ми стали іншими. ми стали, як усі,
усічені до базових потреб:
мовчати, їсти, краяти серця
собі навзаєм, ніби свіжий хліб,
лишаючи довкола стільки крихт,
що вистачило б навіть, щоб по них
якось удвох дійти до світла у
кінці тунелю, в присмерку лиця...
хто визбирав ті крихти, хто серця
нам зачерствив, хто нам ввігнав між ребра
іржавий гак питання: чи могла б
любов (точніше так — хіба любов могла б!)
покинути нас в цих життєвих дебрях?

Галина Крук

світла стане на всіх, але що робити
з непідйомним каменем болю, сізіфе

куди подіти схлип, що кісткою стрягне в горлі,
петре і павле, усмиряти шторми —
хіба смертному таке під силу?

Галина Крук

Моє життя — в скарбницю горя внесок.
Заплачено сповна — за все, за все, за все.

Душа — як храм з очима древніх фресок.
Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.

Ліна Костенко

Я часто думаю про зорі,
Та про людей частіше думаю.
Дивлюся часто я угору,
Але частіш літаю думою  —
Не до зірок,
А до очей
(Дивитись зблизька в них дано мені).
Я поринаю ще і ще
У карі і у сині промені.
І в ті примружені світи
Усе життя своє ходитиму!
На їх планети доброти
З материками невідкритими.
В моря тривог, де береги
Слізьми солоними затоплені,
В сонця пекучої снаги,
Що синім полум'ям охоплені.
У їх допитливість німу,
І в теплоту без меж, неміряну...
Бо найсильніший той, кому
Галактики очей довірились.
Кому довірили вони
Свій зміст, свої багатобарвності,
І веселкові буйні сни,
й думок стрімких огненні парості.
І той лиш встоїть проти зла,
Проти громів несправедливості,
Хто із очей напивсь тепла
І їх вселюдської сміливості.
Й висот найвищих досягне
Над бурями, над злими тінями
Лиш той, хто має те земне
Очей всесильнеє тяжіння.

Грицько Чубай

Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

Василь Стус

Я трава прадавня дика трава
до билиночки вирвана до стеблиночки
витоптана і врешті гудроном гарячим
напоєна і здавалось назавжди
під ним похована
та сьогодні вранці я потрощила
ваші асфальти
росту

ось я вже вам по пояс
ось я вже вам по шию
ось я вже вам по очі
і дивлюся ув очі віщо
ось я від вас уже й вища
я трава

Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете
на мене бульдозери і знову вирвете
мене з корінням або ж акуратно
підстрижете під лінійку і щогодини
дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без’язико мовчатиму як і оті
мої газонні цивілізовані родичі бо
я просто трава і я не про себе
прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також
повинні щодня рости
я трава

Грицько Чубай

На світі законів немало,
Я нагадаю один:
Щоб море не висихало,
Потрібно багато краплин.

Але в штормову годину,
Як море бурунить гнів,
Потрібна зайва краплина,
Щоб вийшло воно з берегів

Василь Симоненко

Я ж проходив колись ці сутінки цілодобові,
я знаю як боротися з приступами й травмами.
Але й після цього в мене лишилось ще стільки любові,
що я міг би спинити чуму під міськими брамами.

Сергій Жадан

— Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.

Сергій Жадан

Наша земля є чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.

Юрій Андрухович

Ти більше
ніж дотик чи слово
ти руки
ти риба
ти мова.

(ти кошеня
що гаса по газону)

Ти більше
ніж сон та безсоння
ти річка
ти ліс
заповідна зона.

Ти більше
ніж дощ
ніж вітер
ти книги
ти хліб
ти літо.

Ти більше
ніж ти
ніж уява
ти квітка
ти тортик
ти кава.

Ти більше ніж
ніж
ніж усе це
ти вушка
ти губи
ти
серце.

Максим Кривцов

Ти бачиш дощ?

Можливо
To
не дощ.

То мантра
площ
то
смерті язики

то
для землі Господь готує прощу
то
із дерев змиваються гріхи.

Ти бачиш дощ?
Не дощ це більш
не дощ.

Максим Кривцов

Хто не помер сьогодні
народиться завтра зранку.

Максим Кривцов

Ляжу в траву лугову,
землю відчую живлющу,
очі від щастя заплющу,
видихну тихе «живу»...

Очі заплющу —і знов
змішане з кровʼю побачу
сонце
і жовтогарячу,
сонцем розбавлену
кров...

Анатолій Кичинський

...А буде так:
принишкнуть дерева́ —
і всесвіт мовби нерухомим стане.
І я відчую вперше і востаннє:
жива і скошена тече в мені трава...

Таки не все в житті було даремним.
Моєї мислі пружна тятива
дала політ і рікам, і деревам.
Лиш я не знав, як пристрасно і ревно
жива і скошена текла в мені трава
жагучою зеленою рікою.

Глибока хвиля, чую, під рукою.
Висока хвиля в серце заплива!
Хмеліє і світліє голова.
Й радіє, що нема їй супокою.

Жива і скошена тече в мені трава,
лиш потім — вічно — наді мною...


Анатолій Кичинський

Несу моє горе у сповитку
велелюдною вулицею.
Горе надсадно кричить.
Перехожі дратуються:
«Вгамуйте своє горе,
годі йому голосити.
Вкрийте його тепліше,
нагодуйте, приспіть.
Горе як горе —
у кого його не було».
Горе горне мені до грудей
гаряче чоло.
У горя в очах тисячі
розтерзаних нас. Тут і зараз.
Кричи, моє горе, кричи.

Юлія Мусаковська
3.04.2022

А тоді щось відколюється від мови:
гострі, болючі скіпки,
що заходять під нігті, коли вимовляєш:

ось абсолютне зло,
яке прагне тільки вбивати,
знищувати
в зародку, в бруньці, у квітці.

Говориш як до стіни — казала мама в дитинстві.

Тимофій любив жучків і космічні ракети,
але ця — балістична, з касетним боєприпасом
для ураження більшої площі,
вдарила
в дев’ять дитинств.

Тому що могла.

Стоїмо, онімілі,
зі своєю страшною правдою,
як сухостій на тлі квітучих дерев,
але й вони — як посивілі.

Юлія Мусаковська

Дала мені мати серце —
розмальованого щиглика.
У малого хлопчика билося воно
веселим горобчиком,
у юнака витьохкувало
соловейком,
у дорослого вже
серце вило сичем,
кракало круком,
а я усе сподівався,
коли ж воно, нарешті, ширятиме
у високості соколом.

Але тепер моє серце квилить
чайкою над лугом.

Василь Голобородько

минулого — нема. майбутнього — нема.
є наслідки причин. є послідовність значень.
є площина, в якій квадратний корінь зла
росте і все довкруг дискримінує наче.

є рівність, при якій із протиставних двох
життя рівняє до нуля найкраще
є точка на нулі, де сходить дощ,
як бог,
на пересохлі губи. натще.

є градус, що п'янить. є тисячні, що ціль.
запрілий окуляр, затерпле передпліччя.
є світло, при якім не відкидаєш тінь.
є куля, що летить у тебе вічність.

Галина Крук

кривава Вербна неділя
Ісус проїжджає на дитячому трьохколісному
центром Сум
страсті Господні виглядають як дві балістичні
російські ракети,
набиті металом, щоб завдати якомога більше
смертей

з інтервалом у 4 хвилини, щоб убити ще й тих,
які прибіжать рятувати поранених першим
ударом

Боже, твій син, що був на дитячому
трьохколісному,
де він тепер? у тремтячих обіймах батьків?
в невідкладній, що мчить до лікарні?
в новонабраних ангельських хорах?

чи пройшов він твій квест?
чи воздасться убивцям за смерті?
чи ти чуєш молитву про помсту
тих, що більше не вірять в захмарне твоє
милосердя?..
тих, що більшає з кожним ударом...
тих, що біль...

Галина Крук