В мене зараз не самий простий час - я переїхала в іншу країну, в новий дім та в новий блог. Багато чого не виходить з першого разу. Ні, не так. Нічого не виходить з першого разу, а відчуття вмерти бомжом під парканом найсильніше з 2022го, бо українська мова це, звичайно, ціннісно про розширення і свободу, але фінансово поки що про звуження та обнулення.
Що мене тримає, крім очевидного типу спорту, сну, харчування? Ось цей пакетик і курси мікродозингу грибів, які я регулярно роблю останні 2 роки. Вони мені дають просто нормальний настрій та віру, що в кінці все буде добре. Нікому нічого не раджу, у нас тут і в Мексиці такі речі легалізовані, тож я завжди вільно могла їх купувати. Шкода, що й досі закони не встигають за прогресом.

Сьогодні я борюся з FOMO через Вирій в Києві походом в вініловий барчик. Одна, бо Жені тут голосно. Сиджу на барі, єдина жінка без компанії, взагалі-то єдина людина навіть без компанії😅 двоє чоловіків за 40 підозріло поглядають на мене. От ніби ж нормально ходити одній, але все одно кожен раз дивні відчуття перші підвгодини, ніби ти якийсь 👽

Вчора ваша блогериця дійшла-таки до вечірки, не дивлячись на погіршення погоди і зливи. Що помічаю цікавого в місцевих вечірках тут:

1. В мене шок, що не перевіряють людей на вході. В Мексиці тебе на великих заходах завжди оглядають, в мене забирали блиск для губ та санітайзери, бо «ризик, що це зброя або наркотики». Нідерландці на чиллі.

2. Замовляю воду на барі. Бармен: «ти ж знаєш, що ти можеш взяти потім оцю пляшечку і наповнити її в туалеті фор фрі, якщо що?». Коротше, ніякої зацікавленості в продажах я тут не спостерігаю 😀

3. В США та Мексиці, коли я кудись йшла одна, зі мною завжди знайомилось багато нових людей. Хтось пригостить дрінком, хтось зробить комплімент, хтось підійде потанцювати поруч. Тут же реакція ближча до України: «оце ти одна прийшла? А як так? Оце дивно!» або «Оце ти смілива, ну я тобі буду махати, коли проходжу, щоб ти не почувалася самотньо». Чєл, та я окей, мене не треба рятувати.

4. Достатньо немало тих, кому 50+ рочків. Це дуже класно, це точно буду я/ми😀

І вдогонку питання до вас: порекомендуйте класні беруші для концертів, бо у місцевих дуже голосні партіс, можна і почати втрачати слух

Вся моя лівацька американська стрічка сьогодні святкує перемогу 34-річного Зохрана Мамдані на виборах мера Нью-Йорку. Він виграв у демократа старої закалки (і з множинними звинуваченнями в сексуальному харасменті under the belt - pun intended) Ендрю Куомо. Людина 1991 року народження з корінням з Південної Азії буде обличчям найбурхливішого мегаполісу США.

Я теж святкую, бо в цьому світі суцільного гівна навіть маленька перемога в одній з країн мого минулого - моя перемога.
Ключова відмінність Мамдані від інших демократів - відсутність за його плечами фінансування від біг корпу та лоббістських груп. Всі вони - Блумберг, Акерман, нащадки імперії Walmart вливали бабки в компанію Куомо та рекламу проти Мамдані. В останні дні навіть Маск заендорсив демократа Куомо. Дуже-дуже страшно мільярдерам, що в них стануть вищі податки, як це обіцяє Мамдані.

Побачимо, чи справиться цей молодий красунчик, чи зможе він подолати спротив систем, але на фоні колишнього мера-поліцейського (!!!!) Адамса навіть якщо він елементарно не буде красти - він вже буде виглядати успішно😄

Приймайте політичний подкастик👹

Перечитувала свої старі пости, щоб згадати яка я була кілька років назад, і випадково закріпила один з них. Через це вам прийшло сповіщення, 25 людей відписалося, а я вирішила, що треба вже тоді скористатися моментом і таки зробити пост.

Я зараз в періоді перегляду фотографій та перечитування текстів своїх мексиканських років. Не знаю, чи є криза першого року еміграції, але в мене останніми тижнями не було ні дня, коли б я не піддавала сумніву своє рішення перебратися в Європу.
Я - як в тому мемі з папугами - дивлюся в дзеркало: «хвате заставлять мене переїжджать, пойняв?».

Моє життя в Мексиці генерувало контент саме, це був безкінечний нетворк, барчики, вечірки, ресторани, танці та маріарчі на вулицях, залицяння до мене та цікавість як до людини як від місцевих, так і від експатів. Тут я прозора та невидима. Погода гівно і вуличне життя відсутнє. Я собі розказую, що це новий етап - етап дорослішання та більш зрілої версії мене. ПДВ декларацій та готовки вдома, часу з коханим та іпотеки.
Але весь час на бекграунді думка - а може, це не просто інше моє життя, а це інше життя - не моє?