Виправдовуючи себе скажу, що все ж сьогодні у тому блокноті писала і планую сьогодні ще повернутися до цього. Останні два дні у мене натхнення на це, не у значенні, що хочу писати, а у плані, що виходить писати сцени, які рухають сюжет і подобаються мені.
Цікаво, що у мене у голові є завжди лінія, але от нанизую намистини я спонтанно, тому для мене це проживання неочікуване і хочеться скоріше все зафіксувати, щоб не втратити.
Цікаво, що у мене у голові є завжди лінія, але от нанизую намистини я спонтанно, тому для мене це проживання неочікуване і хочеться скоріше все зафіксувати, щоб не втратити.
❤2👍1🥰1
Мріяла бути акторкою.
Цікава робота арт-терапевта, бо люблю психологію і мистецтво, тут є письменник, що я для себе визначила у наслідку, хоча щодо "мандрівник" не погоджуюся, на жаль, боюся їх, хоча в дитинстві любила, організатор виставок теж звучить цікаво, люблю домовлятися і обурюватися праведно, коли щось не збігається 😁
Цікава робота арт-терапевта, бо люблю психологію і мистецтво, тут є письменник, що я для себе визначила у наслідку, хоча щодо "мандрівник" не погоджуюся, на жаль, боюся їх, хоча в дитинстві любила, організатор виставок теж звучить цікаво, люблю домовлятися і обурюватися праведно, коли щось не збігається 😁
❤2
Вчорашній день був чудовий. Хочу наш art-dating повторити і дуже чекаю зустрічі ♥️
Приємна атмосфера, смачний чай та комфортне місце загалом для розмов і творчості, а головне — не далеко від дому, що для мене є важливим.
Маю сподівання на завершення свого роману до кінця цього року, або хоча б завершення першої чернетки. Поки що сповнена натхнення щодо тематики свого роману (очікується, що це роман, але, можливо, все ж повість).
У ньому я роблю багато перших кроків у своїй серйозній прозі, які досі приховувала у несерйозних роботах, або загалом не піднімала.
А все завдяки людям, які мене оточують. Вони нас формують, дають приклад і навіть не підозрюють про це.
Приємна атмосфера, смачний чай та комфортне місце загалом для розмов і творчості, а головне — не далеко від дому, що для мене є важливим.
Маю сподівання на завершення свого роману до кінця цього року, або хоча б завершення першої чернетки. Поки що сповнена натхнення щодо тематики свого роману (очікується, що це роман, але, можливо, все ж повість).
У ньому я роблю багато перших кроків у своїй серйозній прозі, які досі приховувала у несерйозних роботах, або загалом не піднімала.
А все завдяки людям, які мене оточують. Вони нас формують, дають приклад і навіть не підозрюють про це.
🥰3❤2
Мистецтво проти ШІ: задум і знецінення
Тематика, здається, вже вичерпана – вона поступово відходить від сердець людей, незважаючи на те, що часу пройшло небагато. Однак, я все ще чую обурення від творчих та нерозуміння з боку інших людей щодо взаємодії технологій та мистецтва.
Справа в тому, що штучний інтелект витвір людей, так само як і багато іншого, не маючи у собі злої сутності, але в руках людей може стати засобом знецінення справжньої творчості.
Одразу скажу, що я не проти існування та розвитку самого ШІ. Це прогрес, і як би там не було, це те, що може стати помічником, деяким спрощенням для праці людей у різних сферах. Але вкотре це не стосується мистецтва.
Хто чув, а хто ні, то от вперше почуєте, що відоме видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видає антологію готичних оповідань "Жінка зі сну". Я б хотіла мати цю книгу у себе на полиці, але у мені зародився праведний конфлікт бажання і принципу.
У чому ж проблема? Їх декілька, і я висвітлю ті, що були обдумані та обговорені мною та моїм творчим оточенням.
В Україні дуже багато вмілих (талановитих), неймовірних художників та ілюстраторів, які, як і всі митці та мисткині, хочуть бути почутими. За останні роки ми спостерігаємо зростання уваги до нашого, українського, неповторного. Все більше і більше прекрасного, унікального почало поширюватися серед читачів: у книгах ми можемо милуватися зображеннями, описаними письменником, можемо придбати мерч, створений художниками для поціновувачів того, чи іншого фандому. Аж от ШІ. Чи справді так потребує ШІ голосу? Особливо за участі України. Чи все ж за кордоном і так прогресуватиме ШІ, а нам варто кричати про своє? Нам є про що, нам є про кого!
Я бачила різну мотивацію з боку видавництва у рішенні запозичити роботу бездушного ШІ для створення того, що мало б мати сенс і душу. Показати що ми теж у хвилі прогресу? ШІ та читач цього не потребує.
ШІ у мистецтві — це велика проблема. У його роботах немає цінності, часто це наживання на людях, підсовуючи їм халтуру, те що не варте витрат.
Пізніше був коментар Юрія Винничука щодо того, чому ж все-таки таке славетне видавництво вирішило знецінити людську працю, і відповідь була дуже логічною: ШІ — не людина, він не потребує ресурсу, з ним простіше домовлятися, його процеси — це не людські примхи, з котрих і народжується велике, він простий, — саме так це звучало для мене та моїх друзів.
Я вірю, що з людьми домовлятися надзвичайно тяжко, але не вірю, що таке відоме видавництво не змогло знайти ілюстратора.
То, можливо, ШІ варто і писати? Укладати? Художньо перекладати? Видавати? Він це все зможе, я не сумніваюся, але чи буде це мати таку ж цінність, як праця, у яку вкладена свідомість людини, її час, життя та вміння? Її унікальність, стиль?
До того ж є сумніви, що хоча б ідея зображеного створювалася у колективі видавництва, а не корегувалася картинка з пінтересту.
Можливо, то просто такий маркетинговий хід, бо безперечно багато людей говорить про цю ситуацію і у наш час найкращий метод привернення їхньої уваги — це чорний піар. Багато мотивів могло переслідуватися, але які б вони не були — мене це засмучує.
Цей допис не про видавництво, не про книгу, а про ШІ та мистецтво, його згубну силу у руках маркетологів і шахраїв. Все частіше нас обманюють, продають і видають пусте за велике. Це не більше, ніж шлак, яким і так повен наш простір.
Нехай собі буде, розвивається, але ми, люди, самі даємо йому сили і будемо мати плоди, і наслідки можуть бути як позитивні, так і негативні. Ми ризикуємо втратити те, що справді важливе. Проте це мало кого хвилює, адже те, що приносить швидкий прибуток, завжди виявляється пріоритетним, а там, де можна зекономити, обов’язково зекономлять.
#взаєморедагування #допис #практика #подія #ШІ #мистецтво
Тематика, здається, вже вичерпана – вона поступово відходить від сердець людей, незважаючи на те, що часу пройшло небагато. Однак, я все ще чую обурення від творчих та нерозуміння з боку інших людей щодо взаємодії технологій та мистецтва.
Справа в тому, що штучний інтелект витвір людей, так само як і багато іншого, не маючи у собі злої сутності, але в руках людей може стати засобом знецінення справжньої творчості.
Одразу скажу, що я не проти існування та розвитку самого ШІ. Це прогрес, і як би там не було, це те, що може стати помічником, деяким спрощенням для праці людей у різних сферах. Але вкотре це не стосується мистецтва.
Хто чув, а хто ні, то от вперше почуєте, що відоме видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видає антологію готичних оповідань "Жінка зі сну". Я б хотіла мати цю книгу у себе на полиці, але у мені зародився праведний конфлікт бажання і принципу.
У чому ж проблема? Їх декілька, і я висвітлю ті, що були обдумані та обговорені мною та моїм творчим оточенням.
В Україні дуже багато вмілих (талановитих), неймовірних художників та ілюстраторів, які, як і всі митці та мисткині, хочуть бути почутими. За останні роки ми спостерігаємо зростання уваги до нашого, українського, неповторного. Все більше і більше прекрасного, унікального почало поширюватися серед читачів: у книгах ми можемо милуватися зображеннями, описаними письменником, можемо придбати мерч, створений художниками для поціновувачів того, чи іншого фандому. Аж от ШІ. Чи справді так потребує ШІ голосу? Особливо за участі України. Чи все ж за кордоном і так прогресуватиме ШІ, а нам варто кричати про своє? Нам є про що, нам є про кого!
Я бачила різну мотивацію з боку видавництва у рішенні запозичити роботу бездушного ШІ для створення того, що мало б мати сенс і душу. Показати що ми теж у хвилі прогресу? ШІ та читач цього не потребує.
ШІ у мистецтві — це велика проблема. У його роботах немає цінності, часто це наживання на людях, підсовуючи їм халтуру, те що не варте витрат.
Пізніше був коментар Юрія Винничука щодо того, чому ж все-таки таке славетне видавництво вирішило знецінити людську працю, і відповідь була дуже логічною: ШІ — не людина, він не потребує ресурсу, з ним простіше домовлятися, його процеси — це не людські примхи, з котрих і народжується велике, він простий, — саме так це звучало для мене та моїх друзів.
Я вірю, що з людьми домовлятися надзвичайно тяжко, але не вірю, що таке відоме видавництво не змогло знайти ілюстратора.
То, можливо, ШІ варто і писати? Укладати? Художньо перекладати? Видавати? Він це все зможе, я не сумніваюся, але чи буде це мати таку ж цінність, як праця, у яку вкладена свідомість людини, її час, життя та вміння? Її унікальність, стиль?
До того ж є сумніви, що хоча б ідея зображеного створювалася у колективі видавництва, а не корегувалася картинка з пінтересту.
Можливо, то просто такий маркетинговий хід, бо безперечно багато людей говорить про цю ситуацію і у наш час найкращий метод привернення їхньої уваги — це чорний піар. Багато мотивів могло переслідуватися, але які б вони не були — мене це засмучує.
Цей допис не про видавництво, не про книгу, а про ШІ та мистецтво, його згубну силу у руках маркетологів і шахраїв. Все частіше нас обманюють, продають і видають пусте за велике. Це не більше, ніж шлак, яким і так повен наш простір.
Нехай собі буде, розвивається, але ми, люди, самі даємо йому сили і будемо мати плоди, і наслідки можуть бути як позитивні, так і негативні. Ми ризикуємо втратити те, що справді важливе. Проте це мало кого хвилює, адже те, що приносить швидкий прибуток, завжди виявляється пріоритетним, а там, де можна зекономити, обов’язково зекономлять.
#взаєморедагування #допис #практика #подія #ШІ #мистецтво
❤1👏1
Процес, процес... Кожен етап важливий, кожна атмосфера стає ще однією сходинкою і ще одним джерелом натхнення.
Лише прошу, щоб було більше часу, молю Господа, щоб дав мені ще часу для здійснення вартісного, естетичного, визначного.
Ми не вічні на землі, але у нас є час, щоб стати вічними у пам'яті, стати натхненням, частиною важливого, а потім бути знищеним, або природно зів'яти
#допис #щоденник #письмо #процес #думки
Лише прошу, щоб було більше часу, молю Господа, щоб дав мені ще часу для здійснення вартісного, естетичного, визначного.
Ми не вічні на землі, але у нас є час, щоб стати вічними у пам'яті, стати натхненням, частиною важливого, а потім бути знищеним, або природно зів'яти
#допис #щоденник #письмо #процес #думки
❤3
«Зв’язок історії української мови з історією народу та нації»
Знати історію означає розуміти себе, попередити обман, ворожі маніпуляції, знати свою цінність і відстоювати її, а отже виконувати свій обов’язок представника свого народу, громадянина своєї держави.
Історія має багато аспектів і кожен з них є окремою характеристикою цілого, яким є народ. Що означає вивчати історію мови? Для чого це? Ми точно можемо сказати, що це важливо, але чому саме?
Мова – це відбиток свідомості народу. А свідомість глибока настільки, що навіть, коли ми переконані, що формуємо її самі, вона керує нами, є характеристикою нашої особистості та є джерелом для самопізнання.
Отже, вивчення історії мови свого народу – шлях самопізнання.
Ми завжди маємо потребу у мові: писати й розмовляти. Особливим є те, що не завжди це інструмент взаєморозуміння, однією з її призначень є також бути інструментом самовираження народу (особливі сенси, які вкладені у слова, їх розмаїття для побудування думки з різним емоційним вираженням, формування у мові фразеологізмів та діалектів), порозуміння зі своїми людьми, з тими, з ким ділимо цінності, світовідчуття (що вкладаємо у значення, з чого наше слово походить, у чому вбачали його сенс наші предки і несвідомо перебрали й ми у свій світогляд).
Мова – це не просто передача інформації між двома мовцями, які живуть в один час, це позачасовий предмет для комунікації. Але водночас у мовних конструкціях, окремих словах, ми можемо відслідковувати зміни й досліджувати їх причини. Вони можуть бути природними і штучними. Природним я вважаю підсвідоме прагнення індивіду до розвитку, а отже і всього народу, осмислення та переосмислення дійсності. Подібні зміни нам говорять про пришвидшення життя кожного нового покоління, яке скорочує, спрощує своє мовлення. Штучне ж корегування мовних правил, а потім і введення їх в загальний обіг, я визначаю ті зміни, які були внесені під впливом обставин, політики (втручання радянської влади у нашу мову, як приклад), прогресу (неологізми).
На мою думку, вивчення історії мови дозволяє вималювати і дослідити історію народу і це є очевидним. Завдяки мові ми можемо уявити, а потім й описати історичний портрет наших пращурів в окремих періодах історії.
Навіть тепер ми спостерігаємо за зростом зацікавленості та аналізу молоді історією української мови та мистецтва, не лише мовознавців, культурологів, істориків та літературознавців, але й пересічних українців та українок. Це відбувається тому, що наша ідентичність знову під загрозою. Ми знову питаємо себе, ким є і ким були. Черпаємо у цьому силу, натхнення. І відслідковуємо шлях до точки, на котрій опинилися тепер, завдяки і через що говоримо так, як говоримо. Це не просто вивчення історії української мови, це частина самопізнання як народу, а пізніше формування як нації.
#мова #історія #есе #письмо #допис
Знати історію означає розуміти себе, попередити обман, ворожі маніпуляції, знати свою цінність і відстоювати її, а отже виконувати свій обов’язок представника свого народу, громадянина своєї держави.
Історія має багато аспектів і кожен з них є окремою характеристикою цілого, яким є народ. Що означає вивчати історію мови? Для чого це? Ми точно можемо сказати, що це важливо, але чому саме?
Мова – це відбиток свідомості народу. А свідомість глибока настільки, що навіть, коли ми переконані, що формуємо її самі, вона керує нами, є характеристикою нашої особистості та є джерелом для самопізнання.
Отже, вивчення історії мови свого народу – шлях самопізнання.
Ми завжди маємо потребу у мові: писати й розмовляти. Особливим є те, що не завжди це інструмент взаєморозуміння, однією з її призначень є також бути інструментом самовираження народу (особливі сенси, які вкладені у слова, їх розмаїття для побудування думки з різним емоційним вираженням, формування у мові фразеологізмів та діалектів), порозуміння зі своїми людьми, з тими, з ким ділимо цінності, світовідчуття (що вкладаємо у значення, з чого наше слово походить, у чому вбачали його сенс наші предки і несвідомо перебрали й ми у свій світогляд).
Мова – це не просто передача інформації між двома мовцями, які живуть в один час, це позачасовий предмет для комунікації. Але водночас у мовних конструкціях, окремих словах, ми можемо відслідковувати зміни й досліджувати їх причини. Вони можуть бути природними і штучними. Природним я вважаю підсвідоме прагнення індивіду до розвитку, а отже і всього народу, осмислення та переосмислення дійсності. Подібні зміни нам говорять про пришвидшення життя кожного нового покоління, яке скорочує, спрощує своє мовлення. Штучне ж корегування мовних правил, а потім і введення їх в загальний обіг, я визначаю ті зміни, які були внесені під впливом обставин, політики (втручання радянської влади у нашу мову, як приклад), прогресу (неологізми).
На мою думку, вивчення історії мови дозволяє вималювати і дослідити історію народу і це є очевидним. Завдяки мові ми можемо уявити, а потім й описати історичний портрет наших пращурів в окремих періодах історії.
Навіть тепер ми спостерігаємо за зростом зацікавленості та аналізу молоді історією української мови та мистецтва, не лише мовознавців, культурологів, істориків та літературознавців, але й пересічних українців та українок. Це відбувається тому, що наша ідентичність знову під загрозою. Ми знову питаємо себе, ким є і ким були. Черпаємо у цьому силу, натхнення. І відслідковуємо шлях до точки, на котрій опинилися тепер, завдяки і через що говоримо так, як говоримо. Це не просто вивчення історії української мови, це частина самопізнання як народу, а пізніше формування як нації.
#мова #історія #есе #письмо #допис