Так виглядає і відчувається "Мови споріднених муз", хоча можна було б ще додавати й додавати:)
Творчість, яскравість, пошук себе і цілющі ранки, які відкривають двері у новий день пізнання

А ось так я бачу ту історію, над якою планую працювати далі.
Це історія кохання у вигаданому краї Садлатать, розміщений біля скель та гір. У батьківщині героїнь пахне ладаном і запашними маслами, здається, що там постійно туман і не можна бути певними чи то не дим пахощів чи справді кадила з величних кам'яних церков і вільних піднебесних храмів волхвів, з родини яких і походить славнозвісна Мачуха Народу, Темне сяйво, Лиховісна Королева — Елеонора Живан.

Трохи уривку 😋
Діалог Влада та Лілі

Вечір п'ятниці я провела у своє задоволення. Інколи мені потрібен шанс і крихту відваги, щоб відвідати захід, від якого я точно отримаю насолоду й користь.
Сьогодні таким шансом для мене стала лекція, яку проводила упорядниця книги "Українські митці про красне письменство. Від середньовіччя до модернізму" Ольга Петренко-Цеунова. Лекція проводилася у чудовому місці, яке я для себе віднайшла відносно нещодавно, книгарня "Герої".
Я була щаслива знову потрапити у цю книгарню на ще один цікавий захід, який безумовно приніс мені користь. А ще нову книжечку з коротким приємним побажанням. Я б не змогла заспокоїти критику совісті, якби не придбала її для збагачення своїх знань та пам'ять про цю подію.

Для того, щоб рухатися в майбутнє і творити теперішнє – треба дивитися у минуле і черпати з досвіду наших попередників. Черпати мудрість та не боятися оскаржити думку навіть великих, бути вдячними за ті можливості, які маємо зараз.
Тепер маємо можливості і говорити та поширювати українські сарби, і черпати з них свою силу та маємо поштовх до збагачення новими скарбами, які будуть укріплювати колись придушений голос. Не даймо ні ворогам, ні друзям знову його зганьбити та змусити стихнути.

Вирішила розібратися у головних героїнях, налаштувати себе на історії та трохи побавитися, тому залізла на сайти, щоб створити своїх персонажок в програмках ✨
Буду рада вашій думці 😁

І вони разом 😊
Навіть таке знайшлося, за що вдячна авторці шаблону

Я сумую за прогулянками Левка і Юзефи. За тим, як він писав свої картини у різних локаціях міста, як дивився на неї і тягнувся до полум'я її волосся; за тим, як вона бачила у ньому красу й майстерність, як її тягнуло до нього бажанням. А їх спільна пристрасть, почуття, які виливаються з неї, перетворюється на витвори мистецтва, роботи, якими вони промовляють.

Сумую за Владом з його проникливістю та грубістю поета, за Лілею, яка розпорошена у хобі й не може прийняти цієї невизначеності.


Стільки ще можна було вписати, дописати, продовжити й розтягнути історію. Влаштувати виставки й вирішення проблем. Але це залишиться поза кадром, не в тексті, бо їх час, який я обрала для історії, є рефлексійним. Це їх час зцілення. Життя у межах свого невеликого кола, поза яким є велике його продовження!

І ось та велика частина соціального життя захоплююча, варта багатьох сцен, але є окремим сенсом.