Ігнорування там, де мала би бути підтримка. Жарти, які ранять. Страх звернутися по допомогу, бо «що люди скажуть». Це все прояви стигми ментального здоров’я 📌
Навіть попри зміни у суспільстві, такі упередження усе ще живі — у щоденних словах, поглядах, діях. Тож ця карусель про те, чому небезпечна стигма і як кожен із нас може допомогти зменшити її силу.
Адже турбота про ментальне здоров’я має бути такою ж звичною справою, як похід до стоматолога. Погоджуєшся? ✏️
Навіть попри зміни у суспільстві, такі упередження усе ще живі — у щоденних словах, поглядах, діях. Тож ця карусель про те, чому небезпечна стигма і як кожен із нас може допомогти зменшити її силу.
Адже турбота про ментальне здоров’я має бути такою ж звичною справою, як похід до стоматолога. Погоджуєшся? ✏️
Ігор Агеєв народився і виріс у Маріуполі. У підлітковому віці хотів стати хірургом. Проте після школи вступив до морського ліцею, де опанував професію суднового моториста. Захоплювався автомобілями.
«За перший рік нашого спільного життя я почула від нього стільки всього про двигуни, моделі, трансмісії, що, здається, могла б скласти іспит на початкового автомеханіка. Ці розмови були не просто «технічні» – у них було стільки пристрасті, емоцій, живої любові до справи», – розповіла дружина Анастасія.
З 2017 року Ігор служив у полку «Азов» у ремонтно-експлуатаційній роті, взводі автомобільно-технічного батальйону. За два роки перевівся до взводу матеріально-технічного забезпечення.
У 2019-му зазнав важкого поранення. Після лікування Була повернувся до служби зі ще більшим завзяттям, відданістю та бажанням боротися за Україну та побратимів.
«Ігор завжди залишався на позитиві, навіть у найважчі моменти. Його усмішка, гумор і здатність підтримати були джерелом сили. Як чоловік – уважний і ніжний. Як батько – турботливий, люблячий, той, хто з першого погляду вмів подарувати відчуття безпеки й любові, – сказала Анастасія. – У нашому житті було багато світла. Ми з Ігорем за першої ж можливості їхали кудись на море: спочатку вдвох, а потім і з донечкою. Навіть якщо це була просто одна ніч – до іншого міста, на море, в ліс.
Для нас це була особлива романтика: засинати в машині під шум хвиль чи шелест дерев. Його спонтанність і любов до життя робили кожну поїздку незабутньою. Коли в нас народилася донечка, Ігор був з нами 24/7. Він допомагав мені у всьому з такою легкістю, впевненістю, ніжністю… З перших днів її життя він справлявся так, ніби це була вже десята дитина. Мабуть, таких турботливих, уважних і ніжних батьків зустрічаєш нечасто».
За життя Ігоря нагородили медаллю «За військову службу Україні» та відзнакою президента за участь в АТО, а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на травень 2025 року оборонця не поховали, бо його тіло досі не повернули.
Вдома на Героя продовжують чекати донька, дружина та мати.
Низький уклін Герою!
Світла пам'ять та слава навіки!🙏🇺🇦
«За перший рік нашого спільного життя я почула від нього стільки всього про двигуни, моделі, трансмісії, що, здається, могла б скласти іспит на початкового автомеханіка. Ці розмови були не просто «технічні» – у них було стільки пристрасті, емоцій, живої любові до справи», – розповіла дружина Анастасія.
З 2017 року Ігор служив у полку «Азов» у ремонтно-експлуатаційній роті, взводі автомобільно-технічного батальйону. За два роки перевівся до взводу матеріально-технічного забезпечення.
У 2019-му зазнав важкого поранення. Після лікування Була повернувся до служби зі ще більшим завзяттям, відданістю та бажанням боротися за Україну та побратимів.
«Ігор завжди залишався на позитиві, навіть у найважчі моменти. Його усмішка, гумор і здатність підтримати були джерелом сили. Як чоловік – уважний і ніжний. Як батько – турботливий, люблячий, той, хто з першого погляду вмів подарувати відчуття безпеки й любові, – сказала Анастасія. – У нашому житті було багато світла. Ми з Ігорем за першої ж можливості їхали кудись на море: спочатку вдвох, а потім і з донечкою. Навіть якщо це була просто одна ніч – до іншого міста, на море, в ліс.
Для нас це була особлива романтика: засинати в машині під шум хвиль чи шелест дерев. Його спонтанність і любов до життя робили кожну поїздку незабутньою. Коли в нас народилася донечка, Ігор був з нами 24/7. Він допомагав мені у всьому з такою легкістю, впевненістю, ніжністю… З перших днів її життя він справлявся так, ніби це була вже десята дитина. Мабуть, таких турботливих, уважних і ніжних батьків зустрічаєш нечасто».
За життя Ігоря нагородили медаллю «За військову службу Україні» та відзнакою президента за участь в АТО, а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на травень 2025 року оборонця не поховали, бо його тіло досі не повернули.
Вдома на Героя продовжують чекати донька, дружина та мати.
Низький уклін Герою!
Світла пам'ять та слава навіки!🙏🇺🇦
Forwarded from Сергій Гайдай / Serhiy Hayday
📌 Останні дні травня - традиційно, Останні дзвоники в школах
Хтось готується до літніх канікул, випускники - до дорослого життя…
Хочу нагадати про місця, які чомусь стали забувати…місця, де Останній дзвоник не пролунав…
Луганщина. Замість шкіл - пусті цегляні коробки, через розбиті вікна дме вітер, запах згарища, замість парт - лише металеві основи…на вцілілих дошках застигло 23 лютого…
Вже три роки там тиша.
Від війни не можна втомитися.
Вона не десь там.
Підтримуємо військо, аби в усіх школах по всій країні гомоніли школярі!
🇺🇦
Хтось готується до літніх канікул, випускники - до дорослого життя…
Хочу нагадати про місця, які чомусь стали забувати…місця, де Останній дзвоник не пролунав…
Луганщина. Замість шкіл - пусті цегляні коробки, через розбиті вікна дме вітер, запах згарища, замість парт - лише металеві основи…на вцілілих дошках застигло 23 лютого…
Вже три роки там тиша.
Від війни не можна втомитися.
Вона не десь там.
Підтримуємо військо, аби в усіх школах по всій країні гомоніли школярі!
🇺🇦
Forwarded from Zelenskiy / Official
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Зараз ані ми в Україні, ані Туреччина як приймаюча сторона не маємо жодної інформації про російський так званий «меморандум». Росіяни чомусь приховують свій цей документ. Абсолютно дивна позиція. Жодного розуміння формату.
Мабуть, вони в Москві взагалі відвикли від дипломатії. Постійно вони щось роблять таке, щоб довести, що саме вони найбільш неадекватний субʼєкт у світі. Але саме це і переконує всіх, що новий тиск потрібен – тиск на Росію.
Сьогодні також запланована розмова з Президентом Туреччини Ердоганом. Пробуємо додати реальний зміст у можливу зустріч. Жоден день не має втрачатись, бо кожен день підриву росіянами дипломатії – це втрачені життя людей.
Мабуть, вони в Москві взагалі відвикли від дипломатії. Постійно вони щось роблять таке, щоб довести, що саме вони найбільш неадекватний субʼєкт у світі. Але саме це і переконує всіх, що новий тиск потрібен – тиск на Росію.
Сьогодні також запланована розмова з Президентом Туреччини Ердоганом. Пробуємо додати реальний зміст у можливу зустріч. Жоден день не має втрачатись, бо кожен день підриву росіянами дипломатії – це втрачені життя людей.
Денис народився в місті Шпола Черкаської області. Навчався у ліцеї №1, закінчив музичну школу за класом гітари. Завжди мав багато друзів, змалечку був життєрадісним і цілеспрямованим. Любив спорт: футбол, бокс, баскетбол. Їздив на змагання та здобув чимало нагород. У Смілянському технікумі харчових технологій опанував професію механіка харчових технологій. Постійно самовдосконалювався та розвивався, обожнював українську історію та культуру, а ще скандинавську міфологію. Улюбленим автором був Василь Шкляр – Денис мав книги з його автографами.
«До війська вступив відразу після технікуму, вручив мені диплом і сказав, що йде в «Азов». Я зрозуміла, що він мене до цього готував ще зі школи. І технікум – то була формальність, щоб дотягнути до 18 років, – розповіла мати Ірина. – У 2019 році закінчив навчальний курс підготовки десятників «Школи лідерів імені Аксьона і Хоми». У 2020-му гідно пройшов «Курс молодого бійця» та здійснив свою мрію. Добросовісно виконував усі бойові накази».
Останній раз Ірина спілкувалася з сином в ніч з 19 на 20 квітня.
«Денис говорив, що все добре, і навіть жартував. Наприкінці розмови сказав, що йде на завдання. «Ми Марік не здамо! Ми не дозволимо, щоб вони до вас дістались! Бережи сестру! Я в полон не піду!». І потім тиша. За три дні пролунав страшний дзвінок від Патронатної служби. Згодом від побратима дізналася, що син пішов на завдання, повів групу, і вона натрапила на засідку на Лівому березі. Мій Денис прикривав побратимів, щоб вони мали змогу вийти з оточення. Син потрапив під вогонь ворожого кулеметника», – розповіла мати.
В пам'ять про сина Ірина зробила на руці татуювання Дениса з котом за фото, яке хлопець зробив ще до повномасштабного вторгнення у 2021 році в Маріуполі.
«Дуже любив тварин, особливо котів. Був дуже добрим, чуйним, захищав слабких і боровся за справедливість. Денис був світлом, надією та опорою для нашої родини», – сказала Ірина.
За життя Гайдамака нагородили медаллю «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на травень 2025 року тіло захисника досі не повернули.
Вдома на Героя продовжують чекати мати, сестра, бабуся та дідусь, а також друзі💔
Низький уклін Герою!
Світла пам'ять та слава навіки!🙏🇺🇦
«До війська вступив відразу після технікуму, вручив мені диплом і сказав, що йде в «Азов». Я зрозуміла, що він мене до цього готував ще зі школи. І технікум – то була формальність, щоб дотягнути до 18 років, – розповіла мати Ірина. – У 2019 році закінчив навчальний курс підготовки десятників «Школи лідерів імені Аксьона і Хоми». У 2020-му гідно пройшов «Курс молодого бійця» та здійснив свою мрію. Добросовісно виконував усі бойові накази».
Останній раз Ірина спілкувалася з сином в ніч з 19 на 20 квітня.
«Денис говорив, що все добре, і навіть жартував. Наприкінці розмови сказав, що йде на завдання. «Ми Марік не здамо! Ми не дозволимо, щоб вони до вас дістались! Бережи сестру! Я в полон не піду!». І потім тиша. За три дні пролунав страшний дзвінок від Патронатної служби. Згодом від побратима дізналася, що син пішов на завдання, повів групу, і вона натрапила на засідку на Лівому березі. Мій Денис прикривав побратимів, щоб вони мали змогу вийти з оточення. Син потрапив під вогонь ворожого кулеметника», – розповіла мати.
В пам'ять про сина Ірина зробила на руці татуювання Дениса з котом за фото, яке хлопець зробив ще до повномасштабного вторгнення у 2021 році в Маріуполі.
«Дуже любив тварин, особливо котів. Був дуже добрим, чуйним, захищав слабких і боровся за справедливість. Денис був світлом, надією та опорою для нашої родини», – сказала Ірина.
За життя Гайдамака нагородили медаллю «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на травень 2025 року тіло захисника досі не повернули.
Вдома на Героя продовжують чекати мати, сестра, бабуся та дідусь, а також друзі💔
Низький уклін Герою!
Світла пам'ять та слава навіки!🙏🇺🇦
Forwarded from Сергій Гайдай / Serhiy Hayday
📌 Свято на цвинтарі.
Коли діти ховають дітей…
Реальність нашої країни, яку все ніяк не можна зрозуміти.
Замість святкування випускники Коростишівського ліцею прийшли на могилу до свого однокласника, якого нещодавно вбили росіяни разом з сестрою та братом під час масованої атаки…
Дзвіночок…солодощі…іграшки
Коли дітей кладуть в домовини…
Це людська межа. Це кінець.
Ніколи нам не буде шкода жодного росіянина, їхніх дітей, їхніх онуків
Ця ненависть на століття.
Коли діти ховають дітей…
Реальність нашої країни, яку все ніяк не можна зрозуміти.
Замість святкування випускники Коростишівського ліцею прийшли на могилу до свого однокласника, якого нещодавно вбили росіяни разом з сестрою та братом під час масованої атаки…
Дзвіночок…солодощі…іграшки
Коли дітей кладуть в домовини…
Це людська межа. Це кінець.
Ніколи нам не буде шкода жодного росіянина, їхніх дітей, їхніх онуків
Ця ненависть на століття.
Forwarded from Zelenskiy / Official
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Готуємось зараз до нових дипломатичних кроків разом з партнерами в Європі та, дуже важливо, – з нашими партнерами в Сполучених Штатах. Фактично щодня ми на звʼязку з усіма, хто може зробити дипломатію непустою.
Станом на цей час немає чіткої інформації, з чим росіяни збираються в Стамбул. У нас – немає, у Туреччини – немає, у Сполучених Штатів – також немає, як і в інших партнерів. І поки це виглядає не дуже серйозно.
Ми із цього приводу вчора говорили з Президентом Туреччини Ердоганом. Звісно, всі у світі хочуть, щоб дипломатія запрацювала і щоб було реально припинення вогню. Всі хочуть, щоб Росія припинила гратися з дипломатією і закінчувала війну. Всі хочуть серйозного миру, і Росія повинна на це піти. Саме такою має бути адженда зустрічей. Ми свою адженду дали. Ми сподіваємось, що американська сторона буде рішучою в питанні санкцій, щоб допомогти миру.
Станом на цей час немає чіткої інформації, з чим росіяни збираються в Стамбул. У нас – немає, у Туреччини – немає, у Сполучених Штатів – також немає, як і в інших партнерів. І поки це виглядає не дуже серйозно.
Ми із цього приводу вчора говорили з Президентом Туреччини Ердоганом. Звісно, всі у світі хочуть, щоб дипломатія запрацювала і щоб було реально припинення вогню. Всі хочуть, щоб Росія припинила гратися з дипломатією і закінчувала війну. Всі хочуть серйозного миру, і Росія повинна на це піти. Саме такою має бути адженда зустрічей. Ми свою адженду дали. Ми сподіваємось, що американська сторона буде рішучою в питанні санкцій, щоб допомогти миру.