Київ як васал Торчеська

Наша історія починається ще в 1169 році, коли Андрій Боголюбський, зведений брат Михайла Юрійовича, розпочав похід проти Києва. Причиною цього було невдоволення тодішнім князем Мстиславом Ізяславичем II. Тоді торчеським князем був Михайло Юрійович, який вирішив підтримати Мстислава Ізяславича II.

Однак, коли все йшло до поразки Мстислава, Михайло його зрадив і перейшов на бік Андрія Боголюбського. У нагороду за це Андрій зробив Михайла великим київським князем (до Михайла великим князем київським були Гліб Юрійович, якого вбили, та Володимир Мстиславович III, якого вигнали з Києва). Незважаючи на рішення свого зведеного брата, Михайло не хотів бути князем, тому займав цей титул лише місяць — з 12 червня 1171 року до 1 липня 1171 року. На цьому історія могла закінчитися, але ні.

У 1173 році Михайло Юрійович своїм розпорядженням зробив великим князем київським свого молодшого брата Всеволода Юрійовича, який до цього був князем Канівського князівства. (Канівське князівство було васалом Торчеського князівства), і після цих змін його було приєднано до Торчеського князівства. Сам Київ, де-факто, став васалом Торчеська.

Проте Всеволод керував Києвом недовго — з 18 лютого 1173 року до 23 березня 1173 року. Наступним київським князем став Рюрик Ростиславич, який таємно увійшов до Києва і взяв у полон Всеволода Юрійовича.

Уже наступного року Торчеське князівство було ліквідовано, але в 1187 році воно знову з'явилося на тогочасних картах удільної Русі як васал Овруцького князівства.

Джерела:

Вікіпедія: Великий князь київський
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%8C_%D0%BA%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

Національна Академія наук України, інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.
Автор: Левко Войтович,
Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII–XVI ст.

#історія

1. Тетіївське повстання

Все починається в березні 1920 року. Тоді головою містечка Тетіїв був Григорій Винниченко — фактично чекіст, який влаштовував терор мирного населення.

За спогадами місцевого жителя:

«Був він чоловіком неграмотним, напівбожевільним і втіху та розраду знаходив у безперервному насильстві».

На той час на території Тетієва та місцевих сіл діяла підпільна організація отамана Оверка Куравського. Вона періодично влаштовувала напади на місцеві більшовицькі загони та замахи на Григорія Винниченка.

Під час одного з таких замахів, 25 березня 1920 року (дата не є точною), один із повстанців, (Микола Шостопал) кинув гранату в зал де проходило засідання більшовиків. Тоді було вбито довірену людину Винниченка — ?. ?. Бурмосова та кількох більшовиків. Вже через кілька днів, 28 березня, проходили урочисті похорони Бурмосова які повстанці Оверка Куравського зірвали обстріляли з кулемета похоронну процесію, убивши кількох більшовиків. Сам Григорій Винниченко втік із Тетієва, але ненадовго.

Того ж дня повстанці Оверка Куравського взяли контроль над містом та деякими навколишніми селами, тим самим розпочавши Тетіївське антибільшовицьке повстання. Уже 3 квітня Григорій Винниченко повернувся, але вже з кількома загонами червоноармійців, до складу яких входили мадяри, латиші та китайці. Близько сьомої години ранку почався бій за Плоханівку.

Бій за Плоханівку

Більшовики розпочали атаку на село із заходу. Щоб потрапити в село з цього боку, потрібно було перейти міст через річку Роська. Повстанці Оверка Куравського постійно накривали більшовиків кулеметним вогнем, як тільки ті намагалися перейти через міст. Зрозумівши, що взяти міст не вдасться, більшовики вирішили обійти через Росашівську греблю та спробували переплисти річку на човнах, що дало їм певний успіх. Більшовики змогли висадитися на іншому березі й зайти в тил групі, яка обороняла міст. Після цього вони почали наступ вздовж річки.

Спогади місцевих жителів:

«Вони зразу почали підпалювати хати в селі. Із завогнених будинків вискакували люди, запаморочені отруйним гризьким димом. Коли вибігли вони на дорогу, більшовики зустріли їх густим рушничним і кулеметним вогнем».

«На селян, що почали розбігатися, кидали в’язки ручних гранат. Поранених добивали прикладами або живцем вкидали назад до хат, що горіли».

4 квітня 1920 року більшовики змогли захопити село Слобода, тим самим відтіснивши повстанців з лівого берега річки Роська. Незважаючи на відступ, повстанці змогли взяти в полон багатьох більшовиків, зокрема командира московського ЧК Негуляєва.

До кінця другого дня більшовикам довелося підтягувати резерви з П’ятигірки та Кашперівки. Вже на третій день бойових дій більшовики взяли село Плоханівка, зайнявши вигідні для себе позиції. Це дозволило їм поступово розбивати українські повстанські групи, що ще більше погіршило ситуацію для повстанців.

Якщо серед місцевих жителів залишалися ті, кому вдалося уникнути розстрілів або згорання, більшовики їх швидко ловили. Здебільшого це були жінки, діти та люди похилого віку. Їх заганяли до Плоханівського маєтку, де потім розстрілювали.

Більшовики крали з села все, що уціліло, проте далі їхньою метою був Тетіїв. Для його захоплення довелося стягнути всю районну міліцію...

#історія #Тетіїв

На жаль, сьогодні в мене є погана новина. Ймовірно, я не зроблю пост про другу частину Тетіївського повстання. На це є дві причини:

1.Мало інформації.

2.Проблема з датами.

Я не відмовляюся повністю від другої частини Тетіївського повстання й продовжу його вивчати. За весь час, поки я старався дослідити Тетіївське повстання, у мене накопичилося багато інформації про інші землі Поросся, тому я постараюся робити як мінімум один пост в день.

#непотемі

Квартальна забудова центральної частини міста на початку ХХ ст.

Фрагмент плану м. Біла Церква 1922 р.

#історія

4.В 1874 році Б. Кене зробив проект нового герба для Таращі, який був прийнятий як новий герб міста. Опис герба: «В срібному полі чорний орел. У вільній частині — герб Київської губернії». Невідомо, коли герб був змінений, але, ймовірно, використовувався до приходу більшовиків у місто.

5. П'ятий відомий нам герб Таращі був затверджений 03.03.1988 р. рішенням N27 міської ради. Опис герба: «У першій частині — покладені навхрест золоті гвинтівка і шабля, супроводжувані серпом і молотом. У центрі — срібна книга, половина чорної шестірні, золоте колосся і золотий початок кукурудзи в зеленому листку». Імовірно, цей герб використовувався до 2002 року.

6.В 2002 році був прийнятий новий герб міста, який використовується й нині.

Прапор

1.Імовірно, прапор був затверджений в 2002 році. Він представляє собою триколор, на якому зображений орел.

Символіка адміністративних одиниць

1.Таращенський повіт використовував той же самий герб, який використовувало саме місто Тараща. Цей герб використовувався з 1852 по 1874 рр.

2.Другий герб використовувався як містом, так і повітом. Він використовувався з 1874 року до ймовірно приходу більшовиків.

3.Герб Таращанського району був затверджений 20 листопада 2009 р. рішенням №524-32-V сесії районної ради. Опис герба: «Щит перетятий синім і срібним. У першій частині срібна фігура Архангела Михаїла, який тримає в правій руці меч, а в лівій — щит. У другій частині на золотій землі стоїть чорний обернутий вліво орел, із золотими дзьобом і лапами та розпростертими крилами. Щит увінчаний золотою короною». Цей герб використовувався як герб Таращанського району з 2009 по 2020 рік.

3.Герб Таращанської громади використовується з 2020 року до сьогодення. Він був прийнятий у зв'язку з ліквідацією Таращанського району та перетворенням його в громаду.

Прапор

1.Прапор Таращанського району, ймовірно, був прийнятий в 2009 році. Він представляє собою видозмінений прапор самого міста.

2.Прапор Таращанської громади був прийнятий в 2020 році і використовується й нині громадою.

Додаток

Друге фото: В роки Радянського Союзу був значок, так званого нового герба Таращі. Імовірно, він ніколи не використовувався як офіційний герб. Цікавим є те, що в самому низу герба був зображений український тризуб.

Третє фото: Імовірно, другий варіант герба міста, який зберігся у вигляді значка.

¹ 1710 рік — неточна дата, є ще дві дати, коли печатка могла почати використовуватися: перша дата — 1709, друга — 1722, коли Таращі був наданий статус містечка.

² В 1852 році був запропонований ще один варіант герба, де замість орла мав бути зображений заєць (четверте фото).

#історія #тараща

Доповнення інформації

Загін прибув до Рокитного, де керівники волостного центру отримали наказ зібрати зброю серед місцевого населення. У самій Синяві козаки підпалили кілька хат місцевих жителів, розігнали протестувальників та забрали завод собі.

Такі дії козаків ще більше підняли невдоволення серед селян. Синявський сільський комітет перетворився на військовий, а його керівником став Олекса Коваль¹. Тим часом у хаті Йосипа Дзюбенка проходило зібрання комітету, на якому вирішили силою повернути завод.

Повстання та придушення

Вже 9 березня 1918 року селяни розпочали повстання та пішли наступом на завод. До повстанців із Синяви приєдналися робітники заводу, а також жителі сусідніх сіл Насташівка, Троїцьке, Рокитне. Повстанці діяли двома загонами: перший загін, очолюваний Олексою Ковалем, мав штурмувати головний вхід на завод, другий, під керівництвом Федора Ковіньки, рухався під річкою Рось, щоб зайти в тил козакам.

З першої спроби вибити козаків із заводу не вдалося. У цей час про повстання дізнався В.С. Баляс, який разом із загоном таращанських партизанів вирушив на допомогу повстанцям. У ніч між 9 на 10 березня повстанці змогли захопити завод. Після цього загін Баляса почав наступ на Рокитне².

Відомо, що їм вдалося взяти станцію Рокитне, але вони недовго її контролювали. На допомогу козакам прибули німці, які вибили загін Баляса зі станції. Через Рокитне німці почали перекидати свої сили для допомоги козакам. У той же час вони постійно обстрілювали Синяву.

12 березня смертельно поранили очільника повстання Олексу Коваля. Розуміючи свою поразку, повстанці почали відступати в сусідній ліс, а згодом перемістилися до села Ольшаниця, де змішалися з місцевим населенням. Незабаром у Синяву зайшли козаки разом із німцями, які розгромили залишки повстанців і спалили село.

Наступного дня після придушення повстання німці наказали зібрати всю зброю в селі Ольшаниця. Однак, коли селяни здали зброю, німці не повірили, що вони віддали все, і почали пошуки "більшовиків". Ці пошуки нічого не дали, окрім того, що німці пограбували село.

Після цього за "недоброзичливість селян" із Ольшаниці вимагали контрибуцію — 22 бики й стільки ж кабанів. Коли селяни відмовилися її надавати, німці самі забрали худобу та овес.

Додаток

¹ Олекса Коваль — на другому фото.
² Ймовірно, вони не взяли Рокитне, оскільки підтверджень цьому немає. Імовірно, загін міг обійти його полями.

Джерела інформації

Київ
«Новий друк»
2008 ІСТОРИЧНИИ НАРИС
"РОКИТНЯНЩИНА"

Віталій Скальський
ПОДІЇ У СИНЯВІ 9 БЕРЕЗНЯ 1918 р.

#історія #синява

1.Історія чорних клобуків

Чорні клобуки — конфедерація тюркських племен, що з'явилася на території Поросся, а в подальшому поширилась по півдню Русі. Цим постом я хочу розібрати їхню історію, а можливо, і наступними постами довести, що чорні клобуки є однією з ключових частин історії Поросся.

Ранні часи

Міграція

В історії південної та східної України прийнято виділяти два етапи давньоруської історії:

Печенізький (Х – початок ХІ ст.);
Половецький (середина ХІ – перша половина ХІІ ст.).

Окрім цього, існує маловідомий третій етап — торчинський, який почався між печенізьким та половецьким етапом. У порівнянні з іншими він був досить коротким і тривав декілька десятиліть, тому його рідко вважають повноцінним етапом. Однак для подальшого розуміння історії ми мусимо його розглянути.

Печенізький етап

Цей етап почався в Х столітті. Печеніги, що прийшли з Центральної Азії, швидко підкорили український степ. Причиною їхньої міграції став болгарський цар Симеон (893–927 рр.), який, прагнучи ліквідувати небезпечний для себе союз Візантійської імперії та угорців, підштовхнув печенігів напасти на останніх.

Цей напад змусив угорців переселитися за Карпати, а печеніги зайняли їхні землі, включаючи Поросся, адже контроль Київської Русі над цим регіоном був на той час дуже умовним.

Велику увагу печенігам приділяв імператор Візантійської імперії Костянтин Багрянородний (919–959 рр.). У своїх працях він зазначав, що печеніги мали серйозний вплив на життя сусідніх держав та народів. Він писав, що землі печенігів поділяються на феми (землі їхнього кочування), яких було вісім. Конкретно нас цікавить фем Харавої, де, за припущеннями істориків О. Прицака та Г.О. Федорова-Давидова, могла знаходитися столиця печенігів, останній аргументується тим що в печенігів були прояви ранньої державності.

Війна між печенігами та торками. Міграція торків

Історія торків дуже цікава. Спочатку вони були огузами і мешкали на території Хозарського каганату. Однак сепаратистські дії одного з ханів призвели до поділу огузів на дві групи:

Південні огузи, які мігрували до Малої Азії, прийняли іслам і згодом стали азербайджанцями та турками.

Північні огузи, що рушили в степ.

Під час своєї міграції північні огузи (торки) зіткнулися з печенігами (кінець Х століття). Печеніги не хотіли впускати чужинців на свої землі, що призвело до війни між ними.

На початку ХІ століття на землях печенігів побував католицький місіонер Бруно Кверфуртський, який у своєму листі до німецького короля Генріха ІІ писав, що зміг побувати лише на території чотирьох фемів, які знаходилися на правому березі Дніпра. Це свідчить про те, що торки до того часу вже захопили чотири феми на лівому березі.

Зважаючи на ситуацію, київські князі вирішили втрутитися. У 20–30-х роках ХІ ст. вони вирушили у похід проти печенігів. Війна завершилася тим, що фем Харавої був повністю підкорений Київською Руссю. Хоча Русь і до цього формально контролювала ці землі, але фактичний вплив на Поросся був дуже слабким.

#історія