Мартін Силен, поет з тетралогії "Пісні Гіперіону" - один з найкращих персонажів, яких я зустрічав у фантастиці і фактично він є одним з центральних персонажів цієї історії. З одного боку - це збірний персонаж. Фактично він є втіленням всіх поетів минулого і останнім справжнім Митцем Землі. Автор недаремно приділив стільки уваги навчанню Мартіна, який не просто читав сухі вижимки про поетів минулого з МегаВікіПедії майбутнього, він вивчав їх творчість, вчив напам’ять їх вірші, розбирався у вкладених туди сенсах й одночасно шукав свій власний шлях. Джон Кітс, Байрон, Салмуд Бреві, Тарас Шевченко, Вільям Єйтс, та сотні інших поетів - всі вони разом і є Мартін Сілен. Останній справжній поет. Ми всі неодноразово чули, що поети є душою та совістю нації. І це так і є, чи хтось не погодиться що доволі лицемірний збочений Пушкін дуже пасує росіянам? Або, що сумний, зажурений і одночасно сповнений любові до своєї землі та свого народу Шевченко є душею України?

І саме тому Мартін Силен такий як він є: останнє хамло, бидло, відвертий скот та егоїст і водночас людина, яка бачить красу помираючого світу, здатна відмовитися від великих гонорарів та марнославства заради того, щоб бути собою і творити не в угоду натовпу, а так, як від відчуває і бачить. Справжні генії мистецтва завжди на межі, готові вибухнути яскравим світлом або абсолютною темрявою і в реальності всі ці поети були вкрай складними і не завжди приємними людьми. Але завжди нещасними, недаремно в цьому розділі стільки тексту присвячено слову. Словом володіють талановиті письменники, поети, оратори. А тим що знаходиться за словом володіють тільки справжні генії, Митці з великої літери - це сутність того, що позначено словом, це те, що вони бачать і відчувають. Й саме це приносить їм нещастя, бо фактично вони все пропускають через себе.

В цьому розділі втілений один з крутих часових парадоксів, а саме - парадокс Маккола, звісно перероблений автором. В оригінальному варіанті питання звучить так: якщо твір подорожує в часі по колу і його в минулом знаходить сам автор, переписує в рукопис, відправляє у видавництво, то хто написав твір? Мартін Сілен перетворив давню легенду про Ктира на реальність, чи Ктир існував завжди, але відчув це тільки Мартін Силен, чи може Ктир своєю появою спричинив появу на світ поета? Тут же звучить питання - звідки взагалі беруть ідеї митці, звідки виникають ці історії, персонажі, сюжети, можливо вони відчувають майбутнє? Чи паралельні світи? Чи може це просто уява, але чи може сильна уява вплинути на реальність?

Також через історію Мартіна Силена ми дізнаємося трохи більше про історію Старої Землі, її смерть, появи Гегемонії, умови життя на різних планетах, розвиток технологій, кількість населення тощо.

Мартін Силен надзвичайно сильна людина, він зміг пережити всі зліти і падіння, зміг віднайти власний стиль. А головне - він опинився перед найбільшою спокусою кожної творчої людини. Писати халтуру на радість натовпу, писати те, що натовп хоче почути та прочитати і на цьому робити мільярди, або залишитися собою і писати те що відчуваєш? Спокуса велика. Я його трохи розумію, бо я знаю чого зараз хочуть люди, і міг би закрити канал, відкрити новий і продавати надію або відчай,виступати проти або за і мати шалені гроші з цього. Є тільки одна проблема - я не буду при цьому щасливим і мені прийдеться піти на угоду з самим собою, а я себе знаю - ніяких угод зі слабаками та коньюктурщики я не підписую)

Шикарний розділ, шикарний багатогранний персонаж, який по суті обрав шлях літописця Нестора і пише літопис падіння імперії Гегемонії. Можна сказати, що так чи інакше вся ця історія побудована навколо нього. Була колись навіть фанатська теорія, що вся тетралогія - це і є поема Мартіна, який ми читаємо.

Це мій відгук по 3 розділу книги "Гіперіон", яку ми зараз читаємо спільно в нашому клубі "Палата №42" і цей поет мені так подобається, що відгук переніс і сюди.

#Палата42 #НФ #Гіперіон #ДенСіммонс

Сліпобачення з ноги вривається у мій топ-3 цього року❤️

Це було шикарно. Мозкорозриваюче. Складно і приємно.
Я поверталась декіль разів назад, щоб зрозуміти нитку сюжет. І все одно не все вичепила🤪 Вже хочу ще раз перечитати

До речі, про схожість, яку мені обіцяли деякі відгуки на Гудрідз. Голокост F і Сліпобачення у жодному разі не схожі між собою ні за сюжетом, ні за декораціями. Але я вдячна цим коментарям із Гудрідс. Без цього я б ніколи не повернуалсь до Воттса після Морської зірки і не прочитала цей шикарний твір.
Але схожість я знайшла. Оповідання Комашині боги дуже нагадує початковий кістяк Голокосту F. Від чого це оповідання також стало улюбленим. Тепер я ще й Голокост F хочу перечитати🤪

Прописання персонажів та їх вчинків - десь після 190 сторінки зʼявляється оця характерна для Воттса любов, писати своїх персонажів дивними, непослідовними. Тут це не так яскраво виражено, як у Морській зірці, навіть сподобалось, а не бісило😅
Ну або я багато пробачаю Сліпобаченню. Бо це любовна любов❤️