SkyShield: Європейський повітряний щит для України
Група колишніх міністрів оборони, глав МЗС і генералів НАТО виступила з ініціативою створення SkyShield – системи захисту повітряного простору України від ракетних атак Росії. Це не просто ідея, а продуманий план, який може змінити хід війни.
У проєкті беруть участь колишні військові та політики зі США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі та країн Балтії. Серед них – Бен Ходжес і Філіп Брідлав, екскомандувачі армії США в Європі, Пітер Маккей, колишній міністр оборони Канади, а також експрем’єри та депутати Європарламенту.
SkyShield не є офіційною місією НАТО, але формується коаліцією європейських країн, готових надати військові літаки та інфраструктуру. Це дозволить уникнути формального залучення Альянсу, водночас використовуючи його розвідувальні та командні потужності.
ЯК ЦЕ ПРАЦЮВАТИМЕ
Проєкт передбачає розгортання 120 сучасних винищувачів – F-16, F-16AM/BM, Eurofighter Typhoon, Mirage 2000 і JAS 39 Gripen. Ці літаки злітатимуть із європейських баз, виконуючи бойове патрулювання та забезпечуючи захист України від крилатих ракет і безпілотників.
Для ефективної роботи системи також знадобляться літаки дальнього радіолокаційного виявлення (AEW&C), паливозаправники та розвідувальні дрони. Вони стежитимуть за повітряним простором, оперативно передаючи дані українським ППО.
У документі наголошується, що розгортання 120 літаків – це реалістичне завдання для Європи. У 1999 році в Косові НАТО використовувало понад 1000 бойових машин у значно складніших умовах. У цьому випадку йдеться про операцію набагато меншого масштабу, яка відбуватиметься над безпечною територією України.
ЩО ЦЕ ДАЄ
По-перше, система запобігатиме руйнуванню українських міст та інфраструктури, захищаючи їх від ракетних атак. Це означає, що сотні тисяч життів будуть врятовані, а енергетична система країни зможе працювати без перебоїв.
По-друге, це зменшить навантаження на наші ППО та дозволить українським ВПС зосередитися на східному фронті, що збільшить їхні можливості у стримуванні російської армії.
По-третє, SkyShield відкриє Україні доступ до технічних стандартів НАТО. На нашій території з’являться центри обслуговування та ремонту західної авіації, що спростить інтеграцію до Альянсу.
Нарешті, економічний ефект теж буде значним. Безпечне небо дозволить українським портам працювати без перебоїв, що особливо важливо для експорту зерна та відновлення економіки. Крім того, захист інфраструктури підвищить довіру інвесторів і створить умови для повернення біженців.
А ЩО рф
Автори проєкту вважають, що ризик військової ескалації мінімальний. Росія за останні роки неодноразово демонструвала, що, попри агресивну риторику, уникає прямих зіткнень із Заходом. НАТО вже 21 рік патрулює Балтику, регулярно перехоплюючи російські літаки в міжнародному повітряному просторі, але це жодного разу не призвело до відкритого конфлікту. У Сирії російські ВКС також діяли обережно, намагаючись не вступати в протистояння із західною коаліцією.
Крім того, SkyShield не передбачає вторгнення в російський повітряний простір. Літаки працюватимуть у зоні, де Росія вже давно не ризикує з’являтися. Отже, Кремль, найімовірніше, обмежиться стандартним набором загроз, дипломатичних заяв і кібератак.
Але головне питання не в реакції Москви, а в тому, як довго Європа готова спостерігати за руйнуванням України, не використовуючи очевидні можливості для її захисту.
SkyShield не стане зброєю перемоги, але він змінить саму логіку війни. Якщо Україна отримає повноцінний повітряний щит, Росія опиниться в новій реальності:
- ракетні удари більше не працюватимуть як інструмент тиску;
- російська армія втратить одну з найважливіших тактичних переваг.
SkyShield – це не акт доброї волі, а один з способів закрити одну з найбільш уразливих дір у системі європейської безпеки, доки ще є час. Питання лише не в тому, чи хоче Європа створити цей повітряний щит. Питання в тому, що буде, якщо вона цього не зробить. Без серйозних оборонних рішень ця війна затягнеться на роки, руйнуючи не лише Україну, а й послаблюючи сам Захід.
Група колишніх міністрів оборони, глав МЗС і генералів НАТО виступила з ініціативою створення SkyShield – системи захисту повітряного простору України від ракетних атак Росії. Це не просто ідея, а продуманий план, який може змінити хід війни.
У проєкті беруть участь колишні військові та політики зі США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі та країн Балтії. Серед них – Бен Ходжес і Філіп Брідлав, екскомандувачі армії США в Європі, Пітер Маккей, колишній міністр оборони Канади, а також експрем’єри та депутати Європарламенту.
SkyShield не є офіційною місією НАТО, але формується коаліцією європейських країн, готових надати військові літаки та інфраструктуру. Це дозволить уникнути формального залучення Альянсу, водночас використовуючи його розвідувальні та командні потужності.
ЯК ЦЕ ПРАЦЮВАТИМЕ
Проєкт передбачає розгортання 120 сучасних винищувачів – F-16, F-16AM/BM, Eurofighter Typhoon, Mirage 2000 і JAS 39 Gripen. Ці літаки злітатимуть із європейських баз, виконуючи бойове патрулювання та забезпечуючи захист України від крилатих ракет і безпілотників.
Для ефективної роботи системи також знадобляться літаки дальнього радіолокаційного виявлення (AEW&C), паливозаправники та розвідувальні дрони. Вони стежитимуть за повітряним простором, оперативно передаючи дані українським ППО.
У документі наголошується, що розгортання 120 літаків – це реалістичне завдання для Європи. У 1999 році в Косові НАТО використовувало понад 1000 бойових машин у значно складніших умовах. У цьому випадку йдеться про операцію набагато меншого масштабу, яка відбуватиметься над безпечною територією України.
ЩО ЦЕ ДАЄ
По-перше, система запобігатиме руйнуванню українських міст та інфраструктури, захищаючи їх від ракетних атак. Це означає, що сотні тисяч життів будуть врятовані, а енергетична система країни зможе працювати без перебоїв.
По-друге, це зменшить навантаження на наші ППО та дозволить українським ВПС зосередитися на східному фронті, що збільшить їхні можливості у стримуванні російської армії.
По-третє, SkyShield відкриє Україні доступ до технічних стандартів НАТО. На нашій території з’являться центри обслуговування та ремонту західної авіації, що спростить інтеграцію до Альянсу.
Нарешті, економічний ефект теж буде значним. Безпечне небо дозволить українським портам працювати без перебоїв, що особливо важливо для експорту зерна та відновлення економіки. Крім того, захист інфраструктури підвищить довіру інвесторів і створить умови для повернення біженців.
А ЩО рф
Автори проєкту вважають, що ризик військової ескалації мінімальний. Росія за останні роки неодноразово демонструвала, що, попри агресивну риторику, уникає прямих зіткнень із Заходом. НАТО вже 21 рік патрулює Балтику, регулярно перехоплюючи російські літаки в міжнародному повітряному просторі, але це жодного разу не призвело до відкритого конфлікту. У Сирії російські ВКС також діяли обережно, намагаючись не вступати в протистояння із західною коаліцією.
Крім того, SkyShield не передбачає вторгнення в російський повітряний простір. Літаки працюватимуть у зоні, де Росія вже давно не ризикує з’являтися. Отже, Кремль, найімовірніше, обмежиться стандартним набором загроз, дипломатичних заяв і кібератак.
Але головне питання не в реакції Москви, а в тому, як довго Європа готова спостерігати за руйнуванням України, не використовуючи очевидні можливості для її захисту.
SkyShield не стане зброєю перемоги, але він змінить саму логіку війни. Якщо Україна отримає повноцінний повітряний щит, Росія опиниться в новій реальності:
- ракетні удари більше не працюватимуть як інструмент тиску;
- російська армія втратить одну з найважливіших тактичних переваг.
SkyShield – це не акт доброї волі, а один з способів закрити одну з найбільш уразливих дір у системі європейської безпеки, доки ще є час. Питання лише не в тому, чи хоче Європа створити цей повітряний щит. Питання в тому, що буде, якщо вона цього не зробить. Без серйозних оборонних рішень ця війна затягнеться на роки, руйнуючи не лише Україну, а й послаблюючи сам Захід.
Вибачте, а якщо Північна Корея нелегально постачає росіянам людей, а компанії Сполучених Штатів — технології, то вже час говорити про нову вісь абсурду чи це знов когось образить?
Аліса Юрченко провела експеримент, який мав би стати холодним душем для всіх, хто роками розповідає про «безпрецедентний санкційний контроль». Вона просто створила поштову скриньку, написала від імені російського підприємства, що працює на армію, і запитала, чи можна замовити американські мікросхеми.
Одразу 10 постачальників із Росії відповіли, що все без проблем: привезуть, оформлять, запакують, навіть гарантії нададуть. А деякі ще й чесно вказали, що чіпи – не якісь там залишки з довоєнних складів, а свіженькі, 2022-2024 років випуску.
Тобто ворог роками безперешкодно отримує комплектуючі, без яких не можна було б виробляти ракети, дрони, системи наведення – все те, що вбиває нас і може почати вбивати європейців.
Якщо якось не політкоректно, вибачте, просто нам ваші досягнення падають на голову разом з вибухівкою.
Посилання на розслідування:
Експеримент КІ:
https://kyivindependent.com/investigation-we-tried-to-buy-american-chips-as-a-russian-defense-manufacturer-heres-why-its-possible/
Витік листувань, описаний для OCCRP:
https://www.occrp.org/en/scoop/internal-emails-reveal-russian-reaction-to-us-squeezing-supply-of-microchips-for-missiles
Аліса Юрченко провела експеримент, який мав би стати холодним душем для всіх, хто роками розповідає про «безпрецедентний санкційний контроль». Вона просто створила поштову скриньку, написала від імені російського підприємства, що працює на армію, і запитала, чи можна замовити американські мікросхеми.
Одразу 10 постачальників із Росії відповіли, що все без проблем: привезуть, оформлять, запакують, навіть гарантії нададуть. А деякі ще й чесно вказали, що чіпи – не якісь там залишки з довоєнних складів, а свіженькі, 2022-2024 років випуску.
Тобто ворог роками безперешкодно отримує комплектуючі, без яких не можна було б виробляти ракети, дрони, системи наведення – все те, що вбиває нас і може почати вбивати європейців.
Якщо якось не політкоректно, вибачте, просто нам ваші досягнення падають на голову разом з вибухівкою.
Посилання на розслідування:
Експеримент КІ:
https://kyivindependent.com/investigation-we-tried-to-buy-american-chips-as-a-russian-defense-manufacturer-heres-why-its-possible/
Витік листувань, описаний для OCCRP:
https://www.occrp.org/en/scoop/internal-emails-reveal-russian-reaction-to-us-squeezing-supply-of-microchips-for-missiles
Ну що ж, Путін відповів у своєму стилі - довго і заплутано, але якщо прибрати словесну мішуру, суть стає очевидною: Москва не хоче перемир’я, але не говорить про це прямо. Натомість Кремль робить вигляд, що начебто згоден, але висуває такі умови, які завідомо нездійсненні.
«МИ ЗА ПЕРЕМИР’Я, АЛЕ ТІЛЬКИ ЯКЩО ВОНО БУДЕ ПРАВИЛЬНИМ»
Росія загалом не проти припинити бойові дії, але лише за умови, що це призведе до «довгострокового миру» і усуне «першопричини кризи».
Що це означає насправді: Під «усуненням причин кризи» Кремль має на увазі свої вимоги, які Україна ніколи не прийме — капітуляцію, відмову від територій чи незалежної політики. Фактично, Кремль каже: «Перемир’я можливе, але тільки якщо ми виграли». Такий підхід робить будь-які переговори безглуздими.
«УКРАЇНА НЕ ВИРІШУЄ САМА, ЗА НЕЇ ГОВОРИТЬ ВАШИНГТОН»
Україна нібито не просто пішла на переговори, а «благає» США про перемир’я. Це результат американського тиску, а не самостійне рішення Києва.
Що це означає насправді: Стара кремлівська мантра: Україна — не країна, а пішак Заходу. Такою риторикою Кремль заздалегідь знецінює будь-які пропозиції Києва і натякає, що домовлятися треба не із Зеленським, а з Білим домом. А отже, будь-які реальні переговори можна відкладати до безкінечності.
«НАШІ ВІЙСЬКА ПЕРЕМАГАЮТЬ, А УКРАЇНСЬКІ ЗАГНАНІ В КУТ»
Російські війська повністю контролюють ситуацію на фронті, особливо в Курській області. Українське угруповання оточене, виходу в нього немає, техніка покинута, залишається або здатися, або загинути.
Що це означає насправді: Це класична спроба Кремля показати, що перемир’я потрібно тільки Україні, а Росія, мовляв, і так перемагає. Логіка проста: якщо все так добре, навіщо зупинятися? Насправді ж ситуація на фронті далеко не така однозначна, і подібні заяви — просто спосіб уникнути переговорів.
«ПЕРЕМИР’Я — ЦЕ ПАСТКА, УКРАЇНА НАС ОБМАНЕ»
Якщо дати Україні 30 днів перемир’я, вона використає цей час для мобілізації, отримання озброєнь і підготовки нових підрозділів.
Що це означає насправді: Цей аргумент Кремль використовує завжди, коли йдеться про мирні ініціативи. Логіка проста: будь-які переговори — це обман, будь-яка пауза — хитрий український трюк. Причому цей аргумент універсальний: навіть якщо Україна запропонує механізми контролю, Кремль просто заявить, що їм не можна довіряти.
«ХТО ВЗАГАЛІ КОНТРОЛЮВАТИМЕ ПЕРЕМИР’Я? ЦЕ НЕРЕАЛЬНО»
Як можна гарантувати дотримання припинення вогню на фронті протяжністю 2000 км? Хто стежитиме за порушеннями? Хто за це відповідатиме?
Що це означає насправді: Ще одна зручна відмовка. Путін свідомо ускладнює ситуацію, щоб показати, що перемир’я — це надто заплутаний процес, який неможливо організувати. Хоча у світі давно існують механізми контролю за такими угодами, Кремль удає, що нічого подібного не існує.
ОТЖЕ
Кремль не проти паузи в бойових діях, але є нюанс: якщо перемир’я не веде до перемоги Росії, значить, це змова Заходу. А якщо веде, то навіщо воно взагалі потрібне?
Загалом, Москва не проти зупинитися, але тільки якщо це не завадить їй наступати.
«МИ ЗА ПЕРЕМИР’Я, АЛЕ ТІЛЬКИ ЯКЩО ВОНО БУДЕ ПРАВИЛЬНИМ»
Росія загалом не проти припинити бойові дії, але лише за умови, що це призведе до «довгострокового миру» і усуне «першопричини кризи».
Що це означає насправді: Під «усуненням причин кризи» Кремль має на увазі свої вимоги, які Україна ніколи не прийме — капітуляцію, відмову від територій чи незалежної політики. Фактично, Кремль каже: «Перемир’я можливе, але тільки якщо ми виграли». Такий підхід робить будь-які переговори безглуздими.
«УКРАЇНА НЕ ВИРІШУЄ САМА, ЗА НЕЇ ГОВОРИТЬ ВАШИНГТОН»
Україна нібито не просто пішла на переговори, а «благає» США про перемир’я. Це результат американського тиску, а не самостійне рішення Києва.
Що це означає насправді: Стара кремлівська мантра: Україна — не країна, а пішак Заходу. Такою риторикою Кремль заздалегідь знецінює будь-які пропозиції Києва і натякає, що домовлятися треба не із Зеленським, а з Білим домом. А отже, будь-які реальні переговори можна відкладати до безкінечності.
«НАШІ ВІЙСЬКА ПЕРЕМАГАЮТЬ, А УКРАЇНСЬКІ ЗАГНАНІ В КУТ»
Російські війська повністю контролюють ситуацію на фронті, особливо в Курській області. Українське угруповання оточене, виходу в нього немає, техніка покинута, залишається або здатися, або загинути.
Що це означає насправді: Це класична спроба Кремля показати, що перемир’я потрібно тільки Україні, а Росія, мовляв, і так перемагає. Логіка проста: якщо все так добре, навіщо зупинятися? Насправді ж ситуація на фронті далеко не така однозначна, і подібні заяви — просто спосіб уникнути переговорів.
«ПЕРЕМИР’Я — ЦЕ ПАСТКА, УКРАЇНА НАС ОБМАНЕ»
Якщо дати Україні 30 днів перемир’я, вона використає цей час для мобілізації, отримання озброєнь і підготовки нових підрозділів.
Що це означає насправді: Цей аргумент Кремль використовує завжди, коли йдеться про мирні ініціативи. Логіка проста: будь-які переговори — це обман, будь-яка пауза — хитрий український трюк. Причому цей аргумент універсальний: навіть якщо Україна запропонує механізми контролю, Кремль просто заявить, що їм не можна довіряти.
«ХТО ВЗАГАЛІ КОНТРОЛЮВАТИМЕ ПЕРЕМИР’Я? ЦЕ НЕРЕАЛЬНО»
Як можна гарантувати дотримання припинення вогню на фронті протяжністю 2000 км? Хто стежитиме за порушеннями? Хто за це відповідатиме?
Що це означає насправді: Ще одна зручна відмовка. Путін свідомо ускладнює ситуацію, щоб показати, що перемир’я — це надто заплутаний процес, який неможливо організувати. Хоча у світі давно існують механізми контролю за такими угодами, Кремль удає, що нічого подібного не існує.
ОТЖЕ
Кремль не проти паузи в бойових діях, але є нюанс: якщо перемир’я не веде до перемоги Росії, значить, це змова Заходу. А якщо веде, то навіщо воно взагалі потрібне?
Загалом, Москва не проти зупинитися, але тільки якщо це не завадить їй наступати.
Відмова переслідувати злочинця – це не нейтралітет, а співучасть.
Мін'юст США повідомив партнерів про вихід із Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України – механізму, який мав підготувати юридичну базу для притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії, зокрема Путіна.
Цим кроком Вашингтон не просто послаблює міжнародне правосуддя. Він ламає йому хребет. США фактично подають агресору сигнал: покарання можна уникнути, злочини можна повторювати.
Особливо дивно бачити це рішення від країни, яка сама не раз стикалася з тероризмом і агресією на своїй території. Після атак 11 вересня США вимагали міжнародної підтримки – не лише у військовій сфері, а й у проведенні розслідувань, затриманні злочинців, пошуку справедливості. Тоді світ став на їхній бік, розуміючи, що терор не можна залишати без відповіді.
Тепер, коли йдеться про іншу країну, принципи раптово перестають діяти.
Утім, безкарність – це вірус, що не знає кордонів і він не залишиться лише десь там, у зруйнованих українських містах. Одного дня вона повернеться – через нові війни, новий терор, нові атаки на мирні міста. І першими його жертвами стануть не старі вороги, а ті, хто міг прийти на допомогу жертві, але вирішив промовчати.
Мін'юст США повідомив партнерів про вихід із Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України – механізму, який мав підготувати юридичну базу для притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії, зокрема Путіна.
Цим кроком Вашингтон не просто послаблює міжнародне правосуддя. Він ламає йому хребет. США фактично подають агресору сигнал: покарання можна уникнути, злочини можна повторювати.
Особливо дивно бачити це рішення від країни, яка сама не раз стикалася з тероризмом і агресією на своїй території. Після атак 11 вересня США вимагали міжнародної підтримки – не лише у військовій сфері, а й у проведенні розслідувань, затриманні злочинців, пошуку справедливості. Тоді світ став на їхній бік, розуміючи, що терор не можна залишати без відповіді.
Тепер, коли йдеться про іншу країну, принципи раптово перестають діяти.
Утім, безкарність – це вірус, що не знає кордонів і він не залишиться лише десь там, у зруйнованих українських містах. Одного дня вона повернеться – через нові війни, новий терор, нові атаки на мирні міста. І першими його жертвами стануть не старі вороги, а ті, хто міг прийти на допомогу жертві, але вирішив промовчати.
Іноді у історії почуття гумору, як у п’яниці з прокуреного бару, який раз у раз розповідає один і той самий анекдот.
Розмова Дональда Трампа і Володимира Путіна відбудеться рівно в річницю підписання договору про «приєднання» Криму до Росії — 18 березня 2014 року. І якщо вчорашні чутки про те, що США готові визнати Крим російським, підтвердяться, це буде не просто фарс, а справжній диявольський карнавал історії.
До речі. Або й не до речі, але вже як є, — цього ж дня рівно 85 років тому, 18 березня 1940 року, відбулася зустріч Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні, що стала переламною в зміцненні їхнього союзу — за три місяці Італія виступить як найближчий союзник нацистів проти Великої Британії та Франції.
Чим закінчилася та історія, ми знаємо. Тільки її кінець не застали мільйони людей, яким забули повідомити, про що домовилися двоє чоловіків, засліплених марнославством і безкарністю.
Розмова Дональда Трампа і Володимира Путіна відбудеться рівно в річницю підписання договору про «приєднання» Криму до Росії — 18 березня 2014 року. І якщо вчорашні чутки про те, що США готові визнати Крим російським, підтвердяться, це буде не просто фарс, а справжній диявольський карнавал історії.
До речі. Або й не до речі, але вже як є, — цього ж дня рівно 85 років тому, 18 березня 1940 року, відбулася зустріч Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні, що стала переламною в зміцненні їхнього союзу — за три місяці Італія виступить як найближчий союзник нацистів проти Великої Британії та Франції.
Чим закінчилася та історія, ми знаємо. Тільки її кінець не застали мільйони людей, яким забули повідомити, про що домовилися двоє чоловіків, засліплених марнославством і безкарністю.
Якщо ви читали повну заяву Кремля за підсумками розмови Дональда Трампа і Володимира, спробуйте поглянути на неї інакше.
Почніть з кінця.
Адже найважливіше для Путіна — саме там. І це не Україна, не Близький Схід і, уявіть собі, навіть не хусити.
Важливо, що спільного комюніке за підсумками розмови не було, а отже, кожна сторона оприлюднила усе, що їй було важливіше. У заключній частині, яка добре всім запам’ятається, Кремль висловив неприховану радість від солідарного голосування США і Росії в ООН, про взаємовигідне співробітництво в економіці (це в розмові з президентом країни, яка наклала на неї, мабуть, найбільший пакет санкцій!!) та… хокей.
Москва вибудовує свою стратегію обережно, але наполегливо. Там чудово розуміють, який ефект справила позиція США щодо резолюції по Україні. Можна було б промовчати, минуло вже чимало часу, але саме цей момент Кремль виніс у підсумковий текст розмови з Трампом. І це дуже не тонкий натяк на розкол Заходу: якщо Білий дім почне діяти в ООН окремо від Брюсселя і Лондона, про єдину антиросійську лінію можна забути. Але Вашингтону не просто байдуже до старих правил — йому на них начхати так само, як і Москві. А отже, між Росією та США знову можливі домовленості.
Проте геополітика — не єдиний мотив. У заяві йдеться про «нормалізацію двосторонніх відносин у світлі особливої (що?!?!) відповідальності Росії та США». Це ключовий момент. Кремль відчайдушно намагається повернутися в глобальну економіку, навіть попри війну. Росії життєво важливо знову стати частиною світового ринку. А отже, санкції мають послабшати. Усі розмови про «перспективи співпраці» — не що інше, як завуальована пропозиція: можна ж домовитися, знайти можливості, провернути оборудки. Make some deal.
І от тут з’являється хокей. Але це не про спорт. Це образ старої доброї «дружби народів», який у обох старих викликає ностальгічні асоціації з епохою холодної війни — але без санкцій, без війни і ядерних погроз.
Росія намагається знову виглядати «нормальною» країною. З якою можна вести справи, запускати ракети в космос, міняти циган на ведмедів і проводити спільні заходи. Мовляв, «Давайте вже жити дружно», поки ми паралельно будемо вбивати, грабувати, ґвалтувати і плювати в обличчя міжнародному праву.
Врешті-решт, чим ви гірші — давайте плювати їм в обличчя разом.
Почніть з кінця.
Адже найважливіше для Путіна — саме там. І це не Україна, не Близький Схід і, уявіть собі, навіть не хусити.
Важливо, що спільного комюніке за підсумками розмови не було, а отже, кожна сторона оприлюднила усе, що їй було важливіше. У заключній частині, яка добре всім запам’ятається, Кремль висловив неприховану радість від солідарного голосування США і Росії в ООН, про взаємовигідне співробітництво в економіці (це в розмові з президентом країни, яка наклала на неї, мабуть, найбільший пакет санкцій!!) та… хокей.
Москва вибудовує свою стратегію обережно, але наполегливо. Там чудово розуміють, який ефект справила позиція США щодо резолюції по Україні. Можна було б промовчати, минуло вже чимало часу, але саме цей момент Кремль виніс у підсумковий текст розмови з Трампом. І це дуже не тонкий натяк на розкол Заходу: якщо Білий дім почне діяти в ООН окремо від Брюсселя і Лондона, про єдину антиросійську лінію можна забути. Але Вашингтону не просто байдуже до старих правил — йому на них начхати так само, як і Москві. А отже, між Росією та США знову можливі домовленості.
Проте геополітика — не єдиний мотив. У заяві йдеться про «нормалізацію двосторонніх відносин у світлі особливої (що?!?!) відповідальності Росії та США». Це ключовий момент. Кремль відчайдушно намагається повернутися в глобальну економіку, навіть попри війну. Росії життєво важливо знову стати частиною світового ринку. А отже, санкції мають послабшати. Усі розмови про «перспективи співпраці» — не що інше, як завуальована пропозиція: можна ж домовитися, знайти можливості, провернути оборудки. Make some deal.
І от тут з’являється хокей. Але це не про спорт. Це образ старої доброї «дружби народів», який у обох старих викликає ностальгічні асоціації з епохою холодної війни — але без санкцій, без війни і ядерних погроз.
Росія намагається знову виглядати «нормальною» країною. З якою можна вести справи, запускати ракети в космос, міняти циган на ведмедів і проводити спільні заходи. Мовляв, «Давайте вже жити дружно», поки ми паралельно будемо вбивати, грабувати, ґвалтувати і плювати в обличчя міжнародному праву.
Врешті-решт, чим ви гірші — давайте плювати їм в обличчя разом.
Якось інакше я уявляв собі ці спецоперації. А виявляється, він просто вимолив собі цілого власного президента США.
Колись білі люди міняли у папуасів буси на цілі континенти. Тепер ікони від людожерів міняють на президентів тих самих білих людей.
Це якийсь грьобаний Афон на грибах з ядерним потенціалом, сорі за мій інгліш.
Колись білі люди міняли у папуасів буси на цілі континенти. Тепер ікони від людожерів міняють на президентів тих самих білих людей.
Це якийсь грьобаний Афон на грибах з ядерним потенціалом, сорі за мій інгліш.
Я не знаю, як ви, але історія з портретом тримала мене в ступорі весь ранок.
Я вирішив витратити час і передивився все інтерв’ю спецпредставника президента США Стивена Уїткоффа повністю.
І я в шоці.
Не від цинізму, ми виросли за ці два місяці і цим вже нікого не здивуєш. Хоча так і не зрозуміло, у який момент ми перейшли від риторики Росія – країна-агресор до порівняння України з Хамасом (там є і таке).
Шок – від загальної картини, яка вимальовується в головах людей, що реально впливають на світ. Уже навіть не важливо, як ми дійшли до цієї точки. Але по тому як саме вони моделюють реальність в Україні добре видно глибину зсуву у зовнішньополітичному мисленні найбільшої економіки планети.
Стивен Уїткофф – не просто чиновник. Це, ймовірно, найдавніший і найближчий друг Дональда Трампа в нинішній адміністрації. Вони знайомі ще з 1980-х, коли Уїткофф був юристом у справах нерухомості, а Трамп – його клієнтом. Їхній зв’язок давно став особистим. І сьогодні саме Уїткофф виконує найделікатніші доручення президента. Він озвучує не лише своє бачення, а й настрій у самому центрі нової політики США.
За цим посиланням – повна розшифровка блоку, що стосується України і окремих цитат Стіівена Уїткоффа. Якщо маєте час – раджу прочитати.
Якщо ж коротко, то у інтервʼю Уїткофф називає головною темою цієї війни «п’ять регіонів», де відбулися «референдуми», на яких «80–90% людей висловилися за те, щоб бути під владою Росії». У його риториці немає жодного сумніву в легітимності цих процесів – це називається «волевиявленням». Натомість слова “окупація” чи “анексія” не вживаються взагалі.
Фактичну анексію територій він описує як «повернення»: “Росія повернула ці п’ять регіонів. У неї є Крим. Вона отримала те, що хотіла.” Це формулювання – не випадковість. Воно відображає те, як конфлікт бачиться з Вашингтона: як вже вирішене питання, яке потрібно політично зафіксувати, але проблемою на цьому шляху є «слон в кімнаті» – Конституція України.
Далі – пряме порівняння: вступ України до НАТО прирівнюється до присутності ХАМАС на кордоні з Ізраїлем. У цій логіці – Україна не має права на безпекові союзи, бо це «загроза».
Прямо звучить майже погроза щодо проведення виборів, мовляв “Україна буде подолана”, Володимир Зеленський може не втриматись, бо “проти нього – ядерна держава з населенням у чотири рази більше”. І “зараз – найкращий час укладати угоду”, оскільки “Путін протягнув руку через стіл» Дональду президенту Трампу.
Що цікаво, Уїткофф впевнений, що весь час війни американці “терпіли цензуру”, яка не дозволяла їм “почути іншу сторону”. Тобто – Росію, яку тепер треба вислухати, тому що світ давно хоче бачити, як США і Росія «роблять добрі справи разом»: координують енергетику в Арктиці, ділять морські шляхи, постачають LNG-газ до Європи, розвивають штучний інтелект і ведуть діалог щодо Ірану.
Повна розшифровка блоку, що стосується України.
Я вирішив витратити час і передивився все інтерв’ю спецпредставника президента США Стивена Уїткоффа повністю.
І я в шоці.
Не від цинізму, ми виросли за ці два місяці і цим вже нікого не здивуєш. Хоча так і не зрозуміло, у який момент ми перейшли від риторики Росія – країна-агресор до порівняння України з Хамасом (там є і таке).
Шок – від загальної картини, яка вимальовується в головах людей, що реально впливають на світ. Уже навіть не важливо, як ми дійшли до цієї точки. Але по тому як саме вони моделюють реальність в Україні добре видно глибину зсуву у зовнішньополітичному мисленні найбільшої економіки планети.
Стивен Уїткофф – не просто чиновник. Це, ймовірно, найдавніший і найближчий друг Дональда Трампа в нинішній адміністрації. Вони знайомі ще з 1980-х, коли Уїткофф був юристом у справах нерухомості, а Трамп – його клієнтом. Їхній зв’язок давно став особистим. І сьогодні саме Уїткофф виконує найделікатніші доручення президента. Він озвучує не лише своє бачення, а й настрій у самому центрі нової політики США.
За цим посиланням – повна розшифровка блоку, що стосується України і окремих цитат Стіівена Уїткоффа. Якщо маєте час – раджу прочитати.
Якщо ж коротко, то у інтервʼю Уїткофф називає головною темою цієї війни «п’ять регіонів», де відбулися «референдуми», на яких «80–90% людей висловилися за те, щоб бути під владою Росії». У його риториці немає жодного сумніву в легітимності цих процесів – це називається «волевиявленням». Натомість слова “окупація” чи “анексія” не вживаються взагалі.
Фактичну анексію територій він описує як «повернення»: “Росія повернула ці п’ять регіонів. У неї є Крим. Вона отримала те, що хотіла.” Це формулювання – не випадковість. Воно відображає те, як конфлікт бачиться з Вашингтона: як вже вирішене питання, яке потрібно політично зафіксувати, але проблемою на цьому шляху є «слон в кімнаті» – Конституція України.
Далі – пряме порівняння: вступ України до НАТО прирівнюється до присутності ХАМАС на кордоні з Ізраїлем. У цій логіці – Україна не має права на безпекові союзи, бо це «загроза».
Прямо звучить майже погроза щодо проведення виборів, мовляв “Україна буде подолана”, Володимир Зеленський може не втриматись, бо “проти нього – ядерна держава з населенням у чотири рази більше”. І “зараз – найкращий час укладати угоду”, оскільки “Путін протягнув руку через стіл» Дональду президенту Трампу.
Що цікаво, Уїткофф впевнений, що весь час війни американці “терпіли цензуру”, яка не дозволяла їм “почути іншу сторону”. Тобто – Росію, яку тепер треба вислухати, тому що світ давно хоче бачити, як США і Росія «роблять добрі справи разом»: координують енергетику в Арктиці, ділять морські шляхи, постачають LNG-газ до Європи, розвивають штучний інтелект і ведуть діалог щодо Ірану.
Повна розшифровка блоку, що стосується України.
Можливо, ви це проґавили. А даремно. Журналіст "The Atlantic" випадково потрапив у закриту Signal-групу, де протягом кількох днів обговорювали майбутню військову операцію США в Ємені. Війна починається не в Пентагоні й не в Ситуаційній кімнаті Білого дому, а в месенджері. Віце-президент сперечається з міністром оборони. Обговорюються цілі, озброєння, таймінг, реакція союзників.
А за дві години по Ємену завдають реальних ударів. Група виявилася справжньою. При цьому журналіста ніхто не помічає, ніхто не запитує, хто він і що він тут робить. Ні до, ні після.
Ситуація сама по собі виглядає майже як у кіно. Але головне — не витік, а те, *як саме* обговорюються й ухвалюються рішення.
У переписці — жодної згадки про терміновість. Немає прямої загрози, немає неминучості. Є невдоволення Європою, обговорення логістики меседжів, репутаційні ризики. Міністр оборони каже, що «удар потрібен, щоб відновити стримування». Віце-президент уточнює, що «ніхто не знає, хто такі хусити», і висловлює сумнів: «а чи не суперечить це нашим словам про Європу?» Йому відповідають, що відкладати не можна — «інакше буде витік, і ми виглядатимемо слабкими».
Це не стратегічна дискусія. Це політтехнологічний розбір. Рішення про застосування сили обговорюються в логіці інформаційної кампанії. Основні категорії — не цілі й засоби, а «вчасно», «виглядатиме погано», «як пояснити», «кого звинуватити».
У якийсь момент заходить мова про те, як змусити Європу оплатити операцію — не в переносному, а в буквальному сенсі. «Якщо ми відновлюємо свободу навігації за власний рахунок, має бути компенсація». Це тон перемовин, але не між союзниками — між підрядником і клієнтом.
Ніхто не заперечує, що США мають право й ресурси захищати свої інтереси. Але риторика, на якій ґрунтується такий захист, дедалі більше нагадує не аналіз загроз, а мікс фрустрації, репутаційного розрахунку та роздратування на союзників.
Для України цей випадок — не привід для розчарування, а привід зрозуміти, як працюють механізми ухвалення рішень навіть на такому високому рівні. Це, звісно, посилює тривожність щодо рівня й форми ухвалення рішень. Але не повинно породжувати фрустрацію через те, що нас не розуміють. Не зобов’язані й не будуть. Там діють інші механізми, інша політична динаміка.
Там, де ми звикли очікувати виваженості, може домінувати чинник внутрішнього контексту, короткострокового іміджевого ефекту або інформаційного тиску. Там інша логіка, інші тригери, інші правила. І домінує внутрішній контекст — швидкий, емоційний, реактивний.
І, можливо, найпарадоксальніше в тому, що ці механізми стають дедалі менш формальними й дедалі більше схожими на ті, до яких ми самі давно звикли. Просто раніше здавалося, що «в них так не буває». Виявляється — буває.
А за дві години по Ємену завдають реальних ударів. Група виявилася справжньою. При цьому журналіста ніхто не помічає, ніхто не запитує, хто він і що він тут робить. Ні до, ні після.
Ситуація сама по собі виглядає майже як у кіно. Але головне — не витік, а те, *як саме* обговорюються й ухвалюються рішення.
У переписці — жодної згадки про терміновість. Немає прямої загрози, немає неминучості. Є невдоволення Європою, обговорення логістики меседжів, репутаційні ризики. Міністр оборони каже, що «удар потрібен, щоб відновити стримування». Віце-президент уточнює, що «ніхто не знає, хто такі хусити», і висловлює сумнів: «а чи не суперечить це нашим словам про Європу?» Йому відповідають, що відкладати не можна — «інакше буде витік, і ми виглядатимемо слабкими».
Це не стратегічна дискусія. Це політтехнологічний розбір. Рішення про застосування сили обговорюються в логіці інформаційної кампанії. Основні категорії — не цілі й засоби, а «вчасно», «виглядатиме погано», «як пояснити», «кого звинуватити».
У якийсь момент заходить мова про те, як змусити Європу оплатити операцію — не в переносному, а в буквальному сенсі. «Якщо ми відновлюємо свободу навігації за власний рахунок, має бути компенсація». Це тон перемовин, але не між союзниками — між підрядником і клієнтом.
Ніхто не заперечує, що США мають право й ресурси захищати свої інтереси. Але риторика, на якій ґрунтується такий захист, дедалі більше нагадує не аналіз загроз, а мікс фрустрації, репутаційного розрахунку та роздратування на союзників.
Для України цей випадок — не привід для розчарування, а привід зрозуміти, як працюють механізми ухвалення рішень навіть на такому високому рівні. Це, звісно, посилює тривожність щодо рівня й форми ухвалення рішень. Але не повинно породжувати фрустрацію через те, що нас не розуміють. Не зобов’язані й не будуть. Там діють інші механізми, інша політична динаміка.
Там, де ми звикли очікувати виваженості, може домінувати чинник внутрішнього контексту, короткострокового іміджевого ефекту або інформаційного тиску. Там інша логіка, інші тригери, інші правила. І домінує внутрішній контекст — швидкий, емоційний, реактивний.
І, можливо, найпарадоксальніше в тому, що ці механізми стають дедалі менш формальними й дедалі більше схожими на ті, до яких ми самі давно звикли. Просто раніше здавалося, що «в них так не буває». Виявляється — буває.
Ось так «непомітно» Москва пересіла з лави підсудних за стіл переговорів із прайс-листом.
І якщо США на це підуть, табличку «лідер вільного світу» сміливо можна міняти на «вільна каса».
І якщо США на це підуть, табличку «лідер вільного світу» сміливо можна міняти на «вільна каса».
US-UA Reconstruction Investment Fund DRAFT.pdf
936 KB
Про угоду з США щодо створення фонду вже писали Bloomberg, Financial Times, The Economist, The New York Times, WSJ, Politico, Forbes, Українська правда, Дзеркало тижня, NV, ЛБ, Babel. Факт її існування визнано й не спростовано. Так само, як і ключові деталі, викладені в численних аналітичних матеріалах.
Угода опинилася й у мене — не від джерел в українському чи американському уряді й точно не від осіб або структур, які навіть теоретично могли б бути пов’язані з Росією.
Я провів власний аналіз цього документа і вважаю правильним, щоби з ним змогли ознайомитися ті, кому справді важливо розуміти суть: юристи, економісти, аналітики, громадськість. Сам текст угоди — з дозволу тих, хто її мені передав — вперше публікую відкрито у цьому пості. А у своєму фб подаю стислий (хоч і не короткий) аналіз для тих, кому лінь читати весь документ.
Це не спроба зірвати угоду чи зупинити процес. Тут є критика — і вона місцями жорстка. Але це насамперед спроба розібратись без ілюзій: хто контролює фонд, які повноваження має Україна, що ми вкладаємо — і що реально отримаємо.
У фіналі я навів конкретні пропозиції, що варто змінити. І якщо дочитаєте до кінця, стане зрозуміло: ця угода — не загроза, а потенційна можливість. Але лише за умови, що ми скористаємося своїм правом її переглянути.
Вдале переформатування цієї угоди відкриває не ризик, а реальний шанс. І дуже великий.
Я дуже сподіваюся, що уряд України саме так подивиться на цю угоду. Знаю, що вже працює велика команда – і щиро бажаю їй успіху. Бо це ще один шанс. І, можливо, один із тих, які вже не повторяться. Але він – реальний. І ми маємо ним скористатися.
ПОВНИЙ АНАЛІЗ УГОДИ З РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ТУТ
Угода опинилася й у мене — не від джерел в українському чи американському уряді й точно не від осіб або структур, які навіть теоретично могли б бути пов’язані з Росією.
Я провів власний аналіз цього документа і вважаю правильним, щоби з ним змогли ознайомитися ті, кому справді важливо розуміти суть: юристи, економісти, аналітики, громадськість. Сам текст угоди — з дозволу тих, хто її мені передав — вперше публікую відкрито у цьому пості. А у своєму фб подаю стислий (хоч і не короткий) аналіз для тих, кому лінь читати весь документ.
Це не спроба зірвати угоду чи зупинити процес. Тут є критика — і вона місцями жорстка. Але це насамперед спроба розібратись без ілюзій: хто контролює фонд, які повноваження має Україна, що ми вкладаємо — і що реально отримаємо.
У фіналі я навів конкретні пропозиції, що варто змінити. І якщо дочитаєте до кінця, стане зрозуміло: ця угода — не загроза, а потенційна можливість. Але лише за умови, що ми скористаємося своїм правом її переглянути.
Вдале переформатування цієї угоди відкриває не ризик, а реальний шанс. І дуже великий.
Я дуже сподіваюся, що уряд України саме так подивиться на цю угоду. Знаю, що вже працює велика команда – і щиро бажаю їй успіху. Бо це ще один шанс. І, можливо, один із тих, які вже не повторяться. Але він – реальний. І ми маємо ним скористатися.
ПОВНИЙ АНАЛІЗ УГОДИ З РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ТУТ
Forwarded from Быть Или
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Генерал Кристофер Каволи, главнокомандующий НАТО в Европе, на слушаниях в сенатском комитете по вооружённым силам США.
Вопросы задают председатель Роджер Уикер (респ) и его зам Джек Рид (дем). У обоих на лацкане значки с флагами Украины и США.
- В феврале 2022 мы и мечтать не могли о таких потерях российских танков, верно?
- Нет, не могли. Я не ожидал, что война продлится так долго, и не ожидал, что Украина сможет уничтожить так много российских военных возможностей.
Что касается России, мы видим, что технический уровень её специалистов очень высок и эволюционирует на протяжении войны, но это касается лишь отдельных видов войск, это не является тенденцией по всем войскам. В целом, качество её войск, в особенности, наземных сил, ухудшается на протяжении войны.
Что касается Украины, мы видим противоположное: её армия начинала с "холодного старта", она развивалась и эволюционировала очень быстро.
- Если бы нам или нашим союзникам по НАТО довелось столкнуться с Россией, помогли ли бы нам извлечённые из её войны против Украины уроки, стали ли мы на голову лучше благодаря этому опыту?
- О да, господин председатель.
- А что российская экономика?
- Российское правительство перевело в турборежим оборонный сектор. Это создало огромное инфляционное давление на экономику, в особенности, в гражданском секторе. Они ответили огромными процентными ставками, чтобы сдержать инфляцию, что душит гражданскую экономику. Имея огромный рост в оборонном секторе у них атрофировался гражданский сектор. И им будет очень сложно разрешить этот дисбаланс.
- А как ситуация на поле боя? Мы видим, что украинская армия испытывает проблемы, и тем не менее, они всё ещё удерживают значительные территории, дают отпор россиянам и внедряют инновации на поле боя.
- Всё вышеперечисленное верно. Что касается Курской области, Россия собиралась выбить Украину оттуда ещё в сентябре 2024. Украина до сих пор удерживает там плацдарм. И немного даже зашла в Белгородскую область.
За Часов Яр и Торецк бои идут уже 8 месяцев. (За Часов Яр уже почти год, с конца апреля 2024, - прим.) В последние месяцы российское наступление в некоторой степени начало снижаться в масштабах и захваченных территориях. Они подошли близко к Покровску, но застряли там.
У России наблюдается нехватка бронетехники и живой силы. Украина, со своей стороны, заняла очень хорошие оборонительные позиции, хорошо окопалась, и, вероятно, решила некоторые свои проблемы с живой силой, которые она испытывала прошлой осенью. Украина расширила пул подлежащих мобилизации, пул добровольцев, а также провела хорошую работу по отправке на фронт тыловиков.
__
Жаль, что Каволи в этом году уходит на пенсию по достижению 60-летнего возраста. Каволи, кстати, свободно владеет русским языком и как никто знает своего противника.
Вопросы задают председатель Роджер Уикер (респ) и его зам Джек Рид (дем). У обоих на лацкане значки с флагами Украины и США.
- В феврале 2022 мы и мечтать не могли о таких потерях российских танков, верно?
- Нет, не могли. Я не ожидал, что война продлится так долго, и не ожидал, что Украина сможет уничтожить так много российских военных возможностей.
Что касается России, мы видим, что технический уровень её специалистов очень высок и эволюционирует на протяжении войны, но это касается лишь отдельных видов войск, это не является тенденцией по всем войскам. В целом, качество её войск, в особенности, наземных сил, ухудшается на протяжении войны.
Что касается Украины, мы видим противоположное: её армия начинала с "холодного старта", она развивалась и эволюционировала очень быстро.
- Если бы нам или нашим союзникам по НАТО довелось столкнуться с Россией, помогли ли бы нам извлечённые из её войны против Украины уроки, стали ли мы на голову лучше благодаря этому опыту?
- О да, господин председатель.
- А что российская экономика?
- Российское правительство перевело в турборежим оборонный сектор. Это создало огромное инфляционное давление на экономику, в особенности, в гражданском секторе. Они ответили огромными процентными ставками, чтобы сдержать инфляцию, что душит гражданскую экономику. Имея огромный рост в оборонном секторе у них атрофировался гражданский сектор. И им будет очень сложно разрешить этот дисбаланс.
- А как ситуация на поле боя? Мы видим, что украинская армия испытывает проблемы, и тем не менее, они всё ещё удерживают значительные территории, дают отпор россиянам и внедряют инновации на поле боя.
- Всё вышеперечисленное верно. Что касается Курской области, Россия собиралась выбить Украину оттуда ещё в сентябре 2024. Украина до сих пор удерживает там плацдарм. И немного даже зашла в Белгородскую область.
За Часов Яр и Торецк бои идут уже 8 месяцев. (За Часов Яр уже почти год, с конца апреля 2024, - прим.) В последние месяцы российское наступление в некоторой степени начало снижаться в масштабах и захваченных территориях. Они подошли близко к Покровску, но застряли там.
У России наблюдается нехватка бронетехники и живой силы. Украина, со своей стороны, заняла очень хорошие оборонительные позиции, хорошо окопалась, и, вероятно, решила некоторые свои проблемы с живой силой, которые она испытывала прошлой осенью. Украина расширила пул подлежащих мобилизации, пул добровольцев, а также провела хорошую работу по отправке на фронт тыловиков.
__
Жаль, что Каволи в этом году уходит на пенсию по достижению 60-летнего возраста. Каволи, кстати, свободно владеет русским языком и как никто знает своего противника.