Поки я готую великий звіт щодо 2024 року, ось вам трохи сумної статистики з нього.

До цього варто додати, що за весь рік у чарті, який будувався на даних Spotify, побувало всього 211 треків із 53 383 випущених. Український слухач слухає одні й ті самі пісні від одних і тих самих артистів. У цьому винен не тільки слухач, а й самі артисти, муз. медіа та муз. ринок.

Я давно про це кажу і наголошую, що рано радіти просто великій кількості українського контенту. Так уже вийшло, що в нашій країні регулярно відбуваються події, не побоюся цього слова, глобального масштабу. І це сприяє появі реакційного контенту. Багато реакційного контенту.

Але коли ситуація виходить на плато, виявляється, що місткість ринку дуже низька. І немає ані економічного, ані морального стимулу творити далі, якщо ти не "вистрілив" особливо високо. І проблема тут не в "невігласах-українчиках", які не хочуть слухати українських артистів. Проблема в тому, що українці досі не платять за контент, не підписуються на стримінги, мало ходять на концерти (зібрати зал за межами Києва й Львова дуже важко). Просто тому що це не є усталеною нормою. Тут з музикою борються кінотеатри, стендапи, нетфлікс, пиво з друзями. Але бачимо, що в театрах поперло. Стендапи ростуть. Це означає, що, знову ж таки, проблема не в українцях.

Проблема в тому, що час іде, а ринок не формується. Не продає себе, як це робить книжковий ринок або стендапи. Артисти отримують мало грошей зі стримінгів і майже не отримують роялті. Держава в особі Мінкульта направляє гроші на телемарафон і виробництво серіалів, але воює з кіноспільнотою та не помічає існування музики як такої.

Це тема на пару годин обговорення. Єдиний висновок, який я хочу тут вичленити: кількість не формує глибину. Те що у нас просто ДУЖЕ БАГАТО нової української музики ще не означає, що у нас сформувалася індустрія чи навіть творчий фундамент, на який будуть спиратися завтрашні музиканти. Усе ще тільки формується і, як на мене, задача як представників індустрії, так і відповідальних людей у державі сприяти цьому там, де це можливо.

Але поки складається враження, що далі лозунгів "культура дуже важлива" справа здебільшого нікуди не рухається.

Шо я можу сказати по Греммі

Рік Беато правий — пора вводити категорію «для пенсіонерів». Бо жодні Фонтейнс ДіСі не зможуть передавити авторитет умовних Роллінг Стоунз. Нагорода за найкращу рок-пісню для The Beatles, яка наполовину зібрана ШІ (які навіть не прийшли на церемонію) — це взагалі нонсенс.

Бейонсе мала отримувати Греммі за Lemonade. У Біллі Айліш кращий альбом. На кантрі-альбом Бейонсе теж не дотягнула, хоча отримала.

Кендрік безумовно дуже крутий і все отримав по ділу, але його домінація починає втомлювати.

Радий за Doechii, вона дійсно крута. Радий за Tame Impala. Логічно, що відзначили Шапель Роан, Сабріну та Charli xcx. Вони напрацювали. Колаба Бруно Марсу і Леді Гага — як на мене абсурд. У Біллі і Chali xcx набагато кращий трек.

З плюсів: домінація Тіктока починає спадати, що не може не радувати. Або принаймні він перестав ламати ринок, як це було 3-4 роки тому і всі до нього звикли. Думаю, що і для Бейонсе це остання церемонія, з якої вона йде з охапкою грамофонів.

Тейлор нічого не отримала, але й альбом (як для Тейлор) провалився. Але для її масштаба це вже й не принципово.

Дуже цікаве інтерв'ю дали The Black Keys на фоні звільнення власного менеджменту і зриву туру у 2024 році

Коротка передісторія: The Black Keys поїхали в тур Європою, потім мали давати тур Америкою. Але спочатку їхній альбом Ohio Players відверто погано прийняли журналісти. А потім вони публічно звільнили менеджмент та піар-команду і скасували весь тур. Після того була перепалка саркастичними твітами і гурт затих.

І от вони дали інтерв'ю The Rolling Stone, в якому розповіли про те, що ж відбувалося. З цікавого:

- The Black Keys кажуть, що американська музична індустрія настільки монополізована кількома взаємопов'язаними компаніями, що ти не можеш посваритися з однієї з них і не мати наслідків в усіх інших сферах.
- Менеджмент на них заробляв, але взагалі не парився про якість туру. Через що вони всіх і звільнили.
- Музиканти кажуть, що квиткові оператори заробляють на одному квитку більше, ніж самі музиканти. До речі вартість квитків теж виставляли не вони, а менеджмент.
- Вони зіграли на крипто-івенті. На запитання навіщо? відповіли дуже просто - у нас закінчилися бабки, а треба було платити зарплати. Нам запропонували купу грошей, а на схожому івенті вже грали Black Pumas. От вони й погодилися.
- Загалом гурт визнає, що втратив контроль над ситуацією, що призвело до катастрофи у 2024, бо вони хотіли просто робити музику і не паритися за все інше.

Цікаво проводити паралелі з нашим ринком. Справедливості заради, у нас поки нема такого величезного гравця як Live Nation, який де-факто став монополістом в концертному житті Америки.

https://au.rollingstone.com/music/music-features/black-keys-interview-tour-canceled-new-album-no-rain-no-flowers-71787/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAAR0cCvaBkvq7e0lZVUvTBXpNsq2aPxxkrofCKgNq3zaSco1e_4zDjL2bSmY_aem_SZFkEX3nHq3CDwOAZ0IDGg

Ми випустили кліп на пісню «Кипариси» з Black Balloon!

Це багато в чому персональна історія Алі про її Крим, Крим у якому вона виросла і до якого зараз не може повернутися.

Я теж провів у Криму ледь не всі дитячі канікули, а саме в містечку Щолкіно, яке на Казантипі. Колись ми ще їздили в дуже дивний санаторій в Євпаторії. Останній раз я був у Севастополі, був в абсолютному захваті від Фіолента, абсолютній ярості від блох, які чомусь заполонили нашу зйомну хату, і чистому екстазі від сарми в Бахчисараї.

Відео зробив художник Саша Гамала, він роздрукував відзняте Альоною Рижук, і перезібрав заново зі своїм баченням.

https://www.youtube.com/watch?v=cHMUTimYkyw

Майже місяць пройшов після Нацвідбору на Євробачення. Стало цікаво подивитися, хто з учасників що за цей час зробив

Влад Шериф – нічого. Доведеться повертать Байдаку 50 грн
Абіє – нічого
MOLODI – цей місяць доволі активно ходять на всякі шоу і інтерв'ю. Випустили сингл «Одна на мільйон». Видно, що працюють
Future Culture – нічого. Мають на спотіфай одну пісню. АПД: дали концерт в Меззаніні, в лайнапі Бові найт
Маша Кондратенко – оголосила сольник в Києві 15 березня в Atlas. Активно його промотує
KHAYAT – оголосив сольний в Origin Stage 3 квітня та у Львові.
FIINKA – нічого.
KRYLATA – показала демку майбутньої пісні.
Ziferblat – тут ясно.
ДК Енергетик – анонсували концерти в Києві і Львові.

В сухому залишку, на період після участі в найбільш медійному конкурсі на місяць вперед матеріал був заготовлений у Molodi. Маша, KHAYAT і ДК Енергетик цей інфопривід хочуть використати для двох концертів. Чесно кажучи, не вражає

АПД: Маша Кондратенко перенесла сольник на осінь

Врешті внаслідок цього Нацвідбору найбільше переміг 5 Vymir

https://www.youtube.com/watch?v=XXatkBnmTmg

Голосуй за Бондаренка!

Потрапив у шортлист "Майстер (Майстриня) року" від Jager Music Awards. У компанії Макса Нагорняка й Ірини Горової. Якщо вважаєте, шо я заслужив, можете проголосувати. Буду вдячний

https://jagermusicawards.com.ua/

Мені дуже сподобався концерт Шмальгаузен

У суботу я був в Палаці Україна на великому концерті Шмальгаузена «ТвійВіль». І, чесно кажучи, отримав купу задоволення. Я ніколи раніше наживо на них не був, а з творчості знав хіба найвідоміші пісні, а також захоплювався треком і кліпом «Втомлена стріт». Але фанатом чи просто шанувальником назвати мене було важко.

Перше, з чим треба розібратися. Шмальгаузен – не музичний гурт. Але й не театральна трупа. Те, що відбувалося на сцені, – це концерт, розбавлений і приправлений загальною наративною лінією про корабель, що неминуче пливе до власної загибелі. В цьому було багато театральщини, багато гри, багато того, що на концертах зазвичай не побачиш. І саме це зробило цей виступ особливим.

Я завжди вважав, що будь-який вихід на сцену, будь то виступ на лінійці в школі чи на збірній солянці в теплому ламповому – це вже свого роду театр. На сцені недостатньо просто грати на інструментах, люди чекають якщо не на шоу, то принаймні на емоцію. Шмальгаузен це чудово розуміють. Вони заповнюють театром там, де зазвичай були б паузи. Вони дограють емоційно, стрибаючи й танцюючи там, де багато артистів покладаються виключно на музичну майстерність. Окремої поваги заслуговує персонаж Вернера (Георгій Ярмоленко), який більшу частину часу просто заповнює собою сцену, особливо нічого не граючи і не співаючи. Мені це нагадало покійного на жаль Михайла Кабанова, який вносив елемент перформанса в концерти Оркестра Че, що одразу вирізняло їх з-поміж інших.

Чесно кажучи, як людина, яка сприймала цей проєкт радше як театральний, я був приємно вражений рівнем гри на інструментах. Усі грають круто, саксофон Романа Дебріна додає всьому цьому джазового вайбу, а Владиславу Михальчуку хочеться респектнути щонайменше за кількість цікавих ефектів на гітарі, а також за поведінку на сцені наче справжня рокзірка. Але це можна сказати про всіх на сцені: Михайло Матюхін мало того, що відіграє всі фортепіанні партії, ще й співає й танцює незгірше за попартистів. Барабанщик Кирило Липко проявляє театральні таланти там, де на це не очікуєш і це чудово розбавляє історію. А бас-гітарист Євгеній Запояско, мені здається, був абсолютно щасливий всі 2 години вистави.

Мені було достатньо всього: взаємодії з залом, різноманітної музики від шансона до пост-панка і навіть пост-рока, харизми шести чоловіків, які віддавалися на сцені і віддачу залу, який їх щиро обожнює. Я дуже поважаю в артистах професіоналізм, самовідданість, креативність та сміливість. Попри те, що це абсолютно ескапістська творчість, яка тримається на патетиці й високопарних метафорах, це не викликало в мене відрази, бо я й не очікував, що цей проєкт буде мене занурювати в сьогодення. Скоріше навіть навпаки.

Загалом, я кайфанув, це було класно

А ну да, якщо раптом складеться враження, що своїм ескапізмом гурт ховається від війни, то ні. Вони за 2 хвилини буквально змогли зібрати 150к на ССО одразу по завершенню виступу.

Боюся, на міжнародному рівні ми вже не доведемо, що нема "хороших рускіх"

Це видно по успіху Анори. Нещодавно я зустрічався з подругою, яка дуже добре розбирається в кіно. Я запитав її за Анору і рускій слід, а вона мені пояснила: "Льоша, розумієш, для американців це не кіно про рускіх. Вони взагалі на це не зважають, для них це - про класову нерівність, а з якої країни той олігарх - пофігу". А українці, які з усіх боків кричать про зраду, їм здаються просто божевільними дурачками.

З інших джерел я чув про те, що на міжнародних музичних фестивалях зараз намагаються уникати українських артистів, якщо в лайнапі є російські. Здавалося б, ситуація мала би бути зворотною, але якщо подивитися з перспективи організаторів: українці – це ризик. Вони постійно чимось незадоволені, проти чогось протестують. А рускі завжди навпаки раді, що їх кудись запросили. А в аудиторії ніхто паспорти на вході перевіряти не буде.

Ситуація з кліпом Томмі Кеша та українсько-російською командою (та їхніми спробами виправдань) показує й те, що цей баланс зрушено й всередині індустрії. "Головне, щоб людина хороша" і "ну вони проти війни" звучать, як головні аргументи. І я певен, що в межах діаспори ці аргументи часто не викликають нерозуміння. Я чув багато історій про те як "хороші росіяни", українські біженці, білоруси збираються за кордоном в спільні комьюніті і їм абсолютно ок.

Відсутність бодай якоїсь комунікаційної політики на рівні держави, відсутність стратегічної підтримки української культури за кордоном, волатильне ставлення до біженців з боку держави та й банально 3 роки війни призвели до того, що нам так і не вдалося пояснити умовному європейцю або американцю чим поганий росіянин за кордоном і яким чином він винен у війні. Справедливості заради й багатьом українцям це пояснити не вдалося, які й далі не бачать взаємозв'язку між прослуховуванням Моргенштерна чи переглядом "Слова пацана" та війною.

Тому мені здається, що на рівні індустрії треба змиритися, що рускіх ми звідусіль не виженемо, а от нам там треба лунати. Це не означає, що з ними треба сідати на спільні панелі, брататися і веселитися. Звісно треба максимально чітко окреслювати свою позицію. Але зливатися з будь-яких міжнародних форумів через те що там запросили ліберальних росіян – думаю, це не продуктивно. Це те, що стосується індустрії.

А от хто дійсно міг би допомогти в цій ситуації – це українці за кордоном. Які могли б ходити на всі події, де є росіяни, і різними способами впливати. Влаштовувати акції протесту, ставити незручні питання, робити розголос всередині місцевих спільнот, давати коментарі медіа, проявляти активну позицію. Інфільтруватися в закордонні медіа, спілкуватися з тамтешніми блогерами, пояснювати їм ті речі, які зрозумілі тут але незрозумілі там. Тобто давити з позиції власне споживачів цього контенту, клієнтів, покупців, якщо ваша ласка. Гроші завжди переконливіші за слова. На жаль, я майже не бачу такої активності.

Якщо прийняти позицію, що все одно все залежить від переговорів Трампа, Путіна, Зеленського і Європи, то глобально все вищенаписане не має значення. Але зі стратегічної точки зору та культурної експансії української думки на роки вперед, треба випрацьовувати робочі моделі впливу. І змінюватися, якщо існуюча модель не працює.

Можливо, я не правий, але на жаль забагато фактів, в тому числі 5 Оскарів Анорі, підказують, що ми щось робимо не так.

Мій друг і колега Влад Лагода запустив ютуб-канал

У першому відео він розповідає про досвід знімання кліпів для Tember Blanche. Тут про кліпи, зняті власними силами, про кліпи, які знімав продакшн, про кліпи, які знімали друзі.

Загалом, дуже цінний контент для музикантів, які починаються свою карʼєру і ще не до кінця уявляють, з чим їм доведеться стикнутися, якщо вони хочуть займатися музикою всерйоз. У нас майже немає подібного контенту українською мовою та про український ринок, тож Влад насправді робить велику справу.

Подивитися, підписатися можна тут:

https://www.youtube.com/watch?v=NRME5kYJuy8

Зараз в групах в тг несеться обговорення чергового нарікання, що музичної журналістики у нас нема, все погано, нових голосів не чутно

І я подумав навіть не про це. Бо це тема перетравлена вже купу разів і вона все одно впирається в питання грошей. Мене більше зацікавила думка про недопуск нових авторів писати про круту нову музику.

Ми кілька разів оголошували набори авторів на Лірум. Причому мали і навіть зараз маємо під це бюджет. Не великий, але бюджет. Так от у 95% випадків автор приходив з одним (максимум, двома) матеріалами, які хотів написати. Частіше за все, це були матеріали, які або не підпадали під формат видання, або вимагали серйозної редактури. А на моменті, коли треба було написати про щось актуальне або важливе в моменті – ці автори зникали.

Типова ситуація, коли приходить автор і каже "Я хочу написати про новий альбом Dua Lipa", ти кажеш "Супер, але ми видання про українську музику, можеш написати, наприклад, про DOROFEEVA?" і автор просто перестає відповідати.

Люди дуже сильно плутають блогерство й журналістику. Ба більше, письмо "для душі" і професійне. Як журналіст – твоя задача писати, відповідно до теперішніх викликів, формату видання і інфоприводів. А не просто тоді, коли тобі прийшло натхнення і твій улюблений артист випустив альбом.

Люди, які пропрацювали в редакціях якийсь час це чудово розуміють. Але зазвичай ці люди не пишуть постів про смерть тої чи іншої журналістики, бо надто добре знають як воно всередині.

Що я можу сказати по башкирам в топі епл мюзік і реакції купи ЗМІ і блогерів на це.

От би всі згадували про українську музику не тільки тоді, коли в ній зʼявляються росіяни.

Трохи розширю думку: ЗМІ і блогери, які глобально за українською культурою не слідкують, звертають увагу тільки на ЗРАДУ або ПЕРЕМОГУ. Тому українська музика в загальний контекст лягає тільки під час Євробачення чи моргенштернів різних мастей.

А так, медіа не вишукують інфоприводи в музичній індустрії. За останній час, наприклад, відбулася Jager Music Awards, Курган і Агрегат та Жадан оголосили про Палац Спорту, МУР випустили кіно, Джамала оголосила концерт із видатним QIRIM. Це я пройшовся просто по новинах, без заглиблення. Нічого з цього не зацікавило ні великі медіа, ні блогерів.

Зате уже тиждень всі обговорюють якихось башкирів.

Боб Ділан: Цілковитий незнайомець. Хороше, але не видатне кіно

Подивився на вихідних, по дорозі до Івано-Франківська, A Complete Unknown про Боба Ділана з Тімоти Шаламе в головній ролі. Фільм нашумівший, з претензією на Оскар, принаймні за головну чоловічу роліь.

Я його подивився не стільки з сінефільського, скільки з музичного інтересу і ні про що не шкодую. Це красиве, вдумливе, непогано зібране кіно, зі зрозумілим конфліктом та сценарієм, що намагається не надто втручатися в те, як воно було насправді.

Шаламе грає цілком переконливо, навіть попри те, що 60% його реплік зводяться до зажованого «I don’t know». Але головне тут не стільки його акторська гра, скільки виконання пісень, і це дійсно зроблено вражаюче якісно. (Але не на Оскар…)

Загалом, це кіно варто дивитися, якщо ви готові почути купу пісень Ділана без особливо динамічного відеоряду. Я був готовий, бо Ділана якщо не люблю, то поважаю, тому мене це не тяготило.

Але збентежило мене передусім те, що сам персонаж Ділана для мене аж ніяк не розкрився після 2-годинного автобіографічного кіна. Я так і не зрозумів, чому він став саме таким, як йому вдається писати настільки глибинні тексти, живучи в благополучному Нью-Йорку, яким чином він вдосконалював свій талант, окрім як томно граючи на гітарі на ліжках своїх жінок. Загалом історія дивує пласкістю, де алкоголізм Ділана зводять буквально до одного моменту і пляшок на фоні, а історію становлення до… незрозуміло чого, якщо чесно. Він просто одномоментно прокидається знаменитим.

Цей фільм однодзначно краще за «Богемську рапсодію» (але майже все краще за Богемську рапсодію). Він змусив мене потім годину гуглити факти про Ділана, але все це виглядало як відчайдушна спроба показати що Ділан мудак, не показуючи, що він мудак і, боже збав, не образивши митця.

6/10, хороший варіант на вечір, особливо якщо любите Ділана

це я

🦧 Навіщо робити альбоми і знімати кліпи?

Зарубилися з Владом за те, чи треба взагалі сьогодні створювати альбоми, де люди знаходять нову музику і чи можна прожити артисту без тіктоку.

В меню: суперечка, чи Жадан це поп, які кліпи Tember Blanche брали на М1, чому Олексій ностальгує за айподами і купа роздумів про те, кому варто сьогодні робити альбоми, а кому — ні.

Також посперечалися про те, чи існує по-справжньому погана музика, кому дійсно потрібна музична критика і чому радіо не допомагає збирати зали.

Подкаст Звучить! Новий випуск! Сідайте вечеряти, вмикайте нас!

https://www.youtube.com/watch?v=o5MCcBVrsLI

Підписуйтеся на Звучить! в телеграмі. Буде більше контенту

🤙 Новий формат! Ранковий вайб

До Влада вчора вранці прийшов легендарний Олег Новіков і разом вони послухали нові українські пісні.

Від KOLA до Віторка Павліка, від ТУЧІ до нового альбому Ziferblat. Субʼєктивно про те, що зараз відбувається в українській музиці.

Кажіть, як вам формат? І чи варто його продовжувати?

https://youtu.be/NHuhg_ug6oc?si=Js4awp2TjFmj4sqY

Я в абсолютному захваті від Литви. За все Євробачення справжню музику дали вони і Циферблат

В Австрії добре, у Нідерландів харизматично, у Швейцарії красиво.

Але щоб мене зачепило, то це Литва однозначно