МІСТО ГЕРОЇВ БОРОДЯНКА
ТУТ НАРОДЖУЄТЬСЯ РІШУЧІСТЬ
Коли на початку березня 2022 року російські війська проривалися до Києва, Бородянка опинилася на головному їхньому шляху до столиці. В ній не було жодних військових об'єктів, але, зіткнувшись зі спротивом цивільного населення, окупанти знищили значну частину селища обстрілами та бомбардуваннями.
За даними поліції, станом на травень 2022 року в селищі знайшли 41 загиблого під завалами будинків і ще понад 300 — в похованнях, зроблених місцевими жителями. Руйнування в Бородянці стали наймасштабнішими в Київській області.
Росіяни чомусь вірили, що українці нібито не будуть боротися. Але мільйони людей – кожен і кожна так, як могли – показали окупанту, що Україна не покориться ворогу.🇺🇦
#МістаГероїв - історії реальних народних героїв, які надихають, яким довіряють, які мотивують.
ТУТ НАРОДЖУЄТЬСЯ РІШУЧІСТЬ
Коли на початку березня 2022 року російські війська проривалися до Києва, Бородянка опинилася на головному їхньому шляху до столиці. В ній не було жодних військових об'єктів, але, зіткнувшись зі спротивом цивільного населення, окупанти знищили значну частину селища обстрілами та бомбардуваннями.
За даними поліції, станом на травень 2022 року в селищі знайшли 41 загиблого під завалами будинків і ще понад 300 — в похованнях, зроблених місцевими жителями. Руйнування в Бородянці стали наймасштабнішими в Київській області.
Росіяни чомусь вірили, що українці нібито не будуть боротися. Але мільйони людей – кожен і кожна так, як могли – показали окупанту, що Україна не покориться ворогу.🇺🇦
#МістаГероїв - історії реальних народних героїв, які надихають, яким довіряють, які мотивують.
РІЧНИЦЯ ДЕОКУПАЦІЇ КИЇВЩИНИ
#МІСТАГЕРОЇВ
2 квітня виповнюється рік з часу деокупації Київщини від військ РФ. Спільними діями Сил оборони, добровольців, волонтерів та місцевих вдалося дати відсіч окупаційній армії і визволити регіон.
Після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року інтенсивні бойові дії відбувалися в Ірпені, Бучі, Гостомелі та інших населених пунктах Київщини. Війська РФ здійснили там звірячі воєнні злочини щодо мирних жителів.
🇺🇦Вічна пам'ять загиблим. Честь та слава живим.
#МІСТАГЕРОЇВ
2 квітня виповнюється рік з часу деокупації Київщини від військ РФ. Спільними діями Сил оборони, добровольців, волонтерів та місцевих вдалося дати відсіч окупаційній армії і визволити регіон.
Після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року інтенсивні бойові дії відбувалися в Ірпені, Бучі, Гостомелі та інших населених пунктах Київщини. Війська РФ здійснили там звірячі воєнні злочини щодо мирних жителів.
🇺🇦Вічна пам'ять загиблим. Честь та слава живим.
Forwarded from Zelenskiy / Official
Наш Чернігів. Чернігівщина.
Всюди, куди заходив російський триколор, було принесене зло і страждання. Всюди, де була окупація, людей калічили і розстрілювали. Міста і села – знищували.
Відповідальність окупанта за все це повинна бути повноцінною. Лише коли мир будується на справедливих засадах засудження агресії і коли відповідальність того, хто його зруйнував, забезпечується повністю – мир може триматися довго.
#МістаГероїв
——
Our Chernihiv. Chernihiv region.
Wherever the Russian tricolor came, it brought evil and suffering. Wherever there was an occupation, people were mutilated and executed, cities and villages were destroyed.
The occupier must be held fully accountable for all this. Peace can last long only when it is built on the just foundations of condemnation of aggression and the accountability of the one who destroyed it is fully ensured.
#CitiesOfHeroes
Photo: André Luís Alves, Dima Kornilov, Evgeniy Maloletka, Heidi Levine, Paula Bronstein, Ricardo Garcia Vilanova, SES of Ukraine, Yevhenii Zavhorodnii
Всюди, куди заходив російський триколор, було принесене зло і страждання. Всюди, де була окупація, людей калічили і розстрілювали. Міста і села – знищували.
Відповідальність окупанта за все це повинна бути повноцінною. Лише коли мир будується на справедливих засадах засудження агресії і коли відповідальність того, хто його зруйнував, забезпечується повністю – мир може триматися довго.
#МістаГероїв
——
Our Chernihiv. Chernihiv region.
Wherever the Russian tricolor came, it brought evil and suffering. Wherever there was an occupation, people were mutilated and executed, cities and villages were destroyed.
The occupier must be held fully accountable for all this. Peace can last long only when it is built on the just foundations of condemnation of aggression and the accountability of the one who destroyed it is fully ensured.
#CitiesOfHeroes
Photo: André Luís Alves, Dima Kornilov, Evgeniy Maloletka, Heidi Levine, Paula Bronstein, Ricardo Garcia Vilanova, SES of Ukraine, Yevhenii Zavhorodnii
Forwarded from Андрій Єрмак 🇺🇦
#МістаГероїв - це люди, їх подвиги, сміливість та патріотизм. Це ті, завдяки кому рік тому вдалося вигнати окупантів з Півночі і врятувати багатьох людей. І ті, хто робить подвиги щодня.
Їх історії мають бути почутими. Тримайте першу з Київщини.
Семиволос Леонід Миколайович, 1969 року народження - водій шкільного автобуса ОЗО «Гребінківський ліцей» Гребінківської селищної ради.
Він брав участь в евакуації людей з м. Ірпінь, смт. Макарів, м. Гостомель, с. Романівка, м. Буча, смт. Немішаєве, смт.Ворзель, смт. Борова, с. Шевченкове, с. Богданівка, смт. Велика Димерка, м. Чернігів.
Усього водій на своєму шкільному автобусі евакуював понад 950 людей. Врятував їм життя тоді. Далі - його історія.
🗣Перша евакуація була 5 березня. До нас, водіїв, звернулися, що треба рятувати наших людей. Ніхто не відмовився. Не буду приховувати, страх був. Пам’ятаю, як на блокпосту російський військовослужбовець зібрав у всіх телефони, поклав у пакет та розстріляв його з автомату. Такий от перший контакт із загарбниками.
По дорозі бачили покинуті автівки, речі людей… це було дуже моторошно.
Намагалися вивезти якомога більше людей, першочергово жінок і дітей.
Найбільше запам’яталася Буча. Ми їхали колоною, і в цей час за 30 метрів від нас російський танк стріляв по багатоповерхівці. По нам летіла цегла й інші залишки від будинку. Автобусам попробивало колеса. Росіяни були найжорстокіші до нас саме в Бучі. Уся дорога засипана уламками, залізом. І ти розумієш – проб’єш колеса і вже нікуди не доїдеш. Трохи відхилився від маршруту – і тебе оточують їхні БТРи, солдати. На тебе наводять кулемети, автомати. У нас на очах вони захопили в полон працівника ДСНС…
Садили людей по максимуму. У Гостомелі було стільки людей, що не всі помістилися в автобуси. І вони йшли за нами пішки. Не пам’ятаю, який в Бучі є інститут, з нього вийшов чоловік і говорить: «Люди добрі, залишайтеся тут на ніч, бо не випустять нікого, якщо не встигнуть автобуси проїхати блокпост до п’ятої години». Люди там лишилися, ми їх забрали наступного дня.
Але найважче було вивозити людей із Чернігова. Усі дороги були заміновані, ми їхали полями, добиралися по багнюці. Боялися, щоб дощу не було, бо тоді не доїхали. А нас там люди чекали. Із Чернігова вивозили разів 4. Востаннє – 21 березня. Приїхали пізно ввечері, голодні, холодні. Максимальна увага була до дороги. 380 кілометрів бездоріжжям. У місті не було ні світла, ні води, ні газу. Нічого. Соляри назад вже майже не було. Дякуємо поліції – хто каністру, хто пів каністри, але нас заправили. А вивозили ми людей із лікарні, тих, хто хворіє на нирки. В моєму автобусі було чоловік 4-5 зовсім неходячих. Люди в кріслах колісних, хворі. І ми потрапили під обстріл. Розумію, що для росіян поняття гуманітарного коридору і не було. Єдиний можливий в‘їзд для евакуації був через міст над Десною, з боку Куликівки. Він був вже пошкоджений, але проїзний. Автобуси їхали обережно, між пробитих наскрізь дірок у переправі, але й швидко, щоб встигнути між обстрілами. Тільки вискочили з мосту, і його росіяни добили. Один автобус після такого просто заглух посеред дороги. Розсадили людей по інших, нікого не покинули, а автобус кинули.
Увесь шлях туди й назад евакуація проходила між розірваних і нерозірваних снарядів, вони стирчали з-під землі просто біля дороги.
Багато евакуацій було.
Україна - це країна сміливих людей.
Їх історії мають бути почутими. Тримайте першу з Київщини.
Семиволос Леонід Миколайович, 1969 року народження - водій шкільного автобуса ОЗО «Гребінківський ліцей» Гребінківської селищної ради.
Він брав участь в евакуації людей з м. Ірпінь, смт. Макарів, м. Гостомель, с. Романівка, м. Буча, смт. Немішаєве, смт.Ворзель, смт. Борова, с. Шевченкове, с. Богданівка, смт. Велика Димерка, м. Чернігів.
Усього водій на своєму шкільному автобусі евакуював понад 950 людей. Врятував їм життя тоді. Далі - його історія.
🗣Перша евакуація була 5 березня. До нас, водіїв, звернулися, що треба рятувати наших людей. Ніхто не відмовився. Не буду приховувати, страх був. Пам’ятаю, як на блокпосту російський військовослужбовець зібрав у всіх телефони, поклав у пакет та розстріляв його з автомату. Такий от перший контакт із загарбниками.
По дорозі бачили покинуті автівки, речі людей… це було дуже моторошно.
Намагалися вивезти якомога більше людей, першочергово жінок і дітей.
Найбільше запам’яталася Буча. Ми їхали колоною, і в цей час за 30 метрів від нас російський танк стріляв по багатоповерхівці. По нам летіла цегла й інші залишки від будинку. Автобусам попробивало колеса. Росіяни були найжорстокіші до нас саме в Бучі. Уся дорога засипана уламками, залізом. І ти розумієш – проб’єш колеса і вже нікуди не доїдеш. Трохи відхилився від маршруту – і тебе оточують їхні БТРи, солдати. На тебе наводять кулемети, автомати. У нас на очах вони захопили в полон працівника ДСНС…
Садили людей по максимуму. У Гостомелі було стільки людей, що не всі помістилися в автобуси. І вони йшли за нами пішки. Не пам’ятаю, який в Бучі є інститут, з нього вийшов чоловік і говорить: «Люди добрі, залишайтеся тут на ніч, бо не випустять нікого, якщо не встигнуть автобуси проїхати блокпост до п’ятої години». Люди там лишилися, ми їх забрали наступного дня.
Але найважче було вивозити людей із Чернігова. Усі дороги були заміновані, ми їхали полями, добиралися по багнюці. Боялися, щоб дощу не було, бо тоді не доїхали. А нас там люди чекали. Із Чернігова вивозили разів 4. Востаннє – 21 березня. Приїхали пізно ввечері, голодні, холодні. Максимальна увага була до дороги. 380 кілометрів бездоріжжям. У місті не було ні світла, ні води, ні газу. Нічого. Соляри назад вже майже не було. Дякуємо поліції – хто каністру, хто пів каністри, але нас заправили. А вивозили ми людей із лікарні, тих, хто хворіє на нирки. В моєму автобусі було чоловік 4-5 зовсім неходячих. Люди в кріслах колісних, хворі. І ми потрапили під обстріл. Розумію, що для росіян поняття гуманітарного коридору і не було. Єдиний можливий в‘їзд для евакуації був через міст над Десною, з боку Куликівки. Він був вже пошкоджений, але проїзний. Автобуси їхали обережно, між пробитих наскрізь дірок у переправі, але й швидко, щоб встигнути між обстрілами. Тільки вискочили з мосту, і його росіяни добили. Один автобус після такого просто заглух посеред дороги. Розсадили людей по інших, нікого не покинули, а автобус кинули.
Увесь шлях туди й назад евакуація проходила між розірваних і нерозірваних снарядів, вони стирчали з-під землі просто біля дороги.
Багато евакуацій було.
Україна - це країна сміливих людей.
Forwarded from Офіс Президента
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Виступ Володимира Зеленського після огляду наслідків злочинів російських окупантів у селі Ягідне.
#МістаГероїв
#МістаГероїв
Forwarded from Андрій Єрмак 🇺🇦
Історія ще однієї героїні з #МістаГероїв.
Юлія Кацімон – жителька села Литвинівка, Димерської громади Київщини
Вона працювала диспетчером пожежної частини. Із перших днів повномасштабного вторгнення почала надавати власними силами гуманітарну допомогу людям, які цього потребували. Евакуювала людей із північних населених пунктів.
🗣«Щодня переводили на безпечну територію близько 1,5 – 2 тис. людей. У цілому було виведено до 15 тисяч людей. Евакуація тривала, доки нас не взяли в полон, 20-го березня».
Під час полону, в окремій кімнаті Юлії Кацімон нанесли тяжкі тілесні ушкодження, били безжально по тілу, обличчю, погрожували трибунальним судом від російської федерації. Наступного дня жінку привели в інше приміщення, де перебували ще 33 українських військових. Рашисти пропонували писати зобов'язання про співпрацю з росією, хто не написав – руки в наручники та дорога до Сибіру. Спочатку полонених привезли до Білорусі, а потім до Брянської області, у СІЗО N°2. Катували, зобов'язали говорити про те, що росія переможе, змушували писати звернення до українських матерів.
9 квітня повернулася по обміну з полону. Але ні на день не припиняла допомогу тим, хто того потребував, організовувала надання гуманітарної допомоги та товарів першої необхідності.
Зараз Юлія організовує благодійні ярмарки, збори, перевозить допомогу на передову військовим та цивільним людям, їздить за кордон з гуманітарною місією, перевозить автомобілі для військових та військове обладнання.
Юлія Кацімон – жителька села Литвинівка, Димерської громади Київщини
Вона працювала диспетчером пожежної частини. Із перших днів повномасштабного вторгнення почала надавати власними силами гуманітарну допомогу людям, які цього потребували. Евакуювала людей із північних населених пунктів.
🗣«Щодня переводили на безпечну територію близько 1,5 – 2 тис. людей. У цілому було виведено до 15 тисяч людей. Евакуація тривала, доки нас не взяли в полон, 20-го березня».
Під час полону, в окремій кімнаті Юлії Кацімон нанесли тяжкі тілесні ушкодження, били безжально по тілу, обличчю, погрожували трибунальним судом від російської федерації. Наступного дня жінку привели в інше приміщення, де перебували ще 33 українських військових. Рашисти пропонували писати зобов'язання про співпрацю з росією, хто не написав – руки в наручники та дорога до Сибіру. Спочатку полонених привезли до Білорусі, а потім до Брянської області, у СІЗО N°2. Катували, зобов'язали говорити про те, що росія переможе, змушували писати звернення до українських матерів.
9 квітня повернулася по обміну з полону. Але ні на день не припиняла допомогу тим, хто того потребував, організовувала надання гуманітарної допомоги та товарів першої необхідності.
Зараз Юлія організовує благодійні ярмарки, збори, перевозить допомогу на передову військовим та цивільним людям, їздить за кордон з гуманітарною місією, перевозить автомобілі для військових та військове обладнання.
Forwarded from 🇺🇦 Олексій Кулеба
Пенсіонер Анатолій Майстренко з селища Архангельське на Херсонщині на власному човні кілька місяців перевозив через річку Інгулець людей, що рятувалися від російських загарбників. На тимчасово окуповані території Анатолій Віталійович доправляв розвідників та гуманітарні вантажі.
«В цілому, думаю, понад дві тисячі людей переправили» — говорить Анатолій. «А тих, кому треба було з Зарічного і назад у Зарічне – чоловік 700-800. Також доправляли цим шляхом гуманітарну допомогу. Нам привозили по 80-100 ящиків відразу. Певно, всього вдалося переправити кілька тонн. Ми розуміли, як це важливо для людей, наших земляків, що жили в умовах страшної війни. Це була запорука їхнього життя».
Мені нерідко задавали питання «Як ти насмілився на цей вчинок?». А я кажу: «Ну добре, якщо не я, не ти – хто тоді? А це ж треба робити!»
Анатолій відзначає, що багато хто проявив себе дуже гідно в складних умовах. Місцеві підприємства давали техніку для евакуації. Мешканці Зарічного разом зі старостою — забезпечували тимчасовий прихисток.
«Такі справи робляться разом. І ми всі об’єдналися, впоралися, бо ми – ЛЮДИ».
#містаГероїв вистояли і дають можливість сьогодні впевнено йти до перемоги України — завдяки ЛЮДЯМ.
«В цілому, думаю, понад дві тисячі людей переправили» — говорить Анатолій. «А тих, кому треба було з Зарічного і назад у Зарічне – чоловік 700-800. Також доправляли цим шляхом гуманітарну допомогу. Нам привозили по 80-100 ящиків відразу. Певно, всього вдалося переправити кілька тонн. Ми розуміли, як це важливо для людей, наших земляків, що жили в умовах страшної війни. Це була запорука їхнього життя».
Мені нерідко задавали питання «Як ти насмілився на цей вчинок?». А я кажу: «Ну добре, якщо не я, не ти – хто тоді? А це ж треба робити!»
Анатолій відзначає, що багато хто проявив себе дуже гідно в складних умовах. Місцеві підприємства давали техніку для евакуації. Мешканці Зарічного разом зі старостою — забезпечували тимчасовий прихисток.
«Такі справи робляться разом. І ми всі об’єдналися, впоралися, бо ми – ЛЮДИ».
#містаГероїв вистояли і дають можливість сьогодні впевнено йти до перемоги України — завдяки ЛЮДЯМ.
ДО РІЧНИЦІ БОЇВ ЗА ПІВНІЧ КРАЇНИ #МІСТАГЕРОЇВ
🔹Минув рік, як українці показали самі собі і всьому світу, що Україна може і буде перемагати. Саме навесні 2022 року почалося звільнення наших північних територій. Єдність українців забезпечила успіх захисту держави з перших годин. Наші міста стали містами Героїв — містами конкретних людей, які проявили сміливість, допомагали вистояти одне одному і державі.
🔸Битви на півночі та звільнення північних регіонів – це частина загальної оборонної операції України, і героїзм та стійкість кожного нашого воїна стали частиною оборонного успіху України навесні 2022 року на півночі.
Ми пам’ятатимемо про міста, в яких народжувалася наша сміливість.🇺🇦
Ми завжди пам’ятатимемо подвиги та мужність наших героїв!
🔹Минув рік, як українці показали самі собі і всьому світу, що Україна може і буде перемагати. Саме навесні 2022 року почалося звільнення наших північних територій. Єдність українців забезпечила успіх захисту держави з перших годин. Наші міста стали містами Героїв — містами конкретних людей, які проявили сміливість, допомагали вистояти одне одному і державі.
🔸Битви на півночі та звільнення північних регіонів – це частина загальної оборонної операції України, і героїзм та стійкість кожного нашого воїна стали частиною оборонного успіху України навесні 2022 року на півночі.
Ми пам’ятатимемо про міста, в яких народжувалася наша сміливість.🇺🇦
Ми завжди пам’ятатимемо подвиги та мужність наших героїв!
Forwarded from Zelenskiy / Official
Рік тому Збройні Сили України завершили звільнення від ворога Київської, Чернігівської та Сумської областей. Завдяки міці наших воїнів, нескореності наших людей ми перемогли у битві за північ.
Ми відновимо територіальну цілісність нашої держави. Україна переможе на фронті. Україна переможе у відбудові. Україна переможе у поверненні справедливості.
#МістаГероїв
——
A year ago, the Armed Forces of Ukraine completed the liberation of Kyiv, Chernihiv and Sumy regions from the enemy. Due to the strength of our warriors, the indomitability of our people, we won the battle for the North.
We will restore the territorial integrity of our state. Ukraine will win at the front. Ukraine will prevail in recovery. Ukraine will be victorious in restoring justice.
#CitiesOfHeroes
Photo: Ronaldo Schemidt, Serhii Korovaynyi, Oleksandr Ratushniak, Roman Pilipey, Paula Bronstein, Olmo Calvo Rodríguez, Felipe Dana.
Ми відновимо територіальну цілісність нашої держави. Україна переможе на фронті. Україна переможе у відбудові. Україна переможе у поверненні справедливості.
#МістаГероїв
——
A year ago, the Armed Forces of Ukraine completed the liberation of Kyiv, Chernihiv and Sumy regions from the enemy. Due to the strength of our warriors, the indomitability of our people, we won the battle for the North.
We will restore the territorial integrity of our state. Ukraine will win at the front. Ukraine will prevail in recovery. Ukraine will be victorious in restoring justice.
#CitiesOfHeroes
Photo: Ronaldo Schemidt, Serhii Korovaynyi, Oleksandr Ratushniak, Roman Pilipey, Paula Bronstein, Olmo Calvo Rodríguez, Felipe Dana.
Forwarded from 🇺🇦 Олексій Кулеба
#містаГероїв
Окупанти зайшли в село Гаврилівка, що на Київщині, в перші дні повномасштабної війни. 25 лютого тут пройшла колона ворога з понад 400 одиниць техніки.
Головним укриттям для мешканців села стало підвальне приміщення дитячого садка «Веселка». У ньому постійно перебувало більше 200 осіб, у тому числі немовлята.
"Тих, хто намагався виїхати – розстрілювали росіяни. А потім знімали фільм, що це нібито наші розстріляли", — розповідає заступниця директора садка Наталія Мороз. Саме вона змогла облаштувати у підвалі умови для перебування багатьох односельчан.
"Ніхто не міг йти додому. Усі жили тут. Варили їжу. А от коли відключили світло у садочку – варили поруч в квартирі на газу та приносили дітям у садок. Зробили запас продуктів, розподілили ліжка, зробили графік чергувань. А люди до нас йшли і шли" — ділиться жінка.
Зимовий холод не стихав, а 8 березня окупанти зруйнували газопровід — тоді зник газ. Дрова для облаштованої буржуйки рубали надворі. Це було небезпечно, адже окупанти постійно обстрілювали село.
У підвалі також облаштували ванну кімнату і медичний пункт, де приймали поранених. А в один з днів у підвалі садка прийняли пологи у жінки, яка ховалася від обстрілів.
Наша перемога складається з тисяч таких неймовірних та безстрашних історій. Так ми перемагаємо російського ворога і повертаємо в наші міста героїв життя.
Окупанти зайшли в село Гаврилівка, що на Київщині, в перші дні повномасштабної війни. 25 лютого тут пройшла колона ворога з понад 400 одиниць техніки.
Головним укриттям для мешканців села стало підвальне приміщення дитячого садка «Веселка». У ньому постійно перебувало більше 200 осіб, у тому числі немовлята.
"Тих, хто намагався виїхати – розстрілювали росіяни. А потім знімали фільм, що це нібито наші розстріляли", — розповідає заступниця директора садка Наталія Мороз. Саме вона змогла облаштувати у підвалі умови для перебування багатьох односельчан.
"Ніхто не міг йти додому. Усі жили тут. Варили їжу. А от коли відключили світло у садочку – варили поруч в квартирі на газу та приносили дітям у садок. Зробили запас продуктів, розподілили ліжка, зробили графік чергувань. А люди до нас йшли і шли" — ділиться жінка.
Зимовий холод не стихав, а 8 березня окупанти зруйнували газопровід — тоді зник газ. Дрова для облаштованої буржуйки рубали надворі. Це було небезпечно, адже окупанти постійно обстрілювали село.
У підвалі також облаштували ванну кімнату і медичний пункт, де приймали поранених. А в один з днів у підвалі садка прийняли пологи у жінки, яка ховалася від обстрілів.
Наша перемога складається з тисяч таких неймовірних та безстрашних історій. Так ми перемагаємо російського ворога і повертаємо в наші міста героїв життя.
Forwarded from Андрій Єрмак 🇺🇦
Херсон. Річниця звільнення міста від росіян. Справжнього, українського, незламного міста.
#МістаГероїв. Людей, які є прикладом сміливості.
Один з таких - Андрій Сис, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А .і О. Тропіних» .
Він працює у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії 12 років.
Від початку повномасштабного вторгнення і донині він знаходиться на робочому місці.
«Ті працівники, які залишилися в місті фактично зберегли лікарню, адже адміністрація вимушено виїхала влітку. Окупанти призначили своїх керівників. Я взяв відпустку, аби не співпрацювати, але фактично знаходився зі своїми пацієнтами. Всю окупацію я писав історії хвороби виключно українською».
Співпрацювати з окупаційною владою завідувач відділення анестезіології категорично відмовився.
У відділенні, під час окупації Херсона, медперсонал надавав допомогу і пораненим українським військовим.
"Це були поранені хлопці з Бузкового парку. Звісно, їх перебування у медзакладі було ризикованим для нас, але нам вдавалося їх переховувати, ми змінювали їх діагнози, бо вогневе поранення, одразу б викликало запитання", — згадує Андрій Сис.
Проблему з ліками вдалося вирішити, завдяки запасам медпрепаратів, які залишилися після ковідного періоду.
«Російські військові не пропускали допомогу від України, а своїх медикаментів вони не привозили», — розповідає лікар.
Символіку у коридорах лікарні та в ординаторській не знімали навіть під час окупації. Це було принципово.
Попри небезпеку, виїжджати до іншого міста Андрій Сис не збирається, бо херсонці потребують його щоденної допомоги.
«Будемо тут, будемо працювати далі до Перемоги».
#МістаГероїв. Людей, які є прикладом сміливості.
Один з таких - Андрій Сис, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А .і О. Тропіних» .
Він працює у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії 12 років.
Від початку повномасштабного вторгнення і донині він знаходиться на робочому місці.
«Ті працівники, які залишилися в місті фактично зберегли лікарню, адже адміністрація вимушено виїхала влітку. Окупанти призначили своїх керівників. Я взяв відпустку, аби не співпрацювати, але фактично знаходився зі своїми пацієнтами. Всю окупацію я писав історії хвороби виключно українською».
Співпрацювати з окупаційною владою завідувач відділення анестезіології категорично відмовився.
У відділенні, під час окупації Херсона, медперсонал надавав допомогу і пораненим українським військовим.
"Це були поранені хлопці з Бузкового парку. Звісно, їх перебування у медзакладі було ризикованим для нас, але нам вдавалося їх переховувати, ми змінювали їх діагнози, бо вогневе поранення, одразу б викликало запитання", — згадує Андрій Сис.
Проблему з ліками вдалося вирішити, завдяки запасам медпрепаратів, які залишилися після ковідного періоду.
«Російські військові не пропускали допомогу від України, а своїх медикаментів вони не привозили», — розповідає лікар.
Символіку у коридорах лікарні та в ординаторській не знімали навіть під час окупації. Це було принципово.
Попри небезпеку, виїжджати до іншого міста Андрій Сис не збирається, бо херсонці потребують його щоденної допомоги.
«Будемо тут, будемо працювати далі до Перемоги».