Державна установа "Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх" за підтримки Міністерства молоді та спорту України 1 червня проводить у Києві спортивний захід "Тато, мама, я - активна сім'я"

До участі допускаються діти віком від 7 до 12 років у супроводі обох батьків, тата і мами.

Тобто мій син, у якого тато воює, не зможе прийти, отримати свій стартовий пакет і взяти участь у заході.
Міністерство молоді та спорту вказало дитині, що він не може бавитися нарівні з іншими дітками.
Дякуємо за таке своєчасне нагадування. Звісно ж, дитина має бути покарана за те, що тато воює.
І кому як не державі про це ще раз йому нагадати.

Як справжня війна повністю витіснила з голови війну, побачену у кіно, так і знайомство зі справжніми героями показало, що вони геть не такі, як у книгах.

Але я досі дивуюся. Звичайні люди, молоді і старші, освічені і не дуже, сімейні і розлучені, чоловіки і жінки. Дехто з судимостями, а от щойно говорила з хлопцем, який признався: коли два місяці бомжував, то менше просив із простягнутою рукою, ніж зараз кругом бігає і для підрозділу просить.

І ще героїзм - ніяка не постійна величина. І ми нічого не знаємо про ті особливі хвилини, і коли вони настануть, і на кого випадуть. І що кожен із нас робитиме, якщо от так складуться обставини, тут навіть за себе не можна бути впевненим.

Можливість побачити їх справжніми, у реальному житті, зробила нас мудрішими. Ну або принаймні іншими. Я не скажу, що ми всі як один стали героїчною нацією, як це весь час повторюють політики. Поки що ми стали нацією, яка перероджується і піднімається над собою.

Дякую за захист, неідеальні наші чоловіки і жінки. Дякую вам, що ви не такі, як у кіно. Кіношні б не вивезли.

Я знаю українців.
Ми зараз купимо у Vivat все що є, всі передзамовлення і електронки.
Книгарня вистоїть, окупанти - ні.
Співчуття родинам загиблих, швидкого одужання пораненим.
Лють.

Всі офігіли через те, що Нацрада з питань телебачення забороняє називати росіян орками, бо це нецивілізовано. Що там, емпатія є? А якщо знайду?

Але критики пропустили один нюанс.
Нацрада задовбалася і наводить разкість. Раїсі став останньою краплею.
Прокльони українців розпорошилися. То тигр, то крейсер, то ще якесь плаваюче корито постраждає. Що непогано, але недостатньо.

У світобудови складається враження, що ми воюємо з персонажами казок і мультиків, а не з росіянами.

НБУ обмежить вихідні перекази з карти на карту 30 операціями на сукупну суму до 100 тис грн на місяць для боротьби із тіньовими схемами.

Тобто задонатити ви теж зможете тільки раз на день. Це плюс :)

Розкажу вам тіньову схему.
Щотижня я перекидаю десь 200 тисяч ваших гривень посереднику. Який знімає їх готівкою і бігає по обнальщиках, у яких дешевше.
Міняє на євро. Потім з цими євриками їде у Польщу, Литву чи, наприклад, Англію.
Іноді кульочок переходить з рук в руки по кілька разів, як естафетна палка.

За ці гроші купується машина для ЗСУ, доставляється в Україну, ремонтується на тіньових сто і тіньових розборках.

Вінцем тіньової схеми є прибуття машини на фронт, де вона служить до підбиття або наступного ремонту.

З нетерпінням чекаю нових покращень, мені вже цікаво.

Ви розумієте, якщо без жартів, збори на карти маленьких волонтерів практично припиняться.

В середньому на кожну автівку у нас скидається тисяча людей, плюс мінус. Якщо у них буде ліміт на карткові перекази 30 транзакцій на місяць, то ось такі збори точно не потраплять у пріоритет. Спонтанних платежів, коли прочитав допис і закинув 100 грн, більше не буде.

Також ми не зможемо користуватися банками монобанку, бо вони працюють за принципом ф2ф.

Напевно, можна вивернутися і щось придумати. Реєструвати фонд як юридичну особу, відкривати окремий рахунок, пропонувати людям здійснювати перекази за реквізитами.

Я не буду цього робити, бо мені бракує знань і терпіння, щоб вести звітність фонду. І часу також. Зрештою, у нас є Справа Громад, там є спеціально навчені люди, які це все роблять. Тому сподіваюся, донати на СГ не постраждають, а може навіть і зростуть.

Як купувати машини у такому разі безпосередньо для хлопців, як їм самим проводити свої збори, навіть як вести каси підрозділів на ремонт і пальне - я не знаю. Напевно ніяк.

Я не збираюся боротися з власною державою і обходити пастки, які вона розставляє на шляху волонтерів. Я вважаю, що за цю роботу люди заслуговують на повагу і підтримку, і на вдячність. Ситуація, у якій мене змушують переходити на готівку і возити потягами євро у ліфчику - це точно не про повагу.

Сподіваюся, ми отримаємо якісь пояснення і зрозуміємо, як так сталося, що при Зеленському онлайн казино "взяли у заручники всю країну", і що зробила зелена влада, щоб цьому запобігти.

Я вчора обіцяв написати дуже важливий допис🔥

Завдання, яке немає граничних термінів виконання. Завдання, яке ми не можемо опублікувати у форматі «фотозвіту». Але без цього завдання наші чергові вантажівки DAF Leyland 45.150, DAF YA 4442 та Foden 8*6 не потраплять до ЗСУ. І я зараз прошу допомогу у розв'язанні цієї проблеми.

Є “відомі” волонтерські проєкти, є “термінові”, є “модні”. Вони всі потрібні, вони важливі. Благодійними фондами та волонтерськими групами на них збираються мільярди гривень. Всі ці проєкти чудово допомагають нашим захисникам, я без іронії та сарказму. Один із наших власних «відомих» проєктів — закупівля сотень вживаних вантажівок у Європі, з їх подальшим відновленням, ремонтом та модернізацією.

Щомісяця під нашу СТО ми купуємо бочки моторних олив, ящики патрубків та підшипників, болтів та стяжок, акумуляторів та лампочок. Все те, без чого неможливий ремонт. Це багато сотень тисяч гривень на місяць, щомісяця, місяць за місяцем. І ось зараз борги нагромадилися до критичного стану коли робота СТО під загрозою паузи до моменту розрахунку із постачальниками.

Акумулятори — борг 218 880 гривень
Запчастини — 233 184 та 114 466 гривень
Олії та технічні рідини — 212 760 гривень

Загальні борги за ремонт вантажівок – 779 290 гривень.

🔥🔥🔥Ми просимо про допомогу. У нас немає інших варіантів щодо цього завдання.
🔥🔥🔥Я прошу допомоги. 

Наші ДАФи досить відомі на фронті, бригади терпляче стоять у черзі на отримання та ми можемо допомагати ще і ще. Але нам потрібно відремонтувати машини! У цьому проханні немає "маленька сума допомоги". Кожні 5 гривень на карту, кожні 5 доларів на пейпал – це якась гайка чи лампочка, це ще одна стяжка чи дошка на підлогу кузова.

Я дуже прошу допомогти. І я дуже вдячний за будь-яку допомогу, у тому числі й за допомогу у поширенні самої інформації.

Дякую!

💳 ПРИВАТ24:
5169 3305 2068 6400

💳 ІНШІ БАНКИ:
5375 4115 0177 8331

🌎 PayPal:
wingman2006@mac.com

Якщо у тебе розрядився акумулятор вдома - це не дуже ок. А якщо у чужому місті і у чужій країні, то дуже не ок.
Сиджу, чекаю знайомого. Переконую себе, що я зрештою велика дівчинка, і щось придумаю. Хочу на ручки. Але звісно ж придумаю :)

А тим часом в очікуванні читаю коментарі до попередніх дописів і розводжу руками. Так, з приводу тих самих обмежень НБУ.
"Покажіть мені людину, яка донатить більше 30 разів на місяць!"
Це знаходяться ті, хто виправдовують мудрість і доречність обмежень, мовляв 30 разів на місяць вистачить з вас, не скавуліть.

Я навіть не буду писати, що 30 карткових операцій у мене розійдуться за тиждень без ніяких донатів. Репетитори, кишенькові витрати дітей, вкладки у пласт за обох, дрібні покупки, перукарка і десятки інших справ.
Насправді це не має значення, у мене таке враження, що словами вже нічого не зміниш.

Дуже швидко час розставить все на місця, побачимо до чого йде.

Ця збірка фантастичних, містичних, фентезійних новел, де серед 12 авторок є і моє ім'я, мала продаватися на Арсеналі.

Але її там не буде, бо наклад згорів у Харкові від російського бомбардування.

Лишається поки що тільки електронна версія.
Видавництво Vivat поки не знає, коли (чи) вони зможуть зробити повторний паперовий друк.

Я сказала дівчатам, щоб вони кріпилися. Треба буде, я для них іще щось напишу, хай тільки тримаються.

Переглядаю у друзів фото за 5 років існування Справи Громад.

Громадська організація, яка задумувалася для підтримки корисних соціальних ініціатив по всій Україні. Як мережа активних однодумців, місце, де свої по духу люди могли отримати пораду і дружнє коло.

Пам'ятаю, які різні були проекти у перший рік. І якісь маленькі локальні фестивалі, і спільне прибирання лісів і парків, походи, майстер класи, збірки книжок для бібліотек і читацькі клуби.

А потім дуже швидко почалися суди. Ми перестали зустрічатися просто так, ми весь час бігали на мітинги під суди, зелена влада намагалася посадити всіх: Порошенка, Марченка, хлопців-військових, Сашка Погребиського за "напад" із зеленкою, директорів Кузні - це те що сходу пригадую, не заглядаючи у гугл.

Потім був ковід і пакування продуктових наборів, потім вторгнення, і весь актив повним складом явився на Лаврську і записався в ТРО.

І далі безкінечний марафон з волонтерською допомогою. Справа Громад перетворилася на один з найбільш ефективних волонтерських фондів в Україні. Деякі з проектів СГ не може повторити ніхто, там стільки сил, людей і знань вкладається.

Я пишаюся, що в міру можливостей підтримувала цих хлопців і дівчат. Я з великою ніжністю згадую перші дискусії, ще коли назву придумували - вони говорили тоді про принципи, про майбутнє, про те, як з нашими обмеженими ресурсами ми можемо бути максимально корисними для своєї країни.
Дещо з тодішніх уявлень зараз здається наївним, життя нас все таки потріпало :) А дещо так і лишилося як непохитна основа.

Не знаю, де ми будемо ще за п'ять років, але сподіваюся, що у Києві, уже з перемогою.

Від Кракова до Києва "два переходи бтр" (закреслено) 14 годин їзди, із заїздом до подруги в Тарнув і потім ще у магазин.

Втомилася як собака, новини щойно відкрила.
Блін. Дай боже нам це все якось вигребти.

Одним реченням написала у себе на сторінці, що втомилася від перегону з Кракова до Києва.

О третій чи четвертій ночі приходить до мене в коменти невідомий мені чулувік з претензією, що я зажралася жалітися на свою втому у той час, як наші хлопчики сидять в окопах.
Там іще далі якийсь текст був, але я заблокувала, не читаючи, - ніч, повітряна тривога, втома, самі розумієте.

А сьогодні на свіжу голову побачила кілька дописів різних жінок, на яких теж напала поліція скорботи. Військовій прилетіло за те, що з тортом сфоткалася, ще іншій жінці за те, що посміхається на фото.

Можна було б не звертати увагу, і це було б правильно. Але що я помічаю: моя стрічка, себто моя бульбашка, стала дуже закритою. Жінки дуже мало розповідають про себе, фб перетворився на токсичне болото. Все більше цікавого контенту ховається у приватні групи або просто йде з фб.

Кожен допис приваблює як мінімум одного неадеквата із закритим профілем. Сподіваюся, фб дійде до того, що заборонить закритим профілям переглядати чужі сторінки, лайкати і коментувати. Закрив сторінку - маєш її виключно як свій архів, все.

Знаєте це відчуття, коли повертаєшся додому, і в якийсь момент у голові клацає.
Можна скинути зайве, переодягнутися у м'яке і зручне, піти на кухню і дістати котлету з холодильника...

Так от, мене це накриває, щойно проминаю жовту композицію з труб, вигнутих у слово "Київ" на в'їзді..

Далі вже рухаюся механічно, на автопілоті. Не рахуючи повороти і без підказок навігатора.

Тут всі проблеми розруляться, бо ніколи не було, щоб ніяк не було. Аварії, хвороби, пожежі і переїзди - це все клопоти більшого чи меншого масштабу, але не трагедії. Тут треба лише попросити, і тобі допоможуть.

Вічне Місто накладає свій відбиток, ми теж починаємо вірити, що все минуще, а ми назавжди.

Місто наділяє з безоглядною щедрістю, як ми наділяємо власних дітей, і дуже рідко демонструє вразливість.

Та ні, яка вразливість? Навіщо кидатися такими словами? Коли було треба, ми і так неслися з усього світу, як мошки на маяк, як вампіри на невидимий поклик.

На початку березня я поверталася до Києва у порожньому вагоні, а донька кричала у телефон - мам, ти що?! Куди??
Я ні собі, ні їй не могла пояснити. Просто знала, що ми потрібні Місту. Воно хотіло, щоб ми були присутні, а ми сприймали за честь.