Іноді вони мені дзвонять і кажуть таким спеціальним моркотячим голосом:
— Привіт, Романівна.

Ні, не так. Отак:
— Пррррвіт Рррррмааунівнау!

Голос оксамитовий, як жопка немовляти, густий, як лавандовий сироп, теплий, як мої ноги у вовняних шкарпетках, і якби не війна, то огого.
Але ж війна, я стара зайобана мудра ондатра, яка дуже добре знає, що ховається за цим муркотінням.

Знає, тому приречено огризається:
— Та шо вже знову?!
І смиренно чекає розповіді про те, що там згоріло, проїбалось, посіклось уламками і ще 100500 кілометрів оптоволокна.

Взагалі я моркотів попередила, що в понеділок вранці мені краще не муркотіти, бо в понеділок я дуже нєрвна. Тому вони чемно витримали паузу і промуркотіли в середу.
— Старрррррлінки. Шість штук. Можна ж, да?

Я спробувала відпетляти, вийшло не надто переконливо:
— Та де ж я вам візьму, га?
— Нууууууууу, Монова…. — на іншому кінці всесвіту коти ворушили хвостами, прибивали ними херсонські піски, нахабно шкірились.

І я зітхнула та пішла до Володі. Бо Володя Дозірців — бог старлінків, і коли в нього навіть серед ночі спитати «єсць чьо?», він завжди відповідає «є». Ну або в крайньому випадку каже «будуть через тиждень».
— Є, — сказав Володя. — Стоять в коридорі.
— А шість можна?
— Можна.
— А відправите коли?
— Сьогодні і поїдуть.
— А гроші коли треба?
— До 25 квітня терпить.

Отже, ситуація наступна: старлінки вже два дні як в морпіхів. Відправлені в борг.
Борг — 69 тисяч 313 гривень, їх треба перерахувати Володі до 25 квітня, бо він закупив партію теж в борг, тільки в банку. Тобто вліз в кредитний ліміт. Ми, їбануті волонтери, часто таке робимо.

І ще важливе: за старлінки я буду розраховуватись з картки фіз. особи. Бо через ГО — геморой з паперами, довше і дорожче.
Тож на старлінки треба кидати сюди⬇️

5168752002753716

Тільки на цю картку, більше нікуди, інакше буде плутанина.

Якщо ви не хочете старлінки, а хочете дрони — та будь ласка, їх ніхто не відміняв, посилання на дронозбір ТУТ (тиць в синє).

Дякую всім, вірю, що ви знову зробите міракл.
Як і завжди🔥