В зв'язку з тим, що за останній тиждень сталося різке загострення у свідків пекельної Монової, моє ім'я вже тягають у кожному другому пості і тулять до будь-якого срачу в цьому вашому фісбучику, навіть якщо мене там взагалі не стояло, народилась в моїй запаленій свідомості комерційна пропозиція.
Я ж палкий поціновувач айкідо, тому люблю напад обернути собі на користь. Чому б і не фінансову, га? Ну раз вже на репутацію мені насрать, залишаються дєньгі.
Тож.
Якщо вам раптом десь конче потрібно потужно всрацця і ви не готові за це "краснєть удушлівой волной", ви можете просто дописувати в кінці поста або коментаря "але у всьому винувата Монова". Ну і забашляти мені трохи баблішка.
Сума буде залежати від ступеню вашої провини, звісно.
Якщо ви просто когось обізвете залупою, я милосердно запропоную в якості свого гонорару ну дапустім гривень п'ятсот.
За використання епітету "сивопизда" вже буде дорожче, гривень сімсот-вісімсот, бо на нього гарно ловляться львівські бухгалтери і різноманітні гімназічєські опудала.
Ну а за срач на тему того, що не всі порохоботи однаково корисні, а деякі зовсім навпаки, з використанням мольфарського хештегу #дрочити_на_лідера буде найвища ціна, я ще її поки що не склала, бо меркантильність вступила в запеклу боротьбу з раціо.
І вам буде вигідно, і мені приємно, і хейтери знову ж таки будуть з роботою.
І взагалі какділа?👀
Я ж палкий поціновувач айкідо, тому люблю напад обернути собі на користь. Чому б і не фінансову, га? Ну раз вже на репутацію мені насрать, залишаються дєньгі.
Тож.
Якщо вам раптом десь конче потрібно потужно всрацця і ви не готові за це "краснєть удушлівой волной", ви можете просто дописувати в кінці поста або коментаря "але у всьому винувата Монова". Ну і забашляти мені трохи баблішка.
Сума буде залежати від ступеню вашої провини, звісно.
Якщо ви просто когось обізвете залупою, я милосердно запропоную в якості свого гонорару ну дапустім гривень п'ятсот.
За використання епітету "сивопизда" вже буде дорожче, гривень сімсот-вісімсот, бо на нього гарно ловляться львівські бухгалтери і різноманітні гімназічєські опудала.
Ну а за срач на тему того, що не всі порохоботи однаково корисні, а деякі зовсім навпаки, з використанням мольфарського хештегу #дрочити_на_лідера буде найвища ціна, я ще її поки що не склала, бо меркантильність вступила в запеклу боротьбу з раціо.
І вам буде вигідно, і мені приємно, і хейтери знову ж таки будуть з роботою.
І взагалі какділа?👀
Нещодавно у Верховній Раді прийняли постанову №2739, як раз у роковини початку Майдану і Революції Гідності. Про це щось мало зустрічала у своїй стрічці постів, не знаю чому так, можливо, просто мені не траплялись на очі, а можливо людей настільки поглинуло інформаційне інферно, що не приділили уваги.
Натомість це дуже знакова подія, як на мене. Тому що будь-які переламні для державотворення моменти мусять бути зафіксовані законодавчо, їм має бути надане чітке визначення на рівні головного законотворчого органу країни, тобто Верховної Ради.
Бо будь-яка цивілізована держава закріплює у відповідних рішеннях ті цінності та констатації, які важливі для її народу. У нормах Конституції, у законах, у постановах, у політичних деклараціях та заявах.
Отже, ВР засудила злочинний режим екс-президента Віктора Януковича, «за» проголосували 295 парламентаріїв.
Рада таким чином заявила, що Революція гідності — один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи.
«Трагічні події Революції гідності, анексія Автономної республіки Крим та міста Севастополя, а також триваюча збройна агресія Російської Федерації та окупація нею окремих районів Донецької та Луганської областей стались не в останню чергу внаслідок політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, який підтримувався Російською Федерацією і діяв всупереч національним інтересам України» (кінець цитати).
Крім того, протиправну діяльність окремих працівників підрозділів міліції особливого призначення «Беркут», міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших посадових і службових осіб під час Революції гідності Рада засудила як таку, що завдала непоправної шкоди державі та суспільству.
Деякі можуть спитати, а нашо ото всьо потрібно. Так от, коли є чітке, зафіксоване в законодавстві визначення, то вже ніяка падлюка не зможе спекулювати поняттями «гасударствєний пєрєварот» і рештою трешу. Звісно, якісь умовні Бужанські та Шуфричі можуть і надалі розпинатись і сходити на гівно та піну, але то вже буде в свинячий голос, бо це буде лише їх особиста, нікому нафіг не потрібна думка. А взагалі їм треба на лобі викарбувати, що якби не Янукович і тодішня влада, що з останніх сил чіплялася за свої корита, на Майдані не сталося би жодної смерті. Жодної. Бо мантра «майданавци тоже стрєлялі» — їх улюблена.
Віктімблеймінг як він є. Зробити винною жертву.
А от тепер їм меч від Волобуєва у цих спробах. Отак от.
PS
Не знаю, чи вдасться мені хоч трохи розбавити треш в стрічці, але я хоча б спробувала.
Натомість це дуже знакова подія, як на мене. Тому що будь-які переламні для державотворення моменти мусять бути зафіксовані законодавчо, їм має бути надане чітке визначення на рівні головного законотворчого органу країни, тобто Верховної Ради.
Бо будь-яка цивілізована держава закріплює у відповідних рішеннях ті цінності та констатації, які важливі для її народу. У нормах Конституції, у законах, у постановах, у політичних деклараціях та заявах.
Отже, ВР засудила злочинний режим екс-президента Віктора Януковича, «за» проголосували 295 парламентаріїв.
Рада таким чином заявила, що Революція гідності — один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи.
«Трагічні події Революції гідності, анексія Автономної республіки Крим та міста Севастополя, а також триваюча збройна агресія Російської Федерації та окупація нею окремих районів Донецької та Луганської областей стались не в останню чергу внаслідок політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, який підтримувався Російською Федерацією і діяв всупереч національним інтересам України» (кінець цитати).
Крім того, протиправну діяльність окремих працівників підрозділів міліції особливого призначення «Беркут», міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших посадових і службових осіб під час Революції гідності Рада засудила як таку, що завдала непоправної шкоди державі та суспільству.
Деякі можуть спитати, а нашо ото всьо потрібно. Так от, коли є чітке, зафіксоване в законодавстві визначення, то вже ніяка падлюка не зможе спекулювати поняттями «гасударствєний пєрєварот» і рештою трешу. Звісно, якісь умовні Бужанські та Шуфричі можуть і надалі розпинатись і сходити на гівно та піну, але то вже буде в свинячий голос, бо це буде лише їх особиста, нікому нафіг не потрібна думка. А взагалі їм треба на лобі викарбувати, що якби не Янукович і тодішня влада, що з останніх сил чіплялася за свої корита, на Майдані не сталося би жодної смерті. Жодної. Бо мантра «майданавци тоже стрєлялі» — їх улюблена.
Віктімблеймінг як він є. Зробити винною жертву.
А от тепер їм меч від Волобуєва у цих спробах. Отак от.
PS
Не знаю, чи вдасться мені хоч трохи розбавити треш в стрічці, але я хоча б спробувала.
Сиділа в піжамці, їла рибу, відбивалась від собак.
З’їла, помила руки, трохи поворкотіла від задоволення, як кіт.
А потім почала відчувати деякий дискомфорт. Бо я коли рибу їм, то люблю, як вона пахне. А як вже поїла — всьо, смердить, унєсітє ето пажалуста.
І от вже година пройшла, а мені рибою штиняє. Куди не піду — всюди смердить. І на кухні. І в кімнаті. І собаки біля мене крутяться, очі самашечі, з пащек слина. Альо, в мене вже немає риби, собаки, кажу я їм, а вони не вірять чомусь.
Я вже понюхала комір піжами. Потім мишку від ноута. Потім сам ноутбук, клавіатуру і під ним. Відтягнула комір піжами, стромила всередину носа і понюхала там. І навіть під пахвами, як отой ваш Беленюк, трясця.
На кухні я обнюхала всю робочу поверхню і навіть стіни. Відрізала шматок лимону, протерла все, стіни і руки теж. Потім відрізала ще шматок, знову відтягнула комір піжами і протерла там сісюлі. Ну принаймні будуть білі і пахнути цедрою, а не рибою.
Потім вродє трохи вспокоїлась і сіла мастити свисток кремом.
І тут мені знову засмерділо рибою.
Я завмерла і сказала йптвмть, я більше ніколи не буду жерти рибу, гспді, тільки припини це негайно. І тут мій погляд впав на рукав піжамки. Він був жирний, смердів рибою і сміявся мені в ліцо. Так, я встромилась в тую клятую рибу краєчком рукава і добряче його всандалила в жир.
Дякую тобі, гспді, сказала я, зірвала з себе піжамку, кинула на підлогу, трохи потопталася зверху, плюнула і віднесла до пралки на витягнутих руках.
#добраніч, гурмани
На картинці від © Sara Pulver риба в акваріумі. Не знаю, чи смердить, але гарна.
З’їла, помила руки, трохи поворкотіла від задоволення, як кіт.
А потім почала відчувати деякий дискомфорт. Бо я коли рибу їм, то люблю, як вона пахне. А як вже поїла — всьо, смердить, унєсітє ето пажалуста.
І от вже година пройшла, а мені рибою штиняє. Куди не піду — всюди смердить. І на кухні. І в кімнаті. І собаки біля мене крутяться, очі самашечі, з пащек слина. Альо, в мене вже немає риби, собаки, кажу я їм, а вони не вірять чомусь.
Я вже понюхала комір піжами. Потім мишку від ноута. Потім сам ноутбук, клавіатуру і під ним. Відтягнула комір піжами, стромила всередину носа і понюхала там. І навіть під пахвами, як отой ваш Беленюк, трясця.
На кухні я обнюхала всю робочу поверхню і навіть стіни. Відрізала шматок лимону, протерла все, стіни і руки теж. Потім відрізала ще шматок, знову відтягнула комір піжами і протерла там сісюлі. Ну принаймні будуть білі і пахнути цедрою, а не рибою.
Потім вродє трохи вспокоїлась і сіла мастити свисток кремом.
І тут мені знову засмерділо рибою.
Я завмерла і сказала йптвмть, я більше ніколи не буду жерти рибу, гспді, тільки припини це негайно. І тут мій погляд впав на рукав піжамки. Він був жирний, смердів рибою і сміявся мені в ліцо. Так, я встромилась в тую клятую рибу краєчком рукава і добряче його всандалила в жир.
Дякую тобі, гспді, сказала я, зірвала з себе піжамку, кинула на підлогу, трохи потопталася зверху, плюнула і віднесла до пралки на витягнутих руках.
#добраніч, гурмани
На картинці від © Sara Pulver риба в акваріумі. Не знаю, чи смердить, але гарна.
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили? (с)
****
150 років від дня народження
Авторка колажу — Поліна Дорошенко
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили? (с)
****
150 років від дня народження
Авторка колажу — Поліна Дорошенко
Проаналізувала свій стан після того, як вивалилась надвір під сонце і теплий вітер і стояла довго із задертою в небо головою, мружачись, як кіт, і втягуючи в себе повітря судомними рухами легень.
І зрозуміла, що останні декілька років я зиму не живу, а переживаю. Знаєте, як ото кажуть — «це треба просто пережити». Просто пережити. Зав’язатись в тугий вузол, задраїти люки, заплющитись, заховатись, за, за, за…
Якби я була їжаком, я би впадала в гібернацію десь за лаштунками всіх негараздів, назовні голки, всередині ніжний беззахисний пузік з купою рефлексій, що сплять до весни. Хоча про що я, їжаки не рефлексують, вони їдять хробачків.
Але я не їжак, я побита корозією і трохи втомлена бліда пані, яка просто переживає зиму. І тепер я розумію отих старих, що однією ногою за порогом, вони посилають у Всесвіт розпачливий зойк: «тільки не зимою, тільки дай дожити до весни, і вже тоді».
Я поки ще зав’язана в тугий вузол, але вже розплющила одне око, дивлюся ним на сонце.
І зрозуміла, що останні декілька років я зиму не живу, а переживаю. Знаєте, як ото кажуть — «це треба просто пережити». Просто пережити. Зав’язатись в тугий вузол, задраїти люки, заплющитись, заховатись, за, за, за…
Якби я була їжаком, я би впадала в гібернацію десь за лаштунками всіх негараздів, назовні голки, всередині ніжний беззахисний пузік з купою рефлексій, що сплять до весни. Хоча про що я, їжаки не рефлексують, вони їдять хробачків.
Але я не їжак, я побита корозією і трохи втомлена бліда пані, яка просто переживає зиму. І тепер я розумію отих старих, що однією ногою за порогом, вони посилають у Всесвіт розпачливий зойк: «тільки не зимою, тільки дай дожити до весни, і вже тоді».
Я поки ще зав’язана в тугий вузол, але вже розплющила одне око, дивлюся ним на сонце.
Останнім часом мало пишу про політику, принаймні набагато менше, ніж писала ще рік-півтора тому. Мабуть, виснажилась.
Не в останню чергу тому, що в нас геть втрачена культура дискусії, будь-яка політична тема переростає в неминучий срач, навіть просто висловити власну думку стає ще тим екстрімом, з ризиком, що тебе внесуть в розстрільні списки совнаркому. В цьому можна варитись деякий час, отримуючи своєрідний кайф від адреналінових приходів, навіть кілька років поспіль, а потім ти розумієш, що це стає хворобою, і ти приймаєш рішення або одужувати, або загриміти в дурку.
В дурку я не хо, тож прийняла рішення одужувати, а якщо вже дуже кортить написати щось на гостру тему, то пишу під замок, щоб потім прочитати через рік-два і зрозуміти, чи була права, чи ні. Публічно намагаюсь торкатись лише тих тем, які не викликають набігів збуджених лемінгів, хоча привести в стан ажитації це неспокійне животне може будь-що, навіть рецепт вареників.
Але я відволіклась.
Результатів вчорашнього засідання РНБОУ я чекала не з такою цікавістю, як результатів попереднього, хоча звісно ж була заінтригована, чого раптом так часто тусять. Вау-подій там не сталося попри все, по пунктах перераховувати не буду, хто не лінивий, той і сам знайде та почитає, напишу лише про те, що зацікавило особисто мене.
А зацікавив мене пункт про подвійне громадянство. Ні для кого ж не секрет, що в Україні подвійне громадянство заборонене законом, але ж деякі хитросракі громадяни мають і два, і навіть три. А деякі хитросракі вищого левела навіть в парламент пролізають з прихованими громадянствами, і нікому ніде не тисне. Як згадаю парламентські вибори і історію з Куницьким (Саша Хуй Вайнє, якщо хто забув), то одразу аж кушоць нє могу, а ще ж є сука православна™ Новинський, але я знову відволіклась.
Бо ще крім цих громадян є ті, що мають документи про громадянство Росії (Данілов назвав їх «аусвайсами»), які наших людей на окупованих територіях примушують отримувати, аби вижити. Звісно, купа є й таких, що і без примусу отримують паспорт від лаптєй, щоб доїти бабло з двох джерел, і дуже непогано себе почувають. Але якщо від «аусвайсів» після деокупації буде досить легко позбавитись, то що робити з випадками подвійного громадянства на підконтрольній території, в законі чіткого визначення немає. Чим власне і користуються хитросракі громадяни.
Отже, вчора одним з рішенням РНБО стало доручення Кабінету міністрів у двомісячний термін підготувати відповідний законопроект. Який, звісно, після цього мусить пройти всі процедури в парламенті, в тому числі і дискусії.
Не в останню чергу тому, що в нас геть втрачена культура дискусії, будь-яка політична тема переростає в неминучий срач, навіть просто висловити власну думку стає ще тим екстрімом, з ризиком, що тебе внесуть в розстрільні списки совнаркому. В цьому можна варитись деякий час, отримуючи своєрідний кайф від адреналінових приходів, навіть кілька років поспіль, а потім ти розумієш, що це стає хворобою, і ти приймаєш рішення або одужувати, або загриміти в дурку.
В дурку я не хо, тож прийняла рішення одужувати, а якщо вже дуже кортить написати щось на гостру тему, то пишу під замок, щоб потім прочитати через рік-два і зрозуміти, чи була права, чи ні. Публічно намагаюсь торкатись лише тих тем, які не викликають набігів збуджених лемінгів, хоча привести в стан ажитації це неспокійне животне може будь-що, навіть рецепт вареників.
Але я відволіклась.
Результатів вчорашнього засідання РНБОУ я чекала не з такою цікавістю, як результатів попереднього, хоча звісно ж була заінтригована, чого раптом так часто тусять. Вау-подій там не сталося попри все, по пунктах перераховувати не буду, хто не лінивий, той і сам знайде та почитає, напишу лише про те, що зацікавило особисто мене.
А зацікавив мене пункт про подвійне громадянство. Ні для кого ж не секрет, що в Україні подвійне громадянство заборонене законом, але ж деякі хитросракі громадяни мають і два, і навіть три. А деякі хитросракі вищого левела навіть в парламент пролізають з прихованими громадянствами, і нікому ніде не тисне. Як згадаю парламентські вибори і історію з Куницьким (Саша Хуй Вайнє, якщо хто забув), то одразу аж кушоць нє могу, а ще ж є сука православна™ Новинський, але я знову відволіклась.
Бо ще крім цих громадян є ті, що мають документи про громадянство Росії (Данілов назвав їх «аусвайсами»), які наших людей на окупованих територіях примушують отримувати, аби вижити. Звісно, купа є й таких, що і без примусу отримують паспорт від лаптєй, щоб доїти бабло з двох джерел, і дуже непогано себе почувають. Але якщо від «аусвайсів» після деокупації буде досить легко позбавитись, то що робити з випадками подвійного громадянства на підконтрольній території, в законі чіткого визначення немає. Чим власне і користуються хитросракі громадяни.
Отже, вчора одним з рішенням РНБО стало доручення Кабінету міністрів у двомісячний термін підготувати відповідний законопроект. Який, звісно, після цього мусить пройти всі процедури в парламенті, в тому числі і дискусії.
Як би то не було, але державі конче потрібні робочі і ефективні інструменти для того, щоб контролювати відсутність на вищих посадах (в органах державної влади або місцевого самоврядування) осіб з подвійним громадянством. Також це стосується керування підприємствами стратегічної галузі.
Якщо це зрештою відбудеться, це буде дуже, дуже важливим кроком. Ну і лютий вереск умовного хитросракого Новінського я би теж залюбки послухала.
PS
Ще я вчора поржала з феєричної історії, як вимкнули «Перший незалежний». Так, той самий, який створили вигнанці-пілігріми із заблокованих телеканалів Медведчука, вірніше, купили у свободівців (це окремий пікантний марципан у всій цій історії). Вчора вони з помпою почали супутникове мовлення, назапрошували гостей, та попиздіти встигли лише годину, після чого мовлення було заблоковане, лишилися лише інтернет-канали, що суттєво знизило вплив на ЦА.
Скабєєва мало не луснула у себе в телеграмі від злості. Цікаво, чи встиг туди добігти Допа, бо збирався там яскраво тусіть з ЛєноБондарєнко, навіть анонс робив у себе в тг-каналі, шо всіх там в ефірі парвьот.
Хто заблокував мовлення новоствореного розсадника вати наразі невідомо, Данілов морозиться і каже, що це питання на РНБО не розглядалось, начебто це за розпорядженням СБУ відбулося, але головне в тому, що вони заткнулись. Не знаю, чи буде «Другий незалежний», але це принаймні весело.
Тож нормальна вчора була п’ятниця, і погода годна.
Майте гарні вихідні.
Якщо це зрештою відбудеться, це буде дуже, дуже важливим кроком. Ну і лютий вереск умовного хитросракого Новінського я би теж залюбки послухала.
PS
Ще я вчора поржала з феєричної історії, як вимкнули «Перший незалежний». Так, той самий, який створили вигнанці-пілігріми із заблокованих телеканалів Медведчука, вірніше, купили у свободівців (це окремий пікантний марципан у всій цій історії). Вчора вони з помпою почали супутникове мовлення, назапрошували гостей, та попиздіти встигли лише годину, після чого мовлення було заблоковане, лишилися лише інтернет-канали, що суттєво знизило вплив на ЦА.
Скабєєва мало не луснула у себе в телеграмі від злості. Цікаво, чи встиг туди добігти Допа, бо збирався там яскраво тусіть з ЛєноБондарєнко, навіть анонс робив у себе в тг-каналі, шо всіх там в ефірі парвьот.
Хто заблокував мовлення новоствореного розсадника вати наразі невідомо, Данілов морозиться і каже, що це питання на РНБО не розглядалось, начебто це за розпорядженням СБУ відбулося, але головне в тому, що вони заткнулись. Не знаю, чи буде «Другий незалежний», але це принаймні весело.
Тож нормальна вчора була п’ятниця, і погода годна.
Майте гарні вихідні.
Я вже писала про "Службу розшуку дітей" неодноразово, але все ж напишу ще раз.
Ця волонтерська організація займається пошуком тих, хто пропав безвісти. За роки діяльності Служби були віднайдені і убезпечені понад дві тисячі дітей.
Служба зараз існує виключно завдяки донатам небайдужих громадян.
Тому кожна ваша пожертва — це, можливо, чиясь врятована дитина.
Бо вулиця — це не місце для дітей.
Дякую всім, хто вирішить приєднатись.
Коли ви пройдете за посиланням, у правому верхньому кутку побачите клікабельний напис "фондувати". Ото вам саме туди.
Ще раз дякую всім небайдужим.
https://biggggidea.com/project/sluzhba-rozshuku-ditej-potrebue-vasho-dopomogi/?fbclid=IwAR0XPo6IwIkDWzlBdn2B2hpgC3fPmBIB8DeldLOZyMyeBDGCXbLCAeO4sGI
Ця волонтерська організація займається пошуком тих, хто пропав безвісти. За роки діяльності Служби були віднайдені і убезпечені понад дві тисячі дітей.
Служба зараз існує виключно завдяки донатам небайдужих громадян.
Тому кожна ваша пожертва — це, можливо, чиясь врятована дитина.
Бо вулиця — це не місце для дітей.
Дякую всім, хто вирішить приєднатись.
Коли ви пройдете за посиланням, у правому верхньому кутку побачите клікабельний напис "фондувати". Ото вам саме туди.
Ще раз дякую всім небайдужим.
https://biggggidea.com/project/sluzhba-rozshuku-ditej-potrebue-vasho-dopomogi/?fbclid=IwAR0XPo6IwIkDWzlBdn2B2hpgC3fPmBIB8DeldLOZyMyeBDGCXbLCAeO4sGI
BiggggIdea
«Служба розшуку дітей» потребує Вашої допомоги / Спільнокошт
Ми збираємо кошти на інформаційну кампанію задля допомоги безпритульним дітям, які опинились на вулиці під час пандемії та карантину.
Я не знаю, як він це робить, але навіть в найграндіозніше гавніщє СобакаІтабар повертається додому чистий і сяючий, як даймонд. Хоча чого не знаю, знаю ж звісно: якщо не вагаючись валити прямо на плитку памужскі, то нашо бруднити лапи під парканом?
Тому власне так і робить — викладає на плитці гарнезну інсталяцію, трохи гавкає на ворон, котиків і опше, не сходячи з місця, а потім неквапно йде до дверей, заплітаючись лапами, і гавкає вже там, аби впустили. Я впускаю, прискіпливо оглядаю руки і ноги (вони чисті) але все одно протираю спеціальною серветкою, бо порядок має бути і дисципліна.
Я не знаю, як вона це робить, але навіть в суху погоду СобакаМері повертається додому брудна, як шмаровоз. А в таке гавніщє, як ото зараз, то білими в неї залишаються лише зуби, якими вона на мене задоволено шкіриться. Бо це ж такий кайф, впасти в багно і гарненько там полежати, можна навіть перевернутись на спину догори пузом, щоб закріпити результат.
А ще побігати під парканом, де м’яка земля, що тільки-но відтала і ще не встигла висохнути, погавкати там на сусідського песика-курдупля, який не затикається 24/7, здіймаючи під час біганини бризки.
— Іди вже сюди, принцеса, яка ж ти пекельна свиня, гспді, — я стою біля відра з водою і потерпаю, бо розумію, що ще принаймні місяць доведеться двічі на день відмивати в відрі оцей веселий шматок глини, щоб можна було пустити додому. Аж поки вночі не буде морозу, тоді вже легше, тоді можна витягнути шланг.
— Не сварися, Монова, май бога в серці, я ж одразу за двох валяюсь, тож тобі треба мити лише одну свиню, тьху, тобто лише одну мене, — каже СобакаМері і вже збирається обтруситись від багна, але бачить мої очі і передумує.
— Ти приходиш настільки брудною, СобакаМері, що напевно СобакаМайдан наостанок заповів тобі валятись в багні ще й за нього, маю таку підозру.
— О, точно, Монова! Я за нього сьогодні не валялась, то я піду ще отам впаду, оно дивись, яка класна купа багна! Ей, ти чого матюкаєшся, Монова, не можна так, тижедєвачька!
Тому власне так і робить — викладає на плитці гарнезну інсталяцію, трохи гавкає на ворон, котиків і опше, не сходячи з місця, а потім неквапно йде до дверей, заплітаючись лапами, і гавкає вже там, аби впустили. Я впускаю, прискіпливо оглядаю руки і ноги (вони чисті) але все одно протираю спеціальною серветкою, бо порядок має бути і дисципліна.
Я не знаю, як вона це робить, але навіть в суху погоду СобакаМері повертається додому брудна, як шмаровоз. А в таке гавніщє, як ото зараз, то білими в неї залишаються лише зуби, якими вона на мене задоволено шкіриться. Бо це ж такий кайф, впасти в багно і гарненько там полежати, можна навіть перевернутись на спину догори пузом, щоб закріпити результат.
А ще побігати під парканом, де м’яка земля, що тільки-но відтала і ще не встигла висохнути, погавкати там на сусідського песика-курдупля, який не затикається 24/7, здіймаючи під час біганини бризки.
— Іди вже сюди, принцеса, яка ж ти пекельна свиня, гспді, — я стою біля відра з водою і потерпаю, бо розумію, що ще принаймні місяць доведеться двічі на день відмивати в відрі оцей веселий шматок глини, щоб можна було пустити додому. Аж поки вночі не буде морозу, тоді вже легше, тоді можна витягнути шланг.
— Не сварися, Монова, май бога в серці, я ж одразу за двох валяюсь, тож тобі треба мити лише одну свиню, тьху, тобто лише одну мене, — каже СобакаМері і вже збирається обтруситись від багна, але бачить мої очі і передумує.
— Ти приходиш настільки брудною, СобакаМері, що напевно СобакаМайдан наостанок заповів тобі валятись в багні ще й за нього, маю таку підозру.
— О, точно, Монова! Я за нього сьогодні не валялась, то я піду ще отам впаду, оно дивись, яка класна купа багна! Ей, ти чого матюкаєшся, Монова, не можна так, тижедєвачька!
— Знаєш шо, мені завтра рано вставати, тому тихо будьте, — сказав хазбінд і подряпався сходами нагору, в мансарду. Бо там мужчінське гніздо і кіт.
— Ну добре, пака, — сказала я, помахала ручкою і одразу почала тихо бути.
— МАМАААААА!!! — вирвався зі своєї кімнати молодший дєткаМонової Стефан, попереду нього летів крик енергійного пелікана-пубертатника.
— Татові завтра рано вставати, тому тихо будь! — зашипіла я на дєтку і дуже педагогічно вирячила очі.
— Ну добре, пака, — сказав Стефан і знову заховався у себе в кімнаті, щоб там тихо бути.
(В кімнаті ще ялинка, щоб ви собі знали, але це я відволіклась).
— Я ТЕБЕ ЗАРАЗ ВБ’Ю, ПАДЛО! — закричав зверху хазбінд.
Стефан тихо вийшов з кімнати і ми почали дивитись одне на одного, ворушити бровами і тихо бути на брудершафт. Дуже хотілося сміятись.
Закриваючи свистки долонями і пирскаючи, підкралися до сходів.
На верхній сходинці сидів кіт. Над котом горіло світло. Бо нещодавно хазбінд прикрутив нагорі сходів лампочку з датчиком, який реагує на рух. Ну щоб якщо раптом мені закортить відвідати горище з офіційним дружнім візитом в темряві, то щоб я не наїбнулась вниз головою.
Так от, повторюсь, на верхній сходинці сидів кіт, весь в променях світла, гарний і урочистий, як котячий шаман.
За котом двері були прочинені рівно настільки, аби коту було зручно швендяти вночі туди-сюди, тихо бути і не турбувати при цьому хазбінда, бо тому ж завтра рано вставати, пам’ятаємо про це.
А потім кіт взяв і розчинився в темряві мансарди.
Світло згасло.
Кіт знову вийшов на сходи.
Світло загорілось.
Кіт знову зробив крок назад.
Світло згасло.
Кіт зробив крок вперед.
— Я ТЕБЕ ЗАРАЗ ВБ’Ю, ПАДЛО! — знову заволав хазбінд, а ми з дєткою порскнули з-під сходів геть в кімнату, щоб там тихо бути і ржати мордами в подушки.
Бо декому завтра рано вставати, пам’ятаємо про це.
— Ну добре, пака, — сказала я, помахала ручкою і одразу почала тихо бути.
— МАМАААААА!!! — вирвався зі своєї кімнати молодший дєткаМонової Стефан, попереду нього летів крик енергійного пелікана-пубертатника.
— Татові завтра рано вставати, тому тихо будь! — зашипіла я на дєтку і дуже педагогічно вирячила очі.
— Ну добре, пака, — сказав Стефан і знову заховався у себе в кімнаті, щоб там тихо бути.
(В кімнаті ще ялинка, щоб ви собі знали, але це я відволіклась).
— Я ТЕБЕ ЗАРАЗ ВБ’Ю, ПАДЛО! — закричав зверху хазбінд.
Стефан тихо вийшов з кімнати і ми почали дивитись одне на одного, ворушити бровами і тихо бути на брудершафт. Дуже хотілося сміятись.
Закриваючи свистки долонями і пирскаючи, підкралися до сходів.
На верхній сходинці сидів кіт. Над котом горіло світло. Бо нещодавно хазбінд прикрутив нагорі сходів лампочку з датчиком, який реагує на рух. Ну щоб якщо раптом мені закортить відвідати горище з офіційним дружнім візитом в темряві, то щоб я не наїбнулась вниз головою.
Так от, повторюсь, на верхній сходинці сидів кіт, весь в променях світла, гарний і урочистий, як котячий шаман.
За котом двері були прочинені рівно настільки, аби коту було зручно швендяти вночі туди-сюди, тихо бути і не турбувати при цьому хазбінда, бо тому ж завтра рано вставати, пам’ятаємо про це.
А потім кіт взяв і розчинився в темряві мансарди.
Світло згасло.
Кіт знову вийшов на сходи.
Світло загорілось.
Кіт знову зробив крок назад.
Світло згасло.
Кіт зробив крок вперед.
— Я ТЕБЕ ЗАРАЗ ВБ’Ю, ПАДЛО! — знову заволав хазбінд, а ми з дєткою порскнули з-під сходів геть в кімнату, щоб там тихо бути і ржати мордами в подушки.
Бо декому завтра рано вставати, пам’ятаємо про це.
Так склалося, що Крим в моє життя увійшов вже тоді, коли я була дорослою. Вперше я потрапила туди, коли познайомилась з майбутнім чоловіком, він вчився в ХАІ, і в Криму була їх студентська база в Рибачому.
Це була моя перша самостійна подорож кудись, та ще й з хлопцем, мама потерпала, але ж відпустила. Це були незабутні два тижні, сповнені шаленого молодого гону, кримського вина, теплого моря і кохання. А потім я вийшла заміж за того, з ким була в Рибачому, і медовий місяць був в Криму, у Форосі.
Потім я возила туди старшого сина. Потім їздила туди з мужчиною, який став моїм другим чоловіком. Потім довгий час якось не складалося з поїздкою, але я завжди знала, що от складеться — і я поїду. Бо от же він, мій Крим, куди він подінеться, ну.
Потім народився молодший син.
Але він в Криму вже не був.
Бо в 2014 в нас Крим вкрали. Я пам’ятаю березень 2014 року так, ніби він був вчора. А вчора я навіть писати на цю тему нічого не могла, бо цей день в пам’яті — день розпачу і безсилля. День, коли в підсвідомості вперше оселилась думка, що великої війни не оминути. Про це кричав триколор, який 1 березня підняв над Харківською ОДА смердючий лапоть-нацист. Це було в очах зеленої вєжлівої сарани, яка захопила вулиці кримських міст. Я розривалась між Харковом і Кримом і весь час плакала.
З цього усвідомлення народилась ненависть до тих, хто ще вчора називав себе сусідом і братом. Ненависть, яка горить яскраво і досі, рівним сильним полум’ям, яка вже ніколи не згасне. Ненависть, яка нарешті витіснила розпач, безсилля і страх. І в моїх дітях вона не згасне також. Мій молодший ніколи не був в Криму, але він вже давно знає, що таке анексія. Я в його віці ще не знала.
Як не знаю зараз того, чи встигну показати молодшому мій, український Крим. Той, де я колись була з його братом, з його батьком. Сподіваюся, що він зможе подивитись колись сам і показати своїм дітям.
Сподіваюсь, що дійсно почне працювати «Кримська платформа», ідея якої народилася ще за каденції Порошенка, а перше засідання має відбутись цього року, напередодні Дня Незалежності. Сподіваюся, що міжнародні партнери, провідні держави та міжнародні організації, які приєднаються до цієї платформи, дійсно допоможуть віднайти та втілити в життя якісь дієві заходи для деокупації Криму та захисту прав кримчан. Напрацюють механізми спільного тиску.
Сподіваюся, що слова західної підтримки не залишаться лише словами. Сподіваюся, нарешті стане очевидним, що не можна в 21 сторіччі просто взяти і захопити територію суверенної держави і не мати ніяких наслідків. Бо це руйнує весь правопорядок, який ще існує на сьогодні у світі. Тому наслідки мають бути настільки невідворотними і болючими, наскільки це тільки можливо. Щоб кожний зайвий день окупації пропалював величезну дірку в самому існуванні Росії на мапі світу. Аж поки там не залишиться нічого, крім дірки.
Я сподіваюся.
Я вірю.
Бо що мені залишається.
Бо Крим — це Україна.
Це була моя перша самостійна подорож кудись, та ще й з хлопцем, мама потерпала, але ж відпустила. Це були незабутні два тижні, сповнені шаленого молодого гону, кримського вина, теплого моря і кохання. А потім я вийшла заміж за того, з ким була в Рибачому, і медовий місяць був в Криму, у Форосі.
Потім я возила туди старшого сина. Потім їздила туди з мужчиною, який став моїм другим чоловіком. Потім довгий час якось не складалося з поїздкою, але я завжди знала, що от складеться — і я поїду. Бо от же він, мій Крим, куди він подінеться, ну.
Потім народився молодший син.
Але він в Криму вже не був.
Бо в 2014 в нас Крим вкрали. Я пам’ятаю березень 2014 року так, ніби він був вчора. А вчора я навіть писати на цю тему нічого не могла, бо цей день в пам’яті — день розпачу і безсилля. День, коли в підсвідомості вперше оселилась думка, що великої війни не оминути. Про це кричав триколор, який 1 березня підняв над Харківською ОДА смердючий лапоть-нацист. Це було в очах зеленої вєжлівої сарани, яка захопила вулиці кримських міст. Я розривалась між Харковом і Кримом і весь час плакала.
З цього усвідомлення народилась ненависть до тих, хто ще вчора називав себе сусідом і братом. Ненависть, яка горить яскраво і досі, рівним сильним полум’ям, яка вже ніколи не згасне. Ненависть, яка нарешті витіснила розпач, безсилля і страх. І в моїх дітях вона не згасне також. Мій молодший ніколи не був в Криму, але він вже давно знає, що таке анексія. Я в його віці ще не знала.
Як не знаю зараз того, чи встигну показати молодшому мій, український Крим. Той, де я колись була з його братом, з його батьком. Сподіваюся, що він зможе подивитись колись сам і показати своїм дітям.
Сподіваюсь, що дійсно почне працювати «Кримська платформа», ідея якої народилася ще за каденції Порошенка, а перше засідання має відбутись цього року, напередодні Дня Незалежності. Сподіваюся, що міжнародні партнери, провідні держави та міжнародні організації, які приєднаються до цієї платформи, дійсно допоможуть віднайти та втілити в життя якісь дієві заходи для деокупації Криму та захисту прав кримчан. Напрацюють механізми спільного тиску.
Сподіваюся, що слова західної підтримки не залишаться лише словами. Сподіваюся, нарешті стане очевидним, що не можна в 21 сторіччі просто взяти і захопити територію суверенної держави і не мати ніяких наслідків. Бо це руйнує весь правопорядок, який ще існує на сьогодні у світі. Тому наслідки мають бути настільки невідворотними і болючими, наскільки це тільки можливо. Щоб кожний зайвий день окупації пропалював величезну дірку в самому існуванні Росії на мапі світу. Аж поки там не залишиться нічого, крім дірки.
Я сподіваюся.
Я вірю.
Бо що мені залишається.
Бо Крим — це Україна.
Судячи з того, як хвацько міністр охорони здоровля та щістя Стєпанов заніс в розряд "конфіденційна" ту інформацію, яка згідно Закону про Держзакупівлі мусить бути виключно публічною і прозорою, то педалькою його почали пиздити задовго до того, як я тільки почала про це мріяти.
І тільки через те, що пан міністр сцить світити всі свої прокладки (в фінансовому сенсі) "божа роса" чи як воно там називається, довіра до вакцинації стрімко злетіла високо-високо, туди, де навіть мухи не літають.
Ма-лад-ци🤩
І тільки через те, що пан міністр сцить світити всі свої прокладки (в фінансовому сенсі) "божа роса" чи як воно там називається, довіра до вакцинації стрімко злетіла високо-високо, туди, де навіть мухи не літають.
Ма-лад-ци🤩
Під час карантину свідомість настільки очистилась, що я сьогодні пів дня швендяла містом з патчами під очима, і ніде мені навіть не засвербіло.
В банку на мене дивились уважно і трохи співчутливо, але охорону все ж не викликали, дякую їм за це.
В супермаркеті касирка старанно ворушила бровами, робила очима складні гімнастичні вправи і заглядала мені в проміжок між маскою і окулярами. Я замріяно дивилась на неї у відповідь і ніяк не могла второпати, чого касирку так пердолить. Зрештою не витримала і підморгнула. Касирка відсахнулась, пошаруділа десь позаду себе рукою і ловко натягла захисний щиток. Просто отак поверх медичної маски, яка на ній вже була.
Тут я вже зацікавилась і навіть трохи запанікувала, в голові почали роїтись версії від "хуйово виглядаєш, Монова, пора на море" до "та припини, вона просто їбанулась, і це не дивно".
Аж поки хазбінд не сказав мені співчутливо:
— Ти забула відклеїти оту свою хуйню з-під очей.
Я вже була зібралась образитись на "хуйню", а потім до мене дійшло. Аби не зганьбитись остаточно, я сказала касирці прямо в щиток:
— Ви що, не знали? Нова постанова НБУ, без цього пін-код не вводиться.
Ввела пінкод, відклеїла патчі, акуратно загорнула їх у чек і пішла. Біля дверей озирнулась.
Касирка сиділа в щитку і не ворушилась. Біля каси стояла черга. Всі мовчали.
Треба буде потім спитатись, що далі було.
В банку на мене дивились уважно і трохи співчутливо, але охорону все ж не викликали, дякую їм за це.
В супермаркеті касирка старанно ворушила бровами, робила очима складні гімнастичні вправи і заглядала мені в проміжок між маскою і окулярами. Я замріяно дивилась на неї у відповідь і ніяк не могла второпати, чого касирку так пердолить. Зрештою не витримала і підморгнула. Касирка відсахнулась, пошаруділа десь позаду себе рукою і ловко натягла захисний щиток. Просто отак поверх медичної маски, яка на ній вже була.
Тут я вже зацікавилась і навіть трохи запанікувала, в голові почали роїтись версії від "хуйово виглядаєш, Монова, пора на море" до "та припини, вона просто їбанулась, і це не дивно".
Аж поки хазбінд не сказав мені співчутливо:
— Ти забула відклеїти оту свою хуйню з-під очей.
Я вже була зібралась образитись на "хуйню", а потім до мене дійшло. Аби не зганьбитись остаточно, я сказала касирці прямо в щиток:
— Ви що, не знали? Нова постанова НБУ, без цього пін-код не вводиться.
Ввела пінкод, відклеїла патчі, акуратно загорнула їх у чек і пішла. Біля дверей озирнулась.
Касирка сиділа в щитку і не ворушилась. Біля каси стояла черга. Всі мовчали.
Треба буде потім спитатись, що далі було.
Від сьогодні один кучерявий бабусь вже не зможе кофє пайті піть в США. І дружина його не зможе. І діти не зможуть. Бо саме сьогодні «Держсекретар Блінкен оголосив про внесення до санкційного списку Ігоря Коломойського та членів його найближчої родини через причетність до значних випадків корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА з 2014 по 2015 рік». Це пряма цитата заяви, викладеної на сторінці Посольства США в Україні.
Як зазначають представники США, хоча ця міра стосується діянь під час перебування Коломойського на посаді, «нинішні безнастанні спроби Коломойського похитнути демократичні процеси та інститути України становлять серйозну загрозу її майбутньому», тому «застосування цієї міри підтверджує прагнення США підтримувати ключові для євроатлантичного шляху України реформи у політичній та економічній сферах, а також у галузі правосуддя. США продовжують підтримувати всіх українців, чия робота рухає реформи вперед».
Ну тобто, якщо перекласти з дипломатичного на загальнодоступний, Штати цікавить не тільки те, що Бєня накосорєзіл власне проти США і в їх правовому полі, а й те, що він крутить всередині України. Те, що діяльність Коломойського досліджується у США в рамках кримінального судочинства, вже давно не новина. Та юстиція Штатів поки що не розкриває усі деталі, що цікавлять її в діяльності українського олігарха, але безсумнівним є те, що в цьому списку точно є справа ПриватБанку.
Впродовж останнього часу ми могли спостерігати за процесами конфіскації власності Коломойського в Штатах, зокрема нерухомості. Самого Бєню і його партнерів звинувачують у відмиванні коштів через придбання активів у США.
Звісно, що баба Бєня мовчки не сидить, він разом з Боголюбовим подали судовий позов до США, бо вважають конфіскацію активів незаконною.
Ніхто не може знати, як далі все складеться, але наразі вже можна стверджувати, що Коломойський став персоною нон грата в Штатах, а відтак для нього закривається більшість дверей в цивілізованому світі. Принаймні, з парадного входу. Ну і всередині України сьогоднішня подія змінить дуже багато розкладів.
Буде цікаво.
https://www.facebook.com/usdos.ukraine/posts/10158805716121936
Як зазначають представники США, хоча ця міра стосується діянь під час перебування Коломойського на посаді, «нинішні безнастанні спроби Коломойського похитнути демократичні процеси та інститути України становлять серйозну загрозу її майбутньому», тому «застосування цієї міри підтверджує прагнення США підтримувати ключові для євроатлантичного шляху України реформи у політичній та економічній сферах, а також у галузі правосуддя. США продовжують підтримувати всіх українців, чия робота рухає реформи вперед».
Ну тобто, якщо перекласти з дипломатичного на загальнодоступний, Штати цікавить не тільки те, що Бєня накосорєзіл власне проти США і в їх правовому полі, а й те, що він крутить всередині України. Те, що діяльність Коломойського досліджується у США в рамках кримінального судочинства, вже давно не новина. Та юстиція Штатів поки що не розкриває усі деталі, що цікавлять її в діяльності українського олігарха, але безсумнівним є те, що в цьому списку точно є справа ПриватБанку.
Впродовж останнього часу ми могли спостерігати за процесами конфіскації власності Коломойського в Штатах, зокрема нерухомості. Самого Бєню і його партнерів звинувачують у відмиванні коштів через придбання активів у США.
Звісно, що баба Бєня мовчки не сидить, він разом з Боголюбовим подали судовий позов до США, бо вважають конфіскацію активів незаконною.
Ніхто не може знати, як далі все складеться, але наразі вже можна стверджувати, що Коломойський став персоною нон грата в Штатах, а відтак для нього закривається більшість дверей в цивілізованому світі. Принаймні, з парадного входу. Ну і всередині України сьогоднішня подія змінить дуже багато розкладів.
Буде цікаво.
https://www.facebook.com/usdos.ukraine/posts/10158805716121936