Сьогодні день працівника суду.

Маю багато знайомих, які працюють в судах і Сьогодні день працівників суду.

Можна написати довгий пост з історичними аналогіями і філософськими посиланнями, але хочу про мирське.

Про гроші.

Є дві реформи, які можуть ніколи повноцінно не відбутися через це – судова і правничої освіти. Можна скільки завгодно писати красиві стратегії і плани, говорити про клієнтооорієнтованість і європейські стандарти, але до того моменту, поки судді, працівники апаратів і викладачі не будуть мати зарплат адекватних ринку, ці реформи приречені на невдачу, навіть якщо будуть формально-технічні успіхи.

Не тому, що це може запобігти чомусь – хабарництву, плагіату чи ін.

А тому, що без цього з обох систем – правосуддя і правничої освіти просто будуть йти кращі. Або й просто не приходити туди.

Вирішення цієї проблеми це не єдина запорука успіху, але невід’ємна.

Одним із найдискутивніших питань реформи адвокатури є монополія НААУ і одним із головних аргументів "за" неї є її безальтернативність.

Що цікаво, у випадку лікарського самоврядуванні ситуація діаметрально протилежна і аргументи застосовуються зворотні

"

Головний аргумент відмов: примусовість членства, що суперечить Конституції і закону «Про громадські обʼєднання», відповідно до яких ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке обʼєднання громадян. Другою причиною стали ймовірні корупційні фактори. Мовляв, на даному етапі розвитку медицини в Україні, враховуючи ризики створення нових корупційних схем, необхідно відмовитись від передачі організаціям лікарського самоврядування функцій державного контролю і впливу, зокрема, надання, зупинення і припинення права на здійснення лікарської практики, визначення потреби у лікарських кадрах, формуванні держзамовлення на освіту, участь в управлінні якістю освіти, участь у організації торгів

. "- Олег Дуда, "Українське Лікарське Товариство і суспільство.

Лікарів і адвокатів завжди порівнюють, як не як. То ж цей кут зору теж цікавий, щоб оцінити власний статускво

Справжній український адвокат

“Перед Богом і Західно-Українською Республікою обітую як адвокат поступати згідно з обовʼязуючими законами, а зокрема з приписами адвокатської ординації”.

Саме так, приблизно, звучала присяга яку в січні 1919 року запровадив дежавний секретар судівництва ЗУНР Осип Бурачинський.

Проте зі всіх адвокатів, які її складали, лише один – Віктор Пацлавський, який й ініціював її запровадження, уник складання повторної присяги вже в період Польщі. Він зумів обстояти це в апеляції, яка, хоч і не визнала ЗУНР, проте зазначила, що Самбірська адвокатська палата, яка своїм рішенням і надала Пацлавському доступ до адвокатської професії, була автономною і керувала австрійськими законами, які продовжували діяти в той час, а, отже, ключовим було саме рішення Палати, а не форма присяги.

Через цей факт Пацлавського в міжвоєнній Галичині називали "справді українського адвоката, єдиного, який нікому більше не складав адвокатської присяги, як лиш Україні''.

Він таким і залишився – вже на еміграції в США він працював вчителем фортепіано, у віці за 60 років ставати адвокатом в Штатах, очевидно, було б дуже складно.

P.S.Це з того, що не увійде до книги. Можливо ще щось цікаве перенесу сюди.

Книга права приватного або про рекодифікацію

Новий Цивільний кодекс складно назвати законодавчим актом. Швидше це авторське бачення або-ж просто «апробація результатів дисертаційного дослідження».

Мабуть ключовою проблемою є його незавершеність.

Перестановка слів у назві ще не свідчить про якісь рішучі зміни підходів в термінології. У тексті рідкісні українські слова як «доброзвичайний» сусідять із «еманацією», а чому «постанативний» краще за «посмертний» незрозуміло.

А впровадження справді потрібних інструментів, на кшталт астренту, «збалансовуються» правом на особистий чи родовий герб і тому подібним.

Але що-ж: якщо у бажанні залишити свій слід в історії обирати між «народовладдям», скасуванням переведення годинника і Конституційним Судом в Хмельницькому чи «Книгою права приватного» то вже краще ця книга.

Звісно, якщо (if!), ця Верховна Рада матиме достатньо часу і голосів щоб його прийняти, а Президент – підписати.

Про невеселе - ситуацію навколо Національного військового меморіалу

Сьогодні міністерка у справах ветеранів була у Верховній Раді. З релізу про її виступ два моменти особливо юридично цікаві.

"Міністерка у справах ветеранів заявила, що місця поховання полеглих захисників є недоторканними, а Мінветеранів напрацьовує юридичний механізм реагування на рішення Верховного Суду щодо території НВМК", - взагалі цікаво, які можуть ще "юридичні механізми реагування" крім виконання, але це заявка на нову саморегулівну професію "реагувальників на судові рішення".

Також вона говорила про "механізми пріоритизації вшанування під час ухвалення рішень щодо природоохоронних зон". Я сподіваюся ця історія буде розв'язана саме локально, щоб вирішити питання з меморіалом в Києві. В іншому випадку за кілька років історія з Трампом і гольфклубом оформленим як цвинтар за рахунок могили його дружини для мінімізації податків, здаватиметься дитячою казочкою за рівнем цинізму.

Я реаліст - і вся ситуація з Національним меморіалом, і до чого її довели не дає приводів для інших очікувань. На жаль.

Полеглі Герої заслуговують спокою - в усіх сенсах.

https://www.pravda.com.ua/news/2026/02/03/8019229/

Закон про психологів

А ви теж помітили засилля психотерапевтів, ґештальтерапевтів і ще бозна кого в усіх соцмережах? Під «бозна кого» я маю на увагі не усіх, хто себе позиціонує як психолог чи терапевт, а тих, хто без закінченої освіти, максимум з магістратурою або ж просто після якихось курсів береться радити і лікувати психологічні проблеми інших.

В Польщі точно помітили і прийняли закон про професію психолога, який має врегулювати цю діяльність, а саме:

- Встановлено чітке визначення психологічних послуг та доступу професії.
- Запроваджується офіційний реєстр психологів, де можна буде перевірити, чи має фахівець законне право практикувати.
- Створюється професійне самоврядування психологів, яке відповідатиме за стандарти, етику та дисциплінарну відповідальність.
- Передбачено відповідальність за незаконне використання терміну «психолог».
- Вводяться вимоги щодо освіти та період практики під наглядом наставника.

Ринок, який існував без ефективного контролю, отримує інституційну рамку. Насправді, це той випадок, коли регулювання того хаосу справді потрібне – наслідки від таких консультацій на межі з шаманізмом цілком можуть бути фатальними.

І так само сподіваюся, що в нас такі рішення не за горами. Як каже один мій друг діагнози більшості цих «спеціалістів» зводяться до того, що всі проблеми через маму, яка насварила за погану оцінку в п’ятому класі.

Реформа кумівства

Сьогодні в суді щодо обрання запобіжного заходу ексміністр енергетики і юстиції Герман Галущенко заявив, що "оплату дорогого навчання його сина у Швейцарії взяв на себе хрещений батько. Хто саме це зробив він не уточнив, пояснивши, що «це некоректно». За його словами, у нього багато кумів і всі вони забезпечені".

Ця заява може мати серйозний потенціал до реформ, зокрема:

1.Законодавче закріплення вимоги про внесення декларантом відомостей про хресних батьків на рівні з батьками і похресників на рівні з дітьми до майнових декларацій

2.Легалізація та внесення положень про статус хресних батьків (кумів) в проєкт Книги права приватного

3.Створення Реєстру хресних батьків (кумів)

Також можна розглянути заборону "перехресного кумівства", відповідальність за невиконання обов'язків хресних батьків (потенційно з'явиться судова практика щодо недарування подарунків на Миколая протягом останніх трьох років), обмеження можливості бути хресним в більше ніж 12 дітей.

Чесно, не здивуюся, якщо щось таке з'явиться. Такі часи.

Щодо сьогоднішньої новини дня в адвокатурі, то згадалася думка одного з найавторитетніших українських адвокатів свого часу Маріяна Глушкевича, висловлена у 1929 році, який розглядав адвокатуру як "такий необхідний стан як армія".

З цієї точки зору обіцянку було виконано.

Також Глушкевич вважав, що "без спосібної, стоячої на високому етичному рівні, сміливої і незалежної адвокатури, годі собі уявити успішну боротьбу за права спільнот, за правдиву оборону громадянських та національних свобод" .

Вважатимемо анонсом реформи адвокатури.

Ех, а я пару років ходив з думкою провести такий же експеримент зі статею на тему «Державно-правові погляди Святослава Вакарчука у ранній творчості гурту «Океан Ельзи» (1994-2003 рр.)».
Все часу не було.
Треба шукати грант.

На цю тему я багато писав, в тому числі і на цьому каналі.

Нарешті вдалося завершити написання і книги. Якщо б назвати три важливі речі про неї, то це:
- Вона на першоджерелах: спогади, публікації, архівні матеріали були реально опрацьовані, а не через інші джерела
- Є, багато, справді цікавих фактів про той час і унікальних свідчень з перших уст
- Охоплено різні аспекти: від діяльності Союзу як організації, до взаємин, навіть дуже особистих, між українськими адвокатами

Мета передзамовлення – щоб книга розійшлася, а не фандрейзинг, бо розумію, що це точно не бестеселер. Все ж це наукове дослідження, а не нонфікшн, так писати мені ще треба вчитися, тому боюся порівнянь із «Східно-Західною вулицею», з якою я, мимоволі, асоціююся.

Але якщо комусь цікаво і бажає бути зазначеним на сторінці тих, хто підтримав видання – можна зареєструватися за посиланням https://cutt.ly/DtRL0dAC

Вартість символічна на наш час - 400 грн

Бачу, це інтерв'ю для регіонального медіа вже починає цитуватися в пабліках.

Я перетинався з паном Сергієм на заходах і бував у нього в засіданні і це інтерв'ю озвучується в голові його голосом, що додає шарму.

В'ю справді цікаве, хоч і в багатьох моментах суб'єктивне: якісь речі ідеалізуються, якісь коментуються емоційно.

Але це перший, на моїй пам'яті, зріз історії українського правосуддя від судді першої інстанції з деталями про Медведчука, Портнова, Ківалова і багатьма іншими.

Тому рекомендую.

https://zaxid.net/yakshho_rishennya_bude_ne_na_korist_medvedchuka_tebe_pohoronyat_n1632319

Маніфест глухого кута

Ця колонка голови "Автомайдану" Катерини Бутко, насамперед в частині де авторка коментує чинних суддів ВАКС, які є кандидатами до Апеляційної палати є хрестоматійним діагнозом, висловлюючись науковою мовою "сучасним підходам профільних організацій громадянського суспільства до реформування судової та антикорупційної системи".

Що ми маємо: судовий орган, у принципі, з найкращою репутацією (при всіх інших) серед всіх інстанцій та юрисдикцій, із суддями, які за майже 7 років, в принципі, обійшлися без гучних скандалів.

Але з тексту в непідготовленого читача може скластися стійке враження, що "щось там мутять". Кілька цитат, спершу узагальнена:

"Усі вони подавалися на конкурс з бажанням перейти на роботу до Апеляційної палати ВАКС. Адже ця робота краще оплачується" - ууух як, я не вірю, що вони повторили цей подвиг щирості.

Далі феєрія йде по персоналіям.

"суддя Крикливий у складі колегії відмовив у задоволенні клопотання прокурора САП щодо спеціального досудового розслідування стосовно екснардепа Логвинського. При цьому апеляція пізніше дозволила таке розслідування", - наскільки я пригадую колегія означає трьох суддів, і в такому разі хотілося б почитати про юридичні аргументи, але ні.

"Суддя Дубас відмовився розглядати продовження запобіжного заходу для ексзаступника голови Вищого господарського суду Артура Ємельянова, якого підозрюють у хабарництві, заявивши, що справа не підсудна ВАКС. Хоча апеляція двічі підтвердила, що її має розглядати саме ВАКС, і Дубас був зобовʼязаний врахувати позицію апеляції", - я не дуже впевнений, що він аж так неминуче мав враховувати позицію апеляційного суду загальної інстанції, поправте, колеги, і знову ж таки, а юридичні аргументи в рішенні були?

А також суддя Дубас "за весь цей час як головуючий має 10 вироків, з яких 8 ухвалені на підставі угоди про визнання винуватості. До вироку судовий розгляд він довів лише в двох справах. Цей показник значно нижчий, ніж у інших його колег, які брали участь в конкурсі. Наприклад, в тієї ж судді Сікори 15 вироків, з яких лише 5 по угодах зі слідством", - а якщо буде суддя в якого 25 і 0, відповідно, Сікора в нас теж має бути піддана остракізму, чи як?

Далі знову узагальнюючи авторка твердить, що "Ключовою проблемою, яка стосується більшості суддів ВАКС, є занадто довгий розгляд справ і відсутність вироків в найгучніших топкорупційних справах" - чому він занадто довгий і які критерії "гучності" вона не наводить, як і чому "гучність" важлива. І взагалі через "пасивне ставлення деяких суддів до ведення судового процесу... з кожним роком все більше осіб звільняють від відповідальності через сплив строків давності".

Який можна зробити висновок: з цих позицій, ВАКС є непотрібним і абсолютно зайвим органом.

Чому так? Бо:
1.Їх позиція не про зміст, а про показники (згадалося, як в часи моєї юності, завжди був ризик стати "показником" в якогось міліціонера чи патруля)
2.Суддівський розсуд, матеріали і обставини конкретної справи та ін. значення не мають
3.Презумпція винуватості не діє.

Щодо останнього фактично нас (ок, не нас, а суспільство в цілому), намагаються підвести до сприйняття, що підозра НАБУ одночасно є і обвинувальним вироком, який ВАКС зобов'язаний просто підтвердити і призначити покарання. Та ні, я, якби, не маю ілюзій щодо багатьох осіб, які опиняються на лаві підсудних у ВАКС, але все ж відмовляти в змагальності процесу та ін., це вже трохи занадто, м'яко кажучи.

Чим можна завершити? Та тим, що може настати момент, коли основні організації і драйвери стануть просто марґінальними через свою позицію, яка передбачає лише чорно-білий підхід, постійний алармізм, каральну візію і єдину формулу боротьби - "олімпійські ігри конкурсних процедур" + міжнародні експерти, яка вже залишає за бортом багатьох притомних кандидатів (це тема для окремого поста.

"Щоб ти хотів помєнять в мірє?
-Хатілось би сказать судову реформу, но нєт - я б поміняв режисьора втарого сезона "Тру детектів"
(С) Вітор Салфінгідіс

Щодо результатів конкурсу до Міжнародного кримінального суду

Ще в перший день його оголошення, до появи переліку кандидатів і надалі я називав Оксану Сенаторову як фаворитку. Її результат, хай навіть в якості резервної кандидатки, очікуваний і логічний для всіх, хто дотичний до теми міжнародного права і правосуддя.

Щодо іншого кандидата, то тут в мене були двоє фаворитів (тактовно називати не буде).

Результат Льва Кишакевича - несподіваний, але трохи подумавши, визнаю не неочікуваний. Очевидно, конкурсна комісія віддала перевагу кандидату з досвідом роботи в правосудді, зрештою такий досвід і найрелевантніший для цього органу.

Тепер велике питання чи стане хтось з них повноцінним суддею МКС: шанси ніби невеликі, хіба що за рахунок розширення складу МКС.

Якщо ні - тоді наступний конкурс буде за кілька років. І припущу, що тоді об'єктивним фаворитом всіх стадій буде чинний суддя України в ЄСПЛ Микола Гнатовський, каденція якого в Страсбурзі якраз добігатиме кінця.

Про юридичне письмо

По роботі - і в освіті, і в юрпрактиці, доводиться відстежувати тенденції в юридичному письмі, як то кажуть legal writing. Особливо цікаво спостерігати це на прикладі молодшого покоління.

Одразу ж скажу – більшість пише звично, десь дуже добре, десь гірше, але формулює думки і позиції зрозуміло, користуючись перевіреними формами і зворотами.

Але раз на кілька років з’являються «віяння», які видно по деяких документах, які потрапляють мені на стіл. Кілька років тому була тенденція до спрощення ледь не до рівня мемів, але це переросли.

Зараз, після появи спецкурсів в кількох університетів новий тренд – structure is a queen. Видно, що на цих курсах, детально вчать і розбирають структури типу IRAC, CREAC і так далі і молодші юристи фокусуються саме на них.

В підсумку в документах присутня деталізовано, десь аж занадто, структура, через яку інколи слід продиратися щоб добратися до суті. Але саме структура і її дотримання стає основною цінністю.

При цьому, здається, жертвою стають зміст, висновки і судження (judgement).

Зміст механічно вписується в структуру і адаптується під неї, висновки – відсутні, розкидані по всьому тексту або ж очевидні (обрати необхідне, можливі кілька варіантів), а судження просто залишається за кадром.

«Уяви, що ти мій клієнт – порадь мені що я маю робити?», - запитував я одного молодшого колегу на обговоренні підготовленої ним консультації, детальної і навіть притомної, але без загального висновку. Запитував – і бачив його розгублене лице.

Структура важлива – але важливіше поставити аналітичні здібності і поставити зрозуміле письмо – handwriting, не примітизоване, а саме зрозуміле. Знаю, що це можливо навіть у складних випадках, хоч і потребує зусиль.

Є ще одне питання яке я люблю ставити в таких ситуаціях: «А який рахунок ти б за це виставив клієнту?». А клієнт точно платитиме не за кількість знаків чи використання умовного PEEL, а за ті висновки і судження, які отримує клієнт і які допоможуть йому прийняти рішення. І жодна структура не врятує пустий чи погано написаний текст.

В будь-якому разі це локальні висновки, як я й казав – стратегічно усе без змін.

Було б смішно, але десь через аналогічну самооцінку в нас і зʼявився проєкт нового Цивільного кодексу

Просто одні можуть тільки писати коментарі в соцмережах, а інші є суб’єктами законодавчої ініціативи

Маловідомий факт, але Андрій Борисович колись займався і науковою діяльністю.
Хоча це не настільки медійно як захоплення містичними практиками, але його наукові судження вирізнялися рішучістю тверджень і категоричністю суджень, радикальністю можна сказати щодо реформи міжнародного кримінального права в цілому:

"незастосування смертної кари буде розглядатися в деяких країнах як порушення справедливості, що не дозволить [Міжнародному кримінальному] Суду досягти кінцевої мети — правосуддя, а світова ж спільнота покладає багато сподівань на цей міжнародний інститут як останній щабель на шляху до встановлення правди. Більш демократичним було б передбачити можливість застосування смертної кари в якості покарання у випадках, коли законодавство держави, яка передає обвинуваченого [Міжнародному кримінальному] Суду, передбачає таку міру покарання"

Єрмак А.Б. За яким правом буде засуджувати та виправдовувати Міжнародний кримінальний суд? Український часопис міжнародного права. №3 (2003). С. 63

Дискусія щодо якості захисту і обвинувачення в справі Єрмака насправді є маркером майже тектонічного зсуву.

Перший публічний судовий процес в Україні за яким я спостерігав був розгляд Верховним Судом України справи про фальсифікацію виборів Президента в другому турі в листопаді-грудні 2004 року. Його транслювали по ТБ, обговорювали, слідкували і визнали й виконали рішення. Цей процес в юридичну історію України може ввійти як «втрачений шанс» судової гілки влади набути внутрішньої і зовнішньої суб’єктності, оскільки ним так і не скористалися.

Далі був тривалий період різних гучних справ: від Нікопольського феросплавного до «справ Майдану» і «Баришівського феномену», де сам процес і зміст судового рішення були неважливими, а саме політичні обставини вирішували що і як буде. Все суспільне обговорення фокусувалося на критиці упередженості судів (з різних мотивів), обговоренні тиску влади та «вибірковому правосудді».
Не всі процеси, судді і рішення того часу заслуговували на однозначно негативну критику: можливо колись напишу про один гучний процес, в якому товариш був слідчим суддею.

Але справа Єрмака дуже показова в цьому розрізі. Ми не обговорюємо тиск влади. Ми не обговорюємо заангажованість суддів. Ми не говоримо, що «все порішано за нас і до нас».

Можливо вперше настільки широко обговорюється саме змістовна частина процесу. Позиції сторін, їхні обмовки, обґрунтованість аргументів, адекватність розміру застави і так далі. В умовах коли підозрюваний ще півроку тому був «не першою, але і не другою» людиною у владі.

І це – практично квантовий стрибок. Carpe diem, всім раджу, бо історія 2004 року теж показова.

Стихійні протести проти законопроєктів не є чимось унікальним. Можна згадати Податковий майдан 2010 р., протести проти мовного закону 2012 р., «Законів 16 січня» на Водохреща 2014 р. (хоч це було частиною ширшого процесу Революції Гідності), та, звісно, минулорічні липневі протести проти обмеження повноважень НАБУ і САП.

Так, гасла на фото недосконалі, критиці бракує глибини.

Але я давно маю теорію, що такі протести виникають не через глибоке розуміння суспільством змісту законодавчих ініціатив, відсутність якого закидає авторський колектив проєкту Цивільного кодексу, а підсвідоме й інстинктивне відчуття загрози: майнової, політичним свободам чи демократії.

У випадку проєкту ЦК єдине що спадає на думку це те, що частина суспільства відчуває загрозу від сукупного трешу, який сконцентрований в цьому законопроєкті. І за рахунок того, що вдалося не якоюсь однією радикальною нормою, а купою "доброзвичайних" викликати таку реакцію, його автори справді можуть увійти в історію

Правда не зовсім так би хотіли

Загадка

Що спільного між декриміналізацією порно і реформою юридичної освіти?

Позиція МВС.
Просто в другому випадку це пов'язане з небажанням ліквідовувати університети внутрішніх справ або передавати їх в систему Міносвіти.
P.S. Вчорашня заява Ігоря Клименка, що у них не було зауважень до закону про декриміналізацію викликає, скажім так, сумнів у цілковитій щирості.


https://epravda.com.ua/biznes/rada-ne-zahotila-dekriminalizuvati-porno-822107/