Що приклад історичної пам’яті Австралії може розказати про національні міфи і сприйняття історії
У листопаді цього року світ відзначав століття завершення Першої світової війни — і особливо бурхливо його святкувала Австралія. За останні чотири роки на відзначення подій Першої світової Австралія витратила біля 600 мільйонів доларів, що більше, ніж у Франції чи Британії — країнах, які грали ключову роль у війні.
Якщо ви нічого не знаєте про участь Австралії у Першій світовій війні, то складно вас у чомусь звинуватити. ЇЇ участь була незначною, особливо якщо порівнювати з іншими учасниками війни. При цьому ця війна є важливою для національної ідентичності Австралії — і все завдяки одній військовій кампанії, Дарданельській операції 1915 року, у якій Антанта, до якої входила Австралія, програла Османській імперії та її союзникам. Приклад важливості Дарданельської кампанії для Австралії гарно показує, чому традиційні шаблони історичної пам’яті і національних міфів часто є нелогічними і застарілими.
Як пише у своїй науковій статті австралійський історик Метт Макдональд, сьогодні Дарданельська операція є одним із основоположних національних міфів для австралійців. Наприклад, майже у всіх західних країнах днем пам’яті Першої світової війни є 11 листопада — день завершення війни. Натомість в Австралії таким днем є 25 квітня — день висадки австралійського десанту (АНЗАКу) і початку битви при Галліполі в ході Дарданельської операції.
Що цікаво, вибір Дарданельської операції для фундаментального національного міфу є доволі неочевидним, якщо не дивним. По-перше, Дарданельська операція завершилася поразкою для Британії, до складу якої входила Австралія. По-друге, Австралія була не єдиною і навіть не ключовою учасницею цієї операції, бо британців і французів при Галліполі воювало значно більше.
Однак так склалася історія, що Дарданельська операція стала фундаментальною частиною історичної пам’яті австралійців. На початку 20 століття молода нація потребувала об’єднувального міфу, і тут вигідно підвернулися Дарданелли — бо, попри порівняно незначний внесок австралійців, ця операція стала однією з наймасштабніших в новітній історії Австралії.
У принципі, такому підходу можна було б навіть позаздрити — австралійці знають ціну людському життю і глибоко шанують втрату восьми тисяч солдатів. Однак сучасних ліберальних австралійських істориків хвилює сам формат цього національного міфу.
Як пише Метт Макдональд, історичний міф Дарданельської операції є “мілітаристським, маскулінним та монокультурним”. Відзначаючи роль одного армійського з’єднання у створенні нації, його прихильники не згадують жінок і корінне населення Австралії, які боролися вдома чи й на передовій, але не мали права вступити до армійського корпусу.
Тому важливість Дарданельської операції для Австралії є цікавим прикладом вибірковості й нелогічності історичної пам’яті. На відміну від історії як такої, яка намагається встановити істину і базується на фактах, історична пам’ять є соціальним конструктом. Вона складається з ідей, переконань та упереджень конкретної нації і дуже залежить від сучасних реалій, зокрема політичної кон’юнктури.
Крім цього, приклад Австралії ще й показує застарілість традиційних паттернів історичної пам’яті для сучасності. Все-таки “мілітаристським, маскулінним та монокультурним” можна назвати історичний міф майже кожної країни — просто австралійці одними з перших починають це розуміти. Цілком можливо, що ця наукова дискусія щодо історичної пам’яті про Дарданелли в Австралії призведе до реальних ідеологічних змін як в Австралії, так і в інших країнах.
Для українців ця історія демонструє ще й те, якою важливою є Перша світова війна для історичної пам’яті на Заході. У нашій історичній пам’яті Велика війна була витіснена революцією, громадянською війною і згодом Другою світовою — тому про Першу світову, попри її роль для історії України, згадують значно менше.
Антон
У листопаді цього року світ відзначав століття завершення Першої світової війни — і особливо бурхливо його святкувала Австралія. За останні чотири роки на відзначення подій Першої світової Австралія витратила біля 600 мільйонів доларів, що більше, ніж у Франції чи Британії — країнах, які грали ключову роль у війні.
Якщо ви нічого не знаєте про участь Австралії у Першій світовій війні, то складно вас у чомусь звинуватити. ЇЇ участь була незначною, особливо якщо порівнювати з іншими учасниками війни. При цьому ця війна є важливою для національної ідентичності Австралії — і все завдяки одній військовій кампанії, Дарданельській операції 1915 року, у якій Антанта, до якої входила Австралія, програла Османській імперії та її союзникам. Приклад важливості Дарданельської кампанії для Австралії гарно показує, чому традиційні шаблони історичної пам’яті і національних міфів часто є нелогічними і застарілими.
Як пише у своїй науковій статті австралійський історик Метт Макдональд, сьогодні Дарданельська операція є одним із основоположних національних міфів для австралійців. Наприклад, майже у всіх західних країнах днем пам’яті Першої світової війни є 11 листопада — день завершення війни. Натомість в Австралії таким днем є 25 квітня — день висадки австралійського десанту (АНЗАКу) і початку битви при Галліполі в ході Дарданельської операції.
Що цікаво, вибір Дарданельської операції для фундаментального національного міфу є доволі неочевидним, якщо не дивним. По-перше, Дарданельська операція завершилася поразкою для Британії, до складу якої входила Австралія. По-друге, Австралія була не єдиною і навіть не ключовою учасницею цієї операції, бо британців і французів при Галліполі воювало значно більше.
Однак так склалася історія, що Дарданельська операція стала фундаментальною частиною історичної пам’яті австралійців. На початку 20 століття молода нація потребувала об’єднувального міфу, і тут вигідно підвернулися Дарданелли — бо, попри порівняно незначний внесок австралійців, ця операція стала однією з наймасштабніших в новітній історії Австралії.
У принципі, такому підходу можна було б навіть позаздрити — австралійці знають ціну людському життю і глибоко шанують втрату восьми тисяч солдатів. Однак сучасних ліберальних австралійських істориків хвилює сам формат цього національного міфу.
Як пише Метт Макдональд, історичний міф Дарданельської операції є “мілітаристським, маскулінним та монокультурним”. Відзначаючи роль одного армійського з’єднання у створенні нації, його прихильники не згадують жінок і корінне населення Австралії, які боролися вдома чи й на передовій, але не мали права вступити до армійського корпусу.
Тому важливість Дарданельської операції для Австралії є цікавим прикладом вибірковості й нелогічності історичної пам’яті. На відміну від історії як такої, яка намагається встановити істину і базується на фактах, історична пам’ять є соціальним конструктом. Вона складається з ідей, переконань та упереджень конкретної нації і дуже залежить від сучасних реалій, зокрема політичної кон’юнктури.
Крім цього, приклад Австралії ще й показує застарілість традиційних паттернів історичної пам’яті для сучасності. Все-таки “мілітаристським, маскулінним та монокультурним” можна назвати історичний міф майже кожної країни — просто австралійці одними з перших починають це розуміти. Цілком можливо, що ця наукова дискусія щодо історичної пам’яті про Дарданелли в Австралії призведе до реальних ідеологічних змін як в Австралії, так і в інших країнах.
Для українців ця історія демонструє ще й те, якою важливою є Перша світова війна для історичної пам’яті на Заході. У нашій історичній пам’яті Велика війна була витіснена революцією, громадянською війною і згодом Другою світовою — тому про Першу світову, попри її роль для історії України, згадують значно менше.
Антон
10 найважливіших світових подій 2018 року
2018 рік був багатий на важливі події для міжнародної політики — і наразі здається, що негативних подій і тенденцій було значно більше, ніж позитивних. Як пише американський експерт із зовнішньої політики Джеймс Ліндсі, новини були переповнені “нескінченним парадом самітів, криз, протестів і конфліктів”. Для Council on Foreign Relations Ліндсі оглядає 10 найважливіших світових подій 2018 року. Про деякі з цих подій ми вже писали, тому даємо посилання в тексті на ці дописи.
1️⃣ Трамп почав торгову війну. У 2018 році Трамп виконав своє давнє бажання ввести торгові тарифи. Найбільш гострою торговою війною цього року був конфлікт з Китаєм, але непорозуміння з Європою також були помітними.
2️⃣ Продовжується послаблення Заходу. Не лише у США, а й у європейських країн також був не найкращий рік. Велика Британія не змогла визначитися щодо умов виходу з ЄС, Франція загрузла в масових протестах, італійці обрали популістську правлячу коаліцію, а Угорщина і Польща стикаються із занепадом демократії.
3️⃣ Актуалізація проблеми зміни клімату. Проблема глобального потепління не нова, але у 2018 році вийшли особливо серйозні попередження — як-то звіт Міжурядової групи з питань зміни клімату, який повідомив про нові загрози від росту температури. Рекордні природні катаклізми у 2018 році і відмова чинного уряду США боротися із зміною клімату також не додають оптимізму.
4️⃣ США вийшли з ядерної угоди з Іраном. У травні 2018 року Трамп нарешті виконав свою передвиборчу обіцянку розірвати угоду з Іраном, яка була укладена адміністрацією Обами за три роки до того. Європейські партнери, Росія та Китай, які разом зі США підписували угоду, не приєдналися до Трампа, і дії Сполучених Штатів посіяли занепокоєння щодо погіршення безпекової ситуації в регіоні.
5️⃣ Убивство Джамаля Хашоґджі. 2 жовтня журналіст Джамаль Хашоґджі зайшов у консульство Саудівської Аравії в Стамбулі — і не повернувся звідти живим. Жорстоке убивство саудівцями журналіста-критика їхнього режиму на території іншої держави спричинило серйозну міжнародну кризу та ускладнило становище спадкового принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана.
6️⃣ Рух #MeToo став глобальним. Хоча рух проти сексуального насильства #MeToo зародився на фоні звинувачень проти американського продюсера Гарві Вайнштайна ще в кінці 2017 року, справді глобальним він став цього року. Аналоги #MeToo з’явилися у різних країнах від Франції до Єгипту, а Нобелівську премію 2018 року отримали борці із сексуальним насильством в ході воєнних дій.
7️⃣ Зовнішня політика Трампа радувала ворогів і хвилювала друзів. Трамп ніколи не мав репутації відповідального та послідовного лідера, і 2018 рік був багатий на його зовнішньополітичні витівки. Він різко критикував Меркель і президента Франції Макрона, виступав на підтримку Путіна і змінював свої думки щодо важливих рішень в останній момент.
8️⃣ Ефіопія підписала мирну угоду з Еритреєю. Одна з позитивних міжнародних подій 2018-го — Ефіопія та Еритрея підписали мирну угоду після довгих 20-річних конфліктів. Обидві країни (особливо Еритрея, яку називають “африканською Північною Кореєю” за її авторитарний режим) почали демократизуватися, і це дає надію на розвиток Африканського Рогу — одного з найкризовіших регіонів світу.
9️⃣ Посилилися гуманітарні кризи у Венесуелі та Ємені. Надзвичайно сильна економічна криза у Венесуелі поки не показує жодних ознак послаблення, а Ємен продовжує страждати від голоду і атак на цивільне населення на фоні громадянської війни. Ці дві країни є лише найбільш яскравими прикладами сумного списку інших країн Африки, Близького Сходу та інших регіонів, які охоплені гуманітарними кризами.
🔟 Демократи здобули більшість у Палаті представників США. На фоні контроверсійності президента Трампа Демократичній партії вдалося повернути контроль за однією з двох палат американського парламенту. Це означає, що з 2019 року демократи матимуть значно більше можливостей контролювати діяльність президента і блокувати деякі дії Трампа та Республіканської партії.
Антон
2018 рік був багатий на важливі події для міжнародної політики — і наразі здається, що негативних подій і тенденцій було значно більше, ніж позитивних. Як пише американський експерт із зовнішньої політики Джеймс Ліндсі, новини були переповнені “нескінченним парадом самітів, криз, протестів і конфліктів”. Для Council on Foreign Relations Ліндсі оглядає 10 найважливіших світових подій 2018 року. Про деякі з цих подій ми вже писали, тому даємо посилання в тексті на ці дописи.
1️⃣ Трамп почав торгову війну. У 2018 році Трамп виконав своє давнє бажання ввести торгові тарифи. Найбільш гострою торговою війною цього року був конфлікт з Китаєм, але непорозуміння з Європою також були помітними.
2️⃣ Продовжується послаблення Заходу. Не лише у США, а й у європейських країн також був не найкращий рік. Велика Британія не змогла визначитися щодо умов виходу з ЄС, Франція загрузла в масових протестах, італійці обрали популістську правлячу коаліцію, а Угорщина і Польща стикаються із занепадом демократії.
3️⃣ Актуалізація проблеми зміни клімату. Проблема глобального потепління не нова, але у 2018 році вийшли особливо серйозні попередження — як-то звіт Міжурядової групи з питань зміни клімату, який повідомив про нові загрози від росту температури. Рекордні природні катаклізми у 2018 році і відмова чинного уряду США боротися із зміною клімату також не додають оптимізму.
4️⃣ США вийшли з ядерної угоди з Іраном. У травні 2018 року Трамп нарешті виконав свою передвиборчу обіцянку розірвати угоду з Іраном, яка була укладена адміністрацією Обами за три роки до того. Європейські партнери, Росія та Китай, які разом зі США підписували угоду, не приєдналися до Трампа, і дії Сполучених Штатів посіяли занепокоєння щодо погіршення безпекової ситуації в регіоні.
5️⃣ Убивство Джамаля Хашоґджі. 2 жовтня журналіст Джамаль Хашоґджі зайшов у консульство Саудівської Аравії в Стамбулі — і не повернувся звідти живим. Жорстоке убивство саудівцями журналіста-критика їхнього режиму на території іншої держави спричинило серйозну міжнародну кризу та ускладнило становище спадкового принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана.
6️⃣ Рух #MeToo став глобальним. Хоча рух проти сексуального насильства #MeToo зародився на фоні звинувачень проти американського продюсера Гарві Вайнштайна ще в кінці 2017 року, справді глобальним він став цього року. Аналоги #MeToo з’явилися у різних країнах від Франції до Єгипту, а Нобелівську премію 2018 року отримали борці із сексуальним насильством в ході воєнних дій.
7️⃣ Зовнішня політика Трампа радувала ворогів і хвилювала друзів. Трамп ніколи не мав репутації відповідального та послідовного лідера, і 2018 рік був багатий на його зовнішньополітичні витівки. Він різко критикував Меркель і президента Франції Макрона, виступав на підтримку Путіна і змінював свої думки щодо важливих рішень в останній момент.
8️⃣ Ефіопія підписала мирну угоду з Еритреєю. Одна з позитивних міжнародних подій 2018-го — Ефіопія та Еритрея підписали мирну угоду після довгих 20-річних конфліктів. Обидві країни (особливо Еритрея, яку називають “африканською Північною Кореєю” за її авторитарний режим) почали демократизуватися, і це дає надію на розвиток Африканського Рогу — одного з найкризовіших регіонів світу.
9️⃣ Посилилися гуманітарні кризи у Венесуелі та Ємені. Надзвичайно сильна економічна криза у Венесуелі поки не показує жодних ознак послаблення, а Ємен продовжує страждати від голоду і атак на цивільне населення на фоні громадянської війни. Ці дві країни є лише найбільш яскравими прикладами сумного списку інших країн Африки, Близького Сходу та інших регіонів, які охоплені гуманітарними кризами.
🔟 Демократи здобули більшість у Палаті представників США. На фоні контроверсійності президента Трампа Демократичній партії вдалося повернути контроль за однією з двох палат американського парламенту. Це означає, що з 2019 року демократи матимуть значно більше можливостей контролювати діяльність президента і блокувати деякі дії Трампа та Республіканської партії.
Антон
І ми також: Old York Times підбиває підсумки року
Окей, ми не втрималися. Дозволимо собі невеличку guilty pleasure і підіб’ємо підсумки цього року. Звісно, ми не можемо проаналізувати роботу за весь рік, бо канал створено лише в середині вересня. Однак з цього часу ми випустили 27 дописів з оглядами найкращих публікацій англомовних медіа і поговорили про неочевидні та важливі теми у сфері суспільства, політики, культури, історії та міжнародних відносин.
Ось список наших улюблених постів, які ми рекомендуємо прочитати, якщо ви ще їх не бачили:
1️⃣ Чому держави можуть зникнути до кінця століття і що прийде замість них
2️⃣ У чому секрет популярності «сімей напрокат» в Японії
3️⃣ Що пошукові запити Google розповідають про природу людини
4️⃣ Як податок на викиди вуглекислого газу допоможе врятувати планету
5️⃣ Homo Sapiens: 9 важливих ідей з книги Ювала Ноя Харарі
Цікавий факт: найбільшу кількість переглядів набрав текст про загрозу від надмірної кількості бегемотів у Колумбії. Сподіваємося, що тепер 2200 людей, які прочитали цей пост, будуть обережними з розведенням бегемотів в Україні.
Повний список наших матеріалів можна знайти у нашому каталозі.
У нас багато амбітних планів на 2019 рік. Ми будемо експериментувати з форматами, виходити на ширшу аудиторію і, звісно ж, намагатися частіше публікувати матеріали. Однак ми ще напишемо про це детальніше.
Залишайтеся з нами!
P.S. Вирішили вперше зібрати невеликий фідбек від аудиторії. Якщо вам сподобалася наша робота, тисніть на книжечку знизу.
Захар і Антон
Окей, ми не втрималися. Дозволимо собі невеличку guilty pleasure і підіб’ємо підсумки цього року. Звісно, ми не можемо проаналізувати роботу за весь рік, бо канал створено лише в середині вересня. Однак з цього часу ми випустили 27 дописів з оглядами найкращих публікацій англомовних медіа і поговорили про неочевидні та важливі теми у сфері суспільства, політики, культури, історії та міжнародних відносин.
Ось список наших улюблених постів, які ми рекомендуємо прочитати, якщо ви ще їх не бачили:
1️⃣ Чому держави можуть зникнути до кінця століття і що прийде замість них
2️⃣ У чому секрет популярності «сімей напрокат» в Японії
3️⃣ Що пошукові запити Google розповідають про природу людини
4️⃣ Як податок на викиди вуглекислого газу допоможе врятувати планету
5️⃣ Homo Sapiens: 9 важливих ідей з книги Ювала Ноя Харарі
Цікавий факт: найбільшу кількість переглядів набрав текст про загрозу від надмірної кількості бегемотів у Колумбії. Сподіваємося, що тепер 2200 людей, які прочитали цей пост, будуть обережними з розведенням бегемотів в Україні.
Повний список наших матеріалів можна знайти у нашому каталозі.
У нас багато амбітних планів на 2019 рік. Ми будемо експериментувати з форматами, виходити на ширшу аудиторію і, звісно ж, намагатися частіше публікувати матеріали. Однак ми ще напишемо про це детальніше.
Залишайтеся з нами!
P.S. Вирішили вперше зібрати невеликий фідбек від аудиторії. Якщо вам сподобалася наша робота, тисніть на книжечку знизу.
Захар і Антон
#світ_у_2019
7 основних трендів 2019 року від The Economist
Підсумки минулого року ми підбили, тепер час подумати про майбутнє. The Old York Times запускає рубрику “Світ у 2019 році” — протягом наступного тижня ми будемо писати про головні прогнози та тенденції 2019 року.
The Economist щороку готує спеціальний випуск “The World in” з прогнозами на наступний рік. Його головний редактор Деніел Франклін виділив головні передбачення на 2019 рік. Ми вибрали з його огляду сім найважливіших цьогорічних трендів:
1️⃣ Економічні перестановки. У США зараз відбувається найдовший у своїй історії безперервний економічний ріст. Однак цілком можливо, що у 2019 році позитивна динаміка завершиться. Наприклад, нещодавні стрибки на фондових біржах США дехто трактує як перші ознаки для хвилювання. Економічні проблеми зачеплять не тільки Америку: сповільнюється економічний ріст Китаю, а Іран, якому нещодавно прогнозували стрімкий економічний ріст через вихід на нові ринки, сильно постраждає від відновлення економічних санкцій США.
2️⃣ Вибори для третини світу. Більше третини населення світу візьме участь у виборах у 2019 році. Зокрема, вибори пройдуть у кількох з найбільш населених країн світу — Індії, Індонезії та Нігерії.
3️⃣ Brexit. На 29 березня запланований вихід Британії з Європейського Союзу. Тим не менш, у Британії досі немає впевненості у своєму майбутньому: вихід може бути з угодою з ЄС або без неї (через відсутність підтримки в парламенті), або його взагалі може не бути. Франклін у своєму інтерв’ю для CBS стверджує, що усі з цих трьох варіантів зараз можливі.
4️⃣ Нова мода на Місяць. У 2019 році буде святкуватися 50-та річниця висадки американських астронавтів на Місяці. Буквально позавчора китайський космічний корабель Chang'e-4 вперше приземлився на темну сторону Місяця. Також цього року туди має відбутися перша місія, здійснена приватною компанією.
5️⃣ Хороші часи для технологій, складні — для технологічних гігантів. Технології на кшталт штучного інтелекту, безпілотних машин та доповненої реальності будуть розвиватися небаченими темпами. У той же час, технологічним гігантам буде не солодко: на них будуть звертати все більшу увагу регуляторні та антимонопольні органи у Європі та США.
6️⃣ Рік повільних соціальних медіа. Термін “повільні соцмережі” використовує редактор журналу Лео Мірані. Якщо раніше соцмережі хотіли привернути до себе максимальну увагу і будь-яким способом забезпечити екстенсивний ріст, то зараз цей тренд змінюється. Соцмережам і мессенджерам уже не так важливе вірусне поширення контенту: у липні WhatsApp обмежив кількість людей, яким можна пересилати одне повідомлення одночасно. Окрім цього, соцмережі почали звертати увагу на проблему залежності: наприклад, Instagram увів позначку “You are all caught up”, щоб ви не засиджувалися за додатком занадто довго.
7️⃣ Політична битва у США. Демократи отримали більшість у Палаті представників і готові давати відсіч домінуванню республіканців на чолі з Трампом. Припинення роботи уряду, яке триває вже два тижні, є хорошим тому прикладом. Демократи не хочуть додавати в бюджет на 2019 фінансування стіни на кордоні з Мексикою, а Трамп не хоче відмовлятися від своєї електоральної обіцянки і блокує бюджет без цього пункту. Схоже, наступних два роки будуть зберігати такий настрій.
📖 Додаткові матеріали: рекомендую також подивитися топ-10 головних подій 2019 року на YouTube-каналі The Economist. Вони частково відрізняються від підбірки Франкліна і більш глибоко аналізують цьогорічні тренди. Відео складається з двох частин, які сумарно тривають 23 хвилини.
Захар
7 основних трендів 2019 року від The Economist
Підсумки минулого року ми підбили, тепер час подумати про майбутнє. The Old York Times запускає рубрику “Світ у 2019 році” — протягом наступного тижня ми будемо писати про головні прогнози та тенденції 2019 року.
The Economist щороку готує спеціальний випуск “The World in” з прогнозами на наступний рік. Його головний редактор Деніел Франклін виділив головні передбачення на 2019 рік. Ми вибрали з його огляду сім найважливіших цьогорічних трендів:
1️⃣ Економічні перестановки. У США зараз відбувається найдовший у своїй історії безперервний економічний ріст. Однак цілком можливо, що у 2019 році позитивна динаміка завершиться. Наприклад, нещодавні стрибки на фондових біржах США дехто трактує як перші ознаки для хвилювання. Економічні проблеми зачеплять не тільки Америку: сповільнюється економічний ріст Китаю, а Іран, якому нещодавно прогнозували стрімкий економічний ріст через вихід на нові ринки, сильно постраждає від відновлення економічних санкцій США.
2️⃣ Вибори для третини світу. Більше третини населення світу візьме участь у виборах у 2019 році. Зокрема, вибори пройдуть у кількох з найбільш населених країн світу — Індії, Індонезії та Нігерії.
3️⃣ Brexit. На 29 березня запланований вихід Британії з Європейського Союзу. Тим не менш, у Британії досі немає впевненості у своєму майбутньому: вихід може бути з угодою з ЄС або без неї (через відсутність підтримки в парламенті), або його взагалі може не бути. Франклін у своєму інтерв’ю для CBS стверджує, що усі з цих трьох варіантів зараз можливі.
4️⃣ Нова мода на Місяць. У 2019 році буде святкуватися 50-та річниця висадки американських астронавтів на Місяці. Буквально позавчора китайський космічний корабель Chang'e-4 вперше приземлився на темну сторону Місяця. Також цього року туди має відбутися перша місія, здійснена приватною компанією.
5️⃣ Хороші часи для технологій, складні — для технологічних гігантів. Технології на кшталт штучного інтелекту, безпілотних машин та доповненої реальності будуть розвиватися небаченими темпами. У той же час, технологічним гігантам буде не солодко: на них будуть звертати все більшу увагу регуляторні та антимонопольні органи у Європі та США.
6️⃣ Рік повільних соціальних медіа. Термін “повільні соцмережі” використовує редактор журналу Лео Мірані. Якщо раніше соцмережі хотіли привернути до себе максимальну увагу і будь-яким способом забезпечити екстенсивний ріст, то зараз цей тренд змінюється. Соцмережам і мессенджерам уже не так важливе вірусне поширення контенту: у липні WhatsApp обмежив кількість людей, яким можна пересилати одне повідомлення одночасно. Окрім цього, соцмережі почали звертати увагу на проблему залежності: наприклад, Instagram увів позначку “You are all caught up”, щоб ви не засиджувалися за додатком занадто довго.
7️⃣ Політична битва у США. Демократи отримали більшість у Палаті представників і готові давати відсіч домінуванню республіканців на чолі з Трампом. Припинення роботи уряду, яке триває вже два тижні, є хорошим тому прикладом. Демократи не хочуть додавати в бюджет на 2019 фінансування стіни на кордоні з Мексикою, а Трамп не хоче відмовлятися від своєї електоральної обіцянки і блокує бюджет без цього пункту. Схоже, наступних два роки будуть зберігати такий настрій.
📖 Додаткові матеріали: рекомендую також подивитися топ-10 головних подій 2019 року на YouTube-каналі The Economist. Вони частково відрізняються від підбірки Франкліна і більш глибоко аналізують цьогорічні тренди. Відео складається з двох частин, які сумарно тривають 23 хвилини.
Захар
#світ_у_2019
Міжнародні конфлікти у 2019 році
В історичній перспективі, 2018 рік був чудовим з точки зору міжнародних конфліктів. Рівень насильства сягнув історично низького рівня, кількість загиблих від військових конфліктів була порівняно невисокою, не кажучи вже про стабільне зниження рівня бідності і покращення умов життя для мільйонів людей.
Однак складно заперечити, що у 2018 році ми побачили тривожні тенденції, які теоретично можуть вилитися в значно серйозніші конфлікти і перервати цей позитивний тренд. Іменитий американський експерт із міжнародних відносин Роберт Меллі відносить до цих тенденцій ріст авторитаризму, поширення націоналізму і репресії проти національних та релігійних меншин в країнах на кшталт М’янми чи Камеруну. На його думку, це є наслідком відсутності чітких правил поведінки на міжнародній арені.
На думку Меллі, занепад лідерства США і неефективність ООН та інших міжнародних організацій заохочує авторитарних лідерів “випробовувати ліміти, боротися за владу і намагатися укріпити свій вплив”. Тому, імовірніше всього, конфлікти, спричинені “браком правил”, про які пише автор, будуть продовжуватися у новому році. У такій ситуації навіть порівняно дрібний конфлікт може стати поштовхом до великого міжнародного зіткнення.
У своїй статті для Foreign Policy Меллі оглядає 10 міжнародних конфліктів, які будуть грати важливу роль у 2019 році. Із них ми вибрали для вас п’ять конфліктів, на які варто звернути особливу увагу.
1️⃣ Ємен. Громадянська війна в Ємені стала причиною масового голоду і наймасштабнішої гуманітарної кризи у світі. Зараз поступово з’являються шанси на мир, але ситуація залишається дуже нестабільною.
2️⃣ Афганістан. Перманентна війна в Афганістані зараз є одним з найбільш смертоносних військових конфліктів. Непродумане і неочікуване рішення Трампа вдвічі зменшити американський контингент в Афганістані лише посилило загальну непевність щодо майбутнього країни.
3️⃣ Сирія. Уряд на чолі з Башаром Асадом виграє́ громадянську війну, і 2019 рік стане роком відбудови для країни; за прогнозами The Economist, Сирія покаже найвищий рівень зростання ВВП у світі — 9,9%. Однак є ризик, що вивід американських військ і крихкий баланс між багатьма міжнародними акторами буде сіяти додатковий хаос у зруйнованій війною Сирії.
4️⃣ Нігерія. Наступного місяця в Нігерії відбудуться парламентські і президентські вибори: вони можуть дестабілізувати країну, яка вже страждає від високого рівня насильства, зокрема від радикальних ісламістів з “Боко харам”. Майбутнє Нігерії є важливим вже хоча би тому, що Нігерія є першою серед африканських країн за кількістю населення і за обсягами економіки; за прогнозами ООН, до 2050 року Нігерія стане третьою за населенням країною у світі.
5️⃣ Венесуела. Останні кілька років Венесуела страждає від економічного колапсу, надзвичайної інфляції та гуманітарної кризи. 2019 рік поки не показує надій на покращення — навпаки, життя у Венесуелі буде погіршуватися. Від цього постраждають також і сусідні країни, зокрема Колумбія, Еквадор та Перу, куди будуть тікати все більше і більше венесуельців.
Серед інших конфліктів у 2019 році Меллі виділяє протистояння між Іраном та США, Саудівською Аравією й Ізраїлем; торгову війну і загальне протистояння між США і Китаєм; громадянську війну в Південному Судані; утиски англомовної меншості в Камеруні; війну на сході України.
Антон
Міжнародні конфлікти у 2019 році
В історичній перспективі, 2018 рік був чудовим з точки зору міжнародних конфліктів. Рівень насильства сягнув історично низького рівня, кількість загиблих від військових конфліктів була порівняно невисокою, не кажучи вже про стабільне зниження рівня бідності і покращення умов життя для мільйонів людей.
Однак складно заперечити, що у 2018 році ми побачили тривожні тенденції, які теоретично можуть вилитися в значно серйозніші конфлікти і перервати цей позитивний тренд. Іменитий американський експерт із міжнародних відносин Роберт Меллі відносить до цих тенденцій ріст авторитаризму, поширення націоналізму і репресії проти національних та релігійних меншин в країнах на кшталт М’янми чи Камеруну. На його думку, це є наслідком відсутності чітких правил поведінки на міжнародній арені.
На думку Меллі, занепад лідерства США і неефективність ООН та інших міжнародних організацій заохочує авторитарних лідерів “випробовувати ліміти, боротися за владу і намагатися укріпити свій вплив”. Тому, імовірніше всього, конфлікти, спричинені “браком правил”, про які пише автор, будуть продовжуватися у новому році. У такій ситуації навіть порівняно дрібний конфлікт може стати поштовхом до великого міжнародного зіткнення.
У своїй статті для Foreign Policy Меллі оглядає 10 міжнародних конфліктів, які будуть грати важливу роль у 2019 році. Із них ми вибрали для вас п’ять конфліктів, на які варто звернути особливу увагу.
1️⃣ Ємен. Громадянська війна в Ємені стала причиною масового голоду і наймасштабнішої гуманітарної кризи у світі. Зараз поступово з’являються шанси на мир, але ситуація залишається дуже нестабільною.
2️⃣ Афганістан. Перманентна війна в Афганістані зараз є одним з найбільш смертоносних військових конфліктів. Непродумане і неочікуване рішення Трампа вдвічі зменшити американський контингент в Афганістані лише посилило загальну непевність щодо майбутнього країни.
3️⃣ Сирія. Уряд на чолі з Башаром Асадом виграє́ громадянську війну, і 2019 рік стане роком відбудови для країни; за прогнозами The Economist, Сирія покаже найвищий рівень зростання ВВП у світі — 9,9%. Однак є ризик, що вивід американських військ і крихкий баланс між багатьма міжнародними акторами буде сіяти додатковий хаос у зруйнованій війною Сирії.
4️⃣ Нігерія. Наступного місяця в Нігерії відбудуться парламентські і президентські вибори: вони можуть дестабілізувати країну, яка вже страждає від високого рівня насильства, зокрема від радикальних ісламістів з “Боко харам”. Майбутнє Нігерії є важливим вже хоча би тому, що Нігерія є першою серед африканських країн за кількістю населення і за обсягами економіки; за прогнозами ООН, до 2050 року Нігерія стане третьою за населенням країною у світі.
5️⃣ Венесуела. Останні кілька років Венесуела страждає від економічного колапсу, надзвичайної інфляції та гуманітарної кризи. 2019 рік поки не показує надій на покращення — навпаки, життя у Венесуелі буде погіршуватися. Від цього постраждають також і сусідні країни, зокрема Колумбія, Еквадор та Перу, куди будуть тікати все більше і більше венесуельців.
Серед інших конфліктів у 2019 році Меллі виділяє протистояння між Іраном та США, Саудівською Аравією й Ізраїлем; торгову війну і загальне протистояння між США і Китаєм; громадянську війну в Південному Судані; утиски англомовної меншості в Камеруні; війну на сході України.
Антон
#світ_у_2019
Виробники в екстазі: легалізація коноплі заохотить споживачів більше витрачати у 2019-му
2018 рік став, мабуть, найкращим роком в історії марихуани: Канада і Каліфорнія легалізували рекреаційне споживання канабісу. Це призведе до значного росту витрат споживачів у 2019 році. Аналітичні компанії Arcview Market Research і BDS Analytics прогнозують ріст продажів марихуани на 40% у 2019 році. Кореспондент The Economist Наташа Лодер для “World in 2019” досліджує перспективи росту нового ринку продажу коноплі.
Північна Америка стане основним ринком для продажу канабісу. Канада входить в десятку найбільших економік світу з ВВП обсягом 1,65 трильйони доларів. Каліфорнія є найбільшим за населенням штатом США та має найбільший обсяг економіки, яка навіть перевищує канадську і становить 2,7 трильйонів доларів. Це дозволить порівняно новому ринку продажу трави стрімко рости у 2019-му році.
Приклад Канади особливо важливий для майбутнього росту споживання. Канада — це перша розвинута країна, яка на національному рівні дозволила курити траву для свого задоволення. Таке рішення порушує багато міжнародних угод, зокрема Єдину конвенцію ООН про наркотичні засоби 1961 року. Те, як міжнародна спільнота на це відреагує, може значно вплинути на перегляд законів щодо марихуани в інших країнах. В будь-якому разі, вже зараз можна сказати, що Канада почала масштабну дискусію щодо легалізації, яка згодом може призвести до виходу ринку продажу марихуани в інші країни.
У США ставлення громадськості до рекреаційної марихуани також значно змінилося останніми роками. Згідно з дослідженнями Gallup та Pew Research Center, якщо в 1970-их її легалізацію підтримувало 12% американців, то зараз прихильників більше 60%. Це збільшує тиск на центральний уряд утвердити право кожного штату самостійно дозволяти або забороняти споживання марихуани без загрози заборон з боку уряду. За словами виконавчого директора BDS Analytics Тома Адамса, такий федеральний закон заохотить інвесторів активніше вкладатися в цю сферу.
Американське видання Vox вже назвало 2018-й найуспішнішим роком для марихуани. Однак у минулому році виробники не встигли настільки швидко адаптуватися до змін і задовільнити попит нових клієнтів. Було багато труднощів з відкриттям магазинів, і сам закон про легалізацію в Канаді вступив у силу лише під кінець року, у жовтні. У 2019 році, коли компанії почнуть генерувати більше пропозицій, і споживачі зможуть без перешкод купувати їхні продукти, виробники коноплі нарешті отримають перші великі легальні прибутки і по-справжньому відчують свій успіх.
Захар
Виробники в екстазі: легалізація коноплі заохотить споживачів більше витрачати у 2019-му
2018 рік став, мабуть, найкращим роком в історії марихуани: Канада і Каліфорнія легалізували рекреаційне споживання канабісу. Це призведе до значного росту витрат споживачів у 2019 році. Аналітичні компанії Arcview Market Research і BDS Analytics прогнозують ріст продажів марихуани на 40% у 2019 році. Кореспондент The Economist Наташа Лодер для “World in 2019” досліджує перспективи росту нового ринку продажу коноплі.
Північна Америка стане основним ринком для продажу канабісу. Канада входить в десятку найбільших економік світу з ВВП обсягом 1,65 трильйони доларів. Каліфорнія є найбільшим за населенням штатом США та має найбільший обсяг економіки, яка навіть перевищує канадську і становить 2,7 трильйонів доларів. Це дозволить порівняно новому ринку продажу трави стрімко рости у 2019-му році.
Приклад Канади особливо важливий для майбутнього росту споживання. Канада — це перша розвинута країна, яка на національному рівні дозволила курити траву для свого задоволення. Таке рішення порушує багато міжнародних угод, зокрема Єдину конвенцію ООН про наркотичні засоби 1961 року. Те, як міжнародна спільнота на це відреагує, може значно вплинути на перегляд законів щодо марихуани в інших країнах. В будь-якому разі, вже зараз можна сказати, що Канада почала масштабну дискусію щодо легалізації, яка згодом може призвести до виходу ринку продажу марихуани в інші країни.
У США ставлення громадськості до рекреаційної марихуани також значно змінилося останніми роками. Згідно з дослідженнями Gallup та Pew Research Center, якщо в 1970-их її легалізацію підтримувало 12% американців, то зараз прихильників більше 60%. Це збільшує тиск на центральний уряд утвердити право кожного штату самостійно дозволяти або забороняти споживання марихуани без загрози заборон з боку уряду. За словами виконавчого директора BDS Analytics Тома Адамса, такий федеральний закон заохотить інвесторів активніше вкладатися в цю сферу.
Американське видання Vox вже назвало 2018-й найуспішнішим роком для марихуани. Однак у минулому році виробники не встигли настільки швидко адаптуватися до змін і задовільнити попит нових клієнтів. Було багато труднощів з відкриттям магазинів, і сам закон про легалізацію в Канаді вступив у силу лише під кінець року, у жовтні. У 2019 році, коли компанії почнуть генерувати більше пропозицій, і споживачі зможуть без перешкод купувати їхні продукти, виробники коноплі нарешті отримають перші великі легальні прибутки і по-справжньому відчують свій успіх.
Захар
Чи справді рівень IQ визначає шанси на успіх?
Людство поки не придумало більш ефективного й простого способу виміряти інтелектуальні здібності людини, ніж коефіцієнт інтелекту (IQ). Однак тестування IQ при прийомі на роботу чи в освіті залишається контроверсійним; противники IQ-тестів часто посилаються до культурної специфіки інтелекту чи недооціненої важливості емоційного інтелекту. Тому в своїй статті для Vox Скотт Александер намагається зрозуміти, чи є IQ надійним показником інтелекту та індикатором успіху в житті — і, відповідно, чи потрібно турбуватися, якщо тест показує низькі результати. Відповідь? Так — але ні.
З одного боку, рівень IQ справді напряму корелює не лише з рівнем інтелекту та ерудованості людей, а і з їхнім професійним успіхом, соціальним статусом та здоров’ям. Серед професорів фізики середній коефіцієнт інтелекту ближчий до 140, а серед прибиральників набагато простіше знайти групу людей, де в найрозумнішої людини IQ не перевищує 95.
Однак це не означає, що у всіх професорів фізики коефіцієнт інтелекту перебуває на рівні 140, а серед прибиральників немає жодної такої людини. Суть взаємозв’язку між коефіцієнтом інтелекту і, наприклад, рівнем зарплати — в тому, що цей зв’язок усереднений. Він гарно працює на великих вибірках населення, але може нічого не сказати про конкретну людину. Як пише Александер, “навіть точний показник індивідуального інтелекту може лише допомогти в статистичних передбаченнях, але не в залізних пророцтвах”.
Низький коефіцієнт інтелекту можна завжди компенсувати конкретним талантом у якійсь сфері або наполегливою роботою. У цьому плані невисокий IQ можна порівняти з бідністю в дитинстві: обидва фактори знижують шанси на успіх, але все одно залишають їх високими за умови наявності інших сприятливих обставин.
Автор статті наводить приклад колишнього чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова. Його коефіцієнт інтелекту хороший для пересічної людини — але доволі невисокий як для одного з найкращих шахістів світу. Утім, це не завадило Каспарову стати шаховим чемпіоном світу завдяки своєму конкретному таланту і десяткам тисяч годин, витрачених на вдосконалення своєї майстерності. Схожі результати були і в деяких Нобелівських лауреатів.
Зрештою, переважна більшість показників IQ, про які ми говоримо, насправді визначені на основі аматорських тестів в Інтернеті. Однак онлайн-тести зовсім не є оптимальним способом вимірювати рівень інтелекту. По-перше, значна частина онлайн-тестів є в кращому випадку спрощеною версією повноцінного тестування IQ, часто вони можуть бути неточними і непрофесійними. По-друге, навіть при проходженні якісних онлайн-тестів на людину можуть впливати різноманітні неочевидні фактори, від недосипу до похмілля, дія яких мінімізується в ході повноцінного лабораторного тесту.
Це саме стосується і практично всіх тестів IQ, які проводяться у школах. Насправді надійний тест вимагає забезпечення всіх необхідних умов, бажано в лабораторних умовах, які школи рідко забезпечують. Більше того, рівень IQ стабілізується тільки після повноліття, тому шкільні результати можуть не показувати всієї картини.
Іншими словами, якщо взяти 1000 людей із низьким IQ, то можна спокійно закластися, що перед вами група здебільшого не надто успішних людей. Однак якщо перед вами одна людина з невисоким коефіцієнтом інтелекту, вона цілком може бути розумним та успішним професіоналом.
Антон
Людство поки не придумало більш ефективного й простого способу виміряти інтелектуальні здібності людини, ніж коефіцієнт інтелекту (IQ). Однак тестування IQ при прийомі на роботу чи в освіті залишається контроверсійним; противники IQ-тестів часто посилаються до культурної специфіки інтелекту чи недооціненої важливості емоційного інтелекту. Тому в своїй статті для Vox Скотт Александер намагається зрозуміти, чи є IQ надійним показником інтелекту та індикатором успіху в житті — і, відповідно, чи потрібно турбуватися, якщо тест показує низькі результати. Відповідь? Так — але ні.
З одного боку, рівень IQ справді напряму корелює не лише з рівнем інтелекту та ерудованості людей, а і з їхнім професійним успіхом, соціальним статусом та здоров’ям. Серед професорів фізики середній коефіцієнт інтелекту ближчий до 140, а серед прибиральників набагато простіше знайти групу людей, де в найрозумнішої людини IQ не перевищує 95.
Однак це не означає, що у всіх професорів фізики коефіцієнт інтелекту перебуває на рівні 140, а серед прибиральників немає жодної такої людини. Суть взаємозв’язку між коефіцієнтом інтелекту і, наприклад, рівнем зарплати — в тому, що цей зв’язок усереднений. Він гарно працює на великих вибірках населення, але може нічого не сказати про конкретну людину. Як пише Александер, “навіть точний показник індивідуального інтелекту може лише допомогти в статистичних передбаченнях, але не в залізних пророцтвах”.
Низький коефіцієнт інтелекту можна завжди компенсувати конкретним талантом у якійсь сфері або наполегливою роботою. У цьому плані невисокий IQ можна порівняти з бідністю в дитинстві: обидва фактори знижують шанси на успіх, але все одно залишають їх високими за умови наявності інших сприятливих обставин.
Автор статті наводить приклад колишнього чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова. Його коефіцієнт інтелекту хороший для пересічної людини — але доволі невисокий як для одного з найкращих шахістів світу. Утім, це не завадило Каспарову стати шаховим чемпіоном світу завдяки своєму конкретному таланту і десяткам тисяч годин, витрачених на вдосконалення своєї майстерності. Схожі результати були і в деяких Нобелівських лауреатів.
Зрештою, переважна більшість показників IQ, про які ми говоримо, насправді визначені на основі аматорських тестів в Інтернеті. Однак онлайн-тести зовсім не є оптимальним способом вимірювати рівень інтелекту. По-перше, значна частина онлайн-тестів є в кращому випадку спрощеною версією повноцінного тестування IQ, часто вони можуть бути неточними і непрофесійними. По-друге, навіть при проходженні якісних онлайн-тестів на людину можуть впливати різноманітні неочевидні фактори, від недосипу до похмілля, дія яких мінімізується в ході повноцінного лабораторного тесту.
Це саме стосується і практично всіх тестів IQ, які проводяться у школах. Насправді надійний тест вимагає забезпечення всіх необхідних умов, бажано в лабораторних умовах, які школи рідко забезпечують. Більше того, рівень IQ стабілізується тільки після повноліття, тому шкільні результати можуть не показувати всієї картини.
Іншими словами, якщо взяти 1000 людей із низьким IQ, то можна спокійно закластися, що перед вами група здебільшого не надто успішних людей. Однак якщо перед вами одна людина з невисоким коефіцієнтом інтелекту, вона цілком може бути розумним та успішним професіоналом.
Антон
Американська революція була помилкою (принаймні у 18 столітті). Чи ні?
Останніми роками серед американських лібералів набирає популярності думка, що Американська революція і здобуття незалежності саме в кінці 18 століття — це помилка. Ось, наприклад, у статті на Vox Ділан Метьюз наводить три причини, чому Америка була би кращим місцем, якби Американської революції не сталося:
1️⃣ Якби США не стали незалежними так рано, рабство було б скасоване на 20-30 років раніше. У Британській імперії рабство заборонили у 30-х—40-х роках 19 століття; якби США на той момент залишалися у складі Британії, цей закон поширювався б і на них.
2️⃣ Кращим було би становище корінного населення. Метьюз порівнює США із Канадою, яка залишалася у складі Британської імперії: в Канаді поводилися з індіанцями далеко не ідеально, але і близько не було такого масштабного насильства, як примусові масові переселення індіанців США.
3️⃣ Зараз би в США була досконаліша система правління. Наразі Штати дотримуються президентської системи, в той час як більшість розвинутих країн Британської Співдружності — більш, на думку автора, досконалої парламентської. Крім того, у США могла б залишитися конституційна монархія, яку автор вважає найефективнішою системою правління. На думку Метьюза, в сучасних умовах уряди в конституційних монархіях є, дещо парадоксально, більш прозорими та демократичними, саме через брак політичної легітимності монархів, яка утримує їх від тиску на демократичні уряди.
Однак, звичайно, далеко не всі американці дотримуються такої точки зору. На тому ж Vox Джефф Стайн пояснює, чому критика історичних подій та осіб є невиправданою — і чому Американська революція не була помилкою. Основні тези Стайна такі:
1️⃣ Так, Батьки-засновники США справді були рабовласниками і сексистами, погано ставилися до корінного населення. Утім, революція стосується широких народних мас, а не вузького прошарку еліти.
2️⃣ Так, незалежність для США не означала незалежності для чорношкірих та індіанців. Однак все одно дух Американської революції був рушієм прогресу — зокрема і щодо звільнення рабів та емансипації жінок в майбутньому.
Однак найсильніший аргумент проти твердження «Американська революція була помилкою» — в тому, що не можна міряти іншу епоху сучасними мірками:
«Проблема в тому, що застосовуючи погляди на расу і гендер 21 століття до контексту 18 століття, ми ризикуємо упустити справжній спадок Революції. Батьки-засновники справді були расистами за будь-якими сучасними стандартами. Але навіть для свого часу Революція була рушієм як для расової, так і для економічної рівності — і може залишатися актуальною для цих цілей і через 240 років».
Антон
Останніми роками серед американських лібералів набирає популярності думка, що Американська революція і здобуття незалежності саме в кінці 18 століття — це помилка. Ось, наприклад, у статті на Vox Ділан Метьюз наводить три причини, чому Америка була би кращим місцем, якби Американської революції не сталося:
1️⃣ Якби США не стали незалежними так рано, рабство було б скасоване на 20-30 років раніше. У Британській імперії рабство заборонили у 30-х—40-х роках 19 століття; якби США на той момент залишалися у складі Британії, цей закон поширювався б і на них.
2️⃣ Кращим було би становище корінного населення. Метьюз порівнює США із Канадою, яка залишалася у складі Британської імперії: в Канаді поводилися з індіанцями далеко не ідеально, але і близько не було такого масштабного насильства, як примусові масові переселення індіанців США.
3️⃣ Зараз би в США була досконаліша система правління. Наразі Штати дотримуються президентської системи, в той час як більшість розвинутих країн Британської Співдружності — більш, на думку автора, досконалої парламентської. Крім того, у США могла б залишитися конституційна монархія, яку автор вважає найефективнішою системою правління. На думку Метьюза, в сучасних умовах уряди в конституційних монархіях є, дещо парадоксально, більш прозорими та демократичними, саме через брак політичної легітимності монархів, яка утримує їх від тиску на демократичні уряди.
Однак, звичайно, далеко не всі американці дотримуються такої точки зору. На тому ж Vox Джефф Стайн пояснює, чому критика історичних подій та осіб є невиправданою — і чому Американська революція не була помилкою. Основні тези Стайна такі:
1️⃣ Так, Батьки-засновники США справді були рабовласниками і сексистами, погано ставилися до корінного населення. Утім, революція стосується широких народних мас, а не вузького прошарку еліти.
2️⃣ Так, незалежність для США не означала незалежності для чорношкірих та індіанців. Однак все одно дух Американської революції був рушієм прогресу — зокрема і щодо звільнення рабів та емансипації жінок в майбутньому.
Однак найсильніший аргумент проти твердження «Американська революція була помилкою» — в тому, що не можна міряти іншу епоху сучасними мірками:
«Проблема в тому, що застосовуючи погляди на расу і гендер 21 століття до контексту 18 століття, ми ризикуємо упустити справжній спадок Революції. Батьки-засновники справді були расистами за будь-якими сучасними стандартами. Але навіть для свого часу Революція була рушієм як для расової, так і для економічної рівності — і може залишатися актуальною для цих цілей і через 240 років».
Антон
Все, що ви хотіли дізнатися про обов’язкове голосування, але соромилися запитати
В Україні всі обговорюють Зеленського, депутати Європарламенту готуються до переобрання, а в США вже починають змагатися між собою кандидати на 2020 рік. У цьому немає нічого дивного: вибори є важливими для кожної країни, де демократія хоч трохи працює. Тим не менш, в багатьох демократіях з різних причин біля третини громадян — а деколи навіть більше — стабільно не бере участь у виборах. То чому б не зробити голосування обов’язковим?
Австралія, де вже майже сто років громадяни зобов'язані голосувати на виборах, є вдалим прикладом обов'язкового голосування. Як їй вдалося успішно запровадити таку модель? Які є переваги обов'язкового голосування, чим воно може бути шкідливим, і до чого тут ліві партії? Читайте в нашому новому огляді.
⏱Час на прочитання — 5 хвилин.
https://telegra.ph/Compulsory-voting-02-01
Захар
В Україні всі обговорюють Зеленського, депутати Європарламенту готуються до переобрання, а в США вже починають змагатися між собою кандидати на 2020 рік. У цьому немає нічого дивного: вибори є важливими для кожної країни, де демократія хоч трохи працює. Тим не менш, в багатьох демократіях з різних причин біля третини громадян — а деколи навіть більше — стабільно не бере участь у виборах. То чому б не зробити голосування обов’язковим?
Австралія, де вже майже сто років громадяни зобов'язані голосувати на виборах, є вдалим прикладом обов'язкового голосування. Як їй вдалося успішно запровадити таку модель? Які є переваги обов'язкового голосування, чим воно може бути шкідливим, і до чого тут ліві партії? Читайте в нашому новому огляді.
⏱Час на прочитання — 5 хвилин.
https://telegra.ph/Compulsory-voting-02-01
Захар
Telegraph
Все, що ви хотіли дізнатися про обов’язкове голосування, але соромилися запитати
В Україні всі обговорюють Зеленського, депутати Європарламенту готуються до переобрання, а в США вже починають змагатися між собою кандидати на 2020 рік. У цьому немає нічого дивного: вибори є важливими для кожної країни, де демократія хоч трохи працює. Від…
10 причин, чому треба перестати читати новини
П’ять років тому — під час Євромайдану і початку російської агресії — мені, як і більшості українців, було складно відірватися від прямих трансляцій і новинних сайтів. Утім, за останні кілька років я не раз ловив себе на тому, що намагаюся читати менше новин. Читання новин є непродуктивним, і цей час можна витратити значно ефективніше: наприклад, на читання книжок.
Швейцарський письменник Ральф Добеллі має схожі погляди. Але він ще радикальніший: Добеллі порівнює новини із шкідливою їжею — “цукром для мозку” — і радить повністю відмовитися від читання новин. У своїй класичній статті для The Guardian Добеллі наводить 10 аргументів, чому вам потрібно перестати читати новини. Стаття вийшла майже шість років тому, але на фоні зростання соцмереж вона стала, мабуть, навіть більш актуальною: майже у кожному пункті “новини” можна замінити на “пости в соцмережах”
1️⃣ Новини дезорієнтують. Журналісти частіше пишуть не так про те, що справді важливо, а про те, що може вразити і зацікавити читачів. Тому новини часто розповідають про авіакатастрофи і рідко пишуть про серцево-судинні хвороби, хоча шанс померти від проблем з серцем в багато разів вищий, ніж імовірність загинути в захопленому терористами літаку.
2️⃣ Новини [самі по собі] не мають значення. Жодна новинна замітка, імовірніше всього, не матиме впливу на ваше життя і ніяк вам не знадобиться. Середня людина читає тисячі новин на рік, але навряд чи вона може згодом пригадати хоч десяток.
3️⃣ Новини не мають пояснювальної сили. На відміну від книг чи лонгрідів, новини не несуть глибокого бекґраунду і не дозволяють побачити більшу картину.
4️⃣ [Погані] новини буквально шкідливі для здоров’я. Новини часто сповнені негативу (який, як ми уже зрозуміли, часто перебільшений), а погані новини можуть бути шкідливими для здоров’я. Вони впливають на лімбічну систему мозку, посилюючи виділення кортизолу — гормону, який відповідає за стрес. Згідно з дослідженнями, це може призводити не лише до миттєвого посилення відчуття страху й агресії, а й до тривалих наслідків на кшталт стану хронічного стресу.
5️⃣ Новини посилюють когнітивні викривлення. Новини посилюють підтверджувальне упередження (confrimation bias) — «тенденцію шукати або інтерпретувати інформацію таким чином, щоб вона підтверджувала власні переконання або гіпотези». І загалом новини пропонують занадто прості пояснення складним проблемам.
6️⃣ Новини заважають глибоким думкам. Глибокі роздуми вимагають концентрації, а новини спеціально створені для того, щоб руйнувати концентрацію і переривати мисленнєвий процес.
7️⃣ Новини працюють як наркотики. Новини викликають залежність і розвивають багатозадачність на противагу вдумливому читанню.
8️⃣ Новини забирають час. Тут все просто: читання новин забирає багато часу, який ви можете не помічати, бо читаєте новини спорадично протягом дня. Цей час можна було б витратити на щось корисніше.
9️⃣ Новини роблять нас пасивними. У новинах ми зазвичай читаємо про те, чого не можемо змінити, тому це розвиває в нас пасивність та “навчену безпорадність”.
🔟 Новини убивають креативність. Якщо забивати голову великою кількістю порівняно нерелевантної інформації, здатність придумувати свіжі, оригінальні та креативні ідеї може знижуватися.
Звісно, навряд чи варто заходити настільки далеко, щоб взагалі не стежити за новинами. Як на мене, в дечому Добеллі аж занадто радикальний — наприклад, у своїх аргументах про повну нерелевантність новин чи “навчену безпорадність”, яку новини нібито викликають. Однак очевидно одне: зайве захоплення новинами несе більше шкоди, ніж користі. У цьому контексті тези Добеллі безсумнівно заслуговують на увагу.
Антон
П’ять років тому — під час Євромайдану і початку російської агресії — мені, як і більшості українців, було складно відірватися від прямих трансляцій і новинних сайтів. Утім, за останні кілька років я не раз ловив себе на тому, що намагаюся читати менше новин. Читання новин є непродуктивним, і цей час можна витратити значно ефективніше: наприклад, на читання книжок.
Швейцарський письменник Ральф Добеллі має схожі погляди. Але він ще радикальніший: Добеллі порівнює новини із шкідливою їжею — “цукром для мозку” — і радить повністю відмовитися від читання новин. У своїй класичній статті для The Guardian Добеллі наводить 10 аргументів, чому вам потрібно перестати читати новини. Стаття вийшла майже шість років тому, але на фоні зростання соцмереж вона стала, мабуть, навіть більш актуальною: майже у кожному пункті “новини” можна замінити на “пости в соцмережах”
1️⃣ Новини дезорієнтують. Журналісти частіше пишуть не так про те, що справді важливо, а про те, що може вразити і зацікавити читачів. Тому новини часто розповідають про авіакатастрофи і рідко пишуть про серцево-судинні хвороби, хоча шанс померти від проблем з серцем в багато разів вищий, ніж імовірність загинути в захопленому терористами літаку.
2️⃣ Новини [самі по собі] не мають значення. Жодна новинна замітка, імовірніше всього, не матиме впливу на ваше життя і ніяк вам не знадобиться. Середня людина читає тисячі новин на рік, але навряд чи вона може згодом пригадати хоч десяток.
3️⃣ Новини не мають пояснювальної сили. На відміну від книг чи лонгрідів, новини не несуть глибокого бекґраунду і не дозволяють побачити більшу картину.
4️⃣ [Погані] новини буквально шкідливі для здоров’я. Новини часто сповнені негативу (який, як ми уже зрозуміли, часто перебільшений), а погані новини можуть бути шкідливими для здоров’я. Вони впливають на лімбічну систему мозку, посилюючи виділення кортизолу — гормону, який відповідає за стрес. Згідно з дослідженнями, це може призводити не лише до миттєвого посилення відчуття страху й агресії, а й до тривалих наслідків на кшталт стану хронічного стресу.
5️⃣ Новини посилюють когнітивні викривлення. Новини посилюють підтверджувальне упередження (confrimation bias) — «тенденцію шукати або інтерпретувати інформацію таким чином, щоб вона підтверджувала власні переконання або гіпотези». І загалом новини пропонують занадто прості пояснення складним проблемам.
6️⃣ Новини заважають глибоким думкам. Глибокі роздуми вимагають концентрації, а новини спеціально створені для того, щоб руйнувати концентрацію і переривати мисленнєвий процес.
7️⃣ Новини працюють як наркотики. Новини викликають залежність і розвивають багатозадачність на противагу вдумливому читанню.
8️⃣ Новини забирають час. Тут все просто: читання новин забирає багато часу, який ви можете не помічати, бо читаєте новини спорадично протягом дня. Цей час можна було б витратити на щось корисніше.
9️⃣ Новини роблять нас пасивними. У новинах ми зазвичай читаємо про те, чого не можемо змінити, тому це розвиває в нас пасивність та “навчену безпорадність”.
🔟 Новини убивають креативність. Якщо забивати голову великою кількістю порівняно нерелевантної інформації, здатність придумувати свіжі, оригінальні та креативні ідеї може знижуватися.
Звісно, навряд чи варто заходити настільки далеко, щоб взагалі не стежити за новинами. Як на мене, в дечому Добеллі аж занадто радикальний — наприклад, у своїх аргументах про повну нерелевантність новин чи “навчену безпорадність”, яку новини нібито викликають. Однак очевидно одне: зайве захоплення новинами несе більше шкоди, ніж користі. У цьому контексті тези Добеллі безсумнівно заслуговують на увагу.
Антон
Як спеції, кава, алкоголь і тютюн вплинули на історичний розвиток Європи
Кава була робочим інструментом протестантської міщанської еліти, шоколад став останнім прихистком католицьких монархічних порядків, а вживання тютюну виступило символом індустріалізації. Таку концепцію німецький історик Вольфґанґ Шивельбуш викладає у книзі «Смаки раю: Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». У ній Шивельбуш детально описує, як прянощі, кава і чай, а також алкоголь і тютюн вплинули на розвиток (і занепад) європейської цивілізації Нового часу.
Під кінець середньовіччя та на початку Нового часу одним із рушіїв економічного прогресу були прянощі. Вищі кола європейської аристократії та багатих міщан були настільки одержимі модою на екзотичні східні спеції і приправи, що навіть споживали їх просто так, як основну страву. Прихильники прянощів були готові платити за них шалені гроші. Це рухало вперед торгівлю та мореплавство — і таким чином фанати спецій і приправ посилили Великі географічні відкриття та загальний розвиток економіки.
Безалкогольні напої теж мали помітний вплив на тогочасне суспільство. Тут автор протиставляє каву і шоколад. Кава була напоєм протестантів, міщан і капіталістів, яким треба було багато працювати головою і тримати себе в тонусі. До речі, саме тому англійські кав’ярні служили скоріше бізнес-центрами, а не суто місцями для споживання кави. Таким чином, кава була найбільш поширена країнах, де жило багато протестантів — Англії, Голландії і Франції.
Чай Шивельбуш заносить до тієї ж категорії, що й каву. Англійський перехід від кави до чаю був скоріше економічним рішенням; «його не зрівняти зі, скажімо, заміщенням середньовічних трунків новими гарячими напоями». А ефект чаю на тогочасних європейців був схожим до ефекту кави.
На противагу каві і чаю, шоколад був пристановищем старого порядку. Це символ неспішного способу життя старої католицької аристократії Іспанії та Італії, яка не хотіла і навіть вважала ганебним працювати так, як це робили міщани-протестанти. Шоколад не тримає в тонусі — навпаки він розслабляє і дозволяє ще більше продовжити вишукане нічогонеробіння.
З цим також пов’язані чутки про те, що шоколад посилює сексуальне бажання — а кава його послаблює. Хоча інші науковці Нового часу вважали, що кава також посилює лібідо. Це, до речі, лише один із прикладів того, як мало насправді сучасники знали про справжні властивості «смаків раю» і якими суперечливими були їхні свідчення.
Окрім, релігійно-соціального протистояння кави і шоколаду Шивельбуш аналізує «смаки раю» із наркотичною дією. Міцний алкоголь був важливим в першу чергу для нового робочого класу. Робітники працювали в жахливих умовах на заводі по багато годин на день і потребували хоча б такої віддушини.
Протягом Нового часу відбувався постійний перехід до все більш сильних дурманних засобів — чи то від пива і вина до горілки/джину, чи то від сигарет до легких наркотиків. На думку автора, це свідчить про те, що людство звикає до певного дурману, стає стійкішим до нього і потребує нового, більш сильного.
Саме це дає можливість автору пофантазувати про можливу легалізацію марихуани, а потім, можливо, навіть важких наркотиків в недалекому майбутньому — свідчення «нової терпимості». Тренд до все ширшої легалізації легких наркотиків, який активно продовжується і обговорюється вже після виходу «Смаків раю», поки що вказує на правоту Шивельбуша.
Антон
Кава була робочим інструментом протестантської міщанської еліти, шоколад став останнім прихистком католицьких монархічних порядків, а вживання тютюну виступило символом індустріалізації. Таку концепцію німецький історик Вольфґанґ Шивельбуш викладає у книзі «Смаки раю: Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». У ній Шивельбуш детально описує, як прянощі, кава і чай, а також алкоголь і тютюн вплинули на розвиток (і занепад) європейської цивілізації Нового часу.
Під кінець середньовіччя та на початку Нового часу одним із рушіїв економічного прогресу були прянощі. Вищі кола європейської аристократії та багатих міщан були настільки одержимі модою на екзотичні східні спеції і приправи, що навіть споживали їх просто так, як основну страву. Прихильники прянощів були готові платити за них шалені гроші. Це рухало вперед торгівлю та мореплавство — і таким чином фанати спецій і приправ посилили Великі географічні відкриття та загальний розвиток економіки.
Безалкогольні напої теж мали помітний вплив на тогочасне суспільство. Тут автор протиставляє каву і шоколад. Кава була напоєм протестантів, міщан і капіталістів, яким треба було багато працювати головою і тримати себе в тонусі. До речі, саме тому англійські кав’ярні служили скоріше бізнес-центрами, а не суто місцями для споживання кави. Таким чином, кава була найбільш поширена країнах, де жило багато протестантів — Англії, Голландії і Франції.
Чай Шивельбуш заносить до тієї ж категорії, що й каву. Англійський перехід від кави до чаю був скоріше економічним рішенням; «його не зрівняти зі, скажімо, заміщенням середньовічних трунків новими гарячими напоями». А ефект чаю на тогочасних європейців був схожим до ефекту кави.
На противагу каві і чаю, шоколад був пристановищем старого порядку. Це символ неспішного способу життя старої католицької аристократії Іспанії та Італії, яка не хотіла і навіть вважала ганебним працювати так, як це робили міщани-протестанти. Шоколад не тримає в тонусі — навпаки він розслабляє і дозволяє ще більше продовжити вишукане нічогонеробіння.
З цим також пов’язані чутки про те, що шоколад посилює сексуальне бажання — а кава його послаблює. Хоча інші науковці Нового часу вважали, що кава також посилює лібідо. Це, до речі, лише один із прикладів того, як мало насправді сучасники знали про справжні властивості «смаків раю» і якими суперечливими були їхні свідчення.
Окрім, релігійно-соціального протистояння кави і шоколаду Шивельбуш аналізує «смаки раю» із наркотичною дією. Міцний алкоголь був важливим в першу чергу для нового робочого класу. Робітники працювали в жахливих умовах на заводі по багато годин на день і потребували хоча б такої віддушини.
Протягом Нового часу відбувався постійний перехід до все більш сильних дурманних засобів — чи то від пива і вина до горілки/джину, чи то від сигарет до легких наркотиків. На думку автора, це свідчить про те, що людство звикає до певного дурману, стає стійкішим до нього і потребує нового, більш сильного.
Саме це дає можливість автору пофантазувати про можливу легалізацію марихуани, а потім, можливо, навіть важких наркотиків в недалекому майбутньому — свідчення «нової терпимості». Тренд до все ширшої легалізації легких наркотиків, який активно продовжується і обговорюється вже після виходу «Смаків раю», поки що вказує на правоту Шивельбуша.
Антон
В’язні географії: Корейський півострів
Одним з найяскравіших моментів міжнародної політики минулого року був радикальний поворот у відносинах США з Північною Кореєю. Якщо на початку 2018-го деякі експерти серйозно говорили про можливість військового конфлікту між США та КНДР, то уже за кілька місяців Трамп та лідер Північної Кореї Кім Чен Ин стали ледь чи не найкращими друзями. Однак історія північнокорейської ядерної програми — та й історія Північної Кореї загалом — показує, що ця розрядка може бути нетривалою.
В чому особливість корейського феномену? Щоб краще зрозуміти, що зараз відбувається на Корейському півострові, звідки взялися обидві Кореї та що на них чекає в майбутньому, потрібно згадати про дві речі: історію та географію.
Британський журналіст та дослідник міжнародних відносин Тім Маршалл випустив книжку “Prisoners of Geography” про вплив географії на історичний та політичний розвиток різних регіонів світу, і окремий розділ він приділив Кореї. Огляд цього розділу читайте у новій статті від The Old York Times.
⏱Час на прочитання — 5 хвилин.
https://telegra.ph/Korean-peninsula-02-20
Захар
Одним з найяскравіших моментів міжнародної політики минулого року був радикальний поворот у відносинах США з Північною Кореєю. Якщо на початку 2018-го деякі експерти серйозно говорили про можливість військового конфлікту між США та КНДР, то уже за кілька місяців Трамп та лідер Північної Кореї Кім Чен Ин стали ледь чи не найкращими друзями. Однак історія північнокорейської ядерної програми — та й історія Північної Кореї загалом — показує, що ця розрядка може бути нетривалою.
В чому особливість корейського феномену? Щоб краще зрозуміти, що зараз відбувається на Корейському півострові, звідки взялися обидві Кореї та що на них чекає в майбутньому, потрібно згадати про дві речі: історію та географію.
Британський журналіст та дослідник міжнародних відносин Тім Маршалл випустив книжку “Prisoners of Geography” про вплив географії на історичний та політичний розвиток різних регіонів світу, і окремий розділ він приділив Кореї. Огляд цього розділу читайте у новій статті від The Old York Times.
⏱Час на прочитання — 5 хвилин.
https://telegra.ph/Korean-peninsula-02-20
Захар
Telegraph
В’язні географії: Корейський півострів
Якщо порівняти зустрічі глав держав із серіалами, то минулорічний саміт американського президента Дональда Трампа та лідера Північної Кореї Кім Чен Ина за рівнем важливості та пафосу можна впевнено назвати “Грою престолів”. Подія стала знаковою для міжнародної…
Як виграти “Оскар”? (Спойлер: зняти хороший фільм недостатньо)
Цьогорічний “Оскар” був доволі нудним: найкращим фільмом визнано “Зелену книгу” — красиву антирасистську історію із очікуваним хепі-ендом, яка гарно лягає в традиційне уявлення про володаря статуетки за найкращий фільм. Однак за перемогою “Зеленої книги” — як і за більшістю “оскарівських” перемог протягом останніх років — стоїть гарно продумана і майстерно спланована кампанія, яка має багато схожого з політичними кампаніями.
Кінооглядачка Vox Аліса Вілкінсон пише про те, який шлях проходять кіностудії, щоб їхні фільми виграли заповітний “Оскар” за найкращий фільм. Зробили для вас огляд найцікавіших ідей з її статті.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/OscarsWin-02-26
Антон
Цьогорічний “Оскар” був доволі нудним: найкращим фільмом визнано “Зелену книгу” — красиву антирасистську історію із очікуваним хепі-ендом, яка гарно лягає в традиційне уявлення про володаря статуетки за найкращий фільм. Однак за перемогою “Зеленої книги” — як і за більшістю “оскарівських” перемог протягом останніх років — стоїть гарно продумана і майстерно спланована кампанія, яка має багато схожого з політичними кампаніями.
Кінооглядачка Vox Аліса Вілкінсон пише про те, який шлях проходять кіностудії, щоб їхні фільми виграли заповітний “Оскар” за найкращий фільм. Зробили для вас огляд найцікавіших ідей з її статті.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/OscarsWin-02-26
Антон
Telegraph
Як виграти “Оскар”? (Спойлер: зняти хороший фільм недостатньо)
Цьогорічний “Оскар” був доволі нудним: найкращим фільмом визнано “Зелену книгу” — красиву антирасистську історію із очікуваним хепі-ендом, яка гарно лягає в традиційне уявлення про володаря статуетки за найкращий фільм. Однак за перемогою “Зеленої книги”…
Опитування від Old York Times
Привіт! Це Захар і Антон Процюк, автори Old York Times. Ми створили цей канал, щоб переповідати цікаві англомовні статті. Ми справді любимо цей проект і хочемо зробити його кращим. Для цього нам потрібно зрозуміти, що ви про нас думаєте, а також ближче з вами познайомитися.
Запрошуємо вас пройти невелике опитування для підписників Old York Times. Розкажіть нам за що ви нас любите (або що вам не подобається). Воно забере у вас не більше 5 хвилин, але дуже нам допоможе.
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої користі. Але не в нашому випадку! Окрім того, що ви допоможете нам розвиватися, ви також отримаєте від нас ексклюзивну статтю. Ми особисто надішлемо її тим, хто пройде опитування.
https://goo.gl/forms/gvoOf7SF1EVJdZru2
Привіт! Це Захар і Антон Процюк, автори Old York Times. Ми створили цей канал, щоб переповідати цікаві англомовні статті. Ми справді любимо цей проект і хочемо зробити його кращим. Для цього нам потрібно зрозуміти, що ви про нас думаєте, а також ближче з вами познайомитися.
Запрошуємо вас пройти невелике опитування для підписників Old York Times. Розкажіть нам за що ви нас любите (або що вам не подобається). Воно забере у вас не більше 5 хвилин, але дуже нам допоможе.
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої користі. Але не в нашому випадку! Окрім того, що ви допоможете нам розвиватися, ви також отримаєте від нас ексклюзивну статтю. Ми особисто надішлемо її тим, хто пройде опитування.
https://goo.gl/forms/gvoOf7SF1EVJdZru2
Google Docs
Опитування від Old York Times
Запрошуємо вас пройти невелике опитування для підписників Old York Times. Розкажіть нам за що ви нас любите (або що вам не подобається). Воно забере у вас не більше 5 хвилин, але дуже нам допоможе.
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої…
Зазвичай проходження різних опитувань не приносить особливої…
За останні десятиліття світ став жити значно краще. Ось три основні причини
Люди схильні думати, що раніше жити було краще. Тут немає нічого дивного: ностальгія за кращими минулими часами притаманна для кожного покоління. Та чи дійсно зараз гірше жити, ніж раніше? Дослідник ефективного альтруїзму Ділан Метьюз розповідає у випуску подкасту Vox “Today, Explained”, чому світ все ж став кращим для життя за останні кілька десятиліть.
Для порівняння Ділан обирає три показники: рівень бідності, здоров’я та урядування. На його думку, вони є найважливішими для визначення добробуту у світі. Впродовж останніх десятиліть вони значно покращилися:
1️⃣ Рівень бідності значно впав за останні 30 років. Якщо в 1987 році близко 35% населення світу жило за менше двох доларів на день, то у 2013 таких людей залишилося лише 11%. Перш за все це пов’язано зі стрімким економічним ростом в Азії, зокрема в Індії та Китаї. Однак бідність зменшилася в усіх регіонах світу без винятку. За останніми прогнозами, людство зможе подолати крайню бідність до 2030 року. Такий прогрес стався завдяки росту виробництва, урбанізації, розвитку технологій, а також кращій політичній ситуації у світі.
2️⃣ Рівень здоров’я сильно залежить від рівня доходу. Тож не дивно, що стан здоров’я людства і середня тривалість життя значно покращилися останніми десятиліттями. Однак на цей показник впливають також інші важливі зміни. Наприклад, дешевша медицина, покращення технологій медичного лікування, а також ефективніша боротьба з такими небезпечними хворобами, як малярія чи туберкульоз.
3️⃣ Урядування — це, мабуть, найбільш неознодначний показник у цьому списку. Ділан Метьюз вважає, що світ став більш політично стабільним, в ньому стало менше громадянських війн порівняно з 90-ми роками минулого століття, а також з’явилося більше країн з демократичним устроєм та вільними виборами. Наприклад, в другій половині 20 століття в Латинській Америці було багато авторитарних режимів, а зараз вони залишилися хіба що у Венесуелі та, можливо, у Болівії.
Чи означає це, що майбутнє обов’язково стане кращим? Не зовсім. Дещо впродовж останніх років погіршилося, і найважливіший аспект — зміна клімату. Глобальне потепління, підвищуючи рівень води у Світовому океані, ставить під загрозу життя сотень мільйонів людей. Країни у зоні ризику, як-то Бангладеш, не мають багато підстав для оптимізму: підвищення рівня води призведе до масової багатомільйонної міграції, погіршення рівня життя та політичної нестабільності. Посухи (і, як наслідок, менші урожаї) та природні катаклізми також можуть зламати позитивний тренд останніх десятиліть.
Хех, щось все одно песимістичне завершення вийшло. Сподіваюся, ви ще досі на хвилі оптимізму після перших трьох пунктів.
📖 Додаткові матеріали: Якщо хочете дізнатися більше про позитивні тренди у світі, прочитайте статтю Метьюза з 23 графіками, які доводять, що у світі жити стало значно краще.
Захар
Люди схильні думати, що раніше жити було краще. Тут немає нічого дивного: ностальгія за кращими минулими часами притаманна для кожного покоління. Та чи дійсно зараз гірше жити, ніж раніше? Дослідник ефективного альтруїзму Ділан Метьюз розповідає у випуску подкасту Vox “Today, Explained”, чому світ все ж став кращим для життя за останні кілька десятиліть.
Для порівняння Ділан обирає три показники: рівень бідності, здоров’я та урядування. На його думку, вони є найважливішими для визначення добробуту у світі. Впродовж останніх десятиліть вони значно покращилися:
1️⃣ Рівень бідності значно впав за останні 30 років. Якщо в 1987 році близко 35% населення світу жило за менше двох доларів на день, то у 2013 таких людей залишилося лише 11%. Перш за все це пов’язано зі стрімким економічним ростом в Азії, зокрема в Індії та Китаї. Однак бідність зменшилася в усіх регіонах світу без винятку. За останніми прогнозами, людство зможе подолати крайню бідність до 2030 року. Такий прогрес стався завдяки росту виробництва, урбанізації, розвитку технологій, а також кращій політичній ситуації у світі.
2️⃣ Рівень здоров’я сильно залежить від рівня доходу. Тож не дивно, що стан здоров’я людства і середня тривалість життя значно покращилися останніми десятиліттями. Однак на цей показник впливають також інші важливі зміни. Наприклад, дешевша медицина, покращення технологій медичного лікування, а також ефективніша боротьба з такими небезпечними хворобами, як малярія чи туберкульоз.
3️⃣ Урядування — це, мабуть, найбільш неознодначний показник у цьому списку. Ділан Метьюз вважає, що світ став більш політично стабільним, в ньому стало менше громадянських війн порівняно з 90-ми роками минулого століття, а також з’явилося більше країн з демократичним устроєм та вільними виборами. Наприклад, в другій половині 20 століття в Латинській Америці було багато авторитарних режимів, а зараз вони залишилися хіба що у Венесуелі та, можливо, у Болівії.
Чи означає це, що майбутнє обов’язково стане кращим? Не зовсім. Дещо впродовж останніх років погіршилося, і найважливіший аспект — зміна клімату. Глобальне потепління, підвищуючи рівень води у Світовому океані, ставить під загрозу життя сотень мільйонів людей. Країни у зоні ризику, як-то Бангладеш, не мають багато підстав для оптимізму: підвищення рівня води призведе до масової багатомільйонної міграції, погіршення рівня життя та політичної нестабільності. Посухи (і, як наслідок, менші урожаї) та природні катаклізми також можуть зламати позитивний тренд останніх десятиліть.
Хех, щось все одно песимістичне завершення вийшло. Сподіваюся, ви ще досі на хвилі оптимізму після перших трьох пунктів.
📖 Додаткові матеріали: Якщо хочете дізнатися більше про позитивні тренди у світі, прочитайте статтю Метьюза з 23 графіками, які доводять, що у світі жити стало значно краще.
Захар
Посттравматичний синдром, заперечення Голокосту і секс на роботі: Як живуть модератори Facebook у США
Окрім критики Трампа, улюбленим заняттям американських журналістів за останні кілька років є критика Facebook. Саме цим займається журналіст Кейсі Ньютон у своїй новій статті для The Verge, де він на прикладі одного американського офісу описує умови роботи модераторів Facebook.
Модератори Facebook — це люди, які переглядають підозрілі пости і вирішують, чи залишати їх на платформі. Саме завдяки ним наша стрічка вільна від трешу на кшталт домашнього порно і відео самогубств та розстрілів — але необхідність кожного дня по багато годин переглядати такий треш не може не відбиватися на них.
Про те, чому модератори Facebook деколи страждають від посттравматичного синдрому, починають заперечувати Голокост і займаються сексом на роботі — читайте у нашому новому огляді.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/FB-Moderators-03-12
Антон
Окрім критики Трампа, улюбленим заняттям американських журналістів за останні кілька років є критика Facebook. Саме цим займається журналіст Кейсі Ньютон у своїй новій статті для The Verge, де він на прикладі одного американського офісу описує умови роботи модераторів Facebook.
Модератори Facebook — це люди, які переглядають підозрілі пости і вирішують, чи залишати їх на платформі. Саме завдяки ним наша стрічка вільна від трешу на кшталт домашнього порно і відео самогубств та розстрілів — але необхідність кожного дня по багато годин переглядати такий треш не може не відбиватися на них.
Про те, чому модератори Facebook деколи страждають від посттравматичного синдрому, починають заперечувати Голокост і займаються сексом на роботі — читайте у нашому новому огляді.
⏱Час на прочитання — 4 хвилини.
https://telegra.ph/FB-Moderators-03-12
Антон
Telegraph
Посттравматичний синдром, заперечення Голокосту і секс на роботі: Як живуть модератори Facebook у США
Окрім критики Трампа, улюбленим заняттям американських журналістів за останні кілька років є критика Facebook. Саме цим займається журналіст Кейсі Ньютон у своїй новій статті для The Verge, де він на прикладі одного американського офісу описує умови роботи…
У нас погані новини: Чому в медіа так багато поганих новин та як вони впливають на читачів
Діти в Африці страждають, Трамп та його команда руйнують демократію, а Кім Чен Ин або Індія разом із Пакистаном скоро підірвуть планету до дідька. Епідемії, аварії, вбивства — відкрийте мало не будь-яке ЗМІ і прочитаєте про це. Однак чи справді в житті так багато негативу, як про це пишуть медіа? Професор психології Гарвардського університету та популяризатор науки Стівен Пінкер у своїй статті на The Guardian пояснює, чому видання перебільшують із поганими новинами і як вони на нас впливають (спойлер: також негативно).
Дисбаланс на користь негативних новин має декілька причин. По-перше, новини розповідають про те, що сталося, а не те, чого не сталося. Ми зазвичай не будемо писати, як пілот зумів уникнути авіакатастрофи або як злочинець не зміг порушити закон. Тому якщо вийде уникнути катастрофи, біди чи трагедії, про це, швидше за все, ніхто не дізнається.
По-друге, причини для добрих та поганих новин з’являються з різною динамікою. Вбивства, катастрофи, політичні скандали — це стрімкі конкретні події, які легше помітити й описати. Стівен Пінкер порівнює сучасні медіа зі спортивними коментаторами, які зосереджуються на тому, що відбулося сьогодні, вчора чи з часу минулого випуску. Через такий підхід позитивні довготермінові тренди, як от зростання середньої тривалості життя, залишаються в новинах поза увагою.
Негативні новини можуть викривити сприйняття реальності, вплинувши на евристику доступності. Цей психологічний термін позначає схильність людини оцінювати ймовірність певної події чи її частоту через те, наскільки легко на думку спадають приклади таких подій. Простіше кажучи, що легше нам щось пригадати, то сильніше здаватиметься, що це може з нами трапитися. Такий механізм призводить до того, що люди схильні перебільшувати значення і вплив на своє життя подій, про які почули зі ЗМІ.
Яскравий та емоційний прямий репортаж із місця терористичної атаки запам’ятовується значно краще, ніж, наприклад, статистика про кількість смертей від малярії, хоча від цієї хвороби щороку помирає в десятки разів більше людей, ніж від тероризму. Стівен Пінкер наводить статистику: американці вважають, що більше людей помирає від торнадо, ніж від астми. Насправді від торнадо в США гине 50 осіб на рік, а від астми помирають чотири тисячі.
Згідно з опитуванням 2016 року, більшість американців спостерігали за новинами про ІДІЛ, а 77% опитуваних погодилися, що «ісламські бойовики із Сирії та Іраку створюють серйозну загрозу для існування та виживання США». Піарники Ісламської держави, мабуть, були приємно вражені від таких цифр, однак очевидно, що ці побоювання мають мало спільного з правдою.
Евристика доступності особливо помітна серед тих, хто зловживає новинами. Негатив не лише породжує негатив, але й призводить до апатії. Якщо навколо все було, є і буде погано, навіщо намагатися щось змінити? Навіщо жертвувати гроші на благодійність і голосувати на виборах, якщо це все одно ні на що не вплине?
Аналітик даних Калев Літар проаналізував емоційне забарвлення кожної статті New York Times із 1945 по 2005 рік, а також архіви перекладених статей та телепрограм із 130 країн із 1979 по 2010 роки. Дослідник визначав емоційний тон статей за кількістю позитивних та негативних слів, а також їхніх контекстів. Результати показали, що сьогодні новини негативніші, ніж 40-50 років тому.
То що робити? Можете дослухатися до порад швейцарського письменника Ральфа Добеллі та перестати читати новини. Він порівнює їх зі шкідливою їжею і вважає, що новини дезорієнтують, крадуть час і не приносять ніякої користі. Якщо ж ви не готові до таких радикальних кроків (я, наприклад, ні), перечитайте наш нещодавній пост з трьома причинами, чому в світі жити стало значно краще.
🧷 Цей пост — початок нашої співпраці з українським виданням про медіа MediaLab.Online, яке ми з Антоном давно читаємо і рекомендуємо на них підписатися. Пригадую, я просиджував цілі вечори за їхніми порадами, як писати тексти. Ви також спробуйте.
Захар
Діти в Африці страждають, Трамп та його команда руйнують демократію, а Кім Чен Ин або Індія разом із Пакистаном скоро підірвуть планету до дідька. Епідемії, аварії, вбивства — відкрийте мало не будь-яке ЗМІ і прочитаєте про це. Однак чи справді в житті так багато негативу, як про це пишуть медіа? Професор психології Гарвардського університету та популяризатор науки Стівен Пінкер у своїй статті на The Guardian пояснює, чому видання перебільшують із поганими новинами і як вони на нас впливають (спойлер: також негативно).
Дисбаланс на користь негативних новин має декілька причин. По-перше, новини розповідають про те, що сталося, а не те, чого не сталося. Ми зазвичай не будемо писати, як пілот зумів уникнути авіакатастрофи або як злочинець не зміг порушити закон. Тому якщо вийде уникнути катастрофи, біди чи трагедії, про це, швидше за все, ніхто не дізнається.
По-друге, причини для добрих та поганих новин з’являються з різною динамікою. Вбивства, катастрофи, політичні скандали — це стрімкі конкретні події, які легше помітити й описати. Стівен Пінкер порівнює сучасні медіа зі спортивними коментаторами, які зосереджуються на тому, що відбулося сьогодні, вчора чи з часу минулого випуску. Через такий підхід позитивні довготермінові тренди, як от зростання середньої тривалості життя, залишаються в новинах поза увагою.
Негативні новини можуть викривити сприйняття реальності, вплинувши на евристику доступності. Цей психологічний термін позначає схильність людини оцінювати ймовірність певної події чи її частоту через те, наскільки легко на думку спадають приклади таких подій. Простіше кажучи, що легше нам щось пригадати, то сильніше здаватиметься, що це може з нами трапитися. Такий механізм призводить до того, що люди схильні перебільшувати значення і вплив на своє життя подій, про які почули зі ЗМІ.
Яскравий та емоційний прямий репортаж із місця терористичної атаки запам’ятовується значно краще, ніж, наприклад, статистика про кількість смертей від малярії, хоча від цієї хвороби щороку помирає в десятки разів більше людей, ніж від тероризму. Стівен Пінкер наводить статистику: американці вважають, що більше людей помирає від торнадо, ніж від астми. Насправді від торнадо в США гине 50 осіб на рік, а від астми помирають чотири тисячі.
Згідно з опитуванням 2016 року, більшість американців спостерігали за новинами про ІДІЛ, а 77% опитуваних погодилися, що «ісламські бойовики із Сирії та Іраку створюють серйозну загрозу для існування та виживання США». Піарники Ісламської держави, мабуть, були приємно вражені від таких цифр, однак очевидно, що ці побоювання мають мало спільного з правдою.
Евристика доступності особливо помітна серед тих, хто зловживає новинами. Негатив не лише породжує негатив, але й призводить до апатії. Якщо навколо все було, є і буде погано, навіщо намагатися щось змінити? Навіщо жертвувати гроші на благодійність і голосувати на виборах, якщо це все одно ні на що не вплине?
Аналітик даних Калев Літар проаналізував емоційне забарвлення кожної статті New York Times із 1945 по 2005 рік, а також архіви перекладених статей та телепрограм із 130 країн із 1979 по 2010 роки. Дослідник визначав емоційний тон статей за кількістю позитивних та негативних слів, а також їхніх контекстів. Результати показали, що сьогодні новини негативніші, ніж 40-50 років тому.
То що робити? Можете дослухатися до порад швейцарського письменника Ральфа Добеллі та перестати читати новини. Він порівнює їх зі шкідливою їжею і вважає, що новини дезорієнтують, крадуть час і не приносять ніякої користі. Якщо ж ви не готові до таких радикальних кроків (я, наприклад, ні), перечитайте наш нещодавній пост з трьома причинами, чому в світі жити стало значно краще.
🧷 Цей пост — початок нашої співпраці з українським виданням про медіа MediaLab.Online, яке ми з Антоном давно читаємо і рекомендуємо на них підписатися. Пригадую, я просиджував цілі вечори за їхніми порадами, як писати тексти. Ви також спробуйте.
Захар
Медицина майбутнього: Як генетика може подолати рак та інші серйозні хвороби — і які ризики за цим криються
Якщо зараз найбільш вигідною технологічною індустрією є комп’ютерний код, то уже скоро пальму першості забере інший код — генетичний. Медицина та біотехнології є, мабуть, найперспективнішою галуззю сучасних технологій. Про це пише американський експерт у сфері технологічної політики Алек Росс. У своїй книзі “Індустрії майбутнього” він робить огляд того, як найбільш перспективні технології змінять світ у найближчому майбутньому. Ми підготували для вас огляд основних ідей розділу “Майбутнє: люди-машини”: як прориви у розвитку медицини та геноміки зможуть подолати важкі хвороби — і які потенційні ризики несе за собою такий стрімкий розвиток генетики.
Сьогодні у розвитку медицини найперспективнішою галуззю є геноміка — вивчення і модифікація генів. Зокрема, вона наразі є передовим напрямом боротьби проти раку. За останнє десятиліття наука навчилася секвенувати геном людини, і ця процедура подешевшала на кілька порядків — з мільярдів до тисяч доларів. Завдяки цій технології тепер можна: 1) виявляти конкретні причини раку, тобто конкретні гени, відповідальні за його виникнення; 2) діагностувати рак набагато раніше.
Наступним кроком у розвитку геноміки і загалом усієї медицини буде розробка медичних препаратів, які будуть боротися з раком більш точково, ніж загальна хіміотерапія — включно з ліками для кожного конкретного гену (а всього в нашому організмі їх 20-25 тисяч).
Крім лікування раку, завдяки геноміці можна буде лікувати депресію й інші психічні захворювання. Однак це може виявитися навіть складніше, ніж боротися з раком — бо проводити генетичне дослідження мозку технічно складніше, ніж вивчати ракові клітини. Також геноміка здатна запобігати суїцидам, бо вона потенційно зможе послаблювати біологічний імпульс, який штовхає людину на самогубство.
Як і кожна новітня технологія, геноміка має свої небезпеки:
1️⃣ неправильне реагування на ризики, спричинене неточністю інформації (все-таки геноміка залишається молодою наукою, яка може часто видавати некоректні результати);
2️⃣ поглиблення соціально-економічної нерівності (усі описані вище чудо-ліки будуть — принаймні на початках — доступні лише заможним верствам населення);
3️⃣ занадто сильна надія на медичні препарати там, де можуть допомогти традиційні чинники здоров’я, як-то здорове харчування чи хороше довкілля.
Зараз в геноміці і загалом в науці дуже активно розвивається Китай. У нього є реальна можливість стати світовим лідером генетичних досліджень. Сполучені Штати традиційно є світовим лідером у науці, але Китай має всі шанси обігнати США в майбутньому.
Окрім геноміки, майбутнє стоїть за поєднанням медицини і вже доступних нам технологій, зокрема мобільного зв'язку. Уже зараз в Африці поширені додатки, які з'єднують жителів віддалених сіл з лікарями. У майбутньому можна буде повністю ставити діагнози або хоча б аналізувати медичну інформацію онлайн — і це дозволить зберегти життя багатьом тисячам людей із країн, що розвиваються.
📖 Додаткові матеріали: Ми уже робили огляд іншого розділу книги “Індустрії майбутнього” — про вплив роботизації на наше суспільство. Ця стаття — ексклюзивна для учасників опитування для підписників Old York Times; щоб отримати доступ до неї, пройдіть опитування.
Якщо зараз найбільш вигідною технологічною індустрією є комп’ютерний код, то уже скоро пальму першості забере інший код — генетичний. Медицина та біотехнології є, мабуть, найперспективнішою галуззю сучасних технологій. Про це пише американський експерт у сфері технологічної політики Алек Росс. У своїй книзі “Індустрії майбутнього” він робить огляд того, як найбільш перспективні технології змінять світ у найближчому майбутньому. Ми підготували для вас огляд основних ідей розділу “Майбутнє: люди-машини”: як прориви у розвитку медицини та геноміки зможуть подолати важкі хвороби — і які потенційні ризики несе за собою такий стрімкий розвиток генетики.
Сьогодні у розвитку медицини найперспективнішою галуззю є геноміка — вивчення і модифікація генів. Зокрема, вона наразі є передовим напрямом боротьби проти раку. За останнє десятиліття наука навчилася секвенувати геном людини, і ця процедура подешевшала на кілька порядків — з мільярдів до тисяч доларів. Завдяки цій технології тепер можна: 1) виявляти конкретні причини раку, тобто конкретні гени, відповідальні за його виникнення; 2) діагностувати рак набагато раніше.
Наступним кроком у розвитку геноміки і загалом усієї медицини буде розробка медичних препаратів, які будуть боротися з раком більш точково, ніж загальна хіміотерапія — включно з ліками для кожного конкретного гену (а всього в нашому організмі їх 20-25 тисяч).
Крім лікування раку, завдяки геноміці можна буде лікувати депресію й інші психічні захворювання. Однак це може виявитися навіть складніше, ніж боротися з раком — бо проводити генетичне дослідження мозку технічно складніше, ніж вивчати ракові клітини. Також геноміка здатна запобігати суїцидам, бо вона потенційно зможе послаблювати біологічний імпульс, який штовхає людину на самогубство.
Як і кожна новітня технологія, геноміка має свої небезпеки:
1️⃣ неправильне реагування на ризики, спричинене неточністю інформації (все-таки геноміка залишається молодою наукою, яка може часто видавати некоректні результати);
2️⃣ поглиблення соціально-економічної нерівності (усі описані вище чудо-ліки будуть — принаймні на початках — доступні лише заможним верствам населення);
3️⃣ занадто сильна надія на медичні препарати там, де можуть допомогти традиційні чинники здоров’я, як-то здорове харчування чи хороше довкілля.
Зараз в геноміці і загалом в науці дуже активно розвивається Китай. У нього є реальна можливість стати світовим лідером генетичних досліджень. Сполучені Штати традиційно є світовим лідером у науці, але Китай має всі шанси обігнати США в майбутньому.
Окрім геноміки, майбутнє стоїть за поєднанням медицини і вже доступних нам технологій, зокрема мобільного зв'язку. Уже зараз в Африці поширені додатки, які з'єднують жителів віддалених сіл з лікарями. У майбутньому можна буде повністю ставити діагнози або хоча б аналізувати медичну інформацію онлайн — і це дозволить зберегти життя багатьом тисячам людей із країн, що розвиваються.
📖 Додаткові матеріали: Ми уже робили огляд іншого розділу книги “Індустрії майбутнього” — про вплив роботизації на наше суспільство. Ця стаття — ексклюзивна для учасників опитування для підписників Old York Times; щоб отримати доступ до неї, пройдіть опитування.
Африка хоче своє назад: Заклики повернути захоплене європейськими колонізаторами мистецтво стають все гучнішими.
У 2017 році президент Франції Еммануель Макрон, виступаючи в столиці Буркіна-Фасо Уагадугу, за кілька хвилин серйозно ускладнив життя багатьох топ-менеджерів найкращих музеїв Європи. Макрон заявив, що не готовий миритися з тим, що багато пам’яток культури Африки зберігається у Франції. Він пообіцяв впродовж п’яти наступних років забезпечити повноцінне або хоча б тимчасове повернення витворів мистецтв, які були відібрані в африканців у колоніальний період.
Як пише The Economist, цим Макрон зачепив складну тему для європейських музеїв, які зберігають великі колекції африканського мистецтва, і оживив дискусію про моральний та політичний обов’язок європейців повернути африканські культурні пам’ятки. Згідно з французьким урядовим звітом, опублікованим у листопаді минулого року, близько 95% африканських витворів мистецтва перебувають поза Африканським континентом. Більшість африканських культурних пам’яток були захоплені, куплені під примусом або вкрадені колоніальними завойовниками у 19-20 століттях.
Музеї зазвичай використовують два аргументи, чому таке повернення наразі неможливе. По-перше, у них немає такого права. Експонати часто є власністю держави і народу, тому ними не можуть розпоряджатися адміністрації музеїв. Тому якщо такі повернення і відбуваються, то завдяки політичній волі лідерів держави. Наприклад, після публікації звіту Макрон оголосив про повернення 26 експонатів з Музею на набережній Бранлі до Беніну, де вони були захоплені майже 130 років тому.
По-друге, європейські культурні менеджери стверджують, що в Африці немає необхідних умов для збереження творів мистецтва і що там експонати можуть бути викрадені. Дійсно, такі побоювання не є безпідставними. У 1973 році Бельгія повернула більше ста артефактів до Демократичної республіки Конго, а незабаром більшість пам’яток повернулися до Європи через чорний ринок. З того часу приклад Конго був чи не основним аргументом для європейців у дискусіях стосовно реституції.
Утім, з часу випадку з Конго пройшло майже 50 років. З того часу багато африканських країн значно розвинулися, і багато з них вже мають необхідні ресурси, щоб безпечно зберігати демонструвати витвори мистецтва. Окрім цього, негативний приклад однієї країни не може свідчити про всю Африку. Якщо такі країни, як Центральна Африканська Республіка або те ж Конго не можуть і досі справитися із забезпеченням надійного утримання мистецтва, то, наприклад, Сенегал чи Нігерія мають для цього всі можливості. Тому запитів на повернення стало значно більше, і в майбутньому африканські країни ще активніше вимагатимуть повернення своєї культурної спадщини.
Звісно, малоймовірно, що європейські музеї так просто віддадуть свої цінні експонати. Наприклад, Британський музей — один з найпопулярніших у світі художніх музеїв — досі не реагує на заклики Нігерії повернути їй Бенінську бронзу, яка була захоплена під час експедиції британців у 1897 році. Тому, хоча й автори звіту говорять лише про остаточне повернення пам’яток на батьківщину, варто задуматися про інші способи забезпечити африканцям доступ до їхньої культурної спадищини.
Наприклад, Діліп Рата і Патрік Кабанда у своїй статті на The Guardian виступають за відкриття філій європейських музеїв в Африці. Такий формат вигідний для обох сторін, і це може бути перехідною ланкою на шляху до остаточного повернення. Тренд може розпочати німецький Neues Museum у Берліні, який володіє величезною колекцією мистецтва Стародавнього Єгипту, зокрема відомим бюстом Нефертіті.
Незалежно від способу, зрозуміло, що дискусія, яку підживив Макрон два роки тому, буде ставати лише сильнішою. Зростання економіки, населення і політичної ваги буде конвертуватися у все більш наполегливі запити Африки повернути її культурні артефакти назад. Тож поки цього не сталося, скористайтеся нагодою і подивіться африканські колекції в музеях Німеччини, Франції чи Британії. Все-таки квитки на лоукост до Берліна чи Парижа значно дешевші, ніж рейси до Абуджі чи Дакара.
Захар
У 2017 році президент Франції Еммануель Макрон, виступаючи в столиці Буркіна-Фасо Уагадугу, за кілька хвилин серйозно ускладнив життя багатьох топ-менеджерів найкращих музеїв Європи. Макрон заявив, що не готовий миритися з тим, що багато пам’яток культури Африки зберігається у Франції. Він пообіцяв впродовж п’яти наступних років забезпечити повноцінне або хоча б тимчасове повернення витворів мистецтв, які були відібрані в африканців у колоніальний період.
Як пише The Economist, цим Макрон зачепив складну тему для європейських музеїв, які зберігають великі колекції африканського мистецтва, і оживив дискусію про моральний та політичний обов’язок європейців повернути африканські культурні пам’ятки. Згідно з французьким урядовим звітом, опублікованим у листопаді минулого року, близько 95% африканських витворів мистецтва перебувають поза Африканським континентом. Більшість африканських культурних пам’яток були захоплені, куплені під примусом або вкрадені колоніальними завойовниками у 19-20 століттях.
Музеї зазвичай використовують два аргументи, чому таке повернення наразі неможливе. По-перше, у них немає такого права. Експонати часто є власністю держави і народу, тому ними не можуть розпоряджатися адміністрації музеїв. Тому якщо такі повернення і відбуваються, то завдяки політичній волі лідерів держави. Наприклад, після публікації звіту Макрон оголосив про повернення 26 експонатів з Музею на набережній Бранлі до Беніну, де вони були захоплені майже 130 років тому.
По-друге, європейські культурні менеджери стверджують, що в Африці немає необхідних умов для збереження творів мистецтва і що там експонати можуть бути викрадені. Дійсно, такі побоювання не є безпідставними. У 1973 році Бельгія повернула більше ста артефактів до Демократичної республіки Конго, а незабаром більшість пам’яток повернулися до Європи через чорний ринок. З того часу приклад Конго був чи не основним аргументом для європейців у дискусіях стосовно реституції.
Утім, з часу випадку з Конго пройшло майже 50 років. З того часу багато африканських країн значно розвинулися, і багато з них вже мають необхідні ресурси, щоб безпечно зберігати демонструвати витвори мистецтва. Окрім цього, негативний приклад однієї країни не може свідчити про всю Африку. Якщо такі країни, як Центральна Африканська Республіка або те ж Конго не можуть і досі справитися із забезпеченням надійного утримання мистецтва, то, наприклад, Сенегал чи Нігерія мають для цього всі можливості. Тому запитів на повернення стало значно більше, і в майбутньому африканські країни ще активніше вимагатимуть повернення своєї культурної спадщини.
Звісно, малоймовірно, що європейські музеї так просто віддадуть свої цінні експонати. Наприклад, Британський музей — один з найпопулярніших у світі художніх музеїв — досі не реагує на заклики Нігерії повернути їй Бенінську бронзу, яка була захоплена під час експедиції британців у 1897 році. Тому, хоча й автори звіту говорять лише про остаточне повернення пам’яток на батьківщину, варто задуматися про інші способи забезпечити африканцям доступ до їхньої культурної спадищини.
Наприклад, Діліп Рата і Патрік Кабанда у своїй статті на The Guardian виступають за відкриття філій європейських музеїв в Африці. Такий формат вигідний для обох сторін, і це може бути перехідною ланкою на шляху до остаточного повернення. Тренд може розпочати німецький Neues Museum у Берліні, який володіє величезною колекцією мистецтва Стародавнього Єгипту, зокрема відомим бюстом Нефертіті.
Незалежно від способу, зрозуміло, що дискусія, яку підживив Макрон два роки тому, буде ставати лише сильнішою. Зростання економіки, населення і політичної ваги буде конвертуватися у все більш наполегливі запити Африки повернути її культурні артефакти назад. Тож поки цього не сталося, скористайтеся нагодою і подивіться африканські колекції в музеях Німеччини, Франції чи Британії. Все-таки квитки на лоукост до Берліна чи Парижа значно дешевші, ніж рейси до Абуджі чи Дакара.
Захар
Лекція від Old York Times
Ми виходимо в офлайн!
В суботу 13 квітня виступимо на фестивалі Legio Historica з лекцією про те, як технології змінювали і продовжують змінювати медіа.
Телеграф радикально змінив медіа: якщо до того міжнародні новини доходили до газет днями чи й тижнями, то із середини 19-го століття газети отримали можливість писати про новини з небаченою раніше оперативністю. Інтернет має схожий ефект: тепер кожна людина зі смартфоном може бути будь-ким від б’юті-блогера до військового кореспондента, і медіавидання не можуть з цим не рахуватися. Як технології від телеграфу до Телеграму впливали на медіа протягом останніх двох століть, ми розповімо в цю суботу.
Фестиваль Legio Historica відбудеться в Києві, в Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка (Володимирська, 60). Наш виступ пройде в аудиторії 460, початок — о 13:00.
Сам фестиваль триватиме із 10:00 до 16:00; повна програма — на каналі Legio Historica. До речі, радимо підписатися на них, якщо вас цікавить історія: Legio Historica пише про історію “легкою мовою” і намагається довести, що історія може бути простою і цікавою.
Будемо раді зустрітися з вами наживо! Якщо будуть питання, пишіть нам (@protanton або @zakharprotsiuk).
Ми виходимо в офлайн!
В суботу 13 квітня виступимо на фестивалі Legio Historica з лекцією про те, як технології змінювали і продовжують змінювати медіа.
Телеграф радикально змінив медіа: якщо до того міжнародні новини доходили до газет днями чи й тижнями, то із середини 19-го століття газети отримали можливість писати про новини з небаченою раніше оперативністю. Інтернет має схожий ефект: тепер кожна людина зі смартфоном може бути будь-ким від б’юті-блогера до військового кореспондента, і медіавидання не можуть з цим не рахуватися. Як технології від телеграфу до Телеграму впливали на медіа протягом останніх двох століть, ми розповімо в цю суботу.
Фестиваль Legio Historica відбудеться в Києві, в Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка (Володимирська, 60). Наш виступ пройде в аудиторії 460, початок — о 13:00.
Сам фестиваль триватиме із 10:00 до 16:00; повна програма — на каналі Legio Historica. До речі, радимо підписатися на них, якщо вас цікавить історія: Legio Historica пише про історію “легкою мовою” і намагається довести, що історія може бути простою і цікавою.
Будемо раді зустрітися з вами наживо! Якщо будуть питання, пишіть нам (@protanton або @zakharprotsiuk).