«Він знав що саме йому потрібне і, що цього він не може втілити тут і зараз. Тепер це нав’язлива думка і не більше, але якщо наважитися і зустрітися з істинним прагненням, самокритиком і, можливо, у кінці довгих старань з пустою тишею, замість відгуку, грошей, уваги, лише з самим собою і полотном, власною вразливою частиною, то у цій втраті сміливості брати пензель ще, можна знайти волю та правду»
#письмо #процес

"Безіменні" — це історія про трьох заручників самотності, які самі обрали її і тих, з ким змогли розділити цей стан.
Давид вирішив спробувати для себе нову сферу і відправився за місто працювати у вдови-письменниці, яка марить текстами. Інга була жорстокою, авторитарною жінкою, яка ховалися від свого минулого життя і не знала, що коли розділяєш самотність з кимось, не лише змінюєш, але й ненавмисно змінюєшся.
Хоча Інга вже зріла жінка, їй ще доведеться зустрітися з жінкою у собі, своїми страхами та вразливістю молодості.

Ця ненав'язлива історія про творчість, призначення, глибокі стосунки та мистецтво ще пишеться, але мені є вже, що вам сказати про неї!
Це роздуми про те, якими ще можуть бути стосунки між творцем і музою, як ролі можуть змінюватися. Про митця і світ, про митця і релігію, про митця і славу.

Події сьогодення вражають своїм абсурдом і цинізмом.
Інтелігенція, молодь, свідомі українці зібралися однодумно, щоб бути голосом народу, який знову змушують стогнати під яром.
Як шкода мені було, що не можу приєднатися до цього голосу, тому вирішила написати про це допис і подякувати знайомим, друзям, тим до кого я рівнялася за їх непохитну позицію, яку розділяють з сім'ями й родинами. Як шкода, що століття в століття так мало людей цінує смак волі, і яка я щаслива, що народилася у час, коли цих людей, прагну вірити, найбільше.
І також шкода, що на противагу цьому мені довелося вийти зі своєї бульбашки і зіткнутися з тими, хто досі плекає рабські нашийники і кричить про "продажність", хоча у розумної людини немає сумніву у тому, що саме ці агресивні противники Голосу проплачені, або ж невігласи та боягузи.
Як важко втримати віру у життя, коли зовні доводиться захищастися від безчесних, нелюдських нападів фізично, психічно й духовно, а зсередини жире проказа, гнила й смердюча.
Прийнятий закон — це відверте свавілля й зухвальство, це межа, яку перетнули, на жаль, без відповідного страху перед гнівом народу.

Що ж, до дописання історії залишилася одна частина і багато часу редагування.

Чомусь здається, що остання частина найбільш цікава та художня, але щоб дійти до неї — потрібно прочитати попередні.
Маю надію, що історія про чотирьох друзів буде вам цікава.
Це легке чтиво (наскільки можливо у моєму стилі) про мистецтво, любов і дружбу.

Наступний свій проєкт розраховую втілити в іншому жанрі, ніж усі попередні — фентезі. Не те масштабне та грандіозне, але планую присвятити його романтичним стосункам між жінками.
Це справді буде новий шлях для мене, який все ж я хотіла б спробувати, бо люблю це.

Але поки що про те, що вже "випікається у печі" 😏. Історія обіцяє бути приємною і світлою, хоча й не без нагадування про реальні події.
Ліля — у пошуках себе.
Влад — таємничий, грубий поціновувач творчих товариств та літератури, котрий прививає цю любов і Лілі.
Юзефа — фотографка з пишними рудими кучерями, у ній йде боротьба віри та мисткині.
Левко — художник, вірний друг та митець, який нарешті мусить постати перед правдою мистецтва: ризик або стабільність.

Це коротко про героїв. 😊
Інших, наче й не існує у їх світі, бо вони створили свій простір, де пізнають себе.
Їх авторка й сама живе подібним замкненим життям, тому дарує їм таке ж.

З нетерпінням чекаю завершення, хоча це буде лише початок на шляху редагування! Буду вдячна вашій підтримці, це завжди штовхає мене рухатися далі 🥰

Я дописала свою історію і ось нарешті вперше прозвучить її назва 😊 "Мови споріднених муз".
Хоча назва дуже образна й поетична, але має влучне попадання у тему твору.
Мені підказали написати невеличкий опис, визначити жанр і дати зрозуміти про що йдеться в написаному, а я радо почула б чи цікава вам ця... Припускаю, що більше за оповідання, тому повість.

Це сучасна проза, конкретно зріз життя молодих людей, які мають свої захоплення, пошук себе і свого місця в мистецтві, у вірі (одна з персонажок є віруючою) та у суспільстві.
Це історія про самореалізацію та пошуки, сюжет розповідає про деякі життєві події у їх колі, які штовхають їх на самоусвідомлення та розвиток їх романтичних почуттів.

Взимку Юзефа зустрічає Левка, який є названим братом її сусідки по кімнаті Лілі. Його захоплює руде волосся дівчини і він одразу відчуває до неї художню цікавість. За ремеслом він є художник, який, на жаль, опинився у пастці суспільного обов'язку перед собою заробляти гроші та перед чесністю з собою, яка каже йти за покликом та почуттями.
Пізніше друзі зближуються і створюють зустрічі, на яких починають усвідомлювати самих себе.
У кожного свій шлях, який не завжди доходить до чогось конкретного, бо життя триває й інколи не позбавляє нас викликів, на які ми не хочемо давати відповіді, а на деякі ми все ж зважуємося.

Всього 55 сторінок.

Зібралася і написала у блокноті невеличку вервицю основних подій для нової історії.
В голові усе виглядає цікаво та романтично, це зовсім інше, ніж я писала досі, але дуже близьке, хоча спрощене у мій стиль, до того, що я люблю читати.

Я вже давненько хочу прочитати історію про лицарку та пані. Бачила неодноразово фото, косплеї, арти, різні замальовку подібного, але не випало нагоди щось знайти прочитати на таку тему.

Мала навіть нагоду колись втілити таку лінію стосунків у спільній роботі (розвазі) з подругою по переписці. Це було трохи інше, ніж те, що планую я, але все ж троп той самий.

Сюжет планую спрощений: на першому плані стосунки, а політика та стратегії не деталізовані, бо планую проходити цей шлях через героїню, яка намагатиметься тікати від цього всього.
На відмінно від сюжетів книг, які я читаю, де у сюжеті детально прописані інтриги, стратегії, боротьба та багато-багато персонажів.
Обожнюю це. Читати. Не писати. Я вважаю такі авторки (всі книги, які я читала на цю тему й жанри — авторКИ ❣️) геніальні.

Отже, буде щось нове для мене, я спробую ступити на цей шлях 🥲 Вже нервую.
Хоча звичне для мене: описи виключно рутини, романтики, образів, естетики. А нова історія вимагає страшного для мене в письмі — динаміки. Я все ж за статику.

Страхів купа!!! Можливо, варто взагалі публікувати під іншим псевдонімом?! Щоб почуватися вільнішою у втіленні, бо:
• стосунки між жінками
• планую постільні сцени (я їх писала, але або в ролюваннях, або в фанфіках)
• динаміка замість звичної статики 🫠, отже, більше уважності (так, це основна проблема)

От говорю про це і вже нервую. 🙂
Простіше було б написати з цим тропом замальовки, знаєте, короткі вирізки з їх життя, але це скоріше могло б слугувати як миле доповнення (якщо я не вигорю 😍).

Враження, що я починаю прогинатися під вимоги сучасного читача 😂. Будемо чесні, це тому що я й сама стала сучасною читачкою, а не лише класики (а навіть у класиці знаходжу теми, які впливають на це сприйняття).

Давайте розглянемо правді в очі: про жіночі стосунки невиправдано мало. Ще менше якісного, щоб без...фальшивості? Не знаю як це відчуття розчарування передати.

Хотіла лише про задум, але ще додам про прочитане: на диво є література, де чудово відчувається тілесність та магнетизм між жінками, але там це дуже пробігом, скоріше як рефлексія, не про самі стосунки, а деталь персонажки.

Якщо цікаво розповім про прочитану літературу на цю тему 😁

А я хочу щось по типу того, що я читаю про... Чоловіків, про гетеро пари! А ще хочу так як люблю: з рутиною та приємними дрібничками.

Так, це мій стиль, це мій шлях: коротка проза про моменти життя.

Це не буде те, що ми бачимо на полицях, це все ще буде у межах короткої прози, казка, бо це буде переосмислення однієї дуже-дуже-дуже відомої казки.

Головне правило, яке мною керує у цьому: пиши те, що хочеш прочитати.