Тепер військовим у тиловому місті можуть спалити машину. Хто це робить, невже ті, хто скидаються по 100 гривень на купівлю чергового "корча"? Ніколи у житті.

Ми думаємо, що це бомжі та божевільні, як ота мати з 14-м підлітком у Києві, як вчорашня бомжиха зі смітника, яка громила могили військових. Ми сподіваємося, що це робота ворога, який знаходить слабких розумом і діє через цих агентів.

А потім на сцену виходить депутат Верховної Ради зі своєю охороною і показує на своєму прикладі, що це вже не злочин, не збочення, а вже державна політика. І судячи з того, що ні він, ні його люди не були затримані ще вчора, Тищенко у безпеці.

І те, що ми вважали винятком, перетворюється на правило, формує обличчя держави.

Сьогодні прочитала новину про японського дідуся - волонтера, який закрив своє кафе у Харкові і повернувся до Японії. Тому що його обікрала українська помічниця, накупила з карти старого собі айфонів.

Скажіть, у нього буде враження про помічницю чи про всю країну? Я думаю, про всю, якщо не спрацюють правоохоронні органи і діду не буде повернено все до копійки. Але цього не станеться, тому що у нас щодня гучні випадки із обманами і шахрайством лишаються безкарними. Шахраї крадуть гроші з карт волонтерів і бійців, а система на це ніяк не реагує.

У нас прекрасна земля, хороший клімат, непогані люди. Але цим людям потрібно працювати над моральним обличчям нашої країни, бо інакше на цій прекрасній землі буде європейське Сомалі, територія беззаконня, права хама і розрухи. І саме це може доконати країну, а не війна.

В рамках енергетичної незалежності :) дитина відтарабанила своє екофло до свахи.
І на цій штуці вони висиділи курчат в інкубаторі.

У мене є певні побоювання щодо енергетики, але от за дитину я спокійна. :)

Я знову повертаюся до цієї книги.
Генерал детально описує свій досвід ПТСР і багаторічної, фактично пожиттєвої боротьби за своє ментальне здоров'я.

У Руанді він бачив речі, які не може переварити нормальна психіка. Це була не просто різанина, це був найбільш садистичний і збочений акт геноциду, з "ручка дворічної дитини накришена на дошці, як ковбаса" і все таке.
Здавалося б, зв'язок побаченого з ПТСР прямий, що тут думати.

Але генерал після багатьох років роздумів і щоденних кошмарів доходить висновку: причиною розладу стали його власні дії, які суперечили етичним принципам. У його випадку - він був змушений виконувати накази і рятувати "обраних" білих, вимушено відвертаючись від жахливих сцен різанини серед місцевого населення. Вони буквально їхали по трупах, щоб знайти і евакуювати одного - двох "блатних", про яких їм дзвонили з Білого дому і навіть з Ватикану.

Якби з самого початку контингент ООН активно займався попередженням нападів, взяв під контроль склади зброї бойовиків, то 5 тис миротворців могли б врятувати 800 тис цивільних.

Серед учасників канадських миротворчих місій найчастіше ПТСР фіксувався у солдатів, яким довелося мати справу з дітьми-військовими. Іншими словами, стріляти у 7-8 річних дітей зі зброєю, яких на них гнали терористи.

Або у хлопців, які в Іраку пережили вогонь від своїх, коли власний літак помилково розстріляв свої ж бпм.

Я не впевнена, які з цього всього можна зробити висновки для України, тому що час покаже, ще нічого не закінчено.
Але у нас є одна сприятлива обставина - моральна перевага і впевненість у своїй правоті. Наші військові захищають свою власну землю і наших людей. Можливо, ця моральна перевага стане щитом для психіки.

І ще одне. Американці, канадійці носяться зі своїми ветеранами, культивують повагу і навіть благоговіння перед ними. При тому, що ці хлопці "захищають інтереси країни" далеко за межами цієї країни, десь там невідомо де.

Я не уявляю, яким був би статус ветерана, якби війна точилася у них вдома. Напевно, на рівні з богом.

Це те, що мало б бути в Україні, і проти чого так завзято борються росіяни із залученням усіх агентів і ресурсів.

Мало не кинулася на шию українській прикордонниці :) Вона аж розгубилася і пропустила нас взагалі без огляду :)

Як же я скучила за цим відчуттям спокою і розслабленості, яке накриває мене тільки вдома. І за нормальними цінами. І за нормальною їжею. І за нашою ріднесенькою аптекою :)

Ми вже у Луцьку. Могли б бути у Києві, але заскочили до Оксаниного тата, їхня частина десь тут на ротації.

Пс. Для людини, яка свого часу боялася машини як вогню і влетіла в аварію у свій перший виїзд, я дуже навіть непогано просунулася. Сьогоднішнім варшавським трафіком навіяно.

Дякую до неба
Збір закрито, 110 тис зібрані
Вдячна кожному донатору, а також особлива подяка людині, яка закрила залишок суми одним платежем
Машина буде у хлопців впродовж кількох днів

Текс, коти мене не впізнали.
Тобто не впізнав Васильович, але це і не дивно, розум ніколи не був його сильною стороною. Зате погладшав іще більше, став просто непідйомним.

Адік впізнав. Але зробив вигляд, що не впізнав. Для надійності зробив кілька разів, тобто походжав повз мене туди-сюди, але щоразу відвертав голову. :)

Якщо я пишу, що в Україні почуваюся спокійно і розслаблено, а когось це сильно тригерить, то відписуйтеся мовчки. Мені ще бракувало власні відчуття звіряти з вашими очікуваннями.

В Україні я вдома. І тут у мене набагато більше можливостей, ніж у будь якій іншій країні світу.
Тут звичні мені правила проїзду у транспорті, продукти, послуги і сотні інших речей, які і формують наш комфорт.
Люди, які адаптуються за кордоном, а особливо якщо роблять це не з власної волі, переживають величезний стрес.

У мене мала сьогодні видала температуру 39.6. Якби ми підзатрималися на день у Варшаві, я не уявляю, що б ми робили. Тобто уявляю теоретично, але б дуже не хотілося на практиці.

Але навіть не це головне. Я свідомо обираю для себе опцію "радіти". Це усвідомлений вибір, я спеціально зупиняюся і звертаю увагу на те, що добре. І ліплю десятки нашим готелям в усіх рейтингах :)
У мене дім поки що не розбомблений. Я вірю у ЗСУ і нашу ППО. Я покладаюся на киян, на нашу міську владу і наші підрозділи, розташовані довкола Міста.
Я дозволяю собі бути спокійною і розслабленою вдома.

І ні, у мене нема окремого генератора чи ліфта, я вчора зробила п'ять ходок до себе на поверх із валізами і сім годин сиділа без світла. Можливо, комусь і стане легше, якщо я через це ридатиму і нитиму на фб, але що ж я зроблю, якщо така товстокожа, не ридається.

Пс. Забула сказати, за тиждень я знову їду у відрядження. Ото когось порве на клапті :)

Це скрін з відео телеграмі, де нічними вулицями у Бразилії пройшла вервичка капібар.

Ну по перше, вони милі. По друге, в Україні їх продають по 100 тис грн за штуку. Я щоправда не знаю, чи хтось купує за такі гроші :)

Але можна вважати, що на відео перед очима промайнув мільйон. І це ж вони там гуляють безкоштовно, а тут ми могли б купити за них п'ять... Ні, навіть шість корчів!

"Караван лаєт..."
І нема чого зараз заламувати руки - як так сталося, хто допустив та хто проголосував...

Тищенко був телезіркою. Це зараз ми розуміємо, що кожне слово з екрану було написане сценаристами, виведене на суфлер і сказане з двадцяти дублів. А свого часу він нам здавався розумним, іронічним, інтелігентним навіть..і жарти у нього були доречні, і репліки.

Цікаво, ті хто власними руками ліпив з гімна пулю - як їм зараз спиться? Це ж їхнє творіння зажило своїм життям, пішло у народ(ні депутати). Чи не видно було, що це примітивне, одноклітинне бандитське мурло?
І тим не менше, він десять років засідав у журі та знімався у найбільш рейтингових шоу.

Йому накручували рейтинг, робили впізнаваним, прекрасно розуміючи, що за матеріал у них в руках.

До речі, із Зеленським все відбувалося точно так само.

Мені дуже потрібно привернути вашу увагу до цього допису, тому я напишу голосно — УВАГА🔥, це про мою військову частину!

По всій країні вздовж доріг стоять рекламні щити про рекрутинг у ЗСУ. Кличуть усі підрозділи, потрібні всі спеціальності. І тут ось я, привіт, і теж про рекрутинг.

Почнемо з того, що це про ДШВ — один із підрозділів десантно-штурмових військ. А ще, у нас чудові командири, я зараз без сарказму, і чудовий колектив. Продовжимо тим, що практично ВСІ великі волонтерські проєкти ГО Право Громад та Фонду Порошенка народилися якраз у співпраці з командуванням цього підрозділу. Так, ті самі прально-душові комплекси. Так, ті самі ремонтні майстерні. Так, ті самі мобільні їдальні. Так, ті самі "малюки" Foden 6*8 - наша частина найбільший оператор цих машин в Україні. І так далі, і так далі, і так далі.

Ми ростемо, ми збільшуємось у розмірі й нам потрібні люди. 

І доки ми не перейшли до вакансій, я прошу обов'язково зробити репост! Бо потім забуду про це попросити.

А тепер давайте про вакансії. Токарі та електрики-дизелісти, машиністи екскаватора та майстри з ремонту гідравлічних систем, зв'язківці та фельдшери, потрібні водії (дуже багато, з категоріями В, С та С1), потрібні старші техніки обслуговування та ремонту, потрібен один помічник фармацевту та один швець (кальмара як і раніше, не пропонувати). Так, і ще потрібна медсестра. Медбрат теж влаштовує. Потрібні усі, в кого руки ростуть з плечей, а не за тазостегнового суглоба.

Слухайте, потрібні багато десятків ТИЛОВИХ. У нас немає героїчних подвигів та штурмових дій, у нас немає нічних рейдів та десантування. Ми – логістика ДШВ. Ми терплячі та невтомні мурахи, які тягають усе з місця на місце, евакуювали підбиту техніку і потім ремонтують. Наші ремонтники вміють схрещувати запчастини непримиренних конкурентів автовиробників.

У цей момент давайте знову відвернемось від теми і я знову попрошу про репост — це дуже здорово допоможе.

Ну, а тепер формальності:

вік від 30 до 50 років
нормальний стан здоров'я (у нас нижчий поріг, ніж у лінійних штурмових бригадах)
готовність наступного тижня прибути на співбесіду до Києва

Я не пишу правильні, але надто епічні фрази про бажання захищати нашу країну і про "сухий закон" у частині. Це очевидні речі. Я не пишу, що ми не зможемо допомогти з переведенням з інших пологів — це сумна реальність. Але з інших частин ДШВ, за згодою вашого командування, можна. Я не пишу, що ми "за ручку" супроводжуватимемо вас від моменту першого дзвінка і до прибуття в частину. Вас не перехоплять, це наша зона відповідальності. 

Залишилося заповнити анкету та чекати на дзвінок.

https://forms.gle/xCmyZDTNB6cU6JpQ7

Давайте востаннє попрошу про репост, це дуже важливо для мене особисто.

Не відпускає мене сейф Тищенка.
Я ж правильно розумію, це у нього на кишенькові витрати?

У нас був час, коли бандюки несли отакі-о брикети на підтримку армії. У 14му, і потім у 22му, тобто у моменти великого переляку. Може знаючі люди пізніше розкажуть, як це відбувалося, чи навіть напишуть.

Але то бандюки. А це ворог, який зібрав довкола себе сєпарську шваль і тупо скирдує годинники і квартири, ні на що більше мозгів не вистачає.

Були б мозги, то подумав би - так, я паразит, живу на тілі великої України. Якщо це тіло зникне, з чого ж я смоктатиму?

Вони всі якісь однакові, всі думають, що на росії їм буде така ж благодать, як і тут. Ото такий самий і Ківа був, і Царьов (я весь час плутаю, кого з них уже дострелили, а кого ще ні), і Янукович, до речі.

Та візьми ти цей сейф, та віддай на міномети чи снайперські патрони, на реби чи мавіки. Екскаватор купи, у кінці кінців, з тебе не убуде, чи пораненим хлопцям оплати операції.

Нє, воно сидітиме як навозний жук, відкладатиме ці купи, найматиме людей, щоб ворушили йому купюри - бо цвітуть знизу - і навіть не подумає поділитися заради перемоги.

Тому й ненавидять його з усіх сторін, тому він такий огидний і порядним людям, і навіть таваріщам по фракції.

Ну таке. Обід готувати можна. Теплої води у бойлері вистачає на час відключення. Холодильник теж ніби тримає без цих фокусів із заморожуванням води у пляшках.

Вчора викликали до малої швидку, так лікарі піднялися на сьомий поверх, слова не сказали. Я боялася, що буде як з кур'єрами глово, не вище п'ятого.
Співчуваю тим, хто живе на верхніх поверхах, на це неможливо дивитися, особливо коли з дітками ідуть. У нашому будинку 25, це жесть. Мій сьомий - за щастя.

З усього обладнання поки що треба докупити цих лампочок з акумуляторами, які вкручують замість звичайних (забула, як вони називаються), і поки що все.

У мене дуже залипальний фб.

Я роками викохувала свою стрічку. Банила ботів, бездумних метальників перепостів, любителів втиснути токсичний коментар. Дурнів також... Навіть за недоречний лайк у виняткових випадках.

І тепер у мене практично всі дописи - авторські, тобто люди діляться своїми власними історіями чи міркуваннями. І це така жива хроніка реального життя.
Військові пишуть про бої, побут, бюрократію і братерство. Волонтери про свою сторону життя. Жінки про добровільні і вимушені подорожі, про дітей і чоловіків, чоловіки теж про своє.

Сотні адекватних людей, знервованих, втомлених, але водночас діяльних. Вони підтримують тих, кому важче, горюють за померлими, ведуть попід руки живих, дбають про звірят, садять помідори, розлучаються, виходять заміж, воюють, чекають з війни...

Нам просто потрібне терпіння, щоб це пережити. Поступово, місяць за місяцем. Війна не триватиме вічно, чудовисько по той бік кордону на глиняних ногах. Воно впаде раніше за нас.

Робимо з дітьми забіг по лікарнях, педіатр, огляд до школи, стоматолог. Жодна лікарка, медсестра чи адміністратор не заговорили до нас російською.
Пацієнти довкола теж україномовні.
І це таке полегшення, немає постійного дратівливого фактора.
І навіть у рентгенолога хороша природна і плавна українська.
Де це все ховалося раніше?

Пс. Зате пошук хорошого лікаря спростився до неможливості. Лишився лікар у Києві? Все, вже хороший, дякую. Пошуком дитячого гнатолога і ортодонта навіяно :)

Я розумію, що потрібно стежити за американськими дебатами.

Але після наших дебатів на стадіоні на це немає душевних сил. Внутрішніх ресурсів дуже мало, і оскільки найближчим часом поставок не буде, те що є доводиться витрачати ощадливо.

Стежити за нашими, подавати голос як собака на цепку, коли бачиш щось таке, що на голову не налазить. На щастя, наші поки що реагують на колективне "гав".

Використовувати всі доступні канали для допомоги відськовим. По можливості, фіксувати те що бачиш, записувати хоч на серветках.
Дбати про дітей, це у першу чергу.

Про Штати тільки скажу таке. Якщо демократія номер один докотилася до такого, значить запобіжники перегоріли. Ідея ж була така, щоб нагорі опинялися кращі з кращих, щоб нація мала розкішний вибір?
Ну таке...
Може хоч в Україну будуть менше пальцем тицяти, не одні ми у клубі.

Є люди, які заходять у автобус з нашими полоненими і говорять їм - хлопці, підніміть голови, ви вдома. Слава Україні.

Є люди, які знімають дівчинку з карнизу-приступочки, всього що залишилося від квартири. Дівчина тремтить, у неї зуб на зуб не попадає, і вона потім буде довго лікувати нерви. Але сьогодні жива.

Є люди, які женуть по полю, тікаючи від трьох "маленьких". У кузові хтось один відстрілюється від дронів, у салоні поранені з точки евакуації, і вся надія на водія і на те, що цей корч не розсиплеться на ямах. Але відірвалися, сміються на відео.

Ось дівчина кладе на стіл окуляри і плаче від короткого повідомлення. Всього три слова - "пульс у ногах", а вона плаче.
Ось чиясь рука доганяє патрон, ось інша зростається з клавіатурою, ось білі нігті, ось чорні, ось запечені у крові. Чоловічі і жіночі.

Вони всі зараз роблять свою роботу. Не заважайте їм, не дихайте навіть. Вони саме пишуть нашу нову Конституцію.

Повертаючись до соцопитування Центру Разумкова.

Президенту як інституції довіряє 49,6% українців.

А от Володимиру Зеленському персонально довіряє 53,8% (на 4,2% більше, ніж президентові України).

4.2 проценти - це непоганий результат на парламентських виборах, наприклад. Уявляєте собі цілу партію, чиї виборці не знають, що Зеленський - це президент, але довіряють йому більше, ніж президентові?

Я вже не кажу про захмарний рівень довіри сам по собі, враховуючи нинішню ситуацію.
Нам там пояснюють, що здоровий глузд все одно перемагає, і судячи з рейтингів, населення прозріває....

Ага, прозріває. Зоряний час Зеленського був навесні 22 року, коли рейтинг довіри до нього зашкалив за 70 відсотків, стрибнувши від мізерних 20 з копійками у лютому, напередодні вторгнення.

То я б хотіла усім віруючим у Зе побажати: моліться, щоб він не побудував причинно-наслідковий зв'язок у своїй голові. І не подумав, що українці його найбільше люблять, коли росіяни стоять на Київщині..Бо любителі простих рішень просто запустять росіян на Київщину іще раз.

Готель, у якому я зупинилася, виявився мотелем. Тобто рестораном. Тобто борделем.
Коротше, внизу приватні кабінки, а нагорі один номер. Він мій :)

Внизу банкет. Мені щойно увімкнули світло, тому буде гаряча вода.
Карточки не приймають, тіко готівка.

За всіх у "готелі" віддувається прибиральниця. З кожного питання у неї одна відповідь: чекайте, я покличу начальство.
Наприклад:
- Можна у вас попросити тарілку з ресторану у номер?
- Зараз прийде начальство.

Або:
- У вас сигналізація пищить, ви чуєте? Можна відключити цей звук якось?
- Чекайте, зараз буде начальство.

Я звісила ноги з балкона в очікуванні начальства. Прийшов прокурений як попільниця дід, записав мої побажання - тарілка, ложка, виделка - і пішов.
Сигналізація пищить уже всередині голови. Такий противний писк, ніби мікрохвильовка закінчила готувати, з інтервалом у п'ять секунд.

Зараз піду повисмикую там дроти з усього.