📖 “Тінь богів” Джон Гвінн. Нудна історія вікінгів #1

“Тінь Богів” - це перша книга трилогії “Сага про кровну клятву” яка є темним епічним скандинавським фентезі. Ця серія здавалася мені дуже цікавою, тим більш, що Джон Гвінн займається історичною реконструкцією епохи вікінгів і в інтерв'ю казав, що це впливає на те, як він зображує бойові дії та спорядження. Саме тому, ми в нашому таємному клубі “Біопанкової хтоні” вирішили вчетвером читати цю книгу, я, Лана, Іра та Олександра. Здавалося б, автор чудово знає епоху, надихався гарними книгами та фільмами, то що могло піти не так?

В першій книзі показаний цікавий світ, який 280 років тому пережив Рагнарок. Боги повстали один проти одного та проти свого батька Снаки, він пав, ледь не знищивши світ, а з ним загинули й боги. За легендами десь прикута ланцюгами знаходиться ледь жива Дракониця Лік-Ріфа. З тих часів люди люто ненавидять богів та жорстоко знищують будь-які нагадування про них, особливо Заплямованих, людей, в кому є кров богів. Такі люди володіють надзвичайними здібностями, найяскравіший приклад берсерки в яких є частина крові Ведмедя Берсера, сейдр-відьми, сила яких за легендами походить від Снаки, нащадки собаки Гундура, Орла та Бика. Всі ці люди володіють особливими здібностями і саме тому на них полюють та перетворюють на рабів за допомогою зачарованих нашийників. Трохи лицемірно, але вони занадто цінні, щоб їх знищувати. По світу залишилося багато кісток богів, й вони дають силу для захисту від нечисті, яка полізла на землю з Нижнього світу після смерті Снаки. Чим більше в ярла кісток богів, тим він сильніший і тим краще захищений його народ, ну а деякі ярли та одна королева взагалі намагаються обʼєднати під своєю рукою всі землі.

А в основі всього знаходиться розрізнений народ вікінгів, які просто намагаються жити своє життя після Рагнароку. Це суворі та холодні землі, де виживають тільки найсильніші.

Все це звучить як початок чогось дійсно оригінального, але саме тут і починаються проблеми книги. Історія світу майже не прописана, хоча наче всі відбулося не так давно, автор практично не розкрив інформації про богів, їх стосунки, вплив на світ, чому Заплямовані стали на бік богів (а хто тоді був на іншому боці? билися ж між собою), чи поклонялися цим богам, чи був взагалі від них вплив на світ і яким він був до їх падіння, чи існували релігії навколо них і як це виглядало. Нічого цього немає, натомість автор перейменував Йормунганда на Снаку, перейменував інших скандинавських богів, та дав трохи інформації, що вони чомусь всі побилися, потім якось дуже влучно всі померли, крім Лік-Ріфи. Трохи описав хто кого підставив, хто кого не любив і на цьому все. Дуже примітивна проста історія основи світу, а вона взагалі-то оживає знову в поточних подіях книги, але цікавості до цього нуль, бо виписано це примітивно і всі описи можна помістити в 3 сторінки тексту та одну пісню скальда.

Натомість автор чомусь вирішив, що раз він реконструктор, то потрібно точно перенести вікінгів в епічне темне фентезі, а разом з ними і їх простий побут. Книга буквально забита нескінченними нудними детальними описами: спис, сакс, меч, щит, сокира, кольчуга, шолом, деталі дракарів, їжа. І на початку це реально цікаво, але далі автор просто починає тупо повторюватися, з розділу в розділ він по колу описує одні й ті самі елементи побуту вікінгів. Ну раз він описав кольчугу та чому вона дає перевагу в бою, ну два, ну три, але ж не кожен раз при згадці кольчуги її описувати. І так з усім - нескінченні одноманітні детальні описи спису, сокири, меча, кольчуги, весла дракару, коробки в яку складають речі, вітрила, сокири, спису, кольчуги, їжі, весла дракару… Здавалося б, ти ж змінив скандинавських богів, змінив міфологію, так зміни хоч трохи вікінгів та їх побут, зроби все це різноманітнішим, це ж не історичний роман, а темне епічне фентезі. Але ні, ці нескінченні однакові описи однакових речей будуть переслідувати мене ще довго. От би автор так описав богів, історію світу чи магію…

#КаджитЧитає #фентезі #ТіньБогів #ДжонГвінн

📱 Ютуб-канал “Три кванти опівночі” |🤑 Підтримка каналу

📖 “Тінь Богів” Джон Гвінн. Барбі-вікінги та бородатий пафос #2

Але на магію автор теж повністю забив, так є Сейдр-відьми та Галдурмани, але їх магія виглядає як найпримітивніший варіант скандинавської або кельтської магії, наговір фрази+руна. Чим відрізняються маги, як вимірюється їх сила, які є обмеження, яка логіка роботи рун та слів, які є обмеження - автору начхати, він краще в 10-й раз опише спис чи кольчугу.

З персонажів більше менш виписані тільки головні герої - Орка, Варґ, Елвар. Найкраще прописані Орка та Варґ, а Елвар прописана так, що ми постійно забували як її звуть. Всі інші персонажі - просто імена. Неважливо, це ярли, антагоністи, боги чи члени загонів найманців. Слабо прописані характери, мало біографій, одноманітна поведінка, стиль бою, одяг та зброя, ніхто не запамʼятовується взагалі. Так само як і загони найманців Закляті Кровʼю та Грізні в бою, якби не назви, ми б їх постійно плутали, нуль різниці. Далі буде спойлер, який ні на що не впливає, один з загонів найманців повністю складається з Заплямованих, що повинно було стати “вау” ефектом для героя та поворотом сюжету, але за всю книгу вони свої особливості використали фактично нуль разів, і зовсім трохи в фіналі.

В книзі всі герої гарчать, гарикають, гаркають, бурмочуть. Нормально ніхто не розмовляє. Мало того, коли хтось з персонажів бачить їжу - в його животі бурчить, забурчало, буркнуло тощо.

Автор взагалі не вміє виписувати бойові сцени, тому найчастіше це дуже прості описи в дусі “сокирою по їбалу на!”, а якщо це масштабна бійка, то взагалі стіна щитів на стіну щитів, а далі все так змішується, що перестаєш розуміти хід битви, де герої, де антагоністи, хто кого і де переміг. Все описано невиразно, банально та скупо. Тактик бою використовується буквально кілька, типу стіни щитів, або велика воїтелька Орка, дуже досвідчена, кидається одразу на 10-х противників. Поки я це читав, то придумав нову тактику: повернути загін найманців дупами до противника, поставити перед ними їжу, в них почнуть бурчати животи і так відбудеться перша газова атака в історії вікінгів. А якщо вони при цьому будуть гарчати та гарикати, то взагалі страшна картина.

Сюди додаються ще нескінченні згадки в кого яка була борода, довга, коротка, рідка чи густа, бороди заплітають, розплітають, змащують. Автор так часто згадує та описує бороди, що дівчата, які зі мною читали, почали жалкувати та плакати, що в них немає бороди.

І здавалося б, що гріше книгу вже нічого не зробить, але тут постаралися наші українські перекладачі, саме завдяки їм в лексиконі вікінгів зʼявилися такі новомодні слова як “шеф”, “секундант” тощо. Багато куцих фраз, багато сучасних слів та термінів, які туди не лізуть.

Більшість діалогів в книзі - це пусті пафосні промови, персонажі постійно згадують, що смерть вчепилася в них кігтями, вони так само пафосно промовляють, що помруть заради бойової слави, а потім це починає повторюватися по колу так само як і нескінченні описи списів, мечів та поясних мішечків чи ящиків де зберігають все це.

Сюжет вкрай простий, оскільки автор не прописував світ, магію, героїв то ніяких сюрпризів чекати не варто. Розгортається повільно, з середини книги стає зрозуміло, що всі найманці та герої стикаються з проявами однієї сили та одними антагоністами, висновки прості як яйця троля й всі вони рухаються від точки А до точки Б. Там була велика таємниця, навіщо хтось краде заплямованих дітей, так от далі спойлер-не спойлер (щоб відкрити вʼязницю Драконки, але виглядає це просто - дітей поставили в коло, порізали руки, прочитали заклинання і все, як це працює, чому саме діти…автору пофігу)

І от так вся книга, всі гарикають, гарчать, в них бурчать животи при вигляді їжі, історія та міфологія не прописані, персонажі суцільний картон, бої одноманітні та невиразні, нескінченні описи одних й тих самих речей відбивають бажання читати. До “Малазької імперії полеглих”, “Меекхану” та “Чорної роти” цій серії дуже далеко, приблизно як найпростішому роментезі до Володаря Перснів.

#КаджитЧитає #фентезі #ТіньБогів #ДжонГвінн

📱 Ютуб-канал “Три кванти опівночі” |🤑 Підтримка каналу