"танчики" дорослих хлопчиків

#хроніка

Усякий жартівливий двіж має під собою реальне підґрунтя. Це стосується і чинних мережевих вакханалій щодо майбутнього "сексуального Майдану" на Щекавиці. Нема нічого серйознішого, ніж жарти. Бо вони в популярній формі акумулюють те, про що говорити іншими словами начебто не годиться. Але хочеться. Чому, власне, зараз з’явилися ці соціально-еротичні жарти? Бо колективний кацапський Орк зі своїми скрєпами хоче відняти у нас радість життя. І хоча розмови про Щекавицю – це, звісно, жартівливі балачки. Адже, хто говорить, той не робить. Поза тим, розмови про сексуальність насамперед тішать тим, що вона в нас є. Про те, в чому позитив такого явища, як нинішні апокаліптичні просторікування про Щекавицю – пояснює соціальний психолог Олег Покальчук.

#текст

Олег Васянович
Прогулянка
1998

Ніхто з нас не повернеться з цієї війни. Навіть ті, хто повернеться.

Всі ми – хто воював, хто волонтерив, хто давав гроші на армію, всі українці взагалі – всі ми залишимось на цій війні назавжди. Ніхто не буде таким, яким був до. Ніщо не буде, як до.

Всі ми будемо нести в собі війну до самої смерті. Хтось – уламками і ранами, переламаними кістками і контузіями. Хтось – тими самими номерами в телефонній книзі, які ніколи не видаляють, тими друзями у соцмережах, які не бувають онлайн. Хтось – портретом в чорній рамці, хтось – кошмарами і криками вночі, хтось – алкоголізмом, хтось депресіями, хтось – усім цим одночасно.

Ми бачили і пережили те, що не бачила і не переживала жодна нація в світі за останні пів століття. Ми бачили геноцид свого народу. Ми бачили стотисячні армії ворога і перемагали їх. На наших очах перетворювалися на попіл цілі міста. Ми живемо під загрозою ядерного удару.

І ніщо з цього нас не зламало.

Бо ми бачили справжні дива.

Нам всім важко. Нам неймовірно важко. Вага, яка лежить на наших плечах – не для звичайних людей. Але ми несемо її і посміхаємось. Так щиро, що сльози, які котяться по наших обличчях, нам вдається видавати за звичайний піт.

Тому що ми – не звичайні люди.

Ніхто з нас не повернеться з цієї війни, навіть ті, хто повернеться. І водночас ми повернемось всі, навіть ті, хто не повернеться ніколи.

На честь і в пам‘ять про них ми відбудуємо наші міста. Висадимо нові ліси. Очистимо водойми від трупів ворогів і згорілої техніки.

Заради тих, хто не повернувся, заради мертвих, і живих, і ще ненароджених, заради самих себе ми побудуємо найкращу країну в світі. З крові та попелу, зі сліз та заліза, з наших мрій та сподівань, з болю та щастя ми збудуємо нові доми.

Так буде.

Я знаю.

https://t.me/gudymenko_official/331

Американське посольство у Москві закликало громадян США негайно залишити рф.

«Громадяни США повинні відмовитися від поїздок до pосії, а ті, хто проживає чи подорожує зараз у pосії, мають негайно залишити країну».

#газетяр

У визволених бійців «Азову» сильне фізичне та моральне виснаження, а також запущені поранення, осколки у тілі та хронічні захворювання. Нікого з повернутих ще не відпустили додому, оскільки вони всі потребують лікування. У більшості з них крайня стадія анорексії, кажуть у патронатній службі.

У полоні російських окупантів досі залишається близько 800 бійців полку, з них понад 40 жінок, серед яких є вагітні.

Українки проживають війну у сотні способів — як бійчині й волонтерки, як урядовиці й дипломатки, як мами, як пекарки і медсестри, як ті, хто залишилися на окупованих територіях, і ті, хто виїхали. Усе це розмаїття досвідів заслуговує на увагу — історикиня Оксана Кісь накреслила основні напрями й тенденції, які варто фіксувати та вивчати.

Сьогодні — про один з них 👇

▶️ ПРОФЕСІЙНІ ДОСВІДИ: БІЙЧИНІ Й УРЯДОВИЦІ ◀️

Нинішня війна оприявнила здатність жінок успішно виконувати такі функції, які раніше вважалися неподільною цариною чоловічої відповідальности в умовах війни. Насамперед ідеться про збройні сили та сферу ухвалення рішень найвищого рівня. Ми не можемо не помічати і не визнавати внески тих жінок, які взяли до рук зброю і захищають нашу незалежність безпосередньо на фронті. Їх чимало!

Напередодні війни жінки становили близько 17 % військовослужбовців ЗСУ, а це близько 32 тис. осіб. Це один із найвищих показників у світі.
Після кількох етапів проєкту «Невидимий батальйон» (2015) та кампанії на захист рівноправности жінок у війську ігнорувати масову жіночу присутність у лавах Збройних сил і заперечувати здатність жінок дієво опановувати бойові професії стало неможливо.

Їхній новий воєнний досвід потребує вивчення — як він змінив цих жінок. Не менш важливо зрозуміти й те, як жіноча участь змінила самé військо: і на рівні командування, військових ієрархій та субординації, і на рівні неформальних відносин між військовослужбов(и)цями, і на рівні повсякденного побуту підрозділів, і на рівні зв’язків із цивільними (місцевими, волонтерами, рідними й друзями).

Війна теж уповні засвідчила професійність і компетентність жінок, котрі обіймають відповідальні посади в уряді та в органах управління різного рівня.

Згодом нам буде важливо проаналізувати гендерні особливості менеджерського стилю посадовиць — ті характеристики, що сприяли чи перешкоджали їхній ефективності у виконанні покладених на них завдань і обов’язків.

Та вже тепер міф про неспроможність жінок керувати через нібито надмірну емоційність, якусь особливо вразливу жіночу психіку чи фізичну крихкість зазнав краху, а жіноче лідерство, зокрема на міжнародному дипломатичному фронті, засвідчило готовність жінок до найвищого рівня державної відповідальности.

Про інші жіночі досвіди читайте в повній статті за посиланням 👉 https://bit.ly/3Q9Dpi8 👈

#текст

доброго ранку

#арт

Вчера Петру пришла повестка
С приказом утром к десяти
Явиться сразу в крематорий
И ничего с собой не брать

современное русское авторское

#краса