Практика яка буде на ретриті «Сила роду» 17.06

Сьогодні 31.03.2026 похорон моєї хрещеної мами, на який я не поїхала.

За дев’ять днів до її смерті ми були в онкоцентрі. Я тримала її за руку і бачила її стрункою, красивою, з модним мідним кольором волосся.

Тримаючи її за руку, я бачила її життя — різні картини, де вона була щаслива, сумна, радісна.. Я бачила більше, ніж інші. Я не бачила хвору жінку в стражданні, я бачила її як ту, що продовжує життя свого сина, жінку, яка вдруге дарує життя.

У голові я чула голос:
«Допоможи перейти. Допоможи перейти».

У мене покотилися сльози.

Виходячи з 208 палати, я побачила знак, який підтвердив усе, що було в моїй голові...

На світанку 28-го мені приснився сон: малюк просив мене перевести його на іншу гору. Мені потрібно було лягти над прірвою, щоб створити місток між горами. Було дуже важко. Мені потрібно було самій не впасти в прірву і підтримувати малюка однією рукою. Як тільки малюк став на землю, я прокинулася.

У цей ранок мені повідомили, що хрещеної вже немає…

У буддизмі вважається, що все, що ми бачимо, — це меседж для нас і відображення того, що вже є в нашому житті. Якщо бачимо хороше, значить у нас є ці зерна, щоб створити це саме, поливаючи їх радістю.

Бачиш подорож, або хтось народив дитину, придбав авто чи будинок — порадій за них і продовжуй бути щедрим у цьому напрямку.

Бачиш хвороби та смерть — замислись про здоров’я, піклуйся про себе та близьких, роби те, що відкладав на завтра. Коли ми бачимо смерть — це час зупинитися і подумати.

Чи будеш ти шкодувати про своє життя, якщо завтра не настане?
Як ти будеш говорити з дітьми?
Що ти зробиш у цей день, якщо він останній?
Чи буде місце для злості, чи, можливо, для компромісу та обіймів, розуміючи, що часу може бути обмаль?

У цей день у мене був МастерМайнд на потоці «Алмазної Мудрості». Я — старший куратор. Напухлий ніс, тремтять руки, а в голові лише одне: ти маєш передати…

Хвилина налаштування. Я прошу вчителів подумки говорити через мене і передати цінну інформацію. І далі — потік відкрився. Дві години промайнули як кілька хвилин.

Мене часто питають: як ти знаходиш підхід і потрібні слова?

Я — провідник. Я спілкуюся з душами людей, і саме вони підказують ті слова, які можуть пробудити, торкнутися глибини і направити.

Ввечері я робила важливу практику — медитацію для тих, хто перебуває в бардо.

У буддизмі бардо — це різні стани на проміжку свідомості. І один із проміжків Бардо стан між життями після смерті і наступним переходом. Це тонкий простір, де душа ще шукає напрямок, підтримку, світло. І саме в цей момент дуже важлива допомога.

Практика ТонгЛен для тих, хто в бардо — це про глибоке співчуття і зв’язок. Через дихання ти ніби приймаєш на себе біль, страх і розгубленість душі, а на видиху віддаєш світло, спокій, любов і напрямок.

Ця медитація допомагає душі:
заспокоїтися і не губитися в страхах,
відчути підтримку і не залишатися наодинці,
побачити світло і знайти свій шлях,
зустріти своїх вчителів і продовжити перехід.

Це дуже сильна практика. Вона
стає тим містком, який допомагає душі зробити свій наступний крок…

Якщо цікава практика пишіть в коментарях відправлю посилання.

Єдиний раз у житті я була на похороні, де я бачила тіло в труні, у своєї бабуся по татовій лінії. І це було дуже моторошно. Жінка в труні зовсім не була схожа на мою бабусю. Це було просто тіло… без душі, без свідомості, без життя.

Я добре пам’ятаю день, коли бабуся ще була жива вона залишилася зі мною, бо я захворіла. Вона сиділа поруч у кріслі й вирізала аплікації ( це вона таку брала додаткову роботу). Перевернутий табурет, всередині лампа, зверху скло — такий імпровізований стіл.

Вона вирізала, а я лежала під ковдрою на дивані, і по телевізору йшов фільм. Фільм про янголів, про життя і смерть.

І в якийсь момент я повернулася до неї й запитала:
«Якщо ти помреш, ти прийдеш до мене, добре?»

Я питала це знову і знову, поки вона не відповіла: «Добре».

І коли вона померла вона прийшла.
Я ж просила…

Але я не була до цього готова.

Нам у школі не розповідали про нашу місію, про енергії. Про те, що моя «візитна картка» на це життя — яснобачення і ясноведіння. Що я — ніби міст між світом живих і мертвих. Що я можу відчувати і спілкуватися з душами — як тих, хто живе, так і тих, хто вже залишив фізичне тіло. І можу допомагати людям.

Я пам’ятаю ніч після смерті бабусі. Я лежу і відчуваю, що вона поруч. Відкриваю очі — і бачу її.

У той момент я навіть не подумала поговорити чи зрадіти, що вона прийшла, як я просила. Моє серце ніби впало в п’яти, і від страху я не могла вимовити жодного слова.

Мені дуже захотілося в туалет — мабуть, теж від страху. Але навіть це не змусило мене розплющити очі.

Я почала боятися ночі. Кожної ночі відчувала, що хтось поруч, але не могла ні відкрити очі, ні сказати щось.

Я не пам’ятаю, скільки це тривало. І, на жаль, тоді в мене не було тих знань, які є зараз. Я не знала про медитацію ТонгЛен для тих, хто перебуває в Бардо — у перехідному стані між світами. Я навіть не могла пояснити, що зі мною відбувається і що я відчуваю.

Але одного разу вночі я прокинулася від відчуття, що хтось намагається мене забрати… забрати в інший світ.

Тоді я ще не знала, що коли «відкриваєш двері»— туди можуть зайти різні «гості».

Я задихалася від страху. І в якийсь момент зібрала всі сили та сказала:
«СТОП. Я не хочу. Я не дозволяю бути поруч зі мною. Світлом намалювала кокон навкруги себе і заснула».