Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський нагородив бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Чорні Запорожці отримали почесні нагрудні знаки: "Хрести хоробрих", "Срібні хрести" та "Золоті хрести". Генерал-полковник Сирський висловив подяку військовослужбовцям за їхню самовідданість та професіоналізм, які вони демонструють у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України.
72 ОМБр ім. Чорних Запорожців
Чорні Запорожці отримали почесні нагрудні знаки: "Хрести хоробрих", "Срібні хрести" та "Золоті хрести". Генерал-полковник Сирський висловив подяку військовослужбовцям за їхню самовідданість та професіоналізм, які вони демонструють у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України.
72 ОМБр ім. Чорних Запорожців
Сергій з Меліоративного, що на Дніпропетровщині, – молодий піхотинець 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Хоч хлопець воює у складі бригади з березня цього року, він вже є учасником багатьох важких боїв.
- В перший же раз мене і поранило, - згадує Сергій. – Відновився й тиждень довелося відбивати ворожі штурми. Потім сам вже двічі ходив з побратимами на зачистку маленького донецького села. Ще був зустрічний бій, коли на штурм пішли і росіяни, і ми одночасно.
Старший солдат дуже скромний і не охоче розповідає про свої подвиги, хоча в боях він не був статистом чи спостерігачем. Одного разу в середині травня він зайняв зручну позицію та вогнем зі стрілецької зброї знищив чотирьох російських солдатів. За п’ять днів потому – знову бій, і знову Сергій не розгубився, діяв мужньо та рішуче: під обстрілом надав першу домедичну допомогу пораненому побратиму та евакуював його до безпечного місця, фактично врятувавши йому життя.
За особисту мужність та героїзм, успішне виконання бойових завдань Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський вручив Сергію Почесний нагрудний знак «Золотий Хрест».
Сьогодні хлопець відновлюється після важкого поранення та планує згодом повернутися до дружньої родини виговців.
58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
- В перший же раз мене і поранило, - згадує Сергій. – Відновився й тиждень довелося відбивати ворожі штурми. Потім сам вже двічі ходив з побратимами на зачистку маленького донецького села. Ще був зустрічний бій, коли на штурм пішли і росіяни, і ми одночасно.
Старший солдат дуже скромний і не охоче розповідає про свої подвиги, хоча в боях він не був статистом чи спостерігачем. Одного разу в середині травня він зайняв зручну позицію та вогнем зі стрілецької зброї знищив чотирьох російських солдатів. За п’ять днів потому – знову бій, і знову Сергій не розгубився, діяв мужньо та рішуче: під обстрілом надав першу домедичну допомогу пораненому побратиму та евакуював його до безпечного місця, фактично врятувавши йому життя.
За особисту мужність та героїзм, успішне виконання бойових завдань Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський вручив Сергію Почесний нагрудний знак «Золотий Хрест».
Сьогодні хлопець відновлюється після важкого поранення та планує згодом повернутися до дружньої родини виговців.
58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
ЗБИТО 20 УДАРНИХ БПЛА 🔥
У ніч на 26 липня 2024 року противник вдарив балістичною ракетою «Іскандер-М» із Ростовської обл. – рф. по Донеччині та ударними БпЛА типу «Shahed» із напрямків: мис Чауда – Крим, Курськ – рф.
Радіотехнічними військами Повітряних Сил виявлено та здійснено супровід 22 «шахедів». 20 із них збито протиповітряною обороною у Херсонській, Сумській, Житомирській та Чернігівській областях.
Відбивали повітряний напад мобільні вогневі групи Сил оборони України, зенітні ракетні війська та підрозділи РЕБ Повітряних Сил.
Командування Повітряних Сил ЗСУ / Air Force Command of UA Armed Forces
У ніч на 26 липня 2024 року противник вдарив балістичною ракетою «Іскандер-М» із Ростовської обл. – рф. по Донеччині та ударними БпЛА типу «Shahed» із напрямків: мис Чауда – Крим, Курськ – рф.
Радіотехнічними військами Повітряних Сил виявлено та здійснено супровід 22 «шахедів». 20 із них збито протиповітряною обороною у Херсонській, Сумській, Житомирській та Чернігівській областях.
Відбивали повітряний напад мобільні вогневі групи Сил оборони України, зенітні ракетні війська та підрозділи РЕБ Повітряних Сил.
Командування Повітряних Сил ЗСУ / Air Force Command of UA Armed Forces
Російські загарбники продовжують обстрілювати прикордонні території Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Всього протягом доби нараховано 39 обстрілів (124 вибухи) із різних видів озброєння.
Детальніше за посиланням 👇
Оперативне командування «Північ» / Operational Command «North»
Детальніше за посиланням 👇
Оперативне командування «Північ» / Operational Command «North»
«Я мріяла стати військовою»
Лариса Бачинська – заступниця командира батареї з морально-психологічного забезпечення в зенітному ракетно-артилерійському дивізіоні. В армії вона вже 8 років. У 2017-му пішла служити на контракт у 72-гу ОМБр. У навчальному центрі «Десна» вона обрала спеціальність санітар-стрілець:
«Я проходила курс підготовки з надання першої домедичної допомоги пораненим на полі бою. Прийшла в 72-гу, служила в медичній роті на посаді санітара.
Потім мені запропонували посаду діловода продовольчої служби, оскільки вміла працювати з документами. Я погодилась.
Згодом закінчила військову кафедру, піднялася по службовій ієрархії до командира відділення. Оскільки моя цивільна спеціальність збігалася з військовою, мене тимчасово назначили заступником командира батареї з морально-психологічного забезпечення. 17 квітня 2020 року отримала офіцерське звання та була офіційно призначена на посаду, на якій я донині».
2017-й не був простим роком, АТО тривало. Служба в ЗСУ включала можливість потрапити в зону бойових дій, та Ларису така перспектива не лякала. Вже за три місяці після підписання контракту вона надавала першу домедичну допомогу нашим захисникам біля Авдіївки. Обрала для себе армію, бо, як зізнається, це була її мрія:
«Я мріяла стати військовою. В мене чоловік кадровий військовий, він служив в цій бригаді 27 років. Через його обов’язки ми дуже рідко бачилися, а так я була ближче. Можна сказати – підтримувала його моральний та бойовий дух.
Чоловік і дружина не можуть бути в підпорядкуванні один одного, бо згідно з законами — це корупційні діяння. Я ніколи не служила в його підрозділі й не хотіла. Та він мені допомагав, як до старшого офіцера який багато знає і вміє, я до нього зверталася за порадами. За мудрі слова я йому неймовірно вдячна.
Мій чоловік вже кілька років як демобілізувався. Під час АТО й ООС він проходив службу на посаді командира групи інженерного забезпечення, за час служби у війську отримав інвалідність. Нині він робить те, що має робити кожен умілий воїн, який не може воювати – передає свої знання іншим. А я продовжую нашу справу у війську».
Повномасштабне вторгнення у цій родині почалося так само, як і в усіх інших — з вибухів. Але згодом двоє військових оцінили ситуацію, зважили ризики й діяли по плану:
«Я встала, одягла форму і пішла на службу. Ми з чоловіком готувалися до цього. У перші години мій підрозділ зайняв позиції оборони для прикриття від ураження засобами повітряного нападу противника по периметру всієї частини. Щоб сказати, що було страшно – ні, не було.
Через певний час мої хлопці вирушили в бій. Я залишилася в пункті постійної дислокації у Білій Церкві, допомагала проводити мобілізаційні заходи. Після Київщини, Харківщини та Бахмуту, коли Чорні Запорожці вже були на основному напрямку зосередження – на Вугледарському, сюди прибула і я у липні 2022-го».
Старший лейтенант Лариса Бачинська відповідає за морально психологічний стан цілої зенітної ракетної батареї. Завдяки їй військові, які охороняють наше небо, не переймаються нічим іншим, окрім своїх обов'язків.
«Я люблю приїздити до хлопців на позиції – всі усміхаються. Я в кожного запитаю — як у нього справи? Що його турбує? Чи все добре? Знаю кожного свого військовослужбовця. У кого які думки. Умію їх розговорити. Вони йдуть зі мною на контакт. Навіть ті, які постійно замкнуті, мовчазні, починають говорити, розказувати мені, ділитися наболілим, і тоді їм працювати легше».
А роботи у них вистачає: сучасна війна залежна від далекобійної, а частіше від дистанційної зброї. Підлеглі Лариси не дають проводити аеророзвідку противнику, прикривають від ударів авіації та також борються з ударними дронами та баражуючими боєприпасами. За їхню професійну роботу їх дуже ненавидить ворог. І ця ненависть інколи має наслідки:
«Було в мене найскладніше бойове чергування на батарейному командирському пункті. Тоді у нас один військовослужбовець загинув. Розпочався артилерійський обстріл. І буквально через хвилин сім командир бойової машини доповів, що одного нестало».
72 ОМБр ім. Чорних Запорожців
Лариса Бачинська – заступниця командира батареї з морально-психологічного забезпечення в зенітному ракетно-артилерійському дивізіоні. В армії вона вже 8 років. У 2017-му пішла служити на контракт у 72-гу ОМБр. У навчальному центрі «Десна» вона обрала спеціальність санітар-стрілець:
«Я проходила курс підготовки з надання першої домедичної допомоги пораненим на полі бою. Прийшла в 72-гу, служила в медичній роті на посаді санітара.
Потім мені запропонували посаду діловода продовольчої служби, оскільки вміла працювати з документами. Я погодилась.
Згодом закінчила військову кафедру, піднялася по службовій ієрархії до командира відділення. Оскільки моя цивільна спеціальність збігалася з військовою, мене тимчасово назначили заступником командира батареї з морально-психологічного забезпечення. 17 квітня 2020 року отримала офіцерське звання та була офіційно призначена на посаду, на якій я донині».
2017-й не був простим роком, АТО тривало. Служба в ЗСУ включала можливість потрапити в зону бойових дій, та Ларису така перспектива не лякала. Вже за три місяці після підписання контракту вона надавала першу домедичну допомогу нашим захисникам біля Авдіївки. Обрала для себе армію, бо, як зізнається, це була її мрія:
«Я мріяла стати військовою. В мене чоловік кадровий військовий, він служив в цій бригаді 27 років. Через його обов’язки ми дуже рідко бачилися, а так я була ближче. Можна сказати – підтримувала його моральний та бойовий дух.
Чоловік і дружина не можуть бути в підпорядкуванні один одного, бо згідно з законами — це корупційні діяння. Я ніколи не служила в його підрозділі й не хотіла. Та він мені допомагав, як до старшого офіцера який багато знає і вміє, я до нього зверталася за порадами. За мудрі слова я йому неймовірно вдячна.
Мій чоловік вже кілька років як демобілізувався. Під час АТО й ООС він проходив службу на посаді командира групи інженерного забезпечення, за час служби у війську отримав інвалідність. Нині він робить те, що має робити кожен умілий воїн, який не може воювати – передає свої знання іншим. А я продовжую нашу справу у війську».
Повномасштабне вторгнення у цій родині почалося так само, як і в усіх інших — з вибухів. Але згодом двоє військових оцінили ситуацію, зважили ризики й діяли по плану:
«Я встала, одягла форму і пішла на службу. Ми з чоловіком готувалися до цього. У перші години мій підрозділ зайняв позиції оборони для прикриття від ураження засобами повітряного нападу противника по периметру всієї частини. Щоб сказати, що було страшно – ні, не було.
Через певний час мої хлопці вирушили в бій. Я залишилася в пункті постійної дислокації у Білій Церкві, допомагала проводити мобілізаційні заходи. Після Київщини, Харківщини та Бахмуту, коли Чорні Запорожці вже були на основному напрямку зосередження – на Вугледарському, сюди прибула і я у липні 2022-го».
Старший лейтенант Лариса Бачинська відповідає за морально психологічний стан цілої зенітної ракетної батареї. Завдяки їй військові, які охороняють наше небо, не переймаються нічим іншим, окрім своїх обов'язків.
«Я люблю приїздити до хлопців на позиції – всі усміхаються. Я в кожного запитаю — як у нього справи? Що його турбує? Чи все добре? Знаю кожного свого військовослужбовця. У кого які думки. Умію їх розговорити. Вони йдуть зі мною на контакт. Навіть ті, які постійно замкнуті, мовчазні, починають говорити, розказувати мені, ділитися наболілим, і тоді їм працювати легше».
А роботи у них вистачає: сучасна війна залежна від далекобійної, а частіше від дистанційної зброї. Підлеглі Лариси не дають проводити аеророзвідку противнику, прикривають від ударів авіації та також борються з ударними дронами та баражуючими боєприпасами. За їхню професійну роботу їх дуже ненавидить ворог. І ця ненависть інколи має наслідки:
«Було в мене найскладніше бойове чергування на батарейному командирському пункті. Тоді у нас один військовослужбовець загинув. Розпочався артилерійський обстріл. І буквально через хвилин сім командир бойової машини доповів, що одного нестало».
72 ОМБр ім. Чорних Запорожців
«У стресовій ситуації ми не підіймаємося до рівня свого очікування, ми падаємо до рівня своєї підготовки».
В ефірі «Українське радіо. Чернігівська хвиля» інструктор з бойової підготовки 1 окремої танкової Сіверської бригади на псевдо Хантер розповів про тренування наших бійців, свої враження від роботи з британськими інструкторами та у черговий раз наголосив на необхідності систематичної роботи з особовим складом.
1 окрема танкова Сіверська бригада
Повне інтерв’ю за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=GcWozpK0I0Y
В ефірі «Українське радіо. Чернігівська хвиля» інструктор з бойової підготовки 1 окремої танкової Сіверської бригади на псевдо Хантер розповів про тренування наших бійців, свої враження від роботи з британськими інструкторами та у черговий раз наголосив на необхідності систематичної роботи з особовим складом.
1 окрема танкова Сіверська бригада
Повне інтерв’ю за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=GcWozpK0I0Y
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Війна очима піхотинця: виговець «Турист» про свій бойовий шлях, про ворога і перший штурм, про важливість боротьби, мобілізацію та підтримку армії суспільством.
58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського