але жити — замало.
боротись — умій,
щоб нащадок твій змалку
бува не знімів.
не знімів на уста
і на вуха не зглух.
хай помреш!
та за нами останеться рух.
✍️ Василь Стус
#поезія #українська_поезія
боротись — умій,
щоб нащадок твій змалку
бува не знімів.
не знімів на уста
і на вуха не зглух.
хай помреш!
та за нами останеться рух.
✍️ Василь Стус
#поезія #українська_поезія
Сьогодні у Києві відкрилась виставка «АЛЛА ГОРСЬКА. БОРИВІТЕР»
Алла Горська — українська художниця, дисидентка. Вона почала вивчати українську мову лише в 30 років. А вже в 35 стала однією з найпомітніших фігур серед руху українських шістдесятників. В 42 її вбили. Швидше за все, за наказом КДБ.
На виставці представлено понад 100 творів живопису, графіки, ескізів монументальних робіт з музейних і приватних колекцій, а також архівних матеріалів, що висвітлюють творчу й громадську діяльність Горської та її найближчого кола.
Не пропустіть цей захід, якщо ви у Києві. Виставка триватиме з 14.03 до 28.04 у культурному центрі «Український дім».
Алла Горська — українська художниця, дисидентка. Вона почала вивчати українську мову лише в 30 років. А вже в 35 стала однією з найпомітніших фігур серед руху українських шістдесятників. В 42 її вбили. Швидше за все, за наказом КДБ.
На виставці представлено понад 100 творів живопису, графіки, ескізів монументальних робіт з музейних і приватних колекцій, а також архівних матеріалів, що висвітлюють творчу й громадську діяльність Горської та її найближчого кола.
Не пропустіть цей захід, якщо ви у Києві. Виставка триватиме з 14.03 до 28.04 у культурному центрі «Український дім».
Ніколи не забудуться мені
Твої слова, і ніжність голубина,
І зустрічі, де біла сокорина
Замріяно шепоче в тишині.
Де б я не був, лише до тебе лину,
Як птах, що прилітає навесні
Із вирію й несе свої пісні
На крилах у домівочку єдину.
У птаха, як в людини, ностальгія,
Він тягнеться в край рідний з чужини
Крізь грози, хмаровища і завію.
Отак без тебе я ходжу сумний,
Одну тебе в своїй душі лелію,
Неначе мрії образ чарівний.
✍️ Василь Грінчак
#поезія #українська_поезія
Твої слова, і ніжність голубина,
І зустрічі, де біла сокорина
Замріяно шепоче в тишині.
Де б я не був, лише до тебе лину,
Як птах, що прилітає навесні
Із вирію й несе свої пісні
На крилах у домівочку єдину.
У птаха, як в людини, ностальгія,
Він тягнеться в край рідний з чужини
Крізь грози, хмаровища і завію.
Отак без тебе я ходжу сумний,
Одну тебе в своїй душі лелію,
Неначе мрії образ чарівний.
✍️ Василь Грінчак
#поезія #українська_поезія
В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю — ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю,
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це — витвір самоти,
нехай це — вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
З Днем народження, пані Ліно!❤️🩹
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю — ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю,
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це — витвір самоти,
нехай це — вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
З Днем народження, пані Ліно!
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Вірші поетів з фронту. Руслан Горовий декламує вірш Артема Полежаки «Плоскогубці».
Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.
Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.
І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.
І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!
✍️ Андрій Малишко
#поезія #українська_поезія
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.
Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.
І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.
І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!
✍️ Андрій Малишко
#поезія #українська_поезія