дівчинка вбита — прострелений хлопчик
тепер вона — ластівка; він —
горобчик
тепер вони птаство птахів
невдовзі проб‘ється трава —
пролізе
крізь їхню кров й іржаве залізо
крізь літери читаних нами
псалмів

Василь Махно

їх будинки струснуло — і їх накрило
і тоді вони взяли пташині крила

Юлія Сливка

Як той казав, поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить.

Ліна Костенко

Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
—Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти.
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя...
Ліниво тяглася отара хвилин...
На світі безліч таких, як я,
Але я, їй-богу, один.
У кожного Я є своє ім’я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми — це не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних.
Ми — це народу одвічне лоно,
Ми — океанна вселюдська сім’я.
І тільки тих поважають мільйони, Хто поважає мільйони «Я».

Василь Симоненко

І з усіх куточків землі, крізь тисячі кілометрів незнайомі братерські голоси намагалися незграбно висловити свою солідарність, говорили про неї, але водночас у них відчувалася страшенна безпорадність, бо не може людина по-справжньому перейнятися чужим горем, якого не бачить вочевидь.

Альбер Камю

Травень є травень. І ми неповторно живі,
й наші сади мов ліси з непролазною тінню.
Скільки тепла подаровано цьому камінню,
світла — цим вікнам, підземного тління —

траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?
Травня несем на собі неспокійну відзнаку:
тут, між великістю каменя й малістю злаку,
чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?
Що залишається — стебел пусте безголів’я?
Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я?
Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.
Ми поспішаємо жити, немов після мору.
Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,
ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.

Юрій Андрухович

Шляхи до пізнання себе важкі—
Відважмо в міру і заслуг, і слави
В житті ми інколи далеко не такі,
Як у люстерках власної уяви.

Лиш як впаде з очей манА-полУда,
Як совість осміЄ нас і освище,—
Побачим раптом, що у люстрах наших люди,
До кОтрих ми не доросли ще.

Грицько Чубай

Я вчився сорок літ, та не навчився досі
Губити подих свій в жіночому волоссі,
І гудзики дрібні розстібувать на спИні
Я вчився сорок літ, та не навчивсь донині.

А вітер – молодик без всякої науки
Під блузочку твою всуває голі руки,
Розчісує тебе і кучерями грає,
І в приступі жаги спідницю задирає.

Кажу я: “Не дурій, нікчемний грубіяне!”
А ти всміхаєшся, як сонце осіянне,
Так, ніби щастя в тім, щоб посеред дороги
Являти світові стрункі та голі ноги.

Дмитро Павличко

Спадала вниз оголена вода
Просяяна, весела, молода,
Як дівчина, що вибігла з ріки:
Ряхтіли в сонці стегна і литки,
Сміялась проть прозора і нага,
Біліла на губах її жага,
Горіли клином кучері між ніг,
Я, роздягаючись, до неї біг,
Вона приймала радісно мене,
Як дух, я входив в тіло водяне.
Вона сміялась від моїх торкань,
Просила: “Що ти робиш? Перестань!”
І тілом, що лилось, як сонця плин,
Мені вмивала душу до глибин.
Натішившись, я падав на траву,
І слухав її мову дзвонкову,
І чув, як сміх її під серце б’є,
Як випаровує життя моє!

Дмитро Павличко

Доки тебе стереже твоя спрага,
доки тебе тримається віра,
сонце рухається з точністю птаха
і час підбирається з обережністю звіра.

Сергій Жадан

Країна болить, як перебита лапа
щеняти, що виривається з нічної облоги.

Сергій Жадан

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА

вітаємо вас шановні гості
так сталося що нафти у нас немає
тому все що вам треба 
ми можемо відати кров’ю
крові у нас вродило вдосталь

кров – наша національна валюта
бо чим нам розплачуватися ще
кров – наша національна ідея
бо стрімко згортається і тече у сиру землю

з крові наші автобуси
з крові наші верстати
наші жінки найкращі – з крові і молока
кров можна смоктати шприцами
а можна насосом качати
з відданістю вампіра
з впевненістю бика

як виявилося вишивати на рушникові теж треба кров’ю
бо інакше стежини долі заплутаються ніби студенти-хіміки
на лабораторній роботі з вступу до неорганіки

не треба 
підробляти кров -
це заборонено законом
а пити – скільки влізе
(вільний доступ до 23-00
у всіх супермаркетах країни)

кров – міцна мов ранкова кава
кров дешева як ніколи
кров солодка і кров солона 
кров у зручній упаковці 
українського солдата

у нас навіть любов найлегше римується з нею
кров – любов
кров – любов
кров – любов
хоч до нестями 
хоч на одну ніч
все одно 
любов і кров - 
хоч залийся

на крові наша віра
на крові наша надія
наші провини і наша відданість холодній зброї

тому шановні гості 
не соромтеся сідайте
беріть пластикові стаканчики
вмикайте улюблену музику
україна – золота рибка 
у чорній венозній воді

Дмитро Лазуткін

Покохати? Де проходить межа, що відокремлює почуття від цинізму, чемність од образи, коректність од брутальности?

В. Домонтович

Можна все життя своє прожити і не помітити, що ти існуєш. Можна щось робити, про щось дбати, чимсь цікавитись і лишитись якось до всього цього чужим і непричетним. Усе життя можна прожити, не живши, пройти повз життя навшпиньках, під сурдинку, обминаючи життя, боком, попід стінкою, глухими завулками, ніби ховаючися, — дарма що був великий, важкий і масивний.

В. Домонтович

…недосяжне вагітніло можливістю близького.

В. Домонтович

Ти говориш — тиша, знаючи, що тиша це і є те,
чого ти не можеш почути.

Сергій Жадан

І я знаю, найтяжче, що у нас є, — це наша пам’ять.
А найгірше, що вона лише тяжчає з кожним роком.

Сергій Жадан

А тут — ніби щось тобі не вернули,
і пам’ять волочиться, мов парашути.
Ходиш і забуваєш минуле.
Забуваєш — і не можеш забути.

Сергій Жадан

Luck is what happens when preparation meets opportunity.

Seneca

світ обертається довкола родимки внизу її живота. у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота, є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть, але наразі світ обертається довкола її зап’ясть. є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт, є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт, є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся, але наразі світ обертається довкола її волосся. у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів, є соняшники ван ґоґа і зграя бройґелівських хортів, є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх, але наразі світ обертається довкола її ніг. є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам, є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам, є незліченна кількість незрозумілих мені речей, але наразі світ обертається довкола її очей. є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця), є темрява, в якій можна почути, як б’ються серця. і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї, так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї

Мірек Боднар

Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі…

Сергій Жадан