У дитинстві я мріяв стати палеонтологом і знаходити невідомі науці види тварин. Зрештою це до певної міри справдилося: письменник часом не усвідомлює, яку саме історію він починає викопувати з глибин власної підсвідомості.

Так сталося і з «Душницею»: я вигадав і написав її взимку та навесні 2010-го року. Українською вона вийшла вперше 2014-го, після анексії Криму — і це зупинило мене від ідеї негайно писати наступну частину про те, «а що ж сталося років за десять».

У тій версії світ «Душниці» балансував між двома полюсами. З одного боку — антиутопія в умовних пострадянських декораціях, з іншого — альтернативна історія про цілком реальну Україну. Друге вимагало кропіткішої роботи та й, мабуть, більшої вправності, ніж я тоді мав. Тому та «Душниця» 1.0. так і лишалася на межі.

У 2024-му році, готуючи повість до перевидання, я значно краще розумів, про що саме ця книга. Я сам собі поставив певні запитання, знайшов відповіді на них і зміг покращити книжку. Допоміг мені в цьому й «Пан малодобрий», дія якого відбувається в тому ж таки світі, але не в ХХІ-му, а в XVII-му столітті.

Тому книжка, яку ви тримаєте в руках (а може, вже й прочитали?..), не просто «виправлене видання». Хоч сюжет лишився той самий, виправлень — більших та менших — дуже багато, і всі вони важливі. А ще додався словничок, який допоможе трохи більше дізнатися про цей світ і про наступні історії. Дві з них, зрештою, вже дописані й чекають свого часу: оповідання «Три руді глеки» і повість «Ніч чорних гусей».