Ця збірка фантастичних, містичних, фентезійних новел, де серед 12 авторок є і моє ім'я, мала продаватися на Арсеналі.

Але її там не буде, бо наклад згорів у Харкові від російського бомбардування.

Лишається поки що тільки електронна версія.
Видавництво Vivat поки не знає, коли (чи) вони зможуть зробити повторний паперовий друк.

Я сказала дівчатам, щоб вони кріпилися. Треба буде, я для них іще щось напишу, хай тільки тримаються.

Переглядаю у друзів фото за 5 років існування Справи Громад.

Громадська організація, яка задумувалася для підтримки корисних соціальних ініціатив по всій Україні. Як мережа активних однодумців, місце, де свої по духу люди могли отримати пораду і дружнє коло.

Пам'ятаю, які різні були проекти у перший рік. І якісь маленькі локальні фестивалі, і спільне прибирання лісів і парків, походи, майстер класи, збірки книжок для бібліотек і читацькі клуби.

А потім дуже швидко почалися суди. Ми перестали зустрічатися просто так, ми весь час бігали на мітинги під суди, зелена влада намагалася посадити всіх: Порошенка, Марченка, хлопців-військових, Сашка Погребиського за "напад" із зеленкою, директорів Кузні - це те що сходу пригадую, не заглядаючи у гугл.

Потім був ковід і пакування продуктових наборів, потім вторгнення, і весь актив повним складом явився на Лаврську і записався в ТРО.

І далі безкінечний марафон з волонтерською допомогою. Справа Громад перетворилася на один з найбільш ефективних волонтерських фондів в Україні. Деякі з проектів СГ не може повторити ніхто, там стільки сил, людей і знань вкладається.

Я пишаюся, що в міру можливостей підтримувала цих хлопців і дівчат. Я з великою ніжністю згадую перші дискусії, ще коли назву придумували - вони говорили тоді про принципи, про майбутнє, про те, як з нашими обмеженими ресурсами ми можемо бути максимально корисними для своєї країни.
Дещо з тодішніх уявлень зараз здається наївним, життя нас все таки потріпало :) А дещо так і лишилося як непохитна основа.

Не знаю, де ми будемо ще за п'ять років, але сподіваюся, що у Києві, уже з перемогою.

Від Кракова до Києва "два переходи бтр" (закреслено) 14 годин їзди, із заїздом до подруги в Тарнув і потім ще у магазин.

Втомилася як собака, новини щойно відкрила.
Блін. Дай боже нам це все якось вигребти.

Одним реченням написала у себе на сторінці, що втомилася від перегону з Кракова до Києва.

О третій чи четвертій ночі приходить до мене в коменти невідомий мені чулувік з претензією, що я зажралася жалітися на свою втому у той час, як наші хлопчики сидять в окопах.
Там іще далі якийсь текст був, але я заблокувала, не читаючи, - ніч, повітряна тривога, втома, самі розумієте.

А сьогодні на свіжу голову побачила кілька дописів різних жінок, на яких теж напала поліція скорботи. Військовій прилетіло за те, що з тортом сфоткалася, ще іншій жінці за те, що посміхається на фото.

Можна було б не звертати увагу, і це було б правильно. Але що я помічаю: моя стрічка, себто моя бульбашка, стала дуже закритою. Жінки дуже мало розповідають про себе, фб перетворився на токсичне болото. Все більше цікавого контенту ховається у приватні групи або просто йде з фб.

Кожен допис приваблює як мінімум одного неадеквата із закритим профілем. Сподіваюся, фб дійде до того, що заборонить закритим профілям переглядати чужі сторінки, лайкати і коментувати. Закрив сторінку - маєш її виключно як свій архів, все.

Знаєте це відчуття, коли повертаєшся додому, і в якийсь момент у голові клацає.
Можна скинути зайве, переодягнутися у м'яке і зручне, піти на кухню і дістати котлету з холодильника...

Так от, мене це накриває, щойно проминаю жовту композицію з труб, вигнутих у слово "Київ" на в'їзді..

Далі вже рухаюся механічно, на автопілоті. Не рахуючи повороти і без підказок навігатора.

Тут всі проблеми розруляться, бо ніколи не було, щоб ніяк не було. Аварії, хвороби, пожежі і переїзди - це все клопоти більшого чи меншого масштабу, але не трагедії. Тут треба лише попросити, і тобі допоможуть.

Вічне Місто накладає свій відбиток, ми теж починаємо вірити, що все минуще, а ми назавжди.

Місто наділяє з безоглядною щедрістю, як ми наділяємо власних дітей, і дуже рідко демонструє вразливість.

Та ні, яка вразливість? Навіщо кидатися такими словами? Коли було треба, ми і так неслися з усього світу, як мошки на маяк, як вампіри на невидимий поклик.

На початку березня я поверталася до Києва у порожньому вагоні, а донька кричала у телефон - мам, ти що?! Куди??
Я ні собі, ні їй не могла пояснити. Просто знала, що ми потрібні Місту. Воно хотіло, щоб ми були присутні, а ми сприймали за честь.

Затялася писати щось хороше щодня. Тому якщо це вибиває вас із правильного і серйозного настрою, тікайте :)

Возила сьогодні Адіка до ветеринара.

Непримітна будочка клініки у найдешевшому місці, вправні руки лікаря, якого мені порадили у дворі на лавочці. Швидка діагностика, узд, два уколи, за все про все 500 грн.

Пояснює діагноз, я запихаю кота у переноску. Не припиняючи говорити, дістає із шафи валик для очистки одягу від шерсті і простягає мені, - механічно, навіть не звертаючи уваги. Так вам у стоматології дають паперову серветку.

Дрібниця, кажу ж. А мені досі чомусь радісно.
Кіт у порядку, спить, вчасно все зробили.

У нас новини якісь такі зробилися, як під копірку писані, наче з одного темника.

Всі новинні сайти повідомили, що "Парламентська асамблея НАТО закликала держави Альянсу дозволити Україні бити західною зброєю по військових цілях на території росії."

І що цей заклик вдалося включити до декларації в останній момент.

Ми вже навчені читати між рядків. У більшості випадків, коли щось вдалося, з'явилося або сталося само собою, можна припустити, що тут не обійшлося про Порошенка. Просто його забули згадати.

Зміни у тональності декларації сталися після того, як на Парламентській асамблеї виступив ПП. А також провів незліченну кількість кулуарних зустрічей.

Це те середовище, у якому Петро Олексійович як риба у воді. Людина, яка у 14му році уламала путіна на Мінські домовленості і п'ять років стримувала його на кордоні, маючи за спиною таку "потужну" підтримку, як Меркель, Олланда і Обаму, - така людина у переговорах на європейських майданчиках може практично все.

Як добре, що його нарешті випустили з України для такої роботи. В обмін на цей дозвіл фракція слуг народу за наш рахунок записалася у делегацію дружби з пляжними острівними країнами, але ж це не пінгвіни, витрати на їхній відпочинок український бюджет якось витримає.

Я повірю вам на слово, хоча сама додивитися Латиніну до кінця, навіть якщо вона там бекає, мекає і залазить під стіл у пошуках шпапгалки, не можу фізично, вивертає.

Але впевнена, що мій тато з перегляне і зробить для мене стисле резюме :)

Ми всі знаємо, що переконати росіян у чомусь, пояснити, щось їм довести неможливо. З таким же - і навіть більшим - успіхом я вчу свого кота читати.

Але використання їхніх майданчиків та їхньої інформаційної території для того, щоб відбомбитися нашою зброєю - а пан Портников без сумніву є потужною зброєю - це прекрасна, добре продумана і реалізована спецоперація.
Дякую всім причетним.

У суботу о першій годині сидітиму на стенді у Білки, пліткуватиму, попиватиму вино і дуркуватиму.
Ой, скільки помилок робить автозаміна у словах "працювати, підписувати книжки і друкувати" :)

Коротше, приходьте, хто хотів обійнятися. На місці розберемося.

Кілька днів тому я вносила правки у есе про Ірину Цибух, записані з її голосу. Це має бути проект про жінок-військових у армії.
Вчора Ірина загинула на Харківщині, не доживши кількох днів до свого 26го дня народження.
Величезне співчуття друзям і рідним, побратимам і посестрам Ірини з "Госпітальєрів", її колегам із довоєнного життя.
Співчуття нам усім, бо із загибеллю цієї дівчини у нашому світі лишилася величезна прогалина, і цю діру ніхто не зможе більше закрити.

Однолітки моєї дитини лишають розпорядження з організації власного похорону.

Наші книги горять у вогні.

Наші люди проявили себе так, що не лишилося місця для нейтральної чемності. Ти або любиш, або ненавидиш.

Це і є темні часи. Всією душею сподіваюся, що вони випадають раз на століття.

Фото з Київщини by Wladyslaw Musiienko
Розіслала за кордон багатьом колегам (хоч вони і так, бідолахи, не знають, як з нами правильно поводитися :)