🇩🇪Політичний спадок Ангели Меркель катастрофічно не витримав випробування часом
За часів першої адміністрації Трампа багаторічна канцлерка Німеччини була улюбленицею лібералів з усього світу — втіленням витримки, спокою і компетентного менеджменту.
Але їй не вдалося довго спочивати на лаврах. Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну через кілька місяців після завершення правління Меркель. Одразу стало очевидно, що політика умиротворення агресора з 2014 року була колосальною помилкою.
Зараз Меркель згадують також і інші прорахунки. Як підсумовує The Economist:
«У геополітичному плані вона залишила країну з уже відомою трійцею небезпечних залежностей: нездатність захистити себе без Америки, проблеми зі зростанням без експорту до Китаю, залежність від російського газу для підтримки роботи промисловості. Оцінка успішності в економіці ще нижча: 16 років тупцювання без реформ знову зробили Німеччину економічно хворою людиною Європи».
У кінці листопада у світ вперше вийшли мемуари Меркель. Зазвичай мемуари політиків — це одночасно спосіб гарно заробити і спроба покращити свою репутацію та утвердити власний наратив про свій політичний спадок. Утім, ранні відгуки показують, що Меркель вдалося лише перше, але не друге. У книжці вона багато фокусується на дрібних деталях і здебільшого не визнає своїх помилок.
За словами оглядача The Guardian, «у мемуарах детально описано безліч проблем, з якими вона зіткнулася, починаючи з фінансової кризи 2008 року і закінчуючи ковідом, але вона старанно уникає висновків та аналізу».
Українською мовою хороший огляд мемуарів зробили в Бабелі. Як пише автор, «російсько-українській війні Меркель присвятила багато робочих днів і сторінок книжки — але, схоже, природи цього конфлікту так і не зрозуміла».
За часів першої адміністрації Трампа багаторічна канцлерка Німеччини була улюбленицею лібералів з усього світу — втіленням витримки, спокою і компетентного менеджменту.
Але їй не вдалося довго спочивати на лаврах. Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну через кілька місяців після завершення правління Меркель. Одразу стало очевидно, що політика умиротворення агресора з 2014 року була колосальною помилкою.
Зараз Меркель згадують також і інші прорахунки. Як підсумовує The Economist:
«У геополітичному плані вона залишила країну з уже відомою трійцею небезпечних залежностей: нездатність захистити себе без Америки, проблеми зі зростанням без експорту до Китаю, залежність від російського газу для підтримки роботи промисловості. Оцінка успішності в економіці ще нижча: 16 років тупцювання без реформ знову зробили Німеччину економічно хворою людиною Європи».
У кінці листопада у світ вперше вийшли мемуари Меркель. Зазвичай мемуари політиків — це одночасно спосіб гарно заробити і спроба покращити свою репутацію та утвердити власний наратив про свій політичний спадок. Утім, ранні відгуки показують, що Меркель вдалося лише перше, але не друге. У книжці вона багато фокусується на дрібних деталях і здебільшого не визнає своїх помилок.
За словами оглядача The Guardian, «у мемуарах детально описано безліч проблем, з якими вона зіткнулася, починаючи з фінансової кризи 2008 року і закінчуючи ковідом, але вона старанно уникає висновків та аналізу».
Українською мовою хороший огляд мемуарів зробили в Бабелі. Як пише автор, «російсько-українській війні Меркель присвятила багато робочих днів і сторінок книжки — але, схоже, природи цього конфлікту так і не зрозуміла».
🇸🇬«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт
Сінгапур — одна із найбагатших і найбільш розвинутих країн світу. Водночас це (напів)авторитарна держава з обмеженою свободою слова, де владна партія ніколи не програвала вибори.
Сінгапур є однією з небагатьох заможних країн, де смертна кара не лише формально існує, а й активно застосовується. Наприклад, з 1991 до 2004 року там стратили понад 400 людей. У 2022 році — 11 людей; минулого року — 5.
Також він виділяється тим, що там страчують не лише за злочини на кшталт убивства та зґвалтування, а й за наркоторгівлю. Це ставить Сінгапур в один ряд із Китаєм, Кувейтом, Іраном та Саудівською Аравією.
Для маленького міста-держави смертна кара стала спадком британської колоніальної адміністрації, але після набуття незалежності лише розширилася. Як пишуть дослідники, це було питанням національної безпеки: Сінгапур розташований недалеко від сумнозвісного «Золотого трикутника» — Таїланду, М’янми і Лаосу, де проблема наркотиків особливо гостра.
Справа не лише в сусідстві з ринками збуту наркотиків. Наявність смертної кари вписується в загальну схему історії розвитку Сінгапуру — міста-держави, яке перетворилася з відсталої колонії на країну першого світу завдяки прогресивному, але авторитарному управлінню батька-засновника Лі Куан Ю.
В останні роки опозиція до смертної кари в Сінгапурі більше вийшла в публічну площину. Як писали в The Atlantic минулого року:
«відновлення виконання смертних вироків [після дворічної паузи на час пандемії] викликало сплеск суспільних настроїв проти обов'язкової смертної кари. Тисячі доларів пожертвували родині Нагаентрана Дхармалінгама, малайзійця з IQ 69, якого, за словами його адвокатів, засудили за контрабанду приблизно трьох столових ложок героїну до Сінгапуру. Сотні людей зібралися на панахиду після того, як його стратили в квітні минулого року».
Утім, навряд чи це принесе суттєві зміни. Попри міжнародну критику та скасування смертної кари у більшості країн світу, уряд не планує реформ і стверджує, що більшість громадян підтримують смертну кару. Недавнє опитування Міністерства внутрішніх справ показує, що дві третини сінгапурців вважають страту доречним покаранням за наркоторгівлю. За навмисне вбивство ця цифра ще вища — 85%.
📍Більше на тему:
▪️Репортаж CNN із сінгапурської в’язниці, де відбуваються страти
▪️Письменник Вільям Ґібсон колись назвав Сінгапур «Діснейлендом зі смертною карою» — у Вікіпедії є хороша стаття про це
Зображення: DALL·E / ChatGPT
Сінгапур — одна із найбагатших і найбільш розвинутих країн світу. Водночас це (напів)авторитарна держава з обмеженою свободою слова, де владна партія ніколи не програвала вибори.
Сінгапур є однією з небагатьох заможних країн, де смертна кара не лише формально існує, а й активно застосовується. Наприклад, з 1991 до 2004 року там стратили понад 400 людей. У 2022 році — 11 людей; минулого року — 5.
Також він виділяється тим, що там страчують не лише за злочини на кшталт убивства та зґвалтування, а й за наркоторгівлю. Це ставить Сінгапур в один ряд із Китаєм, Кувейтом, Іраном та Саудівською Аравією.
Для маленького міста-держави смертна кара стала спадком британської колоніальної адміністрації, але після набуття незалежності лише розширилася. Як пишуть дослідники, це було питанням національної безпеки: Сінгапур розташований недалеко від сумнозвісного «Золотого трикутника» — Таїланду, М’янми і Лаосу, де проблема наркотиків особливо гостра.
Справа не лише в сусідстві з ринками збуту наркотиків. Наявність смертної кари вписується в загальну схему історії розвитку Сінгапуру — міста-держави, яке перетворилася з відсталої колонії на країну першого світу завдяки прогресивному, але авторитарному управлінню батька-засновника Лі Куан Ю.
В останні роки опозиція до смертної кари в Сінгапурі більше вийшла в публічну площину. Як писали в The Atlantic минулого року:
«відновлення виконання смертних вироків [після дворічної паузи на час пандемії] викликало сплеск суспільних настроїв проти обов'язкової смертної кари. Тисячі доларів пожертвували родині Нагаентрана Дхармалінгама, малайзійця з IQ 69, якого, за словами його адвокатів, засудили за контрабанду приблизно трьох столових ложок героїну до Сінгапуру. Сотні людей зібралися на панахиду після того, як його стратили в квітні минулого року».
Утім, навряд чи це принесе суттєві зміни. Попри міжнародну критику та скасування смертної кари у більшості країн світу, уряд не планує реформ і стверджує, що більшість громадян підтримують смертну кару. Недавнє опитування Міністерства внутрішніх справ показує, що дві третини сінгапурців вважають страту доречним покаранням за наркоторгівлю. За навмисне вбивство ця цифра ще вища — 85%.
📍Більше на тему:
▪️Репортаж CNN із сінгапурської в’язниці, де відбуваються страти
▪️Письменник Вільям Ґібсон колись назвав Сінгапур «Діснейлендом зі смертною карою» — у Вікіпедії є хороша стаття про це
Зображення: DALL·E / ChatGPT
Ітан Моллік, один з найбільш проникливих авторів на тему штучного інтелекту, зробив хорошу підбірку, коли варто і коли не варто використовувати генеративний ШІ. Я вибрав кілька найцікавіших пунктів.
✅Коли варто використовувати ШІ:
▪️«Робота, що потребує кількості». ШІ-чатботи можуть запропонувати вам, наприклад, 30 чи 50 ідей. Більшість ви відкинете, але щось може підійти чи принаймні навести на правильний напрям.
▪️«Робота, яка передбачає узагальнення великих обсягів інформації, але де шкода від помилок невисока».
▪️«Робота, яка є простим перекладом між фреймами чи перспективами. Наприклад, ви розробили політику, а тепер маєте перетворити її на десяток різних навчальних документів для різних аудиторій у вашій організації».
▪️«Робота, яка допоможе вам просунутися далі» (чи подолати страх чистого аркуша). Наприклад, коли не можете сформулювати речення в тексті, можна згенерувати кілька десятків різних варіантів — ймовірно, це розблокує вашу уяву.
▪️«Робота, яка є просто ритуалом, давно відірваним від своєї мети (як-то певні стандартизовані звіти, які ніхто не читає)». (Улюблений приклад в моїй роботі — коли треба написати комусь рекомендаційний лист: важливий сам факт його існування, але не дослівний вміст).
❌Коли не варто використовувати ШІ:
▪️Коли потрібно навчитися чомусь новому. «Попросити короткий виклад — це не те саме, що прочитати самостійно».
▪️Коли потрібен високий рівень достовірності і неможливо толерувати навіть невисокий рівень галюцинацій.
▪️«Коли головне — зусилля. У багатьох сферах людям потрібно помучитися з темою, щоб досягти успіху — письменники переписують одну й ту саму сторінку, науковці багато разів переглядають теорію».
📌Читати повну статтю
Зображення: DALL·E / ChatGPT
✅Коли варто використовувати ШІ:
▪️«Робота, що потребує кількості». ШІ-чатботи можуть запропонувати вам, наприклад, 30 чи 50 ідей. Більшість ви відкинете, але щось може підійти чи принаймні навести на правильний напрям.
▪️«Робота, яка передбачає узагальнення великих обсягів інформації, але де шкода від помилок невисока».
▪️«Робота, яка є простим перекладом між фреймами чи перспективами. Наприклад, ви розробили політику, а тепер маєте перетворити її на десяток різних навчальних документів для різних аудиторій у вашій організації».
▪️«Робота, яка допоможе вам просунутися далі» (чи подолати страх чистого аркуша). Наприклад, коли не можете сформулювати речення в тексті, можна згенерувати кілька десятків різних варіантів — ймовірно, це розблокує вашу уяву.
▪️«Робота, яка є просто ритуалом, давно відірваним від своєї мети (як-то певні стандартизовані звіти, які ніхто не читає)». (Улюблений приклад в моїй роботі — коли треба написати комусь рекомендаційний лист: важливий сам факт його існування, але не дослівний вміст).
❌Коли не варто використовувати ШІ:
▪️Коли потрібно навчитися чомусь новому. «Попросити короткий виклад — це не те саме, що прочитати самостійно».
▪️Коли потрібен високий рівень достовірності і неможливо толерувати навіть невисокий рівень галюцинацій.
▪️«Коли головне — зусилля. У багатьох сферах людям потрібно помучитися з темою, щоб досягти успіху — письменники переписують одну й ту саму сторінку, науковці багато разів переглядають теорію».
📌Читати повну статтю
Зображення: DALL·E / ChatGPT
🇧🇩Країна року 2024 від The Economist
Традиційно The Economist обирає країну року — державу, що досягла найбільшого прогресу за ці 12 місяців.
У короткий список потрапили:
🇵🇱Польща — за ліберальні реформи нового уряду Дональда Туска і відновлення демократичних інституцій після років правління правої партії «Право та справедливість».
🇿🇦Південна Африка — там правляча партія втратила більшість у парламенті вперше за 30 років від повалення режиму апартеїду. Нова коаліція дає надію на ефективні реформи, пише The Economist.
🇦🇷Аргентина, де ексцентричний президент Хав'єр Мілей зміг запустити успішні реформи після багатьох років проблем в економіці.
🇸🇾Сирія, яка повалила кривавого диктатора Башара Асада після 13 років громадянської війни. (Але ще рано визначати, наскільки доброякісною буде нова влада, попереджає The Economist).
А на першому місці 🇧🇩Бангладеш.
«Наш переможець — Бангладеш, де також скинули автократа. У серпні вуличні протести на чолі зі студентами змусили піти у відставку Шейх Хасіну, яка правила 175-мільйонною країною 15 років. Дочка героя боротьби за незалежність, вона свого часу очолила стрімке економічне зростання. Але вона розгорнула репресії, фальсифікувала вибори, ув’язнювала опонентів і наказувала силам безпеки стріляти в протестувальників. Під її керівництвом були вкрадені величезні суми грошей.
Бангладеш має історію насильних помст в момент коли влада переходить з рук в руки. Головна опозиційна партія, BNP, продажна. Ісламський екстремізм створює загрозу. Проте перехідний період поки що вселяє надію. Тимчасовий технократичний уряд на чолі з Мохаммадом Юнусом, лауреатом Нобелівської премії миру, користується підтримкою студентів, армії, бізнесу і громадянського суспільства. Він відновив порядок і стабілізував економіку».
▪️Читати повну статтю (~4 хвилини)
📍Читайте наші попередні замітки про країни року: Греція у 2023, Україна у 2022, Італія у 2021, Малаві у 2020 і Узбекистан у 2019.
Традиційно The Economist обирає країну року — державу, що досягла найбільшого прогресу за ці 12 місяців.
У короткий список потрапили:
🇵🇱Польща — за ліберальні реформи нового уряду Дональда Туска і відновлення демократичних інституцій після років правління правої партії «Право та справедливість».
🇿🇦Південна Африка — там правляча партія втратила більшість у парламенті вперше за 30 років від повалення режиму апартеїду. Нова коаліція дає надію на ефективні реформи, пише The Economist.
🇦🇷Аргентина, де ексцентричний президент Хав'єр Мілей зміг запустити успішні реформи після багатьох років проблем в економіці.
🇸🇾Сирія, яка повалила кривавого диктатора Башара Асада після 13 років громадянської війни. (Але ще рано визначати, наскільки доброякісною буде нова влада, попереджає The Economist).
А на першому місці 🇧🇩Бангладеш.
«Наш переможець — Бангладеш, де також скинули автократа. У серпні вуличні протести на чолі зі студентами змусили піти у відставку Шейх Хасіну, яка правила 175-мільйонною країною 15 років. Дочка героя боротьби за незалежність, вона свого часу очолила стрімке економічне зростання. Але вона розгорнула репресії, фальсифікувала вибори, ув’язнювала опонентів і наказувала силам безпеки стріляти в протестувальників. Під її керівництвом були вкрадені величезні суми грошей.
Бангладеш має історію насильних помст в момент коли влада переходить з рук в руки. Головна опозиційна партія, BNP, продажна. Ісламський екстремізм створює загрозу. Проте перехідний період поки що вселяє надію. Тимчасовий технократичний уряд на чолі з Мохаммадом Юнусом, лауреатом Нобелівської премії миру, користується підтримкою студентів, армії, бізнесу і громадянського суспільства. Він відновив порядок і стабілізував економіку».
▪️Читати повну статтю (~4 хвилини)
📍Читайте наші попередні замітки про країни року: Греція у 2023, Україна у 2022, Італія у 2021, Малаві у 2020 і Узбекистан у 2019.
The Economist
The Economist’s country of the year for 2024
The winner toppled a tyrant and seems headed for something better
🇺🇦 Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist
У The Economist на днях вийшла стаття з апологією російської імперської спадщини в Одесі. Автор захищає пам’ятник Пушкіну і стверджує, що спроби його знести — це приклад cancel culture in Ukraine.
Про цю статтю вже встигли поговорити в Україні. Багато людей відкинули її як замовну російську пропаганду чи перейшли на особистісну критику автора. Але це таки не проплачена кремлівська агітка, а серйозна стаття в авторитетному західному виданні. Тому давайте проаналізуємо її.
🖋 Головний аргумент автора — Одеса це особливе місто з особливою історією, до якого треба застосувати іншу логіку, ніж до інших міст.
«Закон про деколонізацію був підписаний Володимиром Зеленським у квітні 2023 року і збігся з українським контрнаступом для звільнення захопленої Росією території. Більшість українських міст і регіонів виконали вимоги без зайвого шуму. Пам’ятники Пушкіну, як кілька років до того статуї Леніна, впали по всій Україні від Ужгорода до Харкова. Більшість справді були частиною сталінської імперіалістичної політики; їх почали масово зводити 1937 році, до сторіччя смерті Пушкіна і в час розпалу великого терору…»
«Але те, що стосується решти України, не стосується Одеси, тому що Одеса не така, як інша Україна. Тимчасове проживання Пушкіна [він жив тут понад рік у засланні у 1823—1824 роках] не зробило місто російським; його твори прославляли місто як ліберальне та європейське. [Ісак] Бабель дав голос єврейському населенню, культурне значення якого в Одесі могло б позмагатися з будь-яким європейським містом. Проблема з деколонізацією Одеси не в тому, що вона якось проросійська — вона протистояла спробам Росії організувати там заколот в 2014 році і захистилася від вторгнення в 2022 році. Проблема в тому, що вона була не стільки колонією, скільки містом, що випередило свій час — метрополісом».
▪️Повну статтю можете прочитати за посиланням: ~2500 слів / 10 хвилин
💭У чому проблема з цією статтею? Їх дві.
Перша і головна — фундаментально хибний основний аргумент. Україна веде екзистенційну війну за виживання, під час якої нам потрібно позбутися нав’язаного колоніального спадку. Автор натомість зосереджується на технічних деталях на кшталт «Пушкін тут колись трохи пожив, тому пам’ятник йому не можна вважати колоніальним» і не бачить за цим ширшої картини.
Цей аргумент нагадує мені ідею, яку просували під час декомунізації десять років тому, залишити назву «Дніпропетровськ», але вважати, що назва походить не від комуніста Петровського, а від апостола Петра.
Імперські символи залишаються імперськими символами незалежно від дрібних деталей їхньої історії.
Друга проблема — однобокість і до комічного слабкий баланс думок. Протагоніст статті — одесит Ніка Вікнянський, який захищає імперський спадок — постає симпатичним персонажем, якого в дитинстві висміювали за його єврейське походження і який зараз сміливо бореться за культурну спадщину. Прихильники деколонізації Одеси змальовані як максимально картонні націоналісти-радикали.
❔Ви читали статтю? Що думаєте? Діліться думками в коментарях.
У The Economist на днях вийшла стаття з апологією російської імперської спадщини в Одесі. Автор захищає пам’ятник Пушкіну і стверджує, що спроби його знести — це приклад cancel culture in Ukraine.
Про цю статтю вже встигли поговорити в Україні. Багато людей відкинули її як замовну російську пропаганду чи перейшли на особистісну критику автора. Але це таки не проплачена кремлівська агітка, а серйозна стаття в авторитетному західному виданні. Тому давайте проаналізуємо її.
🖋 Головний аргумент автора — Одеса це особливе місто з особливою історією, до якого треба застосувати іншу логіку, ніж до інших міст.
«Закон про деколонізацію був підписаний Володимиром Зеленським у квітні 2023 року і збігся з українським контрнаступом для звільнення захопленої Росією території. Більшість українських міст і регіонів виконали вимоги без зайвого шуму. Пам’ятники Пушкіну, як кілька років до того статуї Леніна, впали по всій Україні від Ужгорода до Харкова. Більшість справді були частиною сталінської імперіалістичної політики; їх почали масово зводити 1937 році, до сторіччя смерті Пушкіна і в час розпалу великого терору…»
«Але те, що стосується решти України, не стосується Одеси, тому що Одеса не така, як інша Україна. Тимчасове проживання Пушкіна [він жив тут понад рік у засланні у 1823—1824 роках] не зробило місто російським; його твори прославляли місто як ліберальне та європейське. [Ісак] Бабель дав голос єврейському населенню, культурне значення якого в Одесі могло б позмагатися з будь-яким європейським містом. Проблема з деколонізацією Одеси не в тому, що вона якось проросійська — вона протистояла спробам Росії організувати там заколот в 2014 році і захистилася від вторгнення в 2022 році. Проблема в тому, що вона була не стільки колонією, скільки містом, що випередило свій час — метрополісом».
▪️Повну статтю можете прочитати за посиланням: ~2500 слів / 10 хвилин
💭У чому проблема з цією статтею? Їх дві.
Перша і головна — фундаментально хибний основний аргумент. Україна веде екзистенційну війну за виживання, під час якої нам потрібно позбутися нав’язаного колоніального спадку. Автор натомість зосереджується на технічних деталях на кшталт «Пушкін тут колись трохи пожив, тому пам’ятник йому не можна вважати колоніальним» і не бачить за цим ширшої картини.
Цей аргумент нагадує мені ідею, яку просували під час декомунізації десять років тому, залишити назву «Дніпропетровськ», але вважати, що назва походить не від комуніста Петровського, а від апостола Петра.
Імперські символи залишаються імперськими символами незалежно від дрібних деталей їхньої історії.
Друга проблема — однобокість і до комічного слабкий баланс думок. Протагоніст статті — одесит Ніка Вікнянський, який захищає імперський спадок — постає симпатичним персонажем, якого в дитинстві висміювали за його єврейське походження і який зараз сміливо бореться за культурну спадщину. Прихильники деколонізації Одеси змальовані як максимально картонні націоналісти-радикали.
❔Ви читали статтю? Що думаєте? Діліться думками в коментарях.
🗓Найважливіші світові події 2024 року
Як ми запам’ятаємо 2024 рік?
Передусім — продовженням російської війни проти України. Були й хороші новини: F-16 та інша передова західна зброя вперше опинилися в Україні; нова українська зброя дає можливість завдавати удари вглиб Росії; під час Курської операції ЗСУ вперше закріпилися на російській території
Однак загальний настрій складний: російські війська продовжують наступати і тероризувати всю Україну. Продовжуємо працювати і сподіваємося, що через рік не доведеться ностальгувати за 2024-им.
У світовій політиці головною подією стала перемога Дональда Трампа на виборах у США — і що також важливо, впевнена перемога. З початку 2025 року республіканці контролюватимуть президентство і обидві палати парламенту (і вже контролюють Верховний суд). Трамп зараз має більше влади ніж будь-коли раніше. Хоча поки складно чітко спрогнозувати, як це вплине на Україну і світ.
Загалом 2024 був роком виборів — у яких провладні партії втратили позиції по всьому світу. «Від американських демократів до британських консерваторів, від коаліції Еммануеля Макрона до японських ліберальних демократів і навіть до колись домінантної партії Нарендри Моді — правлячі партії та лідери цього року стикнулися із безпрецедентною серією провалів», ми цитували Financial Times кілька місяців тому.
Продовжується збройний конфлікт на Близькому Сході. Ізраїлю вдалося знищити більшість верхівки Хамасу і Хезболли, але ціною стали тисячі життів, а заручники, захоплені Хамасом під час теракту 7 жовтня 2023 року, досі повністю не звільнені.
Джерелом гарних новин стала Сирія — у грудні там повалили кривавий (і проросійський) режим Башара Асада, який до того тримався при владі 13 років громадянської війни. Було ще кілька країн, які за цей рік змінилися на краще, як-то Бангладеш.
У сфері науки й технологій найважливіша тема — розвиток штучного інтелекту. Передові моделі ШІ помітно розумніші, ніж рік тому. ШІ вже змінює те, як ми працюємо і проводимо вільний час.
Через зміну клімату 2024 рік, ймовірно, буде найгарячішим в історії досліджень — як ми пересвідчилися влітку цього року.
На десерт хороша новина, яку ви ймовірно пропустили: на початку цього року Камерун став першою країною, яка запустила програму вакцинації від малярії. Імунізація проти малярії може запобігти мільйонам смертей від хвороби, яка забирає сотні тисяч життів щороку.
На фото: одне з найбільш відомих зображень року — фото замаху на Трампа, яке зробив кореспондент Associated Press Еван Вуччі
Як ми запам’ятаємо 2024 рік?
Передусім — продовженням російської війни проти України. Були й хороші новини: F-16 та інша передова західна зброя вперше опинилися в Україні; нова українська зброя дає можливість завдавати удари вглиб Росії; під час Курської операції ЗСУ вперше закріпилися на російській території
Однак загальний настрій складний: російські війська продовжують наступати і тероризувати всю Україну. Продовжуємо працювати і сподіваємося, що через рік не доведеться ностальгувати за 2024-им.
У світовій політиці головною подією стала перемога Дональда Трампа на виборах у США — і що також важливо, впевнена перемога. З початку 2025 року республіканці контролюватимуть президентство і обидві палати парламенту (і вже контролюють Верховний суд). Трамп зараз має більше влади ніж будь-коли раніше. Хоча поки складно чітко спрогнозувати, як це вплине на Україну і світ.
Загалом 2024 був роком виборів — у яких провладні партії втратили позиції по всьому світу. «Від американських демократів до британських консерваторів, від коаліції Еммануеля Макрона до японських ліберальних демократів і навіть до колись домінантної партії Нарендри Моді — правлячі партії та лідери цього року стикнулися із безпрецедентною серією провалів», ми цитували Financial Times кілька місяців тому.
Продовжується збройний конфлікт на Близькому Сході. Ізраїлю вдалося знищити більшість верхівки Хамасу і Хезболли, але ціною стали тисячі життів, а заручники, захоплені Хамасом під час теракту 7 жовтня 2023 року, досі повністю не звільнені.
Джерелом гарних новин стала Сирія — у грудні там повалили кривавий (і проросійський) режим Башара Асада, який до того тримався при владі 13 років громадянської війни. Було ще кілька країн, які за цей рік змінилися на краще, як-то Бангладеш.
У сфері науки й технологій найважливіша тема — розвиток штучного інтелекту. Передові моделі ШІ помітно розумніші, ніж рік тому. ШІ вже змінює те, як ми працюємо і проводимо вільний час.
Через зміну клімату 2024 рік, ймовірно, буде найгарячішим в історії досліджень — як ми пересвідчилися влітку цього року.
На десерт хороша новина, яку ви ймовірно пропустили: на початку цього року Камерун став першою країною, яка запустила програму вакцинації від малярії. Імунізація проти малярії може запобігти мільйонам смертей від хвороби, яка забирає сотні тисяч життів щороку.
На фото: одне з найбільш відомих зображень року — фото замаху на Трампа, яке зробив кореспондент Associated Press Еван Вуччі
Підсумки 2024 року
Наша мета — приносити цікаві історії і важливі ідеї про Україну та світ з англомовного медіапростору. Це сайд-проєкт, який ведемо у вільний час — його мало, але у 2024 році вистачило на 30 оригінальних матеріалів.
П’ять наших улюблених статей року:
✔️Як одна компанія накладає відбиток на економіку Данії (читати)
✔️Як роми захищають Україну і борються за свої права (читати)
✔️Як у Нідерландах намагаються заохотити молодь читати рідною мовою (читати)
✔️«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт (читати)
✔️Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist (читати)
Найпопулярніший допис (~100 репостів/збережень) — про українських в’єтнамців, які залишилися в Україні з початком війни і навіть долучилися до захисту країни.
Дякуємо українським Збройним силам за те, що можемо працювати! Щоб подяка була більш матеріальною, ми зібрали гроші, які заробили на (рідкісній) рекламі цього року, подвоїли суму від себе — і задонатили 10 тисяч для «Повернись живим».
І дякуємо вам, що продовжуєте читати!
Антон і Захар
Наша мета — приносити цікаві історії і важливі ідеї про Україну та світ з англомовного медіапростору. Це сайд-проєкт, який ведемо у вільний час — його мало, але у 2024 році вистачило на 30 оригінальних матеріалів.
П’ять наших улюблених статей року:
✔️Як одна компанія накладає відбиток на економіку Данії (читати)
✔️Як роми захищають Україну і борються за свої права (читати)
✔️Як у Нідерландах намагаються заохотити молодь читати рідною мовою (читати)
✔️«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт (читати)
✔️Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist (читати)
Найпопулярніший допис (~100 репостів/збережень) — про українських в’єтнамців, які залишилися в Україні з початком війни і навіть долучилися до захисту країни.
Дякуємо українським Збройним силам за те, що можемо працювати! Щоб подяка була більш матеріальною, ми зібрали гроші, які заробили на (рідкісній) рекламі цього року, подвоїли суму від себе — і задонатили 10 тисяч для «Повернись живим».
І дякуємо вам, що продовжуєте читати!
Антон і Захар
Книжкові підсумки року: топ-5 книжок Захара
На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Як і в минулі кілька років, цей канал веде мій брат Антон. Я фокусуюся на розвитку The Kyiv Independent, українського англомовного видання, яке розповідає світу про Україну та Східну Європу.
Вертаюся зі традиційним річним постом з рекомендаціями п’яти книг, які я прочитав минулого року і хочу порекомендувати вам.
📚«How Big Things Get Done: The Surprising Factors Behind Every Successful Project, from Home Renovations to Space Exploration» (Бент Флівб’єрг, український переклад у видавництві «Віват»)
✍️Мої враження: ноу-булшит книга про типові помилки у менеджменті, плануванні мега-проєктів (за класифікацією автора — такі, де бюджет більше мільярда доларів). Виявляється, більше 90% таких проєктів провалюють або дедлайни, або бюджети. Бент майстерно і з величезною кількістю даних розбирає чому так стається і дає рекомендації як цього уникнути.
Книгу цікаво читати навіть якщо ви не маєте стосунку до менеджменту. Дуже актуально для України, яку чекає багатомільярдна відбудова, де все може піти не так.
❓Чому варто прочитати: щоб дізнатися більше про проджект менеджмент великих масштабів
📚«Abroad in Japan: Ten Years In The Land Of The Rising Sun» (Кріс Броуд, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: затишна, легка книга про життя вчителя англійської мови у Японії і його шлях знайомства, прийняття та інтеграції в японську культуру. Кріс пише про найрізноманітніші прояви культури: роль алкоголю в соціалізації, поширений фетшеймінг, наскільки важливий фізичний вік та багато інших цікавих деталей повсякденного життя японців.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за шпарину японського життя очима іноземця
📚«Collision of Power: Trump, Bezos, and THE WASHINGTON POST» (Мартін Баррон, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: спогади легендарного головного редактора Washington Post про його майже 10 років на посаді керівника редакції одного з головних американських видань. Мартін приділяє багато часу його відносинам з Джеффом Безосом, який купив видання незадовго після приходу Мартіна, і відносинам, переважно ворожим, з адміністрацією Трампа.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за куліси великого американського видання та зрозуміти, як приймаються важливі редакційні рішення
📚«Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» (Володимир Станчишин, видавництво «Віхола»)
✍️Мої враження: ви вже могли чути про цю книгу, вона попала у багато топів продажів цього року. Більше 40 тисяч проданих примірників — це раніше не доступний масштаб для українського нон-фікшну. На мою думку, це хороший вступ у психологію та розуміння основних розладів: від тривожного до пост-травматичного. Ми живемо у часи де дуже багато травми та болю, тому розуміти з чим ми маємо справу та як допомогти собі та близьким — необхідність для кожного українця. Ця книга — це хороший перший крок.
❓Чому варто прочитати: щоб розкласти по поличках, які є основні психічні розлади, та зробити перший крок у розумінні власного ментального здоров’я
📚«I Will Show You How It Was: The Story of Wartime Kyiv» (Ілля Пономаренко, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: це книга колишнього журналіста The Kyiv Independent Іллі Пономаренка про його власні спогади битви за Київ та того, що передувало початку російського повномасштабного вторгнення. Вона важлива, бо це, мабуть, перша нон-фікшн книга про нашу війну, яка вийшла у великому західному видавництві, Bloomsbury, і написана не іноземцем з New York Times чи Guardian, а саме українським журналістом.
Ілля пише про свої спогади перебування в Києві в перший місяць вторгнення, про перші місяці роботи The Kyiv Independent. Для українців тут буде небагато нового, але це хороша перша книжка для іноземців, які хочуть дізнатися більше про нашу війну.
❓Чому варто прочитати: щоб оновити в пам’яті місяці до повномасштабного вторгнення та відточити меседжі про нашу війну у розмовах з іноземцями
На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Як і в минулі кілька років, цей канал веде мій брат Антон. Я фокусуюся на розвитку The Kyiv Independent, українського англомовного видання, яке розповідає світу про Україну та Східну Європу.
Вертаюся зі традиційним річним постом з рекомендаціями п’яти книг, які я прочитав минулого року і хочу порекомендувати вам.
📚«How Big Things Get Done: The Surprising Factors Behind Every Successful Project, from Home Renovations to Space Exploration» (Бент Флівб’єрг, український переклад у видавництві «Віват»)
✍️Мої враження: ноу-булшит книга про типові помилки у менеджменті, плануванні мега-проєктів (за класифікацією автора — такі, де бюджет більше мільярда доларів). Виявляється, більше 90% таких проєктів провалюють або дедлайни, або бюджети. Бент майстерно і з величезною кількістю даних розбирає чому так стається і дає рекомендації як цього уникнути.
Книгу цікаво читати навіть якщо ви не маєте стосунку до менеджменту. Дуже актуально для України, яку чекає багатомільярдна відбудова, де все може піти не так.
❓Чому варто прочитати: щоб дізнатися більше про проджект менеджмент великих масштабів
📚«Abroad in Japan: Ten Years In The Land Of The Rising Sun» (Кріс Броуд, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: затишна, легка книга про життя вчителя англійської мови у Японії і його шлях знайомства, прийняття та інтеграції в японську культуру. Кріс пише про найрізноманітніші прояви культури: роль алкоголю в соціалізації, поширений фетшеймінг, наскільки важливий фізичний вік та багато інших цікавих деталей повсякденного життя японців.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за шпарину японського життя очима іноземця
📚«Collision of Power: Trump, Bezos, and THE WASHINGTON POST» (Мартін Баррон, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: спогади легендарного головного редактора Washington Post про його майже 10 років на посаді керівника редакції одного з головних американських видань. Мартін приділяє багато часу його відносинам з Джеффом Безосом, який купив видання незадовго після приходу Мартіна, і відносинам, переважно ворожим, з адміністрацією Трампа.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за куліси великого американського видання та зрозуміти, як приймаються важливі редакційні рішення
📚«Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» (Володимир Станчишин, видавництво «Віхола»)
✍️Мої враження: ви вже могли чути про цю книгу, вона попала у багато топів продажів цього року. Більше 40 тисяч проданих примірників — це раніше не доступний масштаб для українського нон-фікшну. На мою думку, це хороший вступ у психологію та розуміння основних розладів: від тривожного до пост-травматичного. Ми живемо у часи де дуже багато травми та болю, тому розуміти з чим ми маємо справу та як допомогти собі та близьким — необхідність для кожного українця. Ця книга — це хороший перший крок.
❓Чому варто прочитати: щоб розкласти по поличках, які є основні психічні розлади, та зробити перший крок у розумінні власного ментального здоров’я
📚«I Will Show You How It Was: The Story of Wartime Kyiv» (Ілля Пономаренко, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: це книга колишнього журналіста The Kyiv Independent Іллі Пономаренка про його власні спогади битви за Київ та того, що передувало початку російського повномасштабного вторгнення. Вона важлива, бо це, мабуть, перша нон-фікшн книга про нашу війну, яка вийшла у великому західному видавництві, Bloomsbury, і написана не іноземцем з New York Times чи Guardian, а саме українським журналістом.
Ілля пише про свої спогади перебування в Києві в перший місяць вторгнення, про перші місяці роботи The Kyiv Independent. Для українців тут буде небагато нового, але це хороша перша книжка для іноземців, які хочуть дізнатися більше про нашу війну.
❓Чому варто прочитати: щоб оновити в пам’яті місяці до повномасштабного вторгнення та відточити меседжі про нашу війну у розмовах з іноземцями
Old York Times
Книжкові підсумки року: топ-5 книжок Захара На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Як і в минулі кілька років, цей канал веде мій брат Антон. Я фокусуюся на розвитку The Kyiv Independent, українського англомовного видання, яке розповідає світу…
❓ Що цікавого ви прочитали у 2024 році? Відповідайте на опитування в коментарях і діліться своїми рекомендаціями та оглядами.
🦢15 «чорних лебедів» 2025 року: підбірка від Politico
Як казав Нільс Бор*, робити прогнози складно, особливо коли йдеться про майбутнє. Зокрема тому, що час до часу випливають «чорні лебеді» — події, які мають великий вплив, але які складно передбачити. Наприклад, рік тому важко було спрогнозувати вихід Джо Байдена з президентських виборів чи падіння режиму Асада в Сирії.
Передбачити «чорні лебеді» цього року неможливо за визначенням. Але все ж обдумати теоретично можливі сценарії — цікава і корисна вправа.
Politico опитали групу з 15 науковців та аналітиків, кожен з яких запропонував свій варіант. Ці сценарії ймовірно не стануться, але можуть суттєво вплинути на Америку (і світ), якщо таки стануть реальністю. Переказуємо їхній список, а детальний опис кожного читайте у повній статті.
📍«Найбільша кібератака в історії» суттєво зачепить важливу частину світової інфраструктури
📍Таємна угода між Путіним і Трампом зупинить ядерну програму Ірану
📍У США активізуються сепаратистські рухи
📍Неконтрольований спалах нової хвороби перетвориться на епідемію у США
📍Трамп і Сі Цзіньпін укладуть неочікуваний альянс
📍Створення незалежної Палестини (two-state solution ізраїльсько-палестинського конфлікту) нарешті стане реальністю
📍Зловмисники використають штучний інтелект для обвалу фінансових ринків, що спричинить глобальну паніку
📍Боротьба з кліматичною кризою стане нормою попри прихід до влади Трампа
📍Будуть укладені неочікувані геополітичні альянси, наприклад встановлення миру на Близькому Сході
📍Південна Корея розробить секретну ядерну програму => Японія й Тайвань візьмуть з неї приклад
📍Адміністрація Трампа скасує обов'язкову вакцинацію для американських військових => це суттєво послабить армію США
📍Білоруси повалять режим Лукашенка (зокрема якщо Росія зазнає невдачі в Україні, якщо Україна вступить в НАТО і/або укладе договір зі США про гарантію безпеки і/або переможе на полі бою завдяки доступу до $300 мільярдів заморожених російських активів)
📍Нестача електроенергії у США (наприклад, через стихійні лиха чи кібератаки) кардинально вплине на життя американців
📍«Спокуса [Росії, Китаю чи Північної Кореї] скористатися ядерним арсеналом може виявитися надто сильною, щоб їй протистояти»
📍Відбудеться прорив у квантових обчисленнях (серед іншого, це може зруйнувати сучасну систему захисту даних)
▪️ Читати повну статтю (~20 хвилин)
Зображення: DALL·E / ChatGPT
———
*Або не Нільс Бор, походження цитати дискусійне
Як казав Нільс Бор*, робити прогнози складно, особливо коли йдеться про майбутнє. Зокрема тому, що час до часу випливають «чорні лебеді» — події, які мають великий вплив, але які складно передбачити. Наприклад, рік тому важко було спрогнозувати вихід Джо Байдена з президентських виборів чи падіння режиму Асада в Сирії.
Передбачити «чорні лебеді» цього року неможливо за визначенням. Але все ж обдумати теоретично можливі сценарії — цікава і корисна вправа.
Politico опитали групу з 15 науковців та аналітиків, кожен з яких запропонував свій варіант. Ці сценарії ймовірно не стануться, але можуть суттєво вплинути на Америку (і світ), якщо таки стануть реальністю. Переказуємо їхній список, а детальний опис кожного читайте у повній статті.
📍«Найбільша кібератака в історії» суттєво зачепить важливу частину світової інфраструктури
📍Таємна угода між Путіним і Трампом зупинить ядерну програму Ірану
📍У США активізуються сепаратистські рухи
📍Неконтрольований спалах нової хвороби перетвориться на епідемію у США
📍Трамп і Сі Цзіньпін укладуть неочікуваний альянс
📍Створення незалежної Палестини (two-state solution ізраїльсько-палестинського конфлікту) нарешті стане реальністю
📍Зловмисники використають штучний інтелект для обвалу фінансових ринків, що спричинить глобальну паніку
📍Боротьба з кліматичною кризою стане нормою попри прихід до влади Трампа
📍Будуть укладені неочікувані геополітичні альянси, наприклад встановлення миру на Близькому Сході
📍Південна Корея розробить секретну ядерну програму => Японія й Тайвань візьмуть з неї приклад
📍Адміністрація Трампа скасує обов'язкову вакцинацію для американських військових => це суттєво послабить армію США
📍Білоруси повалять режим Лукашенка (зокрема якщо Росія зазнає невдачі в Україні, якщо Україна вступить в НАТО і/або укладе договір зі США про гарантію безпеки і/або переможе на полі бою завдяки доступу до $300 мільярдів заморожених російських активів)
📍Нестача електроенергії у США (наприклад, через стихійні лиха чи кібератаки) кардинально вплине на життя американців
📍«Спокуса [Росії, Китаю чи Північної Кореї] скористатися ядерним арсеналом може виявитися надто сильною, щоб їй протистояти»
📍Відбудеться прорив у квантових обчисленнях (серед іншого, це може зруйнувати сучасну систему захисту даних)
▪️ Читати повну статтю (~20 хвилин)
Зображення: DALL·E / ChatGPT
———
*Або не Нільс Бор, походження цитати дискусійне
🧠Спортзал для мозку: як штучний інтелект впливає на нашу здатність писати і думати
У студентські роки я підробляв (копі)райтером, писав на замовлення тексти різних жанрів англійською й українською. Мої послуги були потрібні частково й тому, що для багатьох людей сісти і щось написати — складне, а деколи й непосильне завдання.
Пройшло не так багато часу, але ринок для такого підробітку вже значно скоротився. Величезна зміна, яка сталася за останні кілька років — тепер штучний інтелект може написати будь-який текст за вас: від есе для університету до до листа клієнту на роботі. Цей текст ймовірно не буде глибоким і по-справжньому майстерним, але він буде доладно сконструйований за всіма правилами стилістики і граматики. У багатьох випадках він буде good enough.
Пол Грем, американський інвестор і есеїст, хвилюється, що з часом це призведе до того, що через кілька десятків років більшість людей не вмітимуть писати.
«Донедавна не існувало жодного зручного [способу уникнути писати, якщо цього вимагала робота]. Ви могли заплатити комусь, щоб написали за вас, як Джон Кеннеді, або сплагіатити, як Мартін Лютер Кінг, але якщо ви не могли купити чи вкрасти слова, доводилося писати їх самостійно. Відтак майже всі, від кого очікувалося вміти писати, мусили навчитися.
Зараз це не так. Штучний інтелект розірвав цю парадигму. Тягар писати тексти зник. Ви можете доручити штучному інтелекту зробити це за вас: як у навчанні, так і в роботі».
Чому це погано, запитує Грем? Зрештою в історії можна знайти багато навичок, які перестали бути релевантними з розвитком технологій. Проблема в тому, що написання текстів допомагає вчитися і формулювати думки. «Писати — це думати» (“writing is thinking”).
Що робити? Грем порівнює цю зміну із фізичною силою: «у доіндустріальні часи більшість людей були [фізично] сильними завдяки своїй роботі. Тепер, якщо ти хочеш бути сильним, ти тренуєшся». Щоб залишатися розумним, у майбутньому з генеративним штучним інтелектом потрібно буде тренуватися в написанні текстів без ШІ.
▪️ Читати повну статтю (~3 хвилини)
У студентські роки я підробляв (копі)райтером, писав на замовлення тексти різних жанрів англійською й українською. Мої послуги були потрібні частково й тому, що для багатьох людей сісти і щось написати — складне, а деколи й непосильне завдання.
Пройшло не так багато часу, але ринок для такого підробітку вже значно скоротився. Величезна зміна, яка сталася за останні кілька років — тепер штучний інтелект може написати будь-який текст за вас: від есе для університету до до листа клієнту на роботі. Цей текст ймовірно не буде глибоким і по-справжньому майстерним, але він буде доладно сконструйований за всіма правилами стилістики і граматики. У багатьох випадках він буде good enough.
Пол Грем, американський інвестор і есеїст, хвилюється, що з часом це призведе до того, що через кілька десятків років більшість людей не вмітимуть писати.
«Донедавна не існувало жодного зручного [способу уникнути писати, якщо цього вимагала робота]. Ви могли заплатити комусь, щоб написали за вас, як Джон Кеннеді, або сплагіатити, як Мартін Лютер Кінг, але якщо ви не могли купити чи вкрасти слова, доводилося писати їх самостійно. Відтак майже всі, від кого очікувалося вміти писати, мусили навчитися.
Зараз це не так. Штучний інтелект розірвав цю парадигму. Тягар писати тексти зник. Ви можете доручити штучному інтелекту зробити це за вас: як у навчанні, так і в роботі».
Чому це погано, запитує Грем? Зрештою в історії можна знайти багато навичок, які перестали бути релевантними з розвитком технологій. Проблема в тому, що написання текстів допомагає вчитися і формулювати думки. «Писати — це думати» (“writing is thinking”).
Що робити? Грем порівнює цю зміну із фізичною силою: «у доіндустріальні часи більшість людей були [фізично] сильними завдяки своїй роботі. Тепер, якщо ти хочеш бути сильним, ти тренуєшся». Щоб залишатися розумним, у майбутньому з генеративним штучним інтелектом потрібно буде тренуватися в написанні текстів без ШІ.
▪️ Читати повну статтю (~3 хвилини)
🇺🇸 Що пішло не так з президентством Байдена?
Я достатньо старий, щоб пам’ятати, як чотири роки тому Джо Байдена порівнювали із Франкліном Рузвельтом, найбільш успішним президентом в новітній історії США. Зараз ці порівняння виглядають смішно: у Байдена історично низький рівень підтримки, і мало хто сприймає його серйозно.
Можливо, історія з часом ви́правдає Байдена (як колись, наприклад, Гаррі Трумена). Він залишає за собою сильну економіку, а його інвестиції в інфраструктуру будуть давати свої плоди поступово. Але станом на січень 2025 року президентство Байдена виглядає невдалим. У переддень інавгурації Трампа варто подумати, чому так сталося.
Головна причина, звичайно, в тому, що партія Байдена програла вибори. One-term presidents в Америці рідко запам’ятовуються як успішні. За вайбами Байден зараз ближчий до Картера, ніж до свого колишнього боса Обами.
Загострює ситуацію те, що вибори виграв саме Трамп, а не якийсь інший республіканець. Увесь пітч Байдена як президента чотири роки тому́ був у то́му, щоб повернутися до нормальності і залишити епоху Трампового хаосу позаду.
Також демократи бачать особисту відповідальність Байдена у програші виборів. Він занадто довго відмовлявся визнавати, що його вік і кволість роблять його слабким кандидатом. Якби він загалом не балотувався на другий термін і відтак дозволив провести повноцінні праймеріз для того, щоб обрати найсильнішого кандидата, ситуація могла би бути іншою.
Водночас і поза результатами виборів у президентстві Байдена було багато невдач — як у внутрішній політиці (наприклад, безпрецедентний рівень нелегальної міграції), так і в зовнішній (наприклад, невдалий вихід американських військ з Афганістану).
Чим можна їх пояснити? Журналіст Vox Ділан Метьюз у своїй статті (яка фокусується на внутрішній політиці) виділяє головною проблемою нездатність Байдена розставляти пріоритети і робити вибір. «…спадщина Байдена у внутрішній політиці характеризується відмовою розставляти пріоритети, паралізуючим страхом розлютити будь-яку фракцію демократів, що надто часто закінчувалося тим, що жодна з них нічого не отримувала».
Літній вік Байдена і його нездатність бути в формі по 16-18 годин на добу були важливим фактором. Як пише Метьюз, «очевидно, що Байден, який приймає все менше рішень самостійно і все більше ізольований від будь-якої негативної інформації, яка могла б призвести до продуктивних змін у політиці, виявиться неефективним». Можливо, найбільша проблема Байдена просто в тому, що він став президентом на чотири чи дванадцять років пізніше, ніж було б оптимально для його фізичної форми. Утім, були й інші фактори, зокрема характер його перемоги на праймеріз 2020 року, через яку він залишився зобов’язаним багатьом фракціям Демократичної партії.
Спадок Байдена у зовнішній політиці також складний. У нього були очевидні успіхи: наприклад, він очолив західну коаліцію на початку російського вторгнення, що допомогло зберегти Україну. З іншого боку — його політика щодо підтримки України була надто нерішучою, а найбільше критики йому принесла непохитна підтримка Ізраїлю попри гуманітарну катастрофу в Газі.
Не здивуюся, якщо через кілька років (чи навіть кілька місяців) президентства Трампа маятник хитнеться в інший бік, і ми побачимо ностальгію за Байденом. Але останні дні його президентства виглядають як максимально низька точка в його політичній кар’єрі.
Я достатньо старий, щоб пам’ятати, як чотири роки тому Джо Байдена порівнювали із Франкліном Рузвельтом, найбільш успішним президентом в новітній історії США. Зараз ці порівняння виглядають смішно: у Байдена історично низький рівень підтримки, і мало хто сприймає його серйозно.
Можливо, історія з часом ви́правдає Байдена (як колись, наприклад, Гаррі Трумена). Він залишає за собою сильну економіку, а його інвестиції в інфраструктуру будуть давати свої плоди поступово. Але станом на січень 2025 року президентство Байдена виглядає невдалим. У переддень інавгурації Трампа варто подумати, чому так сталося.
Головна причина, звичайно, в тому, що партія Байдена програла вибори. One-term presidents в Америці рідко запам’ятовуються як успішні. За вайбами Байден зараз ближчий до Картера, ніж до свого колишнього боса Обами.
Загострює ситуацію те, що вибори виграв саме Трамп, а не якийсь інший республіканець. Увесь пітч Байдена як президента чотири роки тому́ був у то́му, щоб повернутися до нормальності і залишити епоху Трампового хаосу позаду.
Також демократи бачать особисту відповідальність Байдена у програші виборів. Він занадто довго відмовлявся визнавати, що його вік і кволість роблять його слабким кандидатом. Якби він загалом не балотувався на другий термін і відтак дозволив провести повноцінні праймеріз для того, щоб обрати найсильнішого кандидата, ситуація могла би бути іншою.
Водночас і поза результатами виборів у президентстві Байдена було багато невдач — як у внутрішній політиці (наприклад, безпрецедентний рівень нелегальної міграції), так і в зовнішній (наприклад, невдалий вихід американських військ з Афганістану).
Чим можна їх пояснити? Журналіст Vox Ділан Метьюз у своїй статті (яка фокусується на внутрішній політиці) виділяє головною проблемою нездатність Байдена розставляти пріоритети і робити вибір. «…спадщина Байдена у внутрішній політиці характеризується відмовою розставляти пріоритети, паралізуючим страхом розлютити будь-яку фракцію демократів, що надто часто закінчувалося тим, що жодна з них нічого не отримувала».
Літній вік Байдена і його нездатність бути в формі по 16-18 годин на добу були важливим фактором. Як пише Метьюз, «очевидно, що Байден, який приймає все менше рішень самостійно і все більше ізольований від будь-якої негативної інформації, яка могла б призвести до продуктивних змін у політиці, виявиться неефективним». Можливо, найбільша проблема Байдена просто в тому, що він став президентом на чотири чи дванадцять років пізніше, ніж було б оптимально для його фізичної форми. Утім, були й інші фактори, зокрема характер його перемоги на праймеріз 2020 року, через яку він залишився зобов’язаним багатьом фракціям Демократичної партії.
Спадок Байдена у зовнішній політиці також складний. У нього були очевидні успіхи: наприклад, він очолив західну коаліцію на початку російського вторгнення, що допомогло зберегти Україну. З іншого боку — його політика щодо підтримки України була надто нерішучою, а найбільше критики йому принесла непохитна підтримка Ізраїлю попри гуманітарну катастрофу в Газі.
Не здивуюся, якщо через кілька років (чи навіть кілька місяців) президентства Трампа маятник хитнеться в інший бік, і ми побачимо ностальгію за Байденом. Але останні дні його президентства виглядають як максимально низька точка в його політичній кар’єрі.
🇺🇸«Шлях до американського авторитаризму»
Про Трампа й Україну сьогодні ви почуєте з кожного чайника, тому для балансу подивимося на те, що відбувається всередині США.
Ілон Маск, Рассел Воут та інші міньйони Трампа швидко і з порушенням законів підминають під себе федеральний уряд США — намагаються закрити цілі агенції (зокрема USAID, який займається міжнародною допомогою), звільнити десятки тисяч держслужбовців і суттєво скоротити державні витрати.
Одна з найпотужніших аналітичних статей перших тижнів нової каденції Трампа — матеріал Foreign Affairs від політологів та дослідників авторитаризму Стівена Левітскі й Лукана Вея. Вони аналізують на прикладі інших автократичних країн, як старий-новий президент США може прокласти шлях до американського авторитаризму і як ця модель виглядатиме.
Раджу прочитати повну статтю, але також обрав і переклав для вас найважливішу цитату (виділення мої):
🗣«Демократія пережила першу каденцію Трампа, бо тоді він не мав досвіду, плану чи команди. Він не контролював Республіканську партію, коли вступив на посаду в 2017 році, і більшість республіканських лідерів все ще були віддані демократичним правилам гри. Трамп керував країною разом з істеблішментом республіканців і технократів, і вони значною мірою обмежували його. Ніщо з цього вже не є актуальним зараз. Цього разу Трамп чітко дав зрозуміти, що має намір правити з лояльними йому людьми. Зараз він домінує в Республіканській партії, яка, очищена від антитрампівських сил, тепер дає мовчазну згоду на його авторитарну поведінку.
Під час другої адміністрації Трампа демократія в США, ймовірно, занепаде в тому сенсі, що вона перестане відповідати стандартним критеріям ліберальної демократії: повне виборче право для повнолітніх громадян, вільні та чесні вибори, широкий захист громадянських свобод.
Занепад демократії в США не призведе до класичної диктатури, в якій вибори є фікцією, а опозицію ув’язнюють, висилають або вбивають. Навіть у найгіршому випадку Трамп не зможе переписати Конституцію чи скасувати конституційний лад. Він буде обмежений незалежними суддями, федералізмом, професійною армією та високими бар’єрами для конституційної реформи. У 2028 році відбудуться вибори, і республіканці можуть їх програти.
Але авторитаризм не вимагає руйнування конституційного ладу. Попереду не фашистська чи однопартійна диктатура, а конкурентний авторитаризм — система, в якій партії змагаються на виборах, але зловживання владою чинним керівництвом схиляє шальки терезів проти боку опозиції. Більшість автократій, що виникли після закінчення Холодної війни, підпадають під цю категорію, зокрема режими Альберто Фухіморі в Перу, Уго Чавеса у Венесуелі та сучасні Сальвадор, Угорщина, Індія, Туніс і Туреччина. В умовах конкурентного авторитаризму формальна архітектура демократії, включно з багатопартійними виборами, залишається недоторканою. Опозиційні сили є легальними і реальними, і вони серйозно змагаються за владу. Вибори часто є запеклою боротьбою, в якій чинним правителям доводиться добряче постаратися. І час від часу вони програють, як це сталося в Малайзії у 2018 році та в Польщі у 2023 році. Але ця система не є демократичною, тому що поточне керівництво підтасовує правила гри, використовуючи державний апарат для атак на опонентів і кооптації критиків. Конкуренція реальна, але несправедлива».
▪️ Читати повну статтю (~4800 слів / 20 хвилин)
Про Трампа й Україну сьогодні ви почуєте з кожного чайника, тому для балансу подивимося на те, що відбувається всередині США.
Ілон Маск, Рассел Воут та інші міньйони Трампа швидко і з порушенням законів підминають під себе федеральний уряд США — намагаються закрити цілі агенції (зокрема USAID, який займається міжнародною допомогою), звільнити десятки тисяч держслужбовців і суттєво скоротити державні витрати.
Одна з найпотужніших аналітичних статей перших тижнів нової каденції Трампа — матеріал Foreign Affairs від політологів та дослідників авторитаризму Стівена Левітскі й Лукана Вея. Вони аналізують на прикладі інших автократичних країн, як старий-новий президент США може прокласти шлях до американського авторитаризму і як ця модель виглядатиме.
Раджу прочитати повну статтю, але також обрав і переклав для вас найважливішу цитату (виділення мої):
🗣«Демократія пережила першу каденцію Трампа, бо тоді він не мав досвіду, плану чи команди. Він не контролював Республіканську партію, коли вступив на посаду в 2017 році, і більшість республіканських лідерів все ще були віддані демократичним правилам гри. Трамп керував країною разом з істеблішментом республіканців і технократів, і вони значною мірою обмежували його. Ніщо з цього вже не є актуальним зараз. Цього разу Трамп чітко дав зрозуміти, що має намір правити з лояльними йому людьми. Зараз він домінує в Республіканській партії, яка, очищена від антитрампівських сил, тепер дає мовчазну згоду на його авторитарну поведінку.
Під час другої адміністрації Трампа демократія в США, ймовірно, занепаде в тому сенсі, що вона перестане відповідати стандартним критеріям ліберальної демократії: повне виборче право для повнолітніх громадян, вільні та чесні вибори, широкий захист громадянських свобод.
Занепад демократії в США не призведе до класичної диктатури, в якій вибори є фікцією, а опозицію ув’язнюють, висилають або вбивають. Навіть у найгіршому випадку Трамп не зможе переписати Конституцію чи скасувати конституційний лад. Він буде обмежений незалежними суддями, федералізмом, професійною армією та високими бар’єрами для конституційної реформи. У 2028 році відбудуться вибори, і республіканці можуть їх програти.
Але авторитаризм не вимагає руйнування конституційного ладу. Попереду не фашистська чи однопартійна диктатура, а конкурентний авторитаризм — система, в якій партії змагаються на виборах, але зловживання владою чинним керівництвом схиляє шальки терезів проти боку опозиції. Більшість автократій, що виникли після закінчення Холодної війни, підпадають під цю категорію, зокрема режими Альберто Фухіморі в Перу, Уго Чавеса у Венесуелі та сучасні Сальвадор, Угорщина, Індія, Туніс і Туреччина. В умовах конкурентного авторитаризму формальна архітектура демократії, включно з багатопартійними виборами, залишається недоторканою. Опозиційні сили є легальними і реальними, і вони серйозно змагаються за владу. Вибори часто є запеклою боротьбою, в якій чинним правителям доводиться добряче постаратися. І час від часу вони програють, як це сталося в Малайзії у 2018 році та в Польщі у 2023 році. Але ця система не є демократичною, тому що поточне керівництво підтасовує правила гри, використовуючи державний апарат для атак на опонентів і кооптації критиків. Конкуренція реальна, але несправедлива».
▪️ Читати повну статтю (~4800 слів / 20 хвилин)
Foreign Affairs
The Path to American Authoritarianism
What comes after democratic breakdown.
🍊Як можна пояснити поведінку Трампа щодо України?
З одного боку, Трамп давно виказує зачарування Путіним й іншими диктаторами. Американські реднеки — електоральна база Трампа — захоплюються путінською Росію як місцем, де нібито зберігаються традиційні християнські цінності.
З іншого боку, у Трампа може бути давня нелюбов до Зеленського. Зрештою, саме телефонний дзвінок між обома лідерами став підставою для першого імпічменту Трампа п’ять років тому.
З третього боку, можливо, це переговорна тактика. Наробити багато гучних заяв, після чого розвернутися на 180 градусів і забути все, що було до того — цілком у стилі Трампа. У 2017 році експерти серйозно боялися, що почнеться війна між США і Північною Кореєю, а вже незабаром після того Кім Чен Ин став ледь не найкращим другом Трампа.
У The Wall Street Journal вчора вийшла замітка про те, «як американський президент змінив курс на Росію». Вона не відповідає на всі питання, але дає хороший контекст для тих, хто хоче розібратися в темі.
Бонус — дві цікавих штрихи, про які я дізнався вперше:
▪️Однак із тактик, які використовує Путін для впливу на Трампа — не говорити з ним англійською. «Путін виголошує свої величезні тиради, і Трамп не може перебити, бо він чекає на переклад… так він вбирає в себе всі тези і наратив, який Путін для нього ретельно розробив», каже колишній чиновник адміністрації Трампа.
▪️Трамп давно цікавиться Росією, ще з часів розпаду Радянського Союзу. «[У 1988 році] він намагався зустрітися з Горбачовим у Нью-Йорку під час Генеральної Асамблеї ООН... Зустріч так і не відбулася, і Трамп осоромився, коли у Трамп-тауер завітав самозванець під виглядом Горбачова. Трамп коротко привітався з ним як із справжнім генсеком перед камерами».
З одного боку, Трамп давно виказує зачарування Путіним й іншими диктаторами. Американські реднеки — електоральна база Трампа — захоплюються путінською Росію як місцем, де нібито зберігаються традиційні християнські цінності.
З іншого боку, у Трампа може бути давня нелюбов до Зеленського. Зрештою, саме телефонний дзвінок між обома лідерами став підставою для першого імпічменту Трампа п’ять років тому.
З третього боку, можливо, це переговорна тактика. Наробити багато гучних заяв, після чого розвернутися на 180 градусів і забути все, що було до того — цілком у стилі Трампа. У 2017 році експерти серйозно боялися, що почнеться війна між США і Північною Кореєю, а вже незабаром після того Кім Чен Ин став ледь не найкращим другом Трампа.
У The Wall Street Journal вчора вийшла замітка про те, «як американський президент змінив курс на Росію». Вона не відповідає на всі питання, але дає хороший контекст для тих, хто хоче розібратися в темі.
Бонус — дві цікавих штрихи, про які я дізнався вперше:
▪️Однак із тактик, які використовує Путін для впливу на Трампа — не говорити з ним англійською. «Путін виголошує свої величезні тиради, і Трамп не може перебити, бо він чекає на переклад… так він вбирає в себе всі тези і наратив, який Путін для нього ретельно розробив», каже колишній чиновник адміністрації Трампа.
▪️Трамп давно цікавиться Росією, ще з часів розпаду Радянського Союзу. «[У 1988 році] він намагався зустрітися з Горбачовим у Нью-Йорку під час Генеральної Асамблеї ООН... Зустріч так і не відбулася, і Трамп осоромився, коли у Трамп-тауер завітав самозванець під виглядом Горбачова. Трамп коротко привітався з ним як із справжнім генсеком перед камерами».
WSJ
How a U.S. President Pivoted Toward Russia
Trump bolstered Putin’s bargaining position in the past week, but the road to this alliance has been years in the making.
🎧Доктрина Трампа
Чи існує зовнішньополітична доктрина Дональда Трампа і яка вона? Поки я здуваю пилюку зі своєї магістерської роботи чотирирічної давності, яка присвячена цьому питанню, можете послухати (чи почитати / подивитися) хороший недавній подкаст — інтерв’ю колумніста The New York Times Езри Кляйна з журналістом і аналітиком Фарідом Закарією.
🗣«Частково проблема з Трампом в тому, що він дуже мінливий. Він настільки своєрідний, що тільки-но ви думаєте, що зрозуміли доктрину Трампа, як він говорить щось, що звучить як протилежність доктрині Трампа.
Разом з тим я впевнений, що існує один цілісний світогляд, який Трамп сповідує і сповідував протягом тривалого часу. Перша реклама, яку він розмістив, коли був забудовником, була в 1987 році. Це була реклама про те, як Японія обдирає нас економічно, а Європа обдирає нас через дармову безпеку. І це, по суті, означає заперечення відкритої міжнародної системи, яку Сполучені Штати і Європа побудували за останні вісім десятиліть».
Чи існує зовнішньополітична доктрина Дональда Трампа і яка вона? Поки я здуваю пилюку зі своєї магістерської роботи чотирирічної давності, яка присвячена цьому питанню, можете послухати (чи почитати / подивитися) хороший недавній подкаст — інтерв’ю колумніста The New York Times Езри Кляйна з журналістом і аналітиком Фарідом Закарією.
🗣«Частково проблема з Трампом в тому, що він дуже мінливий. Він настільки своєрідний, що тільки-но ви думаєте, що зрозуміли доктрину Трампа, як він говорить щось, що звучить як протилежність доктрині Трампа.
Разом з тим я впевнений, що існує один цілісний світогляд, який Трамп сповідує і сповідував протягом тривалого часу. Перша реклама, яку він розмістив, коли був забудовником, була в 1987 році. Це була реклама про те, як Японія обдирає нас економічно, а Європа обдирає нас через дармову безпеку. І це, по суті, означає заперечення відкритої міжнародної системи, яку Сполучені Штати і Європа побудували за останні вісім десятиліть».
NY Times
Opinion | The Dark Heart of Trump’s Foreign Policy
The journalist Fareed Zakaria discusses the worldview emerging from Trump’s foreign policy decisions regarding Ukraine, Gaza, China and beyond.
New York Times зробили великий інтерактивний проєкт про те, як російсько-українська війна стала війною дронів.
Як пише видання, на початку повномасштабного вторгнення артилерія, ракети і танки грали ключову роль. Зараз 70 відсотків смертей і поранень припадає на дрони.
🗣«В момент коли нестабільні відносини між Україною та адміністрацією Трампа ставлять під загрозу майбутню військову допомогу, ті конвенційні озброєння, які американці передали Україні на мільярди доларів, втрачають своє значення.
За словами українських високопосадовців, з 31 високотехнологічних танків “Абрамс”, які США надали Україні у 2023 році, 19 були знищені, виведені з ладу або захоплені; багато з них — за допомогою безпілотників. Майже всі інші були відведені з лінії фронту.
На відміну від них, безпілотники набагато дешевші і простіші у створенні. Минулого року вони допомогли компенсувати скорочення поставок артилерії і ракет західного виробництва в Україну. Масштаби їх виробництва у воєнний час вражаючі.
За словами українських урядовців, у 2024 році Україна виготовила понад мільйон FPV-дронів. Росія стверджує, що може випускати 4 тисячі щодня. Обидві країни планують нарощувати виробництво, маючи на меті виробити по три-чотири мільйони дронів у 2025 році.
🗣«Усе більше домінування безпілотників може змінити характер самої війни, зазначають лідери.
Тактику ведення бойових дій в Україні безсумнівно наслідуватимуть як західні союзники, так і противники, зокрема Іран, Північна Корея і Китай.
“Ця війна є сумішшю Першої і Третьої світових воєн — це те, чим може бути майбутня війна”, — каже Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО з питань трансформації адмірал П'єр Вандьє з Франції...
Темпи прогресу вражають навіть експертів у темі війни і змушують багатьох переосмислити доцільність застосування зброї, яка вартує мільйони доларів, на полі бою, де її може знищити безпілотник, що коштує кілька сотень доларів».
▪️ Читати і дивитися повну статтю (~12-15 хвилин)
Як пише видання, на початку повномасштабного вторгнення артилерія, ракети і танки грали ключову роль. Зараз 70 відсотків смертей і поранень припадає на дрони.
🗣«В момент коли нестабільні відносини між Україною та адміністрацією Трампа ставлять під загрозу майбутню військову допомогу, ті конвенційні озброєння, які американці передали Україні на мільярди доларів, втрачають своє значення.
За словами українських високопосадовців, з 31 високотехнологічних танків “Абрамс”, які США надали Україні у 2023 році, 19 були знищені, виведені з ладу або захоплені; багато з них — за допомогою безпілотників. Майже всі інші були відведені з лінії фронту.
На відміну від них, безпілотники набагато дешевші і простіші у створенні. Минулого року вони допомогли компенсувати скорочення поставок артилерії і ракет західного виробництва в Україну. Масштаби їх виробництва у воєнний час вражаючі.
За словами українських урядовців, у 2024 році Україна виготовила понад мільйон FPV-дронів. Росія стверджує, що може випускати 4 тисячі щодня. Обидві країни планують нарощувати виробництво, маючи на меті виробити по три-чотири мільйони дронів у 2025 році.
🗣«Усе більше домінування безпілотників може змінити характер самої війни, зазначають лідери.
Тактику ведення бойових дій в Україні безсумнівно наслідуватимуть як західні союзники, так і противники, зокрема Іран, Північна Корея і Китай.
“Ця війна є сумішшю Першої і Третьої світових воєн — це те, чим може бути майбутня війна”, — каже Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО з питань трансформації адмірал П'єр Вандьє з Франції...
Темпи прогресу вражають навіть експертів у темі війни і змушують багатьох переосмислити доцільність застосування зброї, яка вартує мільйони доларів, на полі бою, де її може знищити безпілотник, що коштує кілька сотень доларів».
▪️ Читати і дивитися повну статтю (~12-15 хвилин)
Nytimes
A Thousand Snipers in the Sky: The New War in Ukraine (Gift Article)
Drones have changed the war in Ukraine, with soldiers adapting off-the-shelf models and swarming the front lines.
Легка суботня стаття — замітка американського видання Bon Appétit про те, як суші стали улюбленою їжею мільйонів українців.
🗣«”Суші були, мабуть, однією з перших справді іноземних страв, які прийшли в Україну [після відновлення незалежності]”, — каже Ярослав Друзюк, колишній головний редактор The Village Україна. “[На той час] суші — це найпростіший спосіб відчути, що ти їси щось екзотичне і захоплююче.... Хочеш вразити свою дівчину? Запроси на побачення в суші-ресторан”».
Зростання популярності суші переплітається з українською трендом до споживання того, що їдять в Америці та інших країнах Заходу — космополітичним поглядом на світ, вільним від російського впливу…»
▪️ Читати повну статтю (~4-5 хвилин)
🗣«”Суші були, мабуть, однією з перших справді іноземних страв, які прийшли в Україну [після відновлення незалежності]”, — каже Ярослав Друзюк, колишній головний редактор The Village Україна. “[На той час] суші — це найпростіший спосіб відчути, що ти їси щось екзотичне і захоплююче.... Хочеш вразити свою дівчину? Запроси на побачення в суші-ресторан”».
Зростання популярності суші переплітається з українською трендом до споживання того, що їдять в Америці та інших країнах Заходу — космополітичним поглядом на світ, вільним від російського впливу…»
▪️ Читати повну статтю (~4-5 хвилин)
Bon Appétit
The Role Sushi Plays in Feeding Ukrainian Troops on the Front Lines
Sushi is about as far from traditional Ukrainian food as you can get. Over the past 20 years, it's become central to the identity and cuisine of a country at war.
П’ять думок про майбутнє штучного інтелекту в медіа
Зафіксую п’ять думок і передбачень про те, як штучний інтелект змінить медіаспоживання у наступні кілька років.
1. Перемикання між різними форматами споживання одного матеріалу стане елементарною зручністю. Можна буде легко прослухати статтю чи прочитати подкаст. (Ось ранній приклад, як це може виглядати).
2. Мовні бар’єри у споживанні контенту будуть значно меншими. Можна буде не лише прочитати статтю будь-якою мовою, а й прослухати подкаст чи переглянути відео зручною вам мовою.
3. Інтернет заполонять прісні, безбарвні ШІ-генеровані тексти. Це створить зворотний тренд — попит на письмо із сильним персональним стилем, створене без жодного втручання штучного інтелекту.
4. Разом з тим, не використовувати ШІ загалом, навіть для технічних завдань на кшталт коректури тексту, буде розкішшю на кшталт ручного шиття одягу.
5. Медіа ризикують втратити один з найбільших каналів дистрибуції — пошуковий трафік. Тому їм важливо буде розвивати канали, які дають прямий зв’язок з аудиторією без посередництва алгоритмів — наприклад, розсилки, подкасти і мобільні додатки.
📍Багато з цих думок навіяні трендами і новинами, про які я регулярно пишу своєму каналі Long Telegram (українською) і розсилці The Fix (англійською).
Зафіксую п’ять думок і передбачень про те, як штучний інтелект змінить медіаспоживання у наступні кілька років.
1. Перемикання між різними форматами споживання одного матеріалу стане елементарною зручністю. Можна буде легко прослухати статтю чи прочитати подкаст. (Ось ранній приклад, як це може виглядати).
2. Мовні бар’єри у споживанні контенту будуть значно меншими. Можна буде не лише прочитати статтю будь-якою мовою, а й прослухати подкаст чи переглянути відео зручною вам мовою.
3. Інтернет заполонять прісні, безбарвні ШІ-генеровані тексти. Це створить зворотний тренд — попит на письмо із сильним персональним стилем, створене без жодного втручання штучного інтелекту.
4. Разом з тим, не використовувати ШІ загалом, навіть для технічних завдань на кшталт коректури тексту, буде розкішшю на кшталт ручного шиття одягу.
5. Медіа ризикують втратити один з найбільших каналів дистрибуції — пошуковий трафік. Тому їм важливо буде розвивати канали, які дають прямий зв’язок з аудиторією без посередництва алгоритмів — наприклад, розсилки, подкасти і мобільні додатки.
📍Багато з цих думок навіяні трендами і новинами, про які я регулярно пишу своєму каналі Long Telegram (українською) і розсилці The Fix (англійською).
Kyiv Independent — найбільше англомовне медіа України з аудиторією в ~10 мільйонів людей щомісячно.
Це також (незвично для незалежних українських медіа) фінансово стійке видання. 70% його доходів — від підтримки читачів, здебільшого від спільноти з 17 тисяч мемберів.
Про те, як влаштований бізнес Kyiv Independent зсередини, розповідає Захар, операційний директор KI і співзасновник Old York Times.
Це також (незвично для незалежних українських медіа) фінансово стійке видання. 70% його доходів — від підтримки читачів, здебільшого від спільноти з 17 тисяч мемберів.
Про те, як влаштований бізнес Kyiv Independent зсередини, розповідає Захар, операційний директор KI і співзасновник Old York Times.
The Fix
How The Kyiv Independent is building a membership powerhouse – 9 questions for COO Zakhar Protsiuk - The Fix
The Kyiv Independent earns 70% of revenue from readers. Their COO reveals how they added 1,000 members in a single week and why direct human interaction keeps churn at just 1.8%.