​​"Мемуари лісу" читаються за 2-3 години, і ця історія нищить та гріє одночасно. Але в кінці все-таки гріє. А десь посередині - все-таки нищить.

Отже, дитячо-доросла книжка про літнього крота, який почав хворіти на Непам'ять (або ж деменцію) і забув, куди поділася його кохана кротиха. У нього лишається 5 світлин, і вони разом з Лисом вирушають по сфотографованих місцях, щоб знайти кохану (або зрозуміти, куди вона ділася).

Історія, що спочатку здавалася максимально простою казкою-подорожжю, десь після третини починає робити несподівані повороти: і за формою, і за сюжетом. Місцями перетворюється на драму-трагедію (трилер?), і навіть трііішечки на детектив. Розбиває серце на шматочки і потім потроху його зшиває назад.

Додаємо до цього ще й заборонений прийом: сюжет книжки крутиться довкола книжок. Наприклад, у лиса - книгарня, що складається з рукописів усіх звірят лісу. Тобто книжки в одному екземплярі: і лис нікому не відмовляє в продажі їхньої графоманії творчості. Кріт намагається відновити свою пам'ять по власнолапно написаних мемуарах. А ще у нього вдома бібліотека. Ну ви зрозуміли: автор не лишає шансів не полюбити цю книжку.

Через антропоморфних звірят та цілком собі інтригуючу історію автор розповідає про деменцію, і як з нею бути. Робить це поетично і співчутливо: це як "мандрівка залізницею, станції на якій зникають після того, як ви їх проминаєте". Або ось "Непам'ять робить з тебе квітку з обірваними пелюстками". Ми прямо відчуваємо, як це: забувати щось відразу після того, як про це подумав, та переставати розпізнавати своїх близьких. І водночас вчимося приймати цю хворобу і не дратуватися. Бо Лис з теплотою і розумінням ставиться до такої особливості пана Крота і робить усе, щоб тому було якнайлегше.

Додаємо ще до цього мову (переклад): "Твою черешню!", "Хрустику мій", "Це ж елеменкрітно", "Ох я і каструлька!", "Клянуся черешнею".

Додаємо кількох побічних персонажів, з дуже яскравими характерами та емоціями: на книжкових клубах цю книжку можна обговорювати й обговорювати.

В підсумку отримуємо дуже просту та дуже складну й багатошарову історію, яка, чесно кажучи, ні разу не для дітей. А може й для дітей: зможу точно сказати років через 6-7, коли випробую на своїй 😄

Але мені здається, що книжка скоріше доросла: трошки ностальгічна, трошки батьківська, трошки про старіння й дуже про прийняття. Навряд діти повною мірою зрозуміють усі відтінки. Втім, якщо брати чистий сюжет без оцього всього - він сам по собі цікавий, тож може бути.

А ще видання дууууже красиве. Зараз в коментарях покажу ілюстрації. Одним словом, дуже сподобалося - може б навіть перечитала повільніше, щоб ще більше у ній побачити. І ще більше радує, що це серія: чекаємо від видавництва Nasna Idea ще три книжки. Читатиму!

#непозбувний_відгук

​​Я без поняття, як писати відгук на другу частину "Мемуарів лісу". Якщо розкривати основну тему книжки - це буде лютим спойлером і зіпсує все задоволення. Якщо ж не розкривати - відгук буде ні про що, зовсім не показовим і нічого не пояснить 🤔.

Але ок, я спробую.

Почнемо з того, що перша частина мені максимально зайшла. З відгуком (ось він) там було простіше - книжка передусім про деменцію, і це зрозуміло ще з анотації. Про що друга частина - було не ясно рівно до 258-ї сторінки (із 308, щоб ви розуміли).

Чесно скажу - аж до цієї сторінки мені було трохи нуднувато і надто скидалося на просту пригодницьку дитячу книжку. Суть сюжету (тут без спойлерів) в тому, що Арчибальд Лис раптом виявляється не справжнім власником книгарні. Приходить Вовк, показує документи, що справжній власник він, і фактично рейдерським шляхом віджимає книгарню.

Ну а далі 200+ сторінок Лис шукає п’ять частин щоденника свого дідуся, у яких має розкритися таємниця книгарні - як так сталося, що вона насправді йому не належить. А перед отриманням кожної з цих п’яти частин щоденника Лис долає такі собі перешкоди - нічого особливого.

І хоча в книжці багато всяких милих моментів (наприклад, щось типу письменницької спілки, де тварин вчать писати книжки і вони їх потім здають в книгарню), читалося це аж надто легко. Якби сторінки не пролітали зі швидкістю світла, я б може навіть закинула.

Коротше, я вже подумки писала прикрий відгук, що у другій частині “Мемуари лісу” скотилися у дитячу казочку, аж потім на тій самій 258-й сторінці раптом бдиииищ. І я така “шооооо?”. Аж перечитала кілька абзаців вдруге, чи правильно я зрозуміла )) Ну і це перевернуло сприйняття всієї книжки з ніг на голову 🫢.

В сухому підсумку, друга частина “Мемуарів лісу” мені зайшла, зачепила, зворушила і один раз по-серйозному здивувала. Начебто дитяча по формі книжка (вже вдруге) виявляється абсолютно насправді не дитячою - цікавий прийом, навіть не знаю аналогів цьому у книжковому світі.

Ну і роботу перекладачки неможна не відмітити - книжка пересипана оцими різними “я тобі котобіцяю”, “твою кротовину”, “камамберчику мій”, “кОті вже”, “твою черешню”, “капітан Котисько”, “наймуркітливіше вибачення”. І назви, і імена, і оці вислови адаптували на українську на найвищому рівні (перекладала Мія Марченко).

В кінці року Nasha Idea має видати третю частину. Доведеться знову читати )

#непозбувний_відгук