1. «Э» умисто бэзударному «Е» та бува «О»
(«Э» вместо безударного «Е» и иногда «О»)

Напагяд:
бэрэгты - беречь
бэрэза - береза
бэзмин - безмен
бэспэрэчь - бесперечь (беспрерывно)
бэсэда - беседа
бэчовка - бечевка
кэп кеп - (беспорядок)

2. «У» умисто «В» пэрэд сугласнымы (та навынтарь))
(«У» вместо «В» перед согласными (и наоборот))

Напагяд:
унук - внук
унучык - внучек
у кинци - в конце
в тэбэ - у тебя
вчив - учил

3. Прыставка «пры-» умисто «при-»
(Приставка «пры-» вместо «при-»)

Напагяд:
прыродных - природных
прызначэный - назначенный

Ось та ТД
#Правыла

@learningbalachky
@learningbalachky
@learningbalachky

Пишіть у коментарях, як ви вважаєте:
- Що робиться у Сумах з мовою?
- Суми заборонили російську – чому?
- Чому Суми вводять мораторій на російськомовні пісеньки?
- Як Суми захищаються від впливу агресора?
- Суми вибрали українську культуру замість російської?

Нї.
Є багато диялектів, а потім один из них стає при владї, чи займає економичну первість, чи то культурну. Тойдї він має можливість друковати ся, а потім уже всї косять під него, вносячи свої особливости.
З часом настає 19 ст. и внормовують середню граматику сеї вже литературної мови. Потім не вхиляють ся від неї.

Таким плавильним кітлом у нас була Галичина, бо туди їздили всї Кулїші, Тимченки, Грушевскі й Левицькі. Там утворила ся соборна укр. мова, знана тепер зневажливо, як "західноукраїнська літературна звичка" чи якось так. Їй тепер инкриминують якийсь "орієнтир на західні діалекти". В той час, як надднїпряньска литетатура тупо писала говором, не соромлячись и не поступаючись.

Потім настав совок, шо до 2-ої світової не мав в собі Галичини й Карпат. И він вирішив за непідлеглу єму територию, як всїм треба говорити (Скрипниківка).

По сути, мовна история Галичини:
по 1880-і — ми смо Русини, говорім, як споконвік! Мова наша з давньої Руси дотепер жива!;
1880-1922 — ми галичане й українцї смо Русини, як там говорять наші братя на Днїпрі? Кохані наші Шевченко й Шашкевич — скликайте вчену раду, доженїм європейскі мови за виробленостию й висотою! Наша мова давна́ й кра́сна!;
1922-1941 — окей, ми українцї...як там, соловїна..тьху ти, апостроф сей увели..нїякої ляконїчности...кхем, лаконїчностї.
з 1941-ого — саюююз нєееерушиимиииййй...*пошепки* Миську, ладуй набої, буде́м лупали тую ска́лу.

Мовна история на Українї:
по 1850-ті — головне робить, шо памещик загадав, а там уже якось буде...заспіваймо, куме;
по 1876 — ми Русь свята, Украіна велика, згадаймо, гетьма́ни нашеє діло!;
по 1905 — малорусское наречіе это весьма занимательная исторія, достойная исслѣдованія;
по 1918 — оце галичане пишуть своею недолясською підмовою, тьху, оцце ж у нас на вкраіні хороша мова, а то ж тепер царь-батюшка благословив говорить навіть;
1918-1922 — ну, гаразд, галичани все ж теж, так и бути частина нашоі великоі украіни, тому хай уже буде і од йіх шось...будем казать не тільки "ходить", а й "ходити"...ну може хай ще не тільки "од", но і "від";
1928 — модерн! проґрес! комунизм! Геть буржуазний "город Луцьк", даєш народнє "місто Луцьке"! Галичани наші товариші! Даєш галицьке лялюкання!
1933 — дайош єднання совецьких народів і одну трудовую мову!
1960-ті — ах как же прекрасна мая родіна україна, жітніца трудящіх!
1990-ті — наконец мы выйдем из совка!
2014 — ...ёпрст, опять этот украинский надо возобновлять.

Так ось де клітор знаходиться

Хоць ён ня літара, але безь яго нават аб’яву не напішаш. Таямнічы беларускі апостраф: простае правіла ў тарашкевіцы, складанае — у наркамаўцы, а ў лацінцы і зусім не патрэбны.