Вітаємо, шановні читачі!

Сьогодні ми продовжуємо нашу рубрику, у якій розповідаємо історії колишніх працівників «Миколаївської обласної варти», які пішли захищати нашу державу у лавах Збройних Сил України.

Сьогоднішнім героєм став Михайло (позивний «Італієць»), який з перших днів вступив до «Миколаївської обласної варти», а згодом пішов у Збройні Сили, де попри важке поранення, несе службу до сьогодні.

Ще до повномасштабного вторгнення його життя було простим і передбачуваним. Михайло працював електромонтажником, у вільний час грав у футбол. Зізнається, що тоді здавалося — усе нудне і сіре.

Все змінилося з початком великої війни. Саме тоді, коли у Миколаєві формувалася «Обласна варта», хрещений Михайла, який уже був у складі формування, забрав хлопця до себе. Так він і долучився до команди.

До лав Збройних Сил України вирішив перейти вже тоді, коли Миколаїв став більш безпечним. Усвідомив: може допомагати більше, адже під час роботи у Варті отримав необхідні знання та навички, які необхідні для військового. На той момент звільнився з цивільної роботи та почав новий шлях у складі одного з підрозділів Сил спеціальних операцій, де досі виконує завдання на посаді оператора з озброєння.

Михайло зізнається, що служба в армії — це цікавий виклик, адже кожен день на службі приносить щось нове й цінне.

Працював він у глибокому тилу ворога. Під час однієї з операцій, коли група вкотре переходила через мінне поле, він наступив на протипіхотну міну, та отримав важку травму, яка призвела до часткової втрати нижньої кінцівки.

Каже, що багато друзів залишилося з того часу, коли разом були у «Обласній варті» — тоді вони були як справжня родина. Сам Михайло й досі спілкується з багатьма друзями – вихідцями з Варти.

Про майбутнє не загадує. Знає точно: перемога не буде для нього легкою чи безтурботною — надто багато друзів і побратимів загинули. «Скоріш за все, після перемоги просто десь присяду й згадуватиму ті моменти, проведені разом з друзями, яких, на жаль, вже немає у живих» — говорить він.

Дякуємо Михайлу та пишаємося ним! Бажаємо скорішого повернення в рідне місто з перемогою!

Вітаємо, шановні читачі!

Сьогодні ми хочемо поділитися враженнями однієї з учасниць травневого курсу в Центрі підготовки населення до національного спротиву.

Пані Тетяна — працівниця комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго». Вона вже проходила курс раніше, однак, дізнавшись про оновлення програми, вирішила повторно взяти участь у навчанні, щоб оновити знання та доповнити їх новими практичними навичками. За власною ініціативою вона звернулася до керівництва з проханням направити її на курс ще раз — і отримала повну підтримку.

Тетяна надзвичайно задоволена новою програмою і щиро рекомендує пройти курс кожному, навіть тим, хто вже мав подібний досвід. Її приклад — це приклад усвідомленого ставлення до особистої безпеки, відповідальності за себе та готовності допомогти іншим у критичних ситуаціях.

Далі пряма мова Тетяни:

– У наш непростий час я дедалі більше переконуюсь, наскільки важливо бути підготовленою до будь-яких надзвичайних ситуацій. Саме тому я вдруге проходжу курси з цивільної підготовки. Для мене це не просто навчання — це можливість отримати знання, які одного дня можуть врятувати чиєсь життя.

Найбільше мене цікавить медична допомога та основи самозахисту. Я хочу знати, як правильно діяти під час обстрілів, евакуації, як користуватися засобами індивідуального захисту та, за потреби, мати хоча б базові навички поводження зі зброєю.

Цього разу мене приємно здивувала оновлена програма. З’явилися манекени для реалістичного відпрацювання медичних маніпуляцій, показали сучасні дрони, які можуть використовуватись у розвідці чи для пошуку постраждалих. Навчання стало ще більш практичним, максимально наближеним до реальних умов.

Особливо хочеться сказати кілька слів про викладачів. Це справжні фахівці своєї справи — не тільки професійні, а й щирі, віддані люди. Вони не просто читають лекції, а діляться власним досвідом, відповідають на всі запитання, створюють атмосферу, де хочеться слухати, розуміти, запам’ятовувати й практикувати.

Я щиро вдячна організаторам за цю можливість. І точно можу сказати: такі курси має пройти кожен. Вони дають не лише знання, а й впевненість — у собі, у своїх діях, у здатності не розгубитись у критичний момент. Це про відповідальність. За себе. За близьких. І навіть за тих, хто поруч у найнеочікуваніший момент, – підсумувала Тетяна.

Дякуємо Тетяні за особисту розповідь, і нагадуємо, що Центр підготовки громадян до національного спротиву кожного місяця розпочинає заняття з новими групами.

Записатися на курс може кожен охочий від 18 років, а отримати детальну інформацію можна за телефонами Миколаївської обласної варти:

+38093607623
+380681373143
(Понеділок-пʼятниця, з 9:00 до 17:00)

Вітаємо, сьогодні ми знову розповідаємо про наших героїв.

Продовжуємо рубрику, у якій розповідаємо історії колишніх працівників Миколаївської обласної варти, які вирішили приєднатися до лав Збройних Сил України.

Героєм сьогоднішнього допису став Сергій (позивний «Сокіл»), який працював у Миколаївській обласній варті з початку повномасштабного вторгнення, а згодом приєднався до лав 123-ої бригади сил територіальної оборони.

До початку повномасштабного вторгнення Сергій працював у Миколаєві на одній із фірм, яка займалася продажем одягу. Він був співробітником служби безпеки, а також розвозив товар по містах України — магазини були по всій країні, тому часто доводилося подорожувати.

Повномасштабна війна застала його у Маріуполі. 23 лютого ввечері він приїхав туди, розвантажив товар, нічого не передбачало біди. Наступного ранку виїхав у напрямку Запоріжжя, а на ніч залишився у Кременчуці. О п’ятій ранку йому подзвонив начальник і повідомив, що почалася війна, наказав терміново повертатися додому.

У Миколаєві його чекали двоє маленьких дітей і дружина. Обстріли змусили родину перебратися до підвалу — облаштували імпровізоване укриття, принесли диван, необхідні речі, чайники. Приблизно місяць його родина разом з іншими людьми прожила в підвалі. Згодом Сергій вирішив вивезти сім’ю в село до батьків, де було безпечніше.

Після повернення до міста він разом зі своїми друзями організовував спротив — виготовляли коктейлі Молотова, допомагали оборонцям міста: закуповували техніку, продукти, одяг. Ввечері до комендантської години патрулювали місто, передавали зібрану допомогу на блокпости.

Вже у березні він дізнався про діяльність Миколаївської обласної варти та звернувся до керівника — Миколи Дмитровича Кукурузи, щоб дізнатися, як можна долучитися. Так Сергій став частиною Варти. Йому це було близьке — адже він був пенсіонером внутрішніх справ. Фізична підготовка, тактика, медицина — все це було для нього знайомим і природним.

У складі Миколаївської обласної варти він виконував патрулювання міста, охороняв об’єкти, супроводжував гуманітарні вантажі по області, запобігав мародерству.

Згодом, отримавши необхідні знання та підготовку, Сергій вирішив перейти до лав Збройних Сил України. Звернувся до військкомату та перевівся до 123-ї бригади ТРО.

У складі ЗСУ він ніс службу на гарячих напрямках: спершу — на Чернігівщині, згодом — на Херсонському напрямку. Після Херсона підрозділ перекинули на Донеччину, зокрема на Вугледарський напрямок, де ситуація була надзвичайно напруженою. Саме там він отримав поранення — ворожий дрон-камікадзе влучив у їхню автівку поблизу села Богоявленка. Сергій сидів на передньому пасажирському сидінні, дрон влучив у дах авто. Сергій отримав важку травму, що спричинило втрату верхньої кінцівки, але він зміг вибратися з машини. На жаль, водій загинув.

Сьогодні Сергій підтримує зв’язок із колишніми колегами з Миколаївської обласної варти, з тими, хто продовжує службу або вже перейшов до ЗСУ. Вони спілкуються, підтримують одне одного.

На питання про майбутнє після перемоги Сергій відповідає, що, ймовірно, на військових посадах залишатись не буде — дружина проти. Після завершення лікування він розглядатиме можливість займатися справами, пов’язаними з військовим напрямом, можливо, допомагати іншим пораненим воїнам. Він ще в роздумах, але переконаний, що залишиться поряд зі справою, яка для нього важлива.

Пишаємося Сергієм та бажаємо йому міцного здоров'я, а нам всім – скорішої перемоги!

Вітаємо, шановні читачі! Ми продовжуємо розповідати про Героїв — колишніх працівників Миколаївської обласної варти, які згодом вступили до лав Збройних Сил України.

Сьогодні ми хочемо розповісти про Даніїла Бурдинського — нашого Даню, одного з наймолодших співробітників Миколаївської обласної варти.

Даніїл приєднався до Варти у квітні 2022 року, щойно йому виповнилося 17. Його привів вітчим Сергій — один із перших добровольців, який приєднався до Варти з перших днів повномасштабного вторгнення.

Попри юний вік, Даня вже почував себе дорослим і мріяв захищати Україну. Однак, як неповнолітній, він ще не мав права носити зброю й не володів військовими навичками.

Він був щирим, відкритим хлопцем, завжди готовим допомогти. До будь-якого завдання ставився відповідально та сумлінно. Як наймолодшого серед нас, його спочатку направили працювати на кухню, аби не піддавати зайвому ризику. Проте Даня прагнув бути на рівні з усіма — тренувався, гартував себе, розуміючи, що у війську важлива фізична підготовка.

Пройшовши вишкіл, та дочекавшись повноліття, Даніїл пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Після завершення навчання в центрі підготовки вирушив до Великої Британії, де разом з іншими українськими військовими проходив інтенсивні тренування під керівництвом європейських інструкторів.

Повернувшись в Україну, Даніїл воював на передовій. Розпочавши службу розвідником, згодом став командиром розвідувального підрозділу окремої штурмової бригади. За словами побратимів, він був наймолодшим командиром серед усіх командирів-розвідників у ЗСУ.

Одного дня, у 2023 році, конвоювавши російських військовополонених підрозділ Даніїла потрапив під ворожий обстріл та він зник безвісти.

За бойовий характер та невичерпну силу духу військовослужбовця Бурдинського Даніїла Даниловича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

До цього часу ми не знаємо його долю. Але поки є хоча б найменша надія, ми будемо сподіватися ще побачити Даню живим!