👩‍🎨 Expedition 33. Коли один падає, решта крокують далі

Спочатку ця гра здається невеличкою, але поступово на континенті я знаходив нові й нові біоми. Частина з них сюжетні, а всі інші, яких більшість, глибше розкривають світ гри, пропонують складні виклики, дають підказки щодо того, що насправді тут відбувається або глибше розкривають історії деяких персонажів або цілих експедицій. Я побував майже всюди і можу сказати, що витратив час недаремно, дослідження континенту перетворилося для мене на окрему пригоду. Тим більш, що кожна локація унікальна, ретельно продумана та виглядає як шедевр художнього мистецтва. Як і музика, яка заслуговує окремих нагород, і зараз всі ці треки знаходяться в моєму окремому плейлисті. Мої улюблені це Clair Obscur: Expedition 33 | Lumière та Clair Obscur: Expedition 33 | Avasha Kapasatara.

Бойова система та рольова система прокачки персонажів цікаві та досить оригінальні, непогано збалансовані. Вороги, неврони, різноманітні та володіють великою кількістю небезпечних навичок. Є й боси та навіть супербоси, який дуже складно вбити, але й нагорода за них варта зусиль. Для тих, хто хоче просто поринути в сюжет та атмосферу цього неймовірного світу є режим “сюжет”, де бойова система буде відігравати мінімальну роль.

Світ, в якому живуть головні герої цієї історії, створений із світла та тіні, саме тому тут немає легких шляхів. Головні герої не обтяжені зайвою толерантністю, гуманізмом і не страждають від рефлексії на тлі того, що їм потрібно зробити. Різні локації континенту зберігають сліди битв минулих експедицій та всіяні рештками їх тіл, серед яких інколи можна знайти щоденники. Тисячі учасників експедицій загинули від холоду, голоду, отрути, хвороб, невронів тощо й все заради того, щоб створити ще один зайвий метр шляху для тих, хто йде наступним. На кону стоїть виживання світу і герої готові на що завгодно, аби зупинити Художницю, які б мотиви в неї не були.

І в фіналі треба буде зробити вибір, його зробить гравець, а не герої і відповідальність за всі подальші події буде саме на тому, хто грає. Гарного вибору тут немає, бо все має свої наслідки. Далі під спойлером я розповім про те, який вибір зробив я.

Я вибрав рішення, яке запропонував намальований Версо. Від самого початку, коли я став розуміти повністю історію, я був на боці Ренуара. Батька, який втратив маленького сина, а тепер вимушений спостерігати як його дружина та молодша донька намагаються поринути в ескапізм і жити в намальованому оригінальним і вже мертвим Версо світі, де вони домалювали свою ідеальну сім’ю з живим Версо. А намальований Версо наприкінці гри бачить частку Версо-хлопчика, яка залишилися в цій картині, і ця частка прямо йому каже, що вже не може малювати і не може зупинитися. Ні мати Версо, ні його сестра не помічають, що заради того, щоб вгамувати свій біль, вони змушують терпіти біль ту частку, що залишилася від оригінального Версо. І тут може виникнути питання, який світ справжній? Бо по факту ця сім’я - боги, які мистецтвом творять світи. Але це питання вже неважливе, бо ми прямо бачимо, що цей намальований світ приречений, частка, що залишилась від Версо не може його підтримувати, його мати і його сестра теж підтримують цей світ і це їх вбиває. Світ картини приречений, це питання часу і його ніщо та ніхто не врятує.

Я поставив собі запитання - чи хотів би Версо бачити, як його мати та сестра помирають в створеному ним світі, намагаючись його зберегти? Відповідь - ні. Думаю, він, як і всі, хотів би, щоб його родина була щаслива. І тут розробники гри дають роль бога в руки гравця, змушуючи його відчути себе тим, хто здатен творити та знищувати світи. Саме тому я обрав знищення картини, яка і так би з часом зникла. Мені дуже шкода всіх, з ким я там встиг познайомитися, вони не менш реальні ніж ті, хто їх намалював, але, на жаль, вони приречені. А сім’ю Версо ще можна було врятувати, давши їм шанс на нове, щасливе життя. І можливо після всього цього ці боги, що малюють світи, нарешті зрозуміють, що таке відповідальність перед своїми творіннями.

#КаджитГрає #Expedition33