Інколи мене спиняє власний стиль. Він може звучати по-різному, залежно від того, яка ідея і у чому я вбачаю сенс написаного.
Від естетичного пейзажу до "оповідного есе" (можливо, цьому є конкретний термін).
Є думка, що саме думка про великий обсяг та нездоланність такої важкої роботи, зупиняє мене можливими способами.
"Навіщо? Ти витрачаєш на це час та сили. Чимало сил та часу. Чи варте воно того?"
Я на перед знаю, що будуть труднощі, неточності, критика — це знерухомлює. Написане здається прісним, далеким від людей та їх потреб.
#щоденник #письмо

Сьогодні була на чудовому заході у книгарні "Герої". Його проводили двоє талановитих, досвідчених та цікавих викладача та науковця Ольга Пуніна і Олег Соловей, доценти кафедри української мови, теорії та історії української і світової літератури.
Завдяки листам Василя Стуса, його віршам та фактам з життя його та його друзів і рідних, ми познайомилися глибше з ним, як з творцем та людиною. У пори року зима, так як захід нас проводжає у його зимові роки, сповнені холоду, відчаю і теплоти серед зграй перешкод.
Василь Стус любив Вівальді, особливо його "Пори року", яку я мала змогу прослухати раніше в живу у виконанні органу й скрипки, тому подібний науково-популярний етюд поділений на чотири пори року, відповідно до років життя поета.
Я вже чула осінній етюд, гуляючи парком та заглиблюючись у ще одну любов митця — осінні пейзажі.
Тепер ми сиділи у затишній книгарні з приємним освітленням, білими кріслами з подушками, журнальними столиками для подібних заходів, приємними зеленими стелажами і різноманітним виданням. Не мала часу роздивлятися все, але побачила те, чого не зустріла у Віват, навіть придбала дві книги, які давно планувала додати у свою бібліотеку. Точно повернуся сюди.

Лише після заходу я змогла повністю присмакуватися і зрозуміти, що почуте мною пронизане зимовою атмосферою, що є заслугою організаторів, яких згадувала раніше.
Хотіла б теж мати книгу з його листами. Епістолярний стиль виховує, а особливо, коли це й мав на меті Василь Стус: висказатися, вказати, виховати, протестувати, — це є тим, що дає силу, коли власної нема — беремо її з людей, на котрих варто рівнятися.
Як завжди підхід Ольги Пуніної є особливо атмосферним та цінним: ми торкаємося митця через інші витвори мистецтва і дотик до літератури (декламування віршів, музика і т.д.).
Маю надію, що пройду й далі цей шлях ще весною й літом.
#події #відгук #щоденник