочого досвіду і гарно розуміють культурні контексти Заходу.

New York Magazine і The Verge зробили великий профайл про досвідчених офісних працівників, які стають «частиною нещасної ґіґ-економіки». Часто вони погоджуються на такий підробіток через те, що втратили роботу через ШІ.

🗣«Кожна з [когорти нових великих компаній, які спеціалізуються на донавчанні ШІ] хвалиться своєю обоймою висококваліфікованих фахівців. За словами Mercor, щотижня на їхній платформі працюють близько 30 000 професіоналів, а Scale AI заявляє про понад 700 000 “магістрів, докторів філософії та випускників університетів”. Surge AI рекламує своїх адвокатів із досвідом роботи з Верховним судом, менеджерів McKinsey та музикантів-лауреатів платинових нагород. Ці компанії наймають людей із досвідом у юриспруденції, фінансах і програмуванні — тобто саме в тих сферах, де ШІ стрімко завойовує позиції. Але вони також наймають людей для створення даних практично для будь-якої професії, яку можна уявити. В оголошеннях шукають кухарів, консультантів, науковців у сфері охорони дикої природи, архівістів, приватних детективів, сержантів поліції, журналістів, учителів і працівників прокатних стійок. В одному нещодавньому оголошенні шукали експертів із “гумору північноамериканських підлітків 12–15 років”, які, серед іншого, вміють “пояснювати гумор чіткою, логічною мовою, зокрема з посиланнями на північноамериканський сленг, тренди та соціальні норми”. Як висловився один ветеран індустрії, це найбільша спроба викачування людської експертизи в історії».

Така робота буває цікавою і високоплачуваною, але вона має свою ціну. На практичному рівні — це її непередбачуваність: потреби ШІ-компаній постійно змінюються, і ти не можеш навіть спланувати, чи будеш потрібен завтра. А на екзистенційному — ти фактично пиляєш гілку, на якій же сидиш, і допомагаєш штучному інтелекту замінити тебе.

▪️Читати повну статтю (~25 хвилин)

​​🇺🇸Хто змагатиметься на президентських виборах 2028 року у США? 

Може здаватися, що це питання ставити ще дуже рано, але американські політики уже повноцінно готуються до наступних президентських виборів.

У чинного президента Трампа законодавче обмеження — не можна балотуватися більше ніж на два терміни. Він любить напівжартома гратися з ідеєю третього терміну (вже навіть є стаття у Вікіпедії “Donald Trump third term proposal”), але все-таки настільки очевидне порушення конституції виглядає малоймовірним. 

Основна інтрига зараз із боку демократів — опозиційної партії, яка після поразки у 2024 році наразі не має чіткого загальнонаціонального лідера.

Потенційно Камала Гарріс, яка програла минулі вибори Трампу, може балотуватися у президенти ще раз. Її поразка не була розгромною, і вона могла б перемогти при більш сприятливій економічній ситуації (простішими словами, якби економіка була кращою за демократів при владі і якщо економіка буде поганою за республіканців при владі).

Однак Гарріс не виглядає сильною кандидаткою. Програш у 2024 році не був настільки суттєвим за кількістю голосів, але став сильним психологічним ударом: демократи не справилися зі своїм основним завданням не допустити повернення Трампа до влади.

На цьому етапі найбільш помітним із потенційних кандидатів у президенти є інший каліфорнієць — губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом. Він очолює один з найважливіших штатів у країні, харизматичний і не боїться вдаватися до неконвенційних кроків у боротьбі за увагу з майстром медіа Трампом. 

Якщо бути циніками, то одна з його «переваг» в тому, що він білий чоловік — можливо, демократи побояться номінувати жінку після того, як їхні кандидатки програли Трампу у 2016 і 2024 роках.

З іншого боку, у Ньюсома залишається велика проблема, що він очолює дуже ліберальний штат і ніколи по-справжньому не змагався на виборах за голоси центристів/правоцентристів, що потрібно на загальнонаціональних виборах.

Тому потенційно більше на роль кандидата у президенти від демократів підійдуть губернатори чи сенатори центристських чи навіть консервативних штатів, які більше відображають загальноамериканську демографію. Наприклад, серед імен, які зараз часто лунають в медіа — зірковий губернатор Пенсільванії Джош Шапіро; молодий сенатор від Джорджії Джон Оссофф; сенатор від Арізони і колишній космонавт Марк Келлі; губернатор консервативного Кентуккі Енді Бешир; губернаторка Мічигану Ґретчен Вітмер.

Хто би це не був, успішний кандидат має дотриматися складного балансу між тим, щоб спочатку сподобатися більш лівій базі демократів, аби виграти праймеріз, а потім завоювати прихильність більшості американців загалом.

Із боку республіканців усе трохи простіше, але теж не без інтриги. Зазвичай чинний віце-президент є органічним наступником свого боса — і справді Джей Ді Венс попередньо виглядає найімовірнішим кандидатом. Він далеко не такий харизматичний, як Трамп, але цілком можливо, що підтримки Трампа буде достатньо, щоб поставити його на перше місце.

З іншого боку, чинний державний секретар Марко Рубіо теж виглядає імовірним кандидатом. У Рубіо хороша репутація серед республіканців і потенційно серед центристів, які вирішать загальні вибори — та й сам Трамп напівжартівливо-напівсерйозно говорить про те, що ще не визначився, кого підтримає.

Якщо серед демократів ключові кандидати ставляться до підтримки України плюс-мінус однаково, то серед республіканців нам, звичайно, вигідніший Рубіо, а не Венс. 

Фото: Ньюсом зустрічається з Трампом у 2025 році (Білий дім, суспільне надбання)

Чому ШІ-інструменти поки не навчилися писати хороші тексти?

Є скептики, які скажуть, що ШІ-індустрія — це загалом бульбашка, яка нічого корисного не досягла і тільки шкодить природі своїм споживанням води. Але вони помиляються: ШІ — це революційна технологія, яка приносить багато користі. І все ж чому при цьому чатботи створюють посередні тексти?

Про це питання — нова стаття The Atlantic.

У більш тактичному сенсі — це просто не пріоритет для ШІ-компаній зараз. Точніше, «сучасні великі мовні моделі збудовані за принципом, який суперечить гарному письму; вони сконструйовані як слухняні відмінники, які завжди тримають напоготові правильну відповідь». Ринок ШІ для написання коду чи корпоративних імейлів значно більший, ніж для креативного письма.

На більш екзистенційному рівні, звичайно, проза чи поезія, яка нас по-справжньому зачіпає, зазвичай якось спирається на особистий досвід автора. Бездушна машина не має пережитого досвіду, на який вона може спиратися.

«ШІ-моделі — хоча технічно вправні і граматично бездоганні — не можуть жити, не можуть відчувати, не можуть нюхати, не можуть смакувати, не можуть сприймати. Вони не здатні виплеснути на сторінку сирі емоції чи помістити абстрактні поняття у живе фізичне середовище. Уважний читач одразу помітить, що метафори в текстах ШІ трохи моторошні: моделі приписують дням тижня смаки й наділяють дзеркала швами. Біологія, схоже, їх відверто лякає — вони не хочуть говорити, навіть метафорично, про кров, секс і смерть. Їхнім текстам бракує ставок, як сказав би викладач креативного письма».

📹«Травми СРСР і 90-ті: як історія переписала свідомість українців | Розмова зі Степаном Процюком»

Сімейна рекомендація цікавої розмови на ютубі:

«У новому випуску програми “Парадокс Криштопи” відверта розмова з письменником, автором понад 30 книг і представником психологічної прози Степаном Процюком.

Ми розбираємо, як радянська система проводила “оскотинення” людей через зниження духовності, підміну цінностей матеріальних і примітивних. Як репресії, голодомори, русифікація та системне знищення інтелігенції призвело до втрати культурної основи.
Як Україна попри травматичне минуле зараз проявляє силу і суб’єктність, фактично захищаючи Європу та формуючи нову ідентичність».

▪️Якщо хочете більше — підписуйтеся на ютуб-канал «Степан Процюк» і подивіться короткі відео про, наприклад, про парадокси Ремарка чи Олександра Довженка і радянську пропаганду.

🍔Що сталося з індустрією альтернативного м’яса?

5-7 років тому виглядало, що в замінників м’яса світле майбутнє. На фоні розмов про те, як наше захоплення м'ясом загрожує планеті та добробуту тварин, найбільші компанії-виробники рослинного м’яса Beyond Meat і Impossible Foods приваблювали інвесторів і медійні заголовки.

Зараз це вже не так. Рослинне м’ясо продовжують купувати, але ця індустрія не виправдала очікувань про стрімке зростання і навпаки скоротилася.

Як пише The Economist:

«У 2019 році Beyond Meat, виробник котлет без яловичини, вийшла на біржу з ринковою капіталізацією майже $4 млрд. Наступного року продажі рослинного м'яса в Америці злетіли на 45% — до $1,4 мільярдів. До цього бенкету долучилися незліченні стартапи. Навіть деякі м'ясні компанії вирішили скуштувати цей бізнес.

Однак останнім часом інвестори втратили апетит. Продажі рослинного м'яса падають. Тепер Beyond коштує менше $400 мільйонів. Її виторг скорочувався рік до року у кожному з перших трьох кварталів 2025 року — і, найімовірніше, в останні три місяці теж. Частка дорослих американців, які кажуть, що регулярно споживають такі продукти, залишається в межах однозначних цифр, згідно з опитуванням YouGov на замовлення The Economist. Тим часом продажі звичайного м’яса процвітають».

[Як бачите, The Economist уже використали всі каламбури на тему їжі і не залишили мені нічого цікавого😁]

Схоже, що основна причина банальна — виробники рослинного м’яса не змогли наздогнати традиційне за ціною та якістю. Тваринне м’ясо залишається дешевшим і смачнішим. Додатково, як пише The Economist, в Америці рослинне м’ясо стало жертвою культурних війн і побоювань щодо ультраобробленої їжі.

Тому галузь рослинного м’яса скоротилася, хоча продовжує працювати і зараз шукає нові стратегії: акцент на високому вмісті білка та клітковини, гібридні продукти (напівм'ясні-напіврослинні), розширення асортименту (напої з протеїном).

У довготерміновій перспективі більш перспективним може виявитися культивоване м’ясо — тобто вирощене в лабораторії, без забою тварин. Його перевага дуже проста: це справжнє м’ясо. Але воно все ще дуже дороге і має проблеми з політичною популярністю; як пише The Economist, «кілька американських штатів прийняли або запропонували заборону на виробництво і продаж культивованого м’яса».

▪️Читати повну статтю (~3 хвилини, можливий пейвол)
▪️Читайте також детальний розбір журналу New York про занепад веганства у США (~20 хвилин, можливий пейвол)

​​👊Чи зробить ШІ нас більш поміркованими?
 
Один із оптимістичних поглядів на ШІ в поточному дискурсі — що він допоможе зменшити політичну поляризацію, яка зросла за останні кілька десятиліть через фрагментацію медіа і зокрема соцмережі.

Найбільш просунутими виробниками ШІ-моделей, які випереджають усі інші, є три американські компанії: OpenAI, Anthropic і Google. Їхні ШІ-продукти, якщо дозволити собі трохи антропоморфізму, мають доволі центристські, ліберальні в широкому сенсі цього слова погляди. Вони не провокують і не висловлюють контроверсійних поглядів. (І навіть Ґрок Ілона Маска загалом доволі поміркований, якщо не рахувати окремих інцидентів).

Простий очевидний приклад — якщо запитати у найновішої GPT моделі, «хто був кращим президентом — Порошенко чи Зеленський», то вона не дасть прямої відповіді, а натомість напише розгорнуте есе про переваги і недоліки кожного. Звичайно, якщо постаратися, можна добитися більш цікавої і потенційно контроверсійної відповіді, але переважна більшість користувачів не будуть старатися.

Тож ідея в тому, що чим більше медіаспоживання зміщується у бік спілкування з ШІ-чатботами (порівняно з соцмережами чи ідеологічними медіа на кшталт Fox News чи каналу «Прямий»), тим менше споживачі будуть стикатися з радикальними тезами і тим більш поміркованим ставатиме суспільний дискурс.

Детальніший аргумент на підтримку цього погляду можна почитати, наприклад, в есе американського аналітика Ноа Сміта. Він називає ШІ «цифровим Кронкайтом» — відсилка до іконічного американського ведучого Волтера Кронкайта, який є символом епохи у 1960-их і 1970-их, коли було три основних телеканали, довіра до медіа була дуже високою, а поляризація низькою.

Противники цієї тези кажуть, що домінування поточної конфігурації великої трійки американських ШІ-компаній тимчасове, і в майбутньому буде більше якісних ШІ-продуктів, заточених під погляди на будь-який смак. Як на національному рівні — китайські моделі розказують вам, що Тайвань це частина КНР, а в Україні не просто так тренують «Сяйво» — так і для індивідуальних користувачів.

Зображення: ChatGPT

Виявилося, що угорські виборці хвилювалися про корупцію і економічний розвиток, а не про міфічну українську загрозу💪

🎞Як зберегти архів Old York Times на сто років? 

Колись нам здавалося, що усе, що написано в інтернеті — навіки. Але насправді інформація, опублікована онлайн, постійно зникає: медіа банкрутують, сайти стають недоступними, великі технокомпанії регулярно закривають свої сервіси.

Нарешті дійшли руки прочитати «Зберігання на масштабі століття» — велике есе Максвелла Нілі-Коена, опубліковане Лабораторією інновацій бібліотеки Гарвардської школи права. Воно ставить за мету відповісти на одне, але складне запитання: якщо вам потрібно зберегти щось на 100 років, як це зробити?

Автор оцінює кожен основний метод зберігання відносно цього орієнтиру: жорсткі диски, хмарні сервіси, знімні носії (диски, вінілові платівки тощо) і фізичні медіуми (книжки, камінь). 

У кожного є свої переваги і недоліки. Скажімо, хмарні сервіси можуть зберігати величезні масиви інформації, але немає певності, що в компаній-лідерів цього ринку (Amazon, Google, Microsoft) є мотивація забезпечувати по-справжньому довготермінове зберігання. І навпаки: книжки часто можуть зберігатися століттями, але цей медіум не може справитися із тими масивами інформації, які ми зараз виробляємо.

Важливо, що недостатньо лише зберегти дані, потрібно також зберегти можливість їх прочитати: формати файлів, програмне забезпечення, відповідні пристрої. «Щоб зберегти цифрові дані, потрібно також зберегти засоби доступу до цих даних — так само, як збереження книжки потребує збереження мови, якою вона написана».

Базове рішення для зберігання інформації, звичайно, в тому, щоб було хоча б кілька копій, які зберігаються у різних форматах та різних місцях. Але навіть у такому разі вона може не вижити, якщо про неї забудуть. Тому виживання на масштабі століття зводиться до постійного обслуговування, що включає, наприклад, адаптацію до нових технологій чи періодичне перенесення інформації на нові носії. «Якщо про колекцію належно піклуються 400 років, є всі шанси, що вона проживе 400 років. Те, як вона зберігається, буде поступово еволюціонувати і змінюватися, але якщо є кому зберігати, то вона залишиться».

Війни чи природні катастрофи — це важлива загроза для архівів, але більш поширеною та реалістичною загрозою є проста недбалість у зберіганні. (Автор цитує історію про нідерландського вченого, який побачив, що бібліотека імператора Священної Римської імперії у цілковитому занепаді; дія відбувалася у 16 столітті, лише сто років після винайдення книгодрукування).

Тож в якомусь сенсі, щоб зберегти щось на 100 років, потрібно, щоб це було важливо достатній кількості людей:
«Якщо ви хочете зберегти щось протягом 100 років, які найкращі способи забезпечити його виживання? Помістити це в соціальну або державну структуру, яка найімовірніше забезпечуватиме підтримку та догляд. Перебувати під захистом або бути пов'язаним із відповідною національною державою (наприклад, можна стверджувати, що фонди Бібліотеки Конгресу підкріплені всією потугою ядерного арсеналу Сполучених Штатів). Бути частиною великої релігії. Бути частиною аристократії. Бути частиною визначної мистецької чи інтелектуальної сцени або учасником мистецької чи інтелектуальної традиції».

Архів Old York Times я вже зберіг на своєму комп’ютері і серверах Google; буду шукати спосіб зацікавити ним Бібліотеку Конгресу😁

▪️У повній статті значно більше цікавих думок та історій — раджу зберегти і почитати (~60 хвилин)

🪖Як працює одне з найбільших українських медіа про війну — і як загалом змінилася воєнна журналістика з початку війни? У The Fix вийшов мій (англомовний) профайл видання Frontliner, яке розповідає про російсько-українську війну українцям та іноземцям.

«До повномасштабного вторгнення Дубчак та інші журналісти могли регулярно діставатися буквально до передової — лише за кілька сотень метрів від ворожих позицій. Це було небезпечно, але цілком можливо. На початковому етапі повномасштабної війни репортери ще могли потрапити на передову і навіть зайти в сіру зону. Однак умови роботи фронтових журналістів суттєво погіршилися, і причина — не саме по собі повномасштабне вторгнення, а поширення дронової війни.

Сьогодні репортери не можуть дістатися до “нуля”. Дубчак каже, що за останній рік не було жодного такого виїзду. Тепер дорога туди — це 5–20 кілометрів пішки в бронежилеті під постійною загрозою, а потім щонайменше тиждень очікування, перш ніж з'явиться можливість вибратися назад. Пересуватися можна лише вночі, бронежилет обов'язковий, а “Ланцети” здатні вражати цілі на відстані до 80 кілометрів від лінії фронту — тобто безпечної дистанції, на якій можна послабити пильність, не існує. Тим часом у Києві команда стежить за логістикою і підтримує постійний зв'язок із репортерами на місцях».

▪️Читати повну статтю (~6 хвилин)

Чому правописні норми англійської мови настільки нелогічні
#OldYorkTimes_архів

Англійську доволі складно вивчити у порівнянні із іншими європейськими мовами. Правописні норми англійської дивні та непослідовні, пише у своєму есе для Aeon американська лінгвістка Аріка Окрент.

«Частина проблеми [із вивченням англійської] у тому, що англійський правопис виглядає оманливо схожим до інших мов, які використовують той самий алфавіт, але значно більш послідовно. Ви можете витратити кілька годин на вивчення правил вимови італійської, іспанської, німецької, шведської, угорської, литовської, польської та багатьох інших мов, і переконливо зачитати текст цією мовою, навіть якщо ви його не розумієте. Ваша вимова може бути жахливою, а темп, наголоси і ритми повністю некоректними, і ніхто не сприйме вас за носія мови — але ви зможете це зробити… Англійська мова — у зовсім іншій лізі за складністю».

Чому так сталося? Окрент пояснює це грандіозним збігом історичних обставин. Якщо коротко, то створення технології друку застало англійську саме у той момент, коли норми писемної мови не були впорядкованими (офіційна англійська лише недавно відновилася від трьох століть перебування на маргінесі після норманського завоювання). Тож на ці норми сильно вплинули специфічні стимули й особливості роботи друкарів.

Оскільки правописні норми не були чітко кодифікованими, друкарні зазвичай використовували ті варіанти написання, які були їм практично зручнішими. Наприклад, слово “haddle” могли замінити на “had”, а “thankefull” — на “thankful”. «Звички і прийоми ставали стандартами, коли складальники вивчали своє ремесло як учні інших складальників», пише Окрент.

На думку авторки, англійська правописна система могла би бути значно логічнішою, якби технологія друку прийшла до Англії пізніше.

«Але коли з'являється новий інструмент, ви не чекаєте, щоб з'ясувати оптимальний спосіб його використання, і не хвилюєтеся про довгострокові наслідки від його застосування. Ви просто починаєте».

▪️Читати повну статтю (~15 хвилин)
📍Читайте також: «Якими є люди, котрі володіють десятками мов»

⚛️Є поширена гіпотеза, що людство уникло Третьої світової війни (принаймні поки що) через появу ядерної зброї. Взаємне гарантоване знищення означає, що починати масштабну війну між великими державами було б суїцидом для всіх сторін.

Україна позбулася своєї ядерної зброї понад 30 років тому, але у нас залишилася інша своєрідна форма ядерного стримування — атомна енергетика, яка покриває більшість потреб нашої енергосистеми і яку навіть росіяни не готові атакувати прямо (хоча роблять це опосередковано шляхом окупації найбільшої з АЕС, атак на підстанції тощо).

Тож попри трагічну спадщину Чорнобиля, атомна енергетика залишається критично важливою для України і Європи.

Підсумок із недавньої статті Reuters:

«За словами державного Енергоатому, навіть перед [повномасштабною] війною на атомну генерацію припадало понад половину виробництва електроенергії в Україні.

За словами компанії, під час війни її частка зросла приблизно до 70% від загальної генерації — не внаслідок розширення атомного сектору, а через знищення інших потужностей. За оцінкою джерела всередині галузі на початку цього року, атомна генерація покривала до 80% місцевого споживання…

До 2022 року значну частку балансу — до 35% попиту — забезпечувала теплова генерація. Після цього її внесок різко скоротився… За даними, які наводить DiXi Group, російські атаки пошкодили всі основні теплові та гідроелектростанції України. У 2024 році було пошкоджено або знищено близько 10 гігават генеруючих потужностей — більше половини від загального споживання, яке становить близько 18 гігават».

Головна медійна зірка американської техно-бульбашки — подкастер Дваркеш Патель.

Відомий глибокими, розумними інтерв’ю, до кожного яких він готується тижнями. Завдяки цьому до нього на подкаст приходять найвпливовіші технобарони країни: від Цукерберга до Маска. Хоча також у нього є талант відкривати ширшій аудиторії маловідомих експертів.

Як підсумував автор недавнього профайлу в NYT:

«Хоча Патель здебільшого невідомий за межами техноіндустрії, “Dwarkesh Podcast” збирає в середньому два мільйони прослуховувань на епізод, і в бульбашці тих, хто будує, фінансує чи хвилюється про ШІ, його подкаст є обов'язковим до прослуховування. Найзайнятіші керівники компаній (Сатья Наделла, Марк Цукерберг) і найвпливовіші дослідники ШІ (Ілля Суцкевер, Андрей Карпати) приходять до нього на інтерв’ю, які нерідко тривають понад дві години. Тайлер Ковен, економіст і публічний інтелектуал, називає Пателя “головним літописцем ери ШІ — ніхто навіть близько не стоїть поруч”».

Я давно підписаний на його подкаст. Випуски про ШІ здебільшого не слухаю, бо не вистачає рівня IQ він занадто глибоко в темі на мій смак, але сфера його інтересів ширша, і є багато цікавих для мене розмов про історію. Наприклад, з недавнього — велике інтерв'ю зі Стівеном Коткіним, автором культової біографії Сталіна.

Бонус для тих, хто хоче покомплексувати: при цьому всьому Патель дуже молодий — його подкаст почав залітати коли йому було 22-23 роки; зараз йому 25.

#OldYorkTimes_PodReview