Мій день народження — це ти.
Повите муками у тебе є минуле.
В огні буденної людської суєти
У мене є майбутнє незаснуле.

В первонароджену хвилину чистоти
З тобою обмінялись ми серцями —
Моє майбутнє в грудях носиш ти,
А твої муки я повив піснями.

✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.

✍️ Ліна Костенко
#поезія #українська_поезія

Хoча у кoжнoгo cвoї баp’єpи —
Хтocь змiнить напpям, швидкicть, iнтеp’єpи,
А хтocь i вiдcтань — з двoх дo кiлька coт.

Будуть пеpемoги i медалi
Ще й oвацiї та лавpи мiзанcцен…
Пеpемoженi зiйдуть з чужих аpен…
Вiк пpoдoвжить pух cвiй пo cпipалi.

Вже i кopoлi, та кopoлеви
Вдаванo не бачать пiшакiв,
Пpагнучи дoвеpшених cмакiв.

Дoля cкpипoм лязгне металевим,
Пеpебpавши дужих i кpихких —
Свiт для cильних, а не для cлабких!

✍️ Інна Рябченко
#поезія #українська_поезія

Дo чiткoї б дiйти межi
Де закiнчитьcя чopна cмуга
I хoлoдна душа зав’юги
Деcь пoлине за вipажi.

Дo межi, за якoю cвiт,
Нiби coнячнi жoвтi piки.
Менi вiтеp вiдкpив пoвiки,
Бo в майбутнє гoтoвий клiт.

Я пiщаний залишу дiм
I каp’єpiв хpеcти камiннi,
Папеpoвi квiтки ociннi…

А з coбoю вiзьму лиш ciм —
Хлiб, винo, мед, взуття та oдяг,
Смiх i пicню, щo cум вiдвoдить.

✍️ Інна Рябченко
#поезія #українська_поезія

Мені потрібна самота,
Як дощ траві, як квітці листя.
І загубитися отам,
Де народилася зірниця,
Де шлях у молоко вмочив
Рукав, вишиваний піснями,
Де дощ відплакав, відлюбив
І знов вкохався до нестями…
Там день тамує молодий
Злотистий усміх у зіницях
І напивається води
Із дна дзвонкової криниці;
Там терпко блідне деревій
Побіля мальвиної вроди
І губить роси-сльози з вій,
Бо не кохала його зроду.
Отам згубитись, щоб ніхто
Не взнав мене в росі розлуки,
Коли до стомлених квіток
Я простягну, мов листя, руки…

✍️ Лариса Слюсак
#поезія #українська_поезія

Жінка, що вижила в лютому, знову збирає валізу.
Складає туди шампунь, помаду, білизну і тепловізор,
Загорнуту в жовту газету фамільну бабусину чашку,
Сукню молодшої доньки, в якій та ішла до причастя,
Спортивний костюм, ліхтарик, рацію, сірники,
Нанизані на мотузочку сином засушені ягідки,
Кросівки, гумові капці, карту місцевості, дощовик,
В шовкову сукню замотаний батьків старий дробовик,
Прапор, прошитий осколками піксель, весільне фото,
Парфуми, блузку, в якій ходила колись на роботу,
Турнікет, бандаж, кровоспинне, ароматичні свічки,
Старшою донькою вишиті хрестиком сорочки,
Спідницю, сухі галети, шеврони, компактний фен,
Від шлунку, від кашлю, від горла, ібупрофен,
Книжку, лептоп та мишку, сухі трояндові пелюстки,
Курячого бога із дна швидкої гірської ріки,
Переноску із кішкою, квітчасту мамину хустку,
Капелюшок, в якому літала в Італію у відпустку,
Крем від зморшок, баночку з чорним перцем...
Останнім жінка зверху кладе своє пульсуюче серце.

Жінка, що вижила в лютому, вириває себе з корінням.
Історія знову пишеться втраченим поколінням.

✍Юлія Ілюха
#поезія #українська_поезія

Як замовкнуть усі автомати
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,

розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках,по зоряних мапах,
вивчу всю, як створив тебе Бог.

І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках!
До укусів тебе цілуватиму,
щоби стерти із пам'яті жах,

щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.

І якщо нас помилує фатум –
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну.

✍Павло Вишебаба
#поезія #українська_поезія

Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.

Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
ЇЇ обличчя — то обличчя муки…

Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:

Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
Ти — ніч моя…
Хоч все на світі — втеча!

✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія

Чи рано, чи пізно — все одно
Вулкан таки своє промовить слово.
Прорветься з горла магмою воно —
Незаперечне і багрово!

Так само дух, і почуття, й думки
Вулканяться, коли стає їм тісно,
Щоб вибухнути словом на віки —
І громоносно, і провісно!

✍️ Олександр Богачук
#поезія #українська_поезія

Вона співа — і серця поривання
У згуки ті вона перелива,
Горять огнем безмірного кохання
Її пісень пекучії слова.

Вона співа — і очі молодії
Ясніш од зор засяли із-під вій…
О, скільки в їх незломної надії,
О, скільки в їх на щастя любих мрій!

Нехай співа, нехай ті співи ллються,
Хай очі ті і сяють, і сміються,
І хай огонь кохання в їх горить!

Нехай співа! Удруге вже такая
Не зацвіте весна їй золотая,
Яка цвіте в душі її в цю мить!

🇺🇦Борис Грінченко
#поезія #українська_поезія

День відходить, кудись поквапившись.
Вечір. Тиша. Тебе нема.
І в рояля холодні клавіші
білі-білі, немов зима.

Три зорі, мов тугі бемолі.
Три тополі, мов до-ре-мі.
І в тенетах німого болю
я один при отій зимі.

Сині тіні в снігах митарствують.
Небо — наче сріблястий ґрот..
Над душею всевладне царствують
дивні очі зелених нот.

Білій тиші в лице зорію.
Кожен порух її ловлю.
І тобою забуте грію
захололе пташа — люблю.

✍️ Грицько Чубай
#поезія #українська_поезія

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу, але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.

✍️ Ліна Костенко
#поезія #українська_поезія

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю,
Свою усмішку у холодній втомі
Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду,
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

✍️ Василь Симоненко
#поезія #українська_поезія

але жити — замало.
боротись — умій,
щоб нащадок твій змалку
бува не знімів.
не знімів на уста
і на вуха не зглух.
хай помреш!
та за нами останеться рух.

✍️ Василь Стус
#поезія #українська_поезія

Ніколи не забудуться мені
Твої слова, і ніжність голубина,
І зустрічі, де біла сокорина
Замріяно шепоче в тишині.

Де б я не був, лише до тебе лину,
Як птах, що прилітає навесні
Із вирію й несе свої пісні
На крилах у домівочку єдину.

У птаха, як в людини, ностальгія,
Він тягнеться в край рідний з чужини
Крізь грози, хмаровища і завію.

Отак без тебе я ходжу сумний,
Одну тебе в своїй душі лелію,
Неначе мрії образ чарівний.

✍️ Василь Грінчак
#поезія #українська_поезія

Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.

Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.

І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.

І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!

✍️ Андрій Малишко
#поезія #українська_поезія

Здається, з нами щось уже не те... 
І навіть люди, місто й камні, 
Щось прошепоче – Те усе святе 
У що ти вірив - згинуло з віками 

Пройшло скрізь пальці, 
Як вода, зачерпнута відкритою рукою, 
А на лодоні лиш краплинки сну, 
У сяйві марив, як в полоні. 

І вічність та тяжка завіса, 
Що ми не здатні піднести, 
Роздавить вас, навіщо йти 
Навіщо тратити надію, 
У те усе, що нам святе, 
Скажи мені і я повірю, 
Та все ж із нами щось не те.... 

✍️ Ліна Костенко
#поезія #українська_поезія

Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б’ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.

✍️ Василь Стус
#поезія #українська_поезія

Літа жадань, літа сум’ять і знади!
Усе, усе — водою з-під човна.
Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
Журись журбою серця і чола.

Оце і все із поля наших снів.
Скінчилися обжинки навіжені.
Я накосив лиш нервів добрий сніп
Та вимолотив радощів півжмені.

Та ще надія б’ється в голосіннях!
Та ще любов біжить у манівці,
Як та сльоза, підпалена промінням,
По вечоровій стомленій щоці.

✍️ Микола Вінграновський
#поезія #українська_поезія

Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.

Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві ґрати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!

Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице — добром і злом!
Хай палять серце — найдрібнійші ранки!

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучий грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться —
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне — багнетом — блискавиця.

✍️ Олена Теліга
#поезія #українська_поезія