22.05.25

дзвонив мій улюблений
справді найкращий друг
його голос тремтів, подих перехоплював цигарковий дим
він сміявся. нервово, не хотів зламатися
бо обіцяв
їй
н.
господи збережи його серце
таке ніжне, таке тривке
спільні друзі, знайомі, дитинства спогади
«ми не можемо бути разом. ми ж не діти»
вони думають, що розуміють
їй за статусного хлопця положено
він будує життя по новій
так нестерпно далеко від дому
все що вистроїв — загуло
в нього лишився тільки він
і я
та, на кого він може спертись
в тяжкі хвилини життя
він сміється і каже, щиро:
мені так з тобою повезло, я наче знову дитина, так тебе люблю, дякую, що вислухала
і це не складно, але необхідно
бо якщо він зламається
я не витримаю
не дістане сил

адже я могла
і зараз я це зробила

можливо врятувала (вкорте) чиєсь життя
свою любу малу дитину
приголубила, ніжно
все буде добре
говорю
і вірю

06.06.25

четверта ранку
десь нагорі лунає сигналізація автівки
звідти доноситься легкий аромат ночі, квітучих рослин та диму
попелу

світає

за кожною страшною ніччю
буде світанок
розбори завалів
підмітання скла
відсутність почуттів та сна (я знаю, що «сну»)

09.06.25

безсонні ночі
розшатують втомлені нерви
жаром гніву вкривають навколо
мене і тебе

я кричу, сльози ллються — в душі
капризує дитина
хочу спати
спати й дивитись мультфільм

хочу просто вставати об одинадцятій ранку
монотонно: сніданок, поцілунок у лоба, душ

замість цього
жодного сплетення душ
я просто гонюсь за тобою
в пустій квартирі

без голосу
роздумів
сну

втома легко бʼє по мені
легені втрачають свою функціональність
я тепер — тільки тіло
працюю та трохи парюсь про завтра
та завтра мого
вже
на жаль
не існує

я мовчу
я дитина,
що замкнена у кутку

16.06.25

якщо ця війна назавжди,
то пройти її хочу з тобою
пліч-о-пліч, скоріше навіть
серце-до-серця
якщо ти, звісно, дозволиш

дозволиш дзвінки, довгі прощання зі сльозами на світлих очах?
бо я ж така
поетеса, акторка, режисерка (майбутня)
в мене зламані обидва крила

в моїй крові немає алкоголю,
нікотину та інших посторонніх речовин
я готова вистоять двобої
щоб тільки ввечері прийти
в наш спільний дім

17.06.25

прокинулась вранці
а київ — горить,
точніше — уже дотліває
сіре небо, безсонної ночі мить
в голові лиш питання:
що буде далі?
що буде далі?

17.06.25

троянди білі з рожевим
асоціюються з києвом
жовтим світлом вечірніх ліхтарів
твоїм коханням
запашним та безмежно красивим
ти лови мою руку в своїй та біжи
але не втікай від мене
мені так тихо без твоєї присутності
пусто—
пустотливо розтріпую твої золотисті кучері
залицяюсь — смішно і по-дурному

12.07.25

суботні ранки
о 12
спокій та легкість буття
всі екзамени — здані
провалені
як і сенси мого життя
гріюсь на сонці
в тіні холоджусь
не жмурю я більше очей
так хочу додому
до тебе поближче
щоб не було тривожних ночей

ночі в Павлограді тихі
(за винятком)
частіше за все лунають сирени або сварки з-за стіни
зараз тихо
прохолодно, адже опалення треба вимкнути
щоб не розморило, щоб розум залишався чистим
відкрита кватирка, безкрає сіре небо
звиклий коханець-місяць
не знаю чому зву його коханцем
певно, через поетичні замашки причепилось
світить в моє вікно постійно, наче не може без моєї присутності
чи його присутності в мене?
загалом, вночі сплю точно не сама
його світла, точніше відбитого сонячного, вистачає, щоб не вмикати гірлянди та нічник
люблю місяць
ще закохана в зорі, але то вже привід для іншого набору букв в слова, слів у речення... (тексту)
сьогодні небо сіре та безкрає
за дорогою видніється лиман, укритий темрявою
чим далі тим дужче темнішає
тиша, сухий асфальт та чорні гілки дерев
дерева в темряві химерні, мені подобається
машини майже не їздять, людей немає — комендантська година

(20.03.23) взагалі не #рима

05.08.25

його вокзальні поцілунки
лишають на мені сліди
я стільки раз хотіла бути
на цьому місці
і ось ти

переді мною янгол, сонце
небесне світло в кучерях
святий диявол, боронь боже!
втонула я в його очах

блакить до неба не рівняю
останньому до них далеко
як степ не буде зрівнян з ним, його волоссям
колосливим
я так і буду
вірш складати, неначе оду ворогам
я на колінах пред тобою
і знаю ціну цим ночам

я знаю ціну вже всьому
я так багато прожила
але таких як ти — немає
і не було
повір словам

займенниками знов ховаю імена
їх ні для чого знати всім
кому не попадя, загалу
що так з тобой нам не любим

і тільки люди, люди будуть
ходити нашими стежками
і нам тоді вже не забути
а їм то нами вже не стати

я намутила в цьому тексті
якихось слів та почуттів
це відверто, все від серця
то що, збудуємо олімп?

21.08.25

павлоградське степове сонце
випалювало нас
наші рухи, дотики
та стукіт почуттів не згас

як доля нас звела я в курсі
ти — лотерейний мій білет
і в ньому куш: повно любові
і сміху, радощів
намет

коли дивлюсь у світлі сонця
моїх до тебе почуттів
в грудній клітини забагато
численних потягів шляхів

я задихнусь в коротку мить
і своє серце вириваю
його розмазую на вірш
і щось там знову забуваю

імпровізований інтим — мої зізнання у строфах
між нами кілометрів сотні
ти знов ночуєш у горах

подав ти руку, упіймав
моїй печалі другом став

03.09.25

вулиця пахне пожовклим листям
безвихіддю
смутком
турботою

— Накинь светра! Не дай боже, продує!

Ще відчутні в повітрі літнього вечора ноти
Ще спекотно стає опівдні
Ще чайки літають поблизу моря

18.10.25

веду себе як мала дитина
було б чого сльозам паскудити ніжні щоки
та раптом образа всередині
я теж просто хочу вернутись додому

мені обридли дедлайни, гроші та мотивації
мені б сонця мого павлоградського
тихого лісу та друзів

мені б у панельні будівлі вернутись
на кухню де сміх
на вулички
де взимку не тане сніг

рідня, що збирається разом
велика, велика родина
різдвяна свята, подарунки усім одразу

мені б просто вернутись додому
в дитинство та мрії
мені так обридла дорослість
боже, дай мені ще трошки сил

я вернусь на другий поверх валіоцентру
знов забуду вивчити текст
обіпрусь на старе піаніно і знов порину в контекст
що там ставить молодша група? ці діти — ну просто чудо

навіщо життя так вчить цінувати момент?
навіщо ріже мене по живому
невже я ніколи не повернусь додому?

2(?)-28.12.25

руки в соці цитрусовому
найдовша ніч року сьогодні накрила нашу безодню
протягом трьох днів марафон
з різдвяних пісень та казок

троянди раніш не любила
казала: бездушні то квіти
коли не знаєш які дарувати
обовʼязково білі
найпривабливіші
найніжніші

це без рими зранку після нічного обстрілу києва
зі закладеним носом, побитими колінами та ліктями

київ без світла
схожий на рідне місто
а зима особливо рідна

люблю зимове сіро-сизе небо
затягнуте
непроглядне
шовково-тернисті
дерева

13.01.26

мій (не)любий Києве,
столикий,
як я тебе ненавиджу…
твої темні масиви бетону вганяють мене в апатію
твій успішний успіх задавлює глибше в кайдани ліжка
з якого вибиратись ранком морозним
вже тупо немає сил

але в той же час я не можу виплутатись з наших взаємин
розірвати їх, щоб звільнитись від тебе
від твого тиску, занадто швидкого ритму
ти вичавив мою поетичну душу
подарувавши натомість фінанси й мрію

мій Києве, я не люблю тебе
і навряд чи зможу чесно та правдиво колись відчути це до тебе
ти не рідний, ти — холодний,
чужий,
іклистий,
ти кусаєшся сильно
і змушує впасти низько

?-15.02.26

сніжинки липли до губ
і танули
нагадували про швидкоплинність та марення
нагадували солодку вату
і знаходили своє місце на твоїх віях довгих
заліплюючи очі
заколисуючи
застосовуючи чари ночі

краплі дощу грались з волоссям
плутаючи
залишались на скельцях окулярів
вогники вулиці були єдиними видимими орієнтирами цього загадково-крапельного світу

єдиним великим бажанням була весна
щоб тепло
щоб скинути куртки та шуби
важкі чоботи
пройтись асфальтом, не льодом та снігом
може й навіть самим морем!

хотілось тепла і кохання
і знати
що завтра неодмінно настане

що замість сніжинок будуть твої вуста
мої плечі обнімеш ти, а не дощ
і заворожить нас степу краса
і не відпустить до столичних житлових площ

17.02.26

ніжне пробудження тепер не картинка з мему
тепер це жорстка реальність і балістичні вибухи за вікном
високоповерховий будинок
немає світла
і прокинулась я задовго
від тривожних думок
від спертого повітря в грудній клітині
від неможливості подих зробити
від тремору рук
від кошмарів
від смутку нічного
і можливої втрати

я чіплялась за те, чого може й уже немає

це моє

ігноруючи марні спроби долі «моє» це забрати
я сильніша, бо я обираю настрій на завтра
хто б тільки знав, що в передсмертний ранок
хвилює мене просте запитання

«ти як там?»

?.02.26 - 24.02.26

мелатонін мій особистий ворог
я дивлюсь на блістер пігулок і засинаю в тривозі
пішло воно нахуй медикаментозне втручання
мені сказали: спорт, сон та якісне харчування
зроблять з мене людину щасливу
люди нормальну
homo sapiencе aka «нормальну»

єдине бажання
поспати
від сну прокинутись
не поспішати
кохати
і бути коханою
випереджати

в житті все стається як треба,
для мене, улюблениці всесвіту, так тим паче
я знаю, найтемніша ніч перед світанком
і в ній я більше не плачу
нікого в тій ночі не втрачу

навіть якщо в якийсь момент життя таки страчу
це на краще, мій друже, тільки на краще

уроки приносять лиш позитивні наслідки
відповідальність — візьми й неси
а от з реальністю — грайся

забий, не нервуй, спочинь
відкрий душу собі новій

14.04.26

чому від приморозків гинуть абрикоси?
чому на сході вже заходить сонце
і не викатується на небесний схил?

чому в столиці берегів обох
так морозно, так одиноко
і все тягне в дивних подій вир?

я сподіваюсь, ця весна — надовго
я сподіваюсь, все таки прийшла!..
а я стою, маленька та нещасна, убого
у Бога під крилом пера

чому хотілось так тепла, щоб поруч?
чому кохання — важливіша з тем?
чому я вистоять готова всі двобої?

ти знаєш відповідь, мій рідний серця щем

мій схід, він — абрикоси та черешні
він тихий ранок у недільний день
пара уроків, липа та береза
все шелестить і тихо шелестить…
в подвірʼї тінь і лава деревʼяна
ми підлітки на ній
цілуємось

а з цегляних та плиткових масивів
чути
«безсоромна молодь, глянь на них!»
а я…
дивлюся в твої очі та вмираю
точніше ні, народжуюся знов
я розділяю жарти, співи, танці
все навпіл, ми під ковдрою розмов

нам кажуть, що слова — це горобці
як вилетять то auf wiedersehen
та зізнаюсь, мінімум вже тричі
я знаю — виграю любовний цей двобій

10.05.26

найкраще світ пахне між четвертою та пʼятою годинами ранку
а бульбашки солодкої газованки мирно тріскотять в полоні пластику

насправді чітко посередині перехідної години між ніччю та ранком
серце погрожує виплюнутись із грудей
і тремор в руках відстукує самбу

я розумію, чому мати курила о цій годині із запашною кавою

між четвертою і пʼятою — прохолода і синь,
вʼязка тиха й похмура ніч

розбудить мене мій любий друг дощ
або навпаки – приспить як малу дитину
змусить вернутися з прощ
або знову таки плинути плином плином…

06.07.26

скільки це в недоспаних ночах
скільки це у сивих волосинах
скільки це триває?
вже давно

вже роками
скільки скільки скільки

я не сплю ночами
потім днями
потім сплю по -надцять на добу
щось від себе знову вимагаю
а в ночі я знов не сплю
не сплю