📕 Недочит: “Ярчук: Прийняття” Сергій Осадчий

“Ярчук: прийняття” - це пригодницьке потраплянтське фентезі. У книги гарний дизайн, чудові ілюстрації, висока якість. Автору точно непогано вдалося створити потрібну атмосферу, також непогано вийшли персонажі. А от далі почалися проблеми і, на жаль, до 100+ сторінки вони не зникли.

Головний герой, Ігор, це молодий хлопець, який майже не пам'ятає своїх батьків та має від них лише таємничий амулет, який вважає простою прикрасою. Він з друзями їде на природу і йде за дровами, а там потрапляє в магічний портал та переноситься в інший світ. І майже одразу він зустрічає русалок, які звісно зовсім не такі, як виглядають, вони намагаються його з’їсти…і от в цей момент я вже склав разом хлопця, який не знає батьків, амулет, портал, русалки…і подумки накреслив подальший розвиток подій - надзвичайні здібності героя, чугайстер, песиголовці або хтось схожий. І так все й було, хлопця рятує чугайстер, він же підказує хлопцю, що абсолютно випадково тут поруч закинутий будинок чаклуна і там хлопець зможе знайти собі дещо цінне, а там песиголовці і ще хлопець бачить щось на кшталт аур і здогадується, що це магія і він маг.
Банальність та передбачуваність - все дуже і дуже банально, жодного авторського погляду на чугайстра, чи русалок. Вони максимально стандартні.

Звісно хлопець одразу отримує і набір артефактів - щось на кшталт магічного кастети з лезами та універсальний щит. І все це робить його досить типовим персонажем Марті Стю - ідеальним з усіх боків, він миттєво про все здогадується, миттєво отримує всі круті артефакти, володіє купою неймовірних талантів тощо. Трохи нагадував мені Хорта, може це його молодший брат))

Також герой постійно веде внутрішній монолог, фактично автор постійно перемикається між описом сцени і внутрішнім монологом героя, який оцінює все, що бачить. І вот цей внутрішній монолог та опис дій героя від першої особи автор не зміг виписати. Я додав приклади на скріншотах.

➡️ Чомусь автор вирішив, що каштан - це дуже важливо, настільки, що це треба підкреслити і в лоб сказати читачеві. Насправді це виявилося не дуже важливим (може в подальшому, але я не дочитав). І сам стиль - героя сам живується, ставить собі запитання і відповідає.
➡️Магія - найяскравіший приклад. Герой сам здогадався, сам поставив собі запитання, сам перебрав всі варіанти, сам вирішив, що він тепер маг.
➡️Ну і почути від чугайстера що русалки “АМОРАЛЬНІ істоти” таке собі, “йобнуті”, “злі”, “мерзенні”...

Фактично через такі внутрішні монологи-діалоги з самим собою героя автор намагається дати читачу пояснення, що відбувається. І робить це занадто в лоб, дуже прямолінійно та невдало.

Є вже купа методик як це описується. В інших книгах герой щось дізнається через взаємодію з навколишнім середовищем - знаходить якісь манускрипти, щоденники, малюнки на стінах зруйнованих міст, схеми, предмети що дещо пояснять тощо. Або це може бути дослідження історії і міфології - герой поводиться дуже тихо, спостерігає та намагається потрапити в місцеві бібліотеки, магічні університети тощо. Є ще метод спроб та помилок (метод “тиць”), коли в героя виняткові обставини і він вимушений здобувати інформацію буквально на ходу, просто використовуючи нову здібність або артефакт в надії, що це його не вб’є. Ну і герой може отримувати інформацію від інших персонажів - супутників, випадкових знайомих, щось підслухати в тавернах тощо.

І от у випадку цієї книги ми маємо ідеального героя Марті Стю - він одразу зустрічає всіх, хто йому потрібен, одразу отримує круті артефакти, одразу перемагає песиголовців, сам дивується, сам ставить запитання, сам на них правильно відповідає.

За моєю логікою наступними він повинен був зустріти мавок…так і відбулося) Враховуючи, що сюжет йде лінійно, загадок немає, герой одразу все розуміє, а всі, кого він зустрічає - це стандартні русалко-чугайстро-мавки, без намагань якось по своєму їх прописати, для мене ця книга виявилася просто не цікавою.

Я не кажу, що вона погана, написано більш-менш нормально, динаміка є, пригоди є. Але мені не цікаво.

#недочитано #Ярчук #СергійОсадчий

😎 Ранкові коти

Гуляємо з ними з п'ятої ранку) Лапік вчора прийняв перший серйозний бій - на нього напав якийсь чужий кіт, то Лапік відбивався і задавив його массою, сів зверху і лупив) А Каджитка бігав поруч і просто кричав)))

🤑 Котобанка

#ранковікоти