Пора витягати табличку

Фото вогінь.
Можна цілу пʼєсу написати

В найближчі дні нас чекає потік єбаніни - так тепер треба називати заяви адміністрації США - щодо України. Це неминуче.

Сприймати цю єбаніну треба спокійно і іронічно. Зберігати спокій. Бо це спроба розхитати нас. 

Так, нам треба грати з цією адміністрацією у дипломатичну  гру. І я щиро співчуваю кожному українському дипломату і чиновнику, хто не може сказати в очі цим людям якими скотами вони є.

Щодо перемовин. 

Україна може погодитися на заморозку по поточній лінії розмежування. Бо від цієї адміністрації в США неможливо чекати адекватності.

Але наші  “червоні лінії” залишаються стабільними. Ніякого обмеження на розміщення військ партнерів. Ніяких обмежень для ЗСУ. Ніякого зняття санкцій без сталого припинення вогню і базових гарантій безпеки. Гроші на відновлення і фінансування ЗСУ, достатніх для відбиття агресії, до моменту, поки Україна відновить економіку. 

Чи готовий Путін до таких перемовин? Не думаю. Він одночасно дуже поспішає, поки не видно що король голий і хоче більше.

Трамп хоче тиску на Україну, Трамп поспішає, бо йому потрібні перемоги. 

Чи маємо ми піти на ті, на які готовий Путін і яких хоче Трамп? Ні. 

Ми готові до перемовин, але до відкритих, прозорих і чесних. Нам не потрібно таке “посередництво” від Трампа, який відверто грає на Росію. 
 
У нас немає абсолютно жодної причини задовольняти потребу Трампа задовольнити Путіна. Це проблема їх сексуальних взаємовідносин. 

Нам немає жодного сенсу бігти їх спринт. 
У нас марафон досі триває.

Підписатися на Богданова 

Жовтий напевно вже зробив ляльку вуду без костюма і карт — і кидає в неї дротики. Може навіть плює

https://t.me/Novynarnia/71512

Справедливість — це ти.
Помста — це ти.
В Армії, або для Армії.
Люблю і поважаю Івана, він дуже мудрий котик

https://t.me/lostanklav/1554

Про рівень дипломатії від автора «хрипатої хуйні» і «дебілів»

Ситуація зараз наступна:
жовтий і його хунвейбіни тиснуть і залякують;
пиня вбиває;
внутрішня пиздота прогризає дірки зсередини, як шашіль.
Як при таких вводних не їбанутись остаточно і встояти — я не знаю. Але ж мусимо.

Ярослава Гресь

Однокласники 17-річного хлопця, які разом з вчителькою стоять біля зруйнованого будинку і годинами чекають, коли знайдуть їхнього друга, рятувальник, який промовляє до молодої жінки, заблокованої завалами: “Яночка, потерпи, будь ласка, сонечко», голосне питання до гори руїн "є тут хто" і дуже тиха відповідь: "так, є" — кожне це відео розриває серце на шматки.

Я спала дві години. В багажнику машини. Очі не бачать, вуха не чують. Енергії нуль. Але ж треба якось себе зібрати.

Виходжу на вулицю і зустрічаю літню пані, яку вночі бачила і на паркінгу. Дуже втомленою, ледь сидячою. А зараз — іде вбрана, із зачіскою, з брошкою на светрі і помадою на вустах.

Я кажу: божемій, де ви взяли сили, щоб так виглядати?

Вона посміхається: я таким чином роблю дві речі. Собі нагадую, що жива. Росіянам відповідаю: пішли на хрін, вилупки. Ой, пробачте, я взагалі-то ніколи не вживаю лайку.

Повірте, — кажу я. — Це взагалі не лайка.

І ми ідемо жити життя. Українське життя. З ракетами, завалами, коротким сном, червоною помадою, брошками та підборами, зустрічами та обіймами. Київським дощем, як от-от прийде. Вмиє нас і наші рани.

Я нагадую собі — я жива. І кажу нашим ворогам: ідітьвинахуй.

Час — наш головний ресурс. І кожна наша дія має бути продиктована простим питанням: чи дає вона нам цей час?

Час — це те, чого ми найбільше потребуємо. І те, що найважче здобути. А люди у війську — це ті, хто щодня, ризикуючи життям, купують нам цей час.

***
Перше.
Час тягнути.

Цей час дозволяє тимчасово втримати залишки підтримки зі США. Дозволяє не впасти прямо зараз.

Але давайте вже чесно. У США при владі — непередбачувані, емоційні, цинічні довбні. Вони не про союзництво. Вони не вважають нас партнерами.
І рано чи пізно — допомога припиниться, неважливо що ми будемо робити, просто це факт.

Не тому, що ми щось не так зробили. А тому, що ми для них — ніхто і ніщо. Їм просто байдуже.

Друге.
Час на підготовку Європи.

Щоб вона нарешті усвідомила: вона має вміти захищати себе. І, зрештою, стати основою спільної оборони.

Так, звучить наївно. Але це — єдиний реалістичний варіант на довгу гру. Бо наша війна — це врешті решт і їхня війна. Їхня безпека — це продовження нашого фронту. І вони вже починають це розуміти. Питання лише в часі.

Третє.
Час на внутрішні зміни.

Я бачу, як із хаосу народжується ефективність.
Формуються корпуси. Зʼявляються професійні командири. Підрозділи навчаються. Масштабується досвід. Починаються зміни — у підготовці, у захисті прав військових.

Так, все ще важко. Так, багато недолугості.
Все повільно. Маємо прискорюватися.

Четверте.
Час на “чорного лебедя” — у росії чи у світі.

Очевидно: є речі, яких ми не бачимо.
Є процеси, приховані від нас. Ми навіть не підозрюємо, що може статися буквально в цю секунду. І наскільки це може зіграти нам на руку. І чим більше часу ми маємо, тим більше шанс, що в Росії щось обвалиться.

***
Час, який дає нам армія — це не просто “відстрочка”. Це шанс, змінюватися, ставати ефективнішими, шукати альтернативу американській допомозі.

Врешті решт шанс триматися купки стільки, скільки вистачить сил.

І останнє на сьогодні.
Зараз все набагато простіше, чіткіше, ніж навіть пів року назад, вже не кажучи, ніж навесні 22 року.

Не залишилось жодного з марних сподівань, які віджирають сили, бо потребують підтримки віри в них.

Є ми. Якщо нам повезе — нам допоможе Європа.
І є Орда.
Ми стоїмо проти Орди.
І або ми зламаємо її — або загинемо.
Особисто у мене в планах робити все, що я можу, там, де я є, щоб втілився перший сценарій.

Цей розклад сьогоднішній ВЖЕ набагато кращий, ніж він був в 22 році, коли була лише одна думка: скільки з орди ми встигнемо забрати із собою. Або коли абсолютно серйозно прикидували наслідки удару ТЯЗ по Харкову.

І наостанок: зараз світ чітко поділився на людей і блядєй.
І всередині України теж існує цей розподіл.
Кожен з нас обирає, з якої сторони розлому стояти і битись.
За що битись.
І чи битись взагалі.

Поки не побачу, як жовтий сів пині на лице і чинить тиск — не повірю