📖 “Швидкість темряви” Елізабет Мун. Неймовірно людяна гуманітарна фантастика #1

Я не знаю швидкість думки. Я не знаю, чи швидкість думки однакова у всіх. Чи відрізняється мислення швидкістю думки, чи тим, як далеко думка може сягнути?

Лу Арендейл працює у великій компанії. Він отримує гарну зарплатню, має свій кабінет, машину та орендує гарну кімнату. Разом з іншими працівниками свого відділу він шукає послідовності та закономірності у великих обсягах даних, і крім них цю роботу не може зробити ніхто, навіть потужні комп’ютери.  Хтось може подумати, що вони супергерої, але ні, вони аутисти. Лу з іншими аутистами працюють в окремому підрозділі компанії де для них створити всі необхідні умови. В них є батут, де вони можуть поплигати, коли їм важко, або сумно, в кабінетах дозволені прикраси, які їх заспокоюють та допомагають зосередитись. Разом вони ходять в Центр, де допомагають аутистам, також разом вони ходять в піцерію, але тільки в ті дні, коли там працює “Вас вітає Сільвія” (напис на бейджику), бо в інші дні там працює “Вас вітає Джин”, яка ставиться до них зневажливо та агресивно.

Від самого початку я вважав, що це буде сучасна інтерпретація роману “Квіти для Елджернона”, але це зовсім не так. В “Квітах для Елджернона” головний герой був розумово відсталим, а в “Швидкості темряви” Лу Арендейл - аутист, в нього у першу чергу інакше сенсорне сприйняття світу і відповідно він інакше трактує різні явища та події, також в нього тактильна гіперчутливість. Мені дуже сподобалося, що письменниця не намагається в книзі вичавити з читача сльозу,а також не перетворює головного героя на супергенія математики (хоча ознаки геніальності в нього є). Мало того, вона не показує світ аутистів з погляду нормальних людей (аутисти і нормальні - це як сам Лу ділить людей), навпаки, вона показує світ нормальних людей з погляду аутиста. Бо ми, читачі, все бачимо очима Лу Арендейла і чуємо його думки з приводу всього, що він бачить, відчуває, аналізує тощо. В нього є свій чіткий розпорядок тижня: в окремий день він ходить прати речі, бо саме тоді там найменше людей, так само в обраний день він ходить за продуктами, бо в цей час там мало людей і шансів що хтось почне з ним розмовляти менше, він завжди вчасно приходить на роботу і має чіткий розпорядок дня. Будь які відхилення від цього збивають його з пантелику і засмучують. Під кожну ситуацію в його голові грає мелодія, зазвичай класика, яка його заспокоює, або допомагає зібратися в складні моменти.

Серед його друзів є люди з різними відхиленнями аутичного спектру, і саме Лу можна назвати найкраще інтегрованим в соціум. Й попри те, що він розумний, слідкує за собою, сам заробляє на життя, самостійний, він все одно відчуває себе не зовсім нормальним. І найчастіша причина цього в людях. Дехто ставиться зневажливо до таких як Лу, дехто вкрай агресивно. Перші намагаються розважитися і самоствердитися за рахунок Лу, другі вважають його кимось нижчим по рангу за тварину і взагалі вартим того, щоб його тримали десь під замком. Часто він буквально шкірою відчуває погляди які кажуть “Тобі тут не місце”. З іншого боку в нього є друзі серед нормальних людей, він ходить на фехтування, йому дуже подобається дівчина Марджері, але вона нормальна і він боїться запросити її на побачення, хоча бачить, що він їй теж подобається, бачить, але не розуміє. І тут проявляється найслабше місце аутистів - Лу погано розуміє емоції, не дуже гарно розрізняє обличчя, він не може розпізнати підступ, жарт, образу, значення чийогось погляду. Фраза “Дон той ще козел” дає йому розуміння, що навряд чи Дон в прямому сенсі козел, але чому його так називають Лу не розуміє. І все це разом постійно нагадує йому, що він не належить до світу нормальних, він тут чужий.

І ось в житті відділу аутистів з’являється новий керівник, пихатий багатій, який сприймає їх як тварин і хоче або позбутися назавжди, або зробити нормальними і відібрати всі пільги, бо на його думку, компанія витрачає на аутистів занадто багато.

#КаджитЧитає #НФ #ШвидкістьТемряви #ЕлізабетМун

📱 Ютуб-канал “Три кванти опівночі” |🤑 Підтримка каналу

😎 Ранкові коти

Кванта досягла того віку, коли їй потрібно на дах будинку. Невідомо навіщо, невідомо як, але треба. В котосамурая немає цілі, тільки шлях на дах. А знімати звідти її потрібно мені😂 Залізти то вона залізла, а шлях назад забула, виходжу на вулицю - сидить на даху і плаче, мабуть вирішила, що тепер ніколи не спуститься і доведеться жити там))

Масю завтра на 16:00 записали на операцію, грошей зараз більш ніж вистачає на все це (дякую за підтримку❤️), то тітка повезе її туди і хай прооперують та зроблять все, що потрібно.

Шеллі потроху освоюється, більш менш потоваришувала з Ангеліною, сплять в одній кімнаті і майже не сваряться між собою. Ну і мене стала менше боятися, навіть дає пузяку почухати)

🤑 Котобанка

#ранковікоти