Forwarded from Мовний дощ📓🌧
⭐4/5 "Ґаннібал, том 1", Масаакі Ніномія
"Ґаннібал" - радше трилер, ніж детектив, чи то як мінімум "не чесний" детектив, бо здогадатися до чогось самотужки ми не можемо - читачам не дають зачіпок. Та ж серія добре інтригує, а персонажі навіть за деякої клішованості все ще відчуваються живими.
Я не знаю, як Ніномія зможе розтягти інтригу у подальших томах (бо єдине дійсно дурне кліше тут, це що досі родина полісмена не втікла з Куґе ), але наразі історія про ймовірно з'їденого селянами попередника переведеного поліцейського виглядає вельми доброю. Ба більше, селяни не вбивають, аби їсти, як може здатися з анотації, все дещо складніше і саме тому сюжет інтригує значно більше та добряче наближається до класичної азійської прози.
Має серія і елементи горрору та яскраві образи, що вони краще сприйматимуться вами за першого самостійного знайомства, через що я не стану спойлерити. Зазначу лише, що вони є химерними викривленням побутовості та апелюють до непоєдніння звичного життя та жахливого, що межує із острахом щодо давніх часів.
Арт доповнює це все гарно розставленими акцентами. Нехай він і користується час від часу традиційними для манги емоційними масками (тут найчастіше - через зображення порожніх демонічних очей чи оскалу для зображення люті), все це має свої межі та не вибивається від фотографічного тла. Між тим, самі ці обведені з фото задні плани мають критику від деяких читачів через незвичність та "штучність". Утім, вони, по-перше, не є просто білими і не заповненими (що є альтернативою за бюджетів та темпів виробництва як у мангак), а по-друге своєю рясністю деталей добре вписуються до атмосфери.
Дуже круто, що манга тепер дістається до нас не лише в межах шьоненів. Ще крутіше, що попри усе та ж Nasha Idea навіть під час війни продовжує друкувати. І то не на туалетному папері, і з перекладом із японської. Окремо відзначу вигляд "Ґаннібала" із срібленням під суперобкладинкою, що відрізняється від стандартного двокольорового дублю арту супера у інших виданнях і дуже навіть йому пасує.
#короткийогляд #манга
"Ґаннібал" - радше трилер, ніж детектив, чи то як мінімум "не чесний" детектив, бо здогадатися до чогось самотужки ми не можемо - читачам не дають зачіпок. Та ж серія добре інтригує, а персонажі навіть за деякої клішованості все ще відчуваються живими.
Я не знаю, як Ніномія зможе розтягти інтригу у подальших томах (
Має серія і елементи горрору та яскраві образи, що вони краще сприйматимуться вами за першого самостійного знайомства, через що я не стану спойлерити. Зазначу лише, що вони є химерними викривленням побутовості та апелюють до непоєдніння звичного життя та жахливого, що межує із острахом щодо давніх часів.
Арт доповнює це все гарно розставленими акцентами. Нехай він і користується час від часу традиційними для манги емоційними масками (тут найчастіше - через зображення порожніх демонічних очей чи оскалу для зображення люті), все це має свої межі та не вибивається від фотографічного тла. Між тим, самі ці обведені з фото задні плани мають критику від деяких читачів через незвичність та "штучність". Утім, вони, по-перше, не є просто білими і не заповненими (що є альтернативою за бюджетів та темпів виробництва як у мангак), а по-друге своєю рясністю деталей добре вписуються до атмосфери.
Дуже круто, що манга тепер дістається до нас не лише в межах шьоненів. Ще крутіше, що попри усе та ж Nasha Idea навіть під час війни продовжує друкувати. І то не на туалетному папері, і з перекладом із японської. Окремо відзначу вигляд "Ґаннібала" із срібленням під суперобкладинкою, що відрізняється від стандартного двокольорового дублю арту супера у інших виданнях і дуже навіть йому пасує.
#короткийогляд #манга
Forwarded from Мовний дощ📓🌧
🌟5/5 "Сага про Вінланд. Том 2" Макото Юкімура
Цей том - найоб'ємніший в усій серії. Він містить цілих одинадцять глав ("пісень" у Юкімури), тоді як інші "товстячки" у "Сазі" вміщають щонайбільше 8.
Сюжет тому зосереджений на мотивації Торфінна мститися Аскеладові. І усе подання експозиції, акценти на окремих сценах із репліками на кшталт "у тебе немає ворогів" чи образі відкидання вбік меча - це саме те, що треба, аби просякнутися персонажем Торса, Торфінновим батьком.
Для мене темп наративу і приділений обсяг у сторінках для цього сюжету є черговим свідченням того, наскільки оригінальна манґа Юкімури ліпша за аніме адаптацію.
Ми маємо повільне виставлення сюжетних гачків, змалювання мотивів та характерних рис Торса, і потому отримуємо фінал тому у п'ять глав (три з яких - це напружена дуель), що доскіпливо зображають це усе в дії. Найважчий для Торфінна спогад має важити. Він мав бути описаний так, щоб читачі також пам'ятали його, і Юкімурі це беззаперечно вдалось. Довга експозиція із передчуттям першої для малого і від того головної подорожі у його житті для переходять до реалістичного своєю болісністю епізоду, кожну деталь з якого Торфінн запам'ятає назавжди. Не дарма читачів так глибоко відкидають у минуле: саме так працюють травмуючі спогади. Вже старший Торфінн, що сидить осторонь голосного частування і згадує минуле - це дуже правильний підхід до зображення цього флешбеку.
Скільки б я не бачив сюжетів про "один день, що все змінив", саме той фйорд острову Стремой все одно залишиться десь на вершині списку.
Як на мене, зображення протистояння Торса із Аскелладом, зображення двобою не лише через подібний до стрічок Гая Річі про Голмса вибір прийомів, але й через зіткнення ідеологій - безцінне. Я пам'ятаю, як це було у аніме, що додало сцені динаміки (де йде змах меча на дві панельки, на екрані ти можеш показати десять), та саме тут ми значно краще бачимо, що уся хореографія не має настільки великого значення. У цьому випадку значення має те, як до цього ставляться самі учасники ґерцю: виважено, розумно, як до гри в шахи. Я не можу стверджувати, що цього не залишилось у адаптації, та ж у Юкімури я відчув це значно краще.
Дуже чекаю на продовження. Історії подібної майстерності та рівня уваги до деталей - це те, чого дуже не вистачає на наших полицях.
#короткийогляд #манґа
Цей том - найоб'ємніший в усій серії. Він містить цілих одинадцять глав ("пісень" у Юкімури), тоді як інші "товстячки" у "Сазі" вміщають щонайбільше 8.
Сюжет тому зосереджений на мотивації Торфінна мститися Аскеладові. І усе подання експозиції, акценти на окремих сценах із репліками на кшталт "у тебе немає ворогів" чи образі відкидання вбік меча - це саме те, що треба, аби просякнутися персонажем Торса, Торфінновим батьком.
Для мене темп наративу і приділений обсяг у сторінках для цього сюжету є черговим свідченням того, наскільки оригінальна манґа Юкімури ліпша за аніме адаптацію.
Ми маємо повільне виставлення сюжетних гачків, змалювання мотивів та характерних рис Торса, і потому отримуємо фінал тому у п'ять глав (три з яких - це напружена дуель), що доскіпливо зображають це усе в дії. Найважчий для Торфінна спогад має важити. Він мав бути описаний так, щоб читачі також пам'ятали його, і Юкімурі це беззаперечно вдалось. Довга експозиція із передчуттям першої для малого і від того головної подорожі у його житті для переходять до реалістичного своєю болісністю епізоду, кожну деталь з якого Торфінн запам'ятає назавжди. Не дарма читачів так глибоко відкидають у минуле: саме так працюють травмуючі спогади. Вже старший Торфінн, що сидить осторонь голосного частування і згадує минуле - це дуже правильний підхід до зображення цього флешбеку.
Скільки б я не бачив сюжетів про "один день, що все змінив", саме той фйорд острову Стремой все одно залишиться десь на вершині списку.
Як на мене, зображення протистояння Торса із Аскелладом, зображення двобою не лише через подібний до стрічок Гая Річі про Голмса вибір прийомів, але й через зіткнення ідеологій - безцінне. Я пам'ятаю, як це було у аніме, що додало сцені динаміки (де йде змах меча на дві панельки, на екрані ти можеш показати десять), та саме тут ми значно краще бачимо, що уся хореографія не має настільки великого значення. У цьому випадку значення має те, як до цього ставляться самі учасники ґерцю: виважено, розумно, як до гри в шахи. Я не можу стверджувати, що цього не залишилось у адаптації, та ж у Юкімури я відчув це значно краще.
Дуже чекаю на продовження. Історії подібної майстерності та рівня уваги до деталей - це те, чого дуже не вистачає на наших полицях.
#короткийогляд #манґа
Forwarded from Мовний дощ📓🌧
🌟5/5, "Сталевий Алхімік. Том 1", Хірому Аракава
Складно щось сказати про манґу Аракави і ще менше є чого написати про видання від @nashaidea, бо ж фото та відео із фантастичною суперобкладинкою та ескізами під нею, кольоровим зрізом, крейдованим папером та крутою ономатапеєю вже й без того заполонили соцмережі.
Та ж скажу, що крім прекрасного розважального атракціону із купою візуальних ґеґів Алхімік є казкою із дуже живим власним світом, котрий навіть з усією прикінцевою добротою має в собі достобіса мороку, що ту доброту лише підкреслює. Хай там як, ця історія дуже пасує святковій днині, а важченький томик українською, що її містить, тішить понад того.
Та й магія "Сталевого Алхіміка" (най від першого тому ми маємо лише початкові знання про неї) є дуже цікавою і заслуговує на місце в матеріялі про історію магічних систем.
Сподіваюсь, продовження не забариться)
#короткийогляд
Складно щось сказати про манґу Аракави і ще менше є чого написати про видання від @nashaidea, бо ж фото та відео із фантастичною суперобкладинкою та ескізами під нею, кольоровим зрізом, крейдованим папером та крутою ономатапеєю вже й без того заполонили соцмережі.
Та ж скажу, що крім прекрасного розважального атракціону із купою візуальних ґеґів Алхімік є казкою із дуже живим власним світом, котрий навіть з усією прикінцевою добротою має в собі достобіса мороку, що ту доброту лише підкреслює. Хай там як, ця історія дуже пасує святковій днині, а важченький томик українською, що її містить, тішить понад того.
Та й магія "Сталевого Алхіміка" (най від першого тому ми маємо лише початкові знання про неї) є дуже цікавою і заслуговує на місце в матеріялі про історію магічних систем.
Сподіваюсь, продовження не забариться)
#короткийогляд
Forwarded from Мовний дощ📓🌧
🌟4/5 "Ґаннібал. Том 4", Масаакі Ніномія
"Іво, манґа про канібалів-культистів на свята? Дійсно?"
Ну бо та, у Куґе в четвертому томі теж свята: спалення жертовного заквітчаного дідуха, відгодування дітей на забій, День народження доньки протагоніста, оце все, що не так вже?
Четвертий том остаточно розпочинає відкрите протистояння між новопризначеним полісменом Дайґо та родиною Ґото, що має у селищі найбільшу владу. Нам наче й вказують на розкутість протагоніста у своїх діях, та водночас особисто я досі не вірю, що загроза для його дружини й доньки нарешті минула.
Коли попередній том був томом відкриттів, суцільно зосередженим на діалогах, то новий тонкабон є томом реакції на відкриття. Відвертого екшону досі немає, і натомість "Ґаннібал" вдається до того, що якнайліпше виходить у серії: надалі накручувати саспенс навіть як подій у томі не надто багато.
Окремо відзначу сцену гонитви за автомобілем поліцейського, досі із використанням обведення фото до графічного стилю манґи. Коли б у інших серіях це і було б екшоном, "Ґаннібал" лише додає напруги у тому короткому епізодові, але не вдається до насильства чи дійсної не прихованої небезпеки.
Як завжди, танкобон обривається несподівано. Темп оповіді у Ніномії шалений, тож це й не дивно, бо не те що кожен том, кожна глава залишає бажання продовжити читання.
Чекаємо від @nashaidea якнайшвидше.
#короткийогляд
"Іво, манґа про канібалів-культистів на свята? Дійсно?"
Ну бо та, у Куґе в четвертому томі теж свята: спалення жертовного заквітчаного дідуха, відгодування дітей на забій, День народження доньки протагоніста, оце все, що не так вже?
Четвертий том остаточно розпочинає відкрите протистояння між новопризначеним полісменом Дайґо та родиною Ґото, що має у селищі найбільшу владу. Нам наче й вказують на розкутість протагоніста у своїх діях, та водночас особисто я досі не вірю, що загроза для його дружини й доньки нарешті минула.
Коли попередній том був томом відкриттів, суцільно зосередженим на діалогах, то новий тонкабон є томом реакції на відкриття. Відвертого екшону досі немає, і натомість "Ґаннібал" вдається до того, що якнайліпше виходить у серії: надалі накручувати саспенс навіть як подій у томі не надто багато.
Окремо відзначу сцену гонитви за автомобілем поліцейського, досі із використанням обведення фото до графічного стилю манґи. Коли б у інших серіях це і було б екшоном, "Ґаннібал" лише додає напруги у тому короткому епізодові, але не вдається до насильства чи дійсної не прихованої небезпеки.
Як завжди, танкобон обривається несподівано. Темп оповіді у Ніномії шалений, тож це й не дивно, бо не те що кожен том, кожна глава залишає бажання продовжити читання.
Чекаємо від @nashaidea якнайшвидше.
#короткийогляд
