Це скрін з відео телеграмі, де нічними вулицями у Бразилії пройшла вервичка капібар.

Ну по перше, вони милі. По друге, в Україні їх продають по 100 тис грн за штуку. Я щоправда не знаю, чи хтось купує за такі гроші :)

Але можна вважати, що на відео перед очима промайнув мільйон. І це ж вони там гуляють безкоштовно, а тут ми могли б купити за них п'ять... Ні, навіть шість корчів!

"Караван лаєт..."
І нема чого зараз заламувати руки - як так сталося, хто допустив та хто проголосував...

Тищенко був телезіркою. Це зараз ми розуміємо, що кожне слово з екрану було написане сценаристами, виведене на суфлер і сказане з двадцяти дублів. А свого часу він нам здавався розумним, іронічним, інтелігентним навіть..і жарти у нього були доречні, і репліки.

Цікаво, ті хто власними руками ліпив з гімна пулю - як їм зараз спиться? Це ж їхнє творіння зажило своїм життям, пішло у народ(ні депутати). Чи не видно було, що це примітивне, одноклітинне бандитське мурло?
І тим не менше, він десять років засідав у журі та знімався у найбільш рейтингових шоу.

Йому накручували рейтинг, робили впізнаваним, прекрасно розуміючи, що за матеріал у них в руках.

До речі, із Зеленським все відбувалося точно так само.

Мені дуже потрібно привернути вашу увагу до цього допису, тому я напишу голосно — УВАГА🔥, це про мою військову частину!

По всій країні вздовж доріг стоять рекламні щити про рекрутинг у ЗСУ. Кличуть усі підрозділи, потрібні всі спеціальності. І тут ось я, привіт, і теж про рекрутинг.

Почнемо з того, що це про ДШВ — один із підрозділів десантно-штурмових військ. А ще, у нас чудові командири, я зараз без сарказму, і чудовий колектив. Продовжимо тим, що практично ВСІ великі волонтерські проєкти ГО Право Громад та Фонду Порошенка народилися якраз у співпраці з командуванням цього підрозділу. Так, ті самі прально-душові комплекси. Так, ті самі ремонтні майстерні. Так, ті самі мобільні їдальні. Так, ті самі "малюки" Foden 6*8 - наша частина найбільший оператор цих машин в Україні. І так далі, і так далі, і так далі.

Ми ростемо, ми збільшуємось у розмірі й нам потрібні люди. 

І доки ми не перейшли до вакансій, я прошу обов'язково зробити репост! Бо потім забуду про це попросити.

А тепер давайте про вакансії. Токарі та електрики-дизелісти, машиністи екскаватора та майстри з ремонту гідравлічних систем, зв'язківці та фельдшери, потрібні водії (дуже багато, з категоріями В, С та С1), потрібні старші техніки обслуговування та ремонту, потрібен один помічник фармацевту та один швець (кальмара як і раніше, не пропонувати). Так, і ще потрібна медсестра. Медбрат теж влаштовує. Потрібні усі, в кого руки ростуть з плечей, а не за тазостегнового суглоба.

Слухайте, потрібні багато десятків ТИЛОВИХ. У нас немає героїчних подвигів та штурмових дій, у нас немає нічних рейдів та десантування. Ми – логістика ДШВ. Ми терплячі та невтомні мурахи, які тягають усе з місця на місце, евакуювали підбиту техніку і потім ремонтують. Наші ремонтники вміють схрещувати запчастини непримиренних конкурентів автовиробників.

У цей момент давайте знову відвернемось від теми і я знову попрошу про репост — це дуже здорово допоможе.

Ну, а тепер формальності:

вік від 30 до 50 років
нормальний стан здоров'я (у нас нижчий поріг, ніж у лінійних штурмових бригадах)
готовність наступного тижня прибути на співбесіду до Києва

Я не пишу правильні, але надто епічні фрази про бажання захищати нашу країну і про "сухий закон" у частині. Це очевидні речі. Я не пишу, що ми не зможемо допомогти з переведенням з інших пологів — це сумна реальність. Але з інших частин ДШВ, за згодою вашого командування, можна. Я не пишу, що ми "за ручку" супроводжуватимемо вас від моменту першого дзвінка і до прибуття в частину. Вас не перехоплять, це наша зона відповідальності. 

Залишилося заповнити анкету та чекати на дзвінок.

https://forms.gle/xCmyZDTNB6cU6JpQ7

Давайте востаннє попрошу про репост, це дуже важливо для мене особисто.

Не відпускає мене сейф Тищенка.
Я ж правильно розумію, це у нього на кишенькові витрати?

У нас був час, коли бандюки несли отакі-о брикети на підтримку армії. У 14му, і потім у 22му, тобто у моменти великого переляку. Може знаючі люди пізніше розкажуть, як це відбувалося, чи навіть напишуть.

Але то бандюки. А це ворог, який зібрав довкола себе сєпарську шваль і тупо скирдує годинники і квартири, ні на що більше мозгів не вистачає.

Були б мозги, то подумав би - так, я паразит, живу на тілі великої України. Якщо це тіло зникне, з чого ж я смоктатиму?

Вони всі якісь однакові, всі думають, що на росії їм буде така ж благодать, як і тут. Ото такий самий і Ківа був, і Царьов (я весь час плутаю, кого з них уже дострелили, а кого ще ні), і Янукович, до речі.

Та візьми ти цей сейф, та віддай на міномети чи снайперські патрони, на реби чи мавіки. Екскаватор купи, у кінці кінців, з тебе не убуде, чи пораненим хлопцям оплати операції.

Нє, воно сидітиме як навозний жук, відкладатиме ці купи, найматиме людей, щоб ворушили йому купюри - бо цвітуть знизу - і навіть не подумає поділитися заради перемоги.

Тому й ненавидять його з усіх сторін, тому він такий огидний і порядним людям, і навіть таваріщам по фракції.

Ну таке. Обід готувати можна. Теплої води у бойлері вистачає на час відключення. Холодильник теж ніби тримає без цих фокусів із заморожуванням води у пляшках.

Вчора викликали до малої швидку, так лікарі піднялися на сьомий поверх, слова не сказали. Я боялася, що буде як з кур'єрами глово, не вище п'ятого.
Співчуваю тим, хто живе на верхніх поверхах, на це неможливо дивитися, особливо коли з дітками ідуть. У нашому будинку 25, це жесть. Мій сьомий - за щастя.

З усього обладнання поки що треба докупити цих лампочок з акумуляторами, які вкручують замість звичайних (забула, як вони називаються), і поки що все.

У мене дуже залипальний фб.

Я роками викохувала свою стрічку. Банила ботів, бездумних метальників перепостів, любителів втиснути токсичний коментар. Дурнів також... Навіть за недоречний лайк у виняткових випадках.

І тепер у мене практично всі дописи - авторські, тобто люди діляться своїми власними історіями чи міркуваннями. І це така жива хроніка реального життя.
Військові пишуть про бої, побут, бюрократію і братерство. Волонтери про свою сторону життя. Жінки про добровільні і вимушені подорожі, про дітей і чоловіків, чоловіки теж про своє.

Сотні адекватних людей, знервованих, втомлених, але водночас діяльних. Вони підтримують тих, кому важче, горюють за померлими, ведуть попід руки живих, дбають про звірят, садять помідори, розлучаються, виходять заміж, воюють, чекають з війни...

Нам просто потрібне терпіння, щоб це пережити. Поступово, місяць за місяцем. Війна не триватиме вічно, чудовисько по той бік кордону на глиняних ногах. Воно впаде раніше за нас.

Робимо з дітьми забіг по лікарнях, педіатр, огляд до школи, стоматолог. Жодна лікарка, медсестра чи адміністратор не заговорили до нас російською.
Пацієнти довкола теж україномовні.
І це таке полегшення, немає постійного дратівливого фактора.
І навіть у рентгенолога хороша природна і плавна українська.
Де це все ховалося раніше?

Пс. Зате пошук хорошого лікаря спростився до неможливості. Лишився лікар у Києві? Все, вже хороший, дякую. Пошуком дитячого гнатолога і ортодонта навіяно :)

Я розумію, що потрібно стежити за американськими дебатами.

Але після наших дебатів на стадіоні на це немає душевних сил. Внутрішніх ресурсів дуже мало, і оскільки найближчим часом поставок не буде, те що є доводиться витрачати ощадливо.

Стежити за нашими, подавати голос як собака на цепку, коли бачиш щось таке, що на голову не налазить. На щастя, наші поки що реагують на колективне "гав".

Використовувати всі доступні канали для допомоги відськовим. По можливості, фіксувати те що бачиш, записувати хоч на серветках.
Дбати про дітей, це у першу чергу.

Про Штати тільки скажу таке. Якщо демократія номер один докотилася до такого, значить запобіжники перегоріли. Ідея ж була така, щоб нагорі опинялися кращі з кращих, щоб нація мала розкішний вибір?
Ну таке...
Може хоч в Україну будуть менше пальцем тицяти, не одні ми у клубі.

Є люди, які заходять у автобус з нашими полоненими і говорять їм - хлопці, підніміть голови, ви вдома. Слава Україні.

Є люди, які знімають дівчинку з карнизу-приступочки, всього що залишилося від квартири. Дівчина тремтить, у неї зуб на зуб не попадає, і вона потім буде довго лікувати нерви. Але сьогодні жива.

Є люди, які женуть по полю, тікаючи від трьох "маленьких". У кузові хтось один відстрілюється від дронів, у салоні поранені з точки евакуації, і вся надія на водія і на те, що цей корч не розсиплеться на ямах. Але відірвалися, сміються на відео.

Ось дівчина кладе на стіл окуляри і плаче від короткого повідомлення. Всього три слова - "пульс у ногах", а вона плаче.
Ось чиясь рука доганяє патрон, ось інша зростається з клавіатурою, ось білі нігті, ось чорні, ось запечені у крові. Чоловічі і жіночі.

Вони всі зараз роблять свою роботу. Не заважайте їм, не дихайте навіть. Вони саме пишуть нашу нову Конституцію.

Повертаючись до соцопитування Центру Разумкова.

Президенту як інституції довіряє 49,6% українців.

А от Володимиру Зеленському персонально довіряє 53,8% (на 4,2% більше, ніж президентові України).

4.2 проценти - це непоганий результат на парламентських виборах, наприклад. Уявляєте собі цілу партію, чиї виборці не знають, що Зеленський - це президент, але довіряють йому більше, ніж президентові?

Я вже не кажу про захмарний рівень довіри сам по собі, враховуючи нинішню ситуацію.
Нам там пояснюють, що здоровий глузд все одно перемагає, і судячи з рейтингів, населення прозріває....

Ага, прозріває. Зоряний час Зеленського був навесні 22 року, коли рейтинг довіри до нього зашкалив за 70 відсотків, стрибнувши від мізерних 20 з копійками у лютому, напередодні вторгнення.

То я б хотіла усім віруючим у Зе побажати: моліться, щоб він не побудував причинно-наслідковий зв'язок у своїй голові. І не подумав, що українці його найбільше люблять, коли росіяни стоять на Київщині..Бо любителі простих рішень просто запустять росіян на Київщину іще раз.

Готель, у якому я зупинилася, виявився мотелем. Тобто рестораном. Тобто борделем.
Коротше, внизу приватні кабінки, а нагорі один номер. Він мій :)

Внизу банкет. Мені щойно увімкнули світло, тому буде гаряча вода.
Карточки не приймають, тіко готівка.

За всіх у "готелі" віддувається прибиральниця. З кожного питання у неї одна відповідь: чекайте, я покличу начальство.
Наприклад:
- Можна у вас попросити тарілку з ресторану у номер?
- Зараз прийде начальство.

Або:
- У вас сигналізація пищить, ви чуєте? Можна відключити цей звук якось?
- Чекайте, зараз буде начальство.

Я звісила ноги з балкона в очікуванні начальства. Прийшов прокурений як попільниця дід, записав мої побажання - тарілка, ложка, виделка - і пішов.
Сигналізація пищить уже всередині голови. Такий противний писк, ніби мікрохвильовка закінчила готувати, з інтервалом у п'ять секунд.

Зараз піду повисмикую там дроти з усього.

На трасі сьогодні бачила рекламу - розтяжку: "Ріпак такий-то - народжений бути лідером."

Ріпак - це не ім'я і прізвище, він реально ріпак.

Виносимо за дужки питання, чому ріпак народжений бути лідером, а хтось інший ні. Лідерів багато не буває. Це президент у нас кожен із нас, а лідер -ріпак.

Ну ви зрозуміли, у такому дусі я міркувала кілометрів сто. Перепрошую, фото нема, оскільки була за кермом.

Зрештою, ми аграрна країна. Не бачу причин, чому лідером у нас не може бути ріпак.

На митниці мене відправили на поглиблений огляд машини з роздяганням (закреслено) ямою і зніманням панелей.

А було все так.
- Заборонені товари є? - спитала митниця. - Цигарки?
- Нема! - чесно відповіла я. А тоді згадала про лоток з лохиною, який завалявся на задньому сидінні. А щойно перед цим мене змусили викинути персика.
Ну то якщо персики не можна, напевно і ягоди теж? Видно щось таке промайнуло в очах, бо та пані занесла руку з печаткою, потримала її у повітрі і відправила мене за спеціальну огорожу для обшуку.

У цій клітці ми з лохиною чекали інспектора дві години. До кінця чекання борувки закінчилися, і я підбадьорилася настільки, що попросила дядьків у ямі заразом ходову подивитися, чи все у порядку.

Це якась дивна поїздка була від початку до кінця. Мене оштрафували за перевищення швидкості у глухому селі, потім на заправці якийсь поляк оплатив мою колонку, а свою ні, і так поїхав, і заправка довго вирішувала, що їм робити. Потім перегоріла лампочка у задньому ліхтарі, а ще на трасі була годинна пробка на рівному місці...

Але хай там як, я уже у Вроцлаві. І з цієї літературної резиденції я вийду не раніше, ніж відправлю Ірині готовий рукопис.
Побажайте мені удачі :)

Друзі, ну я поняття не маю, чому у фб носять допис про те, що мене заблокували. Допис за 22й рік.

З того часу я встигла якось розблокуватися. Хотілося б, щоб вірусними ставали якісь інші дописи, наприклад, про машини. Як от цей :)

Моя головна претензія до фб зараз - це те, що кожен допис про збори коштів обнуляє тобі перегляди. І тоді щоразу доводиться тиждень писати про котів або подорожі, щоб повернутися до нормального охоплення.
Так трапляється щоразу останнім часом, і тому ні за що не повірю, що це випадковість, а не алгоритми.

А тепер повернімося до машин.
Збираю кошти на авто для дронщиків, які працюють у Серебрянському лісі. Розвідка і скиди. У коментарях - відео від хлопців, де видно і їх, і сам ліс.

Для ілюстрації збору я попросила у них кілька фоток з війни, те що їх надихає. Хлопці порадилися і надіслали мені цілу галерею результатів своєї роботи.

Ну так, - подумала я, переглядаючи колекцію трупів у зеленому, - все правильно. Добийте Горіха, нас фб тоді точно запхає кудись у 22й рік...

Друзі, а якщо серйозно, то ситуація складна. Їхня власна машина навернулася. Їздять транспортом підрозділу, до якого вони прикріплені. Щоразу це цілий квест, навіть виходячи з того, що виїжджають на позиції надовго, і не так легко забрати машину на цей час. Екіпаж не може нормально літати без своїх коліс.

Автівку ми знайшли у Польщі, заклали позичені гроші і притягли в Україну, зараз ремонтується. Загальна сума до збору 208 тисяч, це з ремонтом і доставкою хлопцям на Луганщину. У кого є можливість, всі реквізити у коментарях
Дякую.

Яким треба бути відбитим, щоб пропонувати скласти зброю країні, яка відбивається від нападу. На своїй території.
Не путіну, не нападнику, а нам - людям, які і так тримаються з останніх сил.

От же нагородив нас бог сусідами, що з одного боку, що з другого. Я не думаю, що ми колись це забудемо або пробачимо, що одним, що другим.

Орбан іще відчує на собі, як це - жити поряд з людьми, які тебе зневажають.
В українців є хороша приказка на цей випадок - ще прийде коза до воза.

Ну і звісно, хотілося б почути оцінку цього візиту від офіційної сторони.