Зоя Казанжи

Влада бреше. Посадовим особам плювати на людей, їхні відчуття, почуття, на цивільних, на військових, на тих хто в окупації, хто завтра опиниться в окупації, хто загине сьогодні, завтра і гинитиме ще і ще.

Влада поводиться зі своїми громадянами як з людьми, які несповна розуму. Згодовуючи рожеві шмарклі по всім можливим комунікаційним каналам. Спотворюючи реалії. В черговий раз заколисуючи абсолютно нерелевантними повідомленнями.

В той час, коли військові, які знаходяться під Харковом, відбивають атаку за атакою, втрачають побратимів, втрачають кілометри рік тому відвойованих територій. Ці військові прямим текстом кажуть: фортифікаційні споруди не збудовані, у 2023 році частина території була чомусь розмінована, люди своєчасно не евакуйовані, зброї та інших важливих речей не вистачає.

Кожний із нас, хто має хоч які аудиторії, розуміє, що панікувати і розганяти зраду не варто. Бо подібне дорого обходиться. Але поводити себе так, наче все у нас добре, це цинічно і гидко.

На фронті критична ситуація. Ворог має переваги у живій силі і у боєприпасах. Зараз ці кончені загрожують не Харкову, вони загрожують всій Україні. До міста – 30 кілометрів.

У мене знову дежавю, як перед 24 лютого. Коли всі криком кричали, що вторгнення неминуче, а влада генерувала те, за що треба притягати до кримінальної відповідальності. Вже кілька місяців нас заколисували повідомленнями високопосадовців, що навкруги Харкова вибудована оборона. Я вже мовчу про всі оті недолугі заяви Зеленського, який типу інспектував ті "потьомкінські дєрєвні", де йому демонстрували заспокійливі картинки.

Харків зараз рятують:

57 мотопіхотна бригада
42 механізована бригада
125 бригада ТРО
Підрозділ ГУР МО «Кракен»
13 бригада Нацгвардії «Хартія».

Гостра потреба в дронах. Бачу, що організовують збори. Правда, ті збори у нас не припиняються. Тому долучайтеся хоч як, бо це важливо зараз.

З бюджетів міст ці владні дегенерати позабирали військовий ПДФО і порушили чисельні кримінальні справи проти посадових осіб місцевого самоврядування через те, що ті … закуповували різноманітне обладнання для наших військових.

Яких ще ворогів нам треба, коли у нас є свої – нами ж відгодовані, нашою ж кров’ю напоєні?!

Мер Дніпра прямо питає: «є хоча б один правоохоронний орган у нашій державі, який допомагає ЗСУ, а не саботує зусилля суспільства та місцевого самоврядування?».

Ви розумієте, оці «5-6 ефективних менеджерів» на чолі з випадковим чоловіком у хакі, якого ми маємо нещастя бачити на чолі нашої держави, творять абсолютно дикі речі!

Чому ізраїльтяни, маючи купу претензій до влади, не сумніваються у своїй владі і не підозрюють, що їхня влада працює проти держави? Чому сумніваємось і підозрюємо ми своїх?

Так, наші союзники повільні, ми маємо до них запитання. Але ж наші союзники теж не сліпі.

Міноборони ролики знімає. Підбадьоруючі і мотивуючі. Окопи копайте, а не бюджети зі своїми радниками дерибаньте.

З покидьками з сусідньої недокраїни зрозуміло. З нашими що робити?

І так, я вважаю повними дегенератами тих, хто голосував за Зеленського. Хоч встигли повтікати, голосувальники?

Я вже зрозуміла, щоб твоя сторінка не загнулась остаточно, кожен допис про машини для фронту потрібно балансувати дописом про котів. Приблизно три десятки котів на одну машину.

Збентежена і не знаю, що робити, бо коти лишилися вдома, а я тут. Приставати до чужих котів? Чи можна котів замінити голубами?

Добре, вважайте що я сама як пташка тут цвірінькаю.

Звернулися хлопці з 117 окремої механізованої бригади, ситуація така. Після сильних боїв їх відвели на перегрупування і коротку ротацію, найближчим часом повертаються на фронт. У попередньому бою вони втратили баггі, на якому вивозили загиблих і поранених.

Їхній медик пан Володимир про це розповів, ніби виправдовуючись: що відлетіло колесо, але він ніяк не може просити хлопців її витягти, бо це означає ризикувати життям людей.
І що з транспорту у нього лише низький тихоходний бус, по суті мішень на колесах.
І що їм потрібна швидка маневрена машина, без якої забирати поранених по суті нічим.

Вони відкрили збір на пікап, і вже зібрали майже 70 тисяч, але на це у них пішло більше місяця. А далі ну от така складна ситуація, ще одного місяця у них нема.

Загальна сума до збору 240 тис. Я погодилася відкрити банку на тих 170, яких бракує. З надією, що ми якось це зробимо до їхнього виїзду з полігону.

Цвірінь. Тобто няв.

Вже з місяць у видавництві «Ще одну сторінку» продається роман Вірджинії Вулф «Орландо» у моєму перекладі.

Я раджу. І не тільки тому, що вклала у цю роботу достатньо багато сил. А і тому, що це ні на що не схожа, оригінальна, неймовірно сучасна – я б сказала, з випередженням навіть нашого часу – іронічна, філософська книга. Можливо притча. Жарт, маніфест, виклик, загадка, написана геніальною рукою.

Сюжет взагалі не простий, його неможливо переказати двома словами. Якщо зовсім-зовсім спрощено, герой – молодий британський аристократ – половину свого життя проживає як і належить привілейованому чоловікові свого часу.
А потім на піку кар’єри дещо відбувається, і він одного ранку прокидається жінкою. І довершує свої справи, починає нові та живе далі вже у жіночому тілі. Прикро, звісно, але буває.

Причому живе у сукупності більше трьохсот років. Саме стільки часу йому, а потім їй знадобилося, щоб навчитися писати, розібратися у собі, зрозуміти, чого ж вона хоче від життя і призвичаїтися до суспільства і людей довкола.

Якщо у вас немає у запасі трьохсот років, але є кілька днів для вдумливого читання та інтелектуального екстазу – ця книга для вас.

І ще вона страшенно смішна. Я не знаю, чи будете ви так само реготати при читанні, як я веселилася при перекладі, але щиро на це сподіваюся. Той факт, що у відгуках роман уже розтягнули на цитати, для мене показовий.

Посилання на книгу і видавництво у коментарях.

"Орландо зрозумів: далі жити в цьому домі неможливо й треба негайно покласти всьому край, та зробив те, що на його місці зробив би кожен молодий чоловік, тобто попросив короля Карла відправити його надзвичайним послом до Константинополя."

«Їй би довелося вийти за нього заміж, припускала вона, бо просто не уявляла, як іще його можна здихатися.»

«Хоча їхнє знайомство було дуже коротким, вони дізналися, як це часто буває між закоханими, все важливе одне про одного за кілька секунд, і тепер їм залишалося уточнити деякі другорядні деталі, наприклад, як кого звати, де вони живуть і жебраки вони чи люди з капіталом.»

Щойно мені з подякою подзвонив командир частини, у яку ми передали авто.

Я розгубилася, розхвилювалася, побажала всього найкращого у відповідь і запропонувала звертатися, якщо що.

Тільки посоромилася задати головне запитання: яке авто?
Тому що якимось дивом ми з вами сьогодні збираємо вже на сімнадцяту.

Це я їх попросила у письмовому вигляді сформулювати потреби. (Безуспішно намагаюсь хоч якось все систематизувати)

Скажіть, як їх не обійняти у відповідь?

Спільними зусиллями на медевак ми сьогодні зібрали 53 тисячі. Це дуже добре, рухаємося далі

До Києва з неоголошеним візитом прибув Держсекретар США.
Мені здається, ситуація дійсно складна, причому основна загроза навіть не з Харківщини.
Когось зараз візьмуть за вухо і добряче повозять носом по столу. Принаймні я на це всім серцем сподіваюся.

Я вже читаю і чую - хто критикує укріплення, хай бере лопати в руки і іде копати.

Цікаво виходить, правда? Копати маємо ми, а гроші за це отримають харківські прокладки від Слуг народу. Понапідписували договорів з бомжами і зеками, обсяги розкрадань скоро до мільярда дійдуть, це те що навскидку, але винні звісно ж ті, хто про це наважується говорити.

Ось "зуби дракона" на прикордонні Харківщини. Зелені впевнені, що їм це зійде з рук. Накрадено стільки, що вони можуть прикупити необмежену кількість "лідерів думок", які гаситимуть хвилю в інтернеті. А телевізор вони і так контролюють.

Друзі, от саме у цей момент звертайте увагу на те, хто що робить і хто що говорить. Так як люди проявляться зараз - такими вони насправді є, як би потім не викручувалися і не викручували контекст.
Звертайте увагу на тих, хто забалакує тему укріплень на Харківщині.

Те що росіян порвало на клапті від співу Блінкена у барі, що вони носять у зубах кожну деталь, починаючи від тексту пісні, - це закономірно і прогнозовано. Можливо навіть для них це і робилося більшою мірою, ніж для українців.

Те що українці у більшості реакцій скептичні (з того що я бачила, може в інших бульбашках інакше, не знаю) - для мене теж закономірно і прогнозовано.
Українці зчитують, але погано реагують на символічні кроки. Це те, чого ніяк не може зрозуміти наша влада.

Нас перегодували красивими символічними жестами і красивими словами. У президента нашої країни велика професійна команда спічрайтерів, і він просто залюбив країну в мозок своїми щоденними символічними пафосними зверненнями.

Зрештою ми тут дійшли висновку, що йому сказати щось красиве - як дурному з гори скотитися, не більше.

На жаль, такий самий скепсис є щодо заходу. Бо на тлі запевнень у безумовній підтримці країна півроку воює без західної допомоги, про це вже всі сказали. Бо здавалося б найближчі сусіди і союзники можуть однією рукою вивішувати наші прапори, а другою висипати на землю наше зерно. Бо санкції - санкціями, а війну росія фінансує з продажу нафти за кордон.

І головне. Ми всі сподіваємося, що у заходу є важелі впливу на Зеленського і ко. Що вони знають і можуть впливати на фінансові потоки його самого і оточення. Що його втримають у берегах і зрештою змусять провести вибори. Бо всередині країни таких важелів не лишилося.

І тому нам хотілося б почути не щось символічне, а більш реальне. Простими некрасивими словами, але чесними. А потім побачити дії на продовження цих слів. Наприклад, у вигляді літаків чи зброї. Чи збиття російських ракет над територією України парасольковими ппо сусідів. Чи персональних санкцій проти українських корупціонерів, продажних суддів і крадіїв бюджету.
Бо поки що всі новини у нас у майбутньому часі - зроблять, виділять, надішлють. Все це буде колись, якщо ми доживемо.

Друзі, на машину лишилося дозбирати 68 тисяч.

І далі у мене нема позитивних новин. Десять із десяти повідомлень у мене починаються зі слів: нас перевели самі знаєте куди, терміново треба...
Я нікому нічого не обіцяю, крім медиків. Ось зараз закриємо цю машину для медика, потім на прохання ще одного дуже хорошого хлопця, лікаря, купимо дві зарядних станції.
Далі я навіть не заглядаю, це якесь жерло вулкана.

Можливо потім буде легше, але зараз за відчуттями і запитами найскладніший момент за останній рік. Я прошу по можливості вкластися у ці збори.
У коментарі кину ще фото-відео хлопців. У мене насправді десятки таких відео, але я трохи в розгубленості. Мені здається, зараз не треба нікого додатково мотивувати, це все мішура.

Вони зовсім скоро повертаються у гарячі бої, а машини для евакуації поранених нема, от у чому проблема.