NIHILIST.LI
1.49K subscribers
679 photos
11 videos
1.77K links
Продуктивна руйнація
Download Telegram
Возмущение по поводу гендерной нейтральности христианского бога вызывают замешательство. Читал ли Путин Библию? Сам Иисус Христос говорил, что в раю «не будет ни мужского пола, ни женского», только души людей, которые уверовали в него. Это и есть гендерная нейтральность — не только для бога, но и для людей. Более того — для людей русских. Способны ли русские имперцы ощутить себя бесполыми душами, сложный вопрос. Кажется, многие любители набивать лик Христа на груди и увешиваться тяжеленными крестами не могут абстрагироваться от телесности. Пресловутая православная аскеза у них исчерпывается пьяным окунанием в прорубь, после которого надо ещё водочки хряпнуть.

https://bit.ly/3YUSrNe
«ЧВК Рёдан»: русский нацизм или просто наивность?

Субкультуры «ЧВК Рёдан», строго говоря, нет. Есть ВК-паблик «РЕДАН» для торговли недорогим мерчем для подростков — фанатов аниме «Охотник Х Охотник» по манге Ёшихиро Тогаши. Эта манга, экранизированная лишь частично, выходит с 1998 года.

Русские провластные журналисты уже подняли истерику и пытаются сделать из «Рёдана» новых «синих китов» — городскую легенду, о проблематичности которой мы писали ещё в 2017 и 2021 годах.

Задерживать за якобы принадлежность к «Рёдану» стали и украинских подростков. Первую группу задержали в Ивано-Франковске ещё 25 февраля. В Харькове полиция доставила в отделение 257 человек, а всего в Украине за несколько дней задержаны около 450 молодых людей, якобы имеющих отношение к «Рёдану». 

(◕ヘ◕✿)Читать
​​Не менш смішними й одночасно жалюгідними є маніпулятивні спроби тих же самих осіб запровадити якийсь «День української жінки» як «свята весни і краси «наших берегиньок»», прикрившись днем народження Лесі Українки, замість Міжнародного дня жіночої солідарності, боротьби за права й емансипацію, який в Україні тільки-но впродовж останніх років завдяки феміністкам й активісткам почав у суспільній свідомості помалу повертатися до й асоціюватися з витоками та оригінальною суттю, викривленою і підміненою на наших теренах десятирічними стараннями «совка». Так що, реальна і послідовна «декомунізація» як засудження, ревізія, відмова і боротьба з тяжким тоталітарним спадком якраз і полягає у висвітленні і поверненні до реального змісту й значення 8 березня і забезпеченні жіночого рівноправ'я й справедливості. А сама ж Лариса Косач-Квітка, якби жила сьогодні, вже згаданим особам показала би середній палець українського фемінізму, а то б і до суду подала зі справедливою вимогою визнання недостовірною інформації і  спростування дискредитації та наклепу на її особу.

Жіноцтву не потрібні лицемірні «свято весни і краси» чи «день української жінки», коли про них згадують раз на рік і виключно в контексті домашніх берегиньок і «слабкої, але чарівної статі», об'єктивуючих «окрас колективів» та побажаннями «жіночого щастя», «цвітіння» і так далі за відомим і обмеженим списком, даруючи поспіхом куплені букети чи пляшку шампанського, як кілька днів тому це «по-джентельменському» зробив на черговому постановочному відео сумнозвісний кухар путіна і терорист пріґожин, нібито відправивши вантажівку шампанського, викраденого з заходу шампанських вин у Бахмуті «Украинским женщинам от ЧВК «Вагнер». С 8 Марта!». Натомість, жінкам мають бути щоденно і щохвилинно забезпечені гідні умови праці, справедлива і рівноцінна з чоловіками оплата труда, відсутність «скляної стелі», всі права і свободи, в тому числі репродуктивні , гендерна рівність, захист від сексизму, дискримінації та різновидів насильства, і зрештою, повага до особистості та її кордонів.
ЯК ВІЙНА ЗА КИЇВ СТАЛА ВІЙНОЮ ЗА БАХМУТ

Все починалося, як «спеціальна військова операція» Росії силами — переважно — професійних військових. Професійних не в сенсі висококласних, а таких, що свідомо заробляють собі таким чином на життя. Кремль не оголошував нам війну і навіть зараз відмовляється говорити щось подібне.

Офіційно Росія ні з ким не воює, а просто проводить операцію, знаєте, проти якихось бойовиків — як у Чечні або Сирії. Нічого серйозного, продовжуйте займатися своїми справами. Професіонали наводять порядок у варварському світі.

Минув рік, і тепер це війна мало не з усім світом, яка стосується кожного росіянина.

⚔️Читати
Російська ядерна есхатологія: недуга на руїнах модерну

Піком есхатологічних сентиментів стають розмірковування про ядерні загрози, коли поняття «смерть» і «атом» синтезуються й видозмінюють одне одного. Маючи ядерне підкріплення, природне явище смерті стає чимось водночас глобальним і рукотворним. Ядерна енергія, врізаючись у дискурс війни, перетворюється з одного з найвидатніших відкриттів у всій історії людства на щось здатне її завершити. А втім, обговорювати таку «ядерну есхатологію» доводиться зовсім не через дійсний ризик ядерної війни, якою стривожені західні батьки невдовзі почнуть лякати неслухняних дітей. Це явище варто розглядати як важливий складник ідеології путінізму та її пропагандистської машини. Це один із ключів до усвідомлення того, чим є путінський режим і розпочата ним війна.

До того ж, будь-кому, хто спостерігає за цією інформаційною машиною, стає очевидно, що ядерні загрози посідають особливе місце в дискурсі російської пропаганди. Вони звучать у безлічі «аналітичних шоу» на головних російських каналах, але їхній ужиток дечим відрізняється від типової пропагандистської діяльності. Коли мова йде про ядерні загрози, можна відчути сексуалізацію самої апокаліптичності.

http://bit.ly/43ho9qB
Финляндия — воображаемая Украина

Суррогат истории давно и прочно заменил собой политику, и это — стратегическая проблема современности. Невозможно существовать в настоящем, планировать и обсуждать будущее, если все мысли заняты воображаемым прошлым.

Частное  проявление этой проблемы — попытки свести реальность к одному из популярных исторических примеров с уже готовым набором выводов. Получается  суррогат анализа.

Например, сравнение нынешних событий в Украине и ситуации в Финляндии 1939-1940 годов. Этот частный случай хорошо иллюстрирует вышеупомянутую проблему: вместо анализа текущей ситуации нам предлагается анализ прошедшей, причем далекий от профессионального. Но даже если бы он отвечала стандартам академической истории, речь все равно шла бы о разных ситуациях, развернувшихся в разных контекстах.

Сравнивая финскую и современную украинскую ситуации, нам  предлагают следующий вывод: территориальные уступки агрессору могут быть ключом к прочному и долгосрочному миру. Но, вот беда, прошлое — не опрокинутая назад политика современности. Оно существовало до того, как мы начали его себе представлять. Фантазии о Финляндии 1939-1940 годов разбиваются очень просто. 

bit.ly/3HEOqG8
Публіка, що виступає проти кримськотатарської національно-територіальної автономії бо це «сепаратизм» абощо, створює самовтілюване пророцтво. Бо якщо ігнорувати й принижувати цілий народ, сепаратизм буде найпершим, за що він вчепиться.

Що таке ця автономія? Це не ганебна АРК, що була компромісом з російською іредентою на початку нашої незалежності.

Кримськотатарська автономія може існувати як дерусифікація топонімів, запровадження кримськотатарської на рівні з українською, легітимізація національних зборів як дорадчого органу, квоти в органи місцевого самоврядування в Кримській області тощо.

Автономія не дорівнює федеративному суб'єкту, бо може діяти в рамках основного закону в унітарній державі й лишень мати особливий статус для вирішення національних, культурних та інших питань.

Чому кримськотатарська автономія це історична справедливість? Представники кожної нацменшини в Україні мають свої національні держави за кордоном. Кримські татари ж — не меншина, а корінний народ, як і українці, але на відміну від нас не мають своєї держави.

Якщо ми не надамо кримським татарам права почуватися в Криму як на батьківщині — то не лише не будемо кращими за росіян, а ще й зробимо собі проблему на майбутнє.

Але ми — українці — добре знаємо, що таке національний гніт, культурне знецінення й геноцид. І ми будемо народом, який не допустить подібного у зоні своєї відповідальності — у нашій державі, а може навіть і за її межами.

/Дмитро Мрачник
Боеприпасы нашлись.
"Нігіліст" живий!

Раді вам повідомити, що після тривалої паузи в нашій роботі, ми повертаємося до публікацій авторських матеріалів та перекладів.

Першим матеріалом, який відзначає наше повернення, є переклад статті індійської марксистської феміністки Кавіти Крішнан. Авторка відзначилась тим, що влаштовувала акції солідарності з Україною та вийшла з Комуністичної партії Індії (марксистсько-ленінської) у знак незгоди, в тому числі, з позицією партії по Україні.

Стаття вправно критикує концепт "багатополярності", який наразі є одним з ключових у концептуальному апараті Путіна. До того ж, саме це поняття, як і критика "неоколоніалізму", є тими аспектами, котрі путіністи запозичують зі словника західних лівих.

Тому запрошуємо до читання та обговорення!

https://bit.ly/455EWgM
Триває активне обговорення ймовірної зради, мовляв, Захід через повільне постачання та вкиди у медіа створює підвалини для того, аби посадити нас за стіл переговорів і змусити відмовитись від окупованих територій в обмін на всілякі обіцянки та гарантії.

Так, Захід це не один уряд, а безліч, кожен зі своїми інтересами, і, я певен, більшість із них розглядають компромісний мир як план Б, який завжди можна підключити в разі провалу. А провалу вони бояться дуже сильно, бо на кону світовий порядок, заснований на правилах.

Щоправда, українська оборона не провалила жоден з великих планів, починаючи з захисту Київщини й закінчуючи перемелюванням російських військ на Бахмутському напрямку. Ціною неймовірних зусиль в жертв ми, зокрема, наповнюємо військові підручники майбутнього.

Наступ на півдні відбувається дуже повільно й болюче, бо ворог не витрачав час дарма, а військова операція типу цієї — в принципі одна з найважчих у воєнному мистецтві. І ми цілком природно починаємо нервувати, остерігатися зради й саботажу.

⚒️читати далі⚒️
​​Те, що КиївПрайд проводить події з "магічних практик" – доволі показовий випадок щодо нашої системи знання загалом.

Річ у тім, що останніми роками можна спостерігати два паралельні і тісно взаємопов'язані процеси. З одного боку, наукове знання, як культурний феномен, дійсно зазнає звуження. Під звуженням йдеться про те, що наука стає усе більш закритою цариною, до якої вхід закритий частині концептуальних апаратів (частина з яких, у свою чергу, дійсно має конфлікт з домінуючою науковою парадигмою, інші просто не вписуються органічно в ієрархію цієї парадигми). Це звуження, звісно, ніяк не виключає надзвичайного поглиблення наукового знання, тому не поспішайте звинувачувати у захисті обскурантизму.Цьому звуженню можна можна знайти кілька пояснень: наприклад, популяризація, що вимагає спрощення (здається, особливо яскраво виражена у біології як радикалізація риторики СТЕ та біологічних антропологів а-ля Сапольскі); також причиною може бути те, що головну скрипку сучасної науки грають в штатах, де дуже поверхнево сприйняли європейські гуманітарні науки та філософію.

У той же час, виразною є і протилежна тенденція, широка популяризація беззмістовних, теоретично безглуздих практик: таро, астрологія, різновиди магії тощо.

Дуже важливо простежити загальну картинку в ситуації сучасного знання і зафіксувати принциповий зв'язок цих двох процесів. Наука переживає звуження, лишаючи за бортом окремі концептуальні апарати, у той же час паралельно народжуються "магічні" мікронаративи, котрі не мають з науковим знанням зовсім нічого спільного. Ситуація є нічим іншим, аніж внутрішньою поляризацією системи знання. Наука стає лише одним з можливих наративів пояснення світу. Це стається і по причині недоречного звуження теоретичного блоку самого науково знання, і по причині нашої "постмодерної" терпимості навіть до обскурантних наративів.

Вимальовується вибір, який необхідно зробити: або ситуація буде прогресувати в цьому ж руслі, ми будемо терпимі до "альтернативного", анти-наукового знання, а наука в той час буде концептуально закриватися від того, що називають гуманітарним знанням. Або ж навпаки, ми продемонструємо епістемологічну нетерпимість, визнаємо поширення подібних практик як шкідливе та деструктивне явище, і в той же час опонуватимемо снобському прагматизму сучасної наукової парадигми, що відмовляє в існуванні незручним концептуальним апаратам.

/Денис Султангалієв
Громадські протести та повстання можуть зіграти позитивну роль, якщо вони підтримані емансипаторним баченням, як, наприклад, повстання на Майдані 2013-14 років в Україні або нині триваючі протести в Ірані, спричинені відмовою курдських жінок носити бурку. Навіть загроза насильницьких дій інколи необхідна для політичного врегулювання. Дві історичні перемоги, канонізовані ліберальним коментаріатом, — прихід до влади Африканського національного конгресу (АНК) в Південній Африці та протести за громадянські права в США на чолі з Мартіном Лютером Кінгом — були можливі лише тому, що вони були підтримані перспективою насильницьких дій з боку радикального крила АНК та більш войовничих чорношкірих американців. Переговори щодо припинення політики апартеїду в Південній Африці та скасування расової сегрегації в США досягли успіху завдяки цим загрозам.

Такою, втім, не є сьогоднішня ситуація у Франції, де насильницьке повстання навряд чи закінчиться будь-яким прогресивним врегулюванням для гнаних і голодних (the wretched of the Earth). Якщо закон і порядок не будуть негайно відновлені, остаточним результатом цілком може стати обрання Марін Ле Пен, лідерки ультраправої партії «Національне об’єднання», новим президентом. Противники іммігрантів, націоналісти вже при владі у Швеції, Норвегії та Італії — чому б і не у Франції? Макрон презентував себе технократом без чіткої політичної точки зору. Але позиція, яку колись розглядали як силу, наразі виглядає фатальною слабкістю.

⚒️читати далі⚒️
Upd: Дякуємо, зібрали!

Підрозділ одного з членів редакторської команди потребує вашої допомоги.

Аеророзвідникам 1 ОБрСпП ім Івана Богуна потрібні інверторні генератори для виїздів на бойові завдання.

Залишилось дозібрати геть небагато, тому і невеликий донат допоможе безперебійно розвідувати ворожі позиції на Слобожанщині.

https://send.monobank.ua/jar/9XVxpNLg3S
Війна забрала ще одну людину, яка стояла «біля витоків». Цього разу — біля витоків веганського руху (із відтінком анархізму) в Україні 2000-х. Цього чоловіка звали Максим Науменко. Він загинув 11 жовтня 2023 року у свої 45 біля рідного Донецька.

З Максом я познайомився віртуально у 2007 році. Він під псевдо Usama_Mnemonikk (алюзія і до персонажа Вільяма Гібсона, і до самі знаєте кого) вів ЖЖ (нині видалений). А ще — створив спільноту animalrights_ua спільно з київською активісткою Настею і почав організовувати перші в Донецьку акції руху, який назвали «Люди за права тварин».

В реалі я познайомився з ним набагато пізніше: аж у 2013 році на веган-фесті в київському «Арт-причалі». А у 2008 році я пам’ятаю епізоди, коли ми, активісти, обмінювалися роздрукованими банерами і Макс надсилав мені їх не по «Новій пошті», яка тоді ще не була мейнстрімом, а по «Делівері». І жалівся, що поки він їхав на відділення, отримав по морді. Цей випадок був у дусі Макса: коли і смішно, і грішно.

Читати далі
ВІДПУСТКА У ДЕМЕНТІЇВЦІ

Маленьке село на пагорбі тримало чоловік 20, аж поки справи не стали зовсім кепські. Тоді до них долучилися ще 200, і справи пішли ще гірше.

Місцеві вояки кажуть, що нарахували до тисячі ворожих пострілів на добу. З кацапського боку — танки, міномети, «гради» і бозна що іще. Кажуть, вони стоять за дамбою, і прорватися в село для них — зовсім не проблема.

Але щоразу їхні штурми провалюються.

⚔️ЧИТАТИ
ПАМ’ЯТІ ЮРИ ЛЕБЕДЕВА – ЮРИСТА, АКТИВІСТА І ВОЇНА

Коли приходять російські нападники, вони нищать усіх, хто хоч якось помітний, незалежно від їхніх ідеологічних переконань.
Задовбало писати некрологи. Але такий час, і нам його пережити до фіналу.

⚔️ЧИТАТИ
Русский фронтовой пропагандист Андрей Морозов "Мурз" застрелился после того, как его вынудили удалить пост в телеграме о потерях под Авдеевкой.

Надо отметить, что покойный был, в отличие от большинства своих собратьев, человеком последовательным. Он был носителем пещерных сталинистских взглядов и пошел на фронт, чтобы воплощать эти взгляды на практике. Примерно, как и у Гиркина с его "белогвардейским" косплеем, интерес у "Мурза" был идейным, политическим, а не финансовым.

Именно поэтому он находился в перманентном конфликте с властями. То, что он не сел и не получил "случайную" пулю или срок - удивительный совершенно факт, особенно после Пригожина и Гиркина. Но в своем телеграме покойный действительно писал то, что думал.

Поэтому у него не приключилось такого яркого распада личности как у Соловьевых, Марковых, и сонма бородатых фрейлин Маргариты Симоньян, которые вынуждены постоянно врать, а потом убивать свои нервные клетки алкоголем и стимуляторами, чтобы эта ложь перестала жрать их изнутри. В конечном счете, эти люди начинают выглядеть как пародии на самих себя, даже те у кого когда-то был неплохой стиль, талант и чувство юмора, теперь стали напоминать нейросеть натренированную на газете "Пионерская Зорька".

А вот нелепый "Мурз", ролевик и сталинист из Живого Журнала, который изначально был персонажем  комическим, на их фоне сохранил себя. Вплоть до суицида.

Подозреваю, что самоубийство для него было вынужденной мерой. Ему явно намекнули на неизбежность скорой "случайной" смерти, и он, не желая стать одним из 400000+, попробовал уйти на своих условиях. Попытался делать жест, который что-то изменит. Мурз был склонен к самолюбованию и театральности, позволить тихо себя убить на фоне громкой смерти Навального не мог, вот и сделал публичное харакири на пороге у Владимира Соловьева. Только вот никто этот жест не оценит.

Думаю, что скоро всплывут неоспоримые факты, разоблачающие его как алкоголика или наркомана, психика которого не выдержала нагрузки. Соловьев и сопричастные выдавят из себя пару слов сожаления граничащего с издевкой, и всё. Всё во что покойный верил, всё ради чего он боролся, всё ради чего он помогал убивать людей и уничтожать города, умрёт вместе с ним. Ни его жизнь, ни его смерть, не приблизили торжества идеалов за которые он боролся.

Трагедия завершилась фарсом.
Рыцарь в сияющих доспехах отправился в свой крестовый поход, по дороге залез в выгребную яму и был съеден опарышами. Но до последнего вздоха продолжал произносить пафосные речи.

Этому посту может недоставать злорадства, но посмеяться над покойным сильнее, чем он посмеялся сам над собой, у меня не получится.

/Александр Володарский
Підрозділу нашого редактора з 100 ОМБр на Авдіївському напрямку терміново потрібна станція РЕБ для виїздів.

«Ми вже знайшли, де замовити необхідну станцію, але потрібна ваша допомога зібрати кошти.

Необхідно зібрати 266 000 грн, та дуже швидко.

Адже виготовлення самої станції також займе час, котрого в нас немає.

Дуже розраховуємо на вашу допомогу».

https://send.monobank.ua/jar/VApU8Tjfk
​​БАБА-ЯГА

Третя ночі. Синій загадково затирає руки, а його обличчя світиться наче в дитини, яку от-от поведуть по іграшки. Щось задумав.

– Командир домовився, зараз в'їбем по них з вантажного дрона. Ой шо буде. Ти теж готуйся. Вони як повилазять, постріляєм к хуям.

Очі Синього випромінюють маніакальну пристрасть, а його окуляри зловісно блищать у світлі моніторів. Всі кажуть, що цей довгий, худорлявий чолов'яга схожий на британського актора Джейсона Стейтема. У приміщенні командного пункту навіть висить роздруківка — обличчя Стейтема і Синього, що дивляться один на одного. Я б сказав, Синій насправді схожий на французького філософа Мішеля Фуко, причому після відвідин українського паноптикону.
Беру в руки рацію.

– Жижа, Росінант, Курва, — готуйтеся.

Розрахунки по черзі плюсують. 
Напружено очікуємо початку вогню.
– Зараз буде, зараз буде... Всьо, полетіли! — Синій енергійно тикає пальцем у монітор.

Тепловізійна камера націлюється на ворожий бліндаж, у якому вже кілька днів знаходять прихисток надокучливі росіяни. Десь там, у темряві над ворожим укріпленням, висить монстр Франкенштейна з вісьмома моторами — він здатний доставити за кілька кілометрів здоровенну бляшанку, набиту вибухівкою. Мабуть, його лопаті верещать як зграя відьом.

Раптово екран засвічує яскравий спалах. За мить на місці бліндажа, набитого росіянами, з'являється вогняний стовп. Здається, послуги гранатометів і мінометів не знадобляться, однак я помиляюсь. Уже через кілька секунд з вогняної ями починають дряпатися тіла, що світяться білим.

– Жижа, Росінант, киньте три рази по три! — кричу гранатометникам.
– Плюююс! 

За якусь мить на зграю росіян, які намагаються загасити свій підпалений одяг у посадці, падають гранати. Один з ворогів підстрибує та перекидається на спину.

– Ну ніхуя собі, пряме попаданіє! — кричить по гучному зв'язку аеророзвідник. Очевидно, одна з гранат на підльоті влучила окупанту в пузо.
– Курва, накинь три швидкими! — кричу мінометному розрахунку.

Юрба росіян починає організовуватися попри розриви довкола. Двійко намагаються витягнути з палаючого бліндажа свого побратима. Гранатомети продовжують насипати блискучі спалахи. Тим часом підлітають міни — одна з них падає трошки не там, прямо в яр, на дні якого після дощу утворилося болото. 

Бачимо на місці розриву високий, яскравий фонтан з багнюки. Красиво. Наступні дві падають де треба, — проте росіяни й не думають помирати. Попри розриви мін і гранат вони дістають свого обгорілого побратима, підводять з землі решту і, стрункою колоною, в супроводі білих вогників, трусять кудись на північ. Раптово, один за одним, їхні теплові сигнатури зникають.

– Блять, куди вони поділися? Шо, ще один бліндаж?!
– Ну йоб твою мать...
Усі в розпачі матюкаються.

Виявляється, за п'ятнадцять метрів від спаленої ями в росіян є підготовлене резервне укриття. Їм — пораненим, приглушеним та обгорілим — вдається врятувати свої життя.

– Може повторимо? — питаю в Синього.
– То вже завтра. Якщо командир домовиться, — невдоволено бурчить він.

Закидувати бліндаж малими мінами немає сенсу, все одно не влучимо в прохід, а перекриття вони навіть не покоцають. Великі міни можна переключити на фугасну дію — за ідеєю боєприпас має трохи заглибитись у землю, а потім рознести все довкола. Однак цих мін дуже мало, і перевірити теорію не вийде. Сидимо кілька хвилин у цілковитій тиші, засмучені невдачою. Зітхаю і записую дані про вогневе завдання у журнал. Час, координати, характер цілі, використані боєприпаси, результат. Такий собі результат, хоча нарікати нема сенсу — усі спрацювали як треба. Просто... Просто не пощастило.

Дивимось перехоплення від розвідки й вгадуємо репліки наших ворогів. «Ебать, там Баба-яга!», «Нас уебало, горим, горим!» Всміхаюсь про себе, бо прізвисько «Баба-яга» дійсно пасує вантажному жрону через виття його лопатей. Втім, вони, мабуть, так називають усі наші ударні дрони. Ніби ми не зрозуміємо про що мова. Але чого там, ми теж по-дурацьки шифруєм.

Йду до чайника. Газовий пальник повільно кип'ятить водичку в підгорілій емальованій посудині з ромашками. 

@penultimate_resort