Хаме український, помимо все Земляче таки Рід-ний! Зло, яке ти робиш Українській Землі тобі трудно зрозу- міти. Ти не любиш, коли тобі про нього говорити. Все це теорії, а я признаю лише життя; все це було, тепер — инакше буде кажеш ти. Може захочеш принаймні зрозуміти зло, яке робиш самому собі: наслідки твого хамства для тебе-ж. В практиці, в життю зустрінеш ти на Україні в першу чергу отамана. Він це вже не „теорія" а реальна, тися- челітнім твоїм пануванням витворена, дійсність українського життя. Замість характеру рев і доколінний шлик; замість сталої ідеї що дня инший настрій; зброєю демагогія і брехня; мотором злоба, зажерливість і пиха; тактикою зрада, а суттю порожнеча, пуста поза. В день, коли йому славу в руки плещуть без розуму герой, що на стіну скаче. В ночі - хитрий трус, що перший утікає. Тому здатний до бою тільки в перемішці з типами протилежними суворими, прав- дивими, скромними, твердими. Тому до самостійности, якої підставою єсть вірність, органічно не придатний. Нація ота-манів, що мала тисячі парадів „розбурханої стихії" на площі Св. Софії, площі Мудрости, з якої реготалась але не державу. Нація отаманів, нація бунту і зради, з якими на кож- нім кроці і тобі прийдеться зустрічатись.

Поки скидатимеш батьків вся ця нація буде розумі- ється з тобою. Але завтра ти захочеш бути проводом над нею. Хіба ж ти віддаси добровільно свою владу? Ти-ж кажеш, що віриш в Україну. Коли так, то за свою віру ти будеш бо-ротись скільки сил з напором бунту і зради отаманів.

Ти казатимеш: від нині шануйте і слухайте мене, бо я не Гетьман, а представник нації і народньої стихії. А тобі на це: і ми представники нації та народньої стихії, а ти кого слухав, шанував? Ту казатимеш: ви-ж мусите мене любити і бути мені вірними, бо я ваш провід. А тобі на це: кого-ж ти любив і кому ти вірний був, коли кликав нас во імя злоби до бою; себе-ж любимо не менше ми ніж ти. Ти скажеш: Україну любив я і був вірним Україні. А тобі на це: і ми така сама Україна як і ти. Ти казатимеш: що я здобув, те на- ція мусить зберігти, законсервувати. А тобі на це: що-ж ти консервував, коли во імя нації поскидав тих, що були до тебе?

- Ти казатимеш: але-ж тільки на зробленім можна далі будувати, бо инакше випаруємо у вічному кипінню. А тобі на це: хіба-ж ти сам не навчав нас, що хто почуває в собі гін, той мусить будувати все на ново, на новім корінню? Ти скажеш: по-слухайте-ж хоч мого досвіду крівавого, здобутого відданям всіх сил боротьбі за волю України. А тобі на це: не потрібні нам всі твої дурні теорії, ти-ж сам навчив нас вірити тільки життю, гонові, стихії. Ти скажеш: ви-ж від мене учитесь, за що-ж скидаєте мене? А тобі на це: бо коли вчиш, то ти вже камінь придорожній, похмурий слід історії, а такими ти нам погор- джувати звелів. Тоді проти вас я піду силою! - Нам тільки цього й треба, бо сила нації, сила отаманів, вся за нами...

Нема способу Хамом дисциплінувати Хама, отаманом отамана. А чи можеш ти без дисципліни собі здобути владу? Подивись тільки хоч-би на останні десять літ.

„Вороги народу," „зрадники нації,“ „не Українці,“ „по-ставити поза законом" так скидали Гетьмана і нас, геть- манців, десять літ тому ці, що потім в Східній і Західній Україні захопили владу. А сьогодня? Дословно цими-ж са- мими кличами поскидали і скидають їх. Повстанчі отамани одержали те, що дали нації, з рук таких як і вони нових пов- станчих отаманів. Як гірко, як щиросердечно вони сьогодня плачуть. І „брат на брата,“ і „моральний бандитизм, “ і „роз- бивання нації,“ і „безсовісна демагогія, " „кретини," „геро-страти" так сьогодня скаржаться вони на тих, що роблять проти них те саме, що вони робили. Не плачте! Завтра так само поскидають тих, що нині вас скидають. На кожного укра- їнського Хама завжди знайдеться ще більший український Хам!

✍️

| #роботилипинського

📓

| Джерело: Хам і Яфет

Десять літ тому, 16/29 Квітня 1918 р., одвічному на Україні процесові все більшого хаміння, аж до рабства, був покладе- ний хоч на хвилину край.

„Удільна" Центральна Рада, розпочавши „відродженя на- ції" бунтованям селян проти панів, котилась нестримно вже на ліво туди, де вискакував все більший Хам. Хоч декрет про признання права приналежности до української нації тільки особам не вище фершала („лікарського помішника" як ска- зано в декреті) був проголошений пізніше (Директорією), але зародки його були вже всі в Центральній Раді. Тому Німці, яким потрібна була тоді дійсна українська нація, складена з представників дійсного місцевого громадянства, а не з одної секти все більше лівіючих інтелігентів, Центральну Раду ро-зігнали.

Про - Зїзд хліборобів Української Землі (з Московщини чи Польщи там ні одної людини не було!) проголосив Гетьманство. Хто були ці хлібороби? - Нащадки козацько-шляхецької старшини і старого панства, отже в дану історичну хвилину політично на Україні найстарша і найбільше досвідчена верства сійщена і спольщена в попередній добі така, якою її ство- рила історія українська. До них прилучилась найбільше госпо- дарна, найрозумніша і найбільше благородна частина селянства. Побачивши за своєю спиною большовицького дрючка, не за- хотіли ці честні і розумні люде покористуватись своїм дрючком, якого дала їм на панів Центральна Рада. Хоч в зїзді участи не брали, але йому співчували: духовенство, старе кадрове офіцерство російської армії родом з України, промислові, фі- нансові і торговельні круги, врешті горстка інтелігенції. Таким чином Зїзд Хліборобів виявив 16/29 Квітня 1918 р. бажання всіх найважніших класів тодішнього громадянства Україн- ської Землі.

Як що не згадувати часів розцвіту старої князівської Руси часів, коли Україна, як щось окремого від Новгорода чи Суздаля, себе ще не встигла проявити то не було події, як оцей Зїзд Хліборобів, так відмінної, так иншої від всього того, що досі діялось на Україні. Перший раз в історії України Владу Українську проголо- шено під проводом батьків а не синів: під проводом консер- вативного - старшого, а не революцийного — молодшого класу.

Перший раз в історії України джерело Влади виведено з традиції, а не з бунту: з моральної, а не фізичної сили з чогось старшого ніж сама Влада.

Перший раз в історії України Влада Державна, сегосвіт- ська, не схопила „за патли" Владу Духовну і не примусила її себе визнати, а прийняла в покорі з її рук помазанництво Боже: помазанництво Духовного, вищого од себе.

Перший раз в історії України Владу Верховну віддано не отаманові за його персональні заслуги, а представникові Роду, що вже гетьманував на Україні: отже во імя спільної ми- нувшини цілої Української Землі, а не во імя сьогодняшнього гону якоїсь одної окремішньої отаманської банди.

Перший раз в історії України знайшовся представник стар- шої, батьківської верстви, що, не підлизуючись до хамства і не кланяючись йому на всі чотирі сторони, зважився взяти на себе страшний тягар Верховної Української Влади.

Перший раз в історії України в творцях її дальшого життя проявилась свідомість Землі а не Орди. Пряма наслід- ниця кочового Низу — Українська Народня Республика (що як той на Дунай, так вона згодом перекочувала до Варшави) була замінена територіяльною, на засаді Батьківщини опер- тою, Українською Державою.

Джерело:

🦁

[Хам і Яфет]

🦁

⚔️

| #роботилипинського |

⚔️

«Коли я запитала лікаря, як він дивиться на стан мого батька, він захитав головою. Замість того, щоб мені просто відповісти, він за- питав: "А як ви самі думаєте?" Я відповіла: “Мені здається, що йому дуже й дуже зле". Він нібито погодився зі мною, але діагнозу не хотів ставити. Монашка, яка бачила, як Грищинський та я були стри- вожені, сказала: "Моліться Богу, щоб ваш батько швидше помер. Він уже старий. Вам буде легше. Що ви будете возитися з таким хворим?" Священик, монах-бенедиктинець, також зауважив: "Дай Боже вашому батькові спокійної смерті. Я дав йому благословення. Не міг його причастити, бо він православний". Я сказала: "Мій батько дуже хворий, але з Божою поміччю він одужає". "Так, але рани го- лови небезпечні". Я подумала: він і мене хотів уже поховати, але я жива й буду жити. Прийшов час повідомити батькові, що нам треба їхати далі. Він лише запитав: "Куди?" Ми сказали: "До Меттена, там нам буде краще й спокійніше". Він більше нічого не сказав. Був у півсні. Ми його одягли й поклали на ноші, накрили теплим плащем.»

«Приблизно в три години прийшла сестра й сказала мені: "Хоч надії вже немає, але такий стан може тривати дуже довго, може, ще й кілька днів. Ви так не витримаєте. Ідіть до себе. Коли буде якась зміна, я вас покличу". Я ледве-ледве трималася на ногах і тому її послухала, але спати, звичайно, не могла. Через деякий час знову пішла до батька. Він спокійно лежав, ледве було чути його дихання. Через кілька хви- лин почав дихати міцніше, тяжко, так як дихав перед кількома годи- нами раніш. Це тривало кілька хвилин. Потім затих. Нічого більше не було чути. Я думала, що він заснув. Прийшла сестра і сказала мені: "Ваш батько помер". Я не розуміла довго, що вона каже. Це було о четвертій годині ночі 26 квітня.»

Джерело: Олена ОТТ-Скоропадська. Остання з роду Скоропадських

⚔️

/

#рідскоропадських |

⚔️

«28 квітня мені нічого не доводилося робити, усе вже було готово. Я жив у родині Безаків. Дружина Безака, Олена Миколаївна, завзята монархістка, котра, головне, абсолютно не визнавала України, тож, незважаючи на свою гостинність, була, напевно, не вельми втішена бачити за своїм столом такого українця, як Полтавець. Котрий, на довершення всіх своїх українських тенденцій, навіть і підстригся так, як у нас стриглися в давнину пани. Одначе Олена Миколаївна була дуже люб’язна навіть і з ним і тільки скривилася, коли Полтавець якось ні з того ні з сього заявив, що Володимир Святий був також українець і що історично буцімто доведено, що він ніколи бороди не носив, а що бороду йому приробили на його іконах лише згодом через великоруський вплив. Звичайно, сповіщення цього вельми авторитетного історичного дослідження було зовсім невчасним, і я постарався перемінити розмову. По обіді я перевдягнувся в цивільний одяг (на той час я ходив у черкесці). Нікому не кажучи, вийшов з дому, попередивши ординарця, щоб мене не шукали і що повернуся години за дві. Я взяв візника й поїхав до пам’ятника Володимирові. Мені хотілося залишитися на самоті й дати собі чіткий звіт у всій тій гігантській справі, яку я зробив. Мені хотілося розібратися у своїх думках та спонуках. Я розумів, що тепер переживаю цікавий час, що поки що все це пахне якимсь кавалерійським рейдом, що все це мені подобається, але що після захоплення влади почнеться зовсім інше життя. Тоді вже я не буду належати собі. Я підійшов до пам’ятника й сів неподалік від нього на лавку. Народу майже не було. Тихий, світлий весняний день промовляв про народження нового життя. Поперед мене внизу була дивовижна картина нашого Дніпра, що бачив, відколи тут осіло слов’янство, й не такі перевороти. За Дніпром стелилася безкінечна далечінь рідної мені Чернігівської губернії. Я довго сидів і милувався цим видом, а потім устав і сказав собі: “Будь що буде, але піду чесно. Зумію допомогти країні — буду щасливий, не справлюся — сумління моє чисте: особистих цілей у мене немає.»

🦁| #фото |🦁

Джерело: «Ukrania quae et Terra Cosaccorum», (з латині Україна, або козацька земля), створеної Йоганн-Баптист Гоманн на початку XVIII століття.

✍️| Джерело: Абрагам ван
Вестерфельд.

🦁

| #фото |

🦁

«В історичнім розвитку Української Нації всима шанований, усім дорогий, понадкласовий Маєстат Української Нації існував за часів держави Київських і Галицьких Князів і особливо за Гетьмана Богдана Хмельницького. Від часів Руїни він став знаряддям класової і партійно-політичної демагогічної боротьби. Його осмішували і скомпрометували, б’ючись між собою, внутрішні українські руїнники; Його опльогавили підкупами і провокаціями всякі чужі на Україні агенти. Затоптаний в болото Маєстат перестав бути всім українцям поважаним, для всіх нас спільним, дорогим — дійсним Маєстатом. Зі смертю Держави завмерла Нація.»

🦁

\ Джерело: Листи до братів-хліборобів \

🦁

⚔️

\ #роботилипинського \

⚔️

”Темою оцих дальших моїх “Листів” мала бути наша політична тактика, отже наша політична самоорґанізація і наші відносини, як до инших політичних ґруп, проявляючих себе внутрі України, так і до впливаючих на Україну політичних сил зовнішніх. Другими словами, я мав намір подати методи, яких, на мою думку, повинна вживати в політиці для орґанізації і побільшеня своєї сили і для здійсненя своїх завданнь та активна частина хліборобського класу, що має волю (хотіння) творити і орґанізувати українське національне життя.
Але тут, ще більше ніж в попередніх “Листах”, я зустрів великі труднощі при викладі своїх думок. Думаю, що ці труднощі стають перед кожним українським письменником-публіцистом, для якого писання не ціль, а тільки засіб; який би хотів своїм писанням побільшити творчу українську національну силу, а не тільки дати своїм землякам ще одну “раціональну” пораду на тему “як треба будувати Україну”.
Таких порад і рецептів, більше або менше льоґічних, більше або менше раціональних, можна надавати скільки завгодно. Але яка користь з тих вправ в публіцистичній стилістиці? Що з того, що існуватимуть численні писані рецепти для українських національних політиків, коли на Україні не знайдеться людей, що матимуть волю і силу творити українську національну політику? І чи всі ці численні українські політичні рецепти своїм методом, по якому вони писані, не ослаблюють часом, замість зміцнювати, того стихийного хотіння і тієї ірраціональної сили, без яких не може повстати Україна?
Всяка соціяльно-політична теорія може бути дуже розумною, раціональною і дуже льоґічною в межах тих предпосилок, на яких вона спірається. І між теоріями України інтеліґентської: демократично-республіканської, України пролетарської: комуністично-республіканської і України хліборобської: трудово-монархічної, між всякими рецептами на орієнтацію східну чи західну — нема ніякої льоґічної, розумової ріжниці. Всі ці ріжно побудовані і ріжно орієнтовані України теоретично можливі по стільки, по скільки вони являються зробленими пером на папері — по однаковим для всіх теорій законам льогїки — висновками з певних прийнятих на віру предпосилок.”

⚔️

\ Джерело: Листи до братів-хліборобів \

⚔️

🦁

\ #роботилипинського \

🦁

«Гетьманство – це символ єдности Української Нації і сили Української Держави, персоніфікований в особі традиційного, національного, дідичного Гетьмана. Воно стоїть понад всіми кастами, партіями, клясами, і до нікого в нації спеціяльно не належить так само, як не може до когось спеціяльно належати і чиїмсь монополем бути само традиційне поняття Української Нації...
Гетьманство – це нова форма державного життя нашої Нації, яку ми для синів і нащадків своїх тяжкою працею, жертвами й посвятою ще повинні допіру створити…».

🦁

| Джерело: Листи до братів хліборобів |

🦁

⚔️

| #роботилипинського |

⚔️

"Якщо б наші революційні отамани й інтелігенти в 1918 році визнали та підтримали власну консервативну владу Гетьмана Павла Скоропадського, то по цей день би існувала Українська Держава.
Місцеві консервативні селянські, промислові й військово-бюрократичні елементи не оглядалися би тоді, рятуючись від українських революціонерів.. Вони сполучили б свій досвід влади і організації держави з молодим загонистим українським імперіалізмом та вірою в Україну наших революціонерів, і дали би спільними силами відсіч більшовикам.
Бо слабесенький напір більшовиків в 1918 році на Україну вдався тільки завдяки внутрішній різні українських революціонерів і українських консерваторів між собою."

📓

| Джерело: Листи до братів-хліборобів

⚔️

| #роботилипинського |

⚔️

Лист 29: Політика як наука і політика як умілість (штука). Тільки хотіння своєї влади на своїй землі може примусити Українців до шукання раціонально найкращих політичних методів здійснення цього хотіння. Без такого хотіння всі українські теоретичні праці з обсягу політики будуть практично безвартістні. Роля стихійних предопреділених хотіннь і свідомої та свобідної волі в політичній творчості. Слабесеньке хотіння України і ще слабша воля до його здійснення як одна з головних причин політичного небуття України. Політична культура нації виявляється в хотінню і умінню її провідної верстви використовувати для політичної творчості дані політичної науки і політичного досвіду. Моє бажання спричинитися своєю скромною працею до розвитку політичної культури людей, що живуть на Українській Землі.

Лист 30: Необхідною передумовою розвитку політичної культури єсть взаємне розуміння себе між обсерваторами громадського життя і політиками практиками, що з цих обсервацій захочуть користати. Підставою такого взаємного розуміння єсть однаковість хотіннь і однаковість відношеня до проявів руху громадського життя. Три основні типи такого відношеня: емпіричний реалізм, діялєктичний ідеалізм і ідеалістичний реалізм. Характеристика цих трьох типів.

Лист 31: Обсервацію громадського життя утруднює вічне перехрещуваня в ньому двох собі протилежних сил: порушуючої сили активної меншости в напрямі як найбільшої свободи, і сили спротиву пасивної більшости в напрямі найбільшої рівности. — Змагання активної меншости до здобуття собі восприїмчи-
вости на
свій рух серед пасивної більшости. — Восприїмчивість пасивної біль-
шости здобувається активною меншостю при помочі ріжних політичних залежних од типу людей, до якого активна меншість належить. — Пізнання цих методів, на те щоб найбільше відповідний для даної нації і в данім часі метод вибрати, входить в обсяг політичної умілости.

Лист 32: Імперіялізм, в розумінню вродженого хотіння влади, і містицизм, в розумінню віри в законність цього хотіння, як основні рухові прикмети активної меншости. Все, що побільшує активність цієї меншости, отже завзяття, витривалість, непохитність, жертвенність, сміливість, рисковитість, рішучість і самоповага, має своє джерело в містицизмі, зміцняючім вроджений імперіялізм.

📓

| [Листи до братів-хліборобів]

🦁

| #роботилипинського |

🦁

Реліґії і церква до витворення культури і до бу- дови держав причинялася перш за все як нічим незаміни- ма школа дисципліни соціяльної і моральної: організацією людських інстинктів та хотінь і упорядковуванням люд- ських думок про добро і зло громадського життя.
Коли прийняти той факт, що всяка держава повстає з завойовання і що у всякій державі єсть люде, які прав- лять, і люде, якими правлять, то трівка державна органі- зація і трівка культура може повстати тільки там, де вза- ємовідношення між завойовниками і завойованими, між ор- ґанізаторами і організованими, приймає норми законні, о- перті на загально прийнятих і однакових як для одних так і для других, поняттях про добро і зло громадського жит- тя. Рішаючу ролю в виробленню таких законних норм ві- дограє релігія, яка власне загальні і всіх обовязуючі по- няття моралі дає, своєю церковною організацією їх чисто- гу та ясність зберігає і відповідно до них обмежує і орга- нізує людські інстинкти та упорядковує людські думки, витворюючи той лад в хотіннях, ту єдність в думанню і ту організованість в ділах, що в життю політичнім зветься державою, а в життю духовнім культурою. Без такої орга- нізуючої і здержуючої духовної сили, якою єсть релігія і церква, в громадському життю запановує вкінці груба сила матеріяльна. Її панування веде завжди до руїни і анархії, до нічим необмеженого права сильніщих кривдити слабших і до нічим необмеженого права слабших бунтуватись всі- ма засобами проти сильніщих.

📓

| Реліґія і церква в Історії України

⚔️

| #роботилипинського |

⚔️

Без своєї власної української консервативної сили, бажаючої власної національної держави, власної національної влади, свого а не чужого Монарха сили лицарської і разом з тим матеріяльно продуктивної, а високо розвиненим почуттям національної чести, гор дости, послуху і дисципліни не тільки не засимілюються нові Варяги, але навіть і ті нові наші державно творчі активні елементи, які виділятимуться з пасивної української маси, не удержаться при Україні, а будуть асимілюватись консервативними силами чужими. Історія наша буде і далі йти дотеперішнім шляхом. Українство на Україні буде, як сила політична (за винятком одиниць) ділом несерйозним, пайдократією, зайняттям для дітей або дітвакуватих. Кожний, висту паючий на арену історії, новий український клас, пошумівши за днів своєї молодости в українських національних формах, буде денаціона лізуватись в міру того, як прибуватиме йому розуму, достатків і влади. Так аденаціоналізувались колись ці наші князі, що були українськими «Байдами на Запорожжі і поставали польськими Яремами Вишневець- кими, як перестали «байдикувати». Так зденаціоналізувалась наша шляхта, що була українською поки козакувала і перестала нею бути, як устатковалась, взялась до хозяйства та до державних справ і як не стало Великого Богдана, що соціяльній та політичній статечности« один умів надати національно українські громадські та державні форми. Так зденаціоналізувалось і наше козацтво, ставши діловитим дворянством; так само врешті може зденаціоналізуватись і теперішня надія України: новий, виступаючий саме тепер на арену нашої історії, селянсько-хліборобський клас. Він закине свої романтичні «китиці і оселедці, свої «вільні козацтва», свою «отаманщину», своє опози цийне бунтарство, коли дійде до державного розуму, забажає закрі пити за собою здобуту ним «земельку», захоче взятись до продуктив-ної праці, присмирить своїх бандитів уголовних і бандитів політичних одно слово, коли з класу ферментуючого, революцийного він стане класом статечним, консервативним і коли одночасно поважного, орга- візованого та дисциплінованого консервативного українства.... як не було, так і не буде....*)

📓

[ Покликання Варягів чи організація Хліборобів ]

✍️

| #роботилипинського

Лист 33: Коли імперіялізм активної провідної меншости не обмежений сильною (напр. монархічною) формою політичної організації, а містицизм не обмежений загально обовязуючими (напр. релігійними) доґмами громадської моралі, то ця провідна меншість, позбавлена тоді внутрішньої єдности, буде порушувати пасивну народню масу в ріжних напрямах і, замість організованого проводу, буде давати своїй нації хаос і дезорганізацію. Але й повне обмеженя рухових прикмет провідної меншости матеріяльною силою політичного і доґма- тичного абсолютизму, опертого на інертности мас, спиняє всякий розвиток нації і так само веде націю до руїни. Нація гармонійно розвивається тільки тоді, коли активність її порушуючої провідної меншости обмежена відповідними формами політичної і громадської організації (державою і церквою) до степені восприїмчивости пасивної більшости (ст. 367).

Лист 34: Ціллю всякої політичної акції єсть влада, що здобувається для реалізації означених політичних хотіннь, на означеній території, серед. живучого на ній, поділеного на класи і стани, громадянства. Від. такого чи иншого методу завойовуваня політичної влади залежить устрій. держави, її закон, таке чи инше взаємовідношеня держави і громадянства, і врешті продукт цього взаємовідношеня нація. Мож ливо точне означеня всіх цих понятть, необхідне для того, щоб люде, які полі- тичну акцію хочуть спільно вести, себе взаємно розуміли (ст. 373).
Лист 35: Роля «народу«, »панів«, »громадянства» і «держави» в динаміці нації. Означеня понятть консерватизму, поступу, революції і реакції. Од такого чи иншого взаємовідношеня консерватизму і поступу залежить буття або небуття нації. Слабість національного консерватизму, як головна при кмета недержавних, колоніяльних націй (ст. 390).

Лист 36: Неоднаковість людей од природи. Політика, як умілість, по- дібна до різьбарства або архитектури, що використовують для своїх творів ріжні властивости неоднакового од природи матеріялу. Три основні типи, дані од. природи для політичної творчости: войовник-продуцент, войовник-непродуцент і невойовник-продуцент і непродуцент. Ця класифікація оперта на неоднаковім відношеню людей до основних динамічних політичних сил меча, продукції та ідеології. Трьом основним політичним типам людей відповідають три основні методи здобування та організації влади класократія, охлократія і демократія (ст. 402).

📓

| Джерело: [Листи до братів-хліборобів]

✍️

| #роботилипинського

Українська демократія могла б признати реальну владу тих чи инших Варягів тільки тоді, коли б вони заімпонували їй своєю силою; коли б вони її, як розбрикану і пусту дитину, при- вели до пуття і поставили на місце. Перші наші Варяги, як оповідає літопись, довго вагались, чи йти на заклик Новгородців, бо боялись »їх звіриного обичаю і нраву». Але раз прийшовши, вони прийнялись нещадно виновників цього звіриного обичаю« Борохобників всяких руїнників і втихомиряти. Не инша доля жде і сучасну демокра тію, коли б вона прийняла варяжську теорію і згодилась на закликаня перйозних Варягів. Але власне тому варяжська теорія єсть в її серйоз-ному виданню для нашх демократів неприємлема. Отже, чи не краще було б, замість без надії на успіх пропонувати Демократії щоб вона покаялась і сама себе висікла, оставити їй спо- кійно ту ролю необхідного для життя нації ферменту — ролю для якої од віків Бог її сотворив на світі. Бо біда не в тім, що ми маємо демократію, а трагедія наша і нещастя в тім, що ми маємо лише демократію: що ми маємо тільки сили по- ступові і руйнуючі, а не маємо власних національних сил здержуючих та будуючих. І велика небезпека од варяжської теорії для практики нашого життя та, що ця теорія не тільки руїнницький монополь ре- презентації нації при демократії залишає, але ще й додає їй такі зав- дання, яких вона по природі своїй виконати не в силі.

Найбільше, чого від нашої демократії во імя добра нації можна вимагати це, щоб вона визнала авторітет українського Гетьмана- Монарха і тим дала змогу українському консерватизмові абсорбувати і унешкодливити на Україні (як не потрібну вже по втихомиреню власною владою демократичного руїнництва) російську та польську реакцію; иншими словами, щоб вона дала змогу, обмеживши свої ба- жання суверенної влади, нарешті дозріти і сконсолідуватись Україн- ській Нації. Але ж цього можна вимагати від демократії тоді, коли консерватизм український буде в силі сам свою монархічну ідею здійснити. Перекладати здійсненя цієї ідеї на демократію, це тільки збільшувати її зненависть до нас консерватистів монархістів та комплікувати її найнебезпечніщу хворобу: манію великости. Бо ж власне з нашої дотеперішньої слабости випливає вся зненависть до нас і все руїнницьке завзяття української демократії, маніякально переконаної, що тільки вона одна репрезентує і спасає Україну«. Чи ріжні такі демократичні твори, як «Молода кров«, »Голос землі», >>Відродженя нації і т. д. і т. д. — чи всякі національні повстання» проти власної держави і всякі виключуваня« нас з посеред «нації« --були б можливі, коли б ми, яких ці твори намагаються осмішити. а ці повстання і»резолюції» в нівець обернути, були дійсно сильні?

Демократія знущається тільки над слабими і безборонними. Така її природня вдача і таке може навіть її покликаня: відроджувати внущанням сили ослаблених. Але чи зможемо ми стати сильними і чи зможемо ми тільки цим єди- ним шляхом здобути пошану для себе і авторітет серед демократії, коли свої завдання ми будем перекладати на її плечі?

📓

| Джерело: [Покликання Варягів чи організація Хліборобів]

✍️

| #роботилипинського