Безумовний базовий дохід: За і Проти
Ви, мабуть, чули про безумовний базовий дохід. Цей термін набув популярності декілька років тому, коли його почали серйозно обговорювати по всьому світу. У Швейцарії, наприклад, навіть провели референдум стосовно доцільності його запровадження (проте більшість проголосували проти). Експерименти із запуском доходу відбуваються в Канаді, Нідерландах, Шотландії та Ірані. Тим не менш, поки мало хто розуміє, в чому полягає суть безумовного базового доходу (або безумовного основного доходу, БОД, від universal basic income, UBI), і чому його варто (або не варто) впроваджувати.
Простими словами, безумовний базовий дохід — це зафіксований дохід, який будь-який дорослий громадянин отримує від держави незалежно від свого матеріального статусу чи працевлаштування. На відміну від звичних форм фінансової допомоги, БОД є зазвичай однаковим для всіх та надається безумовно — тобто на нього не потрібно подавати запит. Натан Геллер у своїй статті для The New Yorker намагається розібратися у можливій користі чи шкоді безумовного доходу. Давайте розглянемо його основні аргументи за і проти:
⬆️ За
Основна ідея БОД полягає не лише у забезпеченні людей необхідним мінімумом для життя, а й у створенні для них “фінансової подушки”, яка може бути використана у будь-який момент. На думку прихильників цієї концепції, розуміння того, що у тебе є стабільні декілька сотень доларів на місяць, дозволить відчувати себе значно спокійніше. Це сприятиме розвитку підприємництва (через менші ризики від провалу) та збільшить загальний рівень добробуту населення.
Як говорить один із засновників Facebook Кріс Г’юз, безумовний дохід надає вам свободу вибору. Він пише: «Чим далі ви від турбот про забезпечення прожиткового мінімуму, тим більше ви починаєте задавати собі питання “Чого я хочу і як мені це отримати?”».
Іншим важливим аргументом є вирішення проблеми безробіття внаслідок автоматизації праці. Нові технології витісняють робітників зі своїх посад та змушують їх шукати інші засоби для існування. Ті, хто не встиг перекваліфікуватися, опиняються за бортом прогресу та не знають куди рухатися далі. Наявність гарантованого мінімуму доходу дозволила б зменшити загальне суспільне напруження і гарантувати джерело існування звільненим працівникам.
⬇️ Проти
Безумовний базовий дохід — це попросту дорого. Він вимагатиме неймовірних видатків з державних бюджетів. За підрахунками Енні Лаурі, економічної журналістки The Atlantic, кожен американець повинен отримувати близько тисячі доларів на місяць, щоб могти так-сяк задовольнити свої базові потреби. Відповідно, така програма для всієї країни обійдеться у 3.9 трильйонів доларів щорічно — сума, близька до загального федерального бюджету США. Для того, щоб зробити таку програму реальною, вона пропонує введення нових податків на прибуток, забруднення тощо.
Окрім цього, багато хто піддає критиці саму ідею універсальності доходу. Навіщо виплачувати тисячу доларів на місяць мільйонеру, для якого ці гроші будуть краплею в морі, якщо можна віддати дві тисячі бідним?
Аргументи, про які я написав, є лише невеликою частиною дискусії про введення безумовного доходу. Важко сказати, чи можна його вважати панацеєю майбутнього. Думаю, експерименти з реальними кейсами в багатьох країнах скоро покажуть його потенціал. Будемо чекати.
До речі, намагався розібратися, як у нас справи в Україні з обговоренням БОД — знайшов лише електронну петицію річної давності за його введення, яка набрала 60 голосів з 25 тисяч необхідних. Що сказати, ці проблеми держав першого світу 🙄
Ви, мабуть, чули про безумовний базовий дохід. Цей термін набув популярності декілька років тому, коли його почали серйозно обговорювати по всьому світу. У Швейцарії, наприклад, навіть провели референдум стосовно доцільності його запровадження (проте більшість проголосували проти). Експерименти із запуском доходу відбуваються в Канаді, Нідерландах, Шотландії та Ірані. Тим не менш, поки мало хто розуміє, в чому полягає суть безумовного базового доходу (або безумовного основного доходу, БОД, від universal basic income, UBI), і чому його варто (або не варто) впроваджувати.
Простими словами, безумовний базовий дохід — це зафіксований дохід, який будь-який дорослий громадянин отримує від держави незалежно від свого матеріального статусу чи працевлаштування. На відміну від звичних форм фінансової допомоги, БОД є зазвичай однаковим для всіх та надається безумовно — тобто на нього не потрібно подавати запит. Натан Геллер у своїй статті для The New Yorker намагається розібратися у можливій користі чи шкоді безумовного доходу. Давайте розглянемо його основні аргументи за і проти:
⬆️ За
Основна ідея БОД полягає не лише у забезпеченні людей необхідним мінімумом для життя, а й у створенні для них “фінансової подушки”, яка може бути використана у будь-який момент. На думку прихильників цієї концепції, розуміння того, що у тебе є стабільні декілька сотень доларів на місяць, дозволить відчувати себе значно спокійніше. Це сприятиме розвитку підприємництва (через менші ризики від провалу) та збільшить загальний рівень добробуту населення.
Як говорить один із засновників Facebook Кріс Г’юз, безумовний дохід надає вам свободу вибору. Він пише: «Чим далі ви від турбот про забезпечення прожиткового мінімуму, тим більше ви починаєте задавати собі питання “Чого я хочу і як мені це отримати?”».
Іншим важливим аргументом є вирішення проблеми безробіття внаслідок автоматизації праці. Нові технології витісняють робітників зі своїх посад та змушують їх шукати інші засоби для існування. Ті, хто не встиг перекваліфікуватися, опиняються за бортом прогресу та не знають куди рухатися далі. Наявність гарантованого мінімуму доходу дозволила б зменшити загальне суспільне напруження і гарантувати джерело існування звільненим працівникам.
⬇️ Проти
Безумовний базовий дохід — це попросту дорого. Він вимагатиме неймовірних видатків з державних бюджетів. За підрахунками Енні Лаурі, економічної журналістки The Atlantic, кожен американець повинен отримувати близько тисячі доларів на місяць, щоб могти так-сяк задовольнити свої базові потреби. Відповідно, така програма для всієї країни обійдеться у 3.9 трильйонів доларів щорічно — сума, близька до загального федерального бюджету США. Для того, щоб зробити таку програму реальною, вона пропонує введення нових податків на прибуток, забруднення тощо.
Окрім цього, багато хто піддає критиці саму ідею універсальності доходу. Навіщо виплачувати тисячу доларів на місяць мільйонеру, для якого ці гроші будуть краплею в морі, якщо можна віддати дві тисячі бідним?
Аргументи, про які я написав, є лише невеликою частиною дискусії про введення безумовного доходу. Важко сказати, чи можна його вважати панацеєю майбутнього. Думаю, експерименти з реальними кейсами в багатьох країнах скоро покажуть його потенціал. Будемо чекати.
До речі, намагався розібратися, як у нас справи в Україні з обговоренням БОД — знайшов лише електронну петицію річної давності за його введення, яка набрала 60 голосів з 25 тисяч необхідних. Що сказати, ці проблеми держав першого світу 🙄
Як безпілотні автомобілі можуть змінити все навколо: 10 неочевидних проявів
Останнім часом безпілотні автомобілі згадуються в новинах здебільшого в контексті аварій і фінансових втрат для їхніх виробників. Однак технічний прогрес у цій сфері очевидний, і є шанси, що протягом наступних 10-20 років безпілотні машини завоюють ринок автомобілів. Якщо автомобілі без водіїв стануть нормою на дорогах, то це змінить наше суспільство багатьма різними, часто неочевидними способами.
Автор американського видання Inc. Білл Мерфі пропонує список неочевидних, але фундаментальних змін, які принесуть з собою безпілотні легкові і вантажні машини. В оригінальній статті Мерфі описує 99 таких змін — а для вас я зібрав 10 найцікавіших ідей з його матеріалу.
1️⃣ Вдосконалена безпека. Зменшиться кількість аварій: машини будуть комунікувати між собою і легко уникати зіткнень. Стане безпечніше ходити пішки і їздити на велосипедах. Можна буде без страху розмовляти по телефону і залипати в інтернеті під час поїздки в машині.
2️⃣ Менше автовласників. Навіщо вам потрібна окрема машина, якщо за кілька хвилин в будь-яку точку приїде недороге (бо без водія) безпілотне таксі?
3️⃣ Водіння як хобі. Відповідь на попереднє питання — вона потрібна для понтів або власного задоволення. Водіння стане заняттям для відпочинку — як зараз конярство, наприклад. З часом воно ставатиме все менш популярним і все більш елітним та/або ексцентричним.
4️⃣ Інші джерела податків. Зараз акцизи і податки на продаж автомобілів є важливою частиною державних бюджетів. Менше машин — менше податків. Тому урядам доведеться шукати нові статті прибутку.
5️⃣ Нижча ціна на житло. Це буде прямим наслідком спрощення пересування. Тепер не треба буде доплачувати за квартиру біля метро, бо в будь-яку точку швидко зможе приїхати недороге таксі.
6️⃣ Менша роль громадського транспорту. Якщо стане набагато простіше пересуватися машиною, то метро і автобуси будуть використовувати лише найменш заможні верстви населення. (З іншого боку, завдяки каршерінгу автомобілі можуть самі стати громадським транспортом).
7️⃣ Менше робочих місць. В принципі, будь-яка автоматизація призводить до скорочення робочих місць, але автоматизація автомобілів особливо. Патрульна поліція, таксисти, водії вантажівок, автоінструктори — це лише кілька тих професій, які зникнуть завдяки поширенню безпілотних автомобілів.
8️⃣ Більше робочих місць. Технічні революції не лише пожирають старі робочі місця, а й створюють нові. З'явиться оновлений ринок праці: безпілотні машини теж треба комусь виробляти, ремонтувати і регулювати.
9️⃣ Розчарування. Безпілотні автомобілі уможливлять роботу в дорозі, що лише приведе до збільшення кількості роботи. І загалом, як пише автор, «майже всі пристрої для економії часу змусили нас витрачати більше часу на роботу». Думаю, через 30 років буде дуже поширеною ностальгія за спокійним водінням без необхідності працювати в машині.
🔟 Не все втрачено. З поширенням безпілотних автомобілів стане більше парків і газонів у містах за рахунок оптимізації парковок. Стане більше сексу на дорогах — а також буде ще простіше спати в машині. І, звичайно ж, знизиться рівень забруднення довколишнього середовища завдяки зменшенню кількості машин.
Останнім часом безпілотні автомобілі згадуються в новинах здебільшого в контексті аварій і фінансових втрат для їхніх виробників. Однак технічний прогрес у цій сфері очевидний, і є шанси, що протягом наступних 10-20 років безпілотні машини завоюють ринок автомобілів. Якщо автомобілі без водіїв стануть нормою на дорогах, то це змінить наше суспільство багатьма різними, часто неочевидними способами.
Автор американського видання Inc. Білл Мерфі пропонує список неочевидних, але фундаментальних змін, які принесуть з собою безпілотні легкові і вантажні машини. В оригінальній статті Мерфі описує 99 таких змін — а для вас я зібрав 10 найцікавіших ідей з його матеріалу.
1️⃣ Вдосконалена безпека. Зменшиться кількість аварій: машини будуть комунікувати між собою і легко уникати зіткнень. Стане безпечніше ходити пішки і їздити на велосипедах. Можна буде без страху розмовляти по телефону і залипати в інтернеті під час поїздки в машині.
2️⃣ Менше автовласників. Навіщо вам потрібна окрема машина, якщо за кілька хвилин в будь-яку точку приїде недороге (бо без водія) безпілотне таксі?
3️⃣ Водіння як хобі. Відповідь на попереднє питання — вона потрібна для понтів або власного задоволення. Водіння стане заняттям для відпочинку — як зараз конярство, наприклад. З часом воно ставатиме все менш популярним і все більш елітним та/або ексцентричним.
4️⃣ Інші джерела податків. Зараз акцизи і податки на продаж автомобілів є важливою частиною державних бюджетів. Менше машин — менше податків. Тому урядам доведеться шукати нові статті прибутку.
5️⃣ Нижча ціна на житло. Це буде прямим наслідком спрощення пересування. Тепер не треба буде доплачувати за квартиру біля метро, бо в будь-яку точку швидко зможе приїхати недороге таксі.
6️⃣ Менша роль громадського транспорту. Якщо стане набагато простіше пересуватися машиною, то метро і автобуси будуть використовувати лише найменш заможні верстви населення. (З іншого боку, завдяки каршерінгу автомобілі можуть самі стати громадським транспортом).
7️⃣ Менше робочих місць. В принципі, будь-яка автоматизація призводить до скорочення робочих місць, але автоматизація автомобілів особливо. Патрульна поліція, таксисти, водії вантажівок, автоінструктори — це лише кілька тих професій, які зникнуть завдяки поширенню безпілотних автомобілів.
8️⃣ Більше робочих місць. Технічні революції не лише пожирають старі робочі місця, а й створюють нові. З'явиться оновлений ринок праці: безпілотні машини теж треба комусь виробляти, ремонтувати і регулювати.
9️⃣ Розчарування. Безпілотні автомобілі уможливлять роботу в дорозі, що лише приведе до збільшення кількості роботи. І загалом, як пише автор, «майже всі пристрої для економії часу змусили нас витрачати більше часу на роботу». Думаю, через 30 років буде дуже поширеною ностальгія за спокійним водінням без необхідності працювати в машині.
🔟 Не все втрачено. З поширенням безпілотних автомобілів стане більше парків і газонів у містах за рахунок оптимізації парковок. Стане більше сексу на дорогах — а також буде ще простіше спати в машині. І, звичайно ж, знизиться рівень забруднення довколишнього середовища завдяки зменшенню кількості машин.
Медельїн — місто, якому вдалося
Медельїн — друге за розміром місто в Колумбії — у 80-их та 90-их роках було найбільшим центром постачання наркотиків у всій Латинській Америці. Тут вів свій бізнес король всіх наркоторговців Пабло Ескобар. У 1993 році журнал Time назвав Медельїн найнебезпечнішим містом на Землі. Для цього були вагомі причини — в кінці 80-их років у Медельїн був серед лідерів за рівнем убивств у світі і вважався одним з епіцентрів громадянської війни між колумбійськими повстанцями ФАРК та урядом країни.
Основною проблемою міста були нетрі. Масові неконтрольовані поселення кишіли наркоторгівлею, антисанітарією та насильством. Мешканці одного з таких районів — Санто Домінго — згадують, що тоді не було жодного правопорядку. На вулицях часто починалися перестрілки, а поліція не наважувалася приїхати на виклики. Люди відчували себе відірваними та ізольованими від цивілізованого світу.
Зараз Медельїн часто наводять як приклад урбаністичного дива. Рівень вбивства зменшився на 80%, інвестиції стабільно зростають, а населення задоволене стабільним розвитком. Район Санто Домінго перестав бути маргінальним та став символом переродження міста. Відео «Майбутнє міст» на Quarz розповідає, в чому причина такого успіху.
Рішення було просте — транспортна система. Основна ідея полягала в тому, щоб з’єднати відірвані від центру міста райони в одне ціле. У 1994 році в Медельїні відкрилося наземне метро. Воно значно покращило з’єднання між частинами міста та допомогло економічному зростанню Медельїна. Однак цікавішим є інший проект — у 2003 році між центром міста та Санто Домінго відкрилася канатна дорога. Проект під назвою Metrocable сполучав віддалений бідний район, який розташовувався в долині пагорба, з рештою міста. Це була одна з перших у світі систем, яка використала канатне сполучення для масового транспортування.
Звісно, не можна сказати, що лише транспортна система настільки змінила місто. До цього приклалася активна боротьба з наркоторгівлею, завершення активної фази громадянської війни та значні вливання з державного бюджету. Однак з‘єднання бідних районів міста було ключовим для його інтегрування, адже воно дозволило перейти до наступних етапів покращення. Разом зі сполученням в район прийшли інвестиції в інфраструктурні проекти, школи, громадські простори.
Приклад Медельїна важливий не лише для Колумбії, а й для всього світу. У своєму пості про занепад держав і переходу влади до міст я писав, що з 2014 року нарешті більше половина людства почала жити у містах. Дійсно, населення людства переїжджає у міста. Саме тому усвідомлення організації наших міст визначатиме наш розвиток. За словами урбаністки Дженіс Перлман, зараз у нетрях в світі проживає близько мільярда людей, переважно на півдні. Їхня інтеграція у міський простір є ключовою для рівномірного розвитку населення людства. Досвід Медельїна доможе уникнути багатьох помилок майбутнім реформаторам.
⏱ Тривалість відео — 10 хвилин.
Медельїн — друге за розміром місто в Колумбії — у 80-их та 90-их роках було найбільшим центром постачання наркотиків у всій Латинській Америці. Тут вів свій бізнес король всіх наркоторговців Пабло Ескобар. У 1993 році журнал Time назвав Медельїн найнебезпечнішим містом на Землі. Для цього були вагомі причини — в кінці 80-их років у Медельїн був серед лідерів за рівнем убивств у світі і вважався одним з епіцентрів громадянської війни між колумбійськими повстанцями ФАРК та урядом країни.
Основною проблемою міста були нетрі. Масові неконтрольовані поселення кишіли наркоторгівлею, антисанітарією та насильством. Мешканці одного з таких районів — Санто Домінго — згадують, що тоді не було жодного правопорядку. На вулицях часто починалися перестрілки, а поліція не наважувалася приїхати на виклики. Люди відчували себе відірваними та ізольованими від цивілізованого світу.
Зараз Медельїн часто наводять як приклад урбаністичного дива. Рівень вбивства зменшився на 80%, інвестиції стабільно зростають, а населення задоволене стабільним розвитком. Район Санто Домінго перестав бути маргінальним та став символом переродження міста. Відео «Майбутнє міст» на Quarz розповідає, в чому причина такого успіху.
Рішення було просте — транспортна система. Основна ідея полягала в тому, щоб з’єднати відірвані від центру міста райони в одне ціле. У 1994 році в Медельїні відкрилося наземне метро. Воно значно покращило з’єднання між частинами міста та допомогло економічному зростанню Медельїна. Однак цікавішим є інший проект — у 2003 році між центром міста та Санто Домінго відкрилася канатна дорога. Проект під назвою Metrocable сполучав віддалений бідний район, який розташовувався в долині пагорба, з рештою міста. Це була одна з перших у світі систем, яка використала канатне сполучення для масового транспортування.
Звісно, не можна сказати, що лише транспортна система настільки змінила місто. До цього приклалася активна боротьба з наркоторгівлею, завершення активної фази громадянської війни та значні вливання з державного бюджету. Однак з‘єднання бідних районів міста було ключовим для його інтегрування, адже воно дозволило перейти до наступних етапів покращення. Разом зі сполученням в район прийшли інвестиції в інфраструктурні проекти, школи, громадські простори.
Приклад Медельїна важливий не лише для Колумбії, а й для всього світу. У своєму пості про занепад держав і переходу влади до міст я писав, що з 2014 року нарешті більше половина людства почала жити у містах. Дійсно, населення людства переїжджає у міста. Саме тому усвідомлення організації наших міст визначатиме наш розвиток. За словами урбаністки Дженіс Перлман, зараз у нетрях в світі проживає близько мільярда людей, переважно на півдні. Їхня інтеграція у міський простір є ключовою для рівномірного розвитку населення людства. Досвід Медельїна доможе уникнути багатьох помилок майбутнім реформаторам.
⏱ Тривалість відео — 10 хвилин.
Реформатор, модернізатор, рекетир і деспот: ким є спадковий принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман
Після безпрецедентного вбивства журналіста Джамаля Хашоґджі на території саудівського консулату в Стамбулі Саудівська Аравія зіткнулася з величезним міжнародним скандалом. Від неї почали відвертатися міжнародні партнери, її дії засудив практично весь Західний світ. Тому експерти почали говорити про можливе падіння “майбутнього короля” країни Мухаммеда ібн Салмана, якого підозрюють в організації цього вбивства.
Спадковий принц і фактичний правитель країни при своєму хворому 82-річному батькові, молодий 33-річний Салман є дуже цікавою — і неоднозначною — фігурою для Саудівської Аравії. Найкраще принца Салмана описує монументальний профайл, який вийшов за авторством Декстера Філкінса для The New Yorker у квітні цього року.
Кілька років тому молодому принцу Салману вдалося вийти на перші позиції у владній верхівці Саудівської Аравії (що є далеко не найпростішим завданням у величезній королівській сім’ї Саудитів, навіть для улюбленця короля). Із 2015 року він очолив ключове для країни Міністерство оборони, а у 2017 році став формальним спадкоємцем престолу після усунення свого двоюрідного брата Мухаммеда ібн Наїфа. Як писали тоді американські журналісти, Наїфа заарештували і фактично змусили поступитися посадою спадкового принца.
З того часу саме принц Салман здійснює оперативне управління країною: його літній батько-король страждає на хворобу Альцгеймера і повністю довіряє контроль своєму улюбленому синові. Мухаммед ібн Салман вибудував собі імідж молодого реформатора і національної надії. Наприклад, він публічно визнав, що Саудівська Аравія занадто сильно залежить від нафти, і оголосив “Бачення 2030” — масштабну програму із модернізації і диверсифікації саудівської економіки.
Молодий принц запустив будівництво футуристичного міста в пустелі під назвою NEOM, в яке мають інвестувати 500 мільярдів доларів. Також Салман узяв курс на лібералізацію ортодоксальних релігійних порядків Саудівської Аравії. Цього року було знято заборону на водіння для жінок (так, до середини 2018 року жінкам у Саудівській Аравії було заборонено водити машину).
Однак інвестиції в технології і знайомство із американськими кінозірками не роблять із принца Салмана ліберала. Методи, якими він консолідує свою владу, лякають. Рік тому він заарештував понад 200 принців і впливових бізнесменів в елітному готелі в Ер-Ріяді і змусив їх “поділитися” грошима на благо рідного уряду. Приблизно у той же час ібн Салман взяв у заручники лідера іншої країни — прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі — і змусив його подати у відставку. Не кажучи вже про війну в Ємені, яку очолює Саудівська Аравія і в ході якої від бомбардувань і голоду загинули десятки тисяч мирних жителів.
Вбивство Хашоґджі, природно, не покращило імідж молодого принца. Салман не втратив союзу з Америкою (не в останню чергу завдяки лояльності Трампа), однак останні новини показують, що численні вороги ібн Салмана серед правлячої сім’ї Саудівської Аравії хочуть використати цей скандал, щоб усунути його від влади. Принцу Салману вдалося успішно організувати арешт і рекет двох сотень впливових саудівських бізнесменів — але є можливість, що вбивство одного опозиційного журналіста виявиться фатальним на його шляху до саудівського престолу.
Після безпрецедентного вбивства журналіста Джамаля Хашоґджі на території саудівського консулату в Стамбулі Саудівська Аравія зіткнулася з величезним міжнародним скандалом. Від неї почали відвертатися міжнародні партнери, її дії засудив практично весь Західний світ. Тому експерти почали говорити про можливе падіння “майбутнього короля” країни Мухаммеда ібн Салмана, якого підозрюють в організації цього вбивства.
Спадковий принц і фактичний правитель країни при своєму хворому 82-річному батькові, молодий 33-річний Салман є дуже цікавою — і неоднозначною — фігурою для Саудівської Аравії. Найкраще принца Салмана описує монументальний профайл, який вийшов за авторством Декстера Філкінса для The New Yorker у квітні цього року.
Кілька років тому молодому принцу Салману вдалося вийти на перші позиції у владній верхівці Саудівської Аравії (що є далеко не найпростішим завданням у величезній королівській сім’ї Саудитів, навіть для улюбленця короля). Із 2015 року він очолив ключове для країни Міністерство оборони, а у 2017 році став формальним спадкоємцем престолу після усунення свого двоюрідного брата Мухаммеда ібн Наїфа. Як писали тоді американські журналісти, Наїфа заарештували і фактично змусили поступитися посадою спадкового принца.
З того часу саме принц Салман здійснює оперативне управління країною: його літній батько-король страждає на хворобу Альцгеймера і повністю довіряє контроль своєму улюбленому синові. Мухаммед ібн Салман вибудував собі імідж молодого реформатора і національної надії. Наприклад, він публічно визнав, що Саудівська Аравія занадто сильно залежить від нафти, і оголосив “Бачення 2030” — масштабну програму із модернізації і диверсифікації саудівської економіки.
Молодий принц запустив будівництво футуристичного міста в пустелі під назвою NEOM, в яке мають інвестувати 500 мільярдів доларів. Також Салман узяв курс на лібералізацію ортодоксальних релігійних порядків Саудівської Аравії. Цього року було знято заборону на водіння для жінок (так, до середини 2018 року жінкам у Саудівській Аравії було заборонено водити машину).
Однак інвестиції в технології і знайомство із американськими кінозірками не роблять із принца Салмана ліберала. Методи, якими він консолідує свою владу, лякають. Рік тому він заарештував понад 200 принців і впливових бізнесменів в елітному готелі в Ер-Ріяді і змусив їх “поділитися” грошима на благо рідного уряду. Приблизно у той же час ібн Салман взяв у заручники лідера іншої країни — прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі — і змусив його подати у відставку. Не кажучи вже про війну в Ємені, яку очолює Саудівська Аравія і в ході якої від бомбардувань і голоду загинули десятки тисяч мирних жителів.
Вбивство Хашоґджі, природно, не покращило імідж молодого принца. Салман не втратив союзу з Америкою (не в останню чергу завдяки лояльності Трампа), однак останні новини показують, що численні вороги ібн Салмана серед правлячої сім’ї Саудівської Аравії хочуть використати цей скандал, щоб усунути його від влади. Принцу Салману вдалося успішно організувати арешт і рекет двох сотень впливових саудівських бізнесменів — але є можливість, що вбивство одного опозиційного журналіста виявиться фатальним на його шляху до саудівського престолу.
Держава vs. техно-гіганти: хто кого?
Нещодавно Європейська комісія оштрафувала Google на 4 мільярди доларів за те, що компанія використовувала монополію своєї мобільної ОС Android, щоб просувати свої додатки на кшталт браузера Google Сhrome. Facebook теж переживає не найкращі часи — хто тільки не чув про скандал з персональними даними користувачів, який розгорнувся навколо цієї компанії? Марка Цукерберга проголошували водночас Богом і дияволом інтернету і навіть вели розмови про те, що Facebook потрібно закрити. Тим часом компанію Amazon звинувачують в ухиленні від податків та використанні свого масштабу для придушення конкуренції.
Ще декілька років тому бути босом великої технологічної компанії було круто. Компанії на кшталт Google, Facebook чи Amazon були такими собі євангелістами майбутнього. Зараз же їх часто вважають небезпечними і занадто впливовими. Багато хто говорить про те, що ці корпорації стали монополіями, і їх потрібно примусово розділити на дрібніші компанії. The Economist аналізує, як державі необхідно поводитися з технологічними гігантами.
Проблема з такими компаніями як Facebook, Google та Amazon у тому, що з ними стало практично неможливо конкурувати. Вони перестають грати за правилами ринку, бо самі поволі перетворюються у повноцінні ринки. На Facebook та Google припадає 98% росту ринку реклами з 2016 року, Amazon контролює близько 40% ринку e-commerce в Америці.
Розмір компаній лише сприяє їхньому розвитку. Автор статті називає це так званим ефектом мережі. Чим більша компанія, тим легше їй стати ще більшою.
Ці компанії важко звинуватити у порушенні антимонопольного законодавства, тому що більшість їхніх послуг є безкоштовними у звичному розумінні цього слова. Користувачі платять своїми персональними даними, а компанії продають їх, заробляючи на цьому небачені раніше прибутки.
Монополії завжди шкідливі. Навіть якщо вони беруть від вас не бакси/гривні з гаманця, а вашу інформацію, принципи монополій залишаються такими ж. Відсутність конкуренції шкодить користувачам і робить технологічний ринок значно обмеженішим. Думка про те, що королів неможливо скинути, є шкідливою. Якщо більшість стартапів ставитимуть собі за мету бути купленими одним з гігантів, а не дорости самим до таких розмірів, то вся індустрія від цього страждає.
То як приборкати техно-гігантів? Автор пропонує два шляхи:
1️⃣ Ефективніше використовувати вже наявне антимонопольне законодавство. Державні регуляторні органи повинні пильно стежити за угодами про злиття і оцінювати, чи вони не відбуваються з метою усунути потенційного конкурента. Також державі варто стежити, чи не використовують компанії свої платформи для просування власних товарів у незаконний спосіб.
2️⃣ Оновити законодавство. Персональна інформація повинна сприйматися як певний спосіб оплати за користування послугами. Необхідно прийняти закони, які б регулювали контроль над персональними даними і давали можливість користувачам самим розпоряджатися тим, як з цією інформацією поводяться.
Закон про персональні дані в ЄС (General Data Protection Regulation — GDPR) є першою серйозною відповіддю з боку урядів, однак це лише початок. Схоже, найближчим часом на нас чекають масштабні зміни у відносинах між державою і технологічним бізнесом.
Дістаємо попкорн і слідкуємо.
Захар
Нещодавно Європейська комісія оштрафувала Google на 4 мільярди доларів за те, що компанія використовувала монополію своєї мобільної ОС Android, щоб просувати свої додатки на кшталт браузера Google Сhrome. Facebook теж переживає не найкращі часи — хто тільки не чув про скандал з персональними даними користувачів, який розгорнувся навколо цієї компанії? Марка Цукерберга проголошували водночас Богом і дияволом інтернету і навіть вели розмови про те, що Facebook потрібно закрити. Тим часом компанію Amazon звинувачують в ухиленні від податків та використанні свого масштабу для придушення конкуренції.
Ще декілька років тому бути босом великої технологічної компанії було круто. Компанії на кшталт Google, Facebook чи Amazon були такими собі євангелістами майбутнього. Зараз же їх часто вважають небезпечними і занадто впливовими. Багато хто говорить про те, що ці корпорації стали монополіями, і їх потрібно примусово розділити на дрібніші компанії. The Economist аналізує, як державі необхідно поводитися з технологічними гігантами.
Проблема з такими компаніями як Facebook, Google та Amazon у тому, що з ними стало практично неможливо конкурувати. Вони перестають грати за правилами ринку, бо самі поволі перетворюються у повноцінні ринки. На Facebook та Google припадає 98% росту ринку реклами з 2016 року, Amazon контролює близько 40% ринку e-commerce в Америці.
Розмір компаній лише сприяє їхньому розвитку. Автор статті називає це так званим ефектом мережі. Чим більша компанія, тим легше їй стати ще більшою.
Ці компанії важко звинуватити у порушенні антимонопольного законодавства, тому що більшість їхніх послуг є безкоштовними у звичному розумінні цього слова. Користувачі платять своїми персональними даними, а компанії продають їх, заробляючи на цьому небачені раніше прибутки.
Монополії завжди шкідливі. Навіть якщо вони беруть від вас не бакси/гривні з гаманця, а вашу інформацію, принципи монополій залишаються такими ж. Відсутність конкуренції шкодить користувачам і робить технологічний ринок значно обмеженішим. Думка про те, що королів неможливо скинути, є шкідливою. Якщо більшість стартапів ставитимуть собі за мету бути купленими одним з гігантів, а не дорости самим до таких розмірів, то вся індустрія від цього страждає.
То як приборкати техно-гігантів? Автор пропонує два шляхи:
1️⃣ Ефективніше використовувати вже наявне антимонопольне законодавство. Державні регуляторні органи повинні пильно стежити за угодами про злиття і оцінювати, чи вони не відбуваються з метою усунути потенційного конкурента. Також державі варто стежити, чи не використовують компанії свої платформи для просування власних товарів у незаконний спосіб.
2️⃣ Оновити законодавство. Персональна інформація повинна сприйматися як певний спосіб оплати за користування послугами. Необхідно прийняти закони, які б регулювали контроль над персональними даними і давали можливість користувачам самим розпоряджатися тим, як з цією інформацією поводяться.
Закон про персональні дані в ЄС (General Data Protection Regulation — GDPR) є першою серйозною відповіддю з боку урядів, однак це лише початок. Схоже, найближчим часом на нас чекають масштабні зміни у відносинах між державою і технологічним бізнесом.
Дістаємо попкорн і слідкуємо.
Захар
Homo Sapiens: 9 важливих ідей з книги Ювала Ноя Харарі
Ви, мабуть, чули про книгу ізраїльського філософа та історика Ювала Ноя Харарі “Homo Sapiens” — про неї, здається, говорять на кожному кроці вже декілька років. Книга вийшла в 2011, а в 2014 була перекладена англійською. Вона намагається дати відповідь на питання “Як так сталося, що звичайнісінька тварина на ім’я Homo sapiens вирвалася з еволюційного природного добору і має всі шанси скоро стати Богом?”
Книжка справді варта своєї популярності, можу порекомендувати її кожному. Зробив суб’єктивний список найцікавіших тез із книги.
https://telegra.ph/Homo-Sapiens-11-16-2
Захар
Ви, мабуть, чули про книгу ізраїльського філософа та історика Ювала Ноя Харарі “Homo Sapiens” — про неї, здається, говорять на кожному кроці вже декілька років. Книга вийшла в 2011, а в 2014 була перекладена англійською. Вона намагається дати відповідь на питання “Як так сталося, що звичайнісінька тварина на ім’я Homo sapiens вирвалася з еволюційного природного добору і має всі шанси скоро стати Богом?”
Книжка справді варта своєї популярності, можу порекомендувати її кожному. Зробив суб’єктивний список найцікавіших тез із книги.
https://telegra.ph/Homo-Sapiens-11-16-2
Захар
Telegraph
Homo Sapiens: 9 важливих ідей з книги Ювала Ноя Харарі
Ви, мабуть, чули про книгу ізраїльського філософа та історика Ювала Ноя Харарі “Homo Sapiens” — про неї, здається, говорять на кожному кроці вже декілька років. Книга вийшла в 2011, а в 2014 була перекладена англійською. З того часу вона стала справжнім міжнародним…
Чому середньовічний «Божий суд» був не релігійним дикунством, а дієвим способом визначення вини
У Ранньому Середньовіччі повноцінним засобом кримінального правосуддя Західної Європи були ордалії, також відомі як «Божий суд». Якщо звичайних доказів вини не вистачало, звинуваченого могли піддати випробуванню на кшталт занурення руки в киплячу воду або проходження по розпеченому залізу. Європейці вірили — якщо людина справді не вчиняла злочину, то Бог дозволить їй уникнути ушкоджень і таким чином допоможе суду встановити істину.
З висоти нашого часу така система здається повним дикунством, незалежно від наших релігійних поглядів. Але, як пише американський історик Пітер Лізон для Aeon, ордалії були ефективним інструментом кримінального правосуддя і справді дозволяли визначати вину чи невинність особи. Тож як європейцям вдавалося це забезпечити? По суті, вся ефективність ордалій ґрунтувалася на вірі — переконанні простого населення в тому, що ордалії є справжнім «Божим судом».
Механізм був простий. Якщо вас звинуватили у злочині, ви завжди можете уникнути проходження «Божого суду» — треба просто визнати свою провину, і тоді ордалія втратить свій сенс. Якщо ви справді вчинили злочин, логічно відразу зізнатися і не чекати, що Бог підтвердить вашу провину, в процесі покалічивши вам руку. (До того ж, щиросердне визнання провини пом'якшить ваше покарання за злочин). Якщо ж ви і справді не робили нічого поганого, то краще пройти через «Божий суд», залишитися неушкодженим і уникнути будь-якого покарання. Тому сам факт згоди на ордалію підтверджував невинність звинувачуваного.
Залишається одна заковика — якщо невинна людина погоджується на ордалію, вона ж все одно покалічить руку чи обпече ногу. Як цього уникнути? Відповідь полягала у фактичному застосуванні «Божого суду» — священики, котрі безпосередньо втілювали в життя ордалії, розуміли суть всього трюку. Тому вони робили так, щоб на практиці звинувачуваний не постраждав. Наприклад, священик міг охолодити воду в казані для ордалії або не нагрівати шматки заліза, по яких проходили звинувачувані.
Таким чином ордалії ставали дієвим способом визначення вини. Як підсумовує Лізон, «на практиці, не було настільки важливо, чи ордалії були справді судом Божим чи насправді судом розумних правових систем... В будь-якому випадку результат був однаковий: вдосконалене кримінальне правосуддя, завдяки Богу».
Думаю, на практиці така система була не такою вже й чудовою, бо вона як мінімум дуже легко відкривала шлях до корупції. Однак в цьому плані система ордалій навряд чи відрізнялася від інших засобів середньовічного правосуддя — і як мінімум в теорії вона була справді ефективною.
📖 Додаткові матеріали: для більш детального пояснення ідеї раджу почитати повний текст статті Лізона в моєму перекладі українською для видання про історію «ДЂепис».
Антон
У Ранньому Середньовіччі повноцінним засобом кримінального правосуддя Західної Європи були ордалії, також відомі як «Божий суд». Якщо звичайних доказів вини не вистачало, звинуваченого могли піддати випробуванню на кшталт занурення руки в киплячу воду або проходження по розпеченому залізу. Європейці вірили — якщо людина справді не вчиняла злочину, то Бог дозволить їй уникнути ушкоджень і таким чином допоможе суду встановити істину.
З висоти нашого часу така система здається повним дикунством, незалежно від наших релігійних поглядів. Але, як пише американський історик Пітер Лізон для Aeon, ордалії були ефективним інструментом кримінального правосуддя і справді дозволяли визначати вину чи невинність особи. Тож як європейцям вдавалося це забезпечити? По суті, вся ефективність ордалій ґрунтувалася на вірі — переконанні простого населення в тому, що ордалії є справжнім «Божим судом».
Механізм був простий. Якщо вас звинуватили у злочині, ви завжди можете уникнути проходження «Божого суду» — треба просто визнати свою провину, і тоді ордалія втратить свій сенс. Якщо ви справді вчинили злочин, логічно відразу зізнатися і не чекати, що Бог підтвердить вашу провину, в процесі покалічивши вам руку. (До того ж, щиросердне визнання провини пом'якшить ваше покарання за злочин). Якщо ж ви і справді не робили нічого поганого, то краще пройти через «Божий суд», залишитися неушкодженим і уникнути будь-якого покарання. Тому сам факт згоди на ордалію підтверджував невинність звинувачуваного.
Залишається одна заковика — якщо невинна людина погоджується на ордалію, вона ж все одно покалічить руку чи обпече ногу. Як цього уникнути? Відповідь полягала у фактичному застосуванні «Божого суду» — священики, котрі безпосередньо втілювали в життя ордалії, розуміли суть всього трюку. Тому вони робили так, щоб на практиці звинувачуваний не постраждав. Наприклад, священик міг охолодити воду в казані для ордалії або не нагрівати шматки заліза, по яких проходили звинувачувані.
Таким чином ордалії ставали дієвим способом визначення вини. Як підсумовує Лізон, «на практиці, не було настільки важливо, чи ордалії були справді судом Божим чи насправді судом розумних правових систем... В будь-якому випадку результат був однаковий: вдосконалене кримінальне правосуддя, завдяки Богу».
Думаю, на практиці така система була не такою вже й чудовою, бо вона як мінімум дуже легко відкривала шлях до корупції. Однак в цьому плані система ордалій навряд чи відрізнялася від інших засобів середньовічного правосуддя — і як мінімум в теорії вона була справді ефективною.
📖 Додаткові матеріали: для більш детального пояснення ідеї раджу почитати повний текст статті Лізона в моєму перекладі українською для видання про історію «ДЂепис».
Антон
Свинка Пеппа, яку ми заслужили: У чому проблема з дитячим контентом на YouTube
YouTube став справжнім рятівником для батьків, яким потрібно чимось зайняти маленьких дітей. Це породило цілу індустрію компаній, які створюють ролики для дітей. Список найпопулярніших відео майже повністю складається з музичних кліпів, і лише контент для дітей зміг прорватися в цей однорідний список. Однак з дитячим контентом на YouTube є багато проблем — від фейкової Свинки Пеппи, яка вбиває своїх батьків, до загального дисбалансу між розважальними і навчальними відео. Алексіс Мадріґал для The Atlantic пише про те, як розважальний дитячий контент на YouTube може негативно впливати на сучасних дітлахів і що нам з цим робити.
Останнім часом YouTube-канали для дітей починають обганяти своїх конкурентів з телебачення, таких як Disney та Nickelodeon. Наприклад, ролики індійського англомовного каналу “ChuChuTV” переглянули 19 мільярдів разів, а до п’ятірки найпопулярніших відео в історії YouTube входить епізод мультфільму Маша і Ведмідь із понад трьома мільярдами переглядів.
При цьому правила розміщення відео на YouTube значно менш суворі за правила, які регулюють дитячі шоу на телеканалах. Останні обмежені регуляціями та штрафами, тоді як відео на YouTube перевіряються самою платформою. Ця незарегульованість призводить до двох ключових проблем дитячого контенту на YouTube — шкідливих відео з недоречним вмістом і домінування розважального контенту над освітнім. Якщо першу проблему не так складно вирішити, то для другої необхідно докласти більше зусиль і ресурсів.
1️⃣ Насильство та шкідливий контент. Відео, завантажені сумнівними каналами, можуть виглядати як початок чергової серії Свинки Пеппи, але насправді бути лише схожими на оригінал. Свинка може почати плакати і ходити з ножем, намагаючись вбити своїх батьків або підпалити будинок. Часто батьки можуть навіть не помітити, що переглянула їхня дитина. Після скандалу навколо таких відео YouTube почав значно жорсткіше контролювати дитячий контент і видаляти шкідливі ролики, але проблему все ще не подолано. Існує додаток YouTube Kids для дітей. Він значно безпечніший, однак він доступний далеко не у всіх країнах і значно програє в популярності основній платформі.
2️⃣ Домінування розважального контенту над навчальним. Виробники популярних дитячих роликів приділяють занадто мало уваги навчальному контенту. Є чіткий зв’язок між тим, що діти дивляться по телебаченню або в інтернеті, та їхньою поведінкою і формуванням їхньої особистості. Дослідження показують, що навчальні програми для дітей на телебаченні сприяють кращим оцінкам, креативності та зменшенню рівня агресії. Такі компанії, як “ChuChuTV”, поступово збільшують кількість навчального контенту, однак розважальні ролики, які тримають увагу дітлахів, все одно залишаються найпопулярнішими.
Авторка статті рекомендує YouTube вкласти значно більше ресурсів у розвиток платформи YouTube Kids. Також YouTube у співпраці з урядом може більше інвестувати коштів у субсидування освітніх навчальних програм, а також також у дослідження їхньої популяризації. Алексіс Мадріґал наводить приклад реформи дитячого телебачення в 60-их і 70-их роках . Спочатку телевізійний контент був нерегульований і відверто шкідливий, однак завдяки зусиллям регуляторів та громадських ініціатив вдалося сформувати чіткі правила створення телепередач для дітей і популяризувати навчальні шоу.
Цей кейс чудово ілюструє ті проблеми, про які йшлося в недавньому пості про боротьбу держави і технологічних гігантів. З впливом технологічних компаній приходить більша соціальна відповідальність. Досвід показує, що сам по собі ринок не може ефективно вирішити такі проблеми. Держава повинна бути більш гнучкою і швидкою, щоб вчасно встановлювати правила гри. Зрештою, громадські ініціативи можуть самотужки вирішити цю проблему — однак у співпраці із регуляторами це буде ефективніше і швидше.
📖 Додаткові матеріали: Щоб краще розуміти, про що тут йдеться, можете переглянути дуже популярний ролик “Johny Johny Yes Papa”. Як на мене, він трошки кріповий, але діткам подобається.
Захар
YouTube став справжнім рятівником для батьків, яким потрібно чимось зайняти маленьких дітей. Це породило цілу індустрію компаній, які створюють ролики для дітей. Список найпопулярніших відео майже повністю складається з музичних кліпів, і лише контент для дітей зміг прорватися в цей однорідний список. Однак з дитячим контентом на YouTube є багато проблем — від фейкової Свинки Пеппи, яка вбиває своїх батьків, до загального дисбалансу між розважальними і навчальними відео. Алексіс Мадріґал для The Atlantic пише про те, як розважальний дитячий контент на YouTube може негативно впливати на сучасних дітлахів і що нам з цим робити.
Останнім часом YouTube-канали для дітей починають обганяти своїх конкурентів з телебачення, таких як Disney та Nickelodeon. Наприклад, ролики індійського англомовного каналу “ChuChuTV” переглянули 19 мільярдів разів, а до п’ятірки найпопулярніших відео в історії YouTube входить епізод мультфільму Маша і Ведмідь із понад трьома мільярдами переглядів.
При цьому правила розміщення відео на YouTube значно менш суворі за правила, які регулюють дитячі шоу на телеканалах. Останні обмежені регуляціями та штрафами, тоді як відео на YouTube перевіряються самою платформою. Ця незарегульованість призводить до двох ключових проблем дитячого контенту на YouTube — шкідливих відео з недоречним вмістом і домінування розважального контенту над освітнім. Якщо першу проблему не так складно вирішити, то для другої необхідно докласти більше зусиль і ресурсів.
1️⃣ Насильство та шкідливий контент. Відео, завантажені сумнівними каналами, можуть виглядати як початок чергової серії Свинки Пеппи, але насправді бути лише схожими на оригінал. Свинка може почати плакати і ходити з ножем, намагаючись вбити своїх батьків або підпалити будинок. Часто батьки можуть навіть не помітити, що переглянула їхня дитина. Після скандалу навколо таких відео YouTube почав значно жорсткіше контролювати дитячий контент і видаляти шкідливі ролики, але проблему все ще не подолано. Існує додаток YouTube Kids для дітей. Він значно безпечніший, однак він доступний далеко не у всіх країнах і значно програє в популярності основній платформі.
2️⃣ Домінування розважального контенту над навчальним. Виробники популярних дитячих роликів приділяють занадто мало уваги навчальному контенту. Є чіткий зв’язок між тим, що діти дивляться по телебаченню або в інтернеті, та їхньою поведінкою і формуванням їхньої особистості. Дослідження показують, що навчальні програми для дітей на телебаченні сприяють кращим оцінкам, креативності та зменшенню рівня агресії. Такі компанії, як “ChuChuTV”, поступово збільшують кількість навчального контенту, однак розважальні ролики, які тримають увагу дітлахів, все одно залишаються найпопулярнішими.
Авторка статті рекомендує YouTube вкласти значно більше ресурсів у розвиток платформи YouTube Kids. Також YouTube у співпраці з урядом може більше інвестувати коштів у субсидування освітніх навчальних програм, а також також у дослідження їхньої популяризації. Алексіс Мадріґал наводить приклад реформи дитячого телебачення в 60-их і 70-их роках . Спочатку телевізійний контент був нерегульований і відверто шкідливий, однак завдяки зусиллям регуляторів та громадських ініціатив вдалося сформувати чіткі правила створення телепередач для дітей і популяризувати навчальні шоу.
Цей кейс чудово ілюструє ті проблеми, про які йшлося в недавньому пості про боротьбу держави і технологічних гігантів. З впливом технологічних компаній приходить більша соціальна відповідальність. Досвід показує, що сам по собі ринок не може ефективно вирішити такі проблеми. Держава повинна бути більш гнучкою і швидкою, щоб вчасно встановлювати правила гри. Зрештою, громадські ініціативи можуть самотужки вирішити цю проблему — однак у співпраці із регуляторами це буде ефективніше і швидше.
📖 Додаткові матеріали: Щоб краще розуміти, про що тут йдеться, можете переглянути дуже популярний ролик “Johny Johny Yes Papa”. Як на мене, він трошки кріповий, але діткам подобається.
Захар
Як нарешті змусити себе читати більше книжок
Лише 43 відсотки українців прочитали хоча б одну книжку за останній рік, і більшість з них все одно читають не більше кількох книг. Брак часу на читання — це проблема, знайома більшості з нас. То як нарешті знайти час і мотивацію на те, щоб більше читати? Канадський письменник Ніл Пасрича описує для Harvard Business Review вісім способів, завдяки яким йому вдалося радикально збільшити кількість прочитаних книг.
1️⃣ Мінімізуйте відволікання. Відкладіть смартфон якомога далі і читайте. Сама наявність смартфона поруч чи телевізора в кімнаті знижує вашу продуктивність читання, бо ви з більшою ймовірністю будете відволікатися.
2️⃣ Читайте паперові книжки. Якщо ви читаєте зі смартфона і тому не можете відкласти його під час читання, то пора переключатися на паперові книжки. Пасрича в цьому місці пускається в рефлексії, тому додам два практичних аргументи від себе. По-перше, британські і небританські вчені вже довели, що інформація з паперу запам’ятовується краще, ніж з екрану. По-друге, паперова книжка не пришле вам сповіщення про нове повідомлення, яке переключить вашу увагу.
3️⃣ Зробіть публічну обіцянку. Це може бути як пост в Фейсбук, так і парі з найкращими друзями. Просто зробіть ваш намір читати більше книжок публічним, щоб потім було складніше від нього відмовитися. Діліться враженнями і публікуйте звіти про прочитане.
4️⃣ Читайте книги із особистого списку людей, яким довіряєте. Зараз виходить настільки багато книжок, що складно робити вибір навіть серед бестелерів. Хороший вихід — вибрати кількох публічних (або й непублічних) осіб, яким ви довіряєте, і читати книжки із їхнього списку рекомендованих.
5️⃣ Не бійтеся закидати погані книжки. Це класична, але дуже важлива порада — позбудьтеся страху від закидання поганих книжок. Не потрібно з принципу дочитувати до кінця погану книжку, краще витратити цей час на дві хороші.
6️⃣ Перестаньте читати новини. Відмова від регулярного читання новин і навіть журналів є чудовим способом знайти більше часу на книжки. Також в ідеалі бажано мінімізувати читання стрічки Фейсбуку і Телеграм-каналів (крім Old York Times, звісно).
7️⃣ Ставтеся до читання як до динамічного процесу, а не до акту мистецтва. Щоб читати більше, потрібно читати динамічно — по кілька книжок одночасно і у швидкому темпі. Це не означає, що треба обов'язково використовувати скорочитання. Просто важливо не ставитися до книжкової полиці як до мистецької галереї.
8️⃣ Читайте при будь-якій можливості. Пасрича наводить приклад Стівена Кінга, якому вдається читати по п’ять годин на день, бо він втуплюється в книжку навіть у черзі в кіно. Постійно тримайте в сумці книжку і читайте за будь-якої нагоди — завжди випадає можливість трохи почитати в метро чи у черзі за квитками
Здається, ці поради дійсно працюють. Принаймні останнім часом я справді почав читати більше, і мої спостереження загалом перегукуються з досвідом автора статті. Звісно, багато що залежить від вашого особистого підходу — але щось із цього списку точно стане у нагоді.
Антон
Лише 43 відсотки українців прочитали хоча б одну книжку за останній рік, і більшість з них все одно читають не більше кількох книг. Брак часу на читання — це проблема, знайома більшості з нас. То як нарешті знайти час і мотивацію на те, щоб більше читати? Канадський письменник Ніл Пасрича описує для Harvard Business Review вісім способів, завдяки яким йому вдалося радикально збільшити кількість прочитаних книг.
1️⃣ Мінімізуйте відволікання. Відкладіть смартфон якомога далі і читайте. Сама наявність смартфона поруч чи телевізора в кімнаті знижує вашу продуктивність читання, бо ви з більшою ймовірністю будете відволікатися.
2️⃣ Читайте паперові книжки. Якщо ви читаєте зі смартфона і тому не можете відкласти його під час читання, то пора переключатися на паперові книжки. Пасрича в цьому місці пускається в рефлексії, тому додам два практичних аргументи від себе. По-перше, британські і небританські вчені вже довели, що інформація з паперу запам’ятовується краще, ніж з екрану. По-друге, паперова книжка не пришле вам сповіщення про нове повідомлення, яке переключить вашу увагу.
3️⃣ Зробіть публічну обіцянку. Це може бути як пост в Фейсбук, так і парі з найкращими друзями. Просто зробіть ваш намір читати більше книжок публічним, щоб потім було складніше від нього відмовитися. Діліться враженнями і публікуйте звіти про прочитане.
4️⃣ Читайте книги із особистого списку людей, яким довіряєте. Зараз виходить настільки багато книжок, що складно робити вибір навіть серед бестелерів. Хороший вихід — вибрати кількох публічних (або й непублічних) осіб, яким ви довіряєте, і читати книжки із їхнього списку рекомендованих.
5️⃣ Не бійтеся закидати погані книжки. Це класична, але дуже важлива порада — позбудьтеся страху від закидання поганих книжок. Не потрібно з принципу дочитувати до кінця погану книжку, краще витратити цей час на дві хороші.
6️⃣ Перестаньте читати новини. Відмова від регулярного читання новин і навіть журналів є чудовим способом знайти більше часу на книжки. Також в ідеалі бажано мінімізувати читання стрічки Фейсбуку і Телеграм-каналів (крім Old York Times, звісно).
7️⃣ Ставтеся до читання як до динамічного процесу, а не до акту мистецтва. Щоб читати більше, потрібно читати динамічно — по кілька книжок одночасно і у швидкому темпі. Це не означає, що треба обов'язково використовувати скорочитання. Просто важливо не ставитися до книжкової полиці як до мистецької галереї.
8️⃣ Читайте при будь-якій можливості. Пасрича наводить приклад Стівена Кінга, якому вдається читати по п’ять годин на день, бо він втуплюється в книжку навіть у черзі в кіно. Постійно тримайте в сумці книжку і читайте за будь-якої нагоди — завжди випадає можливість трохи почитати в метро чи у черзі за квитками
Здається, ці поради дійсно працюють. Принаймні останнім часом я справді почав читати більше, і мої спостереження загалом перегукуються з досвідом автора статті. Звісно, багато що залежить від вашого особистого підходу — але щось із цього списку точно стане у нагоді.
Антон
Якими є люди, котрі володіють десятками мов
Як виглядають люди, які вільно переключаються із арабської мови на фінську, а потім на мальтійську? Недавно на The New Yorker вийшов лонгрід Джудіт Турман, в якому вона розповідає про гіперполіглотів — людей, які знають десятки мов.
Щоб формально стати гіперполіглотом, треба знати як мінімум 11 мов — хоча дехто вільно розмовляє кількома десятками. Однак гіперполіглоти не люблять питання “Скількома мовами ви володієте?”, тому що дуже складно визначити чітку межу, за якою механічне повторення нових слів і конструкцій переходить у вільне володіння мовою. Тому самі гіперполіглоти частіше ведуть рахунок за мовами, які вони вивчали і які використовують. (Згадується український гіперполіглот Агатангел Кримський, який у відповідь на питання, які мови він знає, віджартовувався, що простіше назвати мови, яких він не знає).
Цікаво, що багато гіперполіглотів не люблять англійську мову і використовують свій мовний запас як спосіб протидії негативному впливу глобального домінування англійської. Ніхто з героїв статті не говорить англійською мовою за своїм бажанням — завдяки своєму знанню мов вони можуть собі дозволити вибрати іншу мову загального спілкування.
Так само, як приклади марафонців мотивують нас побігати на стадіоні, приклад гіперполіглотів може надихнути середньостатистичну людину підтягнути закинуту зі школи французьку. Але чи може кожен із нас вивчити ще десять з половиною мов і стати гіперполіглотом? Ось головні риси, які відрізняють гіперполіглотів від простих смертних:
1️⃣ Специфічна пам'ять. Гіперполіглотам не обов'язково мати чудову пам'ять на все. Часто вони її й не мають – однак вони значно краще за інших засвоюють звуки чи чудово запам'ятовують багато слів за короткий період.
2️⃣ Соціальна “пластичність”. Звичайно, гіперполіглотам потрібен “пластичний” мозок, щоб запам’ятовувати великі об’єми інформації. Однак авторка вважає не менш важливою й іншу пластичність — соціальну. Спеціально для статті перуанський гіперполіглот Луїс Мігель Рохас-Берсія поїхав з Турман на Мальту, щоб вивчити там мальтійську за тиждень. Йому це легко вдалося — і авторка статті впевнена, що її герою дуже допомагало вміння зливатися із середовищем, але при цьому не соромитися постійно атакувати місцевих питаннями про їхню мову.
3️⃣ Генетична схильність. Погані новини для більшості з нас — здається, для володіння десятками мов треба мати генетичну схильність до цього. Однак наука ще не знає цього напевне. Наразі науковці лише знайшли окремі аспекти будови мозку — як-то додаткова петля сірої речовини — які притаманні гіперполіглотам.
4️⃣ Здатність багато працювати. Як і з будь-якою іншою майстерністю, в основі володіння багатьма мовами найчастіше лежить не лише природна обдарованість, а й величезна робота. Ніхто не стає гіперполіглотом, не жертвуючи десятками тисяч годин свого часу. Наприклад, легендарний серед гіперполіглотів Александр Аргуельєс щодня списує 24 сторінки блокнота різними мовами.
Звичайно, чим більше мов ви знаєте, тим простіше вчити нові — бо вже можна опиратися на відомі вам конструкції і структури споріднених мов. На противагу поширеному стереотипу, для володіння десятками мов не обов’язково бути вундеркіндом. Багато гіперполіглотів вивчили свою першу іноземну мову в школі чи навіть університеті. Відома перекладачка Като Ломб майже всі із своїх 16 іноземних мов вивчила в дорослому віці. Івритом вона оволоділа майже в 90 років.
📖 Додаткові матеріали: якщо вас цікавлять практичні інструкції від гіперполіглотів, раджу роботи Като Ломб, яка багато писала про вивчення мов. Можна скачати її книжку англійською (pdf) або почитати короткий виклад її правил у Вікіпедії російською. Багато цікавого матеріалу також поширює Александр Аргульєс на своєму YouTube-каналі (як інструкції, так і цікаві деталі про поліглотизм і життя гіперполіглотів). 11 мов ви навряд чи вивчите — але, можливо, таки повернетеся до закинутої французької.
Антон
Як виглядають люди, які вільно переключаються із арабської мови на фінську, а потім на мальтійську? Недавно на The New Yorker вийшов лонгрід Джудіт Турман, в якому вона розповідає про гіперполіглотів — людей, які знають десятки мов.
Щоб формально стати гіперполіглотом, треба знати як мінімум 11 мов — хоча дехто вільно розмовляє кількома десятками. Однак гіперполіглоти не люблять питання “Скількома мовами ви володієте?”, тому що дуже складно визначити чітку межу, за якою механічне повторення нових слів і конструкцій переходить у вільне володіння мовою. Тому самі гіперполіглоти частіше ведуть рахунок за мовами, які вони вивчали і які використовують. (Згадується український гіперполіглот Агатангел Кримський, який у відповідь на питання, які мови він знає, віджартовувався, що простіше назвати мови, яких він не знає).
Цікаво, що багато гіперполіглотів не люблять англійську мову і використовують свій мовний запас як спосіб протидії негативному впливу глобального домінування англійської. Ніхто з героїв статті не говорить англійською мовою за своїм бажанням — завдяки своєму знанню мов вони можуть собі дозволити вибрати іншу мову загального спілкування.
Так само, як приклади марафонців мотивують нас побігати на стадіоні, приклад гіперполіглотів може надихнути середньостатистичну людину підтягнути закинуту зі школи французьку. Але чи може кожен із нас вивчити ще десять з половиною мов і стати гіперполіглотом? Ось головні риси, які відрізняють гіперполіглотів від простих смертних:
1️⃣ Специфічна пам'ять. Гіперполіглотам не обов'язково мати чудову пам'ять на все. Часто вони її й не мають – однак вони значно краще за інших засвоюють звуки чи чудово запам'ятовують багато слів за короткий період.
2️⃣ Соціальна “пластичність”. Звичайно, гіперполіглотам потрібен “пластичний” мозок, щоб запам’ятовувати великі об’єми інформації. Однак авторка вважає не менш важливою й іншу пластичність — соціальну. Спеціально для статті перуанський гіперполіглот Луїс Мігель Рохас-Берсія поїхав з Турман на Мальту, щоб вивчити там мальтійську за тиждень. Йому це легко вдалося — і авторка статті впевнена, що її герою дуже допомагало вміння зливатися із середовищем, але при цьому не соромитися постійно атакувати місцевих питаннями про їхню мову.
3️⃣ Генетична схильність. Погані новини для більшості з нас — здається, для володіння десятками мов треба мати генетичну схильність до цього. Однак наука ще не знає цього напевне. Наразі науковці лише знайшли окремі аспекти будови мозку — як-то додаткова петля сірої речовини — які притаманні гіперполіглотам.
4️⃣ Здатність багато працювати. Як і з будь-якою іншою майстерністю, в основі володіння багатьма мовами найчастіше лежить не лише природна обдарованість, а й величезна робота. Ніхто не стає гіперполіглотом, не жертвуючи десятками тисяч годин свого часу. Наприклад, легендарний серед гіперполіглотів Александр Аргуельєс щодня списує 24 сторінки блокнота різними мовами.
Звичайно, чим більше мов ви знаєте, тим простіше вчити нові — бо вже можна опиратися на відомі вам конструкції і структури споріднених мов. На противагу поширеному стереотипу, для володіння десятками мов не обов’язково бути вундеркіндом. Багато гіперполіглотів вивчили свою першу іноземну мову в школі чи навіть університеті. Відома перекладачка Като Ломб майже всі із своїх 16 іноземних мов вивчила в дорослому віці. Івритом вона оволоділа майже в 90 років.
📖 Додаткові матеріали: якщо вас цікавлять практичні інструкції від гіперполіглотів, раджу роботи Като Ломб, яка багато писала про вивчення мов. Можна скачати її книжку англійською (pdf) або почитати короткий виклад її правил у Вікіпедії російською. Багато цікавого матеріалу також поширює Александр Аргульєс на своєму YouTube-каналі (як інструкції, так і цікаві деталі про поліглотизм і життя гіперполіглотів). 11 мов ви навряд чи вивчите — але, можливо, таки повернетеся до закинутої французької.
Антон
Пабло Ескобар і бегемоти: як примхи мертвого короля наркоторговців досі приносять проблеми Колумбії
Ще 35 років тому ніхто не міг собі уявити бегемотів в Колумбії. Навіть маленькі школярі знають, що вони водяться тільки в Африці. Однак завдяки примхам одного з найвідоміших наркоторговців світу тепер їх можна там знайти — і вони почали створювати загрозу для екосистеми країни.
Колумбійський король наркоторговців Пабло Ескобар був не лише впливовий, а ще й надзвичайно багатий. Зі своїми статками він міг дозволити собі незвичайні забаганки — наприклад, власний зоопарк з екзотичними тваринами. Після його смерті влада Колумбії націоналізувала зоопарк і зробила його доступним для туристів (щось схоже на Межигір‘я, правда?). Більшість тварин роздали іншим зоопаркам, однак бегемотів вирішили залишити. Через двадцять з лишком років вони перетворилися у справжню проблему для колумбійців. Репортер Джонні Геріс досліджує неочевидний спадок Пабло Ескобара у своєму новому епізоді Vox Borders в Колумбії.
Проблема з бегемотами в тому, що за 25 років після смерті Ескобара їх стало занадто багато. Клімат Колумбії дуже сприятливий для цих тварин: відсутність засух, більше їжі, ніж в Африці, а ще відсутність конкуренції з боку інших хижаків. Це справжній рай для бегемотів. Такі умови призвели до швидкого збільшення їхньої кількості. При Ескобарі бегемотів було чотири — а зараз на території угіддя знаходиться аж 50.
Бегемоти не є рідними для Латинської Америки, їхньою домівкою є Африка. Через те, що вони не є частиною екосистеми Колумбії, їхнє поширення може зашкодити місцевому біорізноманіттю. Новий вид може змінити місцевий ланцюг живлення серед тварин і призвести до нерівномірного зменшення популяції інших видів.
Однак проблема не лише в екосистемі. Бегемоти є одними найбільш агресивних і небезпечних видів ссавців. В Африці бегемоти вбивають більше людей, ніж будь-які інші тварини. Останнім часом вони почали покидати території парку — їх уже кілька разів бачили в навколишніх містах. Їхня близькість з людьми може бути небезпечною.
Місцевий біолог з Міністерства екології Колумбії Давід Ечеверрі переживає, що населення недостатньо розуміє потенційну загрозу від бегемотів. За його словами, місцеві вважають їх безпечними і симпатизують їм. Коли місцева влада спробувала вирішити проблему найпростішим шляхом і вбила одного з бегемотів, це спричинило справжній скандал. Зрештою суд під тиском населення заборонив полювати на бегемотів.
Міністерство намагається знайти інші рішення, однак поки не дуже успішно. Спроби огородити територію не допомогли, кастрація бегемотів дорога і небезпечна. Поки екологи шукають зоопарки в інших країнах, куди б вони могли відправити цих тварин, бегемоти продовжують насолоджуватися благодаттю Колумбії і дякувати Пабло за такий подарунок долі.
⏱ Тривалість відео — 8 хвилин, є субтитри англійською.
Захар
Ще 35 років тому ніхто не міг собі уявити бегемотів в Колумбії. Навіть маленькі школярі знають, що вони водяться тільки в Африці. Однак завдяки примхам одного з найвідоміших наркоторговців світу тепер їх можна там знайти — і вони почали створювати загрозу для екосистеми країни.
Колумбійський король наркоторговців Пабло Ескобар був не лише впливовий, а ще й надзвичайно багатий. Зі своїми статками він міг дозволити собі незвичайні забаганки — наприклад, власний зоопарк з екзотичними тваринами. Після його смерті влада Колумбії націоналізувала зоопарк і зробила його доступним для туристів (щось схоже на Межигір‘я, правда?). Більшість тварин роздали іншим зоопаркам, однак бегемотів вирішили залишити. Через двадцять з лишком років вони перетворилися у справжню проблему для колумбійців. Репортер Джонні Геріс досліджує неочевидний спадок Пабло Ескобара у своєму новому епізоді Vox Borders в Колумбії.
Проблема з бегемотами в тому, що за 25 років після смерті Ескобара їх стало занадто багато. Клімат Колумбії дуже сприятливий для цих тварин: відсутність засух, більше їжі, ніж в Африці, а ще відсутність конкуренції з боку інших хижаків. Це справжній рай для бегемотів. Такі умови призвели до швидкого збільшення їхньої кількості. При Ескобарі бегемотів було чотири — а зараз на території угіддя знаходиться аж 50.
Бегемоти не є рідними для Латинської Америки, їхньою домівкою є Африка. Через те, що вони не є частиною екосистеми Колумбії, їхнє поширення може зашкодити місцевому біорізноманіттю. Новий вид може змінити місцевий ланцюг живлення серед тварин і призвести до нерівномірного зменшення популяції інших видів.
Однак проблема не лише в екосистемі. Бегемоти є одними найбільш агресивних і небезпечних видів ссавців. В Африці бегемоти вбивають більше людей, ніж будь-які інші тварини. Останнім часом вони почали покидати території парку — їх уже кілька разів бачили в навколишніх містах. Їхня близькість з людьми може бути небезпечною.
Місцевий біолог з Міністерства екології Колумбії Давід Ечеверрі переживає, що населення недостатньо розуміє потенційну загрозу від бегемотів. За його словами, місцеві вважають їх безпечними і симпатизують їм. Коли місцева влада спробувала вирішити проблему найпростішим шляхом і вбила одного з бегемотів, це спричинило справжній скандал. Зрештою суд під тиском населення заборонив полювати на бегемотів.
Міністерство намагається знайти інші рішення, однак поки не дуже успішно. Спроби огородити територію не допомогли, кастрація бегемотів дорога і небезпечна. Поки екологи шукають зоопарки в інших країнах, куди б вони могли відправити цих тварин, бегемоти продовжують насолоджуватися благодаттю Колумбії і дякувати Пабло за такий подарунок долі.
⏱ Тривалість відео — 8 хвилин, є субтитри англійською.
Захар
Як писати краще: 9 порад із книжки “On Writing Well”
Писати щось легко, але писати майстерно і цікаво — значно складніше. Це не стільки мистецтво, скільки ремесло, якому потрібно багато та методично вчитися, особливо якщо йдеться про нехудожні тексти. Однією з класичних інструкцій із письма є книжка американського письменника Вільяма Зінссера “On Writing Well: The Classic Guide to Writing Nonfiction”.
Недавно у видавництві “Наш формат” вийшов її переклад (український варіант чомусь назвали “Текст-пекс-шмекс: Магія переконливих текстів”). Поради Зінссера призначені для написання документальної прози і взагалі будь-чого, що не є художньою літературою. Книжка справді цікава і варта прочитання — хоча, звісно ж, завдяки The Old York Times замість читання всієї книжки ви можете дізнатися найцікавіші ідеї за кілька хвилин.
Ось список найважливіших порад Зінссера для авторів нехудожніх текстів:
1️⃣ Пишіть якомога коротше. “Словесний мотлох” ускладнює сприйняття тексту і відлякує читачів. Перечитуйте текст по багато разів і видаляйте зайві конструкції — надлишкові слова і речення (й навіть абзаци), які не несуть нової думки.
2️⃣ Постійно переписуйте. Редагування і переписування тексту значно важливе за його написання — і воно може й має займати значно більше часу за саме написання (як це часто буває у нас із Захаром). Навіть досвідченим авторам не вдається з першої спроби висловити свою думку легко і невимушено.
3️⃣ Будьте готові до того, що письмо — це важка і марудна робота. Ваше бажання писати і готовність працювати — це головна запорука письменницького успіху. Якщо ви будете сподіватися тільки на натхнення, навряд чи у вас щось вийде.
4️⃣ Уникайте штампів. Коли письменник пише першу чернетку статті, він чи вона завжди несвідомо використовує штампи. Але їх потрібно заміняти на свіжі метафори і неочевидні образи, які привернуть увагу читача.
5️⃣ Завжди знайте про ваш предмет більше, ніж пишете про нього. Збирайте якомога більше деталей: деколи якась дрібничка може надихнути на головну ідею вашого тексту. Коли закінчуються ідеї і мотивація, “сідайте в літак” — переслідуйте цікаву тему, навіть якщо заради цього треба буде кудись поїхати.
6️⃣ У діловому письмі також можна писати без штампів і канцеляризмів. Навіть пишучи офіційні документи, залишайтеся собою наскільки це можливо. Завжди думайте про аудиторію, яка читатиме ваш лист чи записку.
7️⃣ Пишучи про людей, змусьте їх говорити. “Слова людини завжди кращі за ваші, навіть якщо ви найбільш витончений майстер стилістики”. Однак це не означає, що треба передавати слова людей дослівно. За кожним поетичним і невимушеним висловлюванням героя вашої статті має стояти ваша методична робота зі склеювання багатьох шматочків його висловів.
8️⃣ Позбудьтеся “тиранії кінцевого продукту”. Пишучи текст, думайте про те, які ідеї ви хочете передати, а не про те, в якому форматі має бути ваш готовий текст.
9️⃣ “Пишіть так добре, як можете”. Висока якість вашого письма — це вже нагорода. Захищайте свої рішення перед редакторами наскільки це можливо. “Писати добре — це вірити у свою роботу й у себе, ризикувати, наважуватися бути іншим, прагнути досконалості”.
Антон
Писати щось легко, але писати майстерно і цікаво — значно складніше. Це не стільки мистецтво, скільки ремесло, якому потрібно багато та методично вчитися, особливо якщо йдеться про нехудожні тексти. Однією з класичних інструкцій із письма є книжка американського письменника Вільяма Зінссера “On Writing Well: The Classic Guide to Writing Nonfiction”.
Недавно у видавництві “Наш формат” вийшов її переклад (український варіант чомусь назвали “Текст-пекс-шмекс: Магія переконливих текстів”). Поради Зінссера призначені для написання документальної прози і взагалі будь-чого, що не є художньою літературою. Книжка справді цікава і варта прочитання — хоча, звісно ж, завдяки The Old York Times замість читання всієї книжки ви можете дізнатися найцікавіші ідеї за кілька хвилин.
Ось список найважливіших порад Зінссера для авторів нехудожніх текстів:
1️⃣ Пишіть якомога коротше. “Словесний мотлох” ускладнює сприйняття тексту і відлякує читачів. Перечитуйте текст по багато разів і видаляйте зайві конструкції — надлишкові слова і речення (й навіть абзаци), які не несуть нової думки.
2️⃣ Постійно переписуйте. Редагування і переписування тексту значно важливе за його написання — і воно може й має займати значно більше часу за саме написання (як це часто буває у нас із Захаром). Навіть досвідченим авторам не вдається з першої спроби висловити свою думку легко і невимушено.
3️⃣ Будьте готові до того, що письмо — це важка і марудна робота. Ваше бажання писати і готовність працювати — це головна запорука письменницького успіху. Якщо ви будете сподіватися тільки на натхнення, навряд чи у вас щось вийде.
4️⃣ Уникайте штампів. Коли письменник пише першу чернетку статті, він чи вона завжди несвідомо використовує штампи. Але їх потрібно заміняти на свіжі метафори і неочевидні образи, які привернуть увагу читача.
5️⃣ Завжди знайте про ваш предмет більше, ніж пишете про нього. Збирайте якомога більше деталей: деколи якась дрібничка може надихнути на головну ідею вашого тексту. Коли закінчуються ідеї і мотивація, “сідайте в літак” — переслідуйте цікаву тему, навіть якщо заради цього треба буде кудись поїхати.
6️⃣ У діловому письмі також можна писати без штампів і канцеляризмів. Навіть пишучи офіційні документи, залишайтеся собою наскільки це можливо. Завжди думайте про аудиторію, яка читатиме ваш лист чи записку.
7️⃣ Пишучи про людей, змусьте їх говорити. “Слова людини завжди кращі за ваші, навіть якщо ви найбільш витончений майстер стилістики”. Однак це не означає, що треба передавати слова людей дослівно. За кожним поетичним і невимушеним висловлюванням героя вашої статті має стояти ваша методична робота зі склеювання багатьох шматочків його висловів.
8️⃣ Позбудьтеся “тиранії кінцевого продукту”. Пишучи текст, думайте про те, які ідеї ви хочете передати, а не про те, в якому форматі має бути ваш готовий текст.
9️⃣ “Пишіть так добре, як можете”. Висока якість вашого письма — це вже нагорода. Захищайте свої рішення перед редакторами наскільки це можливо. “Писати добре — це вірити у свою роботу й у себе, ризикувати, наважуватися бути іншим, прагнути досконалості”.
Антон
Далеке світле майбутнє відкритих кордонів
Скучили за нами? Ми трохи вибилися із стандартного графіку, але взамін замість звичного посту підготували для вас повноцінну статтю.
Уявіть, що завтра прикордонники усіх країн світу візьмуть вихідний і дозволять людям вільно пересуватися між країнами. Хтось назвав би це божевіллям, однак для цього є більш поетична назва — відкриті кордони. Ідея відкритих кордонів полягає в тому, щоб усі держави забезпечили вільний рух людей між країнами. З ними кожна людина сама зможе обирати, в якій країні їй жити і працювати.
Які будуть наслідки від політики відкритих кордонів? Які основні аргументи проти глобальної міграції та чому вони недостатньо обґрунтовані? Читайте у новій статті від Old York Times.
⏱Час на прочитання — 6 хвилин.
https://telegra.ph/Bright-future-of-open-borders-12-17
Захар
Скучили за нами? Ми трохи вибилися із стандартного графіку, але взамін замість звичного посту підготували для вас повноцінну статтю.
Уявіть, що завтра прикордонники усіх країн світу візьмуть вихідний і дозволять людям вільно пересуватися між країнами. Хтось назвав би це божевіллям, однак для цього є більш поетична назва — відкриті кордони. Ідея відкритих кордонів полягає в тому, щоб усі держави забезпечили вільний рух людей між країнами. З ними кожна людина сама зможе обирати, в якій країні їй жити і працювати.
Які будуть наслідки від політики відкритих кордонів? Які основні аргументи проти глобальної міграції та чому вони недостатньо обґрунтовані? Читайте у новій статті від Old York Times.
⏱Час на прочитання — 6 хвилин.
https://telegra.ph/Bright-future-of-open-borders-12-17
Захар
Telegraph
Далеке світле майбутнє відкритих кордонів
Коли політик у Європі чи Штатах чує слово “мігранти”, у нього вибухає словесна бомба з аргументів за чи проти імміграції. Дійсно, останніми роками питання міграції стало ключовою політичною платформою для багатьох партій та політиків. Правда, переважно ця…
Що приклад історичної пам’яті Австралії може розказати про національні міфи і сприйняття історії
У листопаді цього року світ відзначав століття завершення Першої світової війни — і особливо бурхливо його святкувала Австралія. За останні чотири роки на відзначення подій Першої світової Австралія витратила біля 600 мільйонів доларів, що більше, ніж у Франції чи Британії — країнах, які грали ключову роль у війні.
Якщо ви нічого не знаєте про участь Австралії у Першій світовій війні, то складно вас у чомусь звинуватити. ЇЇ участь була незначною, особливо якщо порівнювати з іншими учасниками війни. При цьому ця війна є важливою для національної ідентичності Австралії — і все завдяки одній військовій кампанії, Дарданельській операції 1915 року, у якій Антанта, до якої входила Австралія, програла Османській імперії та її союзникам. Приклад важливості Дарданельської кампанії для Австралії гарно показує, чому традиційні шаблони історичної пам’яті і національних міфів часто є нелогічними і застарілими.
Як пише у своїй науковій статті австралійський історик Метт Макдональд, сьогодні Дарданельська операція є одним із основоположних національних міфів для австралійців. Наприклад, майже у всіх західних країнах днем пам’яті Першої світової війни є 11 листопада — день завершення війни. Натомість в Австралії таким днем є 25 квітня — день висадки австралійського десанту (АНЗАКу) і початку битви при Галліполі в ході Дарданельської операції.
Що цікаво, вибір Дарданельської операції для фундаментального національного міфу є доволі неочевидним, якщо не дивним. По-перше, Дарданельська операція завершилася поразкою для Британії, до складу якої входила Австралія. По-друге, Австралія була не єдиною і навіть не ключовою учасницею цієї операції, бо британців і французів при Галліполі воювало значно більше.
Однак так склалася історія, що Дарданельська операція стала фундаментальною частиною історичної пам’яті австралійців. На початку 20 століття молода нація потребувала об’єднувального міфу, і тут вигідно підвернулися Дарданелли — бо, попри порівняно незначний внесок австралійців, ця операція стала однією з наймасштабніших в новітній історії Австралії.
У принципі, такому підходу можна було б навіть позаздрити — австралійці знають ціну людському життю і глибоко шанують втрату восьми тисяч солдатів. Однак сучасних ліберальних австралійських істориків хвилює сам формат цього національного міфу.
Як пише Метт Макдональд, історичний міф Дарданельської операції є “мілітаристським, маскулінним та монокультурним”. Відзначаючи роль одного армійського з’єднання у створенні нації, його прихильники не згадують жінок і корінне населення Австралії, які боролися вдома чи й на передовій, але не мали права вступити до армійського корпусу.
Тому важливість Дарданельської операції для Австралії є цікавим прикладом вибірковості й нелогічності історичної пам’яті. На відміну від історії як такої, яка намагається встановити істину і базується на фактах, історична пам’ять є соціальним конструктом. Вона складається з ідей, переконань та упереджень конкретної нації і дуже залежить від сучасних реалій, зокрема політичної кон’юнктури.
Крім цього, приклад Австралії ще й показує застарілість традиційних паттернів історичної пам’яті для сучасності. Все-таки “мілітаристським, маскулінним та монокультурним” можна назвати історичний міф майже кожної країни — просто австралійці одними з перших починають це розуміти. Цілком можливо, що ця наукова дискусія щодо історичної пам’яті про Дарданелли в Австралії призведе до реальних ідеологічних змін як в Австралії, так і в інших країнах.
Для українців ця історія демонструє ще й те, якою важливою є Перша світова війна для історичної пам’яті на Заході. У нашій історичній пам’яті Велика війна була витіснена революцією, громадянською війною і згодом Другою світовою — тому про Першу світову, попри її роль для історії України, згадують значно менше.
Антон
У листопаді цього року світ відзначав століття завершення Першої світової війни — і особливо бурхливо його святкувала Австралія. За останні чотири роки на відзначення подій Першої світової Австралія витратила біля 600 мільйонів доларів, що більше, ніж у Франції чи Британії — країнах, які грали ключову роль у війні.
Якщо ви нічого не знаєте про участь Австралії у Першій світовій війні, то складно вас у чомусь звинуватити. ЇЇ участь була незначною, особливо якщо порівнювати з іншими учасниками війни. При цьому ця війна є важливою для національної ідентичності Австралії — і все завдяки одній військовій кампанії, Дарданельській операції 1915 року, у якій Антанта, до якої входила Австралія, програла Османській імперії та її союзникам. Приклад важливості Дарданельської кампанії для Австралії гарно показує, чому традиційні шаблони історичної пам’яті і національних міфів часто є нелогічними і застарілими.
Як пише у своїй науковій статті австралійський історик Метт Макдональд, сьогодні Дарданельська операція є одним із основоположних національних міфів для австралійців. Наприклад, майже у всіх західних країнах днем пам’яті Першої світової війни є 11 листопада — день завершення війни. Натомість в Австралії таким днем є 25 квітня — день висадки австралійського десанту (АНЗАКу) і початку битви при Галліполі в ході Дарданельської операції.
Що цікаво, вибір Дарданельської операції для фундаментального національного міфу є доволі неочевидним, якщо не дивним. По-перше, Дарданельська операція завершилася поразкою для Британії, до складу якої входила Австралія. По-друге, Австралія була не єдиною і навіть не ключовою учасницею цієї операції, бо британців і французів при Галліполі воювало значно більше.
Однак так склалася історія, що Дарданельська операція стала фундаментальною частиною історичної пам’яті австралійців. На початку 20 століття молода нація потребувала об’єднувального міфу, і тут вигідно підвернулися Дарданелли — бо, попри порівняно незначний внесок австралійців, ця операція стала однією з наймасштабніших в новітній історії Австралії.
У принципі, такому підходу можна було б навіть позаздрити — австралійці знають ціну людському життю і глибоко шанують втрату восьми тисяч солдатів. Однак сучасних ліберальних австралійських істориків хвилює сам формат цього національного міфу.
Як пише Метт Макдональд, історичний міф Дарданельської операції є “мілітаристським, маскулінним та монокультурним”. Відзначаючи роль одного армійського з’єднання у створенні нації, його прихильники не згадують жінок і корінне населення Австралії, які боролися вдома чи й на передовій, але не мали права вступити до армійського корпусу.
Тому важливість Дарданельської операції для Австралії є цікавим прикладом вибірковості й нелогічності історичної пам’яті. На відміну від історії як такої, яка намагається встановити істину і базується на фактах, історична пам’ять є соціальним конструктом. Вона складається з ідей, переконань та упереджень конкретної нації і дуже залежить від сучасних реалій, зокрема політичної кон’юнктури.
Крім цього, приклад Австралії ще й показує застарілість традиційних паттернів історичної пам’яті для сучасності. Все-таки “мілітаристським, маскулінним та монокультурним” можна назвати історичний міф майже кожної країни — просто австралійці одними з перших починають це розуміти. Цілком можливо, що ця наукова дискусія щодо історичної пам’яті про Дарданелли в Австралії призведе до реальних ідеологічних змін як в Австралії, так і в інших країнах.
Для українців ця історія демонструє ще й те, якою важливою є Перша світова війна для історичної пам’яті на Заході. У нашій історичній пам’яті Велика війна була витіснена революцією, громадянською війною і згодом Другою світовою — тому про Першу світову, попри її роль для історії України, згадують значно менше.
Антон
10 найважливіших світових подій 2018 року
2018 рік був багатий на важливі події для міжнародної політики — і наразі здається, що негативних подій і тенденцій було значно більше, ніж позитивних. Як пише американський експерт із зовнішньої політики Джеймс Ліндсі, новини були переповнені “нескінченним парадом самітів, криз, протестів і конфліктів”. Для Council on Foreign Relations Ліндсі оглядає 10 найважливіших світових подій 2018 року. Про деякі з цих подій ми вже писали, тому даємо посилання в тексті на ці дописи.
1️⃣ Трамп почав торгову війну. У 2018 році Трамп виконав своє давнє бажання ввести торгові тарифи. Найбільш гострою торговою війною цього року був конфлікт з Китаєм, але непорозуміння з Європою також були помітними.
2️⃣ Продовжується послаблення Заходу. Не лише у США, а й у європейських країн також був не найкращий рік. Велика Британія не змогла визначитися щодо умов виходу з ЄС, Франція загрузла в масових протестах, італійці обрали популістську правлячу коаліцію, а Угорщина і Польща стикаються із занепадом демократії.
3️⃣ Актуалізація проблеми зміни клімату. Проблема глобального потепління не нова, але у 2018 році вийшли особливо серйозні попередження — як-то звіт Міжурядової групи з питань зміни клімату, який повідомив про нові загрози від росту температури. Рекордні природні катаклізми у 2018 році і відмова чинного уряду США боротися із зміною клімату також не додають оптимізму.
4️⃣ США вийшли з ядерної угоди з Іраном. У травні 2018 року Трамп нарешті виконав свою передвиборчу обіцянку розірвати угоду з Іраном, яка була укладена адміністрацією Обами за три роки до того. Європейські партнери, Росія та Китай, які разом зі США підписували угоду, не приєдналися до Трампа, і дії Сполучених Штатів посіяли занепокоєння щодо погіршення безпекової ситуації в регіоні.
5️⃣ Убивство Джамаля Хашоґджі. 2 жовтня журналіст Джамаль Хашоґджі зайшов у консульство Саудівської Аравії в Стамбулі — і не повернувся звідти живим. Жорстоке убивство саудівцями журналіста-критика їхнього режиму на території іншої держави спричинило серйозну міжнародну кризу та ускладнило становище спадкового принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана.
6️⃣ Рух #MeToo став глобальним. Хоча рух проти сексуального насильства #MeToo зародився на фоні звинувачень проти американського продюсера Гарві Вайнштайна ще в кінці 2017 року, справді глобальним він став цього року. Аналоги #MeToo з’явилися у різних країнах від Франції до Єгипту, а Нобелівську премію 2018 року отримали борці із сексуальним насильством в ході воєнних дій.
7️⃣ Зовнішня політика Трампа радувала ворогів і хвилювала друзів. Трамп ніколи не мав репутації відповідального та послідовного лідера, і 2018 рік був багатий на його зовнішньополітичні витівки. Він різко критикував Меркель і президента Франції Макрона, виступав на підтримку Путіна і змінював свої думки щодо важливих рішень в останній момент.
8️⃣ Ефіопія підписала мирну угоду з Еритреєю. Одна з позитивних міжнародних подій 2018-го — Ефіопія та Еритрея підписали мирну угоду після довгих 20-річних конфліктів. Обидві країни (особливо Еритрея, яку називають “африканською Північною Кореєю” за її авторитарний режим) почали демократизуватися, і це дає надію на розвиток Африканського Рогу — одного з найкризовіших регіонів світу.
9️⃣ Посилилися гуманітарні кризи у Венесуелі та Ємені. Надзвичайно сильна економічна криза у Венесуелі поки не показує жодних ознак послаблення, а Ємен продовжує страждати від голоду і атак на цивільне населення на фоні громадянської війни. Ці дві країни є лише найбільш яскравими прикладами сумного списку інших країн Африки, Близького Сходу та інших регіонів, які охоплені гуманітарними кризами.
🔟 Демократи здобули більшість у Палаті представників США. На фоні контроверсійності президента Трампа Демократичній партії вдалося повернути контроль за однією з двох палат американського парламенту. Це означає, що з 2019 року демократи матимуть значно більше можливостей контролювати діяльність президента і блокувати деякі дії Трампа та Республіканської партії.
Антон
2018 рік був багатий на важливі події для міжнародної політики — і наразі здається, що негативних подій і тенденцій було значно більше, ніж позитивних. Як пише американський експерт із зовнішньої політики Джеймс Ліндсі, новини були переповнені “нескінченним парадом самітів, криз, протестів і конфліктів”. Для Council on Foreign Relations Ліндсі оглядає 10 найважливіших світових подій 2018 року. Про деякі з цих подій ми вже писали, тому даємо посилання в тексті на ці дописи.
1️⃣ Трамп почав торгову війну. У 2018 році Трамп виконав своє давнє бажання ввести торгові тарифи. Найбільш гострою торговою війною цього року був конфлікт з Китаєм, але непорозуміння з Європою також були помітними.
2️⃣ Продовжується послаблення Заходу. Не лише у США, а й у європейських країн також був не найкращий рік. Велика Британія не змогла визначитися щодо умов виходу з ЄС, Франція загрузла в масових протестах, італійці обрали популістську правлячу коаліцію, а Угорщина і Польща стикаються із занепадом демократії.
3️⃣ Актуалізація проблеми зміни клімату. Проблема глобального потепління не нова, але у 2018 році вийшли особливо серйозні попередження — як-то звіт Міжурядової групи з питань зміни клімату, який повідомив про нові загрози від росту температури. Рекордні природні катаклізми у 2018 році і відмова чинного уряду США боротися із зміною клімату також не додають оптимізму.
4️⃣ США вийшли з ядерної угоди з Іраном. У травні 2018 року Трамп нарешті виконав свою передвиборчу обіцянку розірвати угоду з Іраном, яка була укладена адміністрацією Обами за три роки до того. Європейські партнери, Росія та Китай, які разом зі США підписували угоду, не приєдналися до Трампа, і дії Сполучених Штатів посіяли занепокоєння щодо погіршення безпекової ситуації в регіоні.
5️⃣ Убивство Джамаля Хашоґджі. 2 жовтня журналіст Джамаль Хашоґджі зайшов у консульство Саудівської Аравії в Стамбулі — і не повернувся звідти живим. Жорстоке убивство саудівцями журналіста-критика їхнього режиму на території іншої держави спричинило серйозну міжнародну кризу та ускладнило становище спадкового принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана.
6️⃣ Рух #MeToo став глобальним. Хоча рух проти сексуального насильства #MeToo зародився на фоні звинувачень проти американського продюсера Гарві Вайнштайна ще в кінці 2017 року, справді глобальним він став цього року. Аналоги #MeToo з’явилися у різних країнах від Франції до Єгипту, а Нобелівську премію 2018 року отримали борці із сексуальним насильством в ході воєнних дій.
7️⃣ Зовнішня політика Трампа радувала ворогів і хвилювала друзів. Трамп ніколи не мав репутації відповідального та послідовного лідера, і 2018 рік був багатий на його зовнішньополітичні витівки. Він різко критикував Меркель і президента Франції Макрона, виступав на підтримку Путіна і змінював свої думки щодо важливих рішень в останній момент.
8️⃣ Ефіопія підписала мирну угоду з Еритреєю. Одна з позитивних міжнародних подій 2018-го — Ефіопія та Еритрея підписали мирну угоду після довгих 20-річних конфліктів. Обидві країни (особливо Еритрея, яку називають “африканською Північною Кореєю” за її авторитарний режим) почали демократизуватися, і це дає надію на розвиток Африканського Рогу — одного з найкризовіших регіонів світу.
9️⃣ Посилилися гуманітарні кризи у Венесуелі та Ємені. Надзвичайно сильна економічна криза у Венесуелі поки не показує жодних ознак послаблення, а Ємен продовжує страждати від голоду і атак на цивільне населення на фоні громадянської війни. Ці дві країни є лише найбільш яскравими прикладами сумного списку інших країн Африки, Близького Сходу та інших регіонів, які охоплені гуманітарними кризами.
🔟 Демократи здобули більшість у Палаті представників США. На фоні контроверсійності президента Трампа Демократичній партії вдалося повернути контроль за однією з двох палат американського парламенту. Це означає, що з 2019 року демократи матимуть значно більше можливостей контролювати діяльність президента і блокувати деякі дії Трампа та Республіканської партії.
Антон
І ми також: Old York Times підбиває підсумки року
Окей, ми не втрималися. Дозволимо собі невеличку guilty pleasure і підіб’ємо підсумки цього року. Звісно, ми не можемо проаналізувати роботу за весь рік, бо канал створено лише в середині вересня. Однак з цього часу ми випустили 27 дописів з оглядами найкращих публікацій англомовних медіа і поговорили про неочевидні та важливі теми у сфері суспільства, політики, культури, історії та міжнародних відносин.
Ось список наших улюблених постів, які ми рекомендуємо прочитати, якщо ви ще їх не бачили:
1️⃣ Чому держави можуть зникнути до кінця століття і що прийде замість них
2️⃣ У чому секрет популярності «сімей напрокат» в Японії
3️⃣ Що пошукові запити Google розповідають про природу людини
4️⃣ Як податок на викиди вуглекислого газу допоможе врятувати планету
5️⃣ Homo Sapiens: 9 важливих ідей з книги Ювала Ноя Харарі
Цікавий факт: найбільшу кількість переглядів набрав текст про загрозу від надмірної кількості бегемотів у Колумбії. Сподіваємося, що тепер 2200 людей, які прочитали цей пост, будуть обережними з розведенням бегемотів в Україні.
Повний список наших матеріалів можна знайти у нашому каталозі.
У нас багато амбітних планів на 2019 рік. Ми будемо експериментувати з форматами, виходити на ширшу аудиторію і, звісно ж, намагатися частіше публікувати матеріали. Однак ми ще напишемо про це детальніше.
Залишайтеся з нами!
P.S. Вирішили вперше зібрати невеликий фідбек від аудиторії. Якщо вам сподобалася наша робота, тисніть на книжечку знизу.
Захар і Антон
Окей, ми не втрималися. Дозволимо собі невеличку guilty pleasure і підіб’ємо підсумки цього року. Звісно, ми не можемо проаналізувати роботу за весь рік, бо канал створено лише в середині вересня. Однак з цього часу ми випустили 27 дописів з оглядами найкращих публікацій англомовних медіа і поговорили про неочевидні та важливі теми у сфері суспільства, політики, культури, історії та міжнародних відносин.
Ось список наших улюблених постів, які ми рекомендуємо прочитати, якщо ви ще їх не бачили:
1️⃣ Чому держави можуть зникнути до кінця століття і що прийде замість них
2️⃣ У чому секрет популярності «сімей напрокат» в Японії
3️⃣ Що пошукові запити Google розповідають про природу людини
4️⃣ Як податок на викиди вуглекислого газу допоможе врятувати планету
5️⃣ Homo Sapiens: 9 важливих ідей з книги Ювала Ноя Харарі
Цікавий факт: найбільшу кількість переглядів набрав текст про загрозу від надмірної кількості бегемотів у Колумбії. Сподіваємося, що тепер 2200 людей, які прочитали цей пост, будуть обережними з розведенням бегемотів в Україні.
Повний список наших матеріалів можна знайти у нашому каталозі.
У нас багато амбітних планів на 2019 рік. Ми будемо експериментувати з форматами, виходити на ширшу аудиторію і, звісно ж, намагатися частіше публікувати матеріали. Однак ми ще напишемо про це детальніше.
Залишайтеся з нами!
P.S. Вирішили вперше зібрати невеликий фідбек від аудиторії. Якщо вам сподобалася наша робота, тисніть на книжечку знизу.
Захар і Антон
#світ_у_2019
7 основних трендів 2019 року від The Economist
Підсумки минулого року ми підбили, тепер час подумати про майбутнє. The Old York Times запускає рубрику “Світ у 2019 році” — протягом наступного тижня ми будемо писати про головні прогнози та тенденції 2019 року.
The Economist щороку готує спеціальний випуск “The World in” з прогнозами на наступний рік. Його головний редактор Деніел Франклін виділив головні передбачення на 2019 рік. Ми вибрали з його огляду сім найважливіших цьогорічних трендів:
1️⃣ Економічні перестановки. У США зараз відбувається найдовший у своїй історії безперервний економічний ріст. Однак цілком можливо, що у 2019 році позитивна динаміка завершиться. Наприклад, нещодавні стрибки на фондових біржах США дехто трактує як перші ознаки для хвилювання. Економічні проблеми зачеплять не тільки Америку: сповільнюється економічний ріст Китаю, а Іран, якому нещодавно прогнозували стрімкий економічний ріст через вихід на нові ринки, сильно постраждає від відновлення економічних санкцій США.
2️⃣ Вибори для третини світу. Більше третини населення світу візьме участь у виборах у 2019 році. Зокрема, вибори пройдуть у кількох з найбільш населених країн світу — Індії, Індонезії та Нігерії.
3️⃣ Brexit. На 29 березня запланований вихід Британії з Європейського Союзу. Тим не менш, у Британії досі немає впевненості у своєму майбутньому: вихід може бути з угодою з ЄС або без неї (через відсутність підтримки в парламенті), або його взагалі може не бути. Франклін у своєму інтерв’ю для CBS стверджує, що усі з цих трьох варіантів зараз можливі.
4️⃣ Нова мода на Місяць. У 2019 році буде святкуватися 50-та річниця висадки американських астронавтів на Місяці. Буквально позавчора китайський космічний корабель Chang'e-4 вперше приземлився на темну сторону Місяця. Також цього року туди має відбутися перша місія, здійснена приватною компанією.
5️⃣ Хороші часи для технологій, складні — для технологічних гігантів. Технології на кшталт штучного інтелекту, безпілотних машин та доповненої реальності будуть розвиватися небаченими темпами. У той же час, технологічним гігантам буде не солодко: на них будуть звертати все більшу увагу регуляторні та антимонопольні органи у Європі та США.
6️⃣ Рік повільних соціальних медіа. Термін “повільні соцмережі” використовує редактор журналу Лео Мірані. Якщо раніше соцмережі хотіли привернути до себе максимальну увагу і будь-яким способом забезпечити екстенсивний ріст, то зараз цей тренд змінюється. Соцмережам і мессенджерам уже не так важливе вірусне поширення контенту: у липні WhatsApp обмежив кількість людей, яким можна пересилати одне повідомлення одночасно. Окрім цього, соцмережі почали звертати увагу на проблему залежності: наприклад, Instagram увів позначку “You are all caught up”, щоб ви не засиджувалися за додатком занадто довго.
7️⃣ Політична битва у США. Демократи отримали більшість у Палаті представників і готові давати відсіч домінуванню республіканців на чолі з Трампом. Припинення роботи уряду, яке триває вже два тижні, є хорошим тому прикладом. Демократи не хочуть додавати в бюджет на 2019 фінансування стіни на кордоні з Мексикою, а Трамп не хоче відмовлятися від своєї електоральної обіцянки і блокує бюджет без цього пункту. Схоже, наступних два роки будуть зберігати такий настрій.
📖 Додаткові матеріали: рекомендую також подивитися топ-10 головних подій 2019 року на YouTube-каналі The Economist. Вони частково відрізняються від підбірки Франкліна і більш глибоко аналізують цьогорічні тренди. Відео складається з двох частин, які сумарно тривають 23 хвилини.
Захар
7 основних трендів 2019 року від The Economist
Підсумки минулого року ми підбили, тепер час подумати про майбутнє. The Old York Times запускає рубрику “Світ у 2019 році” — протягом наступного тижня ми будемо писати про головні прогнози та тенденції 2019 року.
The Economist щороку готує спеціальний випуск “The World in” з прогнозами на наступний рік. Його головний редактор Деніел Франклін виділив головні передбачення на 2019 рік. Ми вибрали з його огляду сім найважливіших цьогорічних трендів:
1️⃣ Економічні перестановки. У США зараз відбувається найдовший у своїй історії безперервний економічний ріст. Однак цілком можливо, що у 2019 році позитивна динаміка завершиться. Наприклад, нещодавні стрибки на фондових біржах США дехто трактує як перші ознаки для хвилювання. Економічні проблеми зачеплять не тільки Америку: сповільнюється економічний ріст Китаю, а Іран, якому нещодавно прогнозували стрімкий економічний ріст через вихід на нові ринки, сильно постраждає від відновлення економічних санкцій США.
2️⃣ Вибори для третини світу. Більше третини населення світу візьме участь у виборах у 2019 році. Зокрема, вибори пройдуть у кількох з найбільш населених країн світу — Індії, Індонезії та Нігерії.
3️⃣ Brexit. На 29 березня запланований вихід Британії з Європейського Союзу. Тим не менш, у Британії досі немає впевненості у своєму майбутньому: вихід може бути з угодою з ЄС або без неї (через відсутність підтримки в парламенті), або його взагалі може не бути. Франклін у своєму інтерв’ю для CBS стверджує, що усі з цих трьох варіантів зараз можливі.
4️⃣ Нова мода на Місяць. У 2019 році буде святкуватися 50-та річниця висадки американських астронавтів на Місяці. Буквально позавчора китайський космічний корабель Chang'e-4 вперше приземлився на темну сторону Місяця. Також цього року туди має відбутися перша місія, здійснена приватною компанією.
5️⃣ Хороші часи для технологій, складні — для технологічних гігантів. Технології на кшталт штучного інтелекту, безпілотних машин та доповненої реальності будуть розвиватися небаченими темпами. У той же час, технологічним гігантам буде не солодко: на них будуть звертати все більшу увагу регуляторні та антимонопольні органи у Європі та США.
6️⃣ Рік повільних соціальних медіа. Термін “повільні соцмережі” використовує редактор журналу Лео Мірані. Якщо раніше соцмережі хотіли привернути до себе максимальну увагу і будь-яким способом забезпечити екстенсивний ріст, то зараз цей тренд змінюється. Соцмережам і мессенджерам уже не так важливе вірусне поширення контенту: у липні WhatsApp обмежив кількість людей, яким можна пересилати одне повідомлення одночасно. Окрім цього, соцмережі почали звертати увагу на проблему залежності: наприклад, Instagram увів позначку “You are all caught up”, щоб ви не засиджувалися за додатком занадто довго.
7️⃣ Політична битва у США. Демократи отримали більшість у Палаті представників і готові давати відсіч домінуванню республіканців на чолі з Трампом. Припинення роботи уряду, яке триває вже два тижні, є хорошим тому прикладом. Демократи не хочуть додавати в бюджет на 2019 фінансування стіни на кордоні з Мексикою, а Трамп не хоче відмовлятися від своєї електоральної обіцянки і блокує бюджет без цього пункту. Схоже, наступних два роки будуть зберігати такий настрій.
📖 Додаткові матеріали: рекомендую також подивитися топ-10 головних подій 2019 року на YouTube-каналі The Economist. Вони частково відрізняються від підбірки Франкліна і більш глибоко аналізують цьогорічні тренди. Відео складається з двох частин, які сумарно тривають 23 хвилини.
Захар
#світ_у_2019
Міжнародні конфлікти у 2019 році
В історичній перспективі, 2018 рік був чудовим з точки зору міжнародних конфліктів. Рівень насильства сягнув історично низького рівня, кількість загиблих від військових конфліктів була порівняно невисокою, не кажучи вже про стабільне зниження рівня бідності і покращення умов життя для мільйонів людей.
Однак складно заперечити, що у 2018 році ми побачили тривожні тенденції, які теоретично можуть вилитися в значно серйозніші конфлікти і перервати цей позитивний тренд. Іменитий американський експерт із міжнародних відносин Роберт Меллі відносить до цих тенденцій ріст авторитаризму, поширення націоналізму і репресії проти національних та релігійних меншин в країнах на кшталт М’янми чи Камеруну. На його думку, це є наслідком відсутності чітких правил поведінки на міжнародній арені.
На думку Меллі, занепад лідерства США і неефективність ООН та інших міжнародних організацій заохочує авторитарних лідерів “випробовувати ліміти, боротися за владу і намагатися укріпити свій вплив”. Тому, імовірніше всього, конфлікти, спричинені “браком правил”, про які пише автор, будуть продовжуватися у новому році. У такій ситуації навіть порівняно дрібний конфлікт може стати поштовхом до великого міжнародного зіткнення.
У своїй статті для Foreign Policy Меллі оглядає 10 міжнародних конфліктів, які будуть грати важливу роль у 2019 році. Із них ми вибрали для вас п’ять конфліктів, на які варто звернути особливу увагу.
1️⃣ Ємен. Громадянська війна в Ємені стала причиною масового голоду і наймасштабнішої гуманітарної кризи у світі. Зараз поступово з’являються шанси на мир, але ситуація залишається дуже нестабільною.
2️⃣ Афганістан. Перманентна війна в Афганістані зараз є одним з найбільш смертоносних військових конфліктів. Непродумане і неочікуване рішення Трампа вдвічі зменшити американський контингент в Афганістані лише посилило загальну непевність щодо майбутнього країни.
3️⃣ Сирія. Уряд на чолі з Башаром Асадом виграє́ громадянську війну, і 2019 рік стане роком відбудови для країни; за прогнозами The Economist, Сирія покаже найвищий рівень зростання ВВП у світі — 9,9%. Однак є ризик, що вивід американських військ і крихкий баланс між багатьма міжнародними акторами буде сіяти додатковий хаос у зруйнованій війною Сирії.
4️⃣ Нігерія. Наступного місяця в Нігерії відбудуться парламентські і президентські вибори: вони можуть дестабілізувати країну, яка вже страждає від високого рівня насильства, зокрема від радикальних ісламістів з “Боко харам”. Майбутнє Нігерії є важливим вже хоча би тому, що Нігерія є першою серед африканських країн за кількістю населення і за обсягами економіки; за прогнозами ООН, до 2050 року Нігерія стане третьою за населенням країною у світі.
5️⃣ Венесуела. Останні кілька років Венесуела страждає від економічного колапсу, надзвичайної інфляції та гуманітарної кризи. 2019 рік поки не показує надій на покращення — навпаки, життя у Венесуелі буде погіршуватися. Від цього постраждають також і сусідні країни, зокрема Колумбія, Еквадор та Перу, куди будуть тікати все більше і більше венесуельців.
Серед інших конфліктів у 2019 році Меллі виділяє протистояння між Іраном та США, Саудівською Аравією й Ізраїлем; торгову війну і загальне протистояння між США і Китаєм; громадянську війну в Південному Судані; утиски англомовної меншості в Камеруні; війну на сході України.
Антон
Міжнародні конфлікти у 2019 році
В історичній перспективі, 2018 рік був чудовим з точки зору міжнародних конфліктів. Рівень насильства сягнув історично низького рівня, кількість загиблих від військових конфліктів була порівняно невисокою, не кажучи вже про стабільне зниження рівня бідності і покращення умов життя для мільйонів людей.
Однак складно заперечити, що у 2018 році ми побачили тривожні тенденції, які теоретично можуть вилитися в значно серйозніші конфлікти і перервати цей позитивний тренд. Іменитий американський експерт із міжнародних відносин Роберт Меллі відносить до цих тенденцій ріст авторитаризму, поширення націоналізму і репресії проти національних та релігійних меншин в країнах на кшталт М’янми чи Камеруну. На його думку, це є наслідком відсутності чітких правил поведінки на міжнародній арені.
На думку Меллі, занепад лідерства США і неефективність ООН та інших міжнародних організацій заохочує авторитарних лідерів “випробовувати ліміти, боротися за владу і намагатися укріпити свій вплив”. Тому, імовірніше всього, конфлікти, спричинені “браком правил”, про які пише автор, будуть продовжуватися у новому році. У такій ситуації навіть порівняно дрібний конфлікт може стати поштовхом до великого міжнародного зіткнення.
У своїй статті для Foreign Policy Меллі оглядає 10 міжнародних конфліктів, які будуть грати важливу роль у 2019 році. Із них ми вибрали для вас п’ять конфліктів, на які варто звернути особливу увагу.
1️⃣ Ємен. Громадянська війна в Ємені стала причиною масового голоду і наймасштабнішої гуманітарної кризи у світі. Зараз поступово з’являються шанси на мир, але ситуація залишається дуже нестабільною.
2️⃣ Афганістан. Перманентна війна в Афганістані зараз є одним з найбільш смертоносних військових конфліктів. Непродумане і неочікуване рішення Трампа вдвічі зменшити американський контингент в Афганістані лише посилило загальну непевність щодо майбутнього країни.
3️⃣ Сирія. Уряд на чолі з Башаром Асадом виграє́ громадянську війну, і 2019 рік стане роком відбудови для країни; за прогнозами The Economist, Сирія покаже найвищий рівень зростання ВВП у світі — 9,9%. Однак є ризик, що вивід американських військ і крихкий баланс між багатьма міжнародними акторами буде сіяти додатковий хаос у зруйнованій війною Сирії.
4️⃣ Нігерія. Наступного місяця в Нігерії відбудуться парламентські і президентські вибори: вони можуть дестабілізувати країну, яка вже страждає від високого рівня насильства, зокрема від радикальних ісламістів з “Боко харам”. Майбутнє Нігерії є важливим вже хоча би тому, що Нігерія є першою серед африканських країн за кількістю населення і за обсягами економіки; за прогнозами ООН, до 2050 року Нігерія стане третьою за населенням країною у світі.
5️⃣ Венесуела. Останні кілька років Венесуела страждає від економічного колапсу, надзвичайної інфляції та гуманітарної кризи. 2019 рік поки не показує надій на покращення — навпаки, життя у Венесуелі буде погіршуватися. Від цього постраждають також і сусідні країни, зокрема Колумбія, Еквадор та Перу, куди будуть тікати все більше і більше венесуельців.
Серед інших конфліктів у 2019 році Меллі виділяє протистояння між Іраном та США, Саудівською Аравією й Ізраїлем; торгову війну і загальне протистояння між США і Китаєм; громадянську війну в Південному Судані; утиски англомовної меншості в Камеруні; війну на сході України.
Антон
#світ_у_2019
Виробники в екстазі: легалізація коноплі заохотить споживачів більше витрачати у 2019-му
2018 рік став, мабуть, найкращим роком в історії марихуани: Канада і Каліфорнія легалізували рекреаційне споживання канабісу. Це призведе до значного росту витрат споживачів у 2019 році. Аналітичні компанії Arcview Market Research і BDS Analytics прогнозують ріст продажів марихуани на 40% у 2019 році. Кореспондент The Economist Наташа Лодер для “World in 2019” досліджує перспективи росту нового ринку продажу коноплі.
Північна Америка стане основним ринком для продажу канабісу. Канада входить в десятку найбільших економік світу з ВВП обсягом 1,65 трильйони доларів. Каліфорнія є найбільшим за населенням штатом США та має найбільший обсяг економіки, яка навіть перевищує канадську і становить 2,7 трильйонів доларів. Це дозволить порівняно новому ринку продажу трави стрімко рости у 2019-му році.
Приклад Канади особливо важливий для майбутнього росту споживання. Канада — це перша розвинута країна, яка на національному рівні дозволила курити траву для свого задоволення. Таке рішення порушує багато міжнародних угод, зокрема Єдину конвенцію ООН про наркотичні засоби 1961 року. Те, як міжнародна спільнота на це відреагує, може значно вплинути на перегляд законів щодо марихуани в інших країнах. В будь-якому разі, вже зараз можна сказати, що Канада почала масштабну дискусію щодо легалізації, яка згодом може призвести до виходу ринку продажу марихуани в інші країни.
У США ставлення громадськості до рекреаційної марихуани також значно змінилося останніми роками. Згідно з дослідженнями Gallup та Pew Research Center, якщо в 1970-их її легалізацію підтримувало 12% американців, то зараз прихильників більше 60%. Це збільшує тиск на центральний уряд утвердити право кожного штату самостійно дозволяти або забороняти споживання марихуани без загрози заборон з боку уряду. За словами виконавчого директора BDS Analytics Тома Адамса, такий федеральний закон заохотить інвесторів активніше вкладатися в цю сферу.
Американське видання Vox вже назвало 2018-й найуспішнішим роком для марихуани. Однак у минулому році виробники не встигли настільки швидко адаптуватися до змін і задовільнити попит нових клієнтів. Було багато труднощів з відкриттям магазинів, і сам закон про легалізацію в Канаді вступив у силу лише під кінець року, у жовтні. У 2019 році, коли компанії почнуть генерувати більше пропозицій, і споживачі зможуть без перешкод купувати їхні продукти, виробники коноплі нарешті отримають перші великі легальні прибутки і по-справжньому відчують свій успіх.
Захар
Виробники в екстазі: легалізація коноплі заохотить споживачів більше витрачати у 2019-му
2018 рік став, мабуть, найкращим роком в історії марихуани: Канада і Каліфорнія легалізували рекреаційне споживання канабісу. Це призведе до значного росту витрат споживачів у 2019 році. Аналітичні компанії Arcview Market Research і BDS Analytics прогнозують ріст продажів марихуани на 40% у 2019 році. Кореспондент The Economist Наташа Лодер для “World in 2019” досліджує перспективи росту нового ринку продажу коноплі.
Північна Америка стане основним ринком для продажу канабісу. Канада входить в десятку найбільших економік світу з ВВП обсягом 1,65 трильйони доларів. Каліфорнія є найбільшим за населенням штатом США та має найбільший обсяг економіки, яка навіть перевищує канадську і становить 2,7 трильйонів доларів. Це дозволить порівняно новому ринку продажу трави стрімко рости у 2019-му році.
Приклад Канади особливо важливий для майбутнього росту споживання. Канада — це перша розвинута країна, яка на національному рівні дозволила курити траву для свого задоволення. Таке рішення порушує багато міжнародних угод, зокрема Єдину конвенцію ООН про наркотичні засоби 1961 року. Те, як міжнародна спільнота на це відреагує, може значно вплинути на перегляд законів щодо марихуани в інших країнах. В будь-якому разі, вже зараз можна сказати, що Канада почала масштабну дискусію щодо легалізації, яка згодом може призвести до виходу ринку продажу марихуани в інші країни.
У США ставлення громадськості до рекреаційної марихуани також значно змінилося останніми роками. Згідно з дослідженнями Gallup та Pew Research Center, якщо в 1970-их її легалізацію підтримувало 12% американців, то зараз прихильників більше 60%. Це збільшує тиск на центральний уряд утвердити право кожного штату самостійно дозволяти або забороняти споживання марихуани без загрози заборон з боку уряду. За словами виконавчого директора BDS Analytics Тома Адамса, такий федеральний закон заохотить інвесторів активніше вкладатися в цю сферу.
Американське видання Vox вже назвало 2018-й найуспішнішим роком для марихуани. Однак у минулому році виробники не встигли настільки швидко адаптуватися до змін і задовільнити попит нових клієнтів. Було багато труднощів з відкриттям магазинів, і сам закон про легалізацію в Канаді вступив у силу лише під кінець року, у жовтні. У 2019 році, коли компанії почнуть генерувати більше пропозицій, і споживачі зможуть без перешкод купувати їхні продукти, виробники коноплі нарешті отримають перші великі легальні прибутки і по-справжньому відчують свій успіх.
Захар
Чи справді рівень IQ визначає шанси на успіх?
Людство поки не придумало більш ефективного й простого способу виміряти інтелектуальні здібності людини, ніж коефіцієнт інтелекту (IQ). Однак тестування IQ при прийомі на роботу чи в освіті залишається контроверсійним; противники IQ-тестів часто посилаються до культурної специфіки інтелекту чи недооціненої важливості емоційного інтелекту. Тому в своїй статті для Vox Скотт Александер намагається зрозуміти, чи є IQ надійним показником інтелекту та індикатором успіху в житті — і, відповідно, чи потрібно турбуватися, якщо тест показує низькі результати. Відповідь? Так — але ні.
З одного боку, рівень IQ справді напряму корелює не лише з рівнем інтелекту та ерудованості людей, а і з їхнім професійним успіхом, соціальним статусом та здоров’ям. Серед професорів фізики середній коефіцієнт інтелекту ближчий до 140, а серед прибиральників набагато простіше знайти групу людей, де в найрозумнішої людини IQ не перевищує 95.
Однак це не означає, що у всіх професорів фізики коефіцієнт інтелекту перебуває на рівні 140, а серед прибиральників немає жодної такої людини. Суть взаємозв’язку між коефіцієнтом інтелекту і, наприклад, рівнем зарплати — в тому, що цей зв’язок усереднений. Він гарно працює на великих вибірках населення, але може нічого не сказати про конкретну людину. Як пише Александер, “навіть точний показник індивідуального інтелекту може лише допомогти в статистичних передбаченнях, але не в залізних пророцтвах”.
Низький коефіцієнт інтелекту можна завжди компенсувати конкретним талантом у якійсь сфері або наполегливою роботою. У цьому плані невисокий IQ можна порівняти з бідністю в дитинстві: обидва фактори знижують шанси на успіх, але все одно залишають їх високими за умови наявності інших сприятливих обставин.
Автор статті наводить приклад колишнього чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова. Його коефіцієнт інтелекту хороший для пересічної людини — але доволі невисокий як для одного з найкращих шахістів світу. Утім, це не завадило Каспарову стати шаховим чемпіоном світу завдяки своєму конкретному таланту і десяткам тисяч годин, витрачених на вдосконалення своєї майстерності. Схожі результати були і в деяких Нобелівських лауреатів.
Зрештою, переважна більшість показників IQ, про які ми говоримо, насправді визначені на основі аматорських тестів в Інтернеті. Однак онлайн-тести зовсім не є оптимальним способом вимірювати рівень інтелекту. По-перше, значна частина онлайн-тестів є в кращому випадку спрощеною версією повноцінного тестування IQ, часто вони можуть бути неточними і непрофесійними. По-друге, навіть при проходженні якісних онлайн-тестів на людину можуть впливати різноманітні неочевидні фактори, від недосипу до похмілля, дія яких мінімізується в ході повноцінного лабораторного тесту.
Це саме стосується і практично всіх тестів IQ, які проводяться у школах. Насправді надійний тест вимагає забезпечення всіх необхідних умов, бажано в лабораторних умовах, які школи рідко забезпечують. Більше того, рівень IQ стабілізується тільки після повноліття, тому шкільні результати можуть не показувати всієї картини.
Іншими словами, якщо взяти 1000 людей із низьким IQ, то можна спокійно закластися, що перед вами група здебільшого не надто успішних людей. Однак якщо перед вами одна людина з невисоким коефіцієнтом інтелекту, вона цілком може бути розумним та успішним професіоналом.
Антон
Людство поки не придумало більш ефективного й простого способу виміряти інтелектуальні здібності людини, ніж коефіцієнт інтелекту (IQ). Однак тестування IQ при прийомі на роботу чи в освіті залишається контроверсійним; противники IQ-тестів часто посилаються до культурної специфіки інтелекту чи недооціненої важливості емоційного інтелекту. Тому в своїй статті для Vox Скотт Александер намагається зрозуміти, чи є IQ надійним показником інтелекту та індикатором успіху в житті — і, відповідно, чи потрібно турбуватися, якщо тест показує низькі результати. Відповідь? Так — але ні.
З одного боку, рівень IQ справді напряму корелює не лише з рівнем інтелекту та ерудованості людей, а і з їхнім професійним успіхом, соціальним статусом та здоров’ям. Серед професорів фізики середній коефіцієнт інтелекту ближчий до 140, а серед прибиральників набагато простіше знайти групу людей, де в найрозумнішої людини IQ не перевищує 95.
Однак це не означає, що у всіх професорів фізики коефіцієнт інтелекту перебуває на рівні 140, а серед прибиральників немає жодної такої людини. Суть взаємозв’язку між коефіцієнтом інтелекту і, наприклад, рівнем зарплати — в тому, що цей зв’язок усереднений. Він гарно працює на великих вибірках населення, але може нічого не сказати про конкретну людину. Як пише Александер, “навіть точний показник індивідуального інтелекту може лише допомогти в статистичних передбаченнях, але не в залізних пророцтвах”.
Низький коефіцієнт інтелекту можна завжди компенсувати конкретним талантом у якійсь сфері або наполегливою роботою. У цьому плані невисокий IQ можна порівняти з бідністю в дитинстві: обидва фактори знижують шанси на успіх, але все одно залишають їх високими за умови наявності інших сприятливих обставин.
Автор статті наводить приклад колишнього чемпіона світу з шахів Гаррі Каспарова. Його коефіцієнт інтелекту хороший для пересічної людини — але доволі невисокий як для одного з найкращих шахістів світу. Утім, це не завадило Каспарову стати шаховим чемпіоном світу завдяки своєму конкретному таланту і десяткам тисяч годин, витрачених на вдосконалення своєї майстерності. Схожі результати були і в деяких Нобелівських лауреатів.
Зрештою, переважна більшість показників IQ, про які ми говоримо, насправді визначені на основі аматорських тестів в Інтернеті. Однак онлайн-тести зовсім не є оптимальним способом вимірювати рівень інтелекту. По-перше, значна частина онлайн-тестів є в кращому випадку спрощеною версією повноцінного тестування IQ, часто вони можуть бути неточними і непрофесійними. По-друге, навіть при проходженні якісних онлайн-тестів на людину можуть впливати різноманітні неочевидні фактори, від недосипу до похмілля, дія яких мінімізується в ході повноцінного лабораторного тесту.
Це саме стосується і практично всіх тестів IQ, які проводяться у школах. Насправді надійний тест вимагає забезпечення всіх необхідних умов, бажано в лабораторних умовах, які школи рідко забезпечують. Більше того, рівень IQ стабілізується тільки після повноліття, тому шкільні результати можуть не показувати всієї картини.
Іншими словами, якщо взяти 1000 людей із низьким IQ, то можна спокійно закластися, що перед вами група здебільшого не надто успішних людей. Однак якщо перед вами одна людина з невисоким коефіцієнтом інтелекту, вона цілком може бути розумним та успішним професіоналом.
Антон
