Ще в лютому перед війною я написала розлогий рецепт (сподіваюся, що так) класичного датського житнего хліба з насінням. Знаєте, того самого, без якого неможливо уявити смерреброда. Я ділюся ним зараз, тому що відчуваю, що випічка завжди об’єднує нас, де б ми не були. Patreons ONLY https://www.patreon.com/posts/datskii-khlib-na-77044295

Як і обіцяла великий текст про кінець Нома, готовий. Цього разу він тільки для патреонів, оскільки містить дуже особисті для мене речі, які я поки що не готова викласти в найширший доступ, та й з огляду на температуру теми, не хочу ризикувати елементарною крадіжкою тексту. Текст містить лише мої особисті думки та досліди та проілюстрований моїми фотографіями з ресторану Аmass (лол) 2019 року https://www.patreon.com/posts/77382271

Ось невеличкий уривок з тексту

Нома закривається тому, що, як каже Рене, не можливо підтримувати стандарти (фізичні та емоційні) і при цьому постійно винаходити щось нове, а тепер ще й платити зарплату тим, хто до цього працював безкоштовно. Дивовижний факт, королівські палаци зараз теж зараз не будують (ну хіба що в Катарі і вони там називаються стадіони), бо в сучасному світі начебто рабство скасували років сто тому чи я помиляюся?



До речі, чому розквіт епохи файндайнінгу та культури їжі припав саме на наш час, як, наприклад, розквіт сучасного живопису припав на п'ятдесяті, а розквіт кінематографа на сімдесяті? Швидше за все, виною тому знову ж таки соціальні медіа, тому що вся культура сучасної сучасної їжі побудована на індивідуальному споживанні індивідуума, для якого їжа є джерелом розваги, у той час як ми всі виросли в суспільстві, де їжа об'єднувала людей після довгого та важкого трудового дня і не було чимось елітарним та недоступним. Свою лепту приніс і винахід заново локальних продуктів, ферментації та інших новомодних трендів, які для яких для нашого суспільства були абсолютно звичайними, оскільки ми довгий час були позбавлені благ глобалізації.

Всім доброго ранку! Щоб вам було шо почитати та поміркувати на вихідних, пост про токсичну Ному зараз в відкритому доступі. Ну і всям гарних вихідних від мене та хачапурі в берлінському Schwiliko

Окей, ще один лонгрід на вихідні, який звісно доповнює мою реторику, а також на поважному The Atlantic. Для тих, хто вважає що мій досвід не має значення та тощо https://www.theatlantic.com/ideas/archive/2023/01/noma-copenhagen-fine-dining-unsustainable/672738/

В лютому нажаль закрився мій колишній Brasserie Prins, дуже прикро, але іноді з ресторанами трапляються зовсім несподівані інвестори та власники. Цей невеличкий (який вже власне номер?) тізер, але цього разу я обіцяю повернутися фул тайм. Мій час в готелі Scandic Kødbyen, де я працювала з вересня закінчився і починається нова сторінка мого ненордік життя, все ж таки гастрономічна, але сподіваюсь більше культурна. Ерік та я кажемо залишайтеся з нами, буде багато цікавого.

Минулого року я пасок не пекла, тому що в мене гостювала мама і вона напекла невеличку партію з домашними апельсиновими цукатами. Одну пасочку я, звісно, віднесла на роботу в ресторан скуштувати. Два роки тому пекла просто для розваги, бо була корона і це був єдиний спосіб якось зустрітися з друзями. Тоді ж винайшла, що банки з під пива Туборг чи Карлсберг прекрасно підходять як форми для випікання, їх потім ще і зручно розрізати та дістати вже холодну паску.



Тому зараз даю свій перевірений, абсолютно фулпруф рецепт паски, яка завжди вийде. Він зовсім не складний та не мудрований, ну і звісно я була б не Віка Ненордік якби ще і не підказала вам професійних порад. Тож, рецепт на патреоні, фоточки звісно мої, печіть не лякайтеся!

https://www.patreon.com/posts/81038639?pr=true

Раптом сама жахнулася тому, як давно не було моєї найулюбленішої та хітової рубрики (можна навіть сказати мого унікального коня і взагалі чому мене багато хто почав і продовжує читати) - ДЕ Я ЇМ У КОПЕНГАГЕНІ.
Тому довго кота за хвіст тягнути не буду, ось вам супер швидкий і гострий огляд мого полум'яно улюбленого корейсько-китайського ресторану Captain H. Іншого такого в Копенгагені точно немає - у нас не те щоб усе погано з азійською кухнею, я б сказала, що провал, зрада і зневіра майже повна, дякую тайцям та їхнім чудовим жінкам особливо, які хоч якось підтримують видимість мультикультуралізму та кулінарного розмаїття. Чому ви думаєте я так часто в Берлін катаюся? Не, тому що я в черзі в бергхайн люблю постояти або шаурму волію називати денером, а, тому що там на кожному розі гідна в'єтнамська їжа.

Captain H спеціалізується на потрухах або те, що англійським словом містко називається offal, до того ж там подають салат з сирої картоплі, що зовсім зриває голову, які освіжає та оживляє всі смакові рецептори між поїданням гострої аорти, бичачих нирок, качиних шлуночків, жаб на шпажках та інших радостей шефів та адептів nose to tail. У моє білоруське дитинство я взагалі любила їсти сиру картоплю, хапала її з миски, поки мама чистила її на деруни та гризла як яблуко. Зрештою, я більше не дивакувата чорнобильська дитина, а adventurous eater! Подають там і hot pot shabu shabu, куди можна замовити, наприклад, качину кров (але тільки туди), корінь лотуса, спагетті з картоплі та спеціальний устричний соус з коріандром. Є і бібімпап звичайно ж, всілякі варіації курки. Ціни за нашими мірками смішні, тобто не треба як на ному збирати по світу з простягнутою рукою і все це можна нескінченно запивати крижаним пивком Tsintao, яке створено, щоб омивати всі ці феєрверки смаку та гасити потенційні пожежі у вас у роті. #nenordicincph #cheflife https://www.captainh.dk/menus

Салат з сирої картоплі

Бича аорта

Знизу верх: бичачи нірки, качіні желудрчки, ягнятина

Моя улюблена курка: не гостра, але соковита і смачна

Той самий - найінстаграмніший цибульний тарт із Brasserie Prins


За кількістю постів та сторіз в інстаграмі ця страва займала впевнене лідируюче місце з першої вечері-відкриття Brasserie Prins у Копенгагені. Сам ресторан, у відкритті якого я брала участь із самого початку і була частиною першої команди шефів, проіснував хоч і зовсім недовго (не дожив до свого першого року всього два місяці), але встиг набути майже легендарного статусу, завдяки ось таким саме стравам. Простим, але з характером, відродженими зі старих регіональних кулінарних книг Франції або переосмисленою класикою, виконаною з локальних інгредієнтів. З меню його прибрати було неможливо вже після першого місяця відкриття, хоч воно змінювалося майже щотижня, навіть у спекотному липні ми продовжували щодня з нуля робити приблизно 30 тартів у маленьких сковорідках de byuer. Про них, вірніше про форми для випікання, пізніше у рецепті. У цьому і є неймовірна привабливість цього тарта - він повинен бути свіжим, з духовки, з гарячою карамеллю і щедрою кулькою жирних creme crue з Бретані. Цей спеціалітет із Франції нагадує найжирнішу сметану, тільки солодшу, з більш шовковистою структурою та дуже делікатною кислинкою, ідеальна компанія для солодко-солоного тарта.
Тісто було єдине, що ми не робили самі, тому що у нас просто для цього не вистачало б часу на інше, тому за особливою дружбою, для нас робили готове в Hart Bakery, те саме, що йшло на їх знамениті круасани та pain au chocolat.

Саме тому, я даю адаптований для домашніх умов рецепт з готовим тестом філо (швидше за все, вам вдасться дістати саме таке), а замість creme crue підійде жирна сметана, яку зможете дістати. Кияни, ви знаєте де Житній ринок! Отже, рецепт за традицією для патреонів! https://www.patreon.com/posts/81639335?pr=true